Пам'яткоохоронна діяльність Церкви в контексті національного-культурного руху в Галичині (кінець XIX-XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 94 (477.8) "18/19"+26 (477.8)+719

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Пам'яткоохоронна діяльність Церкви в контексті національно-культурного руху в Галичині (кінець XIX-XX ст.)

Бандрівський Микола Стефанович

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі нової історії України Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, академік НАН України Ісаєвич Ярослав Дмитрович, директор Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Дашкевич Ярослав Романович, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

- кандидат історичних наук Турій Олег Юрійович, заступник директора Інституту історії Церкви Львівської Богословської Академії Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України XIX-поч. XX ст.

Захист відбудеться 13 березня 2001 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради № 35.222.01 для захисту дисертацій в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України.

Автореферат розісланий 10 лютого 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ф. І. Стеблій

Анотації

Бандрівський М.С. Пам'яткоохоронна діяльність Церкви в контексті національного-культурного руху в Галичині (кінець XIX-XX ст.).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 2001.

У контексті національно-культурного руху в Галичині наприкінці XIX-XX cт. досліджується пам'яткоохоронна діяльність Церкви. Простежується роль Ставропігійського інституту та Церковного музею у Львові у збереженні пам'яток національної культури, пам'яткоохоронна діяльність його засновника - Митрополита Андрея Шептицького. Розглядаються музейна робота і пам'яткоохоронні навчальні програми у Львівській Богословській Академії. Простежується роль Української греко-католицької церкви у підготовці та проведенні у 1934-1941рр. історико-археологічних досліджень княжого Галича та вплив результатів цих досліджень на національно-культурне життя галицьких українців. Аналізуються умови пам'яткоохоронної діяльності Церкви у післявоєнний період, коли внаслідок репресивних акцій радянської влади проти Українських греко-католицької і православної церков втратилася тяглість пам'яткоохоронних традицій, які активно відроджуються.

Ключові слова: охорона пам'яток, Церква, релігія, український національно-культурний рух у Галичині.

Бандривский М.С. Памятникоохранная деятельность Церкви в контексте национально-культурного движения в Галичине (конец XIX - XX ст.).- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины.- Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины.- Львов, 2001.

В контексте национально-культурного движения в Галичине в конце XIX-XX вв. исследуется памятникоохранная деятельность Церкви. Прослеживается роль Ставропигийского института, в частности раскрваются его инициативы в проведении археологических раскопок (княжеский Галич, Звенигород), археологическо-библиографической выставки 1888 года, вызвавшие широкий резонанс в галицком обществе. Анализируется памятникоохранная деятельность Митрополита Андрея Шептицкого, выразившаяся в создании на его средства в 1905 году Церковного музея во Львове, учреждении церковных и епархиальных архивов и т. п. Раскрывается деятельность возглавляемой Андреем Шептицким Митрополичьей консерваторской комиссии, обеспечившая важные научные открытия (выявление под фундаментами собора св. Юра во Львове остатков древнерусского храма, а в усыпальной крипте захоронений известнейших иерархов, духовных лиц. Рассматривается музейная работа и памятникоохранные учебные программы во Львовской Богословской Академии, в которой ее ректор (впоследствии - Глава УГКЦ) Йосиф Слипый ввел в 1931-1934 годах учебный курс по археологии Украины для повышения общекультурного уровня будущих священников галицких епархий. Прослеживается роль Украинской греко-католической церкви в подготовке и проведении в 1934-1941гг. историко-археологических исследований княжеского Галича и влияние результатов этих исследований на национально-культурную жизнь галицких украинцев. Анализируются условия памятникоохранной деятельности Церкви в послевоенный период, когда вследствие репрессивных акций советской власти против Украинских греко-католической и православной церквей была утрачена преемственность памятникоохранных традиций, которые активно возрождаются.

Ключевые слова: охрана памятников, Церковь, религия, украинское национально-культурное движение в Галичине.

Bandrivsky M. S. The monumental-protecting activites of the Church within the context of the National and Cultural movement in Halychyna.- Manuscript.

A dissertation submitted for the degree of Candidate of Historical Science on speciality 07.00.01 - History of Ukraine.- Institute of Ukrainian Studies named after I. Krypiakevych.- L'viv, 2001.

The dissertation investigates the monumental-protecting activities of the Church within the context of the National and Cultural Movement in the late 19th-20th cc. in Halychyna. It traces the role the Stauropigeon Institute and the Church Museum in L'viv had played to conserve the national culture monuments, as well as the monumental-protecting activities of the Museum's founder, - the Metropolitan Andrey Sheptyts'kyi. The author examines the museum activities and the monumental-protecting syllabi in the L'viv Theological Academy. The researcher traces the role of the Ukrainian Greek-Catholic (Uniate) Church in the preparation and the holding in 1934-1941 of the historical and archaeological explorations in the Princely Halych and the way their outcome had influenced the national and cultural life of the Ukrainians in Halychyna, the monumental-protecting activities of the Church in the postwar period when, following the repressive campaign of the Soviet power against the Ukrainian Greek-Catholic and the Ukrainian Orthodox Churches the continuity of the monumental-protecting traditions had been severed. The latter are being actively revived at present.

Key words: the protection of monuments, Church, religion, the Ukrainian National and Cultural Movement in Halychyna.

