Стан наукової розробки становища жіноцтва України за часів Великого Голодомору 1932-1933 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан наукової розробки становища жіноцтва України за часів Великого Голодомору 1932-1933 років

Булгакова А.В.

Жіноцтво як окрема суспільна група зі своєрідним світоглядом та морально-психологічними принципами, являє собою самобутній об'єкт дослідження. Вивчення «жіночого питання» відбувається у контексті дослідження загальної історії людства та суспільства. На сьогоднішній день в українській історичній науці існує велика кількість «білих плям», що пов'язані зі становищем жінок у різних сферах суспільного життя в умовах Голодомору 1932-1933 років.

Окреслюючи певні засади дослідження становища жіноцтва України за часів Великого Голодомору 1932-1933 років, можна сформулювати і визначити зміст та місце поняття «жіноцтво України за часів Великого Голодомору» в структурі історичного знання та відповідні підвалини його наукової розробки.

Якщо в загально-історичному процесі розглянути поняття «історія», то на перший план виступає «історія як обгрунтування ідеології». З середини ХІХ ст. з «історії» починають виокремлюватися такі напрямки дослідження як політична, економічна, регіональна та соціальна історія. На думку Т. Орлової «соціальна історія» це всеосяжна історія, що досліджує життя та діяльність людей як на індивідуальному, так і на класовому рівні, де визначальним принципом виступає антропоцентризм. Таким чином, одним з аспектів «антропологічного повороту» вбачається піднесення соціальної історії у всьому різноманітті її складових [13,9].

Щодо соціальної ролі жіноцтва України, то цій проблематиці присвячено досить значний масив наукових праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Зокрема, в праці «Білим по білому. Жінка в громадському житті (1884 - 1939)» Марти Богачевської-Хом'як [1], що веде активну наукову діяльність в США, йдеться про роль та місце жінки в громадському житті України. Дослідниця наголошує, що жінка є невід'ємною частиною соціуму, яка повинна приймати активну участь не лише в домашньому господарстві, а й суспільно-політичному житті країни [1,197-304].

Одним з визначальних факторів активізації жіночих студій в українській історичній науці є зусилля з встановлення тендерної рівноправності як напрямку державної політики [14,129]. У вітчизняній історіографії знайшов своє відображення великий масив наукових досліджень з проблематики історії жіноцтва України. Зокрема, сюди можна віднести збірник статей «Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні» за редакцією Людмили Смоляр, де розглядається участь жінок у різних сферах життєдіяльності суспільства, таких як соціально-економічна, політична та духовна в різні періоди історії України [9]. У жовтні 1994 року в Одесі відбулась міжнародна науково-методична конференція «Жіночий рух в Україні: історія і сучасність», де обговорювалися такі питання, як: роль і місце жінки в українському суспільстві [8,88-90], становище сільських жінок України у 30-ті роки [8,97-99], жінка в Радянській Україні [8,153154]. За підсумками конференції було видано тези доповідей. Аналізуючи ці дослідження, можна прослідкувати розвиток становища жіноцтва України в різних сферах життєдіяльності та територіально-часових площинах. Отже, ми бачимо, що загальній історії жіноцтва приділяється досить значна увага.

Водночас, якщо проаналізувати ступінь дослідженості тематики жіноцтва періоду голодомору 1932-1933 років, можна стверджувати, що вчені на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки не приділили їй відповідної уваги, хоча, нагальним завданням українських істориків є глибоке та всебічне вивчення проблематики Голодомору 1932-1933 років як у контексті державної політики української держави в напрямі вшанування жертв Голодомору та визначення 2007-2008 років як його роковин, так і зважаючи на те, що Голодомор 1932-1933 років є однією з найсуперечливіших проблем історії України, яка й досі містить значну кількість білих плям.

