Участь Д.І. Багалія у розбудові архівної справи в УСРР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь Д.І. Багалія у розбудові архівної справи в УСРР

Шийко А.А

Становлення сучасної української архівістики як системи, базованої на наукових засадах, припадає на другу половину ХІХ першу половину ХХ століть. В цей час працювало багато видатних вчених, які зробили свій внесок у розвиток української архівної справи. Вивчення діяльності особистостей в архівістиці (О.Грушевський, І.Каманін, В.Модзалевський, Д.Багалій, В.Базилевич, В.Веретенников, О.Водолажченко, О.Гермайзе,

В.Дубровський, С.Маслов, В.Міяковський та ін.) має не лише науково пізнавальне, а і практичне значення. Ця тематика цілком може бути предметом самостійного дослідження. Важливе місце серед істориківархівознавців посідає видатний учений і громадський діяч Дмитро Іванович Багалій (1857 1932). Автор близько 400 наукових досліджень, навчальних та популярних праць, Д.І. Багалій передусім відомий як неперевершений знавець історії Слобожанщини, авторитетний дослідник історії Лівобережжя, Південної України, фахівець у галузі архівної справи, історіографії та джерелознавства, археології. Широке визнання здобув Д.І.Багалій, очолюючи провідні культурно-просвітницькі установи міста Харкова, будучи ректором Харківського університету, харківським міським головою, одним із засновників Української Академії наук, організатором наукової, архівної, освітньої справи в радянській Україні в 1920-х рр.

Дмитро Іванович Багалій народився 26 жовтня (7 листопада) 1857 р. в м. Києві. У 1876 році закінчив із золотою медаллю 2-гу Київську гімназію. З 1876 до 1880 року навчався на історичному відділі історикофілологічного факультету Київського університету Св. Володимира, по закінчення якого був залишений при Київському університеті стипендіатом для підготовки до професорського звання з російської історії. У 1883 р. Д.І.Багалія обрано штатним доцентом кафедри російської історіїв Харківському університеті. З цього року він завідує Харківським історичним архівом і входить до історико-філологічного товариства при Харківському університеті. У 1887 році Д.І. Багалій захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора наук (у Московському університеті), в цьому ж році його призначено екстраординарним, у 1889 р. ординарним, а в 1908 заслуженим професором. З 1906 до 1911 р. Д.І. Багалій був ректором Харківського університету.

Цінним джерелом для дослідження життєвого та творчого шляху Д.І. Багалія є його "Автобіографія", яка була написана ним з нагоди 70-річчя і перевидана у 2002 році. В автобіографії Д.І.Багалій висвітлює в першу чергу свою наукову діяльність. Докладно висвітлюється там і робота в галузі бібліотечної і архівної справи.

Початок роботи Д.І. Багалія у галузі архівної справи можна віднести до 1880-х рр., коли він розпочав свою роботу у Харківському університеті. У 1883 р. Дмитро Іванович очолив Харківський історичний архів.

Авторитет Д.І. Багалія як ученого-історика, в тому числі й знавця архівної справи був в дореволюційному Харкові беззаперечним. Про це свідчить його участь не тільки в управлінні архівними установами, але й у різноманітних комісіях, що займалися реорганізацією архівних установ і переглядом архівних документів. Так, у лютому 1901 його було призначено членом комісії для перегляду справ архіву Харківського губернського правління. Про це йдеться в повідомленні Харківського віце-губернатора: "Милостивый государь, Дмитрий Иванович. Вследствие поступившего в Губернское Правление 8 Декабря 1900 года, за №288, рапорта Архивариуса сего Правления о разборе им дел Губернского Правления за 1869 и 1869 гг., с представленной при нем описью архивных дел Губернского Правления за 1869 и 1869 гг., могущих по его мнению быть уничтоженными, и согласно Высочайше утвержденного мнения Государственного Совета 25 ноября 1896 года о том, что "Особые Комиссии, назначаемые для единовременного разбора и уничтожения старых дел архива Губернского Правления составляются из Советника Губернского Правления, чиновника, назначаемого губернатором, а также приглашаемого, по распоряжению последнего, члена местного ученого учреждения по археографии или археологии, где таковое существует, и двух представителей от ведомств Судебного и Народного Просвещения. От ведомства Народного Просвещения назначены в помянутую Комиссию Вы, Ваше Высокородие".

