Український кооперативний рух у період 1917-1920 років (історичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Український кооперативний рух у період 1917-1920 років (історичний аспект)

Фареній Ігор Анатолійович

Запоріжжя - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському державному університеті ім. Богдана Хмельницького Міністерства освіти України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович, Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького, завідувач кафедри новітньої історії та права

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Марочко Василь Іванович, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук, доцент Ткаченко Віктор Григорович, Запорізький державний університет, доцент кафедри новітньої історії України

Провідна установа: Донецький державний університет Міністерства освіти України, кафедра історії України

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького державного університету (адреса:69000, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.)

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Впродовж багатьох десятиліть у вітчизняній історичній науці питання розвитку кооперації подавалися лише у взаємозв'язку з проведенням нової економічної політики та проблемами теорії і практики побудови соціалістичного ладу.

Незважаючи на досить значну роль у народногосподарському житті СРСР системи споживчої та промислової кооперації, пануюча ідеологічна доктрина не сприяла вивченню історії кооперативного руху, особливо його діяльності у дорадянську добу. Переважно побіжний розгляд проблем, пов'язаних з роботою кооперативних організацій, актуалізація розвитку кооперації у 20-х роках призвели до штучного відриву кооперативного руху періоду непу від його попередньої історії. До цього часу в широких колах громадськості, і навіть серед професійних істориків, не сформовано належне уявлення про поширення і величезне соціально-економічне значення кооперативних організацій у дорадянські часи.

Велика роль кооперації особливо яскраво проявилася у період 1917-1920 років - добу піднесення національної та соціальної боротьби українського народу, коли їй вдалося стати одним із ключових факторів не лише економічного, а й політичного та культурного життя країни. Знання діяльності кооперативного руху тих часів створить умови для значно глибшого осмислення суспільних процесів, які відбувалися в роки Української революції. Вказаний період у житті вітчизняної кооперації важливий і з точки зору її внутрішнього розвитку, оскільки він був підсумком більш ніж півстолітньої історії українського кооперативного руху. З'ясування його також дає можливість по-новому підійти до розуміння процесів кооперативного будівництва, які відбувалися у 20-х роках.

Вивчення розвитку кооперації, яка давно вже дістала в світі визнання як важливий фактор функціонування продуктивних сил, доцільно і з точки зору подолання багатьох сучасних соціально-економічних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Розробка теми дисертаційного дослідження проводилась з урахуванням програм наукової роботи Черкаського державного університету та Центру Інституту історії України НАН України по вивченню історії Середнього Подніпров'я.

Об'єктом дисертаційного дослідження є кооперативний рух як форма самоорганізації українського суспільства.

Предметом дослідження стала діяльність кооперативних організацій в сфері економіки, а також соціально-політичного та культурно-просвітнього життя у період 1917-1920 років.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи визначені об'єктивним процесом історичного розвитку і охоплюють період революційної боротьби українського народу за національне і соціальне визволення 1917-1920 років.

Територіальні рамки дослідження визначаються межами Київської, Волинської, Подільської, Полтавської,Харківської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму) губерній, які охоплювали більшість українських етнографічних земель, що знаходилися в складі колишньої Російської імперії.

Мета дисертаційного дослідження - з'ясувати характер розвитку кооперації у період 1917-1920 років, показати динаміку чисельності кооперативних організацій та основні напрямки їх роботи, узагальнити результати діяльності кооперативного руху в сфері економіки, політики і культури.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

- визначити організаційно-господарське становище української кооперації та основні тенденції її ідейного розвитку напередодні 1917 року, які у подальший період стали основою для формування національної кооперативної системи;

- розкрити головні напрямки роботи кооперативної громадськості по розбудові організаційно-господарських осередків кооперативної мережі у період 1917-1920 років, передусім всеукраїнських кооперативних центрів та зміст ідейної боротьби різних національних течій у кооперативному русі навколо їх створення;

- показати структуру кооперативної мережі відповідно до галузей економічної діяльності кооперативних організацій, динаміку чисельності останніх, їх місце і роль у народногосподарському житті країни;

- дослідити форми участі кооперативного руху у політичному житті країни, відносини кооперативної громадськості з різними режимами влади;

- з'ясувати витоки культурно-просвітницької діяльності кооперативних організацій, її завдання, показати масштаби проведеної кооперацією роботи у цій галузі.

Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об'єктивності, системності. Методи дослідження теми обумовлені емпіричним характером дисертаційної роботи. При розгляді організаційно-господарської діяльності кооперації та її впливу на політичне життя країни особливе значення мали описовий та проблемно-хронологічний метод. При розробці питань, пов'язаних із культурно-просвітницькою роботою кооперативних організацій, застосовувався структурно-функціональний метод дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше на базі широкого кола джерел, багато з яких ще не знаходилося в науковому обігу, здійснено спробу цілісного розгляду розвитку кооперативного руху у період 1917-1920 років.

