Судноплавство у духовному житті населення України (з найдавніших часів до XIX ст.)

Така, за виразом Яна де Боура "подвійна фігуроголовість" судна, є характерною ознакою і "коників" сарматського часу, своєрідного варіанту культової моделі з городищ Нижнього Дніпра. Маючи форму човна з носами, прикрашеними голівками коня, барана чи птаха, направленими в різні сторони, вони часто прикрашені символами води. Зображення лебедів чи водних коней на носах сонячного човна пов`язують з богом сонця Аполлоном, чию колісницю вони тягнуть по небу. Б.О. Рибаков, вивчаючи зображення сонячного човна на більш пізніх пам`ятниках, писав: "Гадаю, що і двоголові коні, і птахи, дотепно названі дослідниками "човнами", є не стільки пізнішим орнаментальним засобом злиття воєдино двох коней чи двох птахів, скільки вираженням ідеї руху, і саме руху сонця".7 Багато дослідників із птахами пов`язують давні уявлення про те, що душа людини після смерті приймає вигляд птаха.

З уявленнями про плавання у потойбічний світ і подорож сонця у судні пов`язані зображення кораблів на стінах гробниць. Багато таких пам`ятників відкрито на всьому узбережжі Середземного моря. Декілька зображень кораблів і солярних знаків знайдені в Північному Причорномор`ї у склепах-катакомбах III-ІV ст. н.е. пантікапейського некрополя в Керчі та в Китеї. Про культове значення корабля в давнину свідчать і монети, серед яких виділяємо монети із зображеннями кораблів і монети, що залишені в похованнях, як "обол Харона". Монети із зображенням корабля з`являються на півдні України в другій половині III ст. до н.е. З III по І ст.ст. до н.е. Їх випускали в античних містах-колоніях Пантікапеї, Агриппії (Фанагорії), Георгіпії, Херсонесі. В похованнях грецьких колоністів VI-V ст. до н.е. на некрополі Ольвії як "обол Харона" застосовували монети-дельфіни. В VІ-V ст. до н.е. звичайно в могили клали по одній-дві монети. В пізньоантичний час звичай класти монети в поховання знайшов дуже широке розповсюдження. Особливо часто такий звичай спостерігаємо у пізньоскіфських похованнях Криму. Цей звичай був відомий і черняхівським племенам, які населяли степову і лісостепову Україну.

Як виглядали в Північному Причорномор`ї храми, присвячені божествам-покровителям мореплавства, дає змогу уявити відкритий біля Німфею культовий ансамбль III ст. до н.е. Тут знайдено поліхромну фреску із зображенням суден і багато культових написів. Головне місце на фресці займає велике зображення бойового судна.

Вважається, що найбільш ранні поховання-трупоспалення у ладдєвидних кам`яних огорожах належать готам і датуються часом до ІV ст. н.е. Саме готи очолювали великий союз різних за походженням племен, який виник у III ст. н.е. у Північному Причорномор`ї, до якого входили деякі ранньослов`янські племена. На кінець III-початок II ст. до н.е. припадають відчутні зміни у поховальній обрядовості давніх слов`ян, а саме загальний перехід від інгумації до тілоспалення - кремації. На могильниках племен зарубинецької культури простежуються трупоспалення у ямі овальної або ладдєвидної форми. Подібні ладдєвидні ями відомі у складі Пирогівського могильника на Київщині на березі Дніпра та інших. Ладдєвидні поховання зарубинців звичайно розташовані поблизу води і на Середньому Подніпров`ї завжди орієнтовані перпендикулярно до берега ріки, а на Верхньому Подніпров`ї і на Прип`яті - паралельно руслу ріки. Скоріш усього це пов`язано з уявленнями про те, що в одному випадку поховальна ладдя з небіжчиком для досягнення потойбічного світу мала рухатись по течії, в іншому - перетнути водну перешкоду.