Ще одним з численних прикладів визнання авторитету Багалія-архівіста може послужити Відношення ради Російського військово-історичного товариства від 6 грудня 1907 р. з проханням повідомити про документи до історії Полтавської битви, які зберігаються в архіві: "Милостивый Государь Дмитрий Иванович. Приступая к изданию военно-исторических материалов, Совет Императорского Русского Военно-Исторического Общества, в виду предстоящего в 1909 году 200-летия Полтавской битвы, наметил собрание и опубликование всех архивных дел и документов, относящихся к периоду Северной войны с половины 1908 года, от Головчинского боя, до Переволочны включительно. В виду изложенного Совет покорнейше просит Вас не отказать принять на себя труд разыскать, в которых из Харьковских архивов имеются относящиеся до отмеченного периода военной истории документы, ознакомится с ними и представить Совету свои соображения" [2].

Чималу роль відіграв досвід Дмитра Івановича і при становленні архівної справи Української Держави часів визвольних змагань 1917-1920 рр., а також радянської України.

Маючи досвід роботи в архівних установах, розуміючи значення архівних фондів для держави, Дмитро Іванович захопився ідеєю створення Головного Архівного Управління України.

У вересні 1921 р. було сформовано Головне управління архівною справою при Позашкільному відділі НКО УСРР для "влаштування архівної справи та впровадження наукових досліджувань на підставі архівних матеріялів на Україні", в якому Д.Багалій був заступником голови.

11 квітня 1922 Багалій запропонував Проект положення про Головне Архівне Управління України, що було створено в січні 1923 року. В цьому документі було зазначено, що "в задачи главного архивного Управления входят:

а) руководство всем архивным делом на Украине, учреждение местных установлений по архівному делу и руководство ими, а также научная работа в области архивоведения;

б) разработка общих основ архивного общегосударственного строительства УССР, децентрализация архивного дела и устройство губернских активов, а также архивов по истории революции (центральных, губернских и др.);

в) разработка вопросов теории и практики архивного дела, составление инструкций и правил для губернских архивных управлений, для отдельных управлений архивов и для всякого рода комиссий по разбору архивных дел;

г) планомерная организация архивной сети во всеукраинском масштабе;

д) учет всех архивных материалов и рациональное раскрепление их между архивами;

е) собирание сведений об архивных документах, относящихся к Украине и нахождение в архивах других Государств, а также и заботы приобретении их или копий о них для Государственного Архивного Фонда Украины." [3]. архівістика науковий багалій канцелярія

Структуру Головарху, на думку Д. І. Багалія, могли складати загальна канцелярія та 4 відділи: архівознавства, обліково-контрольний, експертний, історико-революційний.

Найширші завдання Дмитро Іванович ставив перед відділом архівознавства: "наукове розроблення архівних матеріалів", організація підготовки архівістів, розроблення наукових засад архівного законодавства, принципів організації архівів, складання статутів та інструкцій для архівів, встановлення автентичності чи підроблення архівних документів. До компетенції відділу, входила підготовка реєстрів і оглядів архівних матеріалів, видавання дозволу на публікацію цінних для науки матеріалів наукових праць. Історико-революційний відділ працював по завданням Істпарту й зосереджував свою роботу на збиранні, вивченні, популяризації матеріалів з історії революційного руху в Україні, науковому опрацюванні та реєстрації зібраних матеріалів, підготовці архівних реєстрів, оглядів документів, монографій на підставі архівних документів, здійснював освітньо-агітаційну та популяризаторську діяльність. Академіку Д.Багалієві належить ідея створення Головархом галузевого періодичного друкованого органу, реалізована в діяльності Укрцентрархіву. Дмитро

Іванович став автором Положення про відділ, згідно якому завдання Головарху полягали в "керуванні усією архівною справою на Україні", створенні мережі державних архівних установ, організації наукових досліджень у галузі архівознавства, розробленні теоретичних і практичних питань архівістики, організації державного архівного фонду, реєстрації "архівної україніки", популяризації архівної справи, підготовці фахівців для архівних установ.

Методично, виважено, крок за кроком виходячи з ситуації утвердження радянської влади, Багалій робив все можливе для розбудови архівної справи.

Дмитро Іванович стояв біля витоків центрального архіву. Питання про створення такої структури було порушене під час засідання Колегії Наркомосвіти УСРР 13 листопада 1922, на якій виступив Д.І. Багалій. Згідно з рішенням Колегії було вирішено "передать на заключение Научному Комитету и, в случае положительного решения, поручить ему разработать совместно с Главархивом проект положения "О Центральном архиве", каковой представить в Коллегию Наркомпросса" [4].

Вагомим був і внесок Дмитра Івановича у справу підготовки архівних кадрів. Впритул до ліквідації архівного "нестроения" на теренах України в першій половині 1930-х рр. підійшов Бібліотечно-архівний відділ на чолі з О.Грушевським. Його робота була орієнтована на проведення "широкой архивной реформы на Украине". Обов'язковою умовою цивілізованої постановки архівної справи залишалося забезпечення архівних установ кваліфікованими фахівцями. При бібліографічній та археографічній комісіях, створених при відділі, мали функціонувати гуртки для молоді. Ця форма архівної освіти набула поширення в середині 1920-х pp. з ініціативи

В.Дубровського, а згодом за сприянням і особистим контролем Д.Багалія була значно розширена і збагачена.

