Соціальний склад громад євангельських християн-баптистів на Україні 20-30-ті рр. XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний склад громад євангельських християн-баптистів на Україні 20-30-ті рр. XX ст.

Голощапова Є.О.

Соціальний склад вітчизняних баптистських громад у період 1920-1930-х рр. довгий час був об'єктом фальшування, викривлення та спекуляцій. У досліджуваний період параметрами, за якими характеризувався склад громад були передусім соціальна належність, майновий стан та вік віруючих. Такі ознаки, як освіта, національність, співвідношення чоловіків та жінок, фактично не брались до уваги. Не відслідковувались якісні зміни цих показників під впливом соціально-економічних та політичних перетворень.

Радянська історіографія вперто доводила, що у період 1920-30-х рр. баптистські громади були «наповнені класовими ворогами» куркулями та експлуататорами, ворожими до соціалістичних перетворень. Якщо і визнавалась наявність у складі громад незаможників чи робітників, то підкреслювалось їх пригноблене становище. Прикладами таких досліджень є роботи М. Галактіонова [3], Б. Кандідова [33], О. Клібанова [34].

Приблизно до середини 1950-х рр. баптисти, як правило, ставали об'єктом висвітлення у брошурах та статтях, що носили «викривальний» характер. Багато фактів в дослідницьких роботах замовчувалось та спрощувалось, що обумовлювало політизованість зроблених висновків. Прикладом сумнозвісного принципу партійності, а по суті партійної кон'юнктури є роботи М. Чудновцева [61], К. Нестеровського [41].

Серед досліджень кінця 1950-х 1980-х рр. означену проблему в своїх монографіях порушували З. Калінічева [32], Г. Ляліна [38], Л. Мітрохін [39]. Автори, поділяючи в цілому позиції своїх попередників, вважали, що до баптистських громад у 1920-ті рр. входили найменш задіяні у суспільних перетвореннях верстви населення: домогосподарки, селяниодноосібники, безробітні, інваліди, люди похилого віку.

В сучасній українській історіографії, яка змінила методологічні підходи при оцінці історії євангельських християн-баптистів, більшість досліджень має узагальнюючий характер [37;43;44;47;48;49]. В той же час, вважаємо своєчасним звернення у наукових дослідженнях до більш вузьких тематик, які в змозі не тільки суттєво доповнити наші знання з історії регіону, але й надати глибшої інтерпретації загальноукраїнській проблематиці.

У запропонованій статті робиться спроба проаналізувати соціальний склад громад євангельських християн-баптистів на Півдні України протягом 1920-1930-х рр. Основними параметрами, за якими здійснюватиметься аналіз, визначено такі: соціальна належність, майновий стан, гендерне співвідношення, вік, освіта, національність.

Звертаючись до історичної ретроспективи, львівська дослідниця В. Любащенко вважає, що першими послідовниками баптизму в кінці XIX ст. на Півдні України ставали ремісники, крамарі, торговці, робітники малих і середніх підприємств. Серед прихильників пізнього протестантизму було також чимало селян і міської бідноти [37,238].

На відміну від Росії, де євангельсько-баптистських рух завоював прибічників і серед Санкт-Петербурзької аристократії, в українських землях він став релігійних рухом низів. Можливо, саме це стало причиною того, що на початку XX ст. більшовики дивились на баптистів з симпатією, сприймаючи їх здебільшого як «соратників» у боротьбі проти самодержавства та православ'я.

Проте, кількісне зростання адептів баптизму та розбудова церковної структури конфесії після революції занепокоїли більшовиків. «Лояльне» ставлення до «секти» могло обернутися небезпечним для молодої атеїстичної держави впливом на суспільство. У 1922 р. у тезах ЦК КП(б)У з антирелігійної пропаганди, зокрема, зазначалось, що діяльність сект (до яких зараховувались і євангельські християни-баптисти) має «деморалізуючий вплив на Червону армію та селянство, зменшуючи боєздатність армії своєю антимілітаристською, релігійною агітацією, та антидержавною агітацією проти сплати продподатку» [57,арк.11]. У боротьбі з цим впливом у першій половині 1920-х рр. антирелігійна пропаганда робила акцент на відсталості та регресивності прибічників сект, але вже з середини 1920-х рр. був обраний новий, «безпрограшний» підхід.

Розгортання класової боротьби надало прискореній атеїзації суспільства нового звучання. Боротьба з релігійними організаціями проголошувалась одним з найважливіших завдань класової боротьби з капіталістичними елементами.

Отже, боротьба з релігією означала боротьбу з куркулями, та навпаки, боротьба з куркулями була також і боротьбою з сектантами. У цій дихотомії відповідна оцінка соціального складу та майнового стану громад євангельських християн-баптистів мала легітимізувати репресії проти віруючих.

