Створення та діяльність народних формувань на Півдні України у початковий період німецько-радянської війни (червень-жовтень 1941 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Створення та діяльність народних формувань на Півдні України у початковий період німецько- радянської війни (червень-жовтень 1941 р.)

Погорєлов А.А.

Початок німецько-радянського протистояння викликав масовий патріотичний рух цивільного населення, що виявився у добровільному вступі до винищувальних батальйонів та підрозділів народного ополчення. Цьому сприяли постанова РНК СРСР від 24 червня 1941 року, в якій йшлося про необхідність охорони державних підприємств і установ, створення винищувальних батальйонів, наради Цк ВКП(б) від 26 червня і 2 липня 1941 року, на яких схвалено створення ополчення, постанова ЦК ВКП(б) та ДКО від 4 липня 1941 року [1,197].

25 червня 1941 року бюро Вознесенського райкому партії Мико- лаївщини прийняло постанову про організацію місцевої оборони у зв'язку з воєнним становищем, в якій ставилися конкретні завдання: «Організувати штаб місцевої оборони на чолі з секретарем райкому партії Марченком, зобов'язавши його протягом 48 годин організувати в місті винищувальний батальйон від 200 до 250 чоловік; усім керівникам підприємств і установ організувати групи самооборони, в колгоспах групи сприяння винищувальним батальйонам чисельністю від 15 до 40 чоловік, озброївши їх мисливськими рушницями; зобов'язати штаби самооборони організувати цілодобове спостереження за можливою висадкою повітряних десантів, а також знищення таких при одночасному повідомленні районному штабу місцевої оборони» [2,203].

В науковій літературі, що стосується теми створення та діяльності винищувальних батальйонів та груп сприяння на теренах України в період Другої світової війни, кон'юнктурно висвітлюється процес підбору кандидатів до таких підрозділів. Зокрема, зазначається, що до винищувальних батальйонів могла вступити кожна людина.

Необхідно зауважити, що у перші дні війни на керівників обласних управлінь органів НКВС покладалося завдання по «нагляду» за різними «ненадійними елементами». У зв'язку з цим, до УНКВС по

Миколаївській області надійшов наказ начальника обласного гарнізону, який зобов'язував посилити нагляд за колишніми «куркулями», «соціально небезпечними елементами», спекулянтами і ін. [3,арк.4].

Відповідно до установки проводився набір і до винищувальних батальйонів та груп сприяння в колгоспах. На засіданні Казанківсь- кого бюро райкому партії наголошувалось, що при створенні груп сприяння винищувальному батальйону з боку секретарів первинних парторганізацій не приділено достатньої уваги, і все кинуто напризволяще, в результаті чого допущено у склад цих груп осіб, що не заслуговують політичного довір'я.

Перед начальником райвідділу НКВС Вербовенком, секретарями первинних парторганізацій і головами сільських рад ставилось завдання перевірити осіб, що перебувають у групах сприяння винищувального батальйону, очистити їх від ненадійних та нестійких елементів [3,арк.8].

Серед науковців поширена думка, що до винищувальних батальйонів набирали тих, хто не підлягав призову з якихось причин, але фізично міцних та достатньо навчених. Аналіз архівних справ показує, що у зв'язку із загальною мобілізацією чоловічого складу населення до Червоної армії та його недостачею у тилу, до таких підрозділів набирали всіх: підлітків, людей похилого віку, хворих.

Колишній боєць Казанківського винищувального батальйону, створеного у 1941 року, згадує, що до зарахування у винищувальний батальйон він не був військово-зобов'язаним, на обліку не перебував по хворобі [4,арк.25].

При відступі батальйону з території району разом з частинами Червоної армії у серпні 1941 року, командування батальйону відпустило 70-80 хворих та людей похилого віку по домівках [4,арк.107].

Станом на 7 липня 1941 року на території Миколаївщині створено 33 винищувальні батальйони з особовим складом у кількості 7404 бійця, груп сприяння 1106, що охопили 12754 чоловік [5,арк.41].

Основною функцією винищувальних батальйонів стала охорона важливих з оборонного та економічного погляду підприємств, державних установ, електростанцій, електричних та телефонно-телеграфних ліній, радіоцентрів, водогонів та водокачок, залізниць та вокзалів, шосейних шляхів, автостоянок, мостів, портів, аеродромів, шахт, елеваторів, банків, баз та складів багатьох інших об'єктів, якими могли зацікавитися ворожі диверсанти [6,212].

