Земства Російської імперії: історіографія проблеми (ІІ половина ХІХ-ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94/99 03.09.31

Земства Російської імперії: історіографія проблеми (ІІ половина ХІХ-ХХ ст.)

07.00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Бакуменко Олена Олексіївна

Дніпропетровськ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському Національному університеті ім. В.Н. Каразіна.

Провідна установа: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченко, м. Київ.

Захист відбудеться “_29_” червня 2000 р. о __13.00_____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 08.051.14 у Дніпропетровському державному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 72, ауд. 307

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Дніпропетровського державного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “_26__” травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кривий І.О.

АНОТАЦІЇ

Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми (ІІ половина ХІХ-ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. - Історіографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни, Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2000.

У дисертації вперше комплексно досліджується історіографія земських установ Російської імперії. У праці проведено узагальнення досвіду дослідження історії земств вченими Росії і України у другій половині ХІХ-поч. ХХ ст.; показано ступінь розробки окремих проблем земської історії. Визначено, що головними проблемами, які привернули увагу дослідників всіх етапів, були питання законодавства щодо земств, громадської сутності земств та його практичної діяльності. В дослідженні простежено еволюція поглядів вчених на місце та роль земств в системі органів державної влади та їх роль в громадсько-політичному житті країни, визначено фактори, що впливали на розробку земської проблематики.

Виділено та охарактеризовано головні етапи в дослідженні історії земств. Визначено основні напрямки, які розроблялись українським та російським земствознавством, визначені головні проблеми, які потребують подальшого дослідження.

У дослідженні доведено, що широка палітра діяльності земств, їх роль як нового інституту управління, викликали у сучасників, а пізніше у дослідників значний інтерес, який не згасає до сьогодні. Важливий внесок в розробку ряду питань земської історії, зокрема, земського лібералізму, практичної діяльності земств, історії регіональних земств, зробили українські історики.

За своїми масштабами та глибиною досліджень, історіографія земств стала визначним явищем в історіографії Росії та України. На сьогодні, можна казати про виникнення окремої галузі історіографії - земствознавства.

Ключові слова: земське самоврядування, теорії самоврядування, громадсько-політична думка, історіографічний процес, історична наука.

Бакуменко Е.А. Земства Российской империи: историография проблемы (ІІ половина ХІХ-ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. - Историография, источниковедение, специальные исторические дисциплины, Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

В диссертации впервые комплексно исследуется историография земских учреждений Российской империи. В работе проведено обобщение опыта изучения истории земств учеными России и Украины второй половины ХІХ-ХХ ст.ст.; показана степень разработки различных проблем земской истории.

Выделены и охарактеризованы главные этапы в изучении истории земств. Определены основные направления, которые разрабатывались украинским и российским земствоведением, определены главные проблемы, которые требуют дальнейшего изучения. В исследовании на основе широкой источниковой базы прослежена эволюция взглядов ученых на место земств в системе органов государственной власти и их роль в общественно-политической жизни страны, определены факторы, которые влияли на разработку земской тематики.

В ходе исследования автор приходит к следующим выводам. Широкая палитра деятельности земств, огромное общественно-политическое значение этого института вызвали у современников, а потом и исследователей, глубокий интерес, который не угас и до сегодняшнего дня.

На основе анализа литературы в исследовании выделено три периода изучения истории земств: досоветский (1864-1917), советский (1917-1980-е гг.) и современный (1990-е гг.) в рамках которых были определены этапы исследований. Их выделение обуславливается, прежде всего состоянием и характером социально-политической ситуации в стране. При этом проявляется определенная закономерность: чем выше была общественно-политическая активность населения, тем больший интерес вызывала земская проблематика.

Каждому из периодов были присущи специфические черты, обусловленные рядом социально-политических факторов. Так, для историографии досоветского периода было характерно наличие различных общественно-политических течений, а, следовательно, многоплановый подход к оценкам земств, широкий плюрализм мнений, ориентация выводов авторов на практические нужды, как земств, так и страны в целом. В советский период была выработана единая научная схема и применялась однообразная методика анализа земской истории. Во многих работах, земства стали рассматриваться на общем социально-политическом и экономическом фоне, но историческая оценка земства во многом подчинялась единой идеологической установке, земствам отводилась второстепенная роль в жизни государства. На современном этапе наблюдается перемещение аспектов изучения истории земств из сугубо исторической в практическую плоскость, наблюдается коренной пересмотр идеологических догм советского периода, земства рассматриваются как возможный образец самоуправления. Несомненно, есть и общие черты между разными этапами изучения истории земств, поэтому историографию земства надлежит рассматривать в комплексе, так как каждый из периодов образует не автономные явления, а единую систему зависимостей.

Ведущими проблемами, которые привлекли внимание исследователей всех этапов были вопросы земского законодательства, общественной сущности земств и его практической деятельности. Причем рассмотрение этих проблем было неоднозначным на каждом отдельном этапе. Каждая из проблем прошла многократное осмысление сквозь призму политического, юридического, научного и практического подхода, которые, по своим результатам, дополняли друг друга. Неизученным остался еще целый ряд аспектов, в частности, эволюция земского законодательства, взаимоотношения земств и церкви, земств и судебных учреждений, идейная борьба в самих земствах, персональный состав земцев и т.п.