Питання про те, які прошарки населення підтримують сектантів взагалі та баптистів зокрема, з'являється вже в перших листах та циркулярах до місцевих органів. Ці спостереження мали колосальне значення особливо наприкінці 1920-х рр., коли ідеологічний та політичний тиск, спрямований на дискредитацію конфесії євангельських християн-баптистів, ґрунтувався саме на ідеї класової боротьби.

Проте, постає питання, чи дійсно політика протидії проти баптистів, що переросла у відкриті репресії, ґрунтувалась на реальному стані речей?

Радянська антирелігійна пропаганда активно впроваджувала в життя тезу про те, що основою релігійних організацій взагалі, і баптистських громад зокрема, є «дрібнобуржуазні елементи».

Класова характеристика сектантства стала однією з центральних тем праці «Сучасне сектантство» голови Всеукраїнської антирелігійної комісії В. Уласевич. Авторка стверджувала, що «сектантство відбиває політичні й економічні інтереси заможних шарів селянства, що воно є дрібнобуржуазне за своїм класовим змістом і вороже ставиться до наших соціальних перетворень» [50,15]. Збільшення кількості віруючих та розвиток громад оцінювались як «намагання куркульського елементу на селі об'єднатися в які-небудь організаційні форми» [58,арк.93].

У масовій свідомості формувався образ сектантів, в тому числі і баптистів як представників дрібної буржуазії, апріорі ворожих до соціальних нововведень радянської держави. Анонімний дописувач газети «Червоний Миколаїв», друкованого органу Миколаївського окружного комітету КП(б)У та окружного виконкому, зазначав «у розпалі громадянської війни ми практично завжди зустрічали сектантів на боці куркульства та контрреволюції». Крім того, автор вважав, що підтримка, яку висловлювали сектанти радянській владі, не може бути щирою саме через їх соціальний склад: «відсоток бідноти в соціальному складі громад доходить лише до 15%, всі інші заможний куркульський елемент». [54,арк.2].

Поява в офіційних документах державних осіб небезпечних тверджень про переважання у громадах «соціально ворожих» груп населення та загрозливий тон публікацій «Антирелігійника», «Безвірника», місцевої преси створювали основу для подальших утисків віруючих.

Зі свого боку, баптисти намагалися вписати конфесію в соціальну структуру суспільства, з одного боку, відгородившись від агресивної позиції владних структур, з іншого повсякчас заявляючи про свою лояльність до них.

Один з найавторитетніших діячів баптистського руху Павло Васильович Павлов на Всесвітньому конгресі баптистів в Стокгольмі у

1922 р., характеризуючи соціальний склад баптистських громад в Україні, підкреслював їх простоту і навіть бідність: «соціальний склад наших громад робітники та селяни. Але ми багаті, багаті духом» [42,15].

У посланні баптистського керівництва до місцевих громад «Всім братам і сестрам, які працюють на ниві благовістя Христового», говорилося: «У бесіді з безбожниками братам і сестрам рекомендується загострити увагу слухачів на тім, що за легендами Євангелія, Ісус Христос був походження пролетарського: син дрібного ремісника теслі Йосипа, мати його була проста працююча жінка Марія. Отже, спаситель світу за своїм соціальним станом стояв близько до пролетаріату й селянства... Безбожники пишуть і стверджують, що вчення Христа Спасителя оплот багатих, експлуататорських класів. Ми рекомендуємо братам і сестрам звернути увагу слухачів на наступних моментах: Ісус Христос був перший великий соціаліст і комуніст, духівник і попередник Комуністичної партії: Дві тисячі років тому Христос уперше в історії людства ввів у життя ті яскраві гасла й святі принципи, які в цей час Компартія втілює в життя. Наприклад: хто першим проголосив в античному світі великий принцип «захисту бідних, голодних і пригноблених»? Христос. Хто перший проголосив великий соціальний принцип братерства й рівності всіх трудящих? Христос. Ці слова написані на стінах радянських пролетарських клубів, а тим часом ці слова вперше вимовив Христос. Хто перший проголосив світу великі принципи комунізму й інтернаціоналізму, тобто злиття трудящих в одну всесвітню родину Христос. Висновок звідси ясний, що, обпльовуючи Христа Спасителя, безбожники плюють у колодязь, з якого самі п'ють воду» [40,392-393].

Звісно, що це посилання з досить своєрідним тлумаченням Святого Письма вимушений захід з метою захисту віруючих.

Крім того, серед баптистів побутували чутки, нібито Ленін у своїх творах сказав, що Христос теж був проповідником революції і цим самим виявив, що вірує у Христа. В свою чергу, сучасні комуністи «без голов і не вірять, а ще беруться влаштовувати спілку безвірників, яка до цього часу не виявила себе нічим» [55,арк.2.].

Для того, аби з'ясувати реальний стан речей маємо відкинути ідеологічних заклики радянських функціонерів та занадто оптимістичний підхід представників конфесії. На основі архівних матеріалів спробуємо проаналізувати соціальний склад баптистських громад на матеріалах Південної України.