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Ступінь цивілізованості держави можна визначити за її ставленням до пам'яток минулого. Особливо актуальним це є для України, яка, повернувшись на шлях самостійного розвитку, намагається відповідним чином налагодити пам'яткоохоронну роботу. Роль Церкви - її вищих ієрархів, священиків та чернецтва - у пам'яткоохоронній діяльності в Галичині ще не була предметом спеціального дослідження. Донедавна залишався недооціненим вклад у цю справу Ставропігійського інституту, зокрема той резонанс, який викликали археологічно-бібліографічна виставка 1888 року або ж розкопки давньоруських храмів княжого Галича. Зацікавлення Церкви пам'ятками національної культури, особливо проблемами їх збереження, зросло з приходом у 1901 році на митрополичий престол Андрея Шептицького, який того ж року зініціював відкриття Археологічного музею у Львівській Духовній семінарії, а через чотири роки - Церковного музею у Львові, який згодом був перетворений у Національний. Ці традиції продовжив ректор Львівської Богословської Академії Йосиф Сліпий, запровадивши з 1931 року навчальний курс з археології України для підвищення культурно-освітнього рівня майбутніх священиків галицьких єпархій. Пам'яткоохоронна проблематика займала помітне місце в діяльності консерваторської комісії, з ініціативи якої у 1931-1933 роках були проведені перші розкопки у підземеллях собору св. Юра у Львові та розпочато широкомасштабні археологічні дослідження княжого Галича. Результати цих пошуків, зокрема відкриття Ярославом Пастернаком фундаментів літописного Успенського собору, викликали колосальний резонанс у національно-культурному житті галицьких українців. Атмосфера бурхливого творчого піднесення (творчість Олени Кульчицької, Антона Павлося, Юліана Дороша та ін.), яку витворили фінансовані Церквою розкопки в давньому Галичі, панувала до початку осені 1939 року. У перші післявоєнні десятиліття Церква у Західній Україні, будучи насильно ліквідованою радянською владою, втратила тяглість пам'яткоохоронних традицій, і лише з відновленням державної незалежності Церква повертається до проблем пам'яток національної культури.

Дисертаційне дослідження є частиною планових тем Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Національний рух на західних землях України в кінці XVIII - на початку XX ст. та Інституту релігієзнавства Львівського музею історії релігії "Пам'яткоохоронна діяльність релігійних організацій в Україні XIX-XX ст.".

Об'єкт дослідження - пам'яткоохоронна діяльність Церкви у контексті національно-культурного руху в Галичині з кінця XIX ст.

Предмет дослідження - зініційовані діячами церковно-релігійних інституцій музейні збірки, колекції, виставки, археологічні розкопки та їх роль у національному і культурному житті українців Галичини досліджуваного періоду.

Хронологічні рамки дослідження - кінець XIX-XX ст. З початку 1880-х років ставлення Церкви до пам'яток національної спадщини набуває особливої актуальності завдяки пожвавленню пам'яткоохоронної діяльності Ставропігійського інституту. Цей процес продовжувався до 1939 року, коли внаслідок репресивних акцій радянської влади була втрачена тяглість пам'яткоохоронних традицій Церкви на заході України, і щойно з початком 1990-х років вони відновилися.

Мета і завдання дослідження: відтворити пам'яткоохоронну діяльність церковних ієрархів, інституцій, священиків та чернецтва впродовж кінця XIX - XX ст. та її роль у національно-культурному житті галицьких українців.

Реалізація цієї мети передбачала з'ясування:

- ролі Ставропігійського інституту у збереженні пам'яток національної культури;

- пам'яткоохоронної діяльності Церковного музею у Львові;

- музейної роботи і пам'яткоохоронної навчальної програми у Львівській Богословській Академії;

- пам'яткоохоронного аспекту співпраці Церкви і Наукового товариства ім. Тараса Шевченка;

- пам'яткоохоронної діяльності Церкви у другій половині ХХ ст., зокрема за умов державної незалежності України.

Наукова новизна дисертації. Відтворено цілісну картину пам'яткоохоронної діяльності Церкви в контексті національно-культурного руху в Галичині кінця XIX - XX ст., ролі в цьому процесі Ставропігійського інституту, Церковного і Національного музеїв у Львові, Львівської Богословської Академії, співпраці церковних установ з Науковим товариством ім. Тараса Шевченка, визначено етапи пам'яткоохоронної роботи греко-католицької церкви та духовенства.

Основні положення дисертації можуть бути використані для написання узагальнюючих праць, підручників і науково-методичних посібників з історії пам'яткоохоронних досліджень в Україні, релігієзнавства, у викладацькій та історико-краєзнавчій роботі.

Основні результати дисертаційної роботи апробовані на засіданні відділів середньовічної та нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, на загальноукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема на Міжнародних "Круглих столах" "Історія релігій в Україні" (Львів, 1995, 1996, 1997, 1998), Шашкевичівських читаннях (Трускавець, 2000), у публікаціях "Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Постаті української археології" (Львів, 1998; вип.7), в "Записках Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника" (Львів, 2000; вип.7/8), у "Віснику НТШ" (1992), "Записках НТШ" (Львів, 1993) та "Богословії" (Рим, 1993).

Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (262 найменування), ілюстративного матеріалу (14 рисунків). 164 с., 22 с. - переліку використаних джерел та літератури, 14 с. - ілюстративного матеріалу.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, територіальні та хронологічні межі, мета і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, наукова новизна та практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано стан наукової розробки теми, характер джерельної бази, наукові принципи та методи вивчення пам'яткоохоронної діяльності Церкви. В українській історіографії немає праці про пам'яткоохоронну діяльність Церкви в Галичині. В опублікованих працях автори обмежуються загальними міркуваннями, і то тільки з окремих аспектів теми. Прикладом цього можуть служити праці ченця і крилошанина о. Антона Петрушевича.

Значний імпульс пожвавленню пам'яткоохоронної діяльності Церкви в Галичині дали археологічні розкопки, започатковані Ізидором Шараневичем та о. Львом Лаврецьким 1882 року в Крилосі. Результатам цих досліджень присвячена розвідка Івана Франка "Нові розкопи д-ра Шараневича в Галичині". Аналізуючи розкопані в Крилосі фундаменти церкви св. Спаса, про яку під 1153 роком згадує Київський літопис, Великий Каменяр порушив також потребу досліджень і інших пам'яток сакральної архітектури.