Важный вклад в разработку ряда вопросов земской истории, в частности земского либерализма, практической деятельности земств, истории региональных земств, внесли украинские историки.

По своим масштабам и глубине исследований, историография земств стала важным явлением в историографии России и Украины. Можно говорить, о возникновении отдельной отрасли историографии - земствоведения.

Практическое значение диссертации заключается в использовании ее материалов при исследовании истории местного самоуправления, краеведческой работе и в практической деятельности тех, кто занимается вопросами самоуправления на современном этапе.

Ключевые слова: земское самоуправление, теории самоуправления, общественно-политическая мысль, историографический процесс, историческая наука.

Bakumenko E.A. Zemstvo in Russian Empire: Historiography of the problem (II half of XIX-XX century). - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of a Candidate of Historical Science by specialty 07.00.06. - Historiography, course studies and special historical subjects. Dnepropetrovsk State University, Dnepropetrovsk, 2000.

For the first time the thesis studies in complex historiography of Zemstvo in Russian Empire. The thesis conducts generalization of experience in studying the history of Zemstvo by Russian and Ukrainian authors in the II half of XIX- beginning of XX century; shows the development degree for studying of Zemstvo history on different phases of studying, as well as in the current period. In research is determined. It was deduce the evolution of views of scientists about the place and the role of the Zemstwos in the system of State power bodies and determined the factors, which take influence to development of studying this problems.

The main thases in studying Zemstvo history are shown. The thesis defines the main districts and forms of Russian and Ukrainian Zemstvo knowledge, including works by pre-Soviet, Soviet and modern authors, determines the major problems which have seen studied with much greater attention. In it's line are: problems of development of zemstvo's legislation, zemstvo and it's society meaning (zemstvo as the society and politic institute), practice activity of the zemstvo, regional history of zemstvo in science, politics and publicist's works. The Ukrainian historiography of the Zemstvo is shown at first.

By its large scale and a deep of research the Historiography of Zemstvo living a deep trace in the historiographycal process of Russia and Ukraine.

Key words: zemstvo self-governing, theories of self-governing, historiograpthical process, history science, practical activity of Zemstvo, Zemstvo authoritative persons.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова суверенної держави в Україні потребує пошуку досконалої системи управління, важливою складовою частиною якої є місцеве самоврядування. У зв'язку з цим дослідники все частіше звертаються до досвіду минулого, зокрема до вивчення історії земських установ Російської імперії другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Інтерес до цієї проблематики посилюється історичним значенням створеної, внаслідок земської реформи 1864р., системи місцевого самоврядування. Земства стали важливим громадським інститутом, в них ми бачимо елементи громадянського суспільства, школою самоврядування, сприяли формуванню громадянської самосвідомості. Ось чому вивчення їх досвіду має велике наукове та практичне значення для формування сучасної Української правової держави. Саме усвідомлення важливості історичного досвіду земського самоврядування значно активізувало наукові пошуки дослідників в останні роки. Про це свідчить велика кількість праць істориків-науковців, практиків-адміністраторів, проведення науково-практичних конференцій з питань самоврядування тощо. Надзвичайно різноманітний спектр літератури з земської тематики, від окремих статей, до великих узагальнюючих праць, ставлять перед дослідниками питання про необхідність їх історіографічного узагальнення. Потреба в такому дослідженні обумовлюється й тим, що до цього часу все ще відсутні праці, які б дали, на основі критичного аналізу, цілісну картину історіографії земств, визначили б усі головні етапи вивчення їх історії, показали б концептуальні проблеми історіографії кожного окремого періоду. До цього часу далеко ще не вирішено, які питання історії земств і чому стали дискусійними, що спільного і що відмінного було в позиціях істориків по відношенню до земств на дорадянському, радянському і сучасному етапах. Все це і визначає актуальність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою частиною загальної наукової проблеми кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна УДК 94/99 03.09.31 “Організація та діяльність органів самоврядування, наукові біографії громадських і політичних діячів в Росії (ІІ половина ХІХ-ХХ століття)”.

Об'єктом дослідження є наукова, соціально-політична, юридична та публіцистична література з історії земств, що була видана на теренах Російської імперії, СРСР та СНД.

Предметом дослідження є процес становлення та розробки земської проблематики в літературі, і, зокрема, встановлення закономірностей розвитку історіографічного процесу на прикладі історіографії земств.

Хронологічні рамки дослідження (1864-1999 рр.) визначені, з одного боку, часом уведення земств (1864 р.) і початком обговорення цієї проблематики, з іншого - сучасним періодом. Верхня межа дослідження доведена майже до наших днів. Безумовно, межі дослідження поставлені дуже широко, але це необхідно для утворення цілісної картини історіографії земств. В межах хронологічних рамок виділяються три головні періоди, які зумовлені насамперед соціо-політичними факторами.

І період 1864-1917 рр. - дорадянський;

ІІ період 1917-1980-ті рр. - радянський.

ІІІ період - сучасний.

Джерельна база дисертації складається із значної кількості різноманітного опублікованого й неопублікованого матеріалу. Його можна поділити на кілька груп. Головну частину джерел дослідження склали історіографічні джерела - наукові, публіцистичні праці, а також рукописні матеріали досліджень. Крім того, було використано ряд історичних джерел як опублікованих, так і архівних.