Як зазначалось вище, наприкінці XIX ст., в часи своєї появи та розвитку, баптистських рух набував прихильності серед соціальних низів колишньої імперії, перш за все селян. Збереглося сотні документів, що засвідчують це [30]. Звичайно, що існували і міські громади, до яких належали ремісники, робітники, крамарі, проте їх частка була невеликою.

Наявні архівні джерела переконливо свідчать про те, що після революції ситуація суттєво не змінилась. У громадах євангельських християн-баптистів переважали селяни [7,арк.45-54;13,арк.121,145,320,341,351;5,арк.6-13]. У середині 1920-х рр. на 1 міську громаду припадало більше 10 сільських [53,арк.19].

Наскільки ж була права радянська пропаганда, доводячи, що ідеологія баптизму приваблювала заможні шари населення, які нещадно експлуатують своїх єдиновірців? Найкраще це питання на регіональному рівні ілюструють «схеми розвитку сектантства» вид звітної документації окрадмінвідділів та списки членів громад. Ці схеми розвитку сектантства по районах складались працівниками окрадмінвідділу та надсилались під грифом «таємно» до НКВС як звітна документація.

Так, за даними по Запорізькій окрузі, баптистська громада Оріхівського району на 92% складалась з селян, 4% робітників та 4% кустарів. За майновим станом 76% селян бідняки, 16% середняки. На чолі громади стояли керівник та секретар, за соціальним статусом: керівник кустар, секретар бідняк. У Покровському районі в с. Велико-Михайлівці членами громади баптистів були виключно селяни, за майновим станом середняки та бідняки. Василівська група складалась зі середняків та заможних селян. Серед селян громади Хортицького району 90% складали середняки, бідняки відповідно 10%, у громаді використовувалась наймана праця згідно з існуючим порядком найму. У групі євангельських християнбаптистів с. Михайлівка Петро-Михайлівської сільради налічувалось 26 чоловік, за соціальним станом селяни, за майновим бідняки та середняки. У Ново-Миколаївському районі діяла одна громада євангельських християн-баптистів, яка складалась з 144 чоловік, селян за соціальним станом [9,арк.58,74,86,90,131,153].

В Березівському районі Одеського округа Мар'янівська та Завадська громади, 93 та 52 особи відповідно, складались з селян, за майновим станом середняків [19,арк.64,67].

В той же час в Березанському районі Одеської області діяла велика баптистська громада, що нараховувала 772 особи. Абсолютну більшість віруючих працівники райвиконкому віднесли до «кулацького елементу», частину до середняків і незначну кількість до незаможників [19,арк.86].

Чаплинська громада Херсонської округи на 1925 р. нараховувала 90 віруючих. За соціальним складом селяни, за майновим середняки. В той же час, більша частина з 68 віруючих громади у селищі Вісунське Березнеговатського району Херсонської округи належала за майновим станом до бідняків [59,арк.101]. Озерська громада та тієї ж округи складалась з селян незаможників [26,арк.36]. В той же час Мозиковські баптисти належали до селян середняків [27,арк.2].

Отже, як бачимо, за представленими даними дуже складно зробити висновки про переважання заможних селян в баптистських громадах. Основна маса віруючих за майновим станом середняки і бідняки, як зауважують самі працівники окрадмінвідділу. У жодній з досліджених «схем розвитку сектантства» Запорізької округи ми не знайшли відомостей про наявність класової боротьби та розшарування між віруючими [наприклад: 10 арк.1018-1030,1040-1050;9,арк.90]. Так само і працівники Одеського окружного адміністративного відділу у звітах за 1925 р. звертали увагу на відсутність класової боротьби в сектантських громадах [19,арк.33,64]. Про відсутність розшарування та класової боротьби в баптистських громадах зазначали і представники Миколаївського окружного комітету партії [60,арк.12].

Вважаємо, що «перебільшення» в оцінці соціального складу баптистських громад з боку влади мало під собою суто політичну основу. На думку С. Кульчицького, «після експропріації буржуазії та поміщиків більшовики негайно поставили питання про зміну соціального статус тих кого вони, зневажливо називали «дрібною буржуазією», тобто власників селян, кустарів, ремісників, торговців. Крім того, дослідник зазначає, що Ленін торкаючись долі дрібних виробників і землеробів, підкреслював «головне питання революції полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів» [36,342].

Величезний вплив на розвиток баптистських громад справила колективізація та пов'язані з нею масові репресії проти «куркулів».

E радянській історіографії період колективізації вважався переломним в історії вітчизняного баптизму, адже «соціалістичні перетворення на селі прискорили розвиток протиріч в громадах». Віровчення баптизму, життя громад тісно ув'язувались з «приватновласницьким, дрібнобуржуазним способом життя». Відповідно, на думку радянських вчених, визнання рядовими баптистами переваги колективних форм господарювання призводило до розриву з громадою [38].