Важливим аспектом пам'яткоохоронної діяльності Церкви були виставки Ставропігійського інституту, який, будучи світською організацією греко-католицької церкви, до початку 90-х років XIX ст. залишався єдиною науковою інституцією галицьких українців. У підготовці і проведенні церковно-археологічних виставок 1885 і 1888 років взяли участь Львівська і Перемиська греко-католицькі Капітули, ігумени і протоігумени василіанських монастирів та ін. Численні відгуки і коментарі, опубліковані у тогочасних періодичних виданнях (схвально про Ставропігійську виставку 1888 року відгукнулась "Газета Народна", з'явилися рецензії й інших неукраїнських організацій: Оссолінських, Дідушицьких та ін.), свідчили про загальне захоплення галицького суспільства багатством експонованих пам'яток старовини. Успіх Ставропігійської виставки був наслідком її фахової підготовки: упорядником бібліографічної частини став Антін Петрушевич, тоді як організацію археологічно-артистичної (мистецької) частини провів Ізидор Шараневич. У 1889 році заходами Ставропігійського інституту було опубліковано "Звіт про виставку", а роком пізніше видано її "Каталог". Обидві праці стали першими в історії пам'яткоохоронних досліджень у Галичині реєстрами пам'яток національної культури, які були врятовані Церквою.

Дослідження пам'яткоохоронної діяльності релігійних інституцій пожвавилося на зламі століть, особливо після 1901 року, коли на митрополичий престол зійшов Андрей Шептицький. "Митрополит любить старину і збирає її цілою силою. Хоче лишити народови пам'ятку по собі та народ піднести хоча до якоїсь культури", - писав у своїх спогадах особистий секретар Митрополита Андрея Шептицького Йосиф Гродський. Один із найближчих сподвижників Митрополита Андрея - Іларіон Свєнціцький - подав багато маловідомих фактів про розбудову Церквою пам'яткоохоронної роботи, зокрема про створення Андреєм Шептицьким у 1905 році Церковного, згодом - Національного музею у Львові. Найбільш інформативною у цьому плані є стаття Іларіона Свєнціцького "Національний Музей ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького", опублікована в газеті "Діло" за 1911 рік. Участь західноукраїнського духовенства у збереженні пам'яток старовини висвітлено в працях Івана Кревецького "Вакаційний "промисл" г-на Д-ра А. Яворського з Києва на галицькім терені в користь російських бібліотек і музеїв", "Покладімо сьому край!", "В справі охорони пам'яток нашої старої культури" та ін., опублікованих напередодні Першої світової війни. Про діяльність Церкви та духовенства в цьому контексті писав Митрополит Андрей у статті "З історії і проблєм нашої штуки".

У 20-30-х роках ХХ ст. пам'яткоохоронну діяльність Церкви аналізував тодішній директор Музею НТШ Ярослав Пастернак, внесок якого у вивчення досліджуваної проблеми вельми поважний. Його праці можна поділити на три групи: 1 - статті про підготовку і проведення розкопок спільною експедицією Церкви та НТШ усипальної крипти (1932 р.) та нави (1933 р.) архікатедри св. Юра у Львові; 2 - статті про пам'яткоохоронні навчальні програми Львівської Богословської Академії 1931-1935 років, частина з яких передбачала участь студентів-богословів у археологічних розкопках; 3 - чисельна група статей про підготовку, проведення і результати великомасштабних розкопок княжого Галича, які за дорученням Митрополита Андрея Шептицького і на його кошти провадив Ярослав Пастернак у Крилосі з 1934 до 1941 року. Цікаві, часом - суперечливі судження з приводу відкриття Я. Пастернаком фундаментів Успенського собору в Крилосі містяться у працях Володимира Січинського, Миколи Голубця, Миколи Андрусяка, Василя Щурата, Володимира Залозецького та ін.

Загалом, дослідження істориків з окресленої проблеми не позбавлені суб'єктивізму, деяких ідеологічних симпатій. Останні найбільш характерні для праць кінця XIX - початку ХХ ст., які були віддзеркаленням того двоподілу (русофільський та український напрями), що був притаманний національному руху в Галичині окресленого періоду.

Перебуваючи під тиском атеїстичної ідеології та цензурних заборон, українська радянська історіографія не була зацікавлена в об'єктивному висвітленні пам'яткоохоронної діяльності Церкви, і тому, як правило, ця проблема замовчувалася. Однак, незважаючи на спротив офіційної влади, Товариству охорони пам'яток історії та культури вдавалося публікувати у своєму періодичному органі, у збірниках тез конференцій та інших виданнях матеріали про роль церковних інституцій у збереженні пам'яток національної культури (праці Ігоря Кудина, Ярослава Ісаєвича та ін.). Зростаючий інтерес до вивчення історії Церкви за останнє десятиліття не оминув і проблематики пам'яткоохоронних досліджень релігійних інституцій. Свідченням цього є низка статей у релігійних виданнях ("Богословія", "Лавра", "Мета", "Київська Церква" та ін.), частина яких, зокрема про результати розкопок спільної архітектурно-археологічної експедиції УГКЦ і НТШ в усипальній крипті собору св. Юра у Львові у 1991-1992 роках, написана дисертантом.

Зарубіжні дослідники діяльності Церкви в Галичині вивчали тільки окремі аспекти пам'яткоохоронної діяльності УГКЦ (праці Дарії Маркусь, Михайла Марунчака та ін.). У монографії Дарії Маркусь досліджено роль закордонних церковних владик, насамперед Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого, у пам'яткоохоронних справах.

Отже, роль і місце греко-католицької церкви у національно-культурному житті галицьких українців, зокрема у пам'яткоохоронній діяльності, досліджувалися тільки фрагментарно, а пам'яткоохоронна діяльність Церкви кінця XIX - ХХ ст. ще не була об'єктом спеціального грунтовного вивчення.