Ладдєвидність простежується і в овальних формах ям деяких поховальних споруд черняхівців для трупопокладень, які найбільш характерні для Північного Причорномор`я. Особливий інтерес для нашого дослідження представляє поховання моряка-рибалки з двома кам`яними якорями у Ранжевському могильнику на березі Тілігульського лиману біля Одеси. Зображення на кераміці черняхівців свідчать про їх знайомство з міфами, за якими сонце рухається по небу у човні. Малюнок сонячної ладді у вигляді двоголового коника присутній на триручній ритуальній вазі з Черняхова. Археологічні знахідки свідчать, що подібні уявлення мали і племена зарубинецької культури.

Серед безкурганних ямних поховань-спалень східнослов`янських племен VIII-ІХ ст. ми виділяємо овальні, як такі, що пов`язані із уявленнями про поховальний човен. Прикладом таких поховань може слугувати могильник на р.Прут біля с.Ревно, де поховальні ями мають чітку овальну форму.

З Х ст. у слов`ян розповсюджується обряд поховання трупоспалення у справжньому човні. Вважаємо, що цьому сприяла поява подібних обрядів у Скандинавії, де на рубежі VІ-VII ст. з`являється трупоспалення у ладді. На думку В.А.Булкіна, поступово все більше поширюючись на слав`янських землях, цей обряд з кінця Х ст. з етнічного перетворюється на соціальний, стаючи привілеєм вищої верстви населення Русі. На території України поховання в суднах припустимо слов`янського часу вперше були виявлені в XIX ст. поблизу м.Сміли і на Харківщині біля с.Рублівка. Поховання Х-ХІ ст. в човні було відкрите в кургані №9 слов`янського могильника в с.Шестовиця біля Чернігова на Десні. Спалення-поховання X ст. у човні досліджене в м.Білгороді Київському. Обряд трупоспалення в судні яскраво описав Ібн-Фадлан, який у 922 р. був свідком такого поховання.

В кургані Галичина могила в с.Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл. виявлено кенотаф-поховання Х-ХІ ст. з човном-довбанкою і комплектом зброї та інструментів.

Сліди обряду поховання в судні в часи Київської Русі знаходимо в літописному сюжеті 945 р. про помсту княгині Ольги древлянам. Із судном пов`язаний і обряд поховання князя Гліба, датований початком ХІ ст. Традиція поховань у суднах простежується у слов`янських поховальних саркофагах ХІ ст. з кришками у формі човнів, досліджених в Києві. Використання човновидних трун-довбанок також простежується на Україні протягом багатьох століть аж до XVIII ст.

Однією з найбільш усталених поховальних традицій, пов`язаних із підготовкою померлого до відплиття в інший світ, від часів Київської Русі і до XIX ст. залишається використання монет як "обола Харона".

Світосприйняття давніх слов`ян знайшло відображення в поширених у ІХ-ХIII ст. язичницьких культових амулетах-оберегах у вигляді кола із символами сонячного човна і місяцеподібних амулетах, які у великій кількості знайдені на території проживання племен східних слов`ян в тому числі і на Україні у Галичі, Плісненську, Звенигороді.

В ХІV-ХVІ ст. зображення сонячного човна були головними символами в гербах багатьох українських, польських та російських феодалів. В кінці ХVIII-ХІХ ст. зображення кораблів закріпились у гербах українських портових міст-фортець Ізмаїла, Феодосії, Миколаєва, Бердянська, Олішок, пов`язаних з історією розвитку і становлення судноплавства на Чорному та Азовському морях.

Із появою християнства образ корабля стає символом церкви, яка рятує віруючих. Про це свідчить, зокрема, ікона XVII ст. "Гоніння на церкву" з церкви Різдва Богородиці в с.Тростянець біля Яворова. Значення образу корабля для християн проявилось і в тому, що в храмовій архітектурі знайшов поширення тип церкви, що будується у вигляді "корабля". Кращим свідченням цієї традиції є численні церкви у вигляді корабля, зведені народними майстрами України в ХVІ-XVIII ст. В українських традиціях є і звичай прикрашати християнські храми зображеннями суден. Прикладом такого храму, пам`яткою якого є велика модель корабля, що слугує амвоном, може бути церква Св.Миколая, збудована в XIX ст. в м.Трускавець Львівської обл. і досліджена автором у 1996 р.

