Студентство Новоросійського університету в політичному житті Одеси на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Студентство Новоросійського університету в політичному житті Одеси на початку ХХ ст.

Назарова Є. П.

Молодь була і залишається одним із найактивніших учасників політичних подій в Україні. Реалізація молодіжної політики в сучасній Україні вимагає не лише знання поточної ситуації, а й вивчення досвіду молодіжного руху попередніх історичних періодів.

Однією з найчисельніших і активних груп серед молоді є студентство. Радянські дослідники приділяли увагу історії студентства Російської імперії лише в рамках його участі в революційних подіях. Варто відзначити дослідження М.Матвєєва, присвячене студентству Сибірі [1], А.Елерта, у якому увага приділена студентству Казані [2], В.Соломонова, що звертається до розгляду цієї групи у Саратові [3]. У рамках узагальнюючої роботи П.Гусятникова висвітлено історію революційного студентського руху Російської імперії у 1899-1907 роках [4]. Історію студентського руху в Україні в 1910-1917 роках проаналізовано в досліджені Н.Димирова [5]. Серед сучасних російських досліджень варто відзначити роботу Завадського, присвячену взаєминам студентства і політичних партій Російської імперії в період Першої світової війни [6].

Сьогодні наукові роботи, предметом дослідження яких є участь студентства України в політичній боротьбі ХХ ст., залишаються поодинокими. А.Левицькою було проаналізовано становище українського студентства наприкінці ХіХ - на початку ХХ ст. [7]. Розвиток студентського руху Західної України на початку ХХ ст. висвітлено в роботах Дутчак [8;9]. У дослідженнях О.Лаврут [10] і О.Герасименко [11;12] проаналізовано становище студентства Радянської України в 20-ті роки ХХ ст. Проблеми студентського руху на Півдні України початку ХХ ст. фактично залишаються поза увагою дослідників. Ми здійснили спробу визначити роль студентства Новоросійського університету в політичному житті Одеси на початку ХХ ст.

Варто зазначити, що політичні відносини визначаються не лише існуючим співвідношенням сил у суспільстві, а й накопиченими під час історичного розвитку уявленнями про світ, цінностями і зразками поведінки. Політика є частиною культури, оскільки в політичній діяльностіпроявляються певні цінності і сталі зразки поведінки [13,217]. Цінності і зразки поведінки відіграють важливу роль в процесі політичної соціалізації людини. В рамках політичної системи діють спеціальні інститути, метою яких є політична соціалізація. Такими інститутами є навчальні заклади, молодіжні організації, армія, суспільно-політичні організації чи політичні партії. Політична соціалізація відбувається шляхом пропаганди знань, що мають пізнавальне і емоційне навантаження, популяризації особистостей, що можуть бути прикладом для інших, а також шляхом створення умов для політичної діяльності [13,377-378].

Низка викладачів Новоросійського університету створила сприятливі умови для формування національної свідомості українських студентів. У 1880-1895 роках в Одесі викладав курс нової російської історії О.Маркевич, який був нащадком старовинного козацького роду. Наукові погляди історика сформувалися під впливом В.Антоновича,

В. Іконнікова та інших науковців, що працювали в Київському університеті. Вперше в історії Новоросійського університету О.Маркевичем було прочитано курс історії Південної Русі, який був сприйнятий студентами з великим захопленням. У рамках Історико-філологічного товариства при університеті розгорнула свою діяльність одеська школа мовознавців, до складу якої входили В.Григорович, В.Шерцель, В.Мочульський та інші [14,83,88].

На зламі ХІХ-ХХ ст. відбувається політизація студентського руху. Українське студентство Одеси брало активну участь у громадському житті університету. У 1902 році в Новоросійському університеті було створено «молоду» українську студентську громаду [15,312]. Одним із лідерів «молодої» громади був близький до одеської групи самостійників Д.Сигаревич [16,401]. Варто зазначити, що українська студентська громада входила до Академічної асоціації українських громад. Представники української студентської громади займалися політичною роботою серед студентства Новоросійського університету. Так, в 1904 році члени української громади розповсюдили серед студентів Новоросійського університету прокламацію «До товаришів українців», у якій закликали організовуватися для захисту інтересів українського народу [17,107].

