Сільська кооперація на Буковині (80-ті роки ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 94 (477.85)"18"/"19"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Сільська кооперація на Буковині (80-ті роки ХІХ - початок ХХ ст.)

Ботушанський Олег Васильович

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Чернівці - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Юрій Михайло Федорович, Чернівецький факультет Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри соціально-економічних наук

кандидат історичних наук, доцент Качараба Степан Петрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історичного краєзнавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться "29" серпня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий "24" липня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Карпо В.Л.

І. Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. До одного з характерних проявів самоорганізації людських мас, зокрема сільських трудівників, належала кооперація. Слово латинського походження "cooperatio" ввійшло в мови багатьох народів Європи, у тому числі також у мову українську, з єдиним глибоким і гуманним змістом - "співпраця". Для співпраці ж, як відомо, потрібне об'єднання зусиль, засобів тих, хто хоче співпрацювати.

Особливо стала відчутною потреба в об'єднанні (кооперації) трудових, матеріальних і грошових засобів для мільйонів дрібних сільських виробників ряду країн Європи, звільнених з феодальної залежності демократичною революцією 1848 р. Ставши особисто, юридично й економічно самостійними господарями, але при мінімальних земельних наділах, браку тяглової сили, матеріальних і грошових засобів, вони (зокрема, селяни Німеччини, а за ними й інших країн) почали в ході здійснення аграрних перетворень об'єднувати свої зусилля для спільної взаємодопомоги.

Стало на цей шлях і селянство багатонаціональної Австрії, до складу якої входила також її "далекосхідна" провінція Буковина. Хоч і з запізненням, значна частина буковинських незаможних і середньо заможних селян, запозичуючи західні зразки кооперації, впродовж кількох десятиліть створила сітку різного роду спілок, рятуючись від злиднів, чинячи об'єднаний спротив визискувачам-лихварям, представникам торгово-лихварського капіталу і навіть міським і крайовим картелям, що займалися збутом сільськогосподарської продукції.

Дослідження різних форм сільської кооперації Буковини, її організаційних засад і методів роботи, досягнень і недоліків - справа вельми актуальна, бо дає можливість, з одного боку, висвітлити одну із важливих, цікавих і малодосліджених сторінок історії буковинського селянства, а з другого - приглянутися до того історичного досвіду, якого набуло буковинське селянство в процесі подолання залишків старої епохи, остаточної трансформації колишніх феодальних відносин у ринкові, визначити, чи були селянські спілки на Буковині витвором самих тутешніх селян, чи творчим пристосуванням західних зразків до місцевих умов і потреб. Адже нині в Україні відбуваються чергові глибокі реформи в аграрному секторі. Після майже цілковитої ліквідації колгоспної системи йде активний пошук оптимальних форм організації господарювання по-новому, одним з проявів чого є створення і функціонування різного роду кооперативних об'єднань.

Після тривалого одержавлення "колгоспної" кооперації селяни відповідно до ст. 36 Конституції України, "мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних (виділення - наше), соціальних, культурних та інших інтересів". Зрозуміло, що реалізація цього права - річ складна, суперечлива, вимагає великих зусиль, самоорганізації, а то і впертої боротьби селян за проголошені права. Використання в якійсь мірі, чи бодай врахування в цій справі досвіду діяльності селянських спілок в краї в минулому має, отже, не тільки теоретичне, пізнавальне значення, але й до певної міри прикладне, звичайно, з врахуванням відмінностей епох, між якими пролягло ціле століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми, що розробляється кафедрою історії України Чернівецького національного університету під назвою: "Актуальні питання історії, історіографії та культури України ХVII - ХХ ст." Дисертант - співавтор виконання підтеми "Історичне минуле Буковини ХІХ - ХХ ст."

Мета і завдання дослідження: на основі комплексного аналізу багатьох різнопланових і різномовних джерел науково відобразити цілісну картину тогочасної кооперації в буковинському селі, її роль і значення в соціально-економічному житті селян краю зазначеного періоду.

Для досягнення вказаної мети в роботі передбачено вирішити такі завдання:

- обґрунтувати причини виникнення, витоки кооперативного руху буковинського селянства;

- показати особливе місце і значення в спілковому русі буковинських селян ощадно-кредитних спілкових кас;

- охарактеризувати діяльність споживчої і збутової кооперації;

- висвітлити основні напрямки і форми діяльності виробничої кооперації;

- з'ясувати роль крайових кооперативних об'єднань (союзів) у системі селянської кооперації Буковини.

Об'єкт дослідження - сільська кооперація на Буковині у пореформений період.

Предмет дослідження - форми і методи діяльності селянських кооперативних об'єднань різного профілю у 80-х роках ХІХ - на початку ХХ ст. як закономірний наслідок втягнення дрібних селянських господарств Буковини в систему ринкових відносин.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 80-ті роки ХІХ ст., коли з'являються перші об'єднання селян кооперативного характеру, до 1914 р., тобто до початку Першої світової війни, під час якої кооперація в буковинському селі майже цілком припинила своє існування.

Територіальні межі дослідження охоплюють історичну область Буковину, яка в досліджуваний період становила єдине політико-адміністративне, самоврядне й господарське ціле як окрема провінція Австро-Угорщини. Такий розгляд обумовлюється: а) підвищенням інтересу науковців, громадськості суміжних прикордонних "буковинських" територій України і Румунії, буковинської діаспори в різних країнах світу до історії всієї Буковини; б) створенням як у Чернівцях, так і в містах інших країн (Румунія, Німеччина та ін.) науково-дослідних центрів буковинознавства, які ведуть історичні дослідження в рамках колишньої усієї Буковини; в) проведенням цими центрами спільних наукових конференцій, читань, симпозіумів, здійсненням спільних публікацій матеріалів; г) можливістю порівняльного аналізу подій і явищ у північній (переважно українській) та південній (переважно румунській) частинах краю. Автор прагнув дотримуватися оптимального варіанту: загальні дані наводити по всій Буковині, а конкретні приклади для аргументації - в основному по Північній Буковині - нині складовій і невід'ємній частині держави України.