Про величезну роль символу сонячного човна свідчить і вражаюча усталенність у використанні його народними майстрами-різьбярами України. У вишивці образ сонячного човна міцно увійшов в традиційні орнаменти практично всіх регіонів України.

Підсумовуючи розділ, автор робить висновки, що корабель і його образ мали виключно важливе значення у духовному житті давнього населення України, про що свідчать:

По-перше, це так звані "корабельні" поховання або поховання у супроводі із кораблями та їх імітаціями у вигляді моделей, могили човновидних форм, човновидні ноші та саркофаги, датовані часом від епохи енеоліту по XVIII ст.; зображення поховальної ладді (корабля) на стінах склепів, інвентарі та надгробках; поховання з монетами, призначеними для сплати перевозу на "той світ", так званий "обол Харона".

По-друге, - святилища, храми, різні культові предмети, зокрема, монети і амулети-обереги із зображеннями символів "сонячного човна" і реальних кораблів в якості останнього. Найдавніші з цих пам`яток відносяться до енеоліту -доби бронзи. Найбільш пізні зображення сонячної ладді-корабля, як і їхніх символів, знаходимо в християнських церквах та етнографічних пам`ятниках ХІХ-ХХ ст.

По-третє, герби й прапори із зображеннями кораблів і традиційних символів сонячного човна князів, козацької старшини й дворян, запорозьких сотень і полків, міст, датовані ХІ-XVIII ст.

Зміст четвертого розділу - "Культовий зміст зображення корабельного якоря в історичному розвитку від найдавніших часів до XIX ст." - розкриває ґенезу якірної символіки від язичницького культу до християнського символу надії на спасіння і її місця у духовному житті українців. Археологічні дані свідчать про те, що корабельний якір із найдавніших часів у зв`язку із його особливим призначенням, пов`язаним з врятуванням життя людини, вважався священним. Використання якоря як культового предмета спостерігаємо вже в Давньому Єгипті. Кілька десятків років тому в Саккарі під час дослідження мавзолею наглядача царських пірамід Маруккі знайшли якірний камінь з вапняку. Він займав центральне місце в невеликому поховальному залі. Нещодавно саме там, в Єгипті, на березі Червоного моря досліджено святилище, цілком споруджене з якірних каменів.

Культ якоря був складовою духовного життя і давніх греків. Про це свідчать письмові джерела і археологічні знахідки. Історик і письменник Аполлоній з Родосу, повідомляє, що коли Язон з аргонавтами наблизились до Чорного моря, вони мали пожертвувати один з кам`яних якорів свого корабля для спокути вбивства Сизикуса.

Подібні письмові свідчення давніх авторів про культове значення корабельних якорів підтверджуються знахідками в античних святилищах під час розкопок. Найдавніші грецькі жертовні якорі з кам`яними штоками датуються кінцем VII ст. до н.е. Такі штоки, зроблені з мармуру, знайдені в Метапокто у храмі Гери і пов`язані з поклонінням Аполлону. Кінцем VII-початком VІ ст. до н.е. датується частина вотивного кам`яного штока, знайденого також в Італії в Мессапатійському святилищі в Пунта делла Ристола. Близько п`ятнадцяти кам`яних якірних штоків нещодавно розкопали в давньогрецькому святилищі в Гравиці. Дослідники зробили висновок, що їх використовували як храмові приношення з кінця VІ ст. і до другої половини V ст. до н.е. За античних часів до вівтарів морських святилищ жертвували зменшені копії якорів (вотиви) виготовлені із свинцю.