Як зазначають автори «Історії селянства на Україні», у 1928 р. не випадково з'явилися і стали посилено експлуатуватися два поняття: «шкідник» і «куркуль». Стара як світ практика «поділяй і володарюй» піднеслася на рівень державної політики. Для розколу села було використано механізм хлібозаготівель. Ізольована за допомогою хлібозаготівель верхівка села підлягала економічному винищенню і депортації, щоб створити атмосферу залякування, в якій тільки й міг відбутися процес суцільної колективізації.

Селянин міг змиритися з колективізацією, тобто з відчуженням своєї власності, тільки під реальною загрозою втратити її взагалі. Тому він потребував прикладу розкуркуленого сусіда. «Куркуля» прирікала на репресії сама логіка колективізації [2,128].

Однак, як зазначає Б. Кравченко, коли розпочалася кампанія розкуркулення, радянський режим не міг знайти визначення, що таке куркуль. До категорії куркульського зараховувалося господарство, що мало бодай якийсь двигун. Та навіть значно точніше визначення куркульського господарства як такого, що наймало робочу силу, не було точним [35,173].

Зауважимо, що місцеві органи влади наприкінці 1920-х рр. повинні були пильно відстежувати наявність найманої робочої сили в господарствах євангельських християн-баптистів. Відповідний пункт був включений до так званих «Схем розвитку сектантства», які мали складатись по кожному району [9]. В той же час критерії визначення куркулів були навмисно розпливчастими. Держава утверджувала цю розпливчастість як засіб впливу на будь-якого за рівнем заможності селянина, якщо він міг виступити проти колективізації [2,135]. Наочно цю тезу ілюструє підміна понять «середняк» та «куркуль» на початку 1930-х рр., що була використана аби зламати протидію селян колгоспам.

З огляду на надані відомості про співвідношення куркулів та середняків у баптистських громад Півдня України, очевидно, що друга хвиля розкуркулення, яка вдарила саме по середняках, нанесла громадам, незрівнянно більший удар.

У пам'яті очевидців, репресії проти баптистів нерідко пов'язувались саме з розкуркуленням. Серед інтерв'ю, що містяться в електронній колекції християнської бібліотеки «История евангельского движения в Евразии», є спомини Гуразди Надії Дем'янівни, яка зазначала, що арешти баптистів до війни були пов'язані з розкуркуленням, багатьох віруючих відсилали до Сибіру. В свою чергу Р. Сітарчук, робить висновок, що порівняно з іншими регіонами СРСР в Україні процес «розкуркулення» набув значного розмаху, і саме ця обставина значною мірою «сприяла» утискам щодо місцевих протестантів [49,108].

Антирелігійна преса запевняла, що «по районах суцільної колективізації на основі успішного соціалістичного будівництва, різкого звуження бази релігії широко розгорнувся відхід колгоспних мас від релігії і масових антирелігійний рух» [15,23].

Отже, колективізація та розкуркулення, мали безпосередній вплив на розвиток баптистських громад, адже руйнували не тільки матеріальну базу, але й підривали їх людський потенціал.

Характеристика соціального складу не обмежується майновим та соціальним станом віруючих. Показниками потенціалу, прогресивного та динамічного розвитку громади є її статевий та віковий склад. У цьому контексті вважаємо за доцільне звернути увагу на роль родини і жінки, проблеми духовного виховання підростаючого покоління.

Аналізуючи джерела, спостерігаємо переважання жінок у баптистських громадах досліджуваного періоду. За даними відомості про кількість сектантських громад та віруючих у них за 1928 р., з загальної чисельності 26019 баптистів жінки складали 14 362 та чоловіки 11 657 [55,2].

За статистичними даними, у баптистських громадах Запорізької округи у 20-х рр. XX ст. переважали жінки [див.: 7,45-54;10,1018-1030,1040-1050;13,а рк.121,145,320,341,351,386;6,арк.3-5]. За повідомленням Одеського райвиконкому, на 1925 р. в баптистській громаді с. Протопопова нараховувалось 9 чоловіків та 15 жінок [18,арк.414]. За даними на 1926 р.: по Мелітопольській окрузі 297 чоловіків та 438 жінки, по Миколаївській 309 чоловіків та 583 жінки, на Одещині схожа ситуація 126 жінки та 90 чоловіків [52,арк.9-11]. У 1929 р. на Миколаївщині ситуація трохи вирівнялась. З 1026 віруючих кількість жінок становила 619, чоловіків 407 відповідно [16,арк.1].

Жінкам у баптистській громаді відводилась особлива роль. Їхнє служіння реалізовувалось частіше усередині громади. Кожна жінка належала до певної групи, що відповідала за свою ділянку праці.

Один з постійних авторів журналу «Баптист України» А.О. Альохін, дослідивши та узагальнивши досвід різних громад, у формі настанов визначав основні напрямки діяльності жінок.