При кожному відділі НКВС створювалися відповідні групи сприяння батальйонам в колгоспах району. У компетенцію груп сприяння входило цілодобове чергування на важливих об'єктах, комунікаціях, перевірка документів у підозрілих осіб і ін. Для оперативної затримки ворожих диверсантів розроблялися конкретні види зв'язку між групами сприяння та винищувальним батальйонами НКВС.

Для допомоги винищувальним батальйонам голови колгоспів, сільрад, партійних та комсомольських організацій практикували кожного ранку прочісування лісосмуг, що прилягали до сіл, вели за ними цілодобове спостереження, залучаючи до цього молодь, школярів. Окрім цього, налагодили спостереження за можливою висадкою повітряного десанту ворога, важливими польовими дорогами, полями, де спорудили вишки [7,арк.12].

Необхідно наголосити, що, незважаючи на створення достатньої кількості винищувальних батальйонів та груп сприяння на півдні України, озброїти вдалося лише частину бійців, та й то непридатною або застарілою трофейною зброєю часів громадянської війни.

У спогадах С. Онуфрієва зазначається, що у перші дні війни за дорученням влади комуніст І. Олійник організував з молоді села Жовтневе «винищувальний батальйон». Його завданням було чергування і патрулювання у нічний час групами по 10 чоловік. На групу видавалась одна малокаліберна гвинтівка без патронів(!) [8,132-133].

У Миколаєві на 25 червня 1941 року вдалося створити три винищувальні батальйони загальною кількістю 600 чол. [9,41].

У Калініндорфському районі приймалися заходи по боротьбі з повітряним десантом ворога. В період з 27 по 30 червня 1941 року організували винищувальний батальйон у складі 200 чол. Проте заняття ще не проводились, була відсутня зброя [10,арк.42].

На 30 червня 1941 року у кожному колгоспі Білозірського району створили загони по охороні колгоспного майна, села та інших господарських споруд та установ, в яких нараховувалось від 8 до 40 чол. Проте ці загони лише частково озброїли мисливськими рушницями, більшість їх взагалі була без зброї. При райцентрі з комуністів, комсомольців і безпартійних активістів створили штурмовий загін з 200 чол. по боротьбі з повітряним десантом ворога, але загін не озброїли [10,арк.49-50].

У Херсоні в зв'язку з відсутністю армійської стрілецької зброї лише приблизно 250 з 500 бійців винищувального батальйону отримали зброю [11,арк.19]. Це стало можливим завдяки тому, що у херсонському міському відділі міліції зберігалася невелика кількість стрілецької зброї: гвинтівки, карабіни, пістолети і декілька ручних кулеметів в основному іноземного виробництва. Запас набоїв до них був невеликим. Зброя з'явилася у населення ще з часів громадянської війни і пізніше здана або частково вилучена при ліквідації кримі- налітету міліцією. Цього озброєння вистачило на оснащення лише одного батальйону [11,арк.17].

Батальйону виділили декілька вантажівок для доставки підрозділів на місце подій. Одна машина являла собою своєрідний «броньовик»: у кузові обкладена мішками з піском та озброєна двома кулеметами [11,арк.19].

У зв'язку з тим, що у винищувальному батальйоні НКВС відчувалася недостача автотранспорту для виконання оперативних завдань, у його розпорядження передали навіть єдине вантажне авто, що було на ходу та виконувало важливі перевозки для Херсонського суднобудівного заводу імені Комінтерну. У відповідності до розпорядження начальника Херсонського військового гарнізону суднобудівний завод повинен був щоденно з 19.00 до 6.00 і в інший час за вимогою командування батальйону, направляти у його розпорядження автомобіль [12,арк.12].

Директор Херсонського суднобудівного заводу неодноразово у листах, адресованих військовому начальнику Миколаївської області контр-адміралу Кулішову та начальнику Херсонського військового гарнізону майору Баришнікову, скаржився: «Завод на протязі місяця надає щоденно автомашину у розпорядження батальйону, а так як тривоги бувають по декілька разів на добу, то машина відсутня на заводі також і вдень. Вночі, завод в умовах ППО, приходу кораблів у бойовий аварійний ремонт, зовсім не має у своєму розпорядженні транспорту, що для об'єкту оборонного значення, яким є завод у Чорноморському басейні, абсолютно недопустимо. На основі викладеного, просимо вас звільнити завод від надання машини винищувальному батальйону [12,арк.12-13].