За часів грецької колонізації Північного Причорномор`я морські культи Середземномор`я і, зокрема, культ якоря знайшли поширення на території сучасної України. Про це свідчать результати археологічних досліджень. У 1985 р. при розкопках поселення античного часу на о.Березані у його північно-східній частині у будівельному комплексі, знайдено вівтар з кам`яним якорем VІ-ІV ст. до н.е. В 1990-1991 рр. ще один вівтар з двома жертовними якірними штоками з каменю дослідили в Ольвії. Мармурову форму V-II ст. до н.е. для відливання культових вотивів якорів знайшли в 1994 р. при розкопках портової частини Херсонесу.

У VII-V ст. до н.е. у середземно-чорноморскому басейні з`являється культове символічне зображення якоря з умовним розміщенням рогів і штоку в одній площині, що приводить до виникнення образу хреста на рогах якоря, який ми називаємо терміном “якір-хрест”. У перші століття нашої ери він стає одним з головних символів християнства. Під час хрещення Київської Русі він разом з новою релігією поширюється на території України. X-XIII ст. датуються численні зображення цього символу на зброї, прикрасах та інших речах давньослов`янської доби, в тому числі і на монетах. В цей же час, як доводиться у дисертації, побутують і культові зображення хреста і якоря у їх звичайному, тобто не об`єднаному вигляді. Найчастіше вони зображувалися на різних сторонах монет. Інколи, як на монеті князя Ярослава, хрест розміщувався над якорем. Саме це зображення якоря на монеті князя Ярослава ідентифікується у роботі із залізним візантійським якорем типу “Д” за Г.Кепітеном. Такі якоря були поширені з V ст. у басейнах Середземного і Чорного морів та були добре відомі мореходам Київської Русі, що підтверджується численними знахідками біля берегів Криму і навіть у Дніпрі біля острова Хортиці. Ми доводимо, що зображення саме цього типу якоря, з характерними його властивостями, - перпендикулярно розміщеними до веретена рогами і виступаючою внизу п`яткою, - лежить в основі зображення родового знаку Рюриковичів, так званого “тризуба”. Таким чином ми доводимо, що і якір під хрестом (на монеті князя Ярослава), і “тризуб” під хрестом (на монеті князя Володимира), і хрест на рогах якоря (“якір-хрест” об`єднаний) - це абсолютно ідентичні за змістом зображення, які у первинній їх суті є синонімами культового знаку якоря і символізують надію на спасіння.

З X по XIX ст. символ хреста на рогах якоря прикрашав бані православних храмів і подорожні хрести, його ставили на могилах запорозькі мореходи, він використовувався у геральдиці і в якості магічних знаків-оберегів у побуті українців.

Таким чином, викладене в четвертому розділі переконує нас у тому, що:

- по-перше, корабельний якір ще в античні часи виступає як культовий символ. У Північному Причорномор`ї це проявилось у спорудженні спеціальних храмів і святилищ для культових приношень якорів і їх вотивів, у випуску монет з їх зображеннями, в появі магічних охоронних знаків-символів у вигляді якорів;

- по-друге, культове значення якоря та його зображень як символу надії було ототожнено в ранньому християнстві із зображенням його головного символу - хреста з рогами якоря внизу. Це підтверджують численні знахідки символу "якір-хрест" на архітектурних деталях храмів, на печатках, на ювелірних виробах, на зброї, датованих часом від перших століть нашої ери до п`ятнадцятого століття на всій території України. Особливо цікаві стилізовані зображення якорів у вигляді тризубців під хрестами на монетах Київської Русі. В цей же час появляється в православній культовій символіці образ проквітлого якірного хреста;

- по-третє, давньослов`янські традиції, пов`язані з образом якоря в духовній символіці, знаходять подальший розвиток в часи запорозького козацтва, коли хрести з рогами якоря вінчали куполи більшості українських православних храмів. Такі хрести-якорі ставили на могилах козаків, які жили на чорноморському узбережжі. Символ якоря займає в ХУ-XVIII ст.ст. одне з головуючих місць у геральдиці України, прикрашуючи герби міст і козацької старшини; по-четверте, усталені традиції використання якірної символіки як охоронної спостерігаються на Україні в ХІХ і навіть у ХХ століттях.