Методологічними засадами, якими керувався дисертант при виконанні роботи, були універсальні принципи історизму та наукової об'єктивності висвітлення історичного процесу.

Методи дослідження використовувалися різні: проблемно-хронологічний, системно-структурний, порівняльний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії здійснено комплексне дослідження такого важливого і своєрідного явища в соціально-економічному житті буковинського селянства в зазначений період, як кооперація, ідея якої не тільки не відійшла в минуле, а навпаки, набуває в наш час особливої актуальності.

Науково обґрунтовано витоки буковинської сільської кооперації, визначено основні і специфічні її організаційні засади.

На основі широкого кола джерел, конкретних і підсумкових даних вперше досить повно відтворено загальну картину діяльності ощадно-кредитної кооперації в буковинському селі.

Вперше практично в повному обсязі досліджено діяльність національних кооперативних об'єднань (союзів), визначено їх місце і роль в спілковому русі краю.

Істотно розширені відомості й зроблено наукові узагальнення про різні типи збутової і виробничої кооперації.

У науковий обіг введено значну кількість нових документальних джерел.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України, західноукраїнських земель, зокрема Буковини. Їх можна використати також при підготовці у вищих навчальних закладах лекційних занять та спецкурсів з історії України, з історичного краєзнавства, а у середніх школах - при проведенні уроків краєзнавчого характеру, в історико-краєзнавчих музеях - при влаштуванні певних експозицій, в лекційній пропаганді серед населення. В умовах реформування аграрних відносин в нашій країні тогочасний історичний досвід, набутий сільською кооперацією Буковини, може бути в якійсь мірі використаний чи врахований з метою уникнення недоліків у сучасних післяколгоспних реорганізаціях та відродженні справжньої повноправної кооперації.

Теоретичне значення дисертації полягає в обґрунтуванні деяких загальних закономірностей, притаманних спілковому руху на Буковині, та виокремленні ряду його особливостей, обумовлених соціально-економічними обставинами життя буковинського селянства досліджуваного періоду.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом встановлено:

а) періодизацію спілкового руху (80-ті рр. ХІХ ст. - зародження, 1903-1909 рр. - найвище піднесення, 1912-1913 рр. - деякий спад, 1914 р. - припинення діяльності у зв'язку з війною);

б) основні види і форми кооперації (ощадно-кредитні каси, крамниці, спілки з відгодівлі, страхування і збуту худоби, з оренди ріллі і пасовиськ, парцеляційні, меліораційні, з машинного обмолоту хлібів, молочарські, олійницькі, млинарські);

в) найбільш поширені форми кооперації (ощадно-кредитна, споживча);

г) позитивну роль кооперації в житті буковинського селянства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на кафедрі історії України Чернівецького національного університету. Їх було викладено також у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Педагогічні ідеї С. Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти і виховання" (Чернівці, 24-26 лютого 1999 р.); Міжнародному науковому конгресі "Українська історична наука на порозі ХХІ ст." (Чернівці 16-18 травня 2000 р.); ІV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, 5 жовтня 2000 р.).

Публікації. По темі дисертації опубліковано дев'ять наукових статей, в т.ч. вісім, визнаних ВАК як фахові.

Структура дисертації. Мета, завдання та характер дослідження визначили структуру дисертації обсягом 172 стор. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури (508 назв).

ІІ. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки і територіальні межі, визначено об'єкт, предмет і методологію, мету, завдання, показано зв'язок дослідження з науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - "Історіографія проблеми та джерельна база" - зроблено історіографічний огляд наукової розробки даної проблеми та охарактеризовано найголовніші архівні джерела й матеріали, що склали наукову базу дослідження.

Ця проблема в більшій чи меншій мірі уже привертала увагу дослідників, насамперед українських, в основному в зв'язку з вивченням історії Буковини. Одним з перших українських авторів, який добре знав як тогочасні теоретичні основи кооперації, так і її практику в краї, був проф. Чернівецького університету, визначний громадський і політичний діяч С. Смаль-Стоцький. У відомій праці "Буковинська Русь" (1897) він згадує про початки сільської ощадно-кредитної кооперації. З числа професійних українських істориків коротко, але із захопленням писав про успіхи сільської кооперації М. Кордуба в "Ілюстрованій історії Буковини" (1906). Тогочасний активіст спілкового руху на Буковині Л. Когут у своїй брошурі "Хліборобські спілки на Буковині" (1908), статті "Кооперація на Буковині" (1935) дав короткий, але ґрунтовний опис розвитку української кооперації в буковинському селі, особливо ощадно-кредитної. Ґрунтовністю аргументації про позитивні і слабкі сторони українських спілкових кас вирізняється брошура буковинського економіста М. Литвиновича "Економічний стан наших хліборобів і їх потреби" (1912). Окремі дані про українські спілки на Буковині подав у свій час Є. Дмитрів у "Ілюстрованій історії "Руської бесіди" в Чернівцях" (1909).

