Участь творчої інтелігенції в процесі культурного виховання школярів та молоді на звільнених землях Української РСР 1943-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь творчої інтелігенції в процесі культурного виховання школярів та молоді на звільнених землях Української РСР 1943-1945 рр.

Ругаль Л. П.

У поступальному розвитку будь якого суспільства поряд з іншими чинниками важливу роль відіграє проблема культурного виховання молоді. Адже рівень культурного розвитку людини вказує на її потенціал та можливості в розбудові держави. Люди, із сформованим світоглядом, сприяють передачі від покоління до покоління основних здобутків національної культури, досвіду, умінь та навиків, що в свою чергу пробуджує бажання народу творити власну культуру та історію.

В 1943 1945 роках, поряд з поступовим звільненням територія України від нацистських окупантів і просуванням бойових дій на захід, за кордони країни, проходили масштабні відбудовчі роботи. Велику увагу радянська влада приділяла культурному будівництву та освітньо виховній роботі, адже безпосередньо керуючи цими сферами, влада контролювала рівень та напрямок ідеологічної свідомості населення.

Незважаючи на активну мистецьку роботу творчої інтелігенції в середовищі підростаючого покоління в 1943 1945 роки, ця тема майже не висвітлена в наукових працях. Окремі згадки можна знайти в загальних працях з історії Української РСР [1] або в дослідженнях присвячених відбудові економіки СРСР [2], і зокрема, України [3]. Навіть в дослідженнях, які стосуються освіти та розвитку молоді в роки відбудови, тема впливу мистецтва на процес виховання молоді не розкривається [4]. Отже, питання впливу творчої інтелігенції на виховний процеси та формування мистецьких смаків молоді в роки звільнення України від німецьких загарбників не досліджена. Тому мета даної статті заповнити прогалину.

У воєнні роки культура українського радянського суспільства, як і всі інші сфери життя, зазнала тяжких втрат. За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злодіянь нацистських загарбників було встановлено, що матеріальних збитків у мистецький сфері України завдано на суму 572 млн крб. [5,201 202].

Нацистська окупація України була жахливою сторінкою історії українського народу. Захопивши майже всю територію УРСР, Гітлер втілював в життя свій план по "перебудові світу" [6,161]. Відповідно до якого, місцевому населенню відводилась роль рабів, тому будь яка думка про розвиток української освіти та культури заперечувалася. Секретна німецька інструкція стосовно України проголошувала основні принципи нацистської політики: чотири класові школи закрити, за культурними товариствами "Просвіта"... встановити нагляд, відібрати в українців театри, кіно, обмежити число наукових закладів [7,601].

На території окупованої УРСР активною була діяльність націоналістичних угрупувань. Вони згуртували національно спрямовані сили, які поширювали та відстоювали концепцію самостійної України.

Враховуючи високе патріотичне піднесення серед українців, викликане війною, яке Сталін успішно використовував, а також знаючи силу фашистсько пропагандистського апарату керівництво СРСР розуміло необхідність ідеологічного впливу на широкі верстви населення. Радянському керівництву необхідні були вірні комуністичним ідеалам та партійним принципам маси.

Тому після звільнення окремих районів України в 1943 1945 роках радянська влада визначала розвиток мистецтва як один з пріоритетів у відбудовчому процесі. Оскільки партійне керівництво розуміло, що мистецтво втілює в собі надзвичайно потужну здатність розвивати людину. Зокрема, вплетені в мистецькі твори ідеологічні аспекти, ефективно та не помітно впливають на свідомість людини.

Розуміючи наслідки впливу мистецтва на свідомість дитини, радянська влада скористалася можливістю виховати відданих своїм ідеям виконавців задумів партії. У наказі Комітету в справах мистецтв при РНК СРСР від 12 липня 1943 року, зокрема, говорилося: "Радянське мистецтво повинно стати активним помічником школи і комсомолу в вихованні підростаючого покоління" [8,арк.18 19].

Перед творчими організаціями та педагогічними колективами уряд ставив завдання виховати покірних політичній владі, з сумлінним ставленням до політики партії та існуючої влади громадян. Післявоєнне покоління учнівства формувалося в одноманітності думок, світобачення, світосприйняття. Для шкільної молоді партійними структурами визначалися герої, яких варто було наслідувати [9,9]. З метою контролю та вірного направлення у вихованні школярів з шефською роботою виступали мистецькі установи.

