Політика держави щодо мотивації праці робітників у промисловості України (1929-1938 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Ю. ФЕДЬКОВИЧА

НІКОЛАЮК ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 947.7 “19”

ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЩОДО МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ (1929-1938 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2000



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Університеті “Острозька академія”.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Скрипнюк Олександр Васильович, начальник відділу суспільних і гуманітарних наук Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Гордієнко Леонід Митрофанович, Міжнародний інститут лінгвістики і права, завідувач кафедри міжнародних відносин;

доктор історичних наук, професор Юрій Михайло Федорович, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського державного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри соціально-економічних наук.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (м. Львів).

Захист відбудеться “24 “ березня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича (м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 24 “ лютого 2000 року/

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Карпо В.Л.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Після скасування НЕПу перед радянським тоталітарним режимом постала проблема пошуку мотивації продуктивної праці трудящих в умовах командно-адміністративної позаринкової економіки. За цих умов, щоб примусити робітників продуктивно працювати, застосовувалися різні методи, включаючи ідеологічне обдурювання, репресії і голод, економічне стимулювання, підміну ринкової конкуренції “соціалістичним змаганням”, рівняння на “маяків-стахановців” тощо. Економічне стимулювання мотивації праці в зазначений період посідало чи не найостанніше місце.

Актуальність дослідження мотивації до праці робітників України в 1929-1938рр. зумовлена рядом чинників. Найважливішими серед них є:

- Проведення дослідження зазначеної проблеми з позицій сучасних політичних реалій та винесення повчальних уроків для сьогодення. З 1991 року Україна стала на шлях власного державотворення, який видався надто суперечливим і неоднозначним. Перспектива існування України як цивілізованої держави в значній мірі залежить від того, чи зможе вона подолати сучасне важке соціально-економічне становище, яке можна порівняти із станом періоду економічної кризи 30-х років, спричиненого функціонуванням у 1929-1938рр. в СРСР і в УРСР позаринкового господарського механізму. Економісти і політики сьогодні пропонують різні програми подолання економічної кризи, поліпшення добробуту трудящих, проте, як правило, вони не враховують досвіду минулого. Об'єктивний аналіз і висвітлення методів, що застосовувалися у 30-ті рр. для підвищення продуктивності праці робітників, дає можливість зробити висновок про існування окремого позитивного досвіду економічного стимулювання праці, який можна використати для розробки стратегії сучасного соціально-економічного розвитку країни.

- Вивчення і аналіз застосованих в період модернізації економічних і позаекономічних засобів стимулювання виробничої діяльності може сприяти розв'язанню важливої проблеми про шляхи досягнення високого рівня продуктивності праці робітників у сучасному виробництві.

- Дослідження складних і суперечливих заходів, які застосовувалися тоталітарним режимом у 30-ті рр. щодо робітників, дає змогу спростувати твердження окремих крайньолівих сил про “комуністичні досягнення” в добу сталінізму, що сприятиме об'єктивному дослідженню проблем розвитку радянського суспільства у 30-і рр.

- Розкриття жорстких засобів впливу на свідомість робітників та використання страху як одного з найдієвіших примусових заходів, завдяки яким комуністичний режим СРСР та УРСР активізував виробничу діяльність, сприятиме викоріненню з свідомості сучасної людини віри в можливість побудови “світлого комуністичного майбутнього” вже в незалежній Україні. Об'єктивне знання про жахливі умови життя та праці українських трудящих у 30-ті рр., дасть змогу в складних суспільно-політичних і економічних обставинах розробити стратегію розквіту Української держави.

Предметом дослідження стало з'ясування засобів стимулювання виробничої діяльності промислових робітників всіх галузей важкої, легкої і дрібної промисловості, транспорту та будівництва УСРР (пізніше - УРСР), які застосовувала держава для підвищення продуктивності їх праці в добу модернізації (1929-1938рр.), а також соціально-економічні наслідки цих заходів.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1929-1938рр., які насичені складними і суперечливими за своїми наслідками процесами утвердження і функціювання позаекономічної системи народного господарства, і поділяються на два періода: здійснення протягом 1929-1933рр. волюнтаристської політики “комуністичного штурму”, яка спричинила голодомор 1932-1933рр., та стабілізація виробництва у 1934-1938рр. в Україні.

Дослідження проблеми стимулювання праці робітників починається з 1929р., що пояснюється відмовою компартії від НЕПу та початком запровадження позаринкової економіки. Проблема мотивації праці українських робітників у 1939-1941рр. у дисертації не розглядається, оскільки на початку 1939р. тоталітарний режим на чолі зі Й.Сталіним почав підготовку до війни, що зумовило переведення радянської економіки на “воєнний лад”. Стимулювання ж праці робітників за умов воєнної економіки має інші, ніж у “мирний час”, властивості й тому може бути предметом окремого дослідження.

Географічні межі дослідження окреслюють виключно території Української СРР (пізніше - УРСР) у 1929-1938рр. у відповідності до адміністративно-територіального поділу (без західних територій, які в цей час були складовою частиною Польщі, Чехословаччини та Румунії). Використання у роботі назви “Україна” не поширюється на її геополітичний простір досліджуваного періоду, стосується лише території УСРР, яка входила тоді до складу СРСР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретично-історичне висвітлення проблеми мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1938рр., а також аналіз методів, що застосовувала держава для стимулювання їх виробничої діяльності, становить складову частину програми історичних досліджень, аналізу розвитку економічних і політичних процесів на сучасному етапі розвитку країни взагалі. Дисертаційна робота, зокрема, є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Університету “Острозька академія”. Пропонована дисертація дає можливість у межах історичного дослідження розкрити те, яким чином з проблемою мотивації праці пов'язані соціально-економічні, господарські й ідеологічні питання в контексті розробки актуальних проблем історії України.

