Уставні земські грамоти - джерело українського міського права XVI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уставні земські грамоти - джерело українського міського права XVI століття

О. Вовк

Актуальність публікації визначається тим, що сьогодні у незалежній Україні відбуваються реформи місцевого самоврядування у тому числі міського. Тому досвід становлення і розвитку українського міського права, здобутий у попередні століття за різних економічних і соціально-політичних умов неодмінно має бути проаналізовано, а виявлений результат використано в сучасному правотворені.

Одним із етапів еволюції міського права в Україні є Литовсько-Руська доба. Характерним для цього періоду було те, що у XVI столітті одночасно з систематизацією загальноземського литовсько-руського права відбувається процес упорядкування права окремих міст і земель Великого князівства Литовського. Наслідком цих робіт стало ухвалення низки місцевих нормативних актів, які в історіографії отримали назву Уставних земських грамот (або земські устави) окремим литовським, українським і білоруським землям, повітам та містам.

Із Уставних земських грамот XVI століття, що були надані окремим українським землям Великого князівства Литовського, сучасній науці відомі:

1. "Уставная грамота Литовскаго великаго князя Александра жителямъ Волынской земли", 15 лютого 1501 р. [2, 27-28];

2. "Уставная грамота Литовскаго великаго князя Александра жителямъ Бельской области", 22 лютого 1501 р. [2, 223-226];

3. "Уставная подтвердительная грамота жителямъ Кіевской области", 8 грудня 1507 р. [3, 33-36];

4. "Уставная королевская грамота жителямъ Волынской области", серпень 1509 р. [3, 64-66];

5. "Уставная подтвердительна грамота жителямъ Кіевской области", 1 вересня 1529 р. [3, 207-211].

6. "Уставна (підтвержувальна) земська грамота До- рогичинської землі" (лат. м. "Tenor priuilegij ratificatorij territorij Drohiciensis") 1547 р. [4, 361] ;

7. "Уставна (підтвержувальна) земська грамота Бельському повіту" (лат. мов. "Tenor priuilegi districtus Bielscensis") 1547 р. [4, 362];

8. "Уставна (підтверджувальна) земська грамота Волинській землі" (або "Привілей всій землі Волинській на права і вольності їх") 27 березня 1547 р. [4, 364];

Із переліку Уставних земських грамот XVI століття які дійшли до нас, бачимо, що всі вони були пожалувані під час правління великого князя литовського Олександра Казимировича Ягеллона (з 1492) водночас короля Польщі (1504-1506) та Сигізмунда Казимировича Ягел- лона (або Першого, чи Старого) - польського короля та великого князя литовського (1506-1548).

Ухвалення Уставних земських грамот стає обов'язком центральної влади Великого князівства Литовського. Основною причиною систематизації місцевого права, крім загальних економічних та соціальних, автор вважає реформування державного устрою у Великому князівстві Литовському. До того часу, поки існували удільні литовські, українські та білоруські князівства зі своїми васальними до великого князя литовського місцевими князями, що вирішували всі свої внутрішньополітичні справи самостійно, потреби в Уставних земських грамотах не було. Після ліквідації удільно-князівської системи і з початком централізації всіх інститутів центральної влади місцеве внутрішнє управління переходить до функцій великого князя литовського і його урядовців. Проте центральна влада не мала ще ні досвіду, ні засобів для того, щоб перебудуватися і управляти по-новому, тому вона повинна була дотримуватись попередніх принципів "не рухати старовини", зберігаючи, зокрема, партикуляризм місцевого права. Центральній владі потрібен був визначений час, щоб перейти від правових звичаїв і привілеїв у праві до загальнодержавних всеохоплюючих законів і цей перехідний період був заповнений систематизованими Уставними земськими грамотами XVI ст. Крім того, в кожній Уставній земській грамоті великий князь литовський намагається розмежувати компетенцію органів місцевої влади (воєвод, намісників, державців тощо) та функції органів міського самоврядування.