У світлі вищерозглянутого стає зрозумілим, чому саме якір стає знаком, що символізував вікову спадкоємність та національну спільність українства - тризубом. В ньому втілено уявлення дохристиянських вірувань слов`ян про трьохмірність Всесвіту, триєдність головних цінностей християнства Віри, Надії та Любові. Співвідношення, а інколи й підміна образів якоря і хреста, розглянуті нами, переконують у цьому.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито основні підсумки дослідження та зроблено рекомендації щодо можливостей їх використання. Висновки свідчать, що всупереч традиційним уявленням про зміст етноісторичних процесів, які відбувалися в Україні з первісності майже по XVIII ст., як споконвічну боротьбу "Лісу" зі "Степом", вважаємо за можливе введення третьої, не менш вагомої константи, а саме - “Моря”, що обумовлено належністю території степової України до середземноморської (атлантичної) етнокультурної зони, під впливом якої перебували носії багатьох археологічних культур і історично відомі народи.

Комплексне вивчення залучених для дослідження джерел і літератури свідчить про те, що виникнення на ранньому етапі розвитку людства обожнювання водної стихії мало величезний вплив на світосприйняття та релігійні уявлення населення, яке мешкало на території України, починаючи від кам`яної доби до сучасності.

Перші ознаки культу риби, як божества водного середовища, простежено у населення України культур мезо-неолітичного часу В неоліті ж створюються перші святилища, пов`язані з обожнюванням риби. Символи води стають одним із головних в орнаменті на посуді більшості археологічних культур України цієї доби та наступних часів. Антропоморфізація божеств водної стихії з`являється в трипільській культурі у вигляді скульптур та малюнків на посуді. Починаючи з IV тис. до н.е. на зміну зображенням тотему-риби, як втілення Світового океану, приходить образ сонячно-водяного Дракона, охоронця дощу і подателя живлячої енергії Сонця. За доби бронзи із стихією води пов`язані чисельні зображення, в яких спостерігаємо подальший розвиток аграрно-магічних культів часів Трипілля. Це ж стосується і праслов'янських племен скіфського часу.

Поклоніння світу води, зокрема його божеству Тагімасаду, який сприймався в образі водного коня чи риби, простежується і в релігії іраномовних скіфів. З водним божеством - напівдівою-напівзмією, донькою Борисфена (Дніпра) пов`язана генеалогічна легенда скіфів. На підставі як археологічних, так і писемних джерел доходимо висновку про глибоке коріння поклоніння водній стихії населення України перших століть I тис. н.е. і часів Київської Русі. Особливо яскраво вірування, пов`язані із водною стихією, втілені у діючих особах пандемоніуму, зокрема українського: водяники, мавки (русалки), купалки, водяниці та інші. Прийняття християнства не змогло зруйнувати попередніх демонологічного та міфологічного культурно-історичних шарів світоглядних уявлень, наслідком чого став релігійний дуалізм (двовір`я), котрий відчувається і сьогодні.

Перші свідчення появи культу корабля на терені України належать до середини та кінця кам`яного віку. Поява човнів розглядається нами у зв`язку із суттєвими змінами у господарській діяльності населення, викликаними природними факторами. Післяльодовикова криза великої наземної фауни стимулює розвиток рибальства і відповідно появу човна. У колективних уявленнях давніх мешканців узбережжя відбувається аберація: човен починає уособлювати в собі водну стихію і одночасно - порятунок від неї, засіб магічного впливу. Віра в існування потойбічного світу за водною перешкодою, разом із набутим досвідом судноплавства, викликали до життя появу в духовній культурі образу човна, як останнього і єдиного засобу переміщення душ померлих. Одночасно в енеоліті виникають уявлення про переміщення сонця по небу в небесному човні, за яким закріпилася назва “Сонячної ладді”. Послідовне вивчення численних артефактів разом з письмовими джерелами переконують у стадіальному розвитку цього образу в культурі народів Старого Світу, зокрема в Україні. Корабельні поховання наступної доби, тілоспалення у ладдях Київської Русі, святилища і храми, присвячені судноплавству, монети і натільні обереги із зображенням сонячної ладді і реальних суден від античності і до слов`янських часів, герби і прапори запорозьких козаків та українських міст із солярними знаками та кораблями - всі ці пам`ятки, які матеріально підтверджують, що уявлення, пов`язані із сонячною ладдею та човном для подорожі в потойбічний світ, накладалися одне на одне і були головними в релігійно-міфологічному світосприйманні більшості племен і народів, що населяли територію України з найдавніших часів.