Звичайно, що зруйнувала війною радянська система культурно освітнього виховання молоді відразу відновитися не могла. Так, у 1943 початку 1944 роках налагодити масову роботу щодо мистецького обслуговування дітей також було не можливо. По перше, в цей час продовжувалась реевакуація мистецьких установ, по друге, театральні колективи, які й виступали в звільнених районах, складалися з акторів, що працювали за окупаційної влади й їх репертуар не відрізнявся різноманітністю та не викликав довіри в партійних урядовців. Загалом, в перші місяці діяльності радянських театральних колективів після вигнання нацистських військ з України, вистави не розмежовувалися за віковим стандартом і їх могли відвідати всі бажаючи. Лише з травня 1944 року Управління в справах мистецтв при РНК УРСР порушило питання про мистецьке обслуговування дітей. Воно вважало, що залишення поза увагою цього питання було значним недоліком обласних відділів мистецтв і театрів [10,53]. Дійсно, проблема щодо обслуговування дітей мистецькими організаціями в 1943 році початку 1944 року не було чітко означена. Навіть ті театри, що повернулися зі сходу, в своїх репертуарах не мали п'єс розрахованих на юного глядача. Не проводили взагалі, або рідко й не систематично театри ставили ранкові вистави, які могли б відвідати діти. Це пояснюється скрутним матеріальним становищем творчих установ. Крім того, це був період їх організаційно відновлювальної діяльності. Однією з проблем для мистецьких колективів на той час, була відсутність приміщень придатних для роботи. Іноді кілька театральних колективів мали використовувати одну й ту ж сцену [11,арк.11].

Питання організації обслуговування дітей під час шкільних канікул було одним з важливих в навчально виховному процесі 1944 1945 років. Тому Комітет в справах мистецтв зобов'язав кожен драматичний театр включити в свій репертуар не менше двох п'єс розрахованих на юного глядача та під час канікул в школах проводити для дітей не менше 8 ранкових вистав на місяць. На період шкільних навчань кількість таких вистав зменшувалася до двох [10,арк.53]. З метою залучення школярів до творчого життя відбувався навіть розподіл квитків на мистецькі заходи серед навчальних установ. Відповідно до наказу Комітету в справах мистецтв при РНК СРСР 50 відсотків театральних квитків на ранкові вистави в вихідні дні передавалися школам [8,арк.18 19].

Після урядових рішень творчі колективи почали активно розробляти репертуар для дитячих програм. На час зимових канікул 1945 року український драматичний театр імені І.Франка підготував 4 постановки, серед яких одна спеціально для дітей фронтовиків. Про важливість даного питання свідчить акторський склад задіяний у дитячих виставах. В республіканському театрі імені І.Франка перед дітьми виступали такі відомі актори як народні артисти СРСР Н.Ужвій та Ю.Шумський, народні артисти УРСР Д.Мілютенко, О.Ватуля, заслужені артисти УРСР П.Нявко, О.Юрський та інші [12,3]. творчий інтелігенція виховний мистецький

Між тим, самі театри не були зацікавлені в розробці окремого дитячого репертуару, оскільки це передбачало більшу завантаженість акторів і необхідність нових матеріалів для оформлення вистав, з постачанням яких були проблеми. Для вирішення цього питання здійснювався відбір більш придатних до показу дітям вистав з уже існуючого репертуару.

Питання дитячого репертуару розглядалось у квітні 1945 року на засіданні Комітету в справах мистецтв при РНК УРСР. Театрам було запропоновано подати в п'ятиденний термін пропозиції та плани щодо мистецького обслуговування дітей [13,арк.8]. Це рішення було виконане, і пізніше театри вже мали окремий репертуар для дітей та молоді. Так, Державний ордена Леніна Академічний театр опери та балету ім. Т.Г.Шев- ченка ставив перед юними глядачами вистави "Пікова дама", "Бісова ніч", "Ніч перед Різдвом", "Запорожець за Дунаєм", "Наталка Полтавка", балет "Камелія"; український драматичний театр ім. І.Франка "Ревізор", "У степах України", "Місія містера Паркінса в країну більшовиків", "Суєта". Російський драматичний театр ім. Л.Українки відібрав для дитячого перегляду "Пісні про чорноморців", "Офіцер флоту", "Генерал Брусилов" і також "Місія містера Паркінса"; театр музичної драми "Весілля в Малинівці", "Розкинулось море широке", "Сорочинський ярмарок", "Пошились у дурні", "Жірофле Жірофля" [14,2].

