Структура витрат органів міського самоврядування в 1870-1900 рр. (на прикладі Чернігівської губернії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура витрат органів міського самоврядування в 1870-1900 рр. (на прикладі Чернігівської губернії)

Нікітін Ю.О.

На сучасному етапі розбудови незалежної української держави в суспільстві активно обговорюються варіанти адміністративної реформи, яка повинна сприяти формуванню ефективних органів місцевого самоврядування. Проблеми, які вирішують самоврядні структури, часто нагадують завдання, що розв'язували земства і муніципалітети у другій половині ХІХ ст. Саме тому, врахування історичного досвіду нашого народу дозволить в наш час уникнути помилок минулого і перейняти досягнення в діяльності органів місцевого самоврядування при створенні сучасних самоврядних структур (в тому числі і міських).

З часу запровадження Міського положення 1870 р. проблема ефективності муніципальних структур досліджувалася науковцями. В кінці ХІХ на початку ХХ ст. різні аспекти даної проблеми розглядали І. Дитятін, І. Фесенко, С. Василевський, А. Михайловський [1] та ін. Згадані автори, використовуючи різні джерела (статистичні звіті, спогади сучасників та ін.), зробили перші спроби аналізу досягнень і прорахунків в діяльності міських самоврядних структур. Друга половина ХХ початок ХХІ ст. характеризується новою хвилею інтересу до зазначеної проблеми. Розширюється коло джерел, питань, відбуваються зміни в методології, що сприяє більш об'єктивному вивченню історії міського самоврядування. В цьому контексті слід відмітити роботи П. Зайончковського, А. Гуменюка, В. Нардової, Л. Лаптєвої, Д. Чорного, М. Білоконя [2] та ін. Однак питання фінансово-господарської діяльності органів міського самоврядування все ще недостатньо досліджені на всеукраїнському і регіональному рівнях. Тому, аналіз даного питання на прикладі Чернігівської губернії, що мала, свої соціально-економічні особливості є своєчасним і актуальним.

Положення 1870, 1892 рр. покладали на органи міського самоврядування певні адміністративно-господарські завдання. Важливою складовою роботи муніципальних структур було формування бюджетів, які повинні були гарантувати виконання завдань, що покладала держава на новостворені структури. Необхідно зазначити, що місцеві чиновники в своїх звітах виділяли два види джерел прибутків, які існували в містах Чернігівськоїгубернії: 1) постійні джерела; 2) випадкові джерела. Постійні джерела були встановлені законом і складали звичайні доходи. Ці прибутки формувалися: 1) із надходжень від міського нерухомого майна та капіталів; з платежів на користь міста. До випадкових джерел відносили кошти, які отримували при вилученні міських земель, позик в держскарбниці та ін. До таких джерел сюди також відносили прибутки, що отримувало місто незаплановано (недоїмки за попередні роки). Саме з цих випадкових джерел формувалися надзвичайні прибутки. Основу ж міського господарства складали звичайні доходи, тому що їх можна було планувати при складанні кошторисів. Представники органів міського самоврядування ніколи не могли точно прогнозувати точну суму грошових надходжень на наступний рік. З іншого боку, частину витрат можна було планувати, бо вони передбачалися чинним законодавством. Міське Положення 1870 р. розподіляло міські витрати на дві категорії: 1) витрати обов'язкові; інші витрати (ст. 140). У відповідності до ст. 139 Положення 1870 р. до обов'язкових витрат відносили: утримання міського суспільного управління; утримання суспільних будівель і пам'ятників; виплати по міських позиках; утримання вулиць, каналів, освітлення; фінансування учбових, благодійних закладів; кошти на військовий постій; опалення і освітлення в'язниць; утримання поліції і пожежної команди. Обов'язкові витрати, в свою чергу, можна поділити на дві групи. Перші п'ять згаданих вище витрат йшли на задоволення місцевих потреб. Останні ж три статті на забезпечення загальнодержавних потреб.