Формуючи винищувальні батальйони, партійці розгорнули агітацію за створення підрозділів народного ополчення у всіх підприємствах, колгоспах Миколаївської області. Другого липня 1941 року виконком Миколаївської міськради ухвалив постанову про обов'язкову підготовку населення до оборони. Зокрема, в ній говорилось: «Необхідно взяти на облік весь комсклад, демобілізований з Червоної армії у різний час, що працює на заводах, і разом з тов. Матвієн- ком сформувати з тих, хто записався до народного ополчення, відповідні підрозділи за типом військових частин Червоної армії і призначити командирів підрозділів» [9,39].

У Миколаєві на заводі імені 61 комунара ополченці об'єдналися в полк, до якого записалося 4653 чоловік.

10 липня 1941 року прийнято рішення «Про організацію військової підготовки народного ополчення на заводі імені А. Марті». На 21 липня 1941 року з Миколаївської області до народного ополчення записалося 70464 добровольці [9,40], а в Одесі до кінця місяця 40 тис. чол. [13,24]

Ополченці займались не лише бойовою підготовкою, а й спорудженням оборонних укріплень. Звичайно, підготовка бійців народного ополчення не обходилася і без проведення політзанять, для яких відводили не менше 6 год. на тиждень.

В Одесі бійці народного ополчення будували вуличні барикади на випадок прориву ворога у місто, оскільки їх існування унеможливлювало просування ворожої техніки вулицями міста. Та й вночі мимо барикад непомітно пройти неможливо у кожному районі були загороджувальні загони. Декілька озброєних чергових завжди перебували на посту і в разі необхідності протягом десяти хвилин могли викликати весь загін, які жили у земляних укриттях навколишніх дворів [14,арк.99-а]. У шести загонах, що обороняли вулиці міста, нараховувалось близько 11,2 тис. чоловік [15,17].

На призив Одеського обкому партії на будівництво оборонних рубежів вийшло більше 100 000 населення. З працівників міста сформована 421-а ополченська Одеська дивізія [16,арк.2]. Із жінок окремий жіночий батальйон у кількості 900 чол., бійці якого гасили пожежі, будували барикади та протитанкові рови [17,101]. Окрема Приморська армія поповнилась на 76 тис. бійців, половину з яких становили одеські ополченці [18,125].

До 5 серпня 1941 року силами добровольців підготовлено 85 км протитанкових ровів, близько 21 км ескарпів, 381 окоп для протитанкових гармат, 39 мінометних, 483 кулеметних і 1410 стрілецьких окопів, майже 39 км ходів сполучень, протягнуто 15 км дротяних загороджень [19,251-252]

З 20 серпня 10-12 тис. одеситів, 100 автомобілів і 400 підвід щоденно працювали на оборонних спорудах [20,43].

На підприємствах з невеликою кількістю працівників створювалися внутрішні формування для забезпечення самооборони об'єктів. Проте відповідна підготовка, оснащення та дисципліна цих підрозділів була на найнижчому рівні. Зокрема, це стосується організації охорони об'єктів миколаївського міськводоканалу, де вона перебувала в незадовільному стані. Бойова та політична підготовка охоронців не проводилась зовсім, в результаті чого багато з них не знали обов'язків, не вміли поводитись зі зброєю. Зброя не закріплена за кожним охоронцем і як наслідок частина гвинтівок виявилась забрудненою, покрита іржею, а частина взагалі не придатною для використання [10,арк.43].

У Херсоні створення народного ополчення проходило швидкими темпами. Організаційна робота по формуванню підрозділів та їх облік покладались на міськвійськкомати [11,арк.15]. Всього до кінця липня у м. Херсоні створили 22 батальйони народного ополчення, де нараховувалось 7894 чол. [11,арк.16]. В ряди народного ополчення вступило й немало жінок. Лише в підрозділах Херсона, Каховського, Великоолександрівського, Чаплинського і Скадовського районів їх нараховувалось 8 тис. [10,57].

Наказом старшого військового начальника Миколаївської області контр-адмірала Кулішова узаконювалося створення дивізії народного ополчення з мешканців області, що записалося туди [12,арк.17].

Підбір кандидатів на посади у штаб дивізії, командирів полків, батальйонів, рот, взводів здійснювався за рахунок не військовозобов'язаних командирів запасу облвоєнкомом Миколаївської області генералом-майором Матвієнко. На командира дивізії покладалося завдання у триденний термін скласти план проведення занять особового складу. Завершити роботу по формуванню дивізії планувалося до 1 серпня 1941 року [12,арк.19].