Мета і задачі дослідження полягає в тому, щоб спираючись на розробки попередників та нову джерельну базу, розкрити зміст політики держави щодо стимулювання праці робітників української промисловості у 1929-1938рр., її негативний вплив на добробут і продуктивність праці трудящих, зробити відповідні висновки про соціально-економічні результати, яких було досягнуто шляхом економічного та позаекономічного стимулювання їх виробничої діяльності.

Зазначена мета конкретизується наступними завданнями:

по-перше, з'ясувати ступінь наукової розробки проблем мотивації до праці робітників промисловості України у 1929-1938рр;

по-друге, дослідити стан економічного та позаекономічного стимулювання праці промислових робітників України в період “економічного штурму” та його наслідки;

по-третє, проаналізувати матеріальні, ідеологічні, моральні, каральні, організаційні заходи та соціально-економічні результати активізації виробничої діяльності трудящих періоду економічної стабілізації;

по-четверте, дослідити ступінь запровадження різних заходів стимулювання робітників промисловості України, порівняти їх дієвість для підвищення продуктивності праці на етапах модернізації країни.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали загальні науково-дослідницькі принципи об'єктивності, історизму, приорітету фактів та загальнолюдських цінностей, а також спеціально-історичні методи досліджень, зокрема, історичний, логічний, порівняльний, проблемно-хронологічний та статистичний, які дозволили провести всебічний науковий аналіз заходів держави щодо стимулювання праці робітників промисловості України в досліджуваний період.

Наукова новизна дисертації полягає безпосередньо у виборі теми та напрямку її дослідження:

по-перше, у роботі здійснено новий погляд на проблему мотивації до праці робітників промисловості України, що раніше розглядалася історичною наукою в межах офіційного бачення проблеми правлячою в СРСР компартією;

по-друге, на основі нових архівних даних висвітлюються механізми застосування тоталітарною владою економічних та позаекономічних стимулів до праці;

по-третє, вперше досліджується зв'язок між запровадженими стимулами та соціально-економічними результами праці.

У дисертації, зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких нових положень:

- протягом 1929-1933 рр. в Україні компартія здійснювала політику “комуністичного штурму”, зробивши ставку не на матеріальне стимулювання, а на ідеологічне, на свідомість робітників, на їх готовність працювати з ентузіазмом. Запровадження каральних заходів поряд з ідеологічним одурманенням трудящих і моральним заохоченням їх низькооплачуваної праці стали тими інструментами, які дали владі можливість здійснювати в 1929-1933 рр. “економічний штурм” з мінімальними фінансовими затратами;

- заміна належного матеріального заохочення робітників України їх позаекономічним стимулюванням поставила державу наприкінці 1933 рр. на межу економічної катастрофи;

на початку стабілізації економіки (у 1934-1936 рр.) держава вперше звернула увагу на матеріальне становище робітничого класу і перетворила зарплату у цей період у вирішальний стимул для працівників. Це позитивно позначилося на результатах праці;

у 1937-1938 рр. ідеологічне стимулювання і моральне заохочення виробничої діяльності робітників були доповнені каральними заходами, які напередодні другої світової війни перетворилися тоталітарним режимом у масові репресії;

стахановський рух починався як серія досягнень окремих рекордсменів, яким створювалися належні виробничі умови. Однак робітники швидко брали ініціативу на себе, тому що держава усунула фіксацію заробітної плати на низькому рівні незалежно від досягнутого виробітку. Але високопродуктивна праця стахановців вступила в суперечність з негнучкою плановою економікою, керівники якої не встигали забезпечувати стахановців необхідною кількістю сировини й інструментом. Тому високопродуктивна праця новаторів дала тимчасовий економічний ефект;

внаслідок підміни належного економічного стимулювання праці “соціалістичним змаганням”, ідеологічною обробкою свідомості робітників та репресіями, наприкінці досліджуваного періоду посилилася плинність робітників, зросли випадки браку та прогулів, знизилася продуктивність праці, посилилось відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн.

Практична значущість дисертації полягає в тому, що систематизований та узагальнений фактичний матеріал з проблеми мотивації до праці робітників промисловості України у 1929-1938рр. може бути використаний у таких галузях: науково-дослідницькій при розробці фундаментальних праць з історії України, її економічного стану, умов життя і праці українських робітників доби модернізації; економікозастосовчій у економічній діяльності відповідних органів державної влади для правильної побудови сучасної політики у сфері зарплати, цін, умов праці і життя робітників, охорони їх здоров'я та соціального захисту; навчальній у процесі розробки та викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах, для написання підручників і посібників з проблем історії України; інформаційно-аналітичній у роботі органів державної влади, політичних партій і громадських організацій, телебачення і газет для переосмислення власної історії та звільнення від ілюзій комуністичних доктрин щодо розвитку суспільства.

Також окремі теоретичні положення дисертації рекомендовані кафедрою історії України Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка для використання на семінарах. (Історія України. Порадник для студентів неісторичних факультетів і спеціальностей: програма, плани семінарських занять, запитання та завдання, тематика рефератів і рекомендована література. Луганськ, ЛДПУ, 1999р.)

Апробація результатів дослідження. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційної роботи знайшли своє оприлюднення на IV Міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999р.), на кафедрі історії Університету “Острозька Академія” та кафедрі історії України Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, у 6-ти публікаціях автора.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження зумовили собою наукову побудову і логічну структуру дисертації, яка побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, загальних висновків (разом 180 сторінок), а також посилань (40 сторінок), списку використаних джерел та літератури (328 назв на 39 сторінках), додатків (25 назв на 78 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

праця економічний стимулювання штурм

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено предмет дослідження, його хронологічні та географічні межі, дослідницькі завдання, методологію дисертаційної роботи, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Джерельна база та історіографія проблеми” аналізуються характер архівної й документальної бази та рівень і стан наукової розробки проблеми дослідження.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні та інші документи, які доповнюються матеріалами преси та мемуарною літературою. Використані документи та матеріали 14 фондів двох центральних (Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО) та Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО)) і двох обласних архівів України (Державний архів Луганської області (ДАЛО), Державний архів Харківської області (ДАХО)). Значна кількість архівних матеріалів маловідома, або вперше введена до наукового обігу.