Порівняння даних про співвідношення між обов'язковими витратами і звичайними прибутками в містах Чернігівської губернії приводить до висновку, що в більшості міст обов'язкові витрати в 70-ті роки ХІХ ст. значно перевищували звичайні прибутки. В середньому по губернії сума обов'язкових витрат більше ніж на 1/3 перевищувала суму звичайних прибутків (138,8 %). Лише в п'яти містах губернії обов'язкові витрати складали дещо меншу суму у порівнянні з сумою звичайних прибутків (Чернігів, Борзна, Городня, Конотоп, Остер). У всіх інших містах сума обов'язкових витрат в 1,5; 2; 3 рази перевищувала суму звичайних прибутків. При цьому обов'язкові витрати І групи складали в середньому 85,9 %, обов'язкові ж витрати ІІ групи 52,9 % всіх звичайних прибутків. Необхідно відзначити, що в деяких містах обов'язкові витрати II групи складали більш значну частину, від 3/5 до 4/5, всієї суми звичайних прибутків (Глухів, Козелець, Мглин, Новгород-Сіверський, Новозибків). В Кролевці обов'язкові витрати ІІ групи перевищували суму звичайних прибутків [3, арк. 47]. В більшості міст Чернігівської губернії звичайних прибутків не вистачало на покриття обов'язкових витрат. Більше половини звичайних прибутків йшли на обов'язкові витрати ІІ групи. Отже, левова частка витрат використовувалася на забезпечення не місцевих потреб, а загальнодержавних.

Наведені факти вказують на те, що використовуючи надзвичайні джерела прибутків, міста були не спроможні виконувати обов'язкові витрати. При такому незадовільному становищі міського господарства органи самоврядування були змушені для покриття обов'язкових витрат використовували екстраординарні заходи (позики або продаж міського нерухомого майна), щоб ефективно вирішувати міські проблеми. У відповідності до Положення 1870 р. обов'язкові витрати складали значну частину всіх міських витрат. Від загальної суми всіх міських витрат, вони в губернії в середньому складали 81,9 %. Всі інші витрати становили 18,1 %. В жодному місті, за виключенням Чернігова, Глухова і Стародуба, „інші витрати” не складали більше 1/4, в деяких містах менше 1/10 всіх витрат (Козелець, Мглин, Остер та ін.) [4, арк. 110]. Такий стан речей вів до того, що при виконанні всіх обов'язкових витрат міські органи самоврядування на інші витратні статті могли виділяти мізерні кошти. Аналіз витрат за період 1870 1880 рр. вказує на те, що „інші витрати” значно зросли. В більшості міст у 1880 р. „інші витрати” складали значно більший відсоток всіх витрат, ніж у 1870 р. Наприклад, в Борзні інші витрати складали 4,5%, а в 1880 р. 28%; в Конотопі в 1873 р. 8,7%, в 1880 р. 29,6% [5, 162-163]. Все це вказує на те, що потреба в інших витратах з кожним роком збільшувалася, але їх намагалися стримувати з урахуванням міського положення. Звіти міських дум і управ Чернігівської губернії констатують зростання всіх витрат взагалі (більше ніж в 2 рази). Також спостерігалося зростання обов'язкових витрат. Вони в середньому по губернії за 1870-1880 рр. збільшилися в 1,5 рази. А в Чернігові і Глухові в 2,5 рази [5, 164-165].

Раніше було зазначено, що обов'язкові витрати поділялися на дві групи. До першої групи відносилися витрати на місцеві потреби, а до другої витрати, що носили загальнодержавний характер. В 1880 р. обов'язкові витрати першої групи, до яких відносилися: утримання міського суспільного управління, сплата сум по міських позиках і зобов'язаннях, утримання учбових закладів та інше, складали в середньому 61,6 % всіх обов'язкових витрат. У Новгород-Сіверському і Новозибкові менше половини (відповідно 46,7% і 46,4%). Більша частина зазначених витрат йшла на утримання міського суспільного управління. За перші десять років дії Положення 1870 р. середні дані витрат на вказану статтю склали 52,9 %. Більш детально розподіл витрат наведено у таблиці.