Формувати склад дивізії народного ополчення по районах області передбачалося з стрілецьких полків та батальйонів, яких планували створити по 2: у Баштанському, Березнегуватському 1 батальйон, Білозерському 1 батальйон, Бериславському 1, Варварівському 1, В.Олександрівському, Володимирівському 1, Голопристанському 1, Горностаївському 1, Казанківському 1, Колончаківському 1, Каліндорфському 1, Каховському, Новосельському, Новобузькому 1, Нововоронцовському 1, Новоодеському 1, Очаківському, Привільнянському 1, Скадовському, Снігурівському, Тилігуло- Березанському 1, Херсонському 1, Цюрюпинському 1, Чаплинському, Єланецькому 1.

До формування підрозділів повинні підходити з розрахунку: відділення 10 бійців, взвод два відділення, рота три взводи, батальйон три роти, полк три або чотири батальйони [12,арк.15-18].

У зв'язку з тим, що у м. Херсоні виникла можливість формування окремої частини, відповідно до наказу № 044 контр-адмірала Кулішова від 26 липня 1941 року, розпочалося створення 2-ї дивізії народного ополчення. На командира дивізії покладалося завдання: у триденний термін скласти програму навчання підрозділів (з розрахунку 3 години занять щоденно без відриву від виробництва), формування завершити до 3 серпня 1941 р. та приступити до навчання [12,арк.21-22].

З допомогою офіцерів міськвійськкомату і частин місцевого гарнізону складена програма військового навчання підрозділів народного ополчення. Заняття проводились щоденно після роботи по три години. Командирами цих підрозділів були командири запасу, яких не призвали до армії [12,арк.15-16].

Політичною подією на Миколаївщині стало формування добровільного кавалерійського полку з колишніх учасників громадянської війни, до якого райвійськкомати надіслали понад п'ятсот чоловік.

За наказом Одеського військового округу комісаром полку став старший батальйонний комісар Бондаренко.

Облвиконком ухвалив: «Зобов'язати державну взуттєву фабрику виготовити чоботи для всього особового складу полку, артіль «Шортруд» необхідну кількість сідел, артіль «Металопобут» поробити і пронікелювати остроги».

Літнім обмундируванням, карабінами і шаблями полк забезпечили місцеві військові склади. Гармати, кулемети та інше озброєння полк мав отримати в Одесі. Краще було з кіньми. З районів області колгоспи приводили племінних жеребців [9,41].

За кілька днів сформували чотири шабельних і кулеметний ескадрони, полкову батарею і господарську частину полку. У підрозділах розпочалося навчання коней.

Згідно з директивою Південного фронту Миколаївський кавполк влився до складу 1-ої кавалерійської дивізії, яка формувалася в Одесі і підпорядковувалась Приморській армії, сформованій 20 липня 1941 року на базі Приморської групи військ Південного фронту [9,42].

2-3 серпня 1941 року Миколаївський кавполк виступив в повному складі на фронт [21,арк.37]. Перше бойове хрещення він отримав у боях поблизу Бузьких хуторів Вознесенського району [22,29]. Підрозділ ще не був повністю озброєний, і лише завдячуючи наступу темноти його вдалося врятувати від танкових частин ворога [21,арк.37].

При створенні підрозділів народного ополчення передбачалось озброїти ополченців стрілецькою зброєю, сформувати підрозділи за армійським зразком, організувати бойову підготовку та готуватись до активної оборони міста. Проте озброїти таку кількість ополченців не вдалося. Всю стрілецьку зброю, що знаходилась на міських складах, передали сформованим у Херсоні частинами Червоної армії [11,арк.17].

Стосовно вирішення питання озброєння підрозділів народного ополчення зверталися в Миколаївський обком та зв'язувались з командуванням округу, але здобути зброю не вдалося. Працівники Миколаївського обкому заявляли, що вони також не можуть озброїти ополченців обласного центру [11,арк.17].

Виступаючи на міському зібранні партійного активу як представник Одеського військового округу, контр-адмірал Кулішов порекомендував приступити до виготовлення своїми силами холодної зброї у вигляді «пік»(!), пляшок з горючою сумішшю, зривпакетів для мінування підходів до міста та ін. Такі ж «практичні» рекомендації надійшли і від обласного керівництва [11,арк.18].

Залишається незрозумілою позиція контр-адмірала Кулішова у вирішенні питання озброєння добровольчих народних формувань в період їх створення та під час ведення боїв з фашистськими військами при обороні Миколаєва.