В результаті аналізу конкретно-історичного матеріалу у дисертації з'ясовано, що кооперативні форми економічної діяльності у 1917-1920 роках від часу свого виникнення досягли найбільшого піднесення. Це дає підстави відкинути сформовані на протязі десятиліть стереотипи відносно розвитку кооперації у вказаний період. У дослідженні докладно розкриваються процеси поширення кооперативних організацій в Україні, характер їх організаційно-господарських cтруктур, показана визначна роль кооперації у функціонуванні народного господарства в умовах глибокої фінансово-економічної кризи 1917-1920 років.

У дисертації також висвітлено невідомі раніше аспекти пов'язані з участю кооперації у розв'язанні цілого комплексу ключових політичних та національно-культурних проблем українського народу. З'ясовано, що вирішення їх розглядалося кооперативною громадськістю як безпосередня мета кооперативного руху, який внаслідок такої позиції став важливим фактором Української революції 1917-1920 років.

Науково-практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України та історії народного господарства, науковій розробці історичних проблем соціально-економічного характеру, вивченні питань національно-визвольної боротьби українського народу та його національно-культурного розвитку, підготовці лекційних курсів для студентів історичних, економічних факультетів вузів та кооперативних навчальних закладів, а також у проведенні кооперативної пропаганди з метою залучення широких верств населення до вирішення сучасних соціально-економічних проблем.

Апробація та публікація результатів дослідження. Дисертаційна робота обговорювалася і рекомендована до захисту кафедрою історії України Черкаського державного університету. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у ряді статей, опублікованих у наукових журналах. Висновки по певному колу порушених у дослідженні проблем також були викладені автором на Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (1996 р.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації 184 сторінки, у тому числі 20 сторінок списку використаних джерел і літератури(290 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, визначені об'єкт і предмет, хронологічні і територіальні рамки, мета і завдання роботи, її наукова новизна та практичне значення, а також вказується на апробацію і публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” розглядається стан наукової розробки теми дисертації та її джерельна база.

Історіографія проблеми розвитку кооперативного руху у період 1917-1920 років характеризується наявністю невеликої кількості наукових праць, що його відображають, та відсутністю в них цілісного розгляду діяльності кооперації у зазначений час.

Перші дослідження, присвячені історії українського кооперативного руху, були створені Я. Краєвим і П. Пожарським з нагоди святкування у 1916 році 50-річчя початку кооперативного життя в Україні і дають загальне уявлення про основні його подіїКраевой Я. Полвека кооперативного движения на юге России // Муравейник.-1916.-№36-39; Пожарський П. Нариси з історії української кооперації // Українська кооперація.-1918.-№5-6..

Широке коло праць, присвячених історії вітчизняної кооперації, з'явилося у 20-х роках. Відносно тривалий і послідовний курс радянської влади на всебічний розвиток кооперативних форм організації економіки, а також процес зростання національної свідомості викликали значну увагу наукової громадськості до вивчення українського кооперативного руху як цілком самостійного явища, а не відгалуження загальноросійської кооперативної системи.

Серед історико-кооперативних досліджень, що з'явилися у даний період, одне із найпомітнійших місць займають праці відомого теоретика і практика кооперативної справи проф. П.Ф. Височанського Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації. У 2-х чч.- Катеринослав, 1925; Його ж. Коротка історія кооперативного руху на Україні.- Харків, 1925; Його ж. Матеріали до вивчення соціального складу членів дореволюційної кредитної кооперації на Україні // 3аписки Київського кооперативного інституту ім. В.Я. Чубаря.-1927.-Т.ІІ. -С.181-191; Його ж. Історія Київського споживчого союзу // Праці науково-дослідної катедри кооперації при Київському кооперативному інституті ім. В.Я. Чубаря.-1928.-Кн.IV.-С.105-114; Його ж. Кооперативний кредит.- Харків, 1928., які дають можливість з'ясувати основні тенденції розвитку дорадянської кооперації.

На велику увагу заслуговують і дослідження Л. Бухановського, П. Пожарського, О. Лозового, І. Батюка, П. Мохора та багатьох інших, які розкривають різні аспекти діяльності українського кооперативного руху Бухановський Л.М. Кооперативні союзи на 1/VII.1918 року// Записки Київського кооперативного інституту ім. В.Я. Чубаря.-1927.-Т.ІІ.-С.25-104; Пожарський П. Соціальний склад української кооперації// Праці науково-дослідної катедри кооперації при Київському кооперативному інституті ім. В.Я. Чубаря.-1928.-Кн.ІІ.-С.13-53; Його ж. Початок союзного будівництва споживчої кооперації на Україні // Там же.-1928.-Кн.IV.-С.115-168; Лозовый А.Н. Кооперация и национальный вопрос на Украине//Кооперация в СССР за десять лет.- М.,1928.- С.224-241;Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні.- Харків, 1925;Мохор П. Од Баліна до Леніна.-К.,1924..

У 20-х роках цілий ряд історико-кооперативних досліджень було створено і за межами УСРР, де також розглядаються важливі проблеми розвитку вітчизняної кооперації дорадянської доби Українська сільськогосподарська кооперація. З нагоди 10-ї річниці заснування “Централу”. Збірник І-й.-Подєбради,1926; Історія української кооперації. Витяги з лекцій читаних на кооперативних курсах укр. сел. спілки в Празі Я. Грабовим.- Прага,1924; Бородаєвський С.В. Історія кооперації.-Прага,1925;Коваль В. Оцукс і оцуксисти.-Б.м., б.д..