Багалій розумів, перебудова та подальший розвиток архівної справи вимагають підготовлених кадрів. В цей час у звязку з політичними змінами в державі до архівних установ прийшли нові люди, що не завжди мали досвід роботи в архівних установах. Виходячи з реальної ситуації, відсутності належного фінансування в умовах цейтноту Дмитро Іванович запропонував декілька способів підготовки кадрів.

У грудні 1924 р. Д.І. Багалій виступив на нараді завідувачів історичних архівів у грудні 1924 р. із доповіддю про роль архівних гуртків у підготовці кадрів. Другий блок джерел до історії архівної науки і освіти у фондах IP НБУВ пов'язаний з проблемою організації історико-архівних гуртків, архівною періодикою. Що знайшло своє відображення у чернетці тез доповіді Д.Багалія на відповідній нараді завідувачів історичних архівів у грудні 1924 р. про роль архівних гуртків у підготовці кадрів [5].

Поряд із історико-архівними гуртками істотне значення для розвитку архівної освіти в 1920-1930-х pp. мали курси архівознавства, покликані на даному етапі вирішити проблему кадрового забезпечення архівних установ. Перші короткотермінові (двотижневі) архівознавчі курси відбулися 1923 р. у Харкові (1-14 червня) та Києві (3-18 серпня). Програма курсів була орієнтованою на практичні потреби і включала архівознавство, історію України у зв'язку з джерелами, архіви УСРР і українські архівні матеріали в архівах СРСР і зарубіжних, архівне законодавство в Росії та за кордоном. Серед інших видатних вчених читав лекції на цих курсах Д.Багалій.

Сприяв Дмитро Іванович і розвитку та її втіленню життя у 19201930-х pp. концепції курсів підвищення кваліфікації.

Д.І.Багалія доклав багато зусиль у становлення центральної архівної періодики в Україні. Саме йому належить задум створення наукового галузевого журналу. План науково-видавничої діяльності та склад редколегії Укрцентрархіву за доповіддю вченого схвалила Перша Всеукраїнська нарада архівних працівників (Харків, 6-10 грудня 1924 p.). Планом передбачалося видання журналу "Червоний архів України" для оприлюднення законів і розпоряджень центральної влади і Укрцентрархіву з питань архівної справи, публікації архівознавчих праць, матеріалів і розвідок з історії України, особливо новітньої доби, "з погляду історичного матеріалізму". Незабаром Д.Багалій деталізував план і програму й розробив "тимчасові правила видання", якими передбачалося не лише створення "Червоного архіву України" як "загального органу Укрцентрархіву в Харкові і усіх його установ на місцях", а й видання додатків до нього окремих досліджень, монографій, збірників, що "відповідають його програмі" [6]. Метою журналу проголошувалися публікація статей, присвячених теоретичним і практичним питанням архівознавства, архівних документів і джерелознавчих розвідок, критико-бібліографічних оглядів літератури з архівознавства [6]. Роль наукового журналу як центрального друкованого органу архівної служби мала забезпечуватися налагодженням чітких взаємозв'язків вертикального рівня "центр периферія". Надіслані на прохання редколегії для публікації в часопису Київським, Полтавським, Одеським і Чернігівським губархами розвідки, статті, підбірки документів засвідчували неабиякий науковий потенціал співробітників архівних установ. Перше число галузевого журналу під назвою "Архівна справа" (що стала остаточною) вийшло восени 1925 р. у Харкові з основними рубриками: теорія архівної справи, історія архівних установ, хроніка архівного життя, критико-бібліографічні нариси. Актуальній проблемі архівного будівництва присвятив свою статтю Д.Багалій, першим на сторінках УАП проголосивши необхідність повного описування і повернення українських архівних фондів за межами України й поставивши питання про архівну евристику з метою реконструкції документів.

Згідно з основними напрямами діяльності журналу запроваджувалися відділи:

1) організаційні питання, теорія і техніка архівного будівництва та його чергові практичні завдання на Україні;

2) огляди найважливіших фондів, серій матеріалів та окремих історичних пам'яток;

3) діяльність архівних установ (історія, теперішній стан, досягнення) і поточна архівна хроніка;

4) важливіші інструкції й правила для архівних органів Укрцентрархіву та архівних частин радянських установ,

5) критика та бібліографія.

Редагування першого та третього відділу М.Рубач, як завідувач Укрцентрархіву, залишав за собою, хоч основну роботу з редагування першого відділу (і п'ятого) продовжував виконувати В.Веретенников. Другий відділ редагував Є.Іванов, четвертий Д.Багалій.