Представлений на огляд дітворі та молоді репертуар можна розділити на два типи. До першого відносяться класичні твори, які були поставлені театрами ще в довоєнні роки. До другої категорії відносяться вистави радянського часу. Згідно висловів тогочасної преси, що була промовцем думок влади, це п'єси, "що розкривали морально психологічні риси радянської людини, які привели до блискучої перемоги над фашизмом" [15,4].

При розробці "Перспективного плану реевакуації театрів на Україну та організацію нових" особливу увагу театральний відділ Управління в справах мистецтв при РНК УРСР приділяв ляльковим театрам. Вважалося, що така форма театру зручна для пересування й тому може бути використана не лише для обслуговування дітей, але і колгоспів, військових частин, які знаходяться в найвіддаленіших районах. Загалом планувалося створити по одному такому театру в кожній області [16,арк.187]. Але справа створення лялькових театрів в обласних містах у травні 1944 року Комітетом в справах мистецтв при РНК УРСР визначалась як "абсолютно занедбана" [10,арк.53]. Тому вже на республіканському засіданні працівників обласних відділів мистецтв УРСР, що відбулося в лютому 1945 року, говорилося про існування лялькових театрів в деяких обласних містах [17,арк.1 127]. Організація та створення лялькових театрів розпочалися в 1944 році. Тоді ж розпочали свою роботу обласні театри ляльок в Житомирі, Кіровограді, Полтаві, Сумах, Миколаєві. Але в Харкові два лялькові театри обласний та імені Н.Крупської працювали з 1943 року. Більшість акторів цих театрів не були професійними ляль- ководами, тому таке становище вимагало проведення курсів підвищення кваліфікації акторів. Але і ця робота не проводилась, оскільки не було відповідних кадрів [18,арк.1 6]. Окрім того, не маючи власних театральних приміщень колективи театрів виступали в школах, дитячих будинках, садочках, на відкритих майданчиках та в місцевих клубах. У Києві в другому півріччі 1945 року відбулась реорганізація обласного театру в державний республіканський театр ляльок, офіційне відкриття якого відбулося в жовтні. Колектив був сформований з акторів київського обласного театру й до відкриття постійного приміщення по вул. Ворошилова 7, проводили свої спектаклі в школах, дитячих будинках та садочках [9,4]. У1945 році заявили про свої плани створити обласні лялькові театри Кам'янець Подільський та Ворошиловградський обласні відділи мистецтв, раніше в них не було можливості сформувати колектив та забезпечити приміщеннями.

Особливо посилився інформаційний вплив на західні області України, оскільки напередодні війни не вдалося здійснити їх повне підпорядкування комуністичній партії. Зокрема з цього приводу в "Звіті про роботу Комітету в справах мистецтв при РНК УРСР в західних областях за 1945 рік." зазначалось: "західні області, які до війни всього півтора роки були радянськими і не встигли ще в достатній мірі просякнутися нашими ідеями, під час війни найбільше часу перебували під тимчасовою німецькою окупацією" [19,арк.119]. Тому до західних областей направлялися театральні колективи зі сходу України, в основному драматичні театри.

Становище із спеціалізованими дитячими театрами в Західній Україні було складніше, ніж на сході. Лише в 1945 році у Львові почав працювати театр юного глядача імені Горького та ляльковий театр у Станіславі [19,арк.119 136]. Театр юного глядача імені М.Горького розміщувався в Харкові, але за постановою РНК УРСР та ЦК КП(б)У від 11 вересня 1944 року був переведений до Львова [10,арк.144]. Його реевакуація відбулася в жовтні 1944 року в повному складі на чолі з директором Рубашкіним та художнім керівником, заслуженим артистом УРСР В.М.Скляренко. Але для роботи театру не було підготовлено власного приміщення, тому в перші місяці він працював в львівському оперному театрі імені М.Лисенка, в театрі імені М.Заньковецької, та польському театрі, загальною кількістю 8 робочих днів на місяць [10,арк.185]. Лише внаслідок переїзду польського театру до Польщі звільнилося одне з театральних приміщень, яке й було передане в розпорядження ТЮГ імені М.Горького [19,арк.123].