У 30-х роках і наступний період вивчення історії кооперації значно уповільнилося. Перед усім це стосується процесу дослідження проблем розвитку кооперативного руху у самій Україні, де із утвердженням тоталітарного режиму, про значне поширення кооперативних організацій у дорадянські часи було прийнято не згадувати. Праці відомих українських теоретиків і практиків кооперативної справи, що з'явилися у 20-х роках, стали малодоступними для широкого кола науковців і згадувати про них заборонялося навіть в текстах дисертацій. Характерним було лише фрагментарне висвітлення діяльності кооперації дорадянської доби. Останнє, зокрема, стосується досліджень Ю.І. Терещенка, В.І. Борисова, О.О. Нестулі, де розглядалися проблеми використання радянською владою кооперативних організацій у період 1919-1920 років для подолання продовольчої кризи, а також питання, що стосуються реорганізації і одержавлення кооперативної мережі Терещенко Ю.И. Великий Октябрь и становление социалистической экономики на Украине: Очерк истории экономической политики(1917-1920).- К.,1986; Нестуля А.А. Укрепление союза рабочего класса и трудящегося крестьянства в период гражданской войны на Украине (в ходе организации экономических отношений между городом и деревней): Автореф. ... канд. истор. наук.- К., 1986; Борисов В.І. Продовольча політика на Україні (19І7-1920).- Луганськ,1991..

У той же час, в 30-х - 70-х роках вивчення історичного минулого кооперативного руху не залишалося поза увагою українських вчених за межами УРСР. Особливо помітний внесок у дослідження історії вітчизняної кооперації було зроблено у 60-ті роки. Так, у 1964 році у Нью-Йорку вийшла друком фундаментальна праця І. Витановича “Історія українського кооперативного руху”, яка містить систематичний виклад основних етапів розвитку кооперації у нашій країні Витанович І. Історія українського кооперативного руху.- Нью-Йорк, 1964.. Значне місце серед історико-кооперативних досліджень посідає і робота О.Моргуна “Нариси історії промислової кооперації України”, що була видана у 1966 році у Мюнхені Моргун О. Нариси історії промислової кооперації України.- Мюнхен, 1966..

Наприкінці 80-х років в УРСР, у зв'язку із зміною тут політичної ситуації, кооперативна тематика знов потрапляє в центр уваги українських істориків. Основні напрямки та методологічні засади вивчення історії вітчизняної кооперації були визначені С.В. Кульчицьким. Вони створили можливості для подолання цілого ряду стереотипів у підході до розуміння природи і характеру розвитку кооперативного руху в нашій країні.

Вже в 90-х роках, серед широкого спектру проблем розвитку вітчизняної кооперації, предметом вивчення стає і її дорадянська історія, включаючи 1917-1920 роки. Так, у монографії А.Г. Морозова показано, що в основі успіхів кооперативного будівництва в добу непу було велике поширення кооперативних форм організації економічного життя у попередній період Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу.- Черкаси, 1993..

Особливе місце серед історико-кооперативних досліджень останнього часу належить монографії В.І. Марочко Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.).- К., 1995.. В праці розглянуті основні етапи розвитку українського кооперативного руху починаючи від 60-х років ХІХ століття і до кінця 20-х років ХХ століття. Значну увагу автор приділяє діяльності кооперації у період 1917-1920 років, показуючи динаміку розвитку основних подій кооперативного життя того часу.

Однак, у всих вище згаданих працях діяльність кооперативного руху у 1917-1920 роках знаходила своє відображення тільки у загальному контексті розвитку усієї дорадянської кооперації, або ж розгляду піддавалися лише окремі аспекти роботи кооперативних організацій. Це і обумовлює необхідність комплексного дослідження кооперативного руху у вказаний період.

Джерельну базу дисертації складає корпус опублікованих і неопублікованих писемних джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше.

Першу групу джерел складають законодавчі акти, що регламентували діяльність кооперативних організацій. Найбільше уваги питанням кооперативного законодавства у період 1917-1920 років приділяли Директорія УНР та радянська влада. Законодавчі акти цих політичних режимів, що стосуються кооперації, знаходяться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО) у фонді Міністерства фінансів УНР (ф.1509) та Центральному державному архіві громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО) у фонді Політбюро ЦК КП(б)У (ф.1).

Друга група джерел - матеріали діловодства кооперативних установ, основна маса яких зберігається в ЦДАВО у фондах Харківської філії Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу (ф.313) та Південного управління Всеросійського центрального союзу споживчих товариств (ф.206). Вони досить повно відображають стан роботи кооперативної мережі у період 1917-1920 років, відносини кооперації з органами державної влади та її культурно-освітню діяльність.