Внаслідок кодифікації права на загальнодержавному рівні та ухвалення принципово нового зводу законів Статуту Великого князівства Литовського 1529 року, в якому було удосконалено та упорядковане литовсько- руське право, дія земських уставів повинна була припинитися, як це і планував ще на початку XVІ ст. великий князь Олександр. Про свої наміри він зазначив в Уставній земській грамоті мешканцям Волинської землі 1501 р. [2, 28]. Проте Литовський Статут 1529 року та його наступні редакції 1566 і 1588 років, своєю появою не скасовуючи дію Уставних земських грамот все ж таки зупинили систематизаційні роботи місцевого права. Земські устави за своїм юридичним значенням потрібно прирівняти до місцевих конституційних хартій, а оскільки вони визначали правові взаємовідносини окремих земель з центральною владою, то повинні були існувати доти, доки існували ці стосунки. Деякі з них і далі персонально підтверджувались великими князями литовськими Сигізмундом І Старим, Сигізмундом ІІ Августом (з 1548), Сигізмундом ІІІ Ваза (з 1587) та іншими. Але ці підтверджувальні земські устави не були результатами систематизації права, а являли собою копії попередніх аналогічних збірників місцевих актів які візувалися новим господарем та іншим складом Пани-Ради.. Автор переконаний, що Уставні земські грамоти XVI ст. ухвалювалися в інтересах всього населення землі, вони були загальностанові, тобто не приймалися в інтересах якогось одного стану, не визначали переважні права зверхніх станів і обмеження для нижчих. Уставні земські грамоти слід об'єднувати в одну групу як тотожні акти місцевих систематизацій права за однаковими джерелами права, структурою і формою з урахуванням економічно-політичних особливостей кожної землі. право князівство уставний грамота

Наведені вище підтверджувальні Уставні земські грамоти 1501-1547 років вміщені у книзі Записів Литовської Метрики під номерами XXXI, XLI, L та у додатку монографії М.К. Любавського "Очеркъ исторіи Литовс- ко-Русскаго государства до Люблинской уніи включительно" [5, 357-376].

Найбільш серйозні дослідження з історії виникнення Уставних земських грамот, їх місця в системі литовсько- руського права, структурі та змісту були проведені проф. М. Ясинським у праці "Уставныя земскія грамоты Литовско-Русскаго государства" (К., 1889). [9] Проте цей автор недостатньо уваги приділив особливим причинам появи конкретно кожної грамоти, не вказав про їх джерела, спільні риси, відмінності та взаємозв'язок. Ф. І. Леонтович у монографії "Источники русско- литовскаго права" (Варшава, 1894) дає тільки коротку описову характеристику Земським уставам, називаючи їх - обласними привілеями. Він вказує на суворий партикулярний характер литовсько-руського права, визначає різницю між земськими та обласними привілеями, але в його роботі відсутній всебічний аналіз норм права, систематизованих у цих грамотах. У своїй роботы

І. Якубовский "Земские привилеи Великого Княжества Литовского" (СПб, 1903) дав загальну характеристику джерелам земських уставів, та помилково відносив до них інші пам'ятки литовсько-руського права [12]. Р. М. Лащенко в 1924 р. надрукував у Празі монографію "Лекції по історії українського права. Литовсько- польська доба", в якій називає Уставні земські грамоти

- обласними привілеями або привілеями земель та тільки коротко знайомить зі Земськими грамотами другої половини XVI ст., що діяли у Київській, Волинській, Луцькій, Брацлавській, Вітебській, Полоцькій, Смоленській, Жмудській землям та Бєльському повіті. М. В. Чубатий у своїй праці "Огляд історії українського права: історія джерел та державного права" (К., 1994), ширше ніж Р. Лащенко, характеризує час і обставини появи земських уставів та намагається докладно їх розібрати, проте він також не аналізує норми кримінального та цивільного права, що в них уміщені. До однієї з останніх наукових робіт, в якій досліджуються Уставні земські грамоти вже як джерело білорусько-литовського права, можна віднести монографію І. Юхо "Крьініцьі беларуска-літоускага права (Мінськ, 1981). [8] В цій праці автор вказує, що перші обласні привілеї були ухвалені у Полоцькій і Вітебській землях в період часу між 1392 та 1399 рр., він робить перелік відомих сучасній науці Земських уставів, але в основному аналізує лише ті, які стосуються білоруських земель. Уставні земські грамоти стали основою для досліджень, що стосувалися адміністративно-територіального устрою Великого князівства Литовського, результатом яких стали наукові праці: М. К. Любавського "Обласное деленіе и местное управленіе Литовско-Русскаго государства ко времени изданія первого литовского статута" (М., 1892) [4] та його ж: "Очеркъ исторіи Литовско-Русскаго государства до Люблинской уніи включительно" (М., 1910) [5];