Джерельна база роботи - архівні документи, передусім 408-го фонду (греко-католицький митрополичий ординаріат) та 201-го фонду (греко-католицька митрополича консисторія) Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Особливий інтерес становлять листи Івана Крип'якевича, Кирила Студинського, Олекси Новаківського та ін. до Митрополита Андрея Шептицького, ректорату Львівської Богословської Академії, протоколи про заснування за участю Митрополита Андрея мистецької школи у Львові. У роботі також використано 129-й фонд ЦДІА України у м. Львові (Львівський Ставропігійський інститут у Львові), зокрема про підготовку та проведення археологічно-бібліографічної виставки 1888 року та створення Музею Ставропігійського інституту. Участь Митрополичої консерваторської комісії в археологічних дослідженнях Львова і Крилоса (княжого Галича) відтворено у звітах Ярослава Пастернака, частина яких (зокрема про розкопки 1932-1933 років у підземеллях катедри св. Юра у Львові) зберігається у 408-му фонді греко-католицького митрополичого ординаріату. Історичне тло досліджуваних подій допомогли відтворити часописи "Вісник для русинів Австрійської держави", "Слово", "Діло", "Зоря" та ін.

Використані джерела різноманітні за змістом, обсягом і переважно вперше залучаються до наукового обігу. Проаналізовані джерела у співставленні з іншими матеріалами дають можливість нового підходу до усталених в історіографії оцінок масштабів пам'яткоохоронної діяльності греко-католицької церкви та духовенства.

У другому розділі "Пам'яткоохоронна діяльність Церкви кінця XIX - початку ХХ ст." проаналізовано становлення цієї роботи в Галичині, роль у цьому Ставропігійського інституту та Церковного музею у Львові.

Особлива заслуга у збереженні та популяризації пам'яток минулого належала визначним представникам духовної еліти - Івану Могильницькому, Івану Лаврівському, єп. Михайлові Левицькому, єп. Михайлові Снігурському та ін. Однак тільки у 30-х роках ХIХ ст. у Галичині відбувся справжній прорив у просвітянсько-культурницькій сфері, зумовлений, у першу чергу, активною діяльністю трьох молодих семінаристів: Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича, які проголосили програму культурного українства. Найбільш значний внесок у пам'яткоохоронну справу зробив Іван Вагилевич, який відкрив і описав низку об'єктів із ранньосередньовічною наскельною забудовою в Українських Карпатах - Урич, Бубнище, Розгірче, Синевидсько Вижнє та ін.

Хоча Церква в Галичині ще не мала чітко окресленої програми збереження пам'яток старовини, однак у церковних ієрархів, священиків та чернецтва було глибоке розуміння її значимості. Збереження пам'яток старовини цікавило Церкву з різних аспектів, зокрема щодо ґенези сакральної архітектури, іконопису, духовного подвижництва (печерні скити) та ін. Низку важливих пам'яткоохоронних проблем порушив у своїх працях чернець і крилошанин греко-католицької митрополичої Капітули у Львові о. Антін Петрушевич, за ініціативою якого при Народному Домі у Львові в 1873 році був заснований Музей старожитностей. Завдяки старанням Антона Петрушевича наприкінці XIX ст. Музей володів однією з найбагатших колекцій рукописів, стародруків, ікон, археологічних знахідок.

Усе ще маловивченою залишалася пам'яткоохоронна діяльність отця-домініканця Вікентія (Садока) Баронча. З-під пера останнього вийшло, за даними Ярослава Дашкевича, майже 30 монографій та понад 80 статей і нарисів, зокрема "Пам'ятки міста Жовкви" (1852), "Пам'ятки міста Станиславова" (1858), "Язлівецькі пам'ятки" (1862), "Вільне торговельне місто Броди" (1865), "Бучацькі пам'ятки" (1882), "Вістка про Пониковицю Малу" (1886), "Залізці. Історичні записки" (1890) та ін. Неопублікованими залишилися нариси Вікентія Баронча про пам'ятки в інших місцевостях, матеріали до яких згоріли у 1916 році, коли російські війська підпалили домініканський монастир у Підкамені, в якому В. Баронч провів безвиїзно 40 років свого життя.

У двох останніх десятиліттях XIX ст. активну пам'яткоохоронну роботу розвинув Ставропігійський інститут. Наукові завдання останнього визначала програма вивчення історії рідного краю, яку окреслив Собор руських вчених 21 жовтня 1848 року. Ця програма передбачала збір та наукове опрацювання письмових, матеріальних і епіграфічних пам'яток, а також написання на їх основі історичних досліджень. Фактично до 1892 року, коли статусу наукового закладу набуло Наукове товариство ім. Шевченка (далі - НТШ), Ставропігійський інститут залишався єдиною науковою інституцією галицьких українців. Будучи світською організацією греко-католицької церкви, Ставропігійський інститут реалізовував ідеї, закладені насамперед самою Церквою.

У першій половині 80-х років XIX ст. у різних місцевостях Галичини внаслідок археологічних розкопок було здобуто багатий матеріал, зокрема з історії ранньосередньовічних церков (наприклад, княжого Галича). Це стимулювало релігійні та світські організації щодо осмислення виявленого матеріалу. 9-11 вересня 1885 року у залах Львівської Політехніки була розгорнута перша українсько-польська археологічна виставка, значною мірою укомплектована колекціями Ізидора Шараневича, Готфріда Осовського, Володимира Деметрикевича. В першій секції були виставлені знахідки розкопок фундаментів церкви св. Спаса в Крилосі; друга секція була укомплектована пам'ятками церковної старовини. За свідченням Готфріда Осовського, там були представлені "орнати, капи, антипедії, хрести, келихи, монстранції, релікварії, ікони, портрети, фігури та ін. Значна частина цих предметів була представлена тут завдяки старанням Ставропігійського інституту, руського Народного Дому у Львові, Перемиської латинської катедри, латинського Капітулу в Жовкві, монастирів оо. Василіян, Францисканів і Кармелітів".