Метою дисертаційного дослідження є: на підставі вивчення широкого спектра різноманітних історіографічних джерел, простежити еволюцію поглядів вчених на місце земств в системі органів державної влади та їх роль в громадсько-політичному житті країни, визначити фактори, які впливали на розробку земської тематики.

Така мета обумовлює головні завдання дослідження:

Визначити характерні моменти основних періодів вивчення земської тематики;

Виявити риси спадковості між дослідженнями на різних етапах вивчення історії земств;

Проаналізувати особливості літератури з історії земств в цілому, по регіонах та з окремих напрямків земської діяльності;

Визначити спектр проблем, яким приділялась особлива увага вчених на кожному з визначених етапів;

Проаналізувати та порівняти прийоми та методи які застосовувались під час досліджень історії земських установ та їх діяльності;

З'ясувати, яке місце займала історіографія земств в історіографічному процесі визначених етапів;

Визначити рівень вивченості земської проблематики на кінець ХХ ст.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

Вперше в широких хронологічних межах досліджено комплекс історіографічних джерел з історії земств, який вміщує понад 600 монографій, брошур, статей, дисертаційних досліджень. Більша частина цих джерел (особливо присвячених практичній діяльності земства) довгий час залишалась поза увагою історіографів;

Встановлено взаємозв'язок між змінами в громадсько-політичному житті країни і зміною поглядів дослідників на місце і роль земств як органів самоврядування;

Вперше докладно охарактеризовано певні етапи вивчення земських установ, визначено особливості методологічної і джерельної бази досліджень на кожному з періодів;

Визначено ключові проблеми і виявлено тенденції подальшого вивчення земської тематики в України;

Підведено підсумки вивчення земської проблематики російськими і українськими вченими з часу виникнення земств і до сьогодення.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об'єктивності. На конкретно-проблемному рівні робота базується на методологічних принципах та підходах, у відповідності з якими становлення і розвиток місцевого самоврядування необхідно розглядати не лише в контексті еволюції політичної та правової системи, а й у зв'язку із глибокими соціальними процесами, в тому числі й змінами у суспільній свідомості. Відповідно, враховувалось, що й в історіографії земств більшу роль відіграють публіцистичні праці, а наукові мають значне соціально-політичне забарвлення, що в історіографічному процесі більш чітко виявлені ідейні антагонізми. В роботі було застосовано ряд методів як загально-наукових, так і конкретно-історичних, а саме історико-генетичний, історико-порівняльний та синхронний.

Вони дозволяють викрити теоретичні витоки історіографії земства, вивчити основні етапи її розвитку, зробити якісне порівняння та типологізацію окремих явищ, синхронізувати певні напрямки вивчення історії земств, ретроспективно подивитися на деякі складні моменти минулого російської та української історичної думки.

Практичне значення роботи: Матеріали дисертації можуть бути використані у наукових дослідженнях з історії земського самоврядування, у вузівських лекціях, у краєзнавчій роботі. Аналіз літератури, який міститься в дослідженні, може бути врахований при підготовці загальних та спеціальних курсів з історіографії. Одержані результати дослідження можуть застосовуватись у професійній діяльності науковців і всіх тих, хто займається питаннями самоврядування на сучасному етапі.

Апробація досліджень. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на кафедрі історії Росії історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та на засіданнях вченої ради історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Матеріали досліджень доповідались на регіональних наукових конференціях “Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених м. Харкова” (Харків, 1998), щорічній конференції молодих учених історичного факультету “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Харків, 1998), ювілейній конференції “200-річчя Харківської єпархії” (Харків, 1999), ІХ Всеукраїнській науковій конференції краєзнавців (Дніпропетровськ, 1999).

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей у фахових збірниках наукових праць та 2 у збірниках матеріалів конференцій.

Структура роботи. Повний обсяг дисертації 224 сторінки машинопису. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Бібліографічний реєстр містить 604 найменування.

земський спадковість установа

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, встановлено хронологічні рамки, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - “СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛА” - подано огляд праць, присвячених історіографії земств, та охарактеризовано головні групи джерел із цієї проблематики.

Спроби історіографічного аналізу вивчення земств були зроблені ще в дорадянські часи Б.Б.Веселовським, А.Ф. Фортунатовим та ін. У своїх працях вони подавали докладний огляд літератури з проблеми. Але це був швидше бібліографічний опис, ніж історіографічний аналіз. Однією з перших робіт, у якій є історіографічний аналіз поглядів на земствf, що існували в російській науці того часу, слід вважати статтю П.П. Гронського. У ній автор, піддаючи критиці висновки істориків і теоретиків про те, що зeмства є специфічно російськими органами самоврядування, доводив, що вони подібні західноєвропейським місцевим органам влади, і, як інститути самоврядування, запозичені з Німеччини.