Під час дослідження теми різноманітну інформацію було одержано з тогочасної центральної, місцевої та промислової преси, зокрема із газет “Правда”, “Комсомольская правда”, “Известия ЦК ВКП(б)”, “Социалистический Донбасс”, “За индустриализацию”, “Труд”, “Ворошиловец”, “Комуніст”, “За новий побут”, “Верстатка”, “Водный транспорт и Червонный штурвал”, “Постачання. Кооперація. Торгівля”, із журналів “Плановое хозяйство”, “Справочник партийного работника”, “Партактивіст”, що містять важливі відомості про умови праці та життя робітників в досліджуваний період.

Окрему групу джерел складають документи партійних з'їздів, конференцій, нарад і звітів виконавчих органів влади та профспілок, різного роду статистичні матеріали, збірники постанов та узаконень, статистичні збірники документів і матеріалів.

Статистичні дані зібрані у численних статистичних довідниках. Зокрема, матеріали промислової статистики, які зосереджені у зведених статистичних виданнях (довідниках, збірниках, щорічниках), становлять найважливіше коло джерел для вивчення проблеми мотивації праці робітників.

Вони, як правило, містять також дані про чисельність робітників по галузях важкої промисловості, відомості про їх виробничий стаж, матеріальне становище, культурний рівень, продуктивність праці, громадське життя. Але всі ці матеріали обмежувалися 1936 роком, до того ж при визначенні успіхів за рівень порівняння брались або дореволюційний 1913р. або голодний 1932р., що штучно надавало досягненням радянської економіки більш вагомого характеру. Значний фактичний матеріал про плинність робітників, їх житлові умови, сімейне становище міститься також в даних переписів різних галузей промисловості, що інтенсивно здійснювалися в роки модернізації.

Протягом 1940-1991рр. радянськими вченими уведено до наукового обігу багато історичних документів, які надруковано у численних збірниках, а саме: у тематичних збірниках, частково або повністю присвячених індустріалізації СРСР, виробничій діяльності робітників всієї країни, а також робітників Української РСР, історії окремих підприємств. Їм значною мірою властиві ідеологічний догматизм і тенденційна однобічність. Добірка істориками документів з окремих проблем, як правило, обмежувалась однозначно позитивними матеріалами про соціалістичне будівництво. Тому значна за обсягом кількість документальних видань не могла слугувати повноцінним джерельним фундаментом для нашого історичного дослідження, оскільки не відображала всієї складності і суперечливості історичного минулого робітничого класу України в період модернізації радянської економіки.

Висвітленню ідеологічної обробки партійними ідеологами свідомості трудящих присвячено багато статистичних збірників: наприклад, “Культурне будівництво Української РСР. Стат. довідник.” (К., 1940. - 203с.) та “Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 - червень 1941. Зб. док. і мат.” (К., 1986. - 415с.).

Серед численної мемуарної літератури зазначимо статті та виступи керівних партійних і державних діячів, істориків, економістів та публіцистів 30-х рр., а також спогади робітників. Вони написані в фарватері більшовицької політики й ідеології, спрямовані на зміцнення партійної диктатури в суспільстві, але, незважаючи на ці негативні моменти, містять значний фактичний матеріал про умови життя та праці радянських трудящих, зокрема в Україні, про продуктивність їх виробничої діяльності тощо.

Спогади учасників тих подій дали важливу інформацію про конкретну виробничу діяльність і творчі звершення передовиків, тому вони успішно доповнюють такі залучені до дослідження джерела, як архівні матеріали, документальні й статистичні збірники. Проте слід зазначити, що в мемуарах відображалося особисте ставлення автора до описуваних подій, фактів і явищ, через що цим джерелам певною мірою властивий суб'єктивізм.

Опрацьовуючи джерельну базу, дисертант намагався шляхом синтезу особливого й загального розкрити головні тенденції розвитку та показати основні джерела для вивчення досліджуваної проблеми. При цьому акцентувалася увага на уведенні до наукового обігу нових і маловідомих документів.

За найбільш доцільним, на наш погляд, хронологічним принципом історіографію проблеми у визначеному періоді умовно можна поділити на дві основні групи: радянська історіографія і сучасні дослідження українських вчених.

В радянській період проблема мотивації праці українських робітників у 30-ті рр. не набула комплексного дослідження, за винятком вивчення окремих питань, що торкалися деяких сторін побуту і праці радянських робітників. Серед таких монографічних досліджень радянської історіографії можна виділити чотири етапи висвітлення історії робітників СРСР, і зокрема УРСР.

Перший етап охоплює історичні праці, які було написано у 1929-1953рр. Це, зокрема, праці З.Мордуховича, С.Мінаєва, О.Рекіса, І.Сапова, Б.Маркуса та інші. Монографіям цього періоду притаманний політичний кон'юнктуризм, оспівування політики радянської влади, відсутність критичного історичного аналізу, замовчування історичної правди і приховування численних недоліків радянської системи господарювання. Це пояснюється існуючими на той час тоталітарною уніфікацією поглядів і знань, пильним наглядом партійних цензорів за історичними дослідженнями і підпорядкуванням історичних фактів ідеологічним вимогам компартії.