А. Ю. Дворниченка "Русские земли Великого княжества Литовского: Очерки истории общины, сословий, государственности (до начала XVI в.)" (СПб., 1993) [6]; М. Крикуна "Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст.: Кордони воєводств у світлі джерел" (К., 1993) [7].

Уставні земські грамоти можна віднести до письмових джерел українського місцевого права, при чому одночасно як земського так і міського.

Середньовічне українське міське право було системою норм, правил, що регулювали з однієї сторони правовідносини між членами міської громади та з другої між мешканцями і владою. Українські міста Литовсько - Руської доби поділялися на декілька категорій: а) державні міста з вічовою формою самоуправління; б) державні міста з воєнно-адміністративним управлінням;

в) міста з магдебурзьким правом самоврядування;

г) приватновласницькі міста, що належали магнатам та керувалися їх управляючими. Слід зазначити, що Уставні земські грамоти були чинними у всіх категоріях міст. Вони не протирічали ні загальнодержавному законодавству ні нормам магдебурзького права ні міським правовим звичаям.

Характеризуючи структуру Уставних земських грамот XVI ст., необхідно зазначити, що вони мають однакову внутрішню побудову, відрізняючись тільки кількістю артикулів та складаються з трьох частин: вступу, основного змісту та закінчення.

У вступі зазначаються:

а) Ім'я та повний титул господаря держави, який ухвалює Уставну земську грамоту: "Мы Александръ, зъ Божее ласки велики князь Литовски, Руски, Жомойтски, пан и дедичъ...", "Александр, зъ Божей ласки великій князъ Литовскій, и тежъ земли Жомоитское и Руское и Киевское и далей панъ и дедичъ...", "Самъ Александръ, Божьею милостью король Польскій, великій князь Литовскій, Рускій, княжа Пруское, Жомоитскій и иныхъ...", "Мы Жикгимонтъ, Божьею милостію король Полскій и великій князь Литовскій, Рускій, Жомоитскій и иныхъ..." тощо. Причому майже у всіх земських уставах після титулу застосовується та ж сама формула, що і в зага- льноземських збірниках: "Чинимъ знаменито симъ на- шимъ листомъ, хто на него посмотрить або чтучи его услышить, кому жъ то потребъ будетъ ведати", яка підкреслює урочистість юридичної дії;

б) Особи, на прохання яких надаються земські устави: "Били намъ чоломъ духовные, владыка Володимер- скій и владыка Луцкій, князи и панове, и земяне, и вся шляхта Волынкое земли...", "...яко пришодши ку нашой обличности шляхетный Петръ Люба, судья будучий повету Белского, именемъ и тежъ полецаньемъ всихъ земянъ тогожъ повету...", "Били намъ чоломъ слуги наши, князи и панове и бояре и земяне, вся шляхта Кіевская...". Як видно з тексту, Уставні земські грамоти надавалися центральною владою, як на заклик начебто всіх мешканців землі так і на вимогу представників пануючого стану ("вся шляхта Кіевская") або за проханням окремих авторитетних громадських осіб Проте за своїм змістом земські устави стосувалися в тій чи іншій мірі всього населення землі.