Завдання театру були проголошені заступником начальника Комітету в справах мистецтв при РНК УРСР С.Ткаченком на відкритті театру 18 травня 1945 року. За його словами колектив театру повинен через створювані на сцені художні образи, виховувати в молодого покоління любов до рідної землі, вдячність до предків, а також "презирство до боягузів, зрадників, почуття сміливості, відваги і геройства. Виховувати із них радянських патріотів..." [20,арк.52 61]. Комітет в справах мистецтв порівнював театр зі школою, оскільки обидва види закладів мали проводити в першу чергу, комуністичне виховання, різниця лише в тому, що здійснювали це різними засобами. Для ефективності виховного процесу пропонувалося поєднати діяльність педагогічного складу шкіл з мистецькою інтелігенцією, щоб підготовлювати молодіжну аудиторію перед відвідуванням вистави та обговорювати її після перегляду.

Репертуар театру поділявся на три групи, які враховували різний вік глядача. Для середнього та старшого віку пропонувалося переглянути "Загибель ескадри" О.Корнійчука, "Тарас Шевченко" Ю.Костю- ка (цією виставою відкрився сезон театру), "Юність батьків" Б.Горбатова, "Пошились у дурні" М.Кропивницького, "Лікар з примусу" Ж Б. Мольєра, "Наталка Полтавка" !.Котляревського; для старшого віку та юнацтва: "Нашестя" Л.Леонова, "Ревізор" М.Гоголя, "Зикови" М.Горького, "Безталанна" І.Карпенка Карого; для наймолодших глядачів ставились вистави: "Івась партизан" Ю. Данилевсь- кого, "Котигорошко" А.Шияна, "Золотий черевичок" М.Габбе, "Зима весна" М.Лисенка. Значна частина цих вистав була поставлена в довоєнні роки та в період евакуації.

У1944 році завершився організаційний період щодо відновлення роботи філармоній. Розуміючи важливість музично виховної роботи серед дітей, всім філармоніям було наказано організувати дитячі сектори. Діяльність таких секторів передбачала проведення спеціальних концертів на тему "музичне виховання", які мали знайомити школярів з "кращими зразками музичної культури" [10,арк.145]. З цією метою в школах за сприяння працівників філармоній проводилися літературно музичні ранки, програми яких були пов'язані з навчальними планами шкіл. За 1945 рік київська філармонія провела для дітей на стаціонарі 17 лекторіїв та 82 розважальні концерти, а також 17 тематичних концертів у клубах столиці. Миколаївська обласна філармонія організувала 15 концертів для школярів, Дрогобицька філармонія 5 дитячих концертів, Чернівецька 36, при Запорізькій філармонії працював дитячий сектор, Полтавська обласна філармонія також проводила музично виховну роботу серед школярів і молоді шляхом концертної діяльності [21,арк.1 48].

Філармонії налагодили співпрацю з вищими навчальними закладами, тому й відряджали своїх працівників до інститутів для роботи з молоддю. Київська філармонія щотижня направляла декількох провідних артистів в два три інститути, де читали лекції з мистецтва та виступали перед студентською аудиторією [17,арк.186]. Окрім мистецьких закладів за культурним розвитком молоді прискіпливо слідкувала комсомольська організація, яка проводила різні культурні заходи для молоді. Про ініціативу Молотовського районного комітету ЛКСМ м. Києва, що організував зустріч молоді району з поетами фронтовиками, повідомлялося в газеті "Література і мистецтво".

Виховання "радянського громадянина" починалося ще в дошкільних установах. Артисти мовного жанру відвідували дитячі садочки, де проводили концерти художнього читання. Подібні заходи повинні були навчати дітей правильно говорити та збагатити їх мову. Але така практика не була широко поширена, за що РНК УРСР та Палацу піонерів в пресі був оголошена догана [23,2]. За приклад, як завжди, ставилася Москва, де в місцевому Палаці піонерів були організовані з акторів професіоналів і діяли дві групи художнього читання, що працювали лише з дитячим репертуаром. І як зазначалося в статті "Художнє слово

— дітям", Київ для роботи аналогічних колективів мав всі можливості. В Україні знаходилось багато кваліфікованих акторів, що могли б працювати в такому стилі. Зокрема, ще до війни в Палаці піонерів організовувала масові дитячі вечори артистка Г.І.Вевюрко, яка багато років працювала з дітьми й мала великий репертуар дитячих казок, оповідань та інших дитячих творів [23,2].