Промоторам організації науково-видавничої діяльності Укрцентрархіву на етапі її зародження став академік Д.Багалій, активними учасниками: В.Барвінський, О.Водолажченко, Є.Іванов, В.Веретенников,

Ф.Герасименко, М.Гливенко, О.Данилюк, В.Міяковський, В.Нікітін,

С.Семко, В.Романовський та ін. Наукову експертизу поданих до друку матеріалів забезпечували редакційні колегії, до складу яких входили авторитетні архівознавці. Читацький інтерес до архівознавчих журналів визначали актуальність, наукова новизна, дискусійність проблематики. Дискусії з проблем тематичного описування архівних документів, нормування праці архівістів, використання архівної інформації мали важливе значення для розвитку теорії і практики архівної справи в Україні.

Чималу роль відіграв Д.І. Багалій і у розробленні питань архівного описування в Україні. Етапним у цій справі став І Всеукраїнський з'їзд архівних робітників, де академік Д.Багалій наголосив на необхідності прискорення описування документів XIX ст. і підготовки путівників по архівах. Твердження вченого про описування документів, "не прикладаючись до того, для кого вони потрібні, не для окремих груп" [7] містило суперечливі погляди на визначення пріоритетів описових робіт з точки зору "радянського" архівознавства й незабаром втратило актуальність: першочерговому описуванню підлягали лише документи революційної доби. Удосконалену за результатами дискусії 1921 р. схему опису виклав

В.Романовський, репрезентувавши системне уявлення про склад архівних документів. Три типи опису (інвентарний, науковий, огляд) поширювалися на різні типи документів і мали обиратися залежно від цілі описування та цінності документів [7]. Остаточний варіант схеми описування вчений виклав у "Нарисах з архівознавства" (1927).

Загалом розвиток архівознавства і архівної освіти в 1923-1930-х pp. відбувався у доволі сприятливих умовах. Як основні його тенденції можна розглядати орієнтацію на виконання державного замовлення, поступову ідеологізацію архівної справи зі збереженням певної свободи в наукових пошуках, використання російського досвіду організації архівної справи. Переведення державного органу управління архівною справою із відомчого підпорядкування безпосередньо до ВУЦВК сприяло розширенню його функцій, гарантувало ширшу державну підтримку розвитку архівної науки і освіти. Істотним чинником поступу архівної науки була багатовекторність взаємозв'язків архівних установ із науковими інституціями, навчальними закладами, громадськими організаціями.

Провідну роль у розвитку українського архівознавства та становленні системи підготовки кадрів відігравав особистісний чинник. Одним із найбільш продуктивних авторів у цьому напрямку був Дмитро Багалій автор концепцій наукового архівознавчого видання, діяльності архівних гуртків.

Перелік скорочень:

АН Академія наук

ВУЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет Главархив Главный архив Головарх Головний архів

Таблиця

Література

1. Багалей Д.И. Мысли об устройстве исторического архива при Харьковском университете // Вестн. археол. и истории. 1885. Вып.2. С.56-68.

2. Багалей Д.И. О необходимости превращения Харьковского исторического архива в Центральный архив // Тр. ХІ археологического съезда в Киеве, 1899. М., 1902. Т.2. С.12-17.

3. Багалій Д.І. Про архівну справу на Україні // Культура і побут. 1925. -

№6.

4. Кравченко В.В. Д.И. Багалей: научная и общественно-политическая деятельность. Харьков: Основа, 1990. 176 с.

5. Кравченко В. В. М. І. Яворський та Д. І. Багалій в світлі архівних документів // Схід-Захід. Х., 1998. Вип.1. С.195-202.

6. Иванов Е.М. Д.И.Багалей и Харьковский исторический архив // СХИФО.1911. Т.20. CLVI-LXL

7. Марченко Є.М., Пантелеева Л.Є. Д.І.Багалій і його наступники керівники Державного архіву Харківської області (1932-1952 рр.) // Багаліївські читання в НУА, ІІІ. Х., 2000. С.95-99.

8. Рєзнікова В.В., Добреля Л.П. Д.І.Багалій і створення Державного архівного фонду Харківщини. 1919-1920 рр. // Багаліївські читання в НУА: [ІІ]: Програми та матеріали / ХГІ "НУА"; Гол. ред. В.І.Астахова. Х., 1999

9. ЦдіаК України, ф. 2020, оп 1, спр. 7, арк. 1-2 зв.

10. ЦдіАК України, ф. 2020, оп 1, спр. 23, арк. 1-1 зв.

11. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 21, арк. 18

12. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 2, спр. 975, арк. 16

13. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 117, арк. 9а-9е (рукопис)

14. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 212.

15. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 256.

Размещено на Allbest.ru