Першою докладною історіографічною роботою з земської проблематики стала стаття В.В. Гармізи, яка вийшла за радянських часів. Автор досить чітко окреслив питання про наявність у російській дорадянській науці двох теорій самоврядування (державної та громадсько-господарської). Він звернув увагу на вплив зміни поглядів представників різноманітних революційних течій на діяльність земств на різних етапах. Велику увагу В.В. Гарміза приділив аналізові праць В.І. Леніна, присвячених земствам. Це породило, у свою чергу, ряд статей інших авторів, присвячених аналізові саме ленінського погляду на земства. У цілому робота В.В. Гармізи дає досить чітку класифікацію літератури, присвяченої законодавству щодо земств та деяким аспектам суспільно-політичної діяльності цих установ. Втім, головну увагу автор звернув на класові аспекти досліджень, залишивши поза увагою велику кількість праць, присвячених практичній діяльності земств. Водночас, він порушив ряд ключових проблем історіографії земств, що привертали й надалі увагу дослідників, зокрема Л.Г. Захарової, Н.М. Пірумової.

Особливий інтерес становить стаття Є.Г. Корнілова. У ній автор, докладно аналізуючи наукові роботи з історії земств 60-70-х рр. ХХ ст., торкнувся питань вивчення радянськими авторами проблем законодавства щодо земств та участі земців у політичному житті, звернув увагу на висвітлення історії земств у навчальній літературі. Незважаючи на вузькі межи статті, Є.Г. Корнілов знайшов можливість дати також і стислий огляд краєзнавчої літератури з земської тематики. Він справедливо зауважив, що нариси з історії окремих регіонів країни містять, в основному, матеріали про діяльність земських органів у галузі медицини і народної освіти, а ряд питань політичної історії земств, зокрема, історія земського ліберального руху, випадає з кола зору дослідників. Таким чином, стаття Є.Г. Корнілова поклала початок нового етапу дослідження радянської історіографії земств, що на той час уже складалась із кількох монографій, цілого ряду статей та певної кількості регіональних дисертаційних досліджень, засвідчила підвищення інтересу до політичної історії земств.

Через декілька років, М.М. Шумілов, приділивши особливу увагу оцінці радянськими істориками земського ліберального руху, відзначив, що ці праці дали можливість не тільки виявити загальні тенденції в розвитку земського лібералізму, але й відзначити його місцеві особливості. Цінним у цій статті, слід вважати і історіографію досліджень регіональних земств. Цьому ж питанню, але в більш докладній формі, було присвячено статтю Н.С. Новикової. За думкою Н.С. Новикової, важливою рисою проаналізованих нею робіт стало залучення нових джерел архівів, насамперед, фондів самих земств, що робить ці праці помітним явищем в історичній науці.

Після публікації статей Є.Г. Корнілова, М.М. Шумілова, Н.С. Новикової в історіографічних дослідженнях з земської проблематики настала деяка перерва. Лише наприкінці1980-х-1990-х рр. різними авторами у вступі до узагальнюючих фундаментальних праць було дано огляд найбільш важливої літератури з моменту заснування земства та проаналізовано погляди на земське самоврядування відомих учених ХІХ ст. - Б.М. Чичерина, В.Н. Лєшкова, О.Д. Градовського, Н.М. Коркунова та ін., показано наявність різноманітних концепцій самоврядування, що мали місце в 60-70-х рр. ХIХ ст.; розглянуто окремі питання історіографії земського лібералізму.

Таким чином, вищезгадані роботи не стали комплексним історіографічним дослідженням. Це і спонукало істориків знову звернутися до цієї проблеми.

У 1990-ті рр. з`являються два спеціальних дисертаційних дослідження з історіографії земств.

Праця В.А. Горнова, яка доведена до 1995 р., присвячена аналізу історіографії ІІ половини ХХ ст. Застосування автором проблемно-хронологічного методу, багатопланового підходу до подій історії земств та ретельне вивчення відповідної літератури, дозволило виділити основні групи історичних праць з цієї тематики і періоди у вивченні історії земств у радянські часи, визначити головні напрямки вивчення історії земств радянськими авторами. Але, поза увагою автора залишилась велика кількість праць, присвячених практичній діяльності земств. Він зовсім не звернув уваги на праці сучасних українських учених, які займаються деякими аспектами земської діяльності.

Досвід аналізу земського самоврядування російською ліберальною думкою кінця ХIХ ст., став об'єктом дослідження А.Н. Верещагіна. Автор визначив і проаналізував концепції самоврядування, які були репрезентовані ліберальною думкою, прослідкував їх видозміни.

Таким чином, аналіз історіографічних досліджень з історії земств дозволяє зробити висновок, що їх авторами розглянуто стан наукової розробки земської історії, визначені напрямки діяльності і ключові проблеми з історії земств в окремі періоди її вивчення, узагальнено, виходячи з конкретно-історичних умов, найбільш характерні риси оцінок ученими соціально-політичної сутності земств. Однак, комплексного історіографічного дослідження проведено не було. Й на сьогодні актуальними є такі проблеми, як визначення особливостей кожного з етапів, зазначеного історіографічного процесу, вирішення питань спадковості між різними етапами в історіографії, вивчення взаємного впливу різних точок зору на історію земств в окремих історичних ситуаціях.

У роботі були використані різноманітні групи джерел. Головними для даного дослідження є джерела історіографічні, які поділяються на декілька груп.