У період революції 1905-1907 років, коли політичне життя активно вирувало у стінах Новоросійського університету, українське студентство не стояло осторонь місцевих політичних процесів. В університеті діяла українська студентська громада, до якої входили представники УСДРП, УДРП та українських есерів. Громада, яка налічувала близько 200 осіб, мала власного представника в Центральному студентському органі університету [18].

Зусиллями місцевого українського студентства в Новоросійському університеті були відкриті кафедри українознавства. Так, в грудні 1905 року Університетська рада розглянула заяву української студентської громади про те, щоб в університеті на історико-філологічному факультеті було організовано кафедри української історії, української літератури і українського природознавства і щоб лекції на них читалися українською мовою. Рада погодилася задовольнити ці вимоги за умови, що лекції читатимуться українською мовою, якщо більшість слухачів буде українцями [19]. Навесні 1907 року О.Грушевським українською мовою було прочитано курс української літератури в Новоросійському університеті [20,47]. Це стало вагомим досягненням українського національного руху в боротьбі за національні права.

Українська студентська громада продовжила свою діяльність і після революції 1905-1907 років - діяла протягом трьох місяців 1908 року. Українське студентство активно займалося політичною просвітою: читалися реферати з тем «Національне питання», «Національне питання в освітленні сучасних українських партій», «Етнографічний склад української нації та її еволюція», «Походження сучасної громади та розвиток соціалізму», «Історія, теорія та практика анархізму», «Польський рух та Україна», «Розгляд творів Винниченка», «Нові течії в українській літературі». На деякі політичні «читання» запрошувалися опоненти з російських політичних партій [21].

Одеське студентство було об'єктом активної агітаційної роботи не лише українських політичних партій і організацій. Уже у 1895 році Польська партія соціалістична мала налагоджені контакти з польськими студентами Новоросійського університету [22,466]. У 1902-1903 роках в закладі сформувалася студентська група РСДРП [4,109]. У 1903 році в Одесі почала діяти «Студентська соціалістично-революційна організація Новоросійського університету» [23,8]. Наприкінці 1904 року було створено «Соціалістичну групу студентів Новоросійського університету» [17,106]. А восени 1905 року студентство і професура Новоросійського університету взяли активну участь у формуванні одеського міського комітету партії кадетів. Так, секретарями новоствореного к.-д. комітету Одеси стали студенти І.Цитрон і С.Штерн [24,1].

Поряд із студентськими організаціями соціалістичних і ліберальних партій в Новоросійському університеті діяли монархічні об'єднання студентів. Такими були монархічні ліги «Єднання - сила» і «Світанок» [17,105]. У 1903 році в Одесі з'явилося монархічне об'єднання студентів - Священа Ліга [25]. Під час революції 1905-1907 років були відкриті студентські відділення таких загальноімперських чорносотенних організацій, як Союз руських людей (далі - СРЛ), Союз руського народу (далі - СРН) та Союз Михайла Архангела [26,72]. У березні 1905 року представники СРН спробували відкрити власний відділ при Новоросійському університеті. Однак градоначальник А.Григор'єв відмовив «союзникам» у реєстрації, бо це не відповідало настановам цілого ряду нормативних актів, у тому числі Уставові СРН. Після цього «союзники» зареєстрували відділ у Петербурзі, пізніше студентський відділ було зареєстровано і в Одесі. На заваді діяльності відділу СРН при Новоросійському університеті стали фінансові зловживання його керівництва. Згодом цей відділ саморозпустився [27,33]. Аналогічна проблема спіткала і студентську організацію СРЛ. Студентський відділ СРЛ, очолюваний студентом Корнійчуком, незабаром після відкриття було закрито через фінансові зловживання керівництва [27,20].

Політизація студентського руху сприяла появі студентських органів самоврядування, що керували студентськими виступами, страйками і налагоджували зв'язки із студентством інших міст Російської імперії. У 1900 році в Одесі вже було створено Раду університету (Союзну раду), що складалася з представників земляцтв Новоросійського університету. Радою було обрано організаційний комітет, який взяв участь у студентському страйку, налагодив зв'язки із студентством інших університетів Російської імперії [28].