Озброїти підрозділи народного ополчення області не вдалося через відсутність зброї, що не дозволило використати їх у повній мірі на оборонних рубежах. Проте відступаючі війська натрапили на склад зі зброєю та боєзапасами, де знайшли: гвинтівки, кулемети Дегтярь- ова, набої до них та 76-мм снаряди. Командири і бійці народного ополчення згадували недобрим словом військове начальство, яке не спромоглося забезпечити навіть гвинтівками та патронами декілька тисяч неозброєних бійців Миколаївської дивізії ополчення [23,36-37].

Коли стало зрозумілим, що підрозділи народного ополчення озброїти не вдасться, вирішили підібрати з числа ополченців найбільш боєздатних та сформувати один винищувальний батальйон, озброївши його наявною зброєю. Всі інші формування ополченців вирішено використовувати на облаштуванні оборонних рубежів, виконанні завдань, пов'язаних з демонтажем та евакуацією промислового обладнання, охороні громадського порядку [11,арк.18].

При організації винищувальних батальйонів та підрозділів народного ополчення в Одесі ситуація з озброєнням була такою ж невтішною. Для часткового вирішення проблеми брали всі навчальні кулемети і заливали розплавленим металом прорізи у стволах. Випробування «такої зброї» проводили безпосередньо на полі бою [14,арк.92].

Проте навіть ці заходи не повністю забезпечували зброєю ці підрозділи. Так, з 11225 бійців, що входили до 51 винищувального батальйону, гвинтівки отримали 6149 чол., ручні кулемети 89, револьвери 134 [24,арк.147-151].

Овідіопольський батальйон народного ополчення, що складався з 450 бійців (з них 80% - жінки!), був озброєний гвинтівками та автоматами лише на 30% [2,205]. На відміну від народного ополчення, винищувальний батальйон Овідіопольського району під час боїв у південному секторі оборони виявився досить підготовленим і нарівні з регулярними частинами мужньо боровся проти ворога [25,91].

Всі підрозділи народного ополчення проходили вогневу підготовку за скороченою програмою. Ополченці заводу імені Січневого повстання на протязі двох тижнів по декілька годин на день проходили навчання. Стріляти з гвинтівок, кидали гранати, вивчали міномет та кулемет. Серед них були ворошилівські стрілки, проте зустрічались й ті, хто ні разу не тримав зброю в руках [11,арк.44].

Після підготовки неозброєний батальйон, окремі відділення якого мали лише по одній гвинтівці, направили на фронт. Зброю діставали безпосередньо з передової. Частину придатної після огляду та змащення використовували у подальших боях [26,арк.4].

Окремі батальйони народного ополчення м. Одеси займали оборонні рубежі у районі між Дачною та Карпове вже у перших числах серпня 1941 року Більшість прибулих виявилася без зброї. Озброєння як радянського виробництва так і німецького прийшлося діставати після боїв. Зброя знаходилась у поганому стані. Бійцям видавали лише по кілька десятків патронів [11,арк.88]. Навіть у прибулих міліцейських підрозділах у боях під с. Дальнік не вистачало зброї [11,арк.80].

Крім роботи на виробництві, особовий склад винищувальних батальйонів будував оборонні споруди, охороняв фабрики та заводи, допомагав міліції у підтриманні правопорядку [11,арк.57]. Бійці окремих взводів винищувального батальйону Ворошиловградського району м. Одеси охороняли й бомбосховища. У цьому взводі в основному служили юнаки допризовного віку 15-17 років [27,арк.27], які вже на початку серпня постійно знаходилися на казарменому становищі, озброєні малокаліберними гвинтівками із завареними отворами у патроннику, а командир взводу мав пістолет ТТ.

У бомбосховищі, що вміщало близько 600 чол. вентиляція була поганою, вентилятори не обладнані електроприводом, і «бійцям» доводилось цілодобово крутити їх вручну [27,арк.31].

Окрім того, виїздили за місто для прочісування території від ворожого десанту, а у прифронтовій смузі (3-тя лінія оборони) збирали для одеситів достиглі овочі з колгоспних полів.

В період оборони міста бійці винищувального батальйону Ворошиловградського району м. Одеси у вільний від вахти час наповнювали пляшки авіабензином, прикладали до них фітілі, а готову продукцію потім відвозили на фронт [27,арк.32]. Коли ворог прорвався до заводу «Більшовик», їх по двоє-троє садили у вантажівки, у кузовах яких лежали гвинтівки, патрони, гранати. Вони їздили по вулицям та збирали чоловіків здатних тримати зброю, озброювали їх та відправляли у прорив [27,арк.35].