До другого та третього етапів радянської історіографії належать історичні праці, написані під час т.зв. “хрущовської відлиги” (1954-1964рр.) та “неосталінізму” (1965-1985рр.). Це узагальнюючі праці з історії радянського суспільства, компартії, профспілок, комсомолу, громадських організацій, історії індустріалізації країни і робітничого класу СРСР, а також подібні видання, підготовлені на матеріалах Української РСР. До їх складу увійшли також широкопланові праці про соціалістичне змагання, про діяльність комуністичної партії, державних і громадських організацій по організації “соціалістичного змагання”, а також публікації, присвячені конкретним його формам. Це, зокрема, праці Ю. Бабко, Ю. Горбаня, Є. Єфременка І. Коломійченка, О. Кудлай, А. Слуцького, С. Сирцової, А. Епштейна, а також спільна монографія П. Гудзенко, С. Кульчицького, Є. Шаталіної - Трудові почини робітничого класу 1921-1937рр. (На матеріалах Української РСР). - К., 1980.

Різні аспекти активізації виробничої діяльності робітників України в роки довоєнних п'ятирічок висвітлюються в деяких з них фрагментарно, а в інших більш широко, але в цілому вони мають хрестоматійний для свого часу характер. Йдеться про існуюче тоді розуміння процесу індустріалізації країни і здійснення завдань довоєнних п'ятирічок, про загальне осмислення економічної соціальної політики партії наприкінці 20-х - 30-х рр., про догматичну оцінку “побудованого” в той час соціалізму. Звичайно, ці праці вміщують уточнення фактичного матеріалу, певним чином узагальнення проблематики трудової активності робітників, але коло дослідницької діяльності обмежувалося в них рамками концепцій, що в основному сформувалися і утвердилися в історичній науці ще в 30-х - першій половині 50-х рр. До того ж, на висвітленні проблеми позначилася фетишизація керівної ролі партії, а трудящі маси розглядалися переважно як об'єкт впливу і в значно меншій мірі як суб'єкт історичної творчості. Висвітлення всіх форм соцзмагання здійснювалось з метою лакування дійсності, відчувалось прагнення показати якомога більш широкий характер розвитку ударництва і стахановського руху. В цей період в історичній радянській літературі утвержується догматичний висновок про те, що ці форми змагання набули всенародного характеру.

Окрему групу складають дослідження радянських істориків про ліквідацію безробіття в Україні, зокрема, про його причини, динаміку чисельності безробітних, заходи компартії щодо його послаблення. Ці питання з різним ступенем глибини досліджені в працях Лобурця В.Е., Слуцького А.Б., Лихолобової З.Г. Найбільш грунтовний аналіз заходів компартії по ліквідації безробіття у 1921-1930рр. саме в Україні вперше був наданий у кандидатській дисертації Л.М. Гордієнка “Ликвидация безработицы в Украинской ССР. (1921-1930гг.) - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. - К., 1975., яка була виконана в Інституті історії Академії Наук України.

Значну групу складають праці радянських істориків, що висвітлюють соціально-економічні результати виробничої діяльності робітників протягом перших п'ятирічок, наприклад, дослідження вчених Академії наук СССР - Социалистическое народное хозяйство СССР в 1933-1940 гг. - М., 1963. Дані про розвиток української економіки доби модернізації наведені у першому томі колективної двотомної праці українських істориків - Розвиток народного господарства Української РСР. - К., 1967. У третьому, четвертому і п'ятому томах семитомної монографії вчених Академії Наук СРСР - История социалистической экономики СССР. - М., 1977. зроблена ще одна спроба дослідити розвиток соціалістичної промисловості, торгівлі, культурного будівництва СРСР у зазначений період. Проте слабким місцем цих праць є замовчування їх авторами даних про низькі виробничі досягнення у роки перших п'ятирічок та значну відсталість СРСР у 30-ті роки від розвинутих капіталістичних країн.

Ще одну групу досліджень складають монографії, що висвітлюють ідеологічну роботу компартії у 30-ті роки. Значний фактичний матеріал з цього питання міститься у двох узагальнюючих працях, виданих Політіздатом, - Очерки истории идеологической деятельности КПСС. 1917-1937гг. - М., 1985. та - Очерки идеологической деятельности КПСС. 1938-1961гг. - М., 1986. В них наведено багато прикладів використання тоталітарним режимом різноманітних засобів, спрямованих на ідеологічну обробку свідомості трудящих, про їх моральне стимулювання.

Четвертий етап дослідження радянськими вченими історії індустріалізації припадає на 1985-1991рр. В умовах демократизації було зроблено спробу по-новому переоцінити та висвітлити історичні події доби тоталітаризму. У цей час намітився новий підхід до аналізу документів керівних органів КПРС і радянської держави, дослідники беруть під сумнів “правдиве” відображення ними реалій минулого; історична наука звільняється від “рамок” офіційної політики; обгрунтовуються нові погляди на роль керівників держави у розробці та здійсненні політики протягом 1929-1938рр.; вчені почали розглядати питання соціально-економічної історії робітничого класу в контексті суперечностей, зумовлених “сталінськими деформаціями радянського суспільства”. Проте, до 1990р. історики продовжували розглядати рух ударників і стахановців як прояв соціалістичної свідомості робітників, замовчуючи його заформалізованість та залежність його розгортання від наявності матеріальної винагороди за працю.

Крах тоталітарної системи наприкінці 1991р., проголошення незалежної України, розбудова демократичного суспільства створили передумови для піднесення історичних досліджень на якісно новий щабель. Однією із особливостей сучасного історіографічного етапу стало перевидання історичних праць зарубіжних авторів українською та російською мовами. На повну силу заявила про себе історична література української діаспори. Сучасні українські вчені у цей період особливо грунтовно стали висвітлювати каральні заходи та репресії, які тоталітарна влада застосовувала до власного народу. Проте, в той же час, вони фактично відійшли від дослідження історії праці та життя радянських робітників у новітні часи, зокрема у 30-і рр., оскільки ця тема стала так би мовити “непопулярною”.Тому нових фундаментальних праць, в яких висвітлюються окремі аспекти виробничої діяльності робітників за умов тоталітаризму не має, а тема мотивації до праці робітників промисловості у 30-ті рр. залишається зовсім недослідженою.

Історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі зовсім не висвітлені проблеми стимулювання праці робітників України, зокрема у 1929-1938рр., відсутній ґрунтовний аналіз впливу економічних та позаекономічних засобів активізації виробничої діяльності трудящих на підвищення продуктивності їх праці, не розглянуто вплив цих заходів на виробничі результати в межах всього народного господарства України. Характер історіографічної літератури певною мірою сприяв визначенню мети, завдання і наукової новизни дисертаційної роботи, зумовив її спрямованність і зміст.

Заходам стимулювання праці робітників промисловості України у період “комуністичного штурму” (1929-1933рр.) присвячено другий розділ дисертації. В ньому досліджуються стан економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників, причини підміни належного матеріального стимулювання виробничої діяльності ідеологічним засобами та каральними заходами. Значна увага приділяється також соціально-економічним наслідкам експлуатацiї робiтникiв комуністичною тоталiтарною системою.

Протягом 1929р.- напочатку 1931р. компартiя повнiстю вiдмовилася вiд нової економiчної полiтики й перейшла до полiтики “комунiстичного штурму”, метою якого було проведення в найкоротший термiн модернiзацiї країни. Це вимагало великих фінансових вкладень. Тому поряд із завданням найшвидшого будівництва нових заводiв i фабрик державi довелося вирiшувати проблему нагромадження грошових коштiв, що робилося, перш за все, за рахунок грабування селян, а також надмірної експлуатації робітників, погіршення їх матеріального становища, обмеження застосування економічного стимулювання праці.

Однак у другому півріччі 1931р. та у 1933р. правлячий режим, враховуючи невиконання п'ятирічних планів, вдався до застосування відрядності й госпрозрахунку, як тимчасових заходів, притаманних ринковій економіці. Не відмовившись від своїх ідеологічних догм про загальну рівність, влада була вимушена запровадити прогресивно-преміальну відрядність та госпрозрахунок у вугільній та металургійній промисловості, а також на ремонтних заводах та в депо залізничного й водного транспорту. Це спричинило підвищення зарплати робітників цих галузей. Але при застосуванні нової системи адміністрація українських вугільних шахт та залізниць звела нанівець всі її вигоди через недбале нарахування “прогресивки” й поганий облік роботи, а також через штрафи за пошкодження робітником промислового майна.

Звужувало матеріальне стимулювання праці й карткове забезпечення робітників та рівень цін, що тоді існували. Малопродуктивні колгоспи не задовольняли потреб населення в продуктах харчування, а промисловість - у сировині, що спричинило у 1932-1933рр. голодомор. Підрахунки про співвідношення існуючих у той період цін із розміром зарплати доводять також неспроможність робітників купувати відсутні в робкоопах продукти на базарі та в комерційних магазинах, що значно посилило голод.

Обмежувала матеріальне стимулювання праці робітників і здійснювана протягом 1929-1933рр. політика пограбування трудящих шляхом примусового залучення грошових коштів населення до системи державного кредиту (ощадні каси, внутрішні державні позики) і в кооперацію.

Не стимулювали працю робітників і погані умови їхньої виробничої діяльності, а економія коштів на охорону праці призвела до великого травматизму робітників. У 1929-1930рр. існуванню на виробництві важких умов праці сприяло також безробіття, наявність якого понукала до терпіння з боку робітників, особливо некваліфікованих, щодо тих умов праці, в яких держава змушувала їх працювати.

Економічне стимулювання праці також пов'язане з питаннями соціального страхування, охорони здоров'я, стану громадського харчування й житлобудівництва. Держава замінила притаманні капіталістичній системі соцстрахування грошові внески робітників більш тяжкими умовами одержання соцдопомоги - за наявністю у них тривалого виробничого стажу. Між декларованими соціалістичними гаслами та умовами життя робітників пролягала нездоланна прірва. В більшості міст України були відсутні елементарні комунальні послуги, а запроваджена в 1929р. оплата житла була грабіжницькою для робітників, впроваджені владою “квартирні надбавки” не компенсували витрат за комунальні послуги.

Загалом, економічні стимули праці поступово звужувались за рахунок поширення позаекономічних засобів: ідеологічного впливу на свідомість робітників, морального заохочення та каральних заходів. Було значно збільшено кількість й наклад газет і журналів, на які поширювався тотальний ідеологічний контроль компартії. В цьому контексті особлива увага приділялася фабрично-заводській пресі. Компартія створила інститут робкорів-кореспондентів, донесення яких про погану працю трудящих партійними ідеологами розцінювалося як "самокритика" і всіляко їх підтримувала. Заборонивши у 1932р. існування вільних літературних гуртків, об'єднавши письменників в єдину спілку та запровадивши контроль над їхньою творчістю, компартія змусила українських літераторів відображати в художніх творах лише "героїку соціалістичного будівництва і образ людини праці" і таким чином виховувати з трудящих “нових людей”.

Морально заохочуючи окремих ентузіастів, влада використовувала їх як взірець, приклад для інших трудівників. Т.зв. “орденоносців” змушували виступати на зльотах, з'їздах та конференціях, щоб стимулювати трудящих особистим прикладом на героїчну низькооплачувану працю. Виконання робітниками виробничих завдань держава досягала також шляхом застосування жорстоких каральних заходів, яких не запроваджувала жодна капіталістична країна світу. Зіткнувшись із прагненням людей працювати за відповідного рівня грошову винагороду, партійні функціонери почали з цим боротьбу, застосовуючи моральний, матеріальний і фізичний терор.