Активна позиція студентства Новоросійського університету сприяла перетворенню Одеси в один із центрів студентського руху в Російській імперії. У лютому 1900 року «Виконавчий комітет земляцтв і організацій» Московського університету у відкритому листі закликав студентські організації Російської імперії зібратися на загальностудентський з'їзд. Перший всеросійський студентський з'їзд відбувся влітку 1900 року в Одесі. Делегати з'їзду розглядали питання створення центрального студентського органу, розробки його програми, видання студентського друкованого органу тощо [4,42].

Одеське студентство також брало участь у підготовці періодичних видань. У 1902 році Союзною радою Новоросійського університету було прийнято рішення видавати безпартійний студентський журнал «Студент». Дізнавшись про те, що група колишніх студентів в Елісаветграді готує аналогічне видання, одеські студенти вирішили підтримати цю ініціативу. Переговори з ініціативною групою видання «Студент» проводив член Одеської союзної ради Меєрсон [29,136]. На початку 1903 року підготовлені матеріали першого номера журналу були привезені до Одеси. Опублікувати журнал планували в типографії «Південної революційної групи соціал-демократів», однак типографію було заарештовано і разом із нею всі рукописи студентського журналу. Коли ж у квітні 1903 року перший номер журналу «Студент», виданий в Женеві, з'явився в Росії, Одеса поряд з Києвом, Харковом і Катеринославом стала одним із центрів розповсюдження цього видання [29,140-141].

Восени 1903 року відбулися політичні сходки студентів Новоросійського університету [4,126]. А наприкінці листопада 1903 року в Одесі відбувся Третій всеросійський студентський з'їзд, у якому взяли участь представники студентства Харкова, Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси, Риги, а також працівники редакції видання «Студент». На з'їзді розгорнулися гострі дебати щодо неможливості існування безпартійних керівних органів загальностудентських організацій. Результатом дебатів стала резолюція студентського з'їзду про «коаліційні делегатські зібрання, об'єднані питанням тактики» [29,146]. Прийняте на з'їзді рішення про за- гальностудентські організації сприяла появі Коаліційної ради, що навесні 1904 року вже діяла в Новоросійському університеті [30].

Молодь Новоросійського університету стала активним учасником політичної боротьби у 1905-1907 років. 16 січня 1905 року одеське студентство організувало акцію протесту у зв'язку з подіями 9 січня у Санкт-Петербурзі. Значна частина студентства припинила відвідування лекцій, готувався загальний страйк. Напередодні страйку відбулися обшуки й арешти студентів [17,108]. Однак 21 лютого 1905 року Новоросійський університет приєднався до загальноросійського студентського страйку - заняття в університеті припинилися [4,149].

Наприкінці вересня 1905 року студенти Новоросійського університету прийняли рішення відкрити університет для проведення занять і організації в його стінах мітингів. Однак у середині жовтня, коли революційні події в Одесі досягли свого апогею, заняття в університеті знов були припинені [17,110].

Під час першої російської революції в університеті було сформовано Коаліційну раду або Центральний студентський орган, що став органом студентського самоврядування, «який керував політичним життям всього Новоросійського студентства» [31,13]. Коаліційну раду було створено в середині жовтня 1905 року. Цього часу до Центрального студентського органу Новоросійського університету входили 2 соціал-демократи (меншовик і більшовик), 1 соціаліст-революціонер, 1 представник Бунду, 1 сіоніст-соціаліст, 1 член Вірменської національно-революційної партії (Дашнакцутюн) і по одному представникові від грузинського земляцтва і поляків [32,50].

Формування органу студентського самоврядування відбувалося шляхом виборів. Центральний студентський орган Новоросійського університету обирався за списками загальним голосуванням. Так, в жовтні 1906 року у виборах узяло участь 2386 осіб. Голоси розподілилися наступним чином: Російська соціал-демократична робітнича партія (далі - РСДРП) - 777, Партія соціалістів-революціонерів (далі - ПСР) - 712 голосів, академісти - 312, Народно-соціалістична партія - 188, конституційні демократи - 167, сіоністи - 105, соціалісти-сіоністи - 82 [33]. Після довиборів наприкінці листопада 1906 року голоси поділилися таким чином: РСДРП - 809, ПСР - 743, академісти - 325, народно-соціалістична партія - 193, кадети - 175, сіоністи - 105, соціалісти-сіоністи - 89 голосів. Усього у виборах взяло участь 2438 осіб - близько 75% від загальної чисельності студентів Новоросійського університету [34].