Третя група джерел - матеріали діловодства органів державної влади. Важлива документація, що стосується діяльності кооперації, знаходиться в ЦДАВО у фондах Української Центральної Ради (ф. 1115), Ради Міністрів УНР (ф. 1065), Міністерства Фінансів УНР (ф. 1509), Генерального штабу Директорії УНР (ф. 1078) та ін. Вона розкриває широке коло питань, пов'язаних із співробітництвом кооперативної громадськості з Директорією. Характер стосунків кооперації з радянською владою відображають матеріали діловодства Кооперативного комітету Наркомпроду УСРР та Кооперативної комісії ЦК КП(б)У, які знаходяться в ЦДАГО (ф. 1).

Четверта група джерел - статистичні джерела, які за походженням поділяються на дві групи. Першу складають статистичні дані зібрані Кооперативним комітетом Наркомпроду УСРР. Вони зберігаються в ЦДАВО (ф. 206). Другу групу складають дані зібрані статистичними органами кооперативних установ. Останні публікувались окремими збірниками Список кооперативних союзів України на 1 січня 1919 р. З додатком на 1 червня 1919 р.- К.,1919; та ін.. Загалом статистичні джерела дають відомості про чисельність кооперативних організацій в країні та їх галузеву структуру.

П'ята група джерел - кооперативна преса. У період 1917-1920 років виходило декілька десятків кооперативних періодичних видань, які містять різноманітні матеріали (відозви, заяви, аналітичні статті, хронікальні виклади основних подій кооперативного життя та ін.), що дають докладні дані про становище і діяльність кооперативного руху.

Шоста група джерел - рекламно-довідкові видання кооперативних установ (листівки, брошури, календарі тощо), які поширювалися з метою пропаганди ідей кооперації і несуть цікаві відомості про результати роботи кооперативних організацій країни.

Таким чином, процес розвитку кооперативного руху у період 1917-1920 років знайшов своє відображення у значному масиві історичних джерел. Його опрацювання дало можливість виконати поставлені у дисертаційному дослідженні завдання.

У другому розділі - Кооперативний рух в період революційних подій 1917-початку 1918 року з'ясовується організаційно-господарський стан кооперативної мережі, соціально-політичні, економічні умови її роботи напередодні Лютневої революції та характер кооперативного будівництва і вплив кооперативного руху на політичне життя країни в добу Центральної Ради.

Зокрема, зазначається, що напередодні 1917 року кооперація вже відігравала вагому роль у соціально-економічному розвитку українського суспільства. У цей час працювало 7 тис. кооперативних товариств різних галузей діяльності і близько 50-и їх союзів. Робота кооперативної мережі суттєво впливала на вирішення економічних проблем широких верств населення. Зокрема, споживчі кооперативні товариства обслуговували 9 млн. чол.

На початку XX століття кооперативний рух на території України набув національного характеру, який проявився у намаганні організаційно усамостійнитися від загальноросійських кооперативних союзів, створити свої всеукраїнські центри кооперації, а також стати матеріальною опорою національно-визвольних сил. Однак, переслідування кооперативних діячів з боку царських властей та відсутність нормальної правової бази для діяльності перешкоджали виконанню українським кооперативним рухом програм організаційно-господарської розбудови національної кооперативної системи та налагодженню роботи по вирішенню соціальних і національних проблем українського народу.

Революційні події 1917 року значно покращили умови діяльності кооперативних організацій. Затверджений Тимчасовим урядом Росії кооперативний закон - “Положення про кооперативні товариства та їх спілки” створив необхідний правовий ґрунт для широкого розгортання кооперативного будівництва. 1917 рік був відзначений значним організаційним зміцненням української кооперації. Кількість кооперативних союзів протягом року збільшилась у два рази і досягла 100. Проходить процес організаційно-господарського усамостійнення кооперативних організацій України від загальноросійських кооперативних союзів. Всеукраїнські кооперативні з'їзди, що відбулися у квітні і вересні 1917 року, висловились за створення власних загальнонаціональних українських центрів кооперації. І такі центри були швидко засновані. На протязі 1917 - початку 1918 року розпочали роботу всеукраїнські кооперативні спілки з різних галузей економічної діяльності: Дніпровський союз споживчих товариств (“Дніпросоюз”), Центральний український сільськогосподарський кооперативний союз (“Централ”), Український народний кооперативний банк (“Українбанк”), а також Центральний український кооперативний комітет (ЦУКК) - вищий представницький та координаційний центр української кооперації. Названі установи організаційно поєднали кооперативні товариства України в загальнонаціональну кооперативну систему.

Всеросійські кооперативні центри різко негативно поставилися до організаційно-господарської самостійності української кооперації. Їх позицію підтримала значна частина проросійськи налаштованих кооператорів в Україні. Однак, це не змогло суттєво вплинути на швидке поширення контролю національних кооперативних центрів на кооперативну мережу.

Поряд із вирішенням власних організаційно-господарських проблем, кооперація намагалася активно впливати на політичну ситуацію. Кооперативні установи фінансували різноманітні українські і загальноросійські соціалістичні партії, проводили агітаційну роботу на їх користь. Відомі кооперативні діячі брали безпосередню участь у створенні Центральної Ради, проведенні Національного Конгресу, селянського з'їзду, обіймали ключові посади в Генеральному Секретаріаті та багатьох місцевих адміністраціях. Кооперація у той час була середовищем, з якого йшло поповнення національно свідомих, знайомих з організаційно-управлінською діяльністю кадрів для новостворених революційних органів влади.