Будучи допоміжними збройними формуваннями, винищувальним батальйонам доводилось самостійно вирішували оперативні завдання по затримці ворожих диверсантів. У кінці липня 1941 року внаслідок вдалої операції поблизу Миколаєва захоплено 30-35 німецьких диверсантів, перевдягнутих у червоноармійську форму [28,4].

Приблизно 13-15 серпня 1941 року в районі села Антонівка, що знаходиться на північний схід від Херсону, скинуто ворожий десант, до місця приземлення якого прорвалися німецька розвідка на мотоциклах. Херсонський винищувальний батальйон, що знаходився у засідці, в результаті бою захопив у полон шість німецьких солдат та 2 мотоцикли. Один мотоцикл передали у розпорядження винищувального батальйону [29,арк.7].

В серпні 1941 року при нальотах німецької авіації на Миколаїв підбито один ворожий літак, що впав на території Корчинської сільради Варварівського району. Місцева влада разом з НКВС організували облаву на фашистських льотчиків 2-х вбили, а 2 взяли в полон [30,арк.9].

В період оборони Одеси особливо ефективним виявився винищувальний батальйон, створений у кінці червня 1941 року в Одеському приміському районі з колгоспників району у кількості 850 чол. (150 комуністів, 95 комсомольців, 28 жінок). Батальйон мав дві роти по 425 чол. Кожна рота поділялась на 4 взводи. 1-ша рота розміщалась у колгоспах імені Тельмана і Рози Люксембург у с. Гільдендорф. 2-га рота у колгоспах «Більшовик» (с. Дальник), «Передовик» (с. Татарка) [11,арк.111].

Наприклад, 22 липня під час чергування на полях колгоспів в Даль- нику і в Татарці в дві години ночі почувся гуркіт ворожого літака. Пізніше бійці помітили сигнальні вогники. Було прийнято рішення оточити шпигуна. До ранку операція завершилася, внаслідок якої захопили 2-х парашутистів.

Всього ж за період діяльності батальйону спіймали 38 шпигунів з предметами, що доводили мету їх діяльності: засоби зв'язку, фотоапарати і зброя. Паралельно батальйон затримував всіх бійців, які відстали від своїх частин, направляли їх групами начальнику гарнізону для відправки по частинам або в маршеві роти [11,арк.12]. Всього затримали 1800 бійців [11,арк.118].

На початку вересня 1941 року Овідіопольський винищувальний батальйон затримав близько 400 німецьких диверсантів [31,арк.10].

У цей час у складі Миколаївської області перебував національний німецький район Високопільський. Звідти надходили повідомлення, що в районі с. Високопілля німецькі літаки здійснюють посадку та залишають своїх людей. Підрозділи Херсонського винищувального батальйону також приймали участь у боротьбі фашистськими диверсантами, що висаджувались у цьому районі [29,арк.7].

Херсонський винищувальний батальйон також використовувався і для ліквідації наслідків бомбардування міста авіацією противника. 17 серпня 1941 року під час бомбардування порту одна бомба впала біля продовольчого магазину, що знаходився на вул. Комунарів, де стояла велика черга. Декілька десятків чоловік вбито, ще більше поранених. Винищувальний батальйон надавав допомогу людям, яким вдалося вижити [29,арк.8].

В кінці липня 1941 року херсонський міськком партії запропонував з числа підрозділів народного ополчення створити фортифікаційні батальйони, які використовували для облаштування оборонних рубежів навколо Херсону, у районі сіл Чорнобаївка, Зе- леновка, Арнаутка, на відстані 5-6 км. від міста [11,арк.18].

На початку серпня всі фортифікаційні батальйони Херсону за наказом обласних організацій направлені у район Миколаєва, де працювали до 14-15 серпня на спорудженні оборонних рубежів [29,арк.5]. Там вони залишались до підходу німецької армії, а потім тяжко виходили із загрозливого їм оточення [11,арк.18].

Багато бійців батальйонів народного ополчення, що перебували на будівництві оборонних рубежів під Миколаєвом, зокрема в районі села Суворовка та Зелений Гай Новоодеського району, потрапивши в оточення 9-10 серпня 1941 року залишилися жити на окупованій території. Це пов'язано з тим, що усвідомивши у якому становищі вони перебувають, спочатку вирішили йти в напрямку Миколаєва, але дізнавшись, що там йдуть бої, почали розходитись по домівках, не встигнувши влитись до лав Червоної армії [32,арк.1-15].