Мистецька інтелігенція також здійснювала шефство над шкільною самодіяльністю та брала участь в організації та проведенні районних і міських олімпіад [24,арк.25].

Отже, комуністична влада надавала важливого значення ідеологічному вихованню школярів та молоді не зважаючи на матеріальну розруху, в якій знаходилась УРСР. Ще до війни радянській владі, внаслідок репресій і залякувань, вдалося поставити мистецтво на службу ідеологічному апарату комуністичної партії. Відповідно це пояснює, чому урядові установи великої уваги надавали мистецьким організаціям, а зокрема їх роботі з дітьми.

Роботу творчих установ з дітьми та молоддю в 1943 1945 роках можна поділити на декілька етапів. В перші місяці після звільнення українських територій внаслідок відбудовчо організаційних робіт самих творчих установ, дітвора та молодь мистецькими заходами практично не була охоплена. Лише з весни 1944 року, внаслідок загострення уваги на цьому питанні уряду, розробляються та ставляться для молоді окремі концерти та вистави, проводяться лекції тощо. Але на той час існувала проблема з дитячим репертуаром. Фактично, театри не мали в своїх репертуарах дитячих вистави. Тому перед драматургами, композиторами, поетами урядом було поставлене завдання створити відповідний матеріал, що мав відображати велич Червоної армії та радянської влади в перемозі над нацистськими загарбниками. Матеріал такого напрямку мав виховувати в молодому поколінні військово патріотичні почуття та слугувати міцним підгрунттям для виховання відданого ідеям партії громадянина. А оскільки, майже всі тогочасні діти УРСР в роки війни перебували на окупованій гітлерівцями території і пережили всі страхіття воєнних років, то можна відверто сказати, що влада намагалася максимально використати ситуацію, що склалася на свою користь посилаючись на почуття дітей, багато з яких втратили не лише домівки, але і батьків.

Джерела та література

1. История Украинской ССР: В. 10 т. Т.8: Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941 1945) К., 1981. 639 с.

2. Восстановление народного хозяйства освобожденных и прифронтовых: районов СССР в 1941 1945 гг.: Сб.ст. М., 1983. 254 с.

3. Денисенко П. Комуністична партія України організатор відбудови народного господарства республіки (1943 1945 рр.) К., 1968. 176 с.

4. Красножон Н. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно політичного життя (1943 1953 рр.) К., 2002 14 с.; СворакС.Д. Загальноосвітня школа Західноукраїнського регіону в контексті суспільно політичного життя другої половини 40 х першої половини 60 х років XX століття К., 1999 34 с.

5. Культурне будівництво в Українській РСР (1941 1950). К., Видавництво "Наукова думка", 1989.

6. Виткалов В. Українська культура: сторінки історії XX ст. Рівне, 1997.

7. КосикВ. Україна під час Другої світової війни. 1938 1945.

8. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі ЦДАВО України). Ф.4763. Оп.1. Спр.3.

9. Київська правда. 1945. 23 вересня.

10. ЦДАВО України. Ф.4763. Оп.1. Спр.10.

11. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО України) Ф.1. Оп.23. Спр.1621.

12. Радянська Україна . 1945. 18 квітня.

13. ЦДАВО України. Ф.4763. Оп.1. Спр.23.

14. Радянське мистецтво. 1945. 27 червня.

15. Радянське мистецтво. 1945. 3 вересня.

16. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.70. Спр.175.

17. ЦДАВО України. Ф.4763. Оп.1. Спр.24.

18. ЦДАВО України. Ф.4763. Оп.1. Спр.16.

19. ЦДАВО України. Ф.2. Оп.7. Спр.1838.

20. ЦДАВО України. Ф.2. Оп.7. Спр.1768.

21. ЦДАВО України. Ф.4763. Оп.1. Спр.28.

22. Література і мистецтво. 1943. 3 грудня.

23. Радянська Україна. 1944. 27 грудня.

24. ЦДАВО України. Ф.1. Оп.23. Спр.1620.

Размещено на Allbest.ru