Обов'язкові витрати першої групи в містах Чернігівської губернії (1871 1880 рр.) [б, арк. 175-185]

Наведені матеріали яскраво засвідчують, що утримання міських суспільних управлінь часто було тяжким тягарем для міської громади. Кошти, що витрачали муніципальні структури на сплату по міських позиках і зобов'язаннях, складали від загальної суми обов'язкових витрат І групи, в середньому по губернії 1,2 %. Зазначені витрати зафіксовані лише в шести містах: Чернігові (7,1 %), Глухові (3 %), Козельці (1 %), НовгородСіверському (1,5 %), Ніжині (3,8 %), Острі (2,1 %). Витрати на утримання учбових закладів в 1880 р. складали менше 17 % всієї суми обов'язкових витрат І групи. В деяких містах ця сума була ще меншою: Чернігів 7,9 %, Мглин 10 %, Козелець 13 %. На долю інших обов'язкових витрат І групи залишалося менше 1/3 (в середньому по губернії 28,9 %) [6, арк. 180-181].

Слід відзначити, що в 1870 р. 12 повітових центрів (з 15) на розвиток освіти виділяли по 1 941 руб. Прорахунком центральної влади можна вважати запроваджену щодо міст практику, коли вони, незалежно від рівня економічного розвитку, повинні були відраховувати майже однакові кошти на освіту (в 1871 р. по 29 115 руб.). Недостатній рівень розвитку промисловості і торгівлі в містах вів до формування дефіцитних бюджетів і, як результат, постійно зростаючих недоїмок. Але навіть зазначені і інші труднощі не зупиняли роботи самоврядних структур по розбудові мережі закладів освіти. У 1870 р. в містах Чернігівщини було зареєстровано 16 початкових шкіл і прихідських училищ, в 1890 р. 24 (витрачали 18 967 руб.), в 1900 р. 29 (витрачали на їх утримання 23 118 руб.) [7, арк. 1-4]. При існуючій в той час традиції муніципальні структури часто приймали участь у дольовому фінансуванні закладів початкової освіти (разом з земствами та церквою). За період 1870-1895 рр. ці витрати мали тенденцію до збільшення. В середині 70-х років ХІХ ст. вони складали 9381 руб. Найбільше коштів на освіту в цей час витрачали у Глухові і Ніжині (по 19 %). Іншими лідерами були Чернігів і Мглин. У 1885 р. витрати на освіту в Чернігові зросли в 4 рази, Конотопі в 3 рази, Стародубі, Острі і Козельці в 2 рази. В той же час у Новозибкові і Суражі кошторис не передбачав витрати на освіту. У 1895 р., порівняно з 1875 р., витрати за даною статтею зросли на 211 % (у Чернігові на 907 %, Кролевці на 736 %, Конотопі на 345 %). У Сосниці, Борзні, Новозибкові і Суражі капіталовкладення зменшилися (відповідно на 7 %, 13 %, 51 %, 65 %) [8, 42,40,66]. Отже, не дивлячись на різні проблеми, органи міського самоврядування, разом з іншими структурами і меценатами, сприяли поширенню освіти серед мешканців міст. Пересічним городянам стали доступні знання, які раніше вони не мали змоги отримати. На початку 80-х рр. ХІХ ст. освічених в губернії було зафіксовано 5,3 %, а в 1897 р. вже 18,4 % [9, 291].

Звіти міських органів самоврядування підтверджують тенденцію зростання обов'язкових витрат І групи. За період 1870 1880 рр. в Чернігові і Глухові вони зросли у 4 рази. В інших містах губернії вони збільшилисявід 11/4 2 рази, а в Сосниці і Мглині зменшилися. За перше десятиріччя дії Положення 1870 р. обов'язкові витрати І групи в містах Чернігівської губернії збільшилися в 1,5 рази.

Витрати на утримання міського суспільного управління за згадане десятиріччя в середньому по губернії збільшилися менше ніж в 1,5 рази. В Чернігові і Борзні збільшення становило в 2 рази, а в Козельці, Мглині і Сосниці спостерігалося зменшення витрачених коштів.