1888 року Ставропігійський інститут відкрив власну археологічно-бібліографічну виставку до 900-ї річниці запровадження у Русі християнства та 40-річчя правління монарха Франца-Йосифа. Ініціатори виставки - Антін Петрушевич та Ізидор Шараневич - 14(26) квітня 1888 року звернулися до співвітчизників, а передовсім до владик Перемиської і Станіславівської єпархій, та духовенства, "щоби воно 1) проголосило в своїх єпархіях по всіх церквах передивитися старослов'янські церковні книги і рукописи, зробити короткий список таких книг з позначенням місця друкування та року видання їх до кінця XVIII cт. і надіслати до кінця червня 1888 року до Ставропігійського інституту; 2) передивитися старовинні фелони, епітрахелі, плащаниці, антимінси та інше церковне начиня, як, наприклад, ікони, хрести, посудини, якщо вони своєю старовиною, складом або формою якось вирізняються, то в такому разі проситься прислати такі предмети...".

На цей заклик відгукнулося майже 35 священиків, а також митрополит Сильвестр Сембратович, Львівська і Перемиська греко-католицькі Капітули, ігумени та протоігумени василіанських монастирів.

Ставропігійська виставка 1888 року викликала широкий резонанс у тогочасному галицькому суспільстві. Вперше так наочно була задемонстрована потреба опіки над пам'ятками старовини не лише церковних інституцій, а й широкої громадськості. Через рік на основі виставки за ініціативою Ізидора Шараневича був заснований Музей Ставропігійського інституту, який складався з двох відділів: археологічно-артистичного і бібліографічного. 13 березня 1890 року було укладено перший каталог Ставропігійського музею, в якому нараховувалося 60 рукописів, 243 стародруки, 1022 документи, 313 предметів церковного мистецтва.

З приходом у 1901 році на митрополичий престол Андрея Шептицького греко-католицька церква активно включилася у справу збереження національної спадщини. У листі-розпорядженні Митрополит звернув увагу на потребу збереження пам'яток минулого, зокрема іконопису, та створення церковних і єпархіальних архівів, щоб передавати до музею старі церковні книги, акти, ікони, ризи, про які "ніхто не дбав". Йшлося про Археологічний музей, відкритий 1901 року у Львівській Духовній семінарії. Двома роками згодом на засіданні центральної комісії пам'яток мистецтва та історії тодішній головний консерватор (охоронець) пам'яток Олександр Колесса вніс пропозицію "утворити центральний музей для василіянських старожитностей". Це питання було вирішене 1905 року, коли Митрополит передав до заснованого ним Церковного музею свою збірку старовинних речей: тридцять ікон XV-XVII ст., 200 стародруків та рукописи XV-XVIII ст. У Церковному музеї Митрополит запровадив систематичний опис набутого матеріалу у семи відділах: 1) стародруки, 2) рукописи слов'янські, 3) архів, 4) ікони, 5) етнографія, 6) археологія, 7) підручна бібліотека.

У 1908 році для функціонування Церковного музею Митрополит Андрей заснував кураторію, до якої увійшли відомі науковці, чільне духовенство: о. офіціал А. Білецький, о. прелат. І. Чапельський, д-р Т. Соловій, професори Кирило Студинський, Іван Левинський та ін. Станом на останній рік свого існування у Церковному музеї було: 1372 друковані книги, 533 слов'янські рукописи, 1903 іншомовні рукописи, 635 друкованих іншомовних книг, 699 рукописів з Галичини, 555 актів і грамот, 585 ікон, 875 образів, 353 літургійні матерії, 779 етнографічних предметів, 128 археологічних знахідок, 164 різьблені вироби, 61 церковне начиння, 182 християнські металеві пам'ятки. Стараннями Митрополита в Церковному музеї було започатковано портретну галерею духовенства УГКЦ, експонати до якої надходили від самого Митрополита, Митрополичої консисторії, а також храмів, монастирів, зокрема василіанських, зі Студіону та від окремих осіб. Напередодні Першої світової війни значна частина цих матеріалів стала основою колекційних збірок Національного музею у Львові.

У третьому розділі - "Роль Церкви у збереженні пам'яток національної культури у міжвоєнний період" - з'ясовується участь церковних інституцій у дослідженні пам'яток Галичини та вплив їх результатів на національно-культурне життя тогочасного суспільства.

Вагомий внесок у збереження пам'яток історії та культури зробила Львівська Богословська Академія, відкрита на базі колишньої Львівської Духовної семінарії 6 жовтня 1929 року. Із благословення Митрополита Андрея ректор Богословської Академії Йосиф Сліпий залучив до професорського колективу кращих представників науки і духовенства, серед них - археолога-палеолітознавця Юрія Полянського та тодішнього (з 1928 року) директора Музею НТШ Ярослава Пастернака. Розуміючи значення для виховного процесу пам'яток національної культури та потребу їх пошуку і збереження, Йосиф Сліпий заснував при Богословській Академії музей, який розміщався у п'яти залах. Директором його став відомий дослідник церковної архітектури Михайло Драган. На початку 30-х років у Музеї Богословської Академії нараховувалась 1321 одиниця збереження (значна частина їх надходила з експедицій, організованих Ярославом Пастернаком). "Археольогічний матеріал, добутий фінансованими через Богословську Академію екскурсіями, - писав у 1934 році Ярослав Пастернак, - зберігається у новозаложенім музею як показовий матеріал до викладів та засновок необхідного при високошкільній катедрі археольогічного кабінету. Таким чином з'явився на полі української археольогії новий, дуже сильний чинник: виховується нове покоління духовенства, яке попри теольогічну високу освіту винесе з мурів Богословської Академії ще й нове теоретичне й практичне значення рідної старовини, вже необхідне сьогодні при культурно-освітній праці на селі та конечне до відповіднього, наукового добування нових матеріалів для української археольогії". Разом зі студентами-богословами у 1931-1935 рр. Ярослав Пастернак розвідав і розкопав низку пам'яток в околицях Ходорова, Бібрки, Перемишлян та ін. Укладений і прочитаний Ярославом Пастернаком у Богословській Академії курс лекцій з найдавнішого минулого західноукраїнських земель здобув загальне визнання. Лекції Ярослава Пастернака, писала у 1934 році газета "Діло", піднесли "освітній рівень будучих священників та належного їм престижу як учителів народу на кожному полі. У той спосіб вийшли з Богословської Академії вже два випуски священників, разом яких 90 душ, з першою досі у всіх трьох галицьких єпархіях археологічною підготовкою".