Серед наддніпрянських авторів особливо високо оцінив діяльність буковинської сільської кооперації талановитий історик, публіцист, кооператор на Київщині В. Доманицький у популярній праці "Про Буковину та життя буковинських українців" (1910). У такому ж позитивному плані про сільську кооперацію на Буковині коротко йшлося в колективній збірці "Галичина, Буковина, Угорская Русь" (1915), виданій у Москві співробітниками журналу "Украинская жизнь". Згадував про крайові кооперативні об'єднання (союзи) на Буковині й відомий російський дослідник Н.А. Крюков.

У загальнотеоретичному плані важливими при дослідженні даної проблеми є оцінки кооперативного руху на західноукраїнських землях, у т.ч. й на Буковині, дані видатними українськими істориками М.С. Грушевським, Д.І. Дорошенком, Н. Полонською-Василенко, І.П. Крип'якевичем. Так, говорячи про політичні й національні рухи українців у підавстрійській Україні, М.С. Грушевський підкреслював також важливість заходів народовців, спрямованих на "заснування позичкових кас, кооперативів... щоб по можливості позбутися залежності від чужих фінансових і сільськогосподарських інституцій".

Серед тогочасних буковинських румунських авторів дещо згадував про румунську сільську кооперацію краю історик, проф. Чернівецького університету І. Ністор у своїй праці "Історія Буковини" (вид. 1991 р.): про те, що спілковий рух на селі виник як протест проти лихварства, про першу ощадно-кредитну касу в Красній Ільській, про створення румунського крайового кооперативного союзу.

У радянській історіографії питання сільської кооперації на Буковині згадувалося в основному у загальних працях з історії краю. В 20-ті роки ХХ ст. в умовах політики українізації автори, особливо емігранти із західноукраїнських земель, ще дозволяли собі сказати дещо позитивне про суспільно-політичне, громадське і національно-культурне життя українців в конституційній Австрії (у т.ч. й про спілкове). Так, у відомій праці Г. Піддубного (Толмачова) "Буковина, її минуле і сучасне" (1928) наводяться дані про кількісний і національний склад селянської кооперації на Буковині перед Першою світовою війною, відзначається загалом її позитивне значення в житті буковинського селянства. Згодом за ці (та інші) погляди, несумісні з комуністичною ідеологією Г. Піддубний був розстріляний. У сталінських таборах обірвалося життя й іншого дослідника історії Буковини, автори книги "Буковина в румунській неволі" (1930), активного учасника і пропагандиста сільської кооперації на Буковині С.І.Канюка.

У 50-70-ті роки ХХ ст. з'явився ряд робіт, у яких автори (І.І. Компанієць, О.М. Львов, А.Я. Кіперман, П.В. Свєжинський, В.М. Курило, В.М. Ботушанський та ін.), висвітлюючи історію селянства західноукраїнських земель, у т.ч. й Буковини, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., викриваючи грабіжників-лихварів, у тій чи іншій мірі торкалися й питань кооперації на селі, наводили дані про зростання кількості спілок. Не заперечуючи деякого значення сільської кооперації в справі зниження лихварських процентів, налагодженні більш цивілізованих форм кредиту і обміну на селі, згадані автори в цілому критично ставилися до спілкового руху в досліджуваний період. У такому ж дусі висвітлювалася ця проблема і в тодішніх колективних монографіях.

З тими чи іншими відтінками, але з більшим визнанням корисності сільської кооперації на Буковині (як і в цілому в імперії) йшлося у працях авторів країн колишньої "соціалістичної співдружності" (Ю. Кжіжек, С. Паску, К. Джюреску, І. Ковач, Л. Вайда та ін.).

На відміну від істориків т.зв. соціалістичного табору дослідники з буковинської української діаспори висвітлювали цю проблему неупереджено. Зокрема, у відомій колективній монографії "Буковина, її минуле і сучасне" (1956) р. та її частковому перевиданні у 1993 р. в Чернівцях визначний історик А. Жуковський, виходець з Буковини, коротко, але об'єктивно згадав про успіхи і проблеми української сільської кооперації, зокрема про діяльність С. Смаль-Стоцького у цій галузі, "Селянської каси", про характер діяльності т.зв. "райфайзенок".

В умовах незалежної України дослідження даної проблеми з нових методологічних засад започатковано О. Добржанським, який з 1992 р. розпочав друкувати серію статей у "Буковинському журналі" про видатного українського діяча Буковини, у т.ч. кооператора, С. Смаль-Стоцького. У 1996 р. О. Добржанським у співпраці з В.М. Даниленком опубліковано монографію "Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність". У ній вперше у пострадянській вітчизняній історіографії об'єктивно показано С.Смаль-Стоцького як активного організатора ощадно-кредитної кооперації в буковинському селі, творця українського крайового кооперативного об'єднання (союзу) "Селянська каса". Реально показано як піднесення останньої, так і її занепад. У якійсь мірі висвітлення цих питань знайшло продовження і в наступній монографії О.В. Добржанського "Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ - початку ХХ ст." (1999 р.), в якій дано оцінку спілкової діяльності С. Смаль-Стоцького, "санації" "Селянської каси".

Значно більше приділено уваги сільській кооперації Буковини у праці М.М. Кравця "Нариси з історії селянства Пн. Буковини на поч. ХХ ст." (1998 р.). У ній відбито як позитивні, так і негативні моменти в діяльності української сільської кооперації в краї, але висновки - однозначно позитивні. Ряд аспектів, що стосуються діяльності споживчої, збутової, ощадно-кредитної та різних форм виробничої кооперації відображено в монографії В.М. Ботушанського "Сільське господарство Буковини (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)" (2000 р.).