Одним із заходів стимулювання виробничої діяльності українських робітників у період “комуністичного штурму” стала спроба компартії організувати соціалістичне змагання у вигляді змагання ударних бригад за умов відсутності матеріальної винагороди за виробничі досягнення. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що незважаючи на значні організаційні зусилля, ударна праця без матеріального її стимулювання не охопила більшості трудящих, соціалістичне змагання “захлинулось” і, як наслідок, спричинило негативні соціально-економічні наслідки.

Вся сукупність архівних даних про щорічні результати праці спростовує статистичні дані 30-х рр. про виконання п'ятирічних планів. Вона переконує, що відсутність матеріального стимулювання призвела до економічного краху радянської виробничої системи, а запровадження у другому півріччі 1931р. госпрозрахунку та припинення у 1933р. політики “підхльостування” в умовах командної економіки все одно не змогло змінити ситуацію на краще.

У третьому розділі - “Стимули до праці в період економічної стабілізації” на основі широкого кола архівних джерел досліджуються матеріальні, ідеологічні, моральні, каральні, організаційні заходи та наслідки активізації виробничої діяльності трудящих періоду економічної стабілізації (1934-1938рр.). Держава у цей період посилила економічне стимулювання виробничої діяльності, одночасно не відмовившись від позаекономічних заходів її активізації.

Щорічно протягом 1934-1938рр. влада підвищувала норми, щоб хоч як-небудь компенсувати витрату коштів, зумовлених запровадженням матеріального заохочення праці. Починаючи з 1936р. держава почала підвищувати норми для всіх трудящих на підставі результатів високої продуктивності праці окремих стахановців, які користувалися привілейованим виробничим становищем. До того ж, норму збільшували без застосування нового технічного оснащення виробничого місця робітника, яке повинне було сприяти виконанню виробничих програм, а за рахунок виснаження власної фізичної сили робітника.

В 1935р. з метою забезпечення виконання п'ятирічного плану була скасована верхня межа в заробітках - тобто штучне обмеження їх розміру. Одночасний перехід від карткової системи розподілу товару до його вільного продажу через магазини створив можливість вільно витрачати додатково зароблені гроші й тим самим стимулював матеріальну зацікавленість. Запроваджена у 1936р. відрядна пряма і прогресивна оплата праці робітників, яка значно збільшила їх заробітки, а також встановлення директорського преміального фонду створили ще один стимул підвищення продуктивності праці. Проте, вже у 1937-1938рр., посилюючи репресії, влада поступово скасувала матеріальне стимулювання праці, яке не відповідало зрівняльним комуністичним догмам. Були встановлені “більш низькі шкали прогресії”, майже в усіх галузях народного господарства скасували преміювання, ліквідували різницю в оплаті кваліфікованих і некваліфікованих робітників.

Матеріальне стимулювання праці обмежувала відсутність товарів в державних магазинах і висока ціна на них в кооперативній торгівлі і на базарі, а також висока вартість харчування в громадських їдальнях. Підрахунки переконують, що розмір ринкових цін не відповідав рівню одержуваної робітниками зарплати, навіть збільшеної у 1935-1936рр. До того ж, у 1934-1938рр. влада збільшила суму грошей, що вилучались у робітників через позики і внески в ощадкаси та податки. Запроваджена у 1936р. “конверсія” позик дала змогу державі подовжити термін і зменшити відсоток коштів по них, що виплачувалися їх власникам. Широко практикувалося вилучення грошей у населення для сплати численних лотерейних “добровільних” внесків, для оборони і побудови повітряного флоту, на пам'ятники тощо. До того ж, погіршились умови праці трудящих, збільшилась кількість аварій, на підприємствах усіх галузей промисловості не дотримувалася техніка безпеки.

В цей період продовжував діяти залишковий принцип розподілу коштів на охорону здоров'я, на заходи соціального забезпечення, на комунальне і житлове будівництво. Антисанітарний стан підприємств харчової промисловості, нестача лікарняних ліжок, лікарів, ліків, недостатнє водопостачання мешканців міст, незабезпечення житлом робітників, а також неспроможність влади налагодити трамвайне і автобусне сполучення в містах України значним чином позначилося на погіршенні рівня життя трудящих, що в свою чергу, негативно впливало на продуктивність їх праці.

В цілому, застосування державою економічного стимулювання праці в цей період було вимушеним, диктувалося відставанням рівня розвитку радянської економіки від рівня розвинутих капіталістичних країн. Вже протягом 1937-1938рр. тоталітарний режим рішуче відмовляється від матеріального заохочення виробничої діяльності робітників.

Ідеологічний вплив на свідомість трудящих постійно наростав. Боротьба з релігією, пропагандистські кампанії та агітація надихали робітників на “героїчну працю”. Газети і журнали під пильним наглядом партійних цензорів не друкували правдиву інформацію про дійсне важке становище радянської економіки. Для поліпшення рівня агітації керівникам радіо, театрів, друкарень, преси, робкорам і пропагандистам забезпечували привілейоване становище через матеріальне заохочення, завдяки чому їх перетворили на вірних ідеологічних агентів компартії.

З метою посилення ідеологічної обробки трудящих офіційна література і мистецтво запровадили єдиний творчий метод “соціалістичного реалізму”, завдяки чому пропагувались лише успіхи соціалістичного будівництва радянської держави. Цензори із Головліту та Головного управління по контролю за видавництвом і репертуаром стежили за відповідністю змісту театральних вистав, радіопередач, художніх творів ідеологічним запитам ВКП(б), дискримінуючи ненадійних режимові митців та забороняючи показ їхніх театральних вистав і кінострічок, вилучаючи з бібліотек книжки “ворогів народу”.