Перша група - це опубліковані наукові праці з історії і теорії земського самоврядування дорадянського, радянського і сучасного періодів: учених-правознавців В.Н. Лєшкова, А.І. Васильчикова, О.Д. Градовського, Б.М. Чичерина та інш.; праці загального характеру дорадянських, радянських та сучасних авторів: Б.Б. Веселовського, І.П. Білоконського, В.В. Гармізи, Л.Г. Захарової, Н.М. Пірумової, Л.Є. Лаптєвої, Н.Г. Корольової, В.Ф. Абрамова та інш., в яких досліджувалися організація та історія розвитку земств як громадського інституту і які заклали методологічний фундамент вивчення історії земств. Увійшли в цю групу і праці, присвячені історії окремо взятих земств і напрямків їх діяльності. Сюди ж увійшли рецензії на праці істориків, збірки документів, тези доповідей, матеріали наукових конференцій, “круглих столів”, полемічна і публіцистична література.

До другої групи джерел входять матеріали рукописного характеру. Це дисертації та їх автореферати, депоновані праці, написані за радянських часів. Особливо важливою, ця група джерел виявилась для узагальнення досвіду вивчення регіональної історії земств.

У дисертаційному дослідженні були використані й історичні джерела. Без цієї групи джерел неможливе об`єктивне судження про правильність висновків досліджень, про вплив історичних умов на формування поглядів дослідників на земську історію. Серед них нормативні акти ІІ пол. ХІХ ст. (Земські Положення 1864 і 1890 рр., матеріали, присвячені земському самоврядуванню, уточнення, інструкції і т.ін.), документи діловодства земських установ (звіти, журнали засідань, ухвали земських зборів), документи, які залишила нам господарсько-культурна діяльність земств (статистичні матеріали, звіти, огляди з народної освіти, медицини, страхування тощо), періодика, мемуарна література та ін.

У другому розділі дисертації “ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ЗЕМСТВ У ДОРАДЯНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ” - подано аналіз дорадянської літератури з головних питань законодавства щодо земств, суспільно-політичної ролі земств, їх практичної діяльності. Дорадянська історіографія земств була невід'ємною часткою загального історіографічного процесу в російській науці ІІ половини ХІХ- початку ХХ ст. Нові для країни соціально-економічні і політичні зрушення, внаслідок реформ 1860-70-х рр. ХІХ ст., змінили погляди на суспільство, зумовили появу різних напрямків громадсько-політичної думки, впливали і на розвиток історичної науки. В літературі гостро дискутувались проблеми взаємовідносин держави і народу, альтернатив розвитку країни. В цьому зв'язку природнім було звернення і істориків, і громадських діячів до земського самоврядування, як запоруки (на погляд багатьох) демократичного перетворення Росії.

Розділ побудовано за тематичним принципом, що зумовлено найбільш доцільним групуванням матеріалу. Відповідно розділ поділено на три параграфи.

У першому параграфі “Оцінка земського законодавства в працях авторів дорадянського періоду” - аналізуються погляди вчених, громадських діячів і самих земців-практиків на головні моменти земського законодавства. Визначено особливості оцінок російського законодавства щодо земств, які були характерні для представників різних громадсько-політичних груп як у цілому, так і на окремих етапах.

Так, вчені оцінювали Земське Положення 1864 р. з точки зору відповідності його юридичним прикметам самоврядування, політики - відповідно до своїх політичних поглядів, а земці-практики - з точки зору практичних потреб земського життя. Проаналізувавши погляди представників політичних течій на законодавство, насамперед, на Положення 1864 р., можна сказати, що, проурядовий напрямок і частина лібералів вважали земське законодавство зразковим. Революційно-демократична течія оцінила реформу різко негативно. Більшість лібералів і окремі представники радикальних сил вважали, що земське законодавство необхідно змінити на більш демократичних засадах. Вони підкреслювали, що основа для цього є - земства вже мають деяке позитивне парламентське значення, хоча б у вигляді тієї ж, навіть і недосконалої системи виборів.

Такої ж думки дотримувались і вчені-юристи. Але їх оцінка законодавства мала якісно новий рівень. Для них був важливим не сам факт наявності, наприклад, виборчої системи, а те, чи може вона, з юридичної точки зору, плідно діяти. Саме тому, вони вважали її недосконалою, нерозробленою і вважали за необхідне подальшу юридичну доробку Положення, оскільки, на їх думку, існуюче законодавство мало вкрай невизначені межі компетенції, й, відповідно, могло звести нанівець усе позитивне значення земського положення.

В працях земців, які перевірили законодавство на практиці і виявили його плюси та мінуси, велику увагу було приділено тим моментам, які не цікавили політиків або не були помічені вченими-юристами. Зокрема, це стосується питання про створення дрібної земської одиниці, розподіл обов'язків між губернськими і повітовими земствами.

Аналіз праць істориків, політиків і самих земців дозволяє зробити висновок, що великий резонанс в суспільстві мала контрреформа 1890 р. Закон 1890 р. пройшов якісну оцінку через призму поглядів різних груп суспільства. В цілому він був оцінений негативно, але якщо радикальні політичні кола та земці-практики вважали Положення 1890 р. останнім кроком на шляху знищення політичної та практичної самостійності земства, то автори загально-історичних праць, не заперечуючи негативних тенденцій закону, довели, що контрреформа була незавершена і об'єктивні чинники не дали цьому законові в повному обсязі здійснити свій згубний вплив на існування земств.