Про сільську кооперацію краю на сторінках тогочасної української преси Буковини йдеться у праці М.М. Романюка та М.В. Галушка, у ряді новітніх узагальнюючих праць з історії Буковини ("Буковина: історичний нарис", 1998), України (Сарбей В.Г. "Національне відродження України", 1999). В якійсь мірі питання німецької сільської кооперації в краї знайшло висвітлення у працях німецьких і австрійських авторів (Е. Бека, Р. Вагнера, В. Денищука, Е. Целлнера, Г. Румпфеля, Е. Турчинського, І. Борнеман та ін.), в деяких узагальнюючих колективних монографіях (наприклад, "150 років швабських колоністів на Буковині. 1787-1937").

Серед праць сучасних істориків Румунії, які досліджують румунську сільськогосподарську кооперацію на Буковині, слід відзначити монографію І. Кукуза та Д. Куку "Банки і румунський земельний кредит (1840-1918)" (1999). У ній поряд з описом буковинських банків та філіалів ряду віденських, галицьких банків традиційно в дусі румунського патріотизму показано зусилля румунської інтелігенції Буковини у справі рятування селян від лихварства шляхом створення сільських кооперативних ощадно-кредитних кас, динаміку останніх, допомогу румунським спілчанам з боку крайової влади та ін.

Отже, огляд літератури засвідчує, що про буковинську кооперацію йшлося в тій чи іншій мірі в ряді згаданих праць в основному лише побіжно, у зв'язку з розглядом більш широких тем. Це означає, що дана проблема ще не була предметом спеціального комплексного вивчення, що і стало визначальним для дисертанта при виборі теми наукового дослідження.

При розробці означеної теми довелося залучити значне коло різнопланових і різномовних (німецькою, румунською, українською, російською мовами) джерел. Умовно їх можна розділити на кілька груп: документи офіційного законодавства про економічні спілки; програмні вимоги національних товариств, політичних партій і організацій в галузі сільської кооперації; статути різного типу спілок; документи, що відкладалися у фондах Державного архіву Чернівецької області, зокрема: Виконавчого комітету Буковинського крайового сейму (ф. 2), Крайового управління Буковини (ф. 3), Крайового суду Буковини (ф. 115), окремих повітових управлінь (ф. 4,7,8,120,880), стенографічні протоколи Буковинського крайового сейму; статистичні матеріали; матеріали крайових нарад; пропагандистська література на спілкову тематику; матеріали різномовної преси; спогади активних учасників кооперативного руху та ін.

Серед найголовніших документів сільської кооперації були примірні статути різного профілю спілок, запозичені в основному з Долішньої Австрії, адаптовані до умов Буковини і видрукувані в Чернівцях трьома крайовими мовами: українською, румунською і німецькою. У них визначалися: мета і спосіб її реалізації, коло діяльності, членство, права і обов'язки членів, кошти, порядок обрання керівних органів, звітність, діловодство та ін.

У матеріалах виконавчого комітету крайового сейму, який надавав фінансову допомогу спілковим касам і здійснював контроль за їхньою діяльністю, відклалися такі документи, як протоколи загальних зборів членів селянських ощадно-кредитних кас, їх ревізій, протоколи засідань правлінь крайових союзів, прохання кредитів, динаміка росту кількості кооперативних спілок та ін.

На сторінках протоколів Буковинського сейму можна знайти чимало даних про стан сільської кооперації на місцях і в крайових союзах.

Цінним джерелом з історії спілкового руху є дані "Австрійського статистичного довідника", крайових статистичних збірників, у яких фіксувалися щорічно дані про кількість різних спілок в краї і членів у них. Велику групу матеріалів становить пропагандистська література із закликами засновувати спілки на селі.

Серед мемуарної літератури, в якій дещо згадується про сільську кооперацію, слід назвати спогади О. Поповича, Т. Галіпа, Ф. Лупу, А. Ончула (внука).

Численний різноплановий (позитивний і критичний) "живий" матеріал про діяльність спілок у різні роки міститься у крайовій українській, румунській, німецькій пресі.

Констатуючи наявність широкої джерельної бази, не слід її, однак, переоцінювати, особливо пресу, бо містилися в ній і суперечливі матеріали. Статистика страждає деякою неповнотою і невизначеністю щодо спілок у місті і на селі. Все це враховувалося в процесі дослідження, щоб досягти якомога більшої повноти висвітлення і її об'єктивності.

У другому розділі - "Ощадно-кредитна кооперація" - розглянуто передумови й причини її виникнення, витоки та ідейні засади. Зокрема, аналізуються особливості соціально-економічного розвитку краю, наслідки аграрної реформи 1848 р., засилля лихварства та аграрна криза останньої чверті ХІХ ст. Доводиться, що спілковий рух зародився з практичних потреб та інтересів незаможного селянства, яке, перебуваючи у важких злиднях, об'єднувало свої скромні фінансові можливості й поступово поліпшувало своє матеріальне становище. Під ідею і практику кооперації було підведено законодавчу базу Габсбурзької імперії, суть якої полягала в селянській самодопомозі, при мінімальній підтримці центральної і крайової (в основному) влади. Остання на перших порах надала скромну фінансову допомогу на заснування сільських кас за зразком німецького кооператора Ф.В. Райфайзена та на базі статутів сільських спілок Долішньої Австрії.

Ідею кооперації підтримала більшість політичних партій демократичного спрямування, у т.ч. й на Буковині. Останні, висуваючи у своїх партійних програмах завдання створення кооперативних спілок, мобілізували для цього як власні інтелектуальні сили (науковців, учителів, економістів, публіцистів), так і теоретичні надбання та практичний досвід Німеччини, західних провінцій імперії.