У 1932-1933 роках на прохання Митрополичої консерваторської комісії археологічна експедиція Музею НТШ провела розкопки у підземеллях собору св. Юра у Львові. У підвівтарній крипті Ярослав Пастернак виявив кістницю та 15 окремих захоронень церковних ієрархів, священиків та ченців Святоюрського монастиря, а під навою катедри - залишки давньоруської дерев'яної церкви, збудованої, як тоді вважали, князем Львом близько 1280 року.

Починаючи з середини 30-х років співпраця Церкви і НТШ вилилася у широкомасштабні розкопки княжого Галича, зокрема кількарічні дослідження літописного Успенського собору, точне місцезнаходження його було невідоме, а остання письмова згадка про нього датувалася 1255 роком. Ініціатором цих пошуків був, ймовірно, Ярослав Пастернак, який, як ніхто інший з тогочасного оточення Митрополита, мав фахове, предметне уявлення про цю справу. Тому "Його ексцеленція Митрополит А. Шептицький навесні 1934 року поручив мені, - писав Ярослав Пастернак, - вести його ж коштом нові систематичні розкопки на всьому терені колишньої столиці".

Для УГКЦ пошуки в Крилосі найважливішого храму Галицької Русі мали важливе церковно-історичне значення, оскільки з Успенським собором пов'язували створення у самому Галичі в середині XII ст. окремого єпископства, тобто першопочатків Галицької митрополії.

Упевненість Ярослава Пастернака у припущеннях щодо ймовірного місцерозташування галицького собору, про який близько 700 років нічого не було відомо, ґрунтувалася на двох обставинах: по-перше, на власному досвіді, набутому в Празі на Градчанах під час розкопок двох виявлених ним романських храмів XI-XII ст.; по-друге, на досить точному локалізаційному орієнтирі галицької катедри, який подав Йосиф Пеленський на початку століття, а саме: собор "міг стояти там, де сьогодні є парохіяльна крилоська церква". 25 липня 1936 року поблизу вказаного Йосифом Пеленським місця експедиція Ярослава Пастернака на глибині 2,8 м справді натрапила на фундаменти княжого Успенського собору, які сягали 37 м у довжину. Галицька катедра виявилася трьохапсидною, центробанною і шестистовпною, тобто саме такою, якою бачив її в уяві Йосиф Пеленський, і лише на півтора метра коротшою і на стільки ж вужчою за Софіївський собор у Києві. Несподіваним відкриттям 1937 року стало виявлення в притворі розкопаної катедри кам'яного саркофага, в якому містилось безінвентарне поховання невизначеного часу. Останнє, зважаючи на хвилю патріотичного піднесення, спричиненого розкопками храму, відразу ототожнили з останками князя Ярослава Осмомисла.

Відкриття фундаментів Успенського собору княжої столиці стало значною подією у тогочасному науковому і національно-культурному житті галицьких українців. Уперше так наочно проявилися ознаки нашої державності - фундаменти храму XII cт., який своїми розмірами не поступався найбільшим тогочасним святиням Києва та Чернігова. До місця проведення розкопок почалося масове паломництво. Один з очевидців - управитель крилоських дібр греко-католицької митрополії Дмитро Герчанівський - згадував, що сотні людей щоденно, а у свята - то й по кілька тисяч відвідували Крилос. Одного разу прийшли люди аж із Волині, добираючись пішки, бо польська поліція завертала подорожніх із залізничних станцій і доріг довкола Галича. "Щоденно можна було бачити тут, - писав Дмитро Герчанівський, - богомільних прочан, які відмовляли молитву над саркофагом, зовсім так, як це робили богомільні прочани в Печерській лаврі, у Почаєві чи на інших прощах. Тут вони цілували добуту з ровів землю і брали грудку з собою".

Тема княжого Галича відразу стала опрацьовуватися митцями - художниками і скульпторами. Під враженням розкопок Олена Кульчицька у 1937-1938 роках створила ряд підготовчих картонів для великої композиції "Закладення храму Успіння Пр. Богородиці в Крилосі". У 1938 р. Антін Павлось створив графічний портрет князя Осмомисла. За черепними кістками дівчини, яка була похована поруч із саркофагом, Антін Павлось зробив пластичну реконструкцію її обличчя, з якого виготовив одну з найкращих своїх теракотових статуеток "Княжна з Крилоса", серійне продукування якої налагодила керамічна фабрика Івана Левинського. Продаж цих статуеток давав додаткові кошти на проведення розкопок. Цій же меті служили спеціальні наліпки на всю поштову кореспонденцію, яку відправляли з Крилоса. Тоді ж за ініціативою Церкви був створений "Фонд консервації руїн галицької катедри", на рахунках якого акумулювалися кошти на її збереження. Визначний кінооператор Юліан Дорош розпочав зйомки кольорового фільму з життя України-Русі XII cт. (робоча назва "Крилос"), сценарій до якого написав Володимир Софронів-Левицький, а мистецтвознавець і художниця Ірина Гургула, згідно із вказівками Ярослава Пастернака, спроектувала одяг для персонажів фільму. На провідні ролі були запрошені актори Андрій Поліщук і Марія Сафіянівна. Проби фільму відбувались улітку 1939 року в митрополичому саду архікатедри св. Юра у Львові. Атмосфера бурхливого творчого піднесення, яку витворили розкопки в княжому Галичі, панувала до початку осені 1939 року.