Не менш важливим за значенням виступає і культовий символ корабельного якоря. Вівтарі для священих якорів та їх вотивів, монети і амулети з якорями, магічні знаки у вигляді якоря в поєднанні з хрестом на житлах християн, на печатках і гербах, на прикрасах та зброї, храмові та поховальні хрести у вигляді якоря, що датуються часом від античності до XIX ст., все це переконує у виключно важливому значенні якірної символіки у духовних традиціях України.

Аналіз викладеного нами матеріалу дозволяє також зробити висновок про те, що в ході прийняття і поширення на території України християнства відбувається об`єднання двох дуже важливих язичницьких символів, сонячної ладді і якоря, у якісно новий багатосенсовий духовний символ православних християн. Цей символ у вигляді хреста на рогах якоря або сонця у вигляді хреста у власній сонячній ладді є головним символом і сучасного християнства України - символом Віри, Надії і Спасіння. Висновки дослідження можуть бути використані для поглиблення та вдосконалення сучасних уявлень широких верств населення і особливо молоді, про історичні корені української духовності, зокрема, державної символіки нової незалежної України.

судноплавство духовний степовий середземноморський

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях автора:

1.Судноплавство у духовності давньої України. - К. - Запоріжжя: Дике поле, 2001. - 263 с.

2.Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. - Запорожье: Дикое поле, 1997. - 155 с.

3.Развитие судоходства на Нижнем Днепре с древнейших времен до XIV века. - Запорожье: Изд-во "Коммунар", 1991. - 21 с.

4.Похождення українського тризуба або як поєдналися якір і хрест. - Запоріжжя, 1992. - 19 с.

5.Про підводні археологічні дослідження біля о.Хортиця // УІЖ. - 1971. -№2. - С. 146-148 (у співавторстві з Є.Р.Спиновим).

6.Нові підводні знахідки біля о. Хортиці // УІЖ. - 1972. - №2. - С.155-157.

7.Гидроархеологические исследования в р.Днепр у о.Хортица // АО 1971 года. - М.: Наука, 1972. - С. 395-396.

8.О работе Хортицкой гидроархеологической экспедиции // АО 1972 года. - М.: Наука, 1973. - С. 349.

9.Запорожская верфь XVIII в. // Судостроение. - 1977. - №4. - С. 51-55.

10.Работы у острова Хортица // АО 1985 года. - М.: Наука, 1987. - С. 631-632.

11.Якір V-VII ст. з Дніпра біля острова Хортиця. // Археологія. - 1990. - №1. - С. 120-121.

12.Вотивные якоря из Черного моря // Советская археология. - 1990. - №3. - С. 259-260.

13.Знак Рюриковичів не тризуб, а якір-хрест: Національна символіка. Бібліотека журналу "ПУ". Книга І. - К., 1990. - С. 32-36.

14.Раскопки судна XVIII в., затонувшего у огстрова Хортица // Памятниковедение. Изучение памятников истории и культуры в гидросфере. .: НИИ культуры, 1989. - Вып. 1. - С.28-32.

15.Подводные раскопки челна XIV-XV вв. у острова Хортица // Памятниковедение. Изучение памятников истории и культуры в гидросфере.: НИИ культуры, 1991. - Вып. 2. - С.71-75.