В дисертаційному дослідженні розкрито основну мету ощадно-кредитної кооперації (боротьба з лихварством, зниження процентних ставок, самокредитування); показано процес виникнення спілкових національних (німецьких, румунських, українських) спілкових кас (приблизно з 1887 р., до того часу існували т. зв. церковні каси), їх бурхливий ріст (особливо з рубежу ХІХ - ХХ ст.) - з 35 у 1899 р. до 392 у 1908 р., 470 у 1913 р. як також зростання числа їх членів - відповідно з 1706 до 48398 і 52429 (у 30 разів). Тобто, ощадно-кредитними касами були охоплені практично всі сільські громади краю (всього їх в краї числилось 361) і до половини господарств (у 1902 р. їх зафіксовано переписом 109,2 тис.).

Чисельно українських кас (159 у 1912 р.) було майже стільки, як румунських (156), але у 2 рази більше, як німецьких (82), число членів тоді ж відповідно становило 19, 24 і 11 тис.

Незважаючи на деякі несприятливі обставини (бідність багатьох членів кас і, відповідно, обмаль вкладів, брак власного капіталу і необхідність значних позик у чужих банках для кредитування членів, опір лихварів та деякої частини поміщиків і великих орендарів спілковому руху, фінансові ускладнення перед Першою світовою війною), ощадно-кредитна кооперація розвивала свою діяльність у цілому успішно. За десятиліття її найвищої активності (1899-1909) суми паїв зросли з 13 тис. к. до 864 тис. к., обсяг вкладів - відповідно з 58 тис. к. до 8169 тис. к., сума кредитів спілчанам - відповідно з 276 тис. к. до 14 664 тис. к., але й зросла сума позик в інших банках - з 234 тис. к. до 13335 тис. к. Відносно багатшими були німецькі каси, на кожну з яких у 1908 р. припадало в середньому по 55 тис. к., на кожну румунську - по 17 тис. к., на кожну українську - по 4 тис. к.

Фінансові ускладнення, у які попали ощадно-кредитні каси Буковини напередодні Першої світової війни, були пов'язані як із загальною фінансовою кризою в Австро-Угорщині, так і з внутрішніми негараздами у крайових союзах. Проте це не означало неспроможності ощадно-кредитної кооперації взагалі. Переконливий доказ тому - діяльність тодішніх подібних кас в ряді країн Західної Європи. У подоланні цих труднощів членами кас, керівництвом крайових кооперативних об'єднань, крайовим сеймом було вжито ряд практичних заходів, здійснено кадрові зміни. Представники українського національно-демократичного табору закликали членів кас не падати у відчай, не зневірюватися в кооперації. "Вмерла "Селянська каса", то ще тим самим не вмерла ідея кооперації, ідея, яка має ущасливити народ, яка має знищити несправедливий порядок сего світа", - заявляли вони.

За час існування сільських ощадно-кредитних кас останні чимало зробили для подолання грабіжницького лихварства, зниження лихварських процентів, підтримки тисяч селянських господарств в їх економічному виживанні і розвитку, налагодження більш організованих цивілізованих форм кредиту на селі. Вони сприяли певному згуртуванню, консолідації мешканців сільських громад у свідомі соціальні та національні спільноти, виробленню громадянських почуттів взаємної поваги і підтримки. Набутий практичний досвід у цій галузі диктував разом з тим необхідність у подальшому більшої ощадливості, організованості, відповідальності, обачності, порядності й компетенції, забезпечення на цій основі взаємної вигоди усіх учасників спілкового руху.

У третьому розділі - "Споживча, збутова та виробнича кооперація" - викладено зміст і спрямованість діяльності споживчих і збутових спілок та різної форми товариств виробничого спрямування. Виходячи з практичних потреб, селянство Буковини створило цілий ряд споживчих спілок та товариств виробничого напрямку. Розвиток ринкових відносин мав своїм наслідком посилення товарно-грошових відносин між містом і селом, обміну при допомозі грошей сільськогосподарської продукції на промислові та ремісничі вироби. Щоб витіснити з цього ринку монополістів-крамарів (здебільшого представників єврейського торгово-лихварського капіталу), які диктували свої високі ціни на привізні товари і низькі - на сільгосппродукцію, селяни створили сітку споживчих спілок (крамниць), число яких постійно зростало: з 1 у 1887 р. до 4 у 1893 р., приблизно 170 у 1913 р. Спілки діяли на підставі розроблених і дозволених статутів цілком на власному капіталі (внесках членів спілок), доставляючи на село з міст (здебільшого зі складів Чернівців, а також з товарних відділів крайових кооперативних союзів) необхідні товари широкого вжитку та виробничого призначення, звільняючи селян від далеких поїздок в місто, зайвої трати часу і коштів на їх придбання. Діяльність спілкових крамниць мала своїм наслідком деяке зниження цін на товари широкого вжитку, а також сприяла згуртуванню спілчан на здоровому економічному інтересі у певні колективи однодумців, поліпшенню моральності, ощадливості членів спілок, набуттю елементарних навичок демократичного самоврядування.

Недоліком в діяльності деяких споживчих спілок було те, що вони зловживали збутом спиртних напоїв заради більшого прибутку, за що піддавалися різкій критиці у місцевій пресі. Та й взяти перевагу в конкурентній боротьбі з традиційними на селі єврейськими крамницями, шинками їм не вдалося.

Серед збутових спілок найбільшого поширення набули на початку ХХ ст. товариства зі збуту худоби, які виникли не менше, як у 23 селах краю (15 - у північній частині краю) і центральне - у Чернівцях. Члени спілок наймали вагони і везли ВРХ, свиней у міста імперії Відень, Оломоуць, Опаву, а також у Німеччину, маючи певну вигоду від продажу худоби за вищі ціни, ніж на Буковині.