Необхідно відзначити і тенденцію змін витрат на освіту з 1870 до 1880 рр. в містах Чернігівської губернії. Саме ці витрати найбільші у порівнянні з іншими статтями обов'язкових витрат І групи. В середньому по губернії вони зросли в 2,5 рази. В Чернігові вони зросли більше, ніж в 6 разів, в Глухові в 16, в Кролевці майже в 8. Лише в Сосниці і Суражі витрати на утримання учбових закладів значно зменшилися (в 4 рази) [10, арк. 183-184]. За цей же час збільшилися інші обов'язкові витрати (в середньому по губернії в 1 3/4 рази). Тільки в Чернігові, Борзні і Конотопі вони збільшилися в 3,4 і 7 разів, а в Городні, Новгород-Сіверському, Новозибкові, Ніжині, Острі і Суражі вони зменшилися.

Аналіз звітної документації органів міського самоврядування в Чернігівській губернії за 1870-1880 рр. дозволяє зробити висновок, що обов'язкові витрати ІІ групи складали в середньому 38,4% всієї суми зазначених витрат. В окремих містах ця стаття витрат доходила майже до 50 % (Козелець, Сураж) і навіть більше (Новгород-Сіверськ, Новозибків). В середньому по губернії обов'язкові витрати ІІ групи зросли в 1,5 рази [11, 186].

З усієї суми обов'язкових витрат ІІ групи найбільший відсоток складали витрати на утримання поліції і пожежної команди (в середньому 48,6 %). В окремих містах Чернігівської губернії ці кошти становили 1/2 і навіть 3/4 всіх обов'язкових витрат ІІ групи (Чернігів 49,6 %, Борзна 68,9 %, Глухів 54,1 %, Городня 65,1 %, Конотоп 50,3 %, Новозибків 77,8 %, Ніжин 74,6 %, Остер 51,9 %). Витрати на поліцію мали тенденцію постійного зростання. У 1870 р. видатки за цією статтею складали 4 546 руб. від усіх доходів міст, у 1871 р. 4 546 руб., у 1872 р. 6 748 руб. [12, арк. 6]. Думи не лише виділяли кошти на визначені чинним законодавством потреби (житло, заробітна плата), але й на кухарів, ординарців, ремонт одягу, додаткові роз'їзди та ін. Наприклад, у Чернігові в 1876 р. дума профінансувала роз'їзди поліцейських у розмірі 200 руб., у 1879 р. 600 руб., в 1886 р. 700 руб. (видатки збільшилися на 250 %) [11, 324]. Крім цього, додатковим тягарем для міст було обов'язкове фінансування іногородніх поліцейських (оплата квартирних), що було закріплено законом 1876 р. (ст. 582) [13, арк. 147, 333]. Також заборонялось скорочувати склад поліцейських команд. Звіти місцевих чиновників засвідчують, що за десять років після міської реформи витрати на утримання міської поліції зросли більше, ніж в 2 рази. Забезпечення господарських та інших потреб поліції часто вело до збільшення податків, запровадження нових (як правило натуральних), що погіршувало життєвий рівень пересічних громадян.

Міське положення передавало питання протипожежної безпеки в містах під опіку самоврядних структур (ст. 107-110). В містах розроблялися правила протипожежної безпеки, проводилася профілактична і роз'яснювальна робота серед населення та ін. Фінансуючи пожежні команди, муніципальні структури одночасно не контролювали використання зазначених коштів. Пожежні команди були підконтрольні поліцейським установам. Видатки на утримання протипожежної охорони мали стійку тенденцію до зростання. У 1870 р. вони становили 16 072 руб., у 1880 р. 31 988 руб., а в 1893 р. 36 546 руб. [14, арк. 208, 51]. Для покращення фінансування пожежної справи і соціального забезпечення пожежників в містах створювалися каси взаємодопомоги.

