Харків доби національно-демократичної революції (лютий-грудень 1917 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків доби національно-демократичної революції (лютий-грудень 1917 р.)

Харків - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасна історіографія особливу увагу приділяє добі Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., відродженню традицій державності, на яких розвивалось життя нашого народу впродовж XX ст.

Розбудова держави, яка почалась після проголошення незалежності в 1991 р., призвела до демократизації суспільно-політичного життя, піднесення національної свідомості, духовності та культури. Але повноцінне духовне відродження не можна уявити без вивчення історії окремих регіонів, міст, сіл, адже Україна складається із сукупності певних консолідованих територій, для яких характерні своєрідні географічні, економічні та адміністративні умови, cпецифіка історичного та культурного життя. Цілком закономірно, що сьогодні однією з провідних тенденцій є посилення уваги до розробки проблем регіональної історії. Однак ще мало досліджень, які б висвітлювали події Української революції саме в такому аспекті. Проте віддаленість від столиць накладала свій відбиток на час та результати революційних перетворень на місцях, а процеси, які там відбувались, значною мірою впливали на перебіг подій в цілому. Політична боротьба в 1917 р. була бурхливою не лише у столицях, а й у промислових центрах. Прикладом того є Харків - центр Лівобережжя, якому судилося відіграти свою, особливу роль у цьому процесі.

У місті з населенням близько 300 тис. чол. (за даними 1917 р.), що являло собою велетенський соціальний організм із багатьма промисловими підприємствами, численними торгівельними, навчальними закладами, об'єднаннями промисловців, банками, науковими, благодійними, культурними, страховими товариствами та іншими соціальними установами, своєрідно переплелися політичні та соціальні перетворення, започатковані Лютневою революцією, з національними, детонованими Українською революцією.

Серед численних подій доби Української революції об'єктом нашого дослідження є ті, які відбувалися у Харкові впродовж 1917 р. Вони стали визначальними, бо призвели до проголошення радянської влади в Україні та до створення українського радянського уряду. Саме ж місто перетворилось на осередок більшовизму в Україні, а в 20-ті роки ХХ ст. - в центр нового етапу національного відродження.

Переломні історичні процеси, які відбувалися в Харкові, не втратили актуальності й сьогодні, оскільки вони наочно демонструють наслідки протиборства різних політичних сил, падіння легітимної влади, виникнення надзвичайних органів, які цю владу перебрали до своїх рук. Аналіз революційних подій 1917 р. в Харкові показує, до яких результатів може призвести прихід більшовиків до влади з їхніми методами боротьби, наскільки серйозним може бути втручання «революційних сусідів» у їх перебіг.

Актуальність дослідження історичних процесів, що відбувались впродовж 1917 р., посилюється ще й тим, що перед сучасними істориками стоїть завдання - звільнити оцінки своїх попередників від ідеологічних нашарувань і дати об'єктивну картину історичного минулого, відтворити надзвичайно цікаву сторінку протиборства різних політичних сил і проаналізувати їх наслідки.

Об'єкт дослідження. Населення, економіка, владні структури, міське самоврядування, міські організації політичних партій.

Предмет дослідження. Зміни в динаміці демографічного, національного складу, соціальній структурі, економічному розвитку міста, життєвому рівні; формування та політика державних установ, рад, комітетів, штабів, осередків партій та участь різних політичних сил у боротьбі за владу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Національно-визвольний рух в Україні XIX-XX ст. Особливості Слобідської України».

Мета дослідження. На основі комплексного аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів та наукової літератури показати специфіку, характер, темпи демографічних, соціально-економічних та політичних змін у Харкові протягом початкового періоду національно-демократичної революції. Зокрема, поставлені такі завдання:

- визначити науково-теоретичний рівень дослідження проблеми в радянській та сучасній українській історіографії;

- з'ясувати основні фактори, які впливали на динаміку руху, зміну статевих, вікових, професійних показників жителів міста;

- розкрити особливості соціально-економічного життя міста;

- проаналізувати діяльність міського самоврядування в умовах революційних перетворень;

- виявити масштаби, характер впливу подій 1917 р. в Україні та Росії на ситуацію в місті, значення внутрішніх та зовнішніх факторів у боротьбі за владу;

- показати процес становлення місцевих осередків політичних партій;

- проаналізувати процес створення нових владних структур;

- визначити ставлення населення Харкова до явищ соціально-економічного та політичного життя.

Хронологічні рамки дослідження. Їх межі - лютий - кінець грудня 1917 р., тобто від початку національно-демократичної революції в Україні до фактичного встановлення радянської влади в місті, яка саме з грудня 1917 р. визначала та підпорядковувала собі події не лише міського життя, але й всього регіону.