З молодими жінками, які тільки-но прийшли в громаду, працювала група наставниць. Вони мали бути тверді вірою, пізнанням Слова Божого, духовністю, аби допомагати молодим сестрам «в пізнанні служіння Господу, Церкві, чоловіку, дітям» [1,34].

У господарській групі досвідчені жінки навчали молодих вести родинне та громадське господарство. Керівницями цієї групи мали бути сестри, виховані в діяльних, господарських, трудових родинах, які самі вели господарство, вміли малими витратами доставляти все необхідне для своєї родини. Вони могли навчити молодих сестер вести господарство в родині, а також керувати ними при виготовленні заготівок восени, для підтримки взимку знедолених родин [1,35]. Ця ж група жінок займалася приготуванням святкових вечерь та слідкувала за чистотою приміщень.

У громадах існували також жіночі групи духовної підтримки. Сестри цієї групи відвідували хворих членів громади, доглядали дітей. Крім практичної допомоги вони морально підтримували людину у скруті, читали Біблію, підтримували духовний зв'язок між членами громади.

Крім обов'язків у громаді, жінки брали участь в окружних з'їздах баптистів. Наприклад, в листопаді 1925 р. на черговому з'їзді баптистів Запорізької округи сестра Моторіна, представниця Запорізької громади, доповідала про успішну роботу жіночого кружка, який завдяки роботі жінок за півроку поповнив бюджет громади на 80 рублів [8,арк.41 зв].

Отже, роль жінки в баптистській громаді була непересічною. Активним служінням жінки зміцнювали морально психологічний стан, внутрішньогромадські зв'язки, від чого, врешті-решт, залежала духовна атмосфера громади.

Також звернемо увагу на порівняно невелику різницю між показниками чоловічої та жіночої статі в громадах. Тобто теза про те, що до релігійності схильні більше жінки, через те, що «культурна революція» та «соціалістичні перетворення» у 1920-х рр. торкнулись їх менше ніж чоловіків, не знаходить підтвердження.

Важливим показником життєдіяльності та ресурсів потенційного росту і розвитку громад євангельських християн-баптистів є віковий склад громад.

Статистичні дані по Запорізькій окрузі засвідчують, що в громадах євангельських християн-баптистів в основному переважали віруючі вікових категорій: від 20 до 30 та від 30 до 40 років, тобто люди найбільш працездатного віку [Див. наприклад: 13, арк.145, 121, 320, 386; 6, арк.35; 11, арк.56-60].

Як свідчать матеріали доповіді Гуляйпільського ліквідкому за лютий 1925 р. зростання баптистських громад відбувалось за рахунок населення віком від 35 до 40 років [9,арк.19].

Згідно зі звітом Миколаївського адміністративного відділу по окрузі більшість баптистів належали до вікової категорії від 30 до 40 років 34,3%, та від 20 до 30 32% [16,арк.1].

Значний відсоток молоді означає, що громади мали досить потужний потенціал свого розвитку та встановлення тяглості традицій.

Але крім позитивного боку, значний відсоток молоді ніс у собі і певну небезпеку для громади. На сторінках свого видання баптисти висловлювали занепокоєння щодо духовного розвитку молоді, а відтак і духовного стану громад: «Ми живемо в такий час, коли міцніє в людях, особливо в молодих серцях, заперечення божества. Подібний стан у духовному житті відбивається й на віруючій молоді... Християнська молодь перебуває під впливом антихристиянських поглядів і переконань. І з цієї сторони їй може загрожувати небезпека» [40,365-366].

Отже, великого значення набувало духовне виховання підростаючого покоління. Пересічні віруючі баптистських громад тільки в родинному колі могли познайомити дітей зі своєю вірою. Отримати духовні настанови діти євангельських християн-баптистів могли, відвідуючи молитовні зібрання. Але реалізація цієї практики була ускладнена позицією місцевих органів влади, які, переступаючи межі своїх повноважень, порушували права віруючих, не допускаючи дітей на духовні зібрання. З цього приводу до Всесоюзних та Центральних органів влади в Україні надходили скарги від євангельських християн-баптистів. Наприклад, у 1923 р. на Катеринославщині райвиконкоми через сільради заборонили присутність молоді на молитовних зібраннях, а в с. Ново-Василівка Мелітопольського повіту вимагали від пресвітера громади особисто слідкувати за тим, щоб особи молодше 18 років не потрапляли на зібрання [51,арк.192].

При великих громадах існували різноманітні молодіжні кружки, в яких молодь вивчала Святе Письмо, спілкувалась, співала та грала на музичних інструментах. Як відзначала влада, зацікавленість у подібному проводженні часу виявляли не тільки молоді віруючі, а й інша молодь [60,арк.19 зв.].