Паралельно з виданням та залученням до наукового обігу джерельної бази з досліджуваної проблематики починають з'являтися праці як більш загального характеру, так і конкретизованого з вузьким профілем проблеми дослідження. Так, до перших слід віднести такі: «Голодомор 1932-1933 років на Україні: документи і матеріали» за редакцією В. Смолія [4], де йдеться про морально-політичне становище українського населення того часу та його реакцію опору на радянську політику; «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор» Роберта Конквеста [10], де автор розкриває становище українського народу в умовах суспільно- політичного та духовного життя того часу. Загальнонаукові проблеми Голодомору розглядались на конференції, що відбулась 20-28 листопада 1998 року у Києві та була присвячена аналізу історико-політичних, соціально-демографічних та морально-психологічних аспектів Голодомору як геноциду [6]. До конкретизованих наукових досліджень можна віднести ті, що присвячені репресивній складовій політики радянської держави в цей період. Серед них слід згадати книгу «Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929 - 1941 рр.)» - про репресії над вчителями та педагогами як класового ворогу [11]; працю дослідника В. Нікольського, в якій наводиться щорічна порівняльна статистика репресованих в період з 1931 по 1933 роки [12,230-234]. Також слід зазначити, що 2001 року у Вінниці була проведена конференція, присвячена карально-репресивній політиці органів державної влади щодо церкви та віруючого населення [15]; економічним аспектам та територіальній площині Голодомору.

Упродовж останніх років по різних регіонах України проводився збір свідчень очевидців як джерела вивчення причин та масштабів голодування та опору населення в межах 1932-1933 років. Результатом цієї роботи стали праці: «Портрет темряви: свідчення, документи і матеріали» у 2 книгах (1999 р.) [16;17], «Великий Голод в Україні 1932 - 1933 років» у 4 томах (2008 р.) - підсумки праці Комісії Конгресу США на чолі з Джеймсом Мейсом [3]; а також «Голодомор 1932 - 1933 рр. у місті Києві та передмісті» В. Борисенко [2], «Голод-геноцид 1932 - 1933 років на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівні матеріали. (До 70 - річчя трагедії)» за редакцією О.М. Гаркуши [7]; матеріали республіканської науково-практичної конференції, що відбувалась 20 жовтня 1993 року у м. Хмельницькому, результати якої видані в збірнику «Голод 1932 - 1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки», за редакцією А.Г. Філінюк [5].

Донедавна соціальну історію Голодомору розглядали лише в контексті політичного, економічного та духовного становища населення в цілому. На сьогодні постає питання вивчення гендерної історії як дослідження становища різних категорій представників певної статі зі своїми морально-психологічними та суспільно-правовими особливостями для відтворення більш повної картини Великого Голодомору. Більшу половину населення Радянської України становили жінки, тому вивчення їх становища є доречним. Слід зауважити, що кандидатська дисертація О. Сапицької «Сільські жінки України в умовах підготовки та проведення колективізації (1928 - сер. 1933 рр.)» [19], яка була захищена в 2007 році, присвячена дослідженню становища селянок України напередодні та в період Голодомору. Але дослідниця обмежилася аналізом стану лише сільських мешканок, тому слід простежити історію всього жіноцтва України в 1932 - 1933 роках за соціальною стратифікацією.

Великий Голодомор 1932-1933 років є однією з найтрагічніших подій в історії України, яка мала суттєвий вплив на її подальший перебіг. Чимало дослідників приділили значну увагу висвітленню даної проблематики. Результати їх роботи знайшли своє висвітлення у майже 7 тис. друкованих праць - різних за змістовим навантаженням і обсягом. Але, переважна більшість авторів торкається жіночого питання побіжно або лише в контексті досліджуваної проблематики. Колективізація, розкуркулення та експропріація в сільському господарстві - було одним з методів «закручування гайок», що породжував соціальну напруженість, викликав протистояння різних верств села, наганяючи страх на людей бути розкуркуленими за будь-що і будь-коли [20,109]. Це стало останньою краплею безвихідного становища сільського населення, зокрема, жінок у голодні 1932-1933 роки. Все це створювало вкрай гнітючу морально- психологічну атмосферу, змушувало селян протестувати проти соціальної несправедливості й чинити прямий, нерідко збройний опір. Головну роль в цих виступах відігравали жінки, тому нерідко масові виступи проходили, перш за все, у формі «жіночих бунтів» та «жіночих волинок». Справа полягала не стільки в тому, що жінки були противницями колективізації, а в тому, що селяни сподівалися на більш поблажливе ставлення до жінок з боку влади [18,85]. В 1932 році подібні прояви селянської непокори були стихійними та некоординованими через втрату людьми фізичних сил та жахливі зміни в людській свідомості.