Різноплановими були спілки виробничого характеру, причому одні з них були безпосередньо зв'язані з виробництвом, інші - опосередковано, створюючи передумови для виробництва. До останніх належали різного роду орендні спілки, насамперед оренди землі.

У зв'язку з малоземеллям більшої частини селян останні створювали спілки для оренди землі. Однак поміщики і релігійний фонд не хотіли віддавати спілкам, як і сільським громадам в оренду ріллю оптом. Принаймні, виявлено лише три селянські спілки оренди ріллі, що охоплювали 8 сіл. Значно більше (22) було створено т.зв. "пасовищних товариств", які орендували пасовиська в основному в лісах релігійного фонду для випасу худоби. Але у північній частині краю їх було всього три, решта у лісистій Південній Буковині.

З метою придбання селянами землі створювалися т.зв. "парцеляційні товариства" (всього їх виявлено до 10), які купували цілком чи частинами поміщицькі маєтки і розпродували малоземельним селянам дрібними парцелами (ділянками). Проте більшість парцельованої землі діставалося німецьким, угорським, польським колоністам і в меншій мірі - корінним жителям - українцям і румунам.

Ближче до виробничих були т.зв. "водні товариства", або меліораційні спілки. Вони створювалися селянами-власниками суміжних перезволожених, мочаруватих ділянок землі, які необхідно було осушувати шляхом комплексу досить важких (і дорогих) робіт згідно з проектною документацією, виготовленою на замовлення спілки спеціальним крайовим фаховим меліораційним відділом. Участь селян у таких спілках (їх виявлено більше 10) полягала у збиранні коштів для оплати меліораційних робіт відповідно до площі дренажу, виконання усіх статутних вимог, зокрема догляду за справністю меліоративних систем.

З кінця ХІХ - початку ХХ ст. виникли т.зв. "машинні спілки", зокрема з обмолоту зерна; "млинські (тобто млинарські) спілки" з помелу зерна (кілька десятків); олійні; спілки з переробки молока - т.зв. молочарні (всіх 12, у т.ч. у північних повітах 10). З'явилися спілки з відгодівлі на продаж худоби і птиці (більше 10), страхування худоби (п'ять).

Таким чином, впродовж 80-х років ХІХ - на початку ХХ ст. на Буковині виникла і сформувалася різного роду виробнича кооперація, яка охоплювала не менше 150 спілок, в основному у північних повітах краю.

Об'єднання фізичних зусиль, матеріальних і фінансових засобів селян, особливо незаможних, як також і середніх верств, мала своїм наслідком деяке розширення селянського землекористування і землеволодіння, певне поліпшення якості ґрунтів, агро-і зоотехніки і, відповідно, збільшення виробництва в селянських господарствах сільгосппродукції як також розширення її промислової переробки.

В цілому перед виробничою кооперацією Буковини відкривалися відрадні перспективи, однак вибух Першої світової війни надовго перервав цей прогресивний рух багатьох тисяч сільських трудівників.

У четвертому розділі - "Крайові кооперативні об'єднання (союзи) в системі сільської кооперації" - йдеться про виникнення і діяльність трьох національних крайових кооперативних об'єднань (союзів). Вони були посередниками і координаторами та контролерами діяльності місцевих спілок, особливо ощадно-кредитних кас. Крайові союзи функціонували більше десяти років і відіграли спочатку помітну роль у розвитку сільської кооперації: допомагали економічному і фінансовому зміцненню існуючих і появі нових спілок, особливо ощадно-кредитних кас, домагалися державного сприяння розширенню кредитування селянських кас і товариств дешевим кредитом, витісненню дорогого лихварського кредиту, налагоджували постачання селян через спілки порівняно дешевими товарами, організовували збут селянської продукції, підтримували різного роду виробничі спілки. Союзи займалися підготовкою кадрів цивілізованих кооператорів на селі, сприяли підвищенню елементарних економічних знань членів спілок, а також національної і громадянської свідомості селян, їхньому згуртуванню у захисті своїх прав, деякій фінансовій підтримці національних рухів у краї.

У результаті проведеного дослідження автор прийшов до таких висновків, основні з яких виносяться на захист:

Сільська кооперація на Буковині мала глибокі економічні і соціальні корені, виникла як об'єктивна потреба об'єднання зусиль дрібних товаровиробників в умовах розвитку ринкових відносин. Основними організаційними засадами спілкового руху, викладеними у примірних статутах і регульованими тодішніми австрійськими законами про громадські економічні товариства, були: добровільність, взаємовигода, взаємодопомога, самоокупність, дисциплінованість, майнова відповідальність.

Поліетнічний склад населення Буковини обумовлював створення різнонаціональних (українських, румунських, німецьких, польських, угорських) місцевих спілок - всього понад 800.

Найбільш масовою, дійовою і результативною формою сільської кооперації були ощадно-кредитні каси, які функціонували як на обмеженому власному капіталі (вкладах), так і здебільшого на позиченому, забезпечуючи певну частину селян дешевим (порівняно з приватним) кредитом.

Діяльність споживчої кооперації проявлялася в основному у створенні спілкових крамниць, які на власні кошти доставляли на село через національні крайові кооперативні союзи та спеціалізовані національні крайові торговельні об'єднання якісні і порівняно дешеві товари споживчого й виробничого призначення. Діяльність збутових спілок, особливо зі збуту худоби, зводилася до гуртової доставки до залізниці відгодованої худоби і перевезення її у наперед оплачених вагонах на ринки у західні міста імперії та Німеччини.