Зростання продуктивності праці робітників тоталітарна система, як і в попередній період, досягала шляхом пропаганди масового ентузіазму, запровадження “соціалістичних змагань”, зустрічних планів, “соціалістичних рахунків”, руху новаторів-стахановців, нагородження орденами та медалями, вручення перехідних Червоних прапорів, перетворення “орденоносців” в агітаторів інтенсивної виснажливої праці. З метою посилення виробничої діяльності робітників влада доповнювала зазначену діяльність каральними заходами, насамперед звільненням з роботи з одночасним позбавленням житла, виключенням з партії й комсомолу, а починаючи з 1937р. фізичним знищенням за скоєння аварій і невиконання підвищених норм.

Запровадження у 1934р. в металургійній промисловості і в 1935-1936рр. в усіх галузях народного господарства економічного стимулювання, а також заохочення стахановського руху значно підвищило продуктивність праці робітників: у 1934р. металургійна промисловість вперше за роки існування радянської влади виконала виробничий річний план, а вже у 1936р. ряд галузей української промисловості достроково виконали річні плани, що дозволило державі скасувати дотації у важкій та лісовій промисловості. Проте, розгортання тоталітарним режимом у 1937-1938рр. репресій та повне скасування ним матеріального заохочення праці спричинили у ці роки різке скорочення виробництва в усіх галузях народного господарства, збільшення плинності робочої сили і кількості прогулів та браку.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, формулюються висновки та уроки минулого, визначаються перспективи подальших напрямків дослідження проблеми.

Основні результати проведеної дисертаційної роботи можуть бути викладені у вигляді наступних тез:

- історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі зовсім не висвітлені проблеми стимулювання праці робітників України у 1929-1938 рр., не здійснений грунтовний аналіз впливу економічних та позаекономічних засобів активізації виробничої діяльності трудящих на підвищення продуктивності їх праці, не розглянуто вплив цих заходів на виробничі результати в обсязі всього народного господарства України. Звiдси, в радянськiй iсторичнiй науцi народився мiф про те, що протягом цього перiоду, коли проблема капіталовкладень стояла дуже гостро, капiталiстичний досвiд iнтенсифiкацiї працi в Радянському Союзi був нiбито рiшуче вiдкинутий;

- вся сукупність фактичних даних підтверджує висновок про те, що у 1929-1933 рр. тоталітарний режим здійснив прискорену модернізацію за рахунок значного обмеження споживання робітників. Вищезазначений аналіз свідчить, що вся економічна діяльність держави фактично здійснювалася без застосування матеріального стимулювання праці. Натомість величезні зусилля вживалися з метою налагодити ідеологічну обробку свідомості робітників та морального стимулювання праці, головним чином через організацію масового виробничого змагання. Проте компартії не вдалося у цей період замінити властиву ринковій економіці конкуренцію “соціалістичним змаганням”. Соцзмагання “захлинулося” через відсутність матеріального стимулювання праці його учасників, і через низьку продуктивність їх виробничої діяльності. Коли стало зрозуміло, що експлуатація ентузіазму не може бути постійно ефективною, поряд з моральним та ідеологічним стимулюванням стали активно застосовувати й каральні заходи.

- фактична відсутність у 1929-1933 рр. матеріального заохочення праці закінчилася провалом багатьох проектів і п'ятирічного плану в цілому. Співставлення натуральних показників першого п'ятирічного плану з обсягом виробництва у 1932р. наштовхує на висновок, що виконати п'ятирічку не вдалося в переважній більшості напрямків.

- протягом 1934-1938 рр. обмеження матеріального стимулювання праці трудящих було меншим ніж за період здійснення політики “комуністичного штурму”. Після скасування карткової системи зарплата перетворилася на основний регулятор виробничої діяльності робітника, а її підвищення при високій продуктивності праці - вирішальним стимулом для працівників. Цю акцію держава запровадила в умовах відставання рівня розвитку радянської економіки від рівня розвинутих капіталістичних країн. Але вже протягом 1937-38рр. трудящих було рішуче позбавлено тоталітарною системою права працювати на власний розсуд - тобто там, де більший заробіток і кращі умови праці, поза залежності від державних інтересів.

- у 1934-36 рр. ідеологічне стимулювання і моральне заохочення виробничої діяльності, в порівнянні з попереднім періодом “комуністичного штурму”, доповнювалися її матеріальним стимулюванням, що позначилося на зростанні ефективності цих позаекономічних заходів мотивації праці. Після скасування у 1937-38рр. матеріального заохочення посилилося застосування правлячим режимом каральних заходів, що напередодні другої світової війни спричинило перетворення їх у масові репресії.

- для підвищення продуктивності праці у промисловості влада організувала у цей період новий “робітничий почин” - рух за перевиконання норм, що був названий стахановським. Він зародився у 1935р. завдяки запровадженню матеріального заохочення праці, але розвивався всупереч командно-адміністративним методам керівництва. Дедалі більше давалися взнаки суперечності між освоєнням нових технологій та інтенсивними методами праці та надцентралізованою системою планування та управління економікою. Протягом 1937-1938рр. стахановській рух фактично згортався, і перед владою постійно поставало завдання його штучно підтримувати.

- в цілому, під час стабілізації, завдяки більш тривалому застосуванню матеріальних стимулів ніж у 1929-1933 рр., соціально-економічні результати праці у 1934-1938 рр. були більш вагомими. Але розгорнуті з 1937 р. для стимулювання праці репресії в свою чергу обернулися зниженням виробничих результатів робітників і спричинили подальше відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн.