в) Формальні причини надання земських уставів. Так Уставні земські грамоти мешканцям , Волинської землі 1501 р., Бєльської землі 1501 р., були ухвалені великим князем литовським Олександром для закріплення попередніх земських прав місцевого населення і підтвердження раніш наданих привілеїв. Уставна земська грамота мешканцям Київській землі 1507 р. вперше була надана королем польським і великим князем литовським Сигізмундом І для ухвалення попередніх прав і привілеїв, а Уставна земська грамота мешканцям Волинської 509 р. - для підтвердження вже існуючих земських уставів цим областям, прийнятих за великого князя Олександра. Уставна земська грамота мешканцям Київської землі 1529 р. була ухвалена Сигізмундом І на заміну земського устава 1507 р., знищеного під час пожежі;

г) Підтвердження попередніх листів привілеїв, прав, вольностей починаючи з великого князя Вітовта.

Основний зміст Уставних земських грамот ми умовно поділяємо на артикули. Так, земський устав (Волинської землі) 1501 р. - 20 арт., земський устав (Бєльсько- го повіту) 1501 р. - 25 арт., земський устав (Київській землі) 1507 р. - 33 арт., земський устав (Волинської землі) 1509 р. - 25 арт., земський устав (Київській землі) 1529 р. - 45 арт. При цьому важко визначити систему, за якою формувалися артикули основного змісту, тому що, наприклад, норми цивільного, кримінального та процесуального права розкидані по всьому тексту або іноді об'єднані в одному артикулі. Вважаємо, що переважна більшість норм розміщена в хронологічному порядку у міру їх надання особам.

Закінчення в основному складаються із затвердження тексту Уставної земської грамоти великим князем литовським, членами Пани-Ради, місцевими урядовцями та канцлером Великого князівства Литовського: "А при томъ были и тому добре сведоми суть панове рада наша.". Найбільш повний склад Пани-Ради та урядовців зазначений в Уставній земській грамоті мешканцям Київської землі 1529 р., під час ухвалення якого разом королем польським і великим князем литовським Сигізмундом І були присутні гетьман і канцлер, держави маршалки і підскарбії, воєводи і старости та інші значні посадові особи Литовсько-Руської держави. Винятком є Уставна земська грамота мешканцям Волинської землі, де імен радних панів не зазначено, найвірогідніше, з технічних причин. І нарешті, кожен земський устав підписувався писарем з вказівкою дати й місця ухвалення та закріплювався печаткою. Крім того, у висновках деяких земських уставів могли бути загальні підтвердження попередніх привілеїв та урочисті обіцянки боронити наданні права і вольності у майбутньому "на вечные часы".

Форма постанов Уставних земських грамот, як зазначає М. Ясинський, переважно заперечувальна: "Штожъ намъ въ домы церковныи не вступатися"; "И жонъ ихъ силою замужъ не давати"; "А холопу робе веры не няти"; "А отчинъ у нихъ не отримати"; тощо. На його думку заперечувальна форма цих постанов застосовувалася як з метою попередити їх порушення, так і з метою додати їм більшої ваги та урочистості [9, 77]. Дисертант не зовсім може погодиться з таким твердженням і вважає, що насамперед переважна більшість норм права за повнотою викладення приписів в артикулах місцевих Уставних земських грамот мала повну (пряму) форму, тобто в них містяться всі необхідні елементи без відсилки до інших артикулів або правових звичаїв. Ці норми права можна поділити на характером розпоряджень на уповноважуючи (правоустановчі), зобов'язуючі та заборонні. Дозвільними нормами у земських уставах бути ті, які вказували на можливість здійснювати певні дії, наділяли суб'єктів певними правами. Це були дозволи на полювання та рибальство ("И тежъ зверъ всякій посполитый въ лесех и рыбы въ рекахъ такъ яко (съ) стародавня ловили, того имъ и теперъ допущаемъ" [2. 121]), на довільність заповіту ("А хто отходя зъ сего света, у кого детей не будетъ, а ни племени, а прикажетъ кому статки свои, - ино намъ того не рушити" [2, 34]), на вільний виїзд за межі держави ("А которые княжата и панове всхотятъ ехати до чу- жихъ земель... - тогды могут" [3, 34]), на свої міські еталони ваги [3, 88]) тощо.