У третьому розділі - “Розвиток кооперативного руху в умовах Української держави гетьмана П. Скоропадського” розглядаються основні події кооперативного життя у 1918 році та характер відносин кооперативної громадськості з гетьманською і окупаційною адміністрацією, спроби кооперації впливати на внутрішню політику уряду.

Прихід до влади П. Скоропадського та пов'язана з ним зміна соціально-економічної і політичної ситуації в країні негативно позначились на діяльності кооперативних організацій. Однак, несприятливі умови не змогли призупинити розвиток кооперації. У травні 1918 року ІІІ Всеукраїнський кооперативний з'їзд накреслив широку програму подальшого розгортання кооперативного будівництва. Вона передбачала створення нових національних кооперативних центрів та вдосконалення роботи існуючих, освоєння кооперацією виробничої діяльності. Вказані напрямки кооперативного будівництва були схвалені і Всеукраїнським з'їздом інструкторів кооперації, що відбувся у липні 1918 року.

Постанови всеукраїнських кооперативних з'їздів відразу почали втілюватися в життя. Вже протягом 1918 року кооперативна мережа змогла значно зміцнити свої організаційно-господарські потужності. Кількість кооперативів на кінець року досягла 15 тис., що у декілька разів більше, ніж на початку 1917-го. Число їх союзів перевищило 200. Великого авторитету набули національні кооперативні центри. “Дніпросоюз” у цей період об'єднував 7,5 тис. кооперативів, які складали 70 відсотків усієї мережі споживчих товариств і обслуговували 12 млн. чол. Кількість акціонерів “Українбанку” за 1918 рік зросла більш, ніж в два рази і досягла 125. Банк обслуговував кредитами 50 кооперативних союзів. Збільшилась й кількість членів “Централу”. У січні 1918 року він об'єднував 14 кооперативних союзів, а в грудні вже - 31 союз і більше 200 окремих кооперативів. Повне визнання серед кооперативної громадськості отримав ЦУКК як вища представницька установа української кооперації. На кінець 1918 року до його складу входили національні кооперативні центри, а також майже всі губернські і районні кредитні та споживчі союзи України.

Відповідно до постанов всеукраїнських кооперативних з'їздів йшла робота по створенню нових загальнонаціональних центрів кооперації. У 1918 році розпочали діяльність Всеукраїнський кооперативний видавничий союз (“Книгоспілка”), що об'єднав у своєму складі кооперативні видавництва країни, а також Кооперативний фінансовий комітет - установа, на яку покладалися завдання щодо координації фінансової діяльності загальнонаціональних кооперативних союзів.

Зазначені успіхи кооперативного будівництва були досягнуті у вкрай несприятливих політичних умовах. Економічна політика гетьманського уряду, що враховувала лише соціальні прагнення представників великого капіталу, не відповідала інтересам кооперації, яка об'єднувала у своїх лавах широкі верстви українського суспільства. Крім цього, гетьманська та окупаційна адміністрація вдавалися до репресивних заходів по відношенню до кооперативного руху. Реквізиції і грабунки майна кооперативних установ, втручання у їх внутрішні справи, арешти кооператорів були типовим явищем того періоду. кооперація україна політичний просвітницький

Однак, незважаючи на таку ситуацію, кооперація не тільки змогла успішно вирішувати свої організаційно-господарські проблеми, а й намагалася активно впливати на розвиток політичного життя в країні. Саме з цією метою кооперативна громадськість спробувала налагодити зв'язки з німецькими окупаційними властями, розробляла заходи по нормалізації фінансово-економічної ситуації в державі і ставила питання перед урядом про їх проведення, часто відкрито протестувала проти дій гетьманської адміністрації.

Правлячі кола Української держави мало рахувалися з позицією кооперації. Причиною тому був її соціальний характер та стосунки кооперативної громадськості з опозиційними до гетьмана лівими політичними партіями. Тільки восени 1918 року, коли влада П. Скоропадського все більше стала відчувати непевність свого становища, уряд змінив відношення до кооперації і розпочав розробку заходів по створенню нормальних умов для її діяльності. Але для кооперативних організацій це вже не мало практичного значення.

У четвертому розділі - “Український кооперативний рух в період загострення соціально-політичної ситуації у 1919-1920 роках” розглядається організаційно-господарська діяльність кооперації в умовах народногосподарської розрухи та постійних воєнних дій 1919-1920 років, а також розкриваються проблеми взаємовідносин кооперативної громадськості з різними політичними режимами влади, що існували у той період на території України.