Коли в 1909 році відбувся суд над керівництвом Коаліційної ради Новоросійського університету, то слідство дійшло висновку, що «метою діяльності Коаліційної ради Новоросійськогоуніверситету, що об'єднувала студентські відділи революційних партій, була зміна форми правління, встановленої в Російській імперії основними законами, і встановлення замість нього демократичної республіки шляхом скликання Установчих зборів». Для цього Коаліційна Рада мала сприяти революційному повстанню в м. Одесі [35].

Лідерами Коаліційної ради, що були притягнуті у 1909 році до карної відповідальності, були студенти Ісак Шик, Іван Светлов і Олександр Барченков. Слідство дійшло висновку, що кожен член Коаліційної ради відповідав за певний сектор роботи. Відомо, що А.Сигаль займався розповсюдженням відозв в університеті, І.Абакелія відповідав за збір коштів, а І.Светлов - за зберігання нелегальної літератури. Щодо політичної належності керівництва Центрального студентського органу, то воно було таким: ПСР - І.Светлов, С.Сікорський, І.Абакелія, В.Красовський; РСДРП - І.Цирихалайшвили, В.Тер-Микаельяну, Народно-соціалістична партія - А.Сигаль [35]. Отже, склад Коаліційної ради свідчить про те, що вона була органом революційно налаштованого студентства. Значною мірою це сприяло тому, що Новоросійський університет став центром революційних подій в Одесі восени 1905 року.

У жовтні 1905 року університет став місцем проведення багатотисячних революційних мітингів, у яких взяло участь не лише студентство, а й інші прошарки населення Одеси. Активність студентів була підтримана професурою, яка на Раді університету прийняла рішення «надати студентам всі доступні для них можливості активної участі у визвольному русі і вироблення переконань шляхом організації мітингів і організації різних партій» [36,С^Ш].

Коли в Одесі восени 1905 року почався погром, то саме одеські студенти разом із робітниками організували загони для боротьби з погромниками, які надсилалися з університету до різних частин міста. У Новоросійському університеті діяли санітарні загони, що доставляли убитих і поранених під час погрому до університетської клініки. Університет було забарикадовано на випадок нападу урядових військ [32,51-54;36,СXV-CLV]. Інтереси Коаліційної ради університету в комітеті одеської самооборони представляв відомий професор Новоросійського університету Є.Щепкін [37,234].

Новоросійське студентство виявило більшу організованість і активність у порівнянні зі студентами інших університетів Російської імперії. Якщо в інших регіонах партійні організації під час революції самі надавали зброю студентам, то в Одесі саме Коаліційна рада забезпечувала зброєю організованих робітників, що перебували на території Новоросійського університету. Коаліційна рада делегувала власних представників до державного комітету (революційний орган) при Одеській міській Думі, до бюро допомоги діячам політичним. Студентство разом з професурою університету брало участь в організації бюро допомоги постраждалим від погрому [31,14].

У період революції 1905-1907 років у студентському рухові в Одесі з'являється новий напрямок - академізм. Корпорація академістів у Новоросійському університеті була заснована в липні 1905 року. Першим головою одеських академістів став В.Герич [38], а протягом 1906-1908 років їхнім лідером був Н.Ольшевський. Метою діяльності корпорації було «об'єднання студентів на базі визнання за вищими навчальними закладами їх єдиного і виключного призначення - слугувати чистій науці, вільній від зовнішнього тиску» [39].

Така позиція академістів завадила їхньому порозумінню із Центральним студентським органом Новоросійського університету. У жовтні 1906 року до Коаліційної ради було обрано троє представників академістів - В.Герич, П.Савицький, В.Тарашкевич. Останнього в листопаді змінив Н.Ольшевський. Академісти не входили до Президії та виконавчого бюро Центрального студентського органу [40]. Однак уже в листопаді 1906 року Коаліційна рада оголосила бойкот Академічному студентському союзу [41]. Причиною стала заява лідера одеських академістів В.Герича проти припинення занять в університеті в 1906 році [38]. Така позиція академістів була вигідна чорносотенцям, що будь-якими засобами намагалися завадити революційній діяльності студентства, якій сприяло припинення занять в університеті. Так, на початку 1907 року голова студентського відділу СРН Новоросійського університету разом із дружинниками вломився до квартири професора Лисенка, вимагаючи вмовити студентів повернутися до занять [42].