До зобов'язуючих норм належали такі, що вказували на необхідність здійснювати певні дії, наділяли великого князя, урядовців та мешканців землі певними зобов'язаннями. Наприклад, вказівка на розмір данини ("А которыи за дань давали куницы, часу князя Вытов- та, тыи и теперъ маютъ даватъ и платитъ тыи куницы" [2, 121]) або виплату податку за охорону майна ("...тые бы вси сторожовщину зъ местомъ платили по силамъ" [2, 362]), військове зобов'язання ("А на войну быти, имъ съ нами посполу готовымъ" [2, 352]).

Звичайно в Уставних земських грамотах переважають за кількістю заборонні норми права, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій та встановлюють різні заборони (наприклад, "А нашихъ коней не мають они николи стравовати, а ни пастъвити" [2, 121], "И жонъ ихъ силою замуж не давати" [2, 352], "А въ облаву церковнымъ людемъ и князскимъ и пансмъ не ходити" [3, 35], "А слугамъ старостинымъ, ездячи по селом, зарукъ не заручати" [3, 65], "А воеводе нашому отъ ригоновъ городскихъ посуловъ не брати" [3, 89], "А по подворьямъ, въ замку и въ месте Кіев- скомъ, по князьскимъ и по паньскимъ, слугамъ воевод- чинымъ и жолнеромъ нашимъ безъ воли ихъ не стояти", "А подымщины людемъ ихъ намъ господарю не давати", "А сокольихъ гнездъ ихъ не стеречи" [3, 210]).

Крім того, деякі норми права Уставних земських грамот можна класифікувати за субординацією у правовому регулюванні на матеріальні і процесуальні, за дією за колом осіб на загальні, що поширюються на всіх мешканців землі, та спеціальні, які стосуються тільки шляхти або міщан.

При створенні Уставних земських грамот нормотвор- цями великокняжої канцелярії застосовувалась така сама законодавча техніка, що і при підготовці проектів Жалуваною грамоти 1457 року та Судебника 1468 року. Укладачі намагалися дотримуватися загальних правил при їх проектуванні, а саме: а) ув'язувати Уставні земські грамоти з раніше санкціонованими правовими нормами; б) уникати логічних розбіжностей між ними та загальноземськими законодавчими актами; в) не допускати повторення нормативних приписів в одному акті; г) не робити посилань до неіснуючих правових звичаїв та привілеїв.

Проте систематизаторам не вдалося звести до мінімуму кількість правових приписів з конкретних питань місцевого права в одній універсальній для всіх земель Великого князівства Литовського Уставній земській грамоті послідовно використовувати однакові терміни і поняття та до кінця забезпечити матеріальні приписи процесуальними. Однією із особливостей технічного оформлення земських уставів було те, що вони ухвалювалися також Пани-Радою (крім Волинської 1509 р.), а це стало можливим тільки з 1492 р., коли відбулося її затвердження як законодавчого органу.

Розглядаючи вказані Уставні земські грамоти за характером змісту, потрібно зазначити, що вони як конституційні хартії гарантували мешканцям окремих земель Великого князівства Литовського важливі конституційні права, насамперед у сфері місцевого управління. Так, воєводи (старости, намісники) призначалися великим князем литовським на посади в окремі землі тільки на прохання або за згодою місцевих мешканців в першу чергу горожан центральних міст: "Тожъ старосту которого бы хотели мети, того имъ даемъ, а ведъ жезъ нашою волею" [2, 120]; "Тежъ жадныхъ иншыхъ воевод не мамы давати, одно тыхъ, которыъ бы они собе обрали, албо хотели обрати, (съ) своихъ поветов, або которыхъ бы у насъ просили" [2, 121]; "Также намъ гос- подару давати воеводу нашого Полочаномъ по ихъ воли" [1, 89]. Далі, центральна влада Литовсько - Руської держави гарантувала місцевим можновладцям, шляхті, міщанам, церкві та іншим особам недоторканність володінь і прибутків [2, 352]; "Въ церковные люди, въ князскіи и въ панскіи и въ боярскіи, и въ земли, и во вси доходы и въ приходы не вступатися..." [3, 33]; "Также хто держитъ отчиные именья свои ... тоему и держати, какъ в королевстве Польскомъ князи и панове и мещане держать" [3, 87].