Незважаючи на загострення політичної ситуації та поглиблення економічної кризи в країні, кооперативна мережа продовжувала працювати не зменшуючи масштаби своєї діяльності. За різними підрахунками у даний період функціонувало від 14 до 18 тис. кооперативів та більше 200 їх союзів. Кількість пайщиків кооперативних організацій, з урахуванням подвійного членства, досягала майже 7 млн. Відповідно до рішень ІІІ-го Всеукраїнського кооперативного з'їзду йшло освоєння кооперацією нових галузей економічної діяльності, передусім виробничої. У цей час, за неповними даними, розпочали роботу більше 100 кооперативних підприємств. Успішно йшла й розбудова страхової кооперації. Влітку 1919 року розпочав роботу новий всеукраїнський кооперативний центр - Український кооперативний страховий союз (“Страхсоюз”). Помітні успіхи були досягнуті і в освоєнні зовнішньоекономічної діяльності. “Дніпросоюз”, “Централ” та “Українбанк” у період 1919-1920 років змогли налагодити зв'язки з торгово-фінансовими і промисловими колами багатьох країн світу, зокрема, Англії, Німеччини, Австрії, Італії, Голландії та інших.

Важливою віхою в подальшій розбудові національної кооперативної системи стало створення її вищої організаційно-господарської ланки. У квітні 1920 року розпочала роботу Всеукраїнська кооперативна спілка (“Центроспілка”), яка об'єднала у своєму складі всі загальнонаціональні центри кооперації: ЦУКК, “Дніпросоюз”, “Централ”, “Українбанк”, “Книгоспілку”, “Страхсоюз” і таким чином довершила управлінську структуру кооперативної системи країни.

Поряд із вирішенням своїх внутрішніх проблем, кооперація у період 1919-1920 років відігравала важливу роль у політичному житті. У роки жорстокої боротьби за збереження УНР, кооперативні установи залучалися до вирішення важливих державних проблем, зокрема - постачання усім необхідним армії Директорії. Для цього їм неодноразово надавалися кредити, загальна сума яких перевищила 660 млн. гривень. Найавторитетнійші кооперативні діячі впродовж 1919-1920 років обіймали ключові посади в уряді УНР, виконували дипломатичні місії.

Інший характер мали відносини кооперації з білогвардійською адміністрацією та радянською владою. Кооперативна громадськість одностайно негативно поставилася до білогвардійського руху, діяльність якого розглядала як шлях до відновлення колишньої монархічної Росії. В свою чергу режим генерала А. Денікіна відзначився брутальним ставленням до кооперації, оскільки бачив у ній ворожу до себе соціально-політичну силу. Реквізиції і пограбування майна кооперативних установ, втручання у їх внутрішні організаційні справи, арешти і вбивства кооператорів були характерним явищем на підконтрольній білогвардійській адміністрації території.

Не відзначились взаєморозумінням і відносини кооперації з радянською владою, яка розглядала її як елемент капіталістичного ладу, що обов'язково повинен бути знищений. Активна підтримка кооперативною громадськістю Директорії УНР також формувала різко негативне ставлення більшовиків до самодіяльного кооперативного руху.

У 1920 році в УСРР розпочалися заходи по одержавленню кооперації відповідно до декретів Раднаркому РСФРР “Про споживчі комуни” від 20 березня 1919 року та “Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій” від 27 січня 1920 року. В результаті впровадження вказаних декретів у дію, самодіяльна кооперативна система України була зруйнована. Однак, заходи по одержавленню і реорганізації кооперативної мережі, особливо у сільській місцевості, що у той час була малоконтрольованою радянською владою, часто носила напівформальний характер. Ця обставина разом із великою популярністю кооперації серед широких верств населення і призвели до її швидкого відродження на початку 20-х років в умовах непу.

У п'ятому розділі - “Культурно-просвітницька діяльність української кооперації” розглянуто роль кооперативного руху у розвитку національної культури і освіти.

Просвітницька діяльність кооперації була обумовлена, головним чином, соціальною базою кооперативного руху, якою було українське селянство. Коло невирішених проблем селянства поширювалося не лише на економічну сферу, а й не в меншій мірі, на культурно-освітню. Кооперативні установи були вимушені спрямовувати свою роботу у відповідності до потреб своїх пайщиків. Тому не випадково кооперація стала матеріальною і організаційною опорою функціонування закладів освіти і культури. Розгортанню культурно-просвітницької діяльності сприяли і ідеологічні доктрини кооперативного руху, які передбачали створення силами кооперації умов для задоволення духовних потреб людей. Була й суто прагматична сторона цієї проблеми, пов'язана із необхідністю підготовки кваліфікованих кадрів для роботи у кооперативних установах.

У період 1917-1920 років культурно-просвітницька діяльність кооперації здійснювалась у двох напрямках. Першим із них була фінансова підтримка існуючих закладів освіти і культури та заснування нових. Систематичного характеру робота у цьому напрямку набула у 1918 році. У цей час у складі кооперативних союзів розпочалося створення спеціальних відділів для ведення просвітницької діяльності і активне фінансування кооперацією закладів освіти і культури. Координувати культурно-освітню роботу кооперативних організацій України намагався ЦУКК, а також Кооперативний фінансовий комітет. Однак, у цілому ця галузь діяльності велась кооперативами самостійно в залежності від конкретних потреб своїх пайщиків. Часто те чи інше кооперативне товариство забезпечувало необхідними коштами всю просвітню інфраструктуру населеного пункту (школу, бібліотеку, клуб та ін.), жителі якого були його членами.