У другому параграфі - “Проблема земств як громадського інституту в історіографії дорадянського періоду” - аналізується література, в якій розглядається суспільно-політичне значення земств. Саме тут найкраще виявилось те, що земська історіографія дорадянського періоду стала частиною цілісного потоку ліберальної думки ІІ половини ХІХ-поч.ХХ ст. Але одночасно історіографія земств надала цієй думці нові важливі риси. Зокрема, вона поставила на практичне підгрунтя розробку питання про взаємовідносини народного представництва і держави.

Наявність у ліберальному суспільстві різних поглядів на те, як має бути оформлена система управління майбутньої Росії, відбилась стосовно земств в дискусії між кількома теоріями: громадською, державною та юридичною. Прибічники громадської теорії вважали земства незалежними від держави органоми, які мають право займатися господарськими справами самостійно. На їх думку земства повинні бути далекими від політичної діяльності. Прибічники державної теорії наголошували на необхідності введення земств до системи державних установ і надання їм державних функцій, навіть під наглядом уряду. Юридична теорія з'явилась дещо пізніше. Її засновником вважають Б.М.Чичерина. Він і М.М. Коркунов вважали, що земства і держава - це дві незалежні юридичні особи, однак держава має право на сильну владу та контроль над діяльністю земств, хоча останні мають власну незалежну сферу інтересів. З часом ці теорії трансформувались в єдину з переважанням рис державної.

Пізніше питання про роль земств як громадського інституту починає розглядатись із точки зору впливу їх на політичну ситуацію в країні та перспектив співіснування з самодержавством. Позицію проурядових кіл щодо цього питання висловив С.Ю.Вітте, який доводив, що одночасне співіснування земств і самодержавства веде до неминучих протирічь. Ліберальні автори виступали за поширення земської компетенції. Лише за цієї умови, на їх погляд, земства зможуть зайняти гідне становище в системі держави. Прибічники радикального напрямку розбігалися в думках щодо місця інституту земств в державі. Вони, негативно оцінюючи саму політику держави щодо земств, висловлювали різні думки щодо їх майбутнього. Так, лідер соціал-демократії В.І.Ленін не вірив у політичне майбутнє земства, але, водночас, закликав використовувати земську політичну активність у революційних цілях і віддавав належне практичній дільності земств. Есери Н.Строєв, О.Сьомін, В.Голубєв підкреслювали, що земства об'єднані вимогою політичної свободи, тому можуть відіграти визначну роль у демократизації державного ладу Росії.

Оцінка самих земців значною мірою містила елемент практицизму. Представники охоронницької частини виступали проти розширення компетенції земств, бо це, на їх думку, мало привести до їх політизації, що стало б відволікати земства від господарської діяльності і зробило б загрозою для держави. Ліберальні земці відзначали, що земства в перспективі можуть слугувати важливим чинником демократизації країни, і закликали до розвитку його демократичних паростків. В умовах зміни політичної ситуації після 1890 р. актуальним стало питання про політичне обличчя земств. Свідченням цьому є активне обговорення проблем земського лібералізму, земської інтелігенції, питань про класові інтереси в земствах.

У третьому параграфі - “Головні питання практичної діяльності земств в історіографії дорадянського періоду” - аналізується література за основними напрямками - економічна діяльність, народна освіта, земська медицина та статистика. Розвиток індустріальної цивілізації, а отже перебудова країни на новий соціально-економічний лад вимагали серйозних зрушень у господарстві і культурі. Історики починають надавати більше уваги питанням економічного і культурного розвитку країни, медицині, освіті тощо. Все більше дослідників цікавили земства, як провідники нових досягнень культури до широких верств населення.

Вивчення цієї проблематики йшло у двох пріоритетних напрямках - методико-практичному та історичному. На цьому позначилась наявність у самих земствах різних точок зору на місце та роль земств в практичній господарській діяльності. Це знайшло відображення в матеріалах ряду дискусій стосовно необхідності впровадження найкращої форми того чи іншого напрямку діяльності земств. Крім того, дискусії були розгорнуті навколо практичних особливостей діяльності, що зробило їх цікавими і для сучасних практиків.

Питання практичної діяльності розглядались і в дослідженнях, присвячених історії окремих земств. Головними рисами цих досліджень стали: широке використання краєзнавчого матеріалу, орієнтація на потреби практики, деяка суб'єктивність в описі подій, відсутність чіткої схеми побудови дослідження. Але ці дослідження вводили до наукового обігу велику кількість матеріалу, який був використаний наступними дослідниками.

І, нарешті, не можна не зупинитись на значенні узагальнюючих досліджень. За масштабністю обсягу, за кількістю застосованих методів (статистичних, історичних, проблемних), за поєднанням відомостей із законодавства, сутності та діяльності земств в масштабах усієї імперії їх досі ні з чим порівняти. У цілому дорадянська історіографія земств поставила ті питання, які в подальшому знайшли обговорення і в радянські та сучасні часи.

У третьому розділі - “РАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ЗЕМСТВ” - проаналізовані наукові дослідження з історії земства, які були проведені за радянських часів. Розділ побудовано за проблемно-хронологічним принципом. Такий вибір зумовлений тим, що на цьому етапі історіографія земств більш чітко виділила проблеми земської історії. У літературі прямо простежується взаємозв'язок між колом проблем, що порушувались, і етапом розвитку радянського суспільства та науки. Згідно з цим принципом розділ поділено на параграфи, які відповідають головним етапам вивчення історії земств.