Безмежне свавілля представників влади по відношенню до всіх селян, не зважаючи на стать та вік, особливо після виходу 7 серпня 1932 року сумнозвісного «закону про три колоски» - Постанови ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та укріплення суспільної власності», грабіжницька поведінка учасників «буксирних бригад» примушували селянство чинити опір владі до кінця голодного 1933 року. Основними об'єктами «нальотів голодуючих» були гуральні, де зерно через обмежені можливості зерносховищ зберігалося під відкритим небом на залізничних станціях і псувалося, та зерносховища «Союзхліба», де знаходилося насіннєве зерно. Траплялися випадки пограбування колгоспних клунь та пекарень, причинами чого були мізерні пайки, які видавалися колгоспникам під час польових робіт. Селяни виступали також проти вивезення насіннєвого зерна за межі голодуючих районів [4,556-558].

Відверте пограбування як чоловіків, так і жінок під прикриттям «хлібозаготівлі» є ще одним доказом жорстокого поводження з боку представників державної влади. Жінок саджали в тюрми та вбивали за природне бажання поїсти чи за намагання зрізати на своїй ділянці трохи жита. Розстріл визнавався найвищою формою «соціального захисту» [18,92].

Участь жіноцтва в акціях селянського опору колективізації, партійним керівництвом проголошувалася однією з форм опору «куркульства», загострення класової боротьби. Сільські жінки участю в масових акціях селянського опору висловлювали протест не лише проти насильницьких методів колективізації, але і проти знецінення радянською владою їх людської гідності. В «усуспільненому суспільстві» селянка перетворилася на державну рабиню і втратила можливість самовираження на власний розсуд, жіноча доля була поставлена в жорсткі рамки партійних директив, жінка втратила можливість бути жінкою.

Отже, під «становищем жіноцтва України в період Голодомору 1932-1933 років» розуміється комплекс об'єктивних та суб'єктивних факторів соціально-демографічного, економічного та духовного характеру, що склався 1932-1933 роках на території УСРР та вираз його впливу у повсякденному житті жінок, що на цій території проживали. Зважаючи на таке визначення, слід констатувати, що на сьогоднішній день не існує жодної наукової праці, у якій би глибоко та всебічно аналізувався такий комплекс проблем, як українська жіноча історія Голодомору. Наукова розробка становища жіноцтва України за часів Великого Голодомору 1932-1933 років фактично не має свого логічного завершення і потребує наполегливої праці істориків у цьому напрямі дослідження.

жінка голодомор історіографія

Література

0. Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. Жінка в громадському житті України (1884 - 1939)./ Марта Богачевська-Хом'як. - К.: Либідь, 1995. - 424 с.

1. Борисенко В. Голодомор 1932 - 1933 рр. у місті Києві та передмісті./ В. Борисенко.// Етнічна історія народів Європи. - 2008. - № 25. - С.5-14.

2. Великий голод в Україні 1932-1933 років: [матеріали Конгресово- президентської Комісії США з вивчення Великого голоду в Україні 1932-1933 рр.]: у 4 т./ Ін-т історії України НАН України; [наук. ред. Кульчицький С. В.; упоряд.