Стосунки чорносотенного студентства і академістів також не склалися. Академісти звинувачували керівництво студвідділу СРН в тому, що воно переховує від членів своєї організації реальну фінансову звітність, продовжуючи збирати членські внески [39]. Уже восени 1908 року колишній голова студентської організації СРН Блавинський напав на голову академістів Н.Ольшевського, який збирав матеріали про зловживання Блавинського. Академіста було побито [43]. Конфліктував Н.Ольшевський і з новим головою студентського відділу СРН Владимирським [39].

Фактично Корпорація академістів об'єднала аполітичне студентство, яке в умовах революційних подій, що відбувалися в Новоросійському університеті, було змушене об'єднатися і відстоювати своє право на продовження університетського навчання. Конфлікт Центрального студентського органу й академістів не є дивним, адже члени корпорації мали своїм основним пріоритетом здобуття освіти, а не участь у політичній боротьбі.

Таким чином, політичні настрої Новоросійського студентства на початку ХХ ст. були представлені українськими ліберальними і соціалістичними партіями, що об'єднували в своїх лавах самостійників і автономістів. Поряд з українськими партійними організаціями в університеті діяли осередки загальноросійських соціалістичних, ліберальних і монархічних політичних партій і організацій. Щодо політичних партій і організацій національних меншин, то вони були представлені єврейськими, польськими, вірменськими соціалістичними партіями. Аполітичне студентство Новоросійського університету в період революції 1905 - 1906 років об'єдналося в Корпорацію академістів.

В умовах революції 1905-1907 років політична діяльність студентства Новоросійського університету набула значних масштабів. Студентство Одеси стало одним з найактивніших учасників революції. Недарма новий ректор Новоросійського університету в 1908 році найняв 25 нових службовців, які мали слідкувати за студентами, що розповсюджують прокламації, а також не допускати проведення в університеті зборів за участі більш ніж 3 осіб [43]. Незважаючи на репресії, Коаліційна рада продовжила свою діяльність і після революції 1905-1907 років. Так, на початку 1910 року Центральному студентському органові Новоросійського університету вдалося навіть видати три номери власної газети «Студенческий голос» [17,116].

Студенти Одеси взяли на себе відповідальність не лише за події, що відбувалися в університеті, а й за громадський порядок у місті. Саме одеська молодь захищала населення міста від погромників, надавала захист і першу медичну допомогу постраждалим від єврейського погрому у жовтні 1905 року.

У сучасних українських умовах слід пам'ятати, що студентство було і залишається одним із найактивніших учасників політичної боротьби. Свідченням цього є славнозвісна «Революція на граниті» і навіть роль студентської молоді у виборах 2004 року. Це вимагає уважнішого ставлення до студентства й особливо до питання його політичного виховання.

студентство україна університет політизація

Література

1. Матвеев М.И. Студенты Сибири в революционном движении. - Томск, 1966. - 270 с.

2. Элерт А.А. Очерк студенческого движения в Казани накануне революции 1905-1907 гг. - Казань, 1961. - 254 с.

3. Соломонов В.А. Революционное студенческое движение в Саратове 1910 годов. - Саратов, 1991. - 188 с.

4. Гусятников П.С. Революционное студенческое движение в России. 18991907. - М., 1971. - 298 с.

5. ДимировН.Ф. Студенческое движение на Украине, 1910-февраль 1917 гг. // Автореф. канд. дис...ист. наук: 07.00.02. - М., 1987. - 10 с.

6. Завадский Н.Г. Испытание войной: российское студенчество и политические партии в 1914 - февраль 1917 гг. - М., 1999. - 386 с.

7. Левицька А.М. Студентство України в кінці ХІХ - на початку ХХ століть: Автореф. канд. дис. іст. наук: 07.00.01/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1998. - 14 с.

8. Дутчак І.Г. Участь студентства Буковини у загальноукраїнському студентському русі в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Питання історії України. Збірник наукових статей. - Чернівці, 2000. - Т.4. - С.273-278.