З 1870 р. на самоврядні структури покладалося фінансування і утримання в'язниць. Від цих видатків звільнялися міста, на території яких не було в'язниць. У 1871 р. міста витрачали за даною статтею 895 руб. [15, арк. 1], а в 1872 р. вже 12 640 руб. [16, арк. 3-5, 188]. В 70-тірр. ХіХ ст. витрати на утримання в'язниць складали 20,1 % всієї суми обов'язкових витрат ІІ групи. В деяких містах міська влада виділяла на ці потреби більші кошти: Козелець 27,4 %, Конотоп 33,7 %, Мглин 31,4 %, Сураж 30,8 %. За даними міських дум і управ за період 1870 -1880 рр. зазначені витрати збільшилися в 1 1/3 рази. Лише в Суражі спостерігалося значне зростання витрат на ці потреби в 5 разів. В інших містах (в тому числі і в Чернігові) вони суттєво зменшилися. Крім коштів органи місцевого самоврядування допомагали вирішувати різні господарські, соціальні і інші проблеми. Міська влада виділяла в'язницям в разі потреби землі під будівництво, допомагала підтримувати у в'язницях належний санітарногігієнічний стан, займалася опаленням, освітленням, благоустроєм та ін. Скрутне економічне становище міст Чернігівської губернії та постійне зростання недоїмок змушувало думи звертатися до владних інституцій з клопотанням про звільнення їх від утримання в'язниць і міністерських установ. Розуміючи неспроможність самоврядних структур, влада пішла на поступове зменшення обов'язкових витрат. У 1889 р. припиняється практика фінансування чиновників повітової поліції, в 1899 р. інституцій МВС і місцевих в'язниць [17, арк. 82].

Наступною статтею витрат міських бюджетів, що викликала багато нарікань серед населення, були витрати на військовий постій та інші військові потреби. До Положення 1870 р. військова повинність була натуральною. Для економії державних коштів (на фураж і продовольство) міські комісії розміщували війська в будинках міських мешканців. З 1872 р. в дію вступили нові правила розквартирування військ в містах. Державна скарбниця виділяла господарям житла «квартирні кошти», а муніципальні структури займалися організацією розміщення військових частин в населених пунктах. Кошти, що виділялися (6,5 руб. на одного військового на місяць) не відповідали реальним витратам, що змушувало думи витрачати додаткові кошти [18, арк. 6]. Обов'язок муніципальних інституцій задовольняти потреби військових частин (особливо багато проблем було з офіцерським складом) ставав тяжким тягарем для бюджетів міст. Погіршував ситуацію той факт, що держскарбниця часто із затримкою компенсувала містам зазначені витрати. В середньому по губернії ці витрати становили близько 1/2 всієї суми обов'язкових витрат ІІ групи. В окремих випадках ця сума складала 1/2 (Чернігів, НовгородСіверському, Стародуб, Сураж), а в інших близько половини і більше (Козелець 50,4 %, Мглин 40,3 %). За десять років вони збільшилися, в середньому, по губернії майже в 3 рази. В Чернігові, Глухові, Козельці, Стародубі зменшилися, а в Борзні, Конотопі, Новозибкові їх зовсім не було. Виключенням можна вважати Сосницю, де зазначені витрати до 1880 р. збільшилися в 14 разів [19, арк. 207]. Тенденція до збільшення коштів на потреби армії продовжилася і далі. Наприклад: Чернігівська дума виділяла на зазначені потреби у 1879 р. 3 655 руб., в 1882 р. 12 564 руб., а за 1882 1889 рр. 89 240 руб. [20, арк. 36].

Наступною обтяжливою статтею витрат для міських бюджетів була військова квартирна повинність. Вище зазначалося, що міста Чернігівської губернії витрачали значні суми на виконання військового постою та інших потреб. Матеріали звітів органів міського самоврядування вказують на те, що методи реалізації цього завдання для більшості населених пунктів були невигідними. В містах майже зовсім не існували казармені приміщення для військ. Постійна повинність відбувалася натурою, що було надзвичайно обтяжливим для населення. Така ситуація змушувала міські управління доплачувати міські кошти за наймані приміщення для військ, тому що суми, які виділяла держскарбниця, у більшості випадків були недостатні. Внаслідок цього, війська займали одночасно багато приватних будинків, що спричиняло підвищення цін на квартири. Одним із факторів, на думку місцевих чиновників, який сприяв підвищенню цін на квартири, була необхідність ремонту (інколи капітального) після перебування в них військ.