- аналіз ступеня запровадження різних заходів стимулювання праці робітників промисловості України підтверджує висновок про те, що найбільш дієвим для підвищення її продуктивності є матеріальне заохочення працівників шляхом оплати в залежності від якості та кількості виробленої продуції, а також, встановленням низьких цін, добровільністю підписки на позики, запровадженням розвинутих систем охорони праці та здоров'я, соціального страхування, громадського харчування, житлового забезпечення.

У 25-ти додатках містяться фактичні дані, які доповнюють і конкретизують висловлені здобувачем думки, а також в кожному окремому випадку обґрунтовують зроблені ним висновки. Додатки надають дисертаційному дослідженню більш переконливої вагомості, сприяють повнішому розкриттю досліджуваної проблеми, містять додаткову важливу інформацію.

З дослідження мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1938рр. важливо винести деякі уроки:

- для досягнення високої продуктивності виробничої діяльності й уникнення незадоволення трудящих влада зобов'язана використовувати в повному обсязі матеріальні стимули, не підмінюючи, а доповнюючи їх моральними та ідеологічними.

- застосування покарань з метою поліпшення трудової дисципліни на виробництві не повинно перетворюватися в масові репресії і слугувати основним примусом до праці.

- викриття жорстких засобів впливу на свідомість робітників та використання тоталітарним режимом страху як одного з найважливіших примусових заходів, шляхом яких стимулювалася праця робітників у 30-ті рр., дає змогу відмовитись від пропонованих сьогодні волюнтариських економічних програм виведення Української держави з економічної кризи, які нав'язують суспільству сучасні ліворадикальні партії.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Нечаєва Т.А. Економічні стимули мотивації праці робітників України в 1929-1932рр. // Український історичний журнал. - № 5. - 1998. - С.75 - 86.

2. Ніколаюк Т.А. Соціальне забезпечення робітників України в 1929-1934 роках.// Наукові записки Острозької Академії. - Т.2. - Ч.1. Економіка, екологія, соціологія. - 1999. - С. 250-252.

3. Ніколаюк Т.А. Позаекономічні стимули мотивації праці робітників України в період здійснення економічного штурму (1929-1933рр.) // Український історичний журнал. - № 4. - 1999. - С. 51- 63.

4. Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників України в період 1929-1934рр.// Вісник Донецького держуніверситету. - № 1. - 1999. - С. 42 -50.

5. Ніколаюк Т.А. Деякі питання економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників промисловості України у 1929-1933рр. // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - № 9. - 1999. - С.54 - 64. (У співавторстві з А.О. Климовим).

6. Ніколаюк Т.А. Функціонування деяких складових системи соціального захисту робітників України у 30-ті роки.// Соціальний захист. - № 7. - 1999. - С. 59 - 62.

7. Ніколаюк Т.А. Стимули мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1933рр.// Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999р. Доповіді та повідомлення. Історія. Ч. ІІ. - Одеса; Київ; Львів, 1999р. - С. 383-388. (У співавторстві з А.О. Климовим).



АНОТАЦІЯ

Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо мотивації праці робітників промисловості в Україні ( 1929-1938рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за фахом 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, Чернівці, 2000.

Дисертація присвячена комплексному розгляду проблеми політики держави щодо мотивації праці робітників в Україні в період здійснення “комуністичного штурму” (1929-1933рр.) та стабілізації економіки (1934-1938рр.). Визначаються основні науково-методологічні підходи до вивчення цієї проблеми, аналізуються механізми застосування різних стимулів до підвищення продуктивності праці, серед яких головними були матеріальне стимулювання і моральне заохочення робітників, ідеологічний вплив на їх свідомість, організація “соціалістичного змагання” і стахановського руху, репресії як примус до праці.

Автор дисертації акцентує увагу на зв'язку економічних і позаекономічних заходів щодо мотивації праці робітників з соціально-економічними її наслідками, доводить, що тоталітарна влада здійснила у 1929-1938рр. модернізацію промисловості країни за рахунок значного обмеження добробуту трудящих.

Після грунтовного аналізу проблеми, дисертантом зроблений висновок про найбільшу дієвість для активізації виробничої діяльності працівників саме матеріального стимулювання, яке доповнюється ідеологічним і моральним заохоченням.

Ключові слова: мотивація праці, матеріальне стимулювання праці, моральне заохочення робітників, тоталітарна влада, ідеологічний вплив на свідомість, соціалістичне змагання, модернізація промисловості країни.



АННОТАЦИЯ

Николаюк Т.А. Политика государства по мотивации труда промышленных рабочих в Украине ( 1929 - 1938гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий государственный университет им. Ю. Федьковича, Черновцы, 2000.

Диссертация посвящена комплексному рассмотрению проблемы мотивации государством труда промышленных рабочих в Украине в период осуществления “коммунистического штурма” (1929-1933гг.) и стабилизации экономики (1934-1938гг.). Определяются основные научно-методологические подходы в изучении этой проблемы, анализируются механизмы осуществления тоталитарной властью различных стимулов труда, среди которых основными были материальное стимулирование и моральное поощрение рабочих, идеологическая обработка их сознания, организация социалистического соревнования и стахановского движения, репрессии как принуждение к труду.

Автор доказывает, что в период осуществления “коммунистического штурма” экономические возможности для стимулирования роста производительности труда равнялись нулю. В то же время огромные усилия прилагались для идеологического влияния на сознание рабочих и морального стимулирования их труда, главным образом, с помощью масового производственного соревнования. Однако, компартии не удалось в этот период подменить “социалистическим соревнованием” рабочих присущую рыночной экономике конкуренцию. Соцсоревнование “захлебнулось” из-за отсутствия материального стимулирования труда его учасников, что негативно отразилось на его производительности. Когда стало понятно, что эксплуатация энтузиазма не может быть постоянно эффективной, наряду с материальными и идеологическими стали активно использоваться также и карательные меры.

...