У четвертому розділі - "Пам'яткоохоронна діяльність Церкви у післявоєнний період" - аналізується діяльність церковних інституцій в еміграції та Україні. Соціально-політичні зміни після Другої світової війни унеможливили продовження пам'яткоохоронної діяльності Церкви в Західній Україні. На т.зв. Львівському соборі 1946 року була ліквідована УГКЦ, радянська влада насаджувала ідеологію атеїзму і нетерпимості до будь-яких проявів національно-релігійного життя. З огляду на це світські та духовні діячі, які в передвоєнний час були причетні до пам'яткоохоронної діяльності Церкви і значна частина яких опинилася в діаспорі, вважали себе зобов'язаними продовжити справу збереження культурно-національних надбань, які знаходилися за межами України.

Стараннями Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого, звільненого 1956 року із сибірського заслання, у Римі були засновані Український Католицький Університет ім. Папи Климента, Колегія св. Софії та збудований собор св. Софії в українсько-візантійському стилі. Мозаїку і вітражі собору виконав Святослав Гординський, а іконопис за його ж проектом - студитський іконописець о. Ювеналій Й. Мокрицький. Одна з найцінніших реліквій української Церкви - мощі священномученика Йосафата Кунцевича - за ініціативою Йосифа Кардинала Сліпого 1963 року були урочисто покладені під престол св. Василія Великого у соборі св. Петра в Римі. Довголітній соратник Митрополита Андрея Ярослав Пастернак, емігрувавши 1949 року до Канади, прийняв запрошення свого колишнього учня, а на той час єпископа УКЦ І. Борецького провести археологічні розкопки на монастирищі XVII ст. у Мідленді (провінція Онтаріо, Канада), на якому відкрив поховання перших християнських місіонерів, замучених індіанцями. Ці та інші приклади пам'яткоохоронної діяльності української Церкви в еміграції, зокрема участь у спорудженні пам'ятника видатному будителеві українства в Галичині Маркіяну Шашкевичу у Вінніпезі та у створенні тут однойменного Інституту-Заповідника, в першу Кураторію якого ввійшов митрат УКЦ о. Йосиф Пуляк, свідчили про зростаючий інтерес греко-католицької церкви до національно-культурного життя діаспори. Значною мірою це стало можливим завдяки збереженню пам'яткоохоронних традицій, набутих Українською греко-католицькою церквою у Галичині у міжвоєнний період. церковний музей національний культура

З часу відновлення УГКЦ в Україні пожвавилася і її праця щодо пошуків та збереження пам'яток національної культури. Особливо великий обсяг пам'яткоохоронних робіт здійснила УГКЦ у 1991-1992 роках у зв'язку із перенесенням тлінних останків Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого із Рима в усипальну крипту собору св. Юра у Львові. На прохання Глави УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського в крипті були проведені розкопки, які виконала спільна експедиція Археологічної комісії НТШ та відділу архітектури, будівництва і реставрації храмів Львівського Архієпархіального управління УГКЦ. Розкопки тривали протягом 4 місяців, і вдруге, після робіт Ярослава Пастернака у 1932 році, було досліджено підземелля собору св. Юра. Виявлено поховання 15 духовних осіб, зокрема ігумена ЧСВВ у Львові Никифора Шептицького, ігумена Святоюрського монастиря Діонісія Сінкевича та ін., які були захоронені у крипті в 1764-1783 роках, а також останки ще близько 50 осіб. Знайдені під час розкопок предмети церковного вжитку, зокрема дерев'яні нагрудні хрести, вервечки, рештки одягу тощо, суттєво доповнили відомі аналогії. Особливу цінність становить передня частина святительного омофора XVII ст., який належав митрополитові Ісаї Копинському.

Під час розкопок 1991 року неочікуваною знахідкою у святоюрській крипті виявилася дерев'яна скринька із перепохованими кістками людського скелета. Як свідчила прикладена до них пояснювальна записка, написана Ярославом Пастернаком 31 серпня 1939 року на бланку Музею НТШ, кістки "є ті самі, які я найшов у камянім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер у 1187 р.".

Після повторного віднайдення цих останків у 1991 році дисертант, беззастережно довіряючи авторитетові Ярослава Пастернака, також поділяв правомірність співставлення знайдених у галицькій катедрі кісток із згаданою видатною історичною постаттю. Однак, детально проаналізувавши обставини їх первісного відкриття (поховання було безінвентарним), насамперед беручи до уваги повідомлення Омеляна Левицького, Льва Лаврецького, Ізидора Шараневича, а останньо - Юрія Лукомського (про відкриття ним у храмі XII ст. в Крилосі на Царинці аж чотирьох майже ідентичних до знайденого Ярославом Пастернаком монолітних саркофагів із вапняку), вважаємо неможливим надалі підтримувати вже усталену з цього приводу в українській історіографії традицію.

У 1970-1980 роках значний вклад у збереження національної спадщини внесло Товариство охорони пам'яток історії та культури, якому, незважаючи на спротив офіційної влади (наприклад, при складанні списків пам'яток і намаганні включити в нього якомога більше храмів), вдавалось із великими труднощами захистити від знищення десяти церков, капличок, іконостасів, придорожніх хрестів тощо. Завдяки наполегливим домаганням Ігоря Кудина, Ярослава Ісаєвича та ін. на Львівщині було відреставровано майже 50 пам'яток сакральної архітектури. У досліджуваний період активно вивчав і пропагував пам'ятки церковного будівництва і малярства видатний церковний діяч о. Володимир Ярема, обраний з початком відновлення державності Патріархом УАПЦ. Безпосереднє вивчення пам'яток на місці, їх докладний опис, фотофіксація свідчать про системний науковий підхід о. Володимира Яреми до церковної пам'яткоохоронної проблематики.