Іншим напрямком просвітницької діяльності було створення системи кооперативної освіти, необхідність якої обумовлювалась потребами кооперативних установ у кваліфікованих кадрах.

Протягом 1917-1920 років розпочали працювати десятки кооперативних шкіл і курсів. Серед них були і такі, що давали слухачам повноцінну середню спеціальну економічну освіту. Це Кооперативна школа ім. В. Доманицького та Середня загальнокооперативна школа ім. 50-річчя української кооперації у Києві, Харківська середня кооперативна школа ім. А. Головчанського та інші. Найважливішим досягненням у справі створення системи кооперативної освіти стало відкриття вищого навчального закладу по підготовці фахівців для кооперації - Українського кооперативного інституту ім. М.І. Туган-Барановського, що розпочав свою роботу у січні 1920 року у Києві.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У висновках дисертаційної роботи конкретизуються і узагальнюються результати дослідження розвитку українського кооперативного руху у період 1917-1920 років:

1. Глибока фінансово-економічна криза та складна соціально-політична ситуація в Україні у 1917-1920 роках не стали перешкодою для активної діяльності кооперації. У вказаний період відбувалося організаційне зміцнення кооперативної мережі, що проявилося у значному збільшенні кількості кооперативів, їх союзних об'єднань, створенні загальнонаціональних кооперативних центрів. Спостерігалося й освоєння кооперацією раніше не знайомих їй галузей економічної діяльності. В надзвичайно складних економічних умовах 1917-1920 років кооперація виявилася спроможною налагодити постачання широких верств населення необхідними товарами, збут продукції їх власного виробництва, знаходила шляхи збереження грошових заощаджень народу, і у кінцевому рахунку набула вирішального значення для його фізичного існування і відіграла визначну роль у продовженні функціонування різних сфер народного господарства у період глибокої фінансово-економічної кризи, обумовила успішне запровадження непу. В основі ефективності і життєздатності кооперації був її безпосередній зв'язок з ініціативою народних мас, організаційна відповідність кооперативних форм співробітництва їх матеріальним можливостям і характеру господарської діяльності, націленість на задоволення життєво необхідних потреб людей.

2. Українська кооперація у період 1917-1920 років була вагомим фактором громадсько-політичного життя і у значній мірі визначала його головні тенденції. Кооператори не розглядали себе як окрему політичну силу. Однак, виходячи із власних соціальних прагнень, члени кооперативних організацій визначали своє відношення до різних політичних партій і підтримували ті із них, чиї програмні цілі не розходилися з їх інтересами. Саме така позиція обумовила надання матеріальної та організаційної допомоги з боку кооперації різноманітним соціалістичним партіям, які змогли відіграти важливу роль у національно-визвольній боротьбі 1917-1920 років не без сприяння кооперативної громадськості. Створення і роботу Центральної Ради та Генерального Секретаріату у фінансовому і кадровому відношенні, у значній мірі, забезпечувала кооперація. У 1919-1920 роках існування Директорії було б неможливе без підтримки кооперативних установ, які виступали економічною опорою її діяльності. Кадровий склад державних органів УНР в останній період також значною мірою поповнювався із кооперативного середовища. Отже, кооперація, концентруючи у своїх лавах українське селянство і національно свідому інтелігенцію, виступала соціальною і економічною базою Української революції початку XX століття.

3. Безпосередньою метою кооперативного руху було і вирішення національно-культурних проблем українського народу. Всі ланки кооперативної системи, починаючи від окремих кооперативів і закінчуючи всеукраїнськими кооперативними союзами, брали активну участь в справі матеріальної та організаційної допомоги культурно-просвітнім закладам, установам і організаціям. Кооперації належить визначна роль у збереженні культурно-освітньої сфери країни в умовах напруженої соціально-політичної боротьби і постійних воєнних дій, сприянні зростанню національної свідомості народу, підвищенні його соціокультурного рівня та формуванні національної еліти українського суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Фареній І.А. Національний акцент кооперативного руху // Віче.-1997. - №8.- С.78-88.

2. Фареній І.А. Українська кооперація як економічний фактор національно-визвольного процесу 1917-1920 років // Вісник Черкаського університету. Серія: соціально-гуманітарні науки. - Черкаси, 1997. - Випуск 2. - С.51-60.

3. Фареній І.А. Розвиток кооперативної промисловості в умовах революції та громадянської війни (1917-1920 рр.) // Вісник Черкаського університету. Серія: соціально-гуманітарні науки. - Черкаси, 1998. - Випуск 6. - С.51-57.

4. Фареній І.А. Кооперативний рух і проблеми національно-культурного розвитку // Віче. - 1998. - №11. - С.135-143.

Тези виступів на наукових конференціях:

5. Фареній І.А. Українська сільськогосподарська кооперація в роки революції та громадянської війни // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. У 2-х чч. - Частина II.-К.,1997. - С.28-32.

АНОТАЦІЇ

Фареній І.А. Український кооперативний рух у період 1917-1920 років (історичний аспект). - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2000.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу розвитку українського кооперативного руху у період революційних подій 1917-1920 років.