Пріоритет впливу та виховання молоді прекрасно розуміли і представники влади, адже саме за молоддю стояло майбутнє комуністичної держави. Тому одним з пріоритетних завдань для НКВС України у справі відокремлення церкви від держави було встановити, які вікові групи підтримують релігію та який вплив справляють на молоде покоління [18,154]. Бачимо, що статистика не могла тішити владу, хоча наприкінці 1920-х рр. наводяться й інші факти.

Журнал «Безвірник», послуговуючись цифрами відділу культів Березівського району на Одещині, подав такі дані динаміки вікового складу баптистської громади с. Софіївка за 1929-1930 рр. На 1929 р. віруючих віком 25-30 років 5, в 1930 р. жодного; від 30 до 50 років 46, на наступний рік 38; від 50 років і старше у 1929 р. 12, на 1930 р. 21.

З одного боку, цифри свідчать про «старіння» громади і відповідно зниження потенціалу подальшого активного розвитку, з іншого доводять, що її «кістяк» складали люди найбільш працездатного так активного віку від 30 до 50 років [15,18-19]. Подібну ситуацію спостерігаємо у Воскресенській громаді баптистів на Запоріжжі, порівнюючи цифри середини 1920-х рр. та 1931 р. Осіб від 18 до 30 років у 1920-х рр. 42% на 1931 р. 16%; від 30 до 50 років 37% та 74%; від 50 і старше 21% та 11% відповідно [5,арк.6-13;14,арк.10].

Для характеристики вікового складу громад євангельських християнбаптистів важливим є також і визначення віку, в якому віруючи приєднувались до громад.

Проаналізуємо дані дев'яти громад Херсонської та Запорізької округ. Загальна чисельність охрещених дорівнює 373 особи. З них приєдналися до баптистських громад у віці від 30 до 40 років 109 чоловік; від 20 до 30 96; від 40 до 50 65; до 20 років 56; від 50 47 відповідно [Підраховано за: 20,арк.46-47; 28,арк.45-46; 25,арк.39-39зв; 24,арк.39;26,арк.35-36; 23 арк.35; 22,арк.50; 11,арк.56; 6,арк.3]. Відповідно, загалом до баптистів приєдналось 152 особи у віці до 30 років, що є суттєвим потенціалом для розвитку громад.

Ще одним параметром, за яким характеризуються громади євангельських християн-баптистів є освітній рівень віруючих. Треба зазначити, що для баптистів писемність грає особливу роль, адже віровчення передбачає самостійне читання та осмислення Біблії. Проте, потрібно враховувати загальний рівень писемності у регіоні при оцінці освітнього рівня віруючих. Як зазначає О.П. Данильченко, на 1920 р. близько половини населення України залишалось неписемним, при цьому на Півдні кількість неписемних віком 18-19 років на 1000 чоловік складала серед українців (які становили більшість населення) 556 осіб [17,76.]. На 1926 р. рівень писемності населення України досяг 63,6%, проте, серед міського населення він сягав 82,1%, а серед сільського 38,7% [17,84].

У баптистських громадах спостерігаємо схожу ситуацію, наприклад, у громаді міста Оріхів писемні складали 94%. Серед них чоловіки були 100% писемні, жінки на 90%. В той же час, у сільських громадах відсоток писемних був нижчим. У Федорівській 76% володіли грамотою, серед баптистів с. Мала-Токмачка писемними були 40% [13,арк.341;10,арк.11 41;13,арк.320].

Незважаючи на те, що поставленого урядом завдання про повну ліквідацію неписемності до 1927 р. виконати не вдалось, процес не стояв на місці. Наприклад, у 1929 р. по Херсонській окрузі у міських громадах всі баптисти були писемними, у сільській місцевості відсоток писемних складав 63. По деяких сільських баптистських громадах всі віруючі були освіченими [28,арк.2]. По Миколаївській окрузі у 1929 р. кількість писемних баптистів досягала 70% [16,арк.1].

Отже, вважаємо, що заходи влади з подолання неписемності вплинули і на стан освіти у баптистських громадах регіону.

У своїй праці «Духовна Україна» М. Грушевський нарікав на ненаціональний характер євангельського руху, підкреслюючи негативне значення цього для українського національного відродження [4,124]. Проте, події 1918 р., тобто проведення першого всеукраїнського з'їзду баптистів та організація національного союзу, доводять, що доба національно-визвольних змагань мала вплив на національну свідомість віруючих.

Позитивно поставились баптисти і до українізації. На П'ятому всеукраїнському з'їзді баптистів була прийнятарезолюція з мовного питання. Згідно з нею молоді проповідники повинні були вивчати українську мову, а ті, хто володіє, вже проповідувати нею [46]. Нерідко в громадах проповідували двома мовами українською та російською [14,арк.17].