Нині пам'яткоохоронна діяльність Церкви в західних областях України ще не посіла того поважного місця, як за часів Митрополита Андрея Шептицького. Трапляються й прикрі випадки, коли через непродуманість рішень пам'яткам завдано відчутної шкоди. Так, близько 30% унікальних фундаментів Успенського собору XII ст. в Крилосі знищено і залито бетоном унаслідок незаконного будівництва на їх місці, яке освятив єпископ ординарій Івано-Франківської єпархії, нового храму і тільки звернення фахівців у цій справі до Президента України та Оргкомітету IV Міжнародного конгресу україністів змусило місцеву владу призупинити роботи. В цій та в інших справах щодо охорони пам'яток (наприклад, відхилення планів забудови Святоюрської гори у Львові та повернення Церкві митрополичих палат) в останній час помітну роль відіграє Верховний Архієпископ Львова Кардинал Любомир Гузар.

З урахуванням нового Закону України "Про охорону культурної спадщини" видається доцільним відновлення у структурі Львівського Архієпархіального управління відділу архітектури, будівництва і реставрації храмів, що дасть можливість Церкві активніше впливати на пам'яткоохоронні проблеми.

Висновки

1. Вивчення пам'яткоохоронної діяльності Церкви у контексті національно-культурного руху галицьких українців є актуальною проблемою, оскільки дає підстави більш цілісно відтворити участь релігійних інституцій, церковних ієрархів та ін. у збереженні пам'яток національної культури.

2. Наприкінці XIX ст. активну пам'яткоохоронну роботу проводив Ставропігійський інститут, наукові завдання якого визначала програма вивчення історії рідного краю, окреслена Собором руських вчених 21 жовтня 1848 року. Пошукова, музейна та виставочна робота Ставропігійського інституту (зокрема експозиція 1888 року) викликала широкий резонанс у тогочасному галицькому суспільстві.

3. Після вступу на митрополичий престол Андрея Шептицького греко-католицька церква активно включилась у справу збереження національної спадщини. 1905 року засновано Церковний музей у Львові, створено церковні та єпархіальні архіви й ін. У Львівській Богословській Академії Ярослав Пастернак започаткував навчальний курс з археології України, що значно підвищило культурно-освітній рівень майбутніх священиків.

4. Діяльність Митрополичої консерваторської комісії, очолюваної Андреєм Шептицьким, принесла важливі наукові результати: під святоюрською катедрою у Львові розкрито залишки давньоруського храму, а у підвівтарній крипті собору - захоронення визначних ієрархів, духовних осіб.

5. Широкомасштабні розкопки у княжому Галичі Ярослава Пастернака на кошти Митрополита Андрея Шептицького відкрили унікальні пам'ятки давньоукраїнської культури, найвизначнішими з яких є фундаменти літописного Успенського собору. Ця знахідка викликала у Галичині потужну хвилю національно-культурного піднесення - паломництво до місця розкопок, мистецькі роботи Олени Кульчицької, Антона Павлося, кіносценарії Юліана Дороша та ін.

6. У післявоєнний період світські та духовні діячі української діаспори, які у 20-30-х рр. були причетними до пам'яткоохоронної діяльності Церкви в Галичині,- Ярослав Пастернак, Верховний Архієпископ Йосиф Сліпий та ін., продовжили збереження національних надбань українського народу. За умов радянської влади Церква в Західній Україні, будучи жорстоко переслідуваною, втратила тяглість пам'яткоохоронних традицій.

7. Відновлення державної незалежності дало можливість Церкві в останнє десятиліття відродити пам'яткоохоронну роботу у Західній Україні, хоча ця праця ще не посіла того поважного місця, яке вона займала за часів Митрополита Андрея Шептицького.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Пам'яткоохоронна діяльність Митрополита Андрея Шептицького // Записки ЛНБ ім. В. Стефаника.- Львів, 2000.- Вип.7/8.- С.459-466.

2. Археологічна діяльність Ізидора Шараневича (1829-1901) // Постаті української археології: Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині.- Львів.- Вип.7.- С.95-97.

3. Археологічні зацікавлення Івана Вагилевича // Шашкевичіана: Збірник наукових праць конференції.- Львів, 2000.- Вип.3/4.- С.137-140.

4. Митрополит Андрей Шептицький - меценат української археології // Берестейська Унія (1596-1996).- Львів, 1996.- С.204-207.

5. Структурний розподіл при вивченні світогляду, релігії та культової практики стародавнього населення Галичини // Історія релігій в Україні: Тези доп. та повідомл. III Міжнар. "Круглого столу".- Київ; Львів, 1993.- С.10, 11.

6. Схимницькі печери-келії на Рогатинщині // Збірник тез, повідомлень та доповідей наукової конференції "Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України".- Львів, 1995.- С.7-10.

7. Чиї ступні відбилися на каменях? // Пам'ятки України.- 1993.- №1-6.- С.114, 115.

8. Про "поганські камені" в Карпатах // Археологія.- 1989.- №3.- С.109-116.

9. З історії досліджень Успенського собору в Галичі // Записки НТШ.- Львів, 1993.- Т.ССХХV.- С.393-405.- (У співавт.).

10. Нові матеріали до історії катедри св. Юра у Львові // Богословія.- Рим, 1992.- №56.- С.157-195.- (У співавт.).

11. Катедральні храми Галичини.- Львів, 1992.- С.3-37.- (У співавт.).

Размещено на Allbest.ru