Влада гарантувала також свободу православного віросповідування: "На-первей, штожъ намъ хрестіянст- ва Греческого закону не рушити, налоги имъ на ихъ веру не чинити" [3, 360]. Автор вважає важливим конституційним привілеєм середньовіччя місцевий контроль за метричними мірами, який встановлювався мешканцями земель, а не центральною владою, закріплений також у земських уставах [2, 352].

Крім того, Уставні земські грамоти закріплювали такі конституційні норми, як рівність підданих за національною ознакою ("А Кіянина, какъ Литвина, во чти держати и во всехъ врядах ни въ чомъ не понизити" [2, 34]), право на свободу пересування і на зміну місця проживання, навіть виїзд за кордон ("А которые княжата и панове исхотятъ ехати до чужихъ земель ... тогды мо- гутъ, зъ докладомъ ехати..." [1, 34]) тощо.

В Уставних земських грамотах укладачами передбачалося особливе судочинство для окремих міст та земель. Так, У деяких земських уставах чітко визначалась підсудність у кримінальному судочинстві державних старост (воєвод, намісників) та місцевих судів (міських, волосних, повітових, ярмаркових, копних, замкових та вотчинних тощо). Старости мали право на розгляд кримінальних справ, пов'язаних з такими тяжкими злочинами, як: пограбування на громадському шляху, бандитський напад на маєток, зґвалтування та підпал. Всі інші справи передавалися на розгляд місцевих судів. Піддані мали право безпосередньо звертатися для розгляду їх справ до великокняжого суду:"Далей кото- рій князъ або пан або земянинъ, стоячи у праве передъ старостою або передъ наместники нашими, а отзовется ло насъ господаря наивышшое право, ино старосте и наместникомъ нашимъ того имъ не заборонити" [2, 28].

Уставними земськими грамотами встановлювався спільний розгляд судових справ воєводи у містах разом з місцевими мешканцями та, щоб запобігти зловживанням з боку воєвод, його слуг та членів місцевих судових органів, визначалися чіткі судові податки [2, 89].

Уставні земські грамоти вміщували також норми (у сучасному розумінні) цивільного, сімейно-шлюбного, спадкового, кримінального процесуального та інших галузей права. Слід відзначити, що, по-перше, ці норми не суперечили загальноземським положенням та нормам звичаєвого права; по-друге, деякі з них уточнювали, доповнювали або розширювали приписи Жалуваної грамоти 1457 р. та Судебника 1468 р.; по-третє, вносили нові положення в литовсько-руське право. Наприклад, в Уставній земській грамоті мешканцям Київської землі вперше у законодавчому порядку вживається поняття виморочного майна: "А будетъ пустый чело- векъ, ни детей нм племени: ино на насъ то именье" [3, 34]. Укладачами передбачалось, що майно, не успадковане ні за законом, ні за заповітом, переходить до держави в особі великого князя литовського за правом спадкоємства. Ми визнаємо, що всі земські устави були небагаті на норми цивільного права, які до того ж не врегульовували всіх правовідносин. За кримінальні злочини місцеві суди могли виносити всі види покарань від штрафу до смертної кари. Норми сімейно-шлюбного та спадкового права визначали правове становище неодруженої жінки, вдови та дітей. Процесуальні норми земських уставів визначали порядок розгляду справ різними судовими органами. В Уставних земських грамотах узагальнюються привілеї, які звільняють різні верстви місцевого населення від багатьох податків і робіт. На їх сторінках великий князь литовський виступає як арбітр, що вирішує різні спори між місцевими мешканцями та державними урядовцями, як правило, на користь перших.