Чинне законодавство передбачало надання містам коштів за постачання палива (дров) для приготування їжі для військ, що перебували в місті. Однак, більшість міст губернії відмовлялися від обов'язків постачати паливо. Лише в Сосниці місцеві структури взяли на себе ці обов'язки, але в звітах міські чиновники зазначали збитковість даної угоди. Ніжин з 1 травня 1880 р. відмовився від даного зобов'язання внаслідок малих сум, що надавала держава.

Недостатня кількість квартирних коштів, які видавала держава, пояснювалась тим, що в окремих містах (Чернігів, Борзна) офіцери деяких частин вважали за найкраще отримати готову квартиру з опаленням, ніж отримати квартирні гроші. Це дозволялося ст. 4 Положення про військову квартирну повинність. В Ніжині офіцери отримували від міста доплату до квартирних грошей, що для міста з обмеженими можливостями ставало важким тягарем. Наведені факти засвідчують недостатню кількість квартирних коштів, які виділяла держава [11, 205]. В усіх містах Чернігівської губернії, в яких відбулася передача квартирного довольства військ до міського суспільного управління, вона стала невигідною і збитковою для міст. Крім матеріальних витрат, деякі управи (Ніжин) відзначали проблеми, які виникали з військовим начальством і розпорядчими комітетами. Військове начальство іноді висувало додаткові вимоги до міст. В ситуації, коли місто не могло виконати навіть законні вимоги, це вело до постійних скарг і нарікань з боку військ. Доплати ж міст до квартирних коштів іноді сягали значних сум. У 1880 р. в Чернігові протягом року місто витрачало на вказані потреби не менше 8 000 р. [11, 205-206]. Саме тому, виконання даної повинності в кожному місті мало свої особливості.

Останню значну витратну статтю міських бюджетів складали кошти, що виділялися на допомогу скарбниці. В Чернігвській губернії міста витрачали на це 14,1 % всіх обов'язкових витрат ІІ групи. В Козельці, Ніжині, Суражі, Сосниці на зазначені потреби йшло від 3 до 6 відсотків. Певним виключенням в губернії були Кролевець і Остер, де ця категорія витрат сягала 1/3 всієї суми обов'язкових витрат ІІ групи. За десять років дії міської реформи по Чернігівській губернії вказані витрати зросли більше, ніж в 2 рази. Губернські чиновники окремо в звітах виділяли Новозибків, бо в цьому місті дані витрати збільшилися в 21 раз [21, арк. 143].

Чинне законодавство ставило міста в ситуацію, коли вони змушені були виконувати в першу чергу обов'язкові витрати. На них йшли всі звичайні прибутки. Складалася ситуація, коли на інші статті витрат, що мали першочергове значення для міста, вже не було коштів. Часто обов'язкові витрати не лише поглинали всі звичайні прибутки міста, але й змушували міста робити борги і вдаватися до екстраординарних заходів. Новгород-Сіверський міський голова повідомляв, що при порівнянні щорічних звичайних прибутків з обов'язковими витратами виникала ситуація, коли обов'якові витрати в місті не лише поглинали всі звичайні надходження, але й потребували додаткових коштів (дані за 1870-1879 рр.). Приємним виключенням був 1880 р., коли звичайні прибутки (10 445 р. 31 к.) перевищили обов'язкові витрати (10 077 р. 92 к.) на 367 р. 39 к. Природньо, що інші необов'язкові витрати виконувалися лише з екстраординарних надходжень, тобто з так званих надзвичайних доходів [11, 202]. Наглядно структуру і розмір витрат міських самоврядних інституцій ілюструє таблиця.