Перший етап - 1917- середина 1950-х рр.(від революційних подій 1917р. - до змін у суспільстві середини 50-х рр., який згідно з загальноісторіографічною класифікацією поділяється на дві частини: 1917- сер. 1930-х рр. і сер. 1930-х - сер.1950-х рр.) був хоча і неоднорідним, проте найменш продуктивним. З утвердженням радянської влади, наступає період формування нової історичної науки, нової ідеології. Єдиним науковим методологічним підгрунтям став марксизм-ленінізм. Праці В.І. Леніна розглядались як міцний фундамент тлумачення історичного процесу. В 1920-30-ті рр. нова історична концепція лише затверджувалась. Складався негативний погляд на дорадянське минуле. Під ідеологічним тиском, історія земств учених майже не цікавила, і вони розглядалися лише крізь призму пануючої ідеології. Лише наприкінці 1940-х - на початку 50-х рр. з`явились перші праці з історії земств та земського законодавства. Це були ще дуже непевні спроби переосмислення значення земств, але основна цінність їх полягала в тому, що автори ставили цю проблему на обговорення, вводили до наукового обігу нові пласти архівного матеріалу.

На другому етапі (1950-ті - 1980-ті рр.) було закладено міцне методологічне підгрунтя подальшого дослідження історії земства, вперше були порушені проблеми, навколо обговорення яких оберталась радянська історіографія наступного періоду. З другої половини 1950-х рр. починаються деякі демократичні перетворення у громадському житті. Це не могло не вплинути на розвиток історичної науки. Загальна ідеологічна лінія зберігалась, але коло проблем, що вивчались істориками, значно розширилося, зокрема, починається активна монографічна розробка проблем еволюції державного ладу, соціально-економічної і станової політики. В цьому зв'язку однією з ключових проблем стало вивчення буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. Авторами починають широко застосовуватись порівняльно-історичні методи, що знайшло відображення у виявленні залежності між соціально-економічним розвитком країни, становим складом земств та результатами його діяльності. Радянські вчені роблять спроби комплексного аналізу певних моментів історії земств в межах всієї країни. Втім, тоді ж були проведені перші регіональні дослідження з історії земств. Вперше в радянській історіографії було чітко виділено головні проблеми законодавства щодо земств і досліджено його з історичної точки зору, висвітлено ряд моментів практичної діяльності земств, причому позитивно оцінено земську народну освіту, медицину, статистику. З початку 1970-х рр. в ряді монографій починають розроблятись проблеми класової природи самодержавства, внутрішньої політики царського уряду, відносин між різними станами населення. Причому, якщо дослідженням 1970-х рр. притаманна все ще занадта заідеологізованість, більшість проблем розглядається з суто класових позицій, то з 1980-х рр. починається перегляд цього стереотипу. Деякі автори розглядають земства з точки зору їх юридично-правової сутності, місця та значення земств в політичній системі російської держави, їх взаємодії з усією адміністративною системою. Вперше саме радянськими авторами було розглянуто партійний склад земців.

Різко збільшився інтерес і до політичної історії земств. Вперше в радянській історіографії, було порушено і досить докладно вивчено історію земського лібералізму, земської інтелігенції. В цей час спостерігається сплеск у вивчення регіональної історії земств, з'являються численні регіональні дослідження історії Московського, Нижегородського, Пермського, В'ятського, Смоленського, Воронезького, Тульського, Рязанського та багатьох інших земств, причому більше уваги стало приділятись економічній діяльності земств та їх бюджету. .

Найважливішим внеском радянської історіографії стало вироблення схеми дослідження та методики комплексного вивчення інституту земств в цілому.

У четвертому розділі - “СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ЗЕМСТВ” - розглянуто дослідження історії земств російськими та українськими вченими з кінця 1980-х рр., коли відбулися рішучі зміни в історичному світогляді. Це якісно новий етап у вивченні історії земств. Про що свідчить масова хвиля публікацій в широкій пресі, виступів по телебаченню і радіо, проведення диспутів і дискусій.

З утворенням незалежних держав була зруйнована монополія єдиної і офіційної методології історичних досліджень, виникла можливість для різноманіття в поглядах. Відбувається злам старих тенденцій у розгляді проблем земської історії. Коло питань, що вивчаються, залишається тим же, але акценти в цей час змінюються. Так, дослідники особливу увагу приділяють демократичним тенденціям у земствах та їх політичному значенню в державі. Досить чітко виділяється група прибічників земств та перенесення його досвіду на сучасне підгрунтя, а також тих, хто критично ставиться до цього. Поряд з наявністю традиційних оцінок з'являються і нові погляди, в яких, наприклад, земський лібералізм виглядає як визначне явище в політичному житті країни другої половини ХІХ - поч. ХХ ст.ст. Найповніше наявність двох точок зору в оцінці історичного значення земств виявилась в узагальнюючих працях цього часу. Ця розбіжність особливо помітна в оцінці практичної діяльності земств, яку представники апологетичного табору подають як об'єктивно позитивну, а критики оцінюють у дусі радянської історіографії. Але до цього часу автори так і не дійшли якоїсь єдиної думки щодо того, чим же були земства для Росії.