При обороні міст Миколаївської області винищувальні батальйони та підрозділи народного ополчення активно брали участь у боях з ворогом як самостійні бойові одиниці, так і у складі кадрових військових частин.

На початку серпня 1941 року на базі винищувальних батальйонів м. Миколаєва створили полк при УНКВС по Миколаївській області, командиром якого призначили Б. Ковальова. Полк стримував натиск німецько-румунських військ на підступах до Миколаєва в районі Варварівки, забезпечивши цим самим переправу через міст частину військ Червоної армії. 14 серпня 1941 року, згідно з наказом командуючого 9-ю армією Я. Черевиченко, полк залишив цю лінію оборони та зайняв другу в районі хутора Широка Балка, а потім відступив разом з діючою армією.

17 серпня у Херсон почали надходити частини 6-ї армії, що виходили з оточення. Член Військової Ради 6-ї армії Колибанов (колишній секретар Одеського обкому партії) поставив перед Херсонським міськкомом завдання допомогти в організації переправи на лівий берег Дніпра підрозділів цієї армії. Херсонський винищувальний батальйон виконував завдання охорони від диверсійних груп противника переправ у районі сіл Антонівка і Садове, в 10-15 км. від Херсону вверх по Дніпру. До 19 серпня техніка та особовий склад 6-ї армії переправлені через Дніпро у район Цюрупинська [29,арк.8].

18-19 серпня підрозділи винищувального батальйону займали позиції у районі сіл Чорнобаївка та Вірьовчина Балка на відстані 5-6 км. на захід від міста [30,арк.8]. При відступі винищувальних батальйонів з території області частину їх особового складу включали до складу партизанських загонів, що повинні були залишатись на окупованій території, частину до лав Червоної армії, інших як військово незобов'язаних розпускали по домівках [29,арк.9].

Однак, у деяких випадках спостерігається неорганізованість у застосуванні винищувальних батальйонів у бойових діях та відсутність або нескоординованість зв'язку з частинами Червоної армії. Внаслідок цього часто ці підрозділи, будучи дезорієнтовані, втрачали своїх командирів, відставали від частин червоної армії або потрапляли в оточення.

В середині серпня 1941 року Казанківський винищувальний батальйон у кількості 200 чоловік відступав з території області разом з частинами Червоної армії [4,арк.107]. У с. Сафонове частина бійців отримала завдання зайняти спостережний пункт з метою вчасного попередження командування про рух німецьких танків зі сторони Новобузького району. Прочергувавши з 24.00 до 12 годин наступного дня та не дочекавшись зміни, яка повинна прибути ще у 8.00, бійці самостійно, без наказу, прийшли в с. Сафонове. Батальйону на місці не виявилося [4,арк.108].

Через деякий час зустріли близько 12 чоловік бійців, стариків- інвалідів, які повідомили, що у час відсутності спостережного підрозділу, особовий склад батальйону вишикували у дві шеренги і наказали скласти зброю, хворих і людей похилого віку відпустили (прибл. 7080 чол.). Молодим (прибл. 60 чол.) наказано рухатись в напрямку с. Широке, де їх повинно чекати командування батальйону. Коли, частина бійців, що лишилася у батальйоні, маршем прийшла в це село, то командування там не виявилось [4,арк.107].

Проте на ефективність використання окремих винищувальних батальйонів в якості самостійного бойового підрозділу вплинула недостатня, короткотривала підготовка особового складу. Наприклад, 12 серпня очаківський винищувальний батальйон отримав наказ зайняти передові позиції біля села Анчекрак, куди вирушив у пішому порядку. Під час відпочинку у зв'язку з необережним поводженням з гранатою стався вибух, внаслідок якого загинула одна й поранено кількох людей. У підрозділі, який ще не зіштовхнувся з ворогом, вже були жертви [34,44 ].

Таким чином, керівні партійні органи доклали чимало зусиль для мобілізації людських та матеріальних ресурсів на оборону країни, проте початок радянсько-німецької війни спричинив кризу радянської тоталітарної системи, у якій проявилися саме ті проблеми, які довгий час так старанно приховувалися від громадськості. Тепер потрібно було на практиці доводити «мобілізаційну готовність» держави та перевіряти «міць» збройних сил.