Витрати м. Чернігова у 1882 р. [11, 221]

Всі наведені факти про витрати в містах Чернігівської губернії за період 1870 1900 рр. дозволяють зробити певні висновки. Стан міського господарства не можна було вважати задовільним. Перевищення витрат над прибутками, повільне надходження звичайних міських доходів, щорічне накопичення недоїмок значно погіршували фінансове становище міських дум та управ. Значний розмір обов'язкових витрат на загальнодержавні потреби, необхідність використання містами екстраординарних заходів (позики та ін.) все це вело до значного скорочення міських коштів. Поява нових податків і збільшення платежів по старих негативно позначалася на житті та побуті простих мешканців міст. У населення формувалася недовіра до самоврядних інституцій і апатія до міських справ. Всі зазначені чинники перешкоджали новоствореним міським структурам ефективно виконувати покладені на них завдання.

Як ми з'ясували, проблема діяльності органів міського самоврядування у другій половині ХІХ ст. та її відповідність об'єктивним проблемам суспільства надзвичайно важлива. Складність і неоднозначність історичного досвіду функціонування органів міського самоврядування вимагає подальших додаткових досліджень у всеукраїнському масштабі і на регіональному рівні. Особливо це важливо в світлі розпочатої в Україні реформи місцевого самоврядування.

Література

самоврядування фінансовий прибуток витрата

1. Дитятин И.И. К истории Городского положения 1870 г.// Статьи по истории русского права. СПб., 1885. С. 413-451.

2. Фесенко И.О. К вопросу о реформе городских общественных управлений. В 2 ч. Х., 1890. Ч.1. 166 с.

3. Василевский С.М. Городское самоуправление и хозяйство. М., 1906. 96 с.

4. Михайловский А.Г. Реформа городского самоуправления в России. М., 1908. 112 с.

5. Зайончковский П. Российское самодержавие в конце ХІХ в. М., 1970. 442 с.

6. Гуменюк А.О. Міста Правобережної України в ІІ половині ХІХ ст. Автореферат дис. ... канд. історич. наук. К.,1993. 16 с.

7. Нардова В.А. Самодержавие и городские думы в России в конце ХІХ начале ХХ века. СПб., 1994. 290 с.

8. Лаптева Л.Е., Шутов А.Ю. Из истории земского, городского и сословного самоуправления в России. М., 1999. 198 с.

9. Чорний Д.М. По лівий бік Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Х., 2007. 301 с.

10. Білоконь М.В. Органи державного управління та місцеве самоврядування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. (на матеріалах Лівобережної України): історико-правове дослідження. Автореферат дис. ... канд. юр. наук. Х., 2002.

11. Російська національна бібліотека м. Санкт-Петербург (далі РНБ). Ф. 600. Спр. 1729. Арк. 47.

12. РНБ. Ф. 600. Спр. 1730.

13. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). Ф. 128. Оп. 1. Спр. 460.

14. Записка сенатора А. Половцова о состоянии общественного управления и хозяйства в городах Черниговской губернии. СПб., 1882. Ч. ІІ. 570 с.

15. РНБ. Ф. 600. Спр. 1725.

16. ДАЧО. Ф. 145. Оп.1. Спр. 486; Памятная книжка Киевского учебного округа за 1900 г. К., 1901. 272 с.

17. Обзор Черниговской губернии за 1875 г. Чернигов, 1876. 120 с.; за 1885 г. Чернигов, 1886. 131 с.; за 1895 г. Чернигов, 1896. 142 с.

18. Рашин А. Население в России за 100 лет. М., 1956. 352 с.

19. РНБ. Ф. 600. Спр. 1725.

20. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 14-460.

21. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 1. Спр. 955.

22. ДАЧО. Ф. 146. Оп. 1. Спр. 7.

23. Центральний державний історичний архів м. Київ. Ф. 1191. Оп. 1. Спр. 356; Ф. 422. Оп. 533. Спр. 242.

24. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 11 б. Спр. 54.

25. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 1. Спр. 1986.

26. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 1. Спр. 13.

27. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 11 б. Спр. 100.

28. РНБ. Ф. 600. Спр. 1725.

29. ДАЧО. Ф. 127. Оп. 4. Спр. 1068.

30. РНБ. Ф. 600. Спр. 1728.

Размещено на Allbest.ru