9. Дутчак І.Г. Боротьба за український університет у Львові (1899-1902 рр.) // Питання історії України. Збірник наукових статей. - Чернівці,

10. - Т. 2. - С.61-69.

11. Лаврут О.О. Студентство Радянської України в 20-ті роки ХХ ст.: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01/Донецький національний ун-т. - Донецьк, 2004. - с.

12. Герасименко О.О. Національний склад студентства України у 20-ті роки // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2003. - № 2 (14). - С.43-47.

13. Герасименко О.О. Молодь Донбасу: формування соціального складу студентства у 20-ті роки // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей. - Кн. - Донецьк, 2003. - С.214-223.

14. Вятр Е. Социология политических отношений. - М., 1979. - 463 с.

15. Шип Н.А. Суспільно-політичне і духовне життя українців у складі Російської імперії (ХІХ ст.). - К., 2004. - 100 с.

16. Просвитянин. Одесская «Просвита»// Украинский вестник (СПб). - 1906. - 18 июня.

17. Сигаревич Д.Д. // Чабан М.П. Діячі Січеславської Просвіти (1905-1921). Біобібліографічний словник. Близько 670 імен. Наукове видання. - Дніпропетровськ, 2002. - С.401-405.

18. Самойлов О.Ф., Скрипник М.О, Ярещенко О.Т. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - Одеса, 1998. - 232 с.

19. Рідний край (Полтава). - 1906. - № 16.

20. Громадська думка (Київ). - 1905. - 31 грудня.

21. Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.). - Кн.1. К., 1994. - 138 с.

22. Веденеева В. Польская социалистическая партия // Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть ХХ века. Энциклопедия. - М., 1996. С.465-470.

23. Спиридович А.И. Партия социалистов-революционеров и ее предшественники. 1886 - 1916. - Пг.,1918.

24. Штерн С. Десятилетие к.-д. партии в Одессе (клочки воспоминаний). - Одесса, 1915.

25. Освобождение (Штутгарт). - 1903. - 2 июня (№ 24).

26. Волковинський В. М. Організації великоросійських шовіністів в Україні на початку ХХ ст. // Український історичний журнал. - 1999. - № 3. - С.63-74.

27. ОмелянчукИ.В. Черносотенное движение на территории Украины (19041914 гг.). - К., 2000. - 168 с.

28. Вестник русской революции (Женева). - 1901. - № 1(июль).

29. НестроевГ. К истории студенческого движения в России (1902-1903) Каторга и ссылка. Историко-революционный вестник. - 1926. - № 7-8. - С.131-147.

30. Листок освобождения (Штутгарт). - 1904. - 17 марта (№ 4).

31. Революционное гнездо. Из истории Новороссийского университета. Дело ректора Занчевского и проректора Васьковского. - СПб, 1909.

32. Одесский погром и самооборона. Издание Западного Центрального комитета самообороны Поале-Цион. - Paris, 1906.

33. Одесские новости (Одесса). - 1906. - 28 октября.

34. Студенческая мысль (Одесса). - 1906. - 23 ноября.Юг (Симферополь). - 1909. - 1909. - 8 июля.

35. Всеподданейший отчет сенатора Кузминского о причинах беспорядков, происходивших в гор. Одессе в октябре 1905 г., и о порядке действия местных властей // Материалы к истории русской контрреволюции. - Т.1. Погромы по официальным документами. - СПб., 1908. - CCV-CCXV.

36. Осипов Н. Черный октябрь // 1905 год. Революционное движение в Одессе и Одещине. - Одесса, 1925. - С.220-235.

37. Академист. Орган Всероссийского академического союза студентов (Одесса). - 1907. - № 3 (июнь - июль).

38. Вестник Корпорации Академистов императорского Новороссийского университета (Одесса). - 1908. - октябрь.

39. Вождь (Одесса). - 1907. - № 7-8.

40. Академист. Орган Всероссийского академического союза студентов (Одесса). - 1907. - № 4 (август).

41. Рада (Київ). - 1907. - 3 березня.

42. Маяк (Санкт-Петербург). - 1908. - 3 октября.

Размещено на Allbest.ru