Винищувальні батальйони та підрозділи народного ополчення відіграли, безперечно, важливу роль у допомозі організації охорони тилу, забезпечення громадського порядку, будівництві оборонних рубежів, стали необхідним джерелом поповнення лав відступаючої, знекровленої Червоної армії. Однак, на ефективності діяльності цих добровільних народних формувань позначилося їх низьке матеріально-технічне забезпечення, дуже короткий період, а в багатьох випадках ще й абстрактний характер вогневої підготовки бійців, відсутність відповідного озброєння, віковий склад підрозділів, невміле керування.

На думку автора, використання цих малонавчених, недостатньо озброєних формувань на передових оборонних позиціях, в умовах загального відступу радянських військ, у якості самостійних бойових підрозділів, особливо, на початку радянсько-німецької війни, призвело до прориву фашистськими військами багатьох ділянок фронту, неймовірних втрат серед особового складу.

патріотичний народний ополчення населення

Джерела та література

1. Крутіков С.О. Народне ополчення і винищувальні батальйони в Україні в роки Другої світової війни. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України /. К., 2004. Вип. 8. Част. 1. С.196-202.

2. Михайлуца М.І. Народні формування в період оборони Півдня України (червень-жовтень 1941 р. ) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. К., 2004. Вип. 8. Част. 1. С.202-207.

3. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО). Ф.Р-10. Оп.1. Спр.6.

4. Архів УСБУв Миколаївській області. Спр.3734-с.

5. ДАМО. Ф.Р-10. Оп.1. Спр.13.

6. Салата О.О. Характер та основні напрямки діяльності винищувальних батальйонів у період оборонних боїв червоної армії (червень-листопад 1941 р. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. К., 2004. Вип. 8. Част. 1 С.207-216. ДАМО. Ф. Р-10. Оп.1. Спр.7.

7. Воспоминания ветеранов Великой Отечественной войны. пенсионеров ООО «НГЗ» /Под ред. О.К. Белошапкина, А.С. Щербенко/. Николаев: Атолл, 2005. 152 с.

8. Миколаївщина в роки. Великої Вітчизняної війни. 1941-1944 рр. Миколаїв, 2004. 512 с. ДАМО. Ф.Р-10. Оп.1. Спр.10.

9. Державний архів Херсонської області (далі ДАХО). Ф.Р-3873. Оп.1. Спр.24. ДАХО. - Ф.Р-928. Оп.4. Спр.3.

10. Кравчук М.І. Робітничий клас України в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.// УІЖ. 1965.- №6. С.23-32.

11. Державний архів Одеської області (далі ДАОО). Ф.-92. Оп.2.

12. Спр.74.

13. Цитадель на Чорному морі// Під прапором ленінізму. 1975. 5 березня. С.16-23.

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф.-

15. Оп. 23. Спр. 43.

16. ЧереватенкоА.Т. Небо Одессы, 1941-й. Одесса: Маяк, 1978. 176 с.

17. Литвин В.М. Україна в Другій світовій війні (1939-1945 рр.). К.: Видавничий дім «Лі-Терра», 2004. 464 с.

18. Добров П.В., Колесник А.Д., Куманев Г.А., Пашко Я.Е. Народное ополчение защищает Родину. М.: Наука, 1990. 384 с.

19. Україна в полум'ї війни. 1941-1945 /П.П. Панченко, О.І. Уткін, В.І. Гор- єлов та ін. К.: «Україна», 2005. 560 с.

20. Херсонская, область в годы Великой Отечественной войны.. 1941-1945. Сборник документов и материалов. Симферополь: «Таврия», 1975. 287 с.

21. Збірник матеріалів доповідей та повідомлень Миколаївської науково- практичної конференції, присвяченої 50-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній. війні/Миколаївська обласна і міська ради ветеранів ВОВ/. Миколаїв, 1995. 56 с.

22. Кравченко М.В., КонотопенкоЯ.И. Николаев в огне боев 1941-го. Пятьдесят третий день войны. Николаев, 1994. 51 с.

23. Державний архів Служби, безпеки. України. - Ф. 60. - Спр. 83501. Ч.1.

24. Куманев А.Г., Чайковський А.С. Чекисты стояли насмерть. 2-е изд., испр. и доп. К., 1989. 239 с.

25. Мы помним, то грозное время. // Южная правда. 25 марта. 1997. с.4.

26. Архів УСБУв Миколаївській області. Спр.12349-с.

27. Архів УСБУ в Миколаївській області. Спр.11742-с.

28. Міліція на бойовому посту// Рідне Прибужжя. 2004. 14 березня. С.3.

29. Передерій П.І. В боях під Очаковом. Одеса: Вид-во «Маяк», 1989. 190 с

Размещено на Allbest.ru