Виробнича кооперація в краї виникла дещо пізніше і охоплювала деякі другорядні види робіт (оренда, парцеляція, меліорація земель, відгодівля і страхування худоби, обмолот хлібів молотарками, переробка молока, зерна, олійних культур та ін.).

Проявом концентрації і певного регулювання діяльності сільської кооперації було створення національних крайових кооперативних об'єднань (союзів), які виконували роль посередника між місцевими спілками і владою, банками, іншими комерційними структурами, забезпечували спілкові ощадно-кредитні каси дешевшим (ніж у лихварів) кредитом, необхідними товарами, допомогли у підготовці кадрів сільської кооперації, у розвитку різних форм виробничої кооперації.

Недоліки в спілковому русі були пов'язані з нестачею власних коштів, передвоєнною фінансовою кризою в імперії, браком кваліфікованих кадрів і досвіду спілкової роботи.

В цілому сільська кооперація на Буковині мала позитивне значення в житті буковинського селянства. Крім деяких матеріальних вигод, вона сприяла згуртованості селян у певні соціальні і національні спільноти, виробленню у них навичок демократичного громадського самоврядування, підвищенню громадянської свідомості, моральності, ощадливості, тверезості, утвердженню почуття взаємоповаги, взаємодопомоги.

Викладений у дисертаційному дослідженні матеріал дає підстави висловити для сьогоднішніх обставин реформування колишньої колгоспно-радгоспної системи такі практичні рекомендації:

Важка повсякденна праця сільських трудівників викликала у минулому, викликає і зараз потребу кооперування їх зусиль для виконання певних робіт шляхом створення відповідних об'єднань (спілок). Ці спілки (на відміну від колишніх великих колгоспів) мали би бути порівняно невеликими (до кількох десятків господарств) і базуватися на твердих законних, статутних засадах добровільності, рівності усіх членів незалежно від віросповідання і національності, демократичного самоврядування, самоокупності, взаємної вигоди, строгої дисциплінованості, об'єктивного розподілу прибутків і солідарного покриття можливих втрат.

В умовах перетворення колишніх обезземелених колгоспників у власників землі доцільним могло би бути створення такими власниками-сусідами спілок механізації трудомістких робіт (оранки, сівби, збирання, обмолоту, очищення збіжжя) з придбанням (чи орендою у держави) оптимальної кількості техніки, щорічним узгодженням структури посівних площ.

У віддалених від міст селах можна було б створювати спілки (товариства) з промислової переробки сільгосппродукції (молока, м'яса, ягід, овочів, фруктів) з наступним збутом.

У приміських селах могли би успішно працювати спеціалізовані спілки з вирощення на продаж овочів, фруктів, виробництва продуктів птахівництва.

Держава повинна сприяти розвитку таких спілок законодавчо, створивши для них сприятливий податковий клімат, зміцнюючи шляхом надання дешевого кредиту, закупівлі на основі контрактів їхньої продукції, забезпечення на прийнятних умовах сучасною економічною технікою, ефективними добривами, пальним, електроенергією тощо.

При потребі місцеві спілки (особливо одного профілю) могли би створювати територіальні (у межах району, області) об'єднання, які могли б виступати як посередники чи уповноважені юридичні особи з метою забезпечення (захисту) майнових інтересів членів того чи іншого територіального об'єднання.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

Ботушанський О.В. З історії виникнення і діяльності сільських ощадно - кредитних кас Буковини (80-ті роки ХІХ - початок ХХ ст.) // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - Вип.1 - С. 111-123.

Ботушанський О.В. Збутова кооперація в буковинському селі у 80-ті роки ХІХ - на початку ХХ ст. (На прикладі діяльності спілок по збуту худоби) // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - Т. 2. - С. 209-213.

Ботушанський О.В. Споживча кооперація в буковинському селі у 80-х роках ХІХ - на початку ХХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. - Чернівці: ЧДУ, 1998. - Вип.36. - С. 156-166.

Ботушанський О.В. Розвиток сільської виробничої кооперації на Буковині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т. 3. - С. 261-270.

Ботушанський О.В. Селянська кооперація на Буковині в галузі переробки сільськогосподарської продукції (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)// Науковий вісник Чернівецького університету. Зб. наук. праць. Історія. - Чернівці, Рута, 2000. - Вип. 73-74. - С. 112-118.

Ботушанський О.В. Українське крайове кооперативне об'єднання (союз) "Селянська каса" на Буковині// Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - Т .4. - С. 306-320.

Ботушанський О.В. Діяльність німецького крайового кооперативного союзу сільськогосподарських спілок на Буковині // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2000. - Вип. 11. - С.182-185.

Ботушанський О.В. Діяльність Центрального союзу румунських сільськогосподарських товариств на Буковині (1903-1914 рр.) // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ, 2001. - № 5-6. - С. 164-168.

Ботушанський О.В. С. Смаль-Стоцький - визначний організатор кооперативного руху в буковинському селі (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.) // Педагогічні ідеї С. Смаль-Стоцького в контексті і розвитку національної освіти й виховання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 24-26 лютого 1999 р. - Чернівці, 1999. - С. 94-100.

кооперація селянство спілка

Анотація

Ботушанський О.В. Сільська кооперація на Буковині (80-ті роки ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2001.

В дисертації на широкій джерельній базі висвітлюються питання виникнення і діяльності різних форм сільської кооперації на Буковині у 80-ті роки ХІХ - на початку ХХ ст. Зазначено, що її зразки запозичені в основному із західних провінцій Австро-Угорщини і пристосовано до місцевих умов з метою економічного самозахисту селян. Показано в динаміці кількісне зростання спілок та членів у них, статутні засади. Охарактеризовано мету, масштаби і характер діяльності ощадно-кредитної, постачальної, збутової та виробничої кооперації. Наголошено на позитивних для селян економічних наслідках цієї діяльності (зниження процентних ставок за кредит, прикупляння селянами землі, поліпшення агротехніки, рятування їх від розорення та ін.). Підкреслено також суспільне і морально-етичне значення участі селян у спілках: утвердження засад демократичного самоврядування, зміцнення між селянами дружніх, товариських стосунків, усвідомлення необхідності взаємовиручки, взаємодопомоги.