Дисертантом встановлено, що у 1917-1920 роках, незважаючи на народногосподарську розруху та напружену соціально-політичну боротьбу, в Україні активно працювали кооперативні організації, відбувалося організаційно-господарське зміцнення кооперативної мережі. Впродовж вказаного періоду кількість кооперативів та їх союзів зросла у декілька разів. Кооперативному руху вдалося відіграти важливу роль у збереженні і функціонуванні продуктивних сил країни в умовах глибокої фінансово-економічної кризи 1917-1920 років.

Активний вплив здійснювала кооперація і на політичне та культурне життя, що проявилося у матеріальній та організаційній допомозі певним політичним партіям та культурно-просвітнім закладам.

Ключові слова: кооперативний рух, кооперативні організації, кооператив, кооперація.

Fareniy I.A. The Ukraine's Co-operative Movement in 1917-1920-ies (Historical Aspect).- Manuscript

Dissertation for Candidate of Science History Degree. Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Zaporizhzhya State University, Zaporizhzhya, 2000.

The work deals with the complex analysis of Ukraine's co-operative movement development in 1917-1920-ies revolutionary events period.

The author of the research proved that despite of deep social-political and financial-economic crisis co-operative societies were functioning in Ukraine in 1917-1920-ies; organizational - economic status of co - operative network was strengthened. During the period mentioned the number of co-operative-societies was many times enlarged. The co-operative movement is known to play an extremely essential part in Ukraine's productive forces preserving and functioning within the 1917-1920-ies deep financial and economic crisis.

Cooperation made great impact on Ukraine's political and cultural life it being manifestef in contributing to material and organizational benefit to certuin political parties and cultural-education institutions.

Key words: co-operative movement, co-operative societies, co-operative, co-operation.

Фарений И.А. Украинское кооперативное движение в период 1917-1920 годов (исторический аспект). - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2000.

Диссертация посвящена комплексному анализу развития украинского кооперативного движения в период революционных событий 1917-1920 годов, его влиянию на социально-экономическую и политическую ситуацию, а также состояние сферы культуры и образования.

В исследовании показано, что несмотря на глубокий социально-политический и финансово-экономический кризис, постоянные крупномасштабные военные действия, в Украине в 1917-1920 годах наблюдалась значительная активизация деятельности кооперативного движения. Численность кооперативов и их союзов на протяжении указанного времени возросла в несколько раз. Возникло ряд всеукраинских кооперативных центров, которые специализировались на различных отраслях экономической деятельности: кредитно-финансовой, торгово-закупочной и сбытовой, страховой, издательской.

Кооперация играла большую роль в народнохозяйственной жизни Украины в период революционных событий 1917-1920 годов. В условиях финансового хаоса, спекуляции, товарного дефицита кооперативные учреждения налаживали снабжение населения необходимыми промышленными товарами, а часто и их производство, занимались сбытом продукции крестьянских хозяйств, находили пути сохранения денежных сбережений народа. Большое распространение кооперативных организаций в период 1917-1920 годов, их популярность среди широких слоев населения, огромный опыт использования кооперативных форм деятельности при решении различных социально-экономических проблем послужили базой успешного развития кооперации в 20-е годы.

В диссертации также отражена роль кооперативного движения в политической жизни Украины. Указано, что кооперация не выступала как самостоятельная политическая сила. Однако, она материально и организационно поддерживала различные партии социалистической ориентации, чьи програмные задачи отвечали интересам ее пайщиков. Наиболее существенное значение для революционного процесса 1917-1920 годов в Украине имело сотрудничество кооперации с украинскими левыми политическими партиями, которые играли важную роль в национально-освободительной борьбе украинского народа за свою государственность. Кооперативная общественность в 1917 году приняла непосредственное участие в образовании и работе Украинской Центральной Рады и Генерального Секретариата - национальных революционных органов власти. В 1919-1920 годах кооперативные учреждения были единственной экономической базой деятельности Директории во главе с С.Петлюрой, которая вела вооруженную борьбу за независимость Украинской Народной Республики.

Материалы диссертации также раскрывают проблему влияния кооперативного движения на развитие культуры и просвещения. На протяжении 1917-1920 годов кооперативные организации систематически оказывали материальную помощь различным учреждениям культурно-образовательной сферы. Такая деятельность была обусловлена проблемами национально-культурного развития украинского народа, значительная часть которого находилась в рядах кооперативного движения. Кооперация обьективно была вынуждена создавать условия для удовлетворения духовных запросов своих пайщиков . Все звенья кооперативной системы Украины в 1917-1920 годах, начиная от отдельных кооперативов и заканчивая общенациональными кооперативными союзами, активно оказывали финансовую помощь различным учреждениям и организациям культуры и образования, занимались созданием учебных заведений, библиотек, клубов. Кооперации принадлежит большая заслуга в сохранении культурно-образовательной сферы в период напряженной социально-политической борьбы и народнохозяйственной разрухи 1917-1920 годов, в создании условий для национально-культурного возрождения украинского народа.

Ключевые слова: кооперативное движение, кооперативные организации, кооператив, кооперация.

Размещено на Allbest.ru