Автор вважає, що головною заслугою земських уставів у цивільному праві було те, що вони започаткували поняття виморочного майна, яке переходило до держави в особі князя. При цьому систематизатори взявши за основу Уставну земську грамоту мешканцям Київської землі 1507 р. [2, 34] у Литовському Статуті 1529 року цей важливий момент пропустили, а от у 1566 р. (роз. 3, арт. 14) та у 1588 р. (роз. 3, арт, 17) закріпили.

Галузь міського права на українських землях включала в себе інститут так званого ярмаркового права. Так в Уставна земська грамота мешканцям Волинської землі 1509 р. включає в себе такі норми цього інституту: 1) традиційне право на проведення ярмарок в окремо вказаних великокняжою владою містах; 2) виключну підсудність ярмаркових судів у містах; 3) заборона введення нових торгових мит при проведенні ярмарок ("Ни- жьли маютъ тыи старыи мыта давати, где передъ тымъ будуть давали. А и мы ихъ тако жъ при всемъ томъ зоставили, и тыи мыта новыи имъ отложили") [3, 65].

Норми Уставних земських грамот звільняли міщан від всякого роду нових податків ("помірного") та робіт ("...къ замку Луцкому и къ двором нашимъ, орати, и жати, и сено косити, и милостъ то имъ отпустилъ...") [3, 65] на користь державної адміністрації у містах з магдебурзьким правом самоврядування.

У висновку слід зауважити, що Уставні земські грамоти XVI століття поряд зі загальноземськими законами, звичаєвим правом та збірниками магдебурзького права відіграли одну з головних ролей на терені становлення деяких (міське самоуправління, муніципальне судочинство тощо) інститутів місцевого права України, які є чинними до сьогоднішнього дня. Тому як і раніше ці джерела українського міського права потребують подальшого детального дослідження науковців.

Література

1. Акты, издаваемые комиссіею, высочайше учрежденною для разбора древнихъ актовъ въ Вильне. - Вильна: Въ Типографіи А.К. Кирко- ра, 1891. - Томъ І8. - 646 с.

2. Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и изданные Археографичекою коммиссіею. - СПб: Въ Типографіи II Отделения Собственной Е.И.В. Канцеляріи, 1846. - Т. І. - 375 с.

3. Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и изданные Археографическою коммиссіею - СПб., Въ Типографіи ІІ Отделения Собственной Е. И. В. Канцеляріи, 1848. - Т. 2. - 397 с.

4. Любавский М. К. Областное деленіе и местное управление Литовско- Русскаго государства ко времени изданія перваго Литовскаго Статута / М. К. Любавский. - М. : Университетская типографія, 1892. - 920 с.

5. Любавский М. К. Очеркъ исторіи Литовско-Русскаго государства до Люблинской уніи включительно / М. К. Любавский. - Москва : Синодальная типографія, 1910. - 380 с.

6. 6. Дворниченко А. Ю. Русские земли Великого княжества Литовского: Очерки истории общины, сословий, государственности (до начала XVI в.) / А. Ю. Дворниченко. - СПб. : Изд- во С.-Петербургского ун-та, 1993 - 240 с.

7. 7. Крикун М. Адміністративно- територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел / М. Крикун. - К.: Видавництво Академії Наук України, 1993. - 180 с.

8. 8. Юхо І. А. Крыницы беларуска-литовскага права / І. А. Юхо. - Мінск : "Беларусь", 1991. - 238 с.

9. 9. Ясинский М. Уставныя земскіе грамоты Литовско-Русскаго государства / М. Ясинский. - К.: Въ университетской типографіи. (В.І. Завадзкаго), 1889. - 205 с.

10. 10. Лащенко Р. М. Лекції по історії українського права / Р. М. Лащенко. - К. : Вид-во "Україна", 1998. - 254 с.

11. 11. Леонтович Ф.И. Источники русско-литовскаго права / Ф.И. Леонтович. - Варшава: Тип. Варшавскаго учебнаго округа, 1894. - 71 с.

12. 12. Якубовский И. Земские привилеи Великого Княжества Литовского / И. Якубовский // ЖМНП. - СПб: Сенатская типографія, 1903. - № 4. - С. 239-278.

Размещено на Allbest.ru