16.О раннехристианском символе "якорь-крест" и знаке Рюриковичей // Международный XVIII-й Конгресс византистов. - М. - 1991.- Т. II. - С. 1027-1028.

17.Подводные исследования судов Х-ХІ вв. у острова Хортица // Древности степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье: Коммунар, 1991. - №2. - С. 174-179.

18.Про походження символу "якір-хрест" та знаку Рюриковичів // Древности степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье, 1992. - Т.3. - С. 177-183.

19.Форми для відливки вотивних якорів з Херсонесу // Древности степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье: ИПК "Запорожье", 1993. - Т.4. - С. 225-225.

20.До питання про походження українського державного гербу // Шоста Всеукраїнська конференція з історичного краєзнавства. - Луцьк, 1993. - С.15-17.

21.О находке судна ХІ-ХII веков в Азовском море // Древности степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье, ИПК "Запорожье", 1995. - Т.5. - С. 185-192.

22.Про символ якоря у гербі І.Мазепи // Запорозьке козацтво в пам`ятках історії та культури: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м.Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997р. Секція III, ІV, V. - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1997. - С. 192-194.

23.О культах водного коня и золотой рыбы у скифов // Древности степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье: ИПК "Запорожье", 1997. - Т.VI. - С. 119-123.

24.О символе "якорь-крест" и значении знака Рюриковичей // Византийский временник. - М., 1997. - №57. - С. 202-210.

25.Якір в українській геральдиці XVII-XVIII століть // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: "Тандем-У", 1999. - Вип. VIII. - С. 123-125.

26.Зображення сонячної ладді в трипільський час // Старожитності степового Причорномор`я та Криму. - Запоріжжя: Запорізький держуніверситет, 1999. - Т. VII. - С. 32-37.

27.Якір I-III ст. з Дніпра біля о.Хортиці // Старожитності степового Причорномор`я та Криму. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - Т.VIII. - C. 298-299.

28.Про образ “Сонячного човна” в українському народному мистецтві // Народознавчі зошити. - 2000. - №6. - С.1020-1021.

29.Про кораблевидні кресала X-XVIII ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - Вип. IX. - С. 244-246.

30.Символ якоря в етнографічних пам`ятках Півдня України середини XIX ст. // Південна Україна XVIII-XIX ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Вип.V. - Запоріжжя: “Тандем-У”, 2000. - С. 248-250.

31.Якоря - петрогліфи XVIII-XIX ст. на острові Хортиця // Культурологічнитй вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - Вип. №6. - С. 4-5.

32.Сарматські "коники" - культові моделі сонячної ладді // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Вип. XIII. - C. 3-7.

33.Про корабель-проповідальницю у церкві Святого Миколая в м.Трускавці // Народознавчі зошити. - 2001. - №2. - С.252.

34. Люстерко сарматського часу із зображеннями якорів // Старожитності степового Причорномор`я та Криму. - Запоріжжя, ЗДУ, 2001. - Т.IX. - С. 204-205.

35.“Святий Миколай - рятівник душ на воді” в уяві українців XVIII-XIX ст. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна XVII-XIX ст. - Вип.6. - Запоріжжя: “Тандем-У”, 2001. - с.241-242.

36.Генеза тризуба: від символу хреста на якорі до герба держави // Вісник Харківської державної академії культури. - Харків: ХДАК, 2001. - Вип.4. - С. 108-112.

37.Найдавніші уявлення про водну стихію та прояви її обожнювання (від мезоліту до бронзової доби) // Старожитності степового Причорномор`я та Криму. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Т.VIII. - С. 12-23.

38.Navigation in the spiritual life of the ancient population of the Black Sea coast // Thracia Pontica VI.1. La Thrace et les societe's maritimes anciennes. Sozopol, 18-24 september. 1994. - Sozopol, 1994. - P. 259-270.

39.Ship image in spiritual life of ancient north Black Sea coastal population // Reports and summaries of the 7-th international congress of thracology. - Bucharest. - 1996. - P. 406-408.

Размещено на Allbest.ru