Д. Мейс]. - К.: Києво-Могил. акад., 2008. - Т.1: Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США. - 2008. - 838 с.; Т.2: Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США. - 2008. - 814 с.; Т.3: Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США. - 2008. - 781 с.; Т.4: Звіт Конгресово-президентської Комісії США з дослідження Великого голоду 1932-1933 рр. в Україні. - 2008. - 622 с.

3. Голодомор 1932-1933років на Україні: документи і матеріали/ НАНУ, Ін-т історії України; Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000»; упорядник р. Пиріг; [ ред. кол.: В.А. Смолій, Г.В. Боряк, С.В. Кульчицький та ін. ]. - К.: Києво- Могилянська академія, 2007. - 1128 с.

4. Голод 1932 - 1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки: матеріали республіканської науково-практичної конференції (20 жовтня 1993 р.)/ ред. Філінюк А.Г. - Хмельницький, 1993. - 112 с.

5. Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз, соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки: міжнародна науково-теоретична конференція (Київ, 28 листопада 1998 р.). - Київ - Нью- Йорк.: Видавництво М. П. Коць. - 2000. - 420 с.

6. Голод-геноцид 1932 - 1933 років на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівні матеріали. (До 70 - річчя трагедії)./ ред. Гаркуша О.М. - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2003. - 204 с.

7. Жіночий рух в Україні: історія і сучасність. Міжнародна науково-методична конференція. (Одеса, жовтень 1994 р.). Тези доповідей./ Ред. колегія: Терещенко Г.І.(гол.), Левківський К.М., Довженко В.І. - К.: ІСДО, 1994. - 280 с.

8. Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні: монографія./ За загал. ред. Смоляр Л.О. - Одеса: Астропринт, 1999. - 440 с.

9. Конквест р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор./ Роберт Конквест. (Пер. з англ.). - К.: Либідь, 1993. - 384 с.

10. Марочко В.І. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929 - 1941 рр.)./ В. Марочко, Г. Хілліг. - К.: Науковий світ, 2003. - 302 с.

11. Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні ( кін. 1920-х - 1951-ті рр.): історико-статистичне дослідження: монографія./ В.М. Нікольський. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003. - 624 с.

12. Орлова Т.В. Актуальність проблем соціальної історії і наукова діяльність кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка./ Т.В. Орлова. // Соціальна історія. - 2007. - Випуск 1. - С.6-13.

13. Орлова Т. В. Історія жіноцтва - перспективний напрямок досліджень на сучасному етапі розвитку української історіографії./ Т.В. Орлова// Соціальна історія. - 2007. - Випуск 3. - С.127-132.

14. Політичні репресії на Поділлі в ХХ столітті: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. (Вінниця, 23 - 24 листопада 2001 року)./ Ред. колегія: Анатолій Давидюк, Павло Кравченко, Валерій Лациба. - Вінниця: Велес,

2001. - 211 с.

15. Портрет темряви: свідчення, документи і матеріали у 2 книгах. - Книга перша./Асоціація дослідників голодоморів в Україні./ Упор. Петро Ящук. - Київ - Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць. - 1999. - 705 с.

16. Портрет темряви: свідчення, документи і матеріали: у 2 книгах. - Книга друга./Асоціація дослідників голодоморів в Україні./ Упор. Петро Ящук. - Київ - Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць. - 1999. - 611 с.

17. Сапицька О.М. Участь жінок у селянському опорі колективізації та радянській владі (1928 - 1932 рр.)./ О.М. Сапицька. // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - 2006. - Вип.6. - С.84-94.

18. Сапицька О.М. Сільські жінки України в умовах підготовки і проведення колективізації (1928 - сер. 1933 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук./ О.М. Сапицька. - Луганськ, 2007. - 19 с.

19. Шаталіна Є.П. Експропріація селянських господарств в Україні у 1929 - 1932 рр./ Є.П. Шаталіна // УІЖ. - 1992. - №3. - С.109-123.

Размещено на Allbest.ru