Ключові слова: Буковина, кооперація, лихварство, спілка, товариство, крамниця, ощадно-кредитна каса, кредит, позика, крайовий кооперативний союз, статут, Крайовий банк, взаємодопомога.

Аннотация

Ботушанский О.В. Сельская кооперация Буковины (80-е годы ХІХ - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2001.

Диссертация посвящена исследованию возникновения и развития сельской кооперации на Буковине в 1880-1914 гг. В диссертации на основе обширного круга различных (и разноязычных) источников освещаются причины, идейные истоки кооперативного движения в крае, позиция различных политических партий и национально-культурных обществ в вопросе о кооперации. Подчеркивается, что в организационную основу деятельности буковинских кооперативных обществ было положено примерные уставы Нижней Австрии, адаптированные к местным условиям.

В связи с многонациональным составом населения Буковины кооперативные общества возникли по национальному признаку: в украинских селах - украинские, в румынских - румынские, в немецких колониях - немецкие, в польских - польские, в венгерских - венгерские, в селах со смешанным населением - по договоренности или существовало несколько национальных обществ.

Центральные и краевые власти оказывали поддержку сельской кооперации Буковины в связи с тяжёлым материальным положением большинства крестьян, а также с целью обеспечения социального мира в буковинском селе. Наиболее массовой была ссудно-сберегательная кооперация, охватывавшая все села края; показано динамику роста количества касс и членов в них, их деятельность по кредитованию крестьян, вытеснению ростовщиков, снижению процентных ставок.

Потребительская крестьянская кооперация существовала преимущественно в виде сельских лавок, доставлявших на деньги пайщиков товары потребительского и производственного назначения. Сбытовая кооперация существовала в основном в виде товариществ по сбыту скота в западные провинции империи и в Германию.

Кооперация производственного характера существовала в основном в виде небольших молочных по переработке молока на масло и сыр с последующим их сбытом; машинные общества по обмолоту хлебов; мельничные общества по помолу зерна; мелиоративные общества по дренажу переувлажненных почв; общества по откорму скота; общества по страхованию скота; парцеляционные общества по распродаже скупленных помещичьих имений; арендные общества по аренде пашни и пастбищ.

В крае были созданы национальные краевые кооперативные объединения, выполнявшие в основном роль посредников в кредитовании местных кооперативных касс, координаторов и контролеров их деятельности.

Были и проблемы, кризисные явления в деятельности буковинской сельской кооперации в связи с мизерностью сберегательных вкладов, необходимостью займов в больших банках, финансовым кризисом в предвоенные годы, недостачей квалифицированных кадров, опыта роботы и даже проявлением злоупотреблений в корыстных целях.

Но в целом сельская кооперация имела положительное значение в жизни крестьян, причем не только в материальном плане. Она способствовала улучшению морального климата в сельских общинах, укреплению таких человеческих качеств, как взаимопомощь, взаимная поддержка, выработке навыков демократического самоуправления, а также повышению гражданской сознательности и вообще утверждению цивилизованных отношений в селах.

В диссертации дана периодизация кооперативного движения, определены основные её виды, формы и какие из них получили в крае наибольшее распространение. В связи с реформированием в последние годы колхозно-совхозной системы в диссертации на основе изучения опыта прошлого высказаны некоторые рекомендации, которые были бы, по мнению автора, полезными и в наши дни (создание кооперативов по механизации трудоёмких работ, по промышленной переработке сельхозпродукции, по выращиванию овощей и фруктов, птицы в пригородных сёлах, развитие региональных кооперативных объединений, принятие стимулирующих законов о сельской кооперации).

Ключевые слова: Буковина, кооперация, общество, товарищество, союз, ссудно-сберегательная касса, лавка, кредит, вклад, заем, взаимовыгода.

Resume

Botushanskyi O.V. The village cooperation in Bukovina (80-ties of the 19th - beginning of the 20th centuries). - Manuscript.

A thesis for the Scholary Degree of Candidate of Historic sciences Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Juriy Fedkovich National University in Chernovtsy.- Chernovtsy, 2001.

This thesis deals with the problems of appearance and activites of different forms of land cooperation in Bukovyna between the 80-ties of the 19th and the beginning of the 20th centuries. Its patterns are pointed out to be borrowed mainly from the western provinces of Austro-Hungarian monarchy and to be adapted to the local conditions for economical self-defense of peasants. The dynamics of quantitative increasing of the communities and then members, the statutes foundations have been shown. The purpose, scales and character of activities of saving-crediting, delivering, sailing, production cooperation have been characterized. The positive economical consequences of these activities have been stressed (e.g. decreasing of the rates of interest, byingof some extra land by peasants, improving of the agricultural techniques, the peasants' salvaging from their ravage, etc.). The social and moral-ethic significance of the peasants participation in the communities is pointed out inthethesis because it enabled the creation of: i.e. the foundations of democratic self-governing, the friendly amicable relations among the peasants have been strengthened, the realization of the reciprocal rescue and mutual aid's need.

Key words: Bukovina, cooperation, usuary, union, communities, shop, saving-crediting bank, credit, loans, land cooperative union, statute, a land bank, mutual aid.

Размещено на Allbest.ru

...