Українізація вплинула і на мовну політику журналу «Баптист України». З перших днів праці перед Всеукраїнським Союзом баптистів постало питання, що давно вимагало вирішення, створення друкованого органу українських баптистів. Наявність подібного видання дозволяла встановити зв'язок між центром та помісними громадами, а також громадам між собою. «Серед чисельних нестатків нашого братства особливо відчувається нестача в духовному зв'язку. Розрізненість наших громад за відсутністю друкованого органу не дозволяє нам так швидко, як потрібно прийти на поміч одне одному у нашому духовному житті. Через сторінки нашого журналу будемо виявляти всі ті духовні таланти та досягнення, які лежать в надрах нашого братства» [29,2]. У лютому 1925 р. вийшов з друку перший примірник журналу «Баптист України», редактором якого спочатку був О.Г. Альохин, потім П.Я. Дацко, а пізніше І. Кмета-Єфимович [46]. Журнал інформував своїх читачів про стан справ братства на Україні та за її межами (промовистими є назви статей: «Вісті з Канади», «Свята Бакинської громади», «Обласна духовна конференція в Кременчуці», «Хрещення в Харківській громаді» та ін.). Тематичні статті були спрямовані на роз'яснення тих чи інших питань віровчення, догматик, або життєдіяльності громад (наприклад: «Про книгу псалмів», «Служіння словом» «Про матеріальне служіння» та ін.). В окремому розділі «Українське слово» друкувались статті та оповідання українською мовою. Виховання пресвітерів, жіноче питання, створення благодійних гуртків, видавнича справа, одновірці за кордоном, життя громад жодне з цих питань не лишалося поза увагою «Баптиста України» [31,40].

Лідери євангельсько-баптистського руху прекрасно розуміли важливість проповіді Євангелія українською. Адже, як зазначалось вище, більшість баптистських громад були сільськими, а, за статистичними даними, абсолютну більшість сільського населення України, в тому числі і на Півдні складали українці. Український склад громад підтверджується і архівними джерелами. Наприклад, повністю українськими були Богуславська, Скельська громади Запорізької округи [9,арк.143]. У Жеребецькій українці складали 97%, росіяни 2% та німці 1% [12,арк.3].

У Воскресенській громаді 95% складу за національністю належали до українців, відповідно 5% росіяни [14,арк.16].

Збираючи статистичний матеріал про розвиток громад, місцеві органи влади не дотримувались єдиної прийнятої форми. Таким чином, графа «національність» прописана далеко не в усіх звітах та списках релігійних громад.

Варто зауважити, що в анкетах реєстрації осіб релігійного культу деякі керівники баптистських громад ідентифікували себе як «російськопідданий українець» [13,арк.317,318]. На наш погляд, це є прояв так званої «подвійної лояльності», коли особа, відчуваючи свою етнічну приналежність, ідентифікує себе з державно-політичною системою іншого народу. У даному випадку українські баптисти продовжували відчувати себе частиною наднаціонального державного утворення, як це було за часів Російської імперії.

Таким чином, розглянувши питання соціального складу баптистських громад на Півдні України у 1920-30-х рр. можемо дійти наступних висновків та узагальнень. Громади переважно складались з селян, що за майновим станом відносились до бідних та середняків. Всупереч поширеній радянською ідеологією думці, частина заможних селян не була значною. Величезний вплив на господарства баптистів мали колективізація та розкуркулення, що підривали не тільки матеріальні але й людські ресурси громад. Кістяк громад складали родини. Старше покоління передавало свої духовні традиції молодшому, забезпечуючи збереження віри. Проте, під впливом соціально-економічних та політичних перетворень спостерігаємо поступове зменшення відсотку молоді та збільшення питомої ваги жінок, що створювало певну дисгармонію у подальшому розвитку громад. Серед баптистів переважна більшість належала до українців. І незважаючи на те, що національне питання не було на першому місці в братстві, у середині 1920-х рр. можна спостерігати його поступове усвідомлення.

Отже, створений радянською ідеологією небезпечний міф про концентрацію в громадах євангельських християн-баптистів «ворогів народу» став інструментом маніпулювання суспільною свідомістю та надійним аргументом на користь репресивних заходів влади щодо баптистів на початку 30-х рр. XX ст. Таким чином, під репресії підпадали селяни, робітники, службовці безвинні громадяни радянської України.

євангельський баптист соціальний

Література

1. Алехин А. О служении сестер Господу в церкви // Баптист Украины. 1926. № 2. С. 32-35.

2. Андрощук О.В., Баран В.К., Веселова О.М., Ганжа О.І. Історія українського селянства: Нариси: В 2 т. / НАН України; Інститут історії України / В.А. Смолій (відп. ред.). К., 2006. 652 с.

3. Галактионов М. Классовый враг под сектантской личиной. М., 1930, 120 с.

4. Грушевський М. Духовна Україна. К., 1994. 560 с.

5. Державний архів Запорізької області. Ф.316. Оп.3. Спр.14.

6. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.16.

7. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.2

8. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.20.

9. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.33.

10. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.4.

11. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.50.

12. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.86.