Новими рисами регіональних досліджень останнього часу стали, по-перше, різке збільшення їх кількості; по-друге, поява на загальній хвилі популярності земств праць неоднакових за науковим рівнем. Зростає увага до економічної діяльності земств. Спостерігається намагання дослідників на місцевому матеріалі підтвердити загальноросійські тези про наявність демократичних тенденцій у земствах.

Сама постановка земської проблематики вийшла на якісно новий рівень, про що свідчить проведення ряду науково-практичних конференцій та відродження “земського руху” з його періодичними виданнями. Характерною рисою пострадянської історіографії є переміщення акцентів зацікавленості діяльністю земств. Останніми роками все більше уваги приділяється вивченню досвіду роботи земських установ суто з практичної точки зору.

Вперше як про самостійну наукову силу заявили про себе українські історики земств, оскільки до цього українська історіографія йшла в загальному потоці російської (радянської) історіографії. Хоча спектр проблем, що розглядаються українськими вченими ще незначний, проте вже детально проаналізовано діяльність земств України у галузі народної освіти, бібліотечної справи, благодійництва тощо. Загальною є тенденція українських істориків орієнтуватись на аналіз національних особливостей земств українських губерній, на оцінку внеску земств в розвиток національної культури та національне відродження.

У висновках подаються підсумки дослідження, формулюються загальні результати вивчення історії земства, накреслюються перспективні напрямки вивчення історії земств.

У дослідженні доведено, що широка палітра діяльності земств, їх роль як нового інституту управління, викликали у сучасників, а пізніше у дослідників значний інтерес, який не згасає до сьогодні;

Аналіз літератури дозволяє виділити три періоди у вивченні історії земств: - дорадянський - (1864-1917), радянський (1917- 1980-ті рр.) і сучасний (1990-ті рр.), в рамках яких було встановлено етапи досліджень. Їх виділення обумовлюється, перш за все, станом і характером соціально-політичної ситуації в країні. При цьому проявляється певна закономірність: чим вище була громадсько-політична активність населення, тим більший інтерес викликала проблема земств.

Кожному з періодів були притаманні специфічні риси, обумовлені рядом соціально-політичних чинників. Так, для історіографії дорадянського часу була характерною наявність різних громадсько-політичних течій, а отже багатоплановий підхід до оцінок земств, широкий плюралізм думок, орієнтація висновків авторів на практичні потреби як діяльності земств, так і країни в цілому. В радянські часи було вироблено єдину наукову схему і застосовувалась одноманітна методика аналізу земської історії. В багатьох працях, земства почали розглядатись на загальному соціально-політичному та економічному тлі, але історична оцінка земств багато в чому підкорялася єдиній ідеологічній установці, земства вважали другорядними чинниками у житті держави. На сучасному періоді спостерігається переміщення аспектів вивчення історії земств з суто історичної до практичної площини, спостерігається докорінний перегляд ідеологічних догм радянського періоду, земства розглядаються як можливий взірець самоврядування. Одночасно, є і спільні риси між різними етапами вивчення історії земств, тому історіографію земств слід розглядати в комплексі, бо кожен з періодів доповнює один одне, що й утворює не автономні явища, а єдину систему залежностей;

Головними проблемами, що привернули увагу дослідників всіх етапів, були питання законодавства щодо земств, громадської сутності земств та їх практичної діяльності. Невивченими залишився ще цілий ряд аспектів, зокрема, еволюція земського законодавства, стосунки земств і церкви, земств і судових установ, ідейна боротьба в самих земствах, персональний склад земців тощо.

Важливий внесок в розробку ряду питань земської історії, зокрема, земського лібералізму, практичної діяльності земств, історії регіональних земств, зробили українські історики.

За своїми масштабами та глибиною досліджень, історіографія земств стала визначним явищем в історіографії Росії та України. На сьогодні, можна казати про виникнення окремої галузі історіографії - земствознавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бакуменко О.О. Проблеми становлення земської статистики у дореволюційній історіографії // Вісник Харківського державного університету. Сер.Історія України. Вип.2. - Х., 1998. - С.332-340. (0,4 д.а.).

2. Бакуменко Е.А. Основные источники по истории земских учреждений России второй пол. ХІХ-нач.ХХ вв. // Вісник Харківського державного університету. Історія. Вип. 30. - Х., 1998. - С.77-87. (0,5 д.а.).

3. Бакуменко О.О. Історія земств в регіональних дослідженнях порадянського періоду // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Вип. 8. -Київ: Рідний край, 1999. - С.417-421.(0,3 д.а.).

4. Бакуменко О.О. Огляд історіографічних досліджень історії земств Росії // Вісник Харківського державного університету. Історія. Вип.31. - Х., 1999. - С. 248-259.(0,5 д.а.).

5. Бакуменко О.О. Історія земських установ Росії кінця ХІХ-поч.ХХ ст. в працях радянських авторів // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету. Серія Історія та Географія. Вип.4. - Харків: “Основа”, 2000. - С. 51-65. (0,6 д.а.).

6. Бакуменко Е.А. Основные черты историографии земств постсоветского периода (1991-1998 гг.). // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Вип.3. - Х., 1998. - С. 9-12. (0,2 д.а.).

7. Бакуменко Е.А. Харьковское губернское земство (1865-1875 гг.): Десятилетний период деятельности. // Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих вчених м. Харкова. - Х., 1998. - С.74-77. (0,2 д.а.).

Размещено на Allbest.ru