13. Там само. Ф.316. Оп.3. Спр.9.

14. Там само. Ф.5747. Оп.3. Спр.1681.

15. Дайрі. Антирелігійна робота в районах суцільної колективізації // Безвірник. 1931. № 7-8.

16. Державний архів Миколаївської області. Ф.118. Оп.1. Спр.229.

17. Данильченко О.П. Ліквідація неписемності серед національних меншостей півдня України в 20-х рр. XX ст. // Український історичний журнал. 1999. № 3. С.74-88.

18. Державний архів Одеської області. Ф.3865. Оп.1. Спр.12.

19. Там само. Ф.3865. Оп.1. Спр.39.

20. Державний архів Херсонської області. Ф.3727. Оп.1. Спр.218.

21. Там само. Ф.3727. Оп.1 Спр.220.

22. Там само. Ф.3727. Оп.1. Спр.228.

23. Там само. Ф.3727. Оп.1. Спр.231.

24. Там само. Ф.3727. Оп.1. Спр.234.

25. Там само. Ф.3727. Оп.1. Спр.235.

26. Там само. Ф.3727. Оп.1. Спр.236.

27. Там само. Ф.445. Оп.1. Спр.218.

28. Там само. Ф.445. Оп.1. Спр.319.

29. Довбия А. Приветственное слово // Баптист Украины. 1926. № 1. С. 2-5.

30. История евангельско-баптисткого движения в Украине. Материалы и документы. Одесса, 1998. 277 с.

31. Ігнатуша А. «Йти і проповідувати Євангеліє». З історії всеукраїнського журналу «Баптист Украины» // Людина і світ. 1999. № 12. С. 38-40.

32. Калиничева З.В. Социальная сущность баптизма. 1917-1929. Л., 1972.140 с.

33. Кандидов Б.П. Религиозная контрреволюция 1918-1920 гг. и интервенция. М., 1930. 156 с.

34. Клибанов А.И. Классовое лицо современного сектантства. Л., 1928. 76 с.

35. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття / Пер. з англ. К., 1997. 423 с.

36. Кульчицький С. Масовий терор як метод експропріації селян-власників // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст.: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України. К., 2002.

37. Любащенко В.І. Історія протестантизму: Курс лекцій. К., 1995. 350 с.

38. Лялина Г.С. Новые тенденции в идеологии баптизма. М., 1979. 175 с.

39. Митрохин Л.Н. Баптизм. М., 1974. 263 с.

40. Митрохин Л.Н. Баптизм: история и современность: Философскосоциологические очерки. -- СПб., 1997. 477 с.

41. Нестеровский К. Як колективізація нищить релігію. Х., 1930. 120 с.

42. Попов В.А. Запад учился демократии у протестантов // Независимая газета. 2004. 3 ноября. С.15-17.

43. Історія релігії в Україні: У 10 т. / НАН України; Інститут філософії ім. Г.Сковороди. Відділення релігієзнавства / Під ред. проф. А.М. Колодного. К., 2002 Т. 5: Протестантизм в Україні. Ранній протестантизм. Пізній протестантизм. Баптизм. 428 с.

44. Решетников Ю.Е. Обзор истории евангельско-баптистского братства в Украине. Одесса, 2000. 246 с.

45. Решетніков Ю.Є. З історії євангельсько-баптистської освіти // Людина і світ. 2002. січень. С. 10-13.

46. Решетніков Ю. Українські баптисти і національне питання // http://www. risu.org.ua/ukr/study/religdigest/article;15789/

47. Савинский С.Н. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии (1917-1967). СПб., 2001. 425 с.

48. Савинский С.Н., Решетников Ю.Е. История русско-украинского баптизма. Одеса, 1995. 345 с.

49. Сітарчук Р.А. Діяльність протестантських конфесій у Радянській Україні в контексті ії державної політики (20-30-і рр. ХХ ст.): Дис... канд. іст. наук: 11 / Полтавський держ. педагогічний ун-т ім. В.Г. Короленка. Полтава, 2001. -- 222 с.

50. Уласевич В. Сучасне сектантство. Харків, 1925. 31 с.

51. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф.1. Оп.2. Спр.1388.

52. Там само. Ф.5. Оп.2. Спр.2168.

53. Там само. Ф.5. Оп.2. Спр.2170.

54. Там само. Ф.5. Оп.2. Спр.2206.

55. Там само. Ф.5. Оп.3. Спр.1056.

56. Там само. Ф.5. Оп.3. Спр.1064.

57. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф.1. Оп.20. Спр.1450.

58. Там само. Ф.1. Оп.20. Спр.1772.

59. Там само. Ф.1. Оп.20. Спр.2006.

60. Там само. Ф.1. Оп.20. Спр.2007.

61.Чудновцев М. Церковники и сектанты в борьбе против колхозов. М., 1930, 145 с.

Размещено на Allbest.ru

...