Наукова новизна. Це перше комплексне дослідження, в якому на основі архівних матеріалів та критичного підходу до тих джерел, які використовувала радянська історіографія, зроблено спробу вивчити події, що відбувались у місті Харкові в 1917 р., зокрема:

- встановлена динаміка населення, особливості національного, соціального, вікового, статевого та станового складу;

- на основі вивчення різних джерел визначено головні тенденції розвитку, причини погіршення соціально-економічного життя міста, що призводило до зростання незадоволення, загострення соціальної напруги;

- простежено діяльність міського самоврядування та його взаємодію з владними структурами;

- висвітлено процес становлення та відродження міських організацій таких політичних партій: народної свободи, російських есерів, меншовиків, народних соціалістів, українських соціал-демократів та есерів;

- досліджено створення та сферу діяльності нових владних структур, що з'явились після Лютневої революції - губернського комісара, губернського громадського комітету, Ради робітничих та солдатських депутатів, губернської української ради, а також надзвичайних органів - штабів і комітетів;

- у дисертації доведено, що населення Харкова відігравало активну роль у політичних процесах, перш за все у виборчих кампаніях до міської Думи та Всеросійських Установчих зборів;

- встановлено, що внаслідок неспроможності Тимчасового уряду та Генерального Секретаріату стабілізувати соціально-економічне життя, численні кризи в політичний сфері призвели до поглиблення революційної ситуації у місті, до переходу влади в руки надзвичайних органів;

- зважаючи на документальні джерела, автор робить висновок, що у листопаді - грудні 1917 р. боротьба за владу в місті розгорілася між силами, які підтримали Українську Центральну Раду та прихильниками Раднаркому. Саме допомога з боку останнього надала можливість більшовикам скористатися сприятливою ситуацією, щоб перебрати владу до своїх рук. Сили, які підтримували Українську Центральну Раду, виявились нечисленними та розпорошеними;

- складено 11 таблиць, у яких відображені найважливіші аспекти соціально-економічного та політичного життя міста.

Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні лекційних курсів з історії України, підготовці узагальнюючих праць з історії країни та регіону. Досвід вивчення подій у такому важливому центрі, як Харків, дозволить науковцям відтворити об'єктивну картину доби національно-демократичної революції.

Апробація дослідження. Основні висновки та положення дисертації обговорювались на засіданнях і науково-теоретичних семінарах кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, доповідалися на VIII Всеукраїнській науковій конференції «Історичне краєзнавство і культура» (1997 р.), на наукових конференціях у Харківському національному університеті. За результатами дослідження автором опубліковано 4 статті у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації - 207 сторінок; з яких список використаних джерел і літератури (287 найменувань) становить 22 сторінки.

місто партія революційний демократичний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок із науковою програмою кафедри, де виконувалась дисертація, вказуються об'єкт, предмет, мета дослідження, визначені хронологічні рамки, наукова новизна, практичне значення, апробація та структура дослідження.

Перший розділ «Історіографія та огляд джерел» присвячений аналізу літератури та джерел по темі роботи.

Дослідження процесу національно-демократичної революції на регіональному рівні залишається однією з найактуальніших проблем вітчизняної історіографії. Тому історія Харкова цієї доби набуває важливого значення. За радянських часів майже в усіх відомих історичних працях політичні та соціально-економічні процеси в місті знаходили своє відображення не як самостійна наукова проблема, а як висвітлення діяльності більшовицької партії.

Враховуючи це, ми вважаємо, що історію вивчення подій 1917 р. можна умовно поділити на кілька етапів. Кожен із них має свою специфіку, яка визначається обставинами часу й станом розвитку історичної науки.

Перший етап - 20-ті - перша половина 30-х років XX ст. Ключовою проблемою для дослідників стало з'ясування того факту, чому саме Харків став столицею України. А. Ковалівський пояснював це значенням міста як економічного центру всієї Лівобережної України.

Інші дослідники пояснювали це винятковою роллю харківських більшовиків у революційному процесі. Тому весь спектр їх діяльності в 1917 р. знайшов своє відображення в літературі цього періоду. Була в 20-30-ті роки і третя концепція щодо Харкова як столиці України. В. Затонський писав про випадковість подій, які надали місту такого статусу і вважав їх результатом політичної гри частини українських більшовиків і В. Леніна.

Для нашого дослідження певний інтерес становлять також праці Д. Ерде, який, спираючись на власний досвід учасника подій, використовуючи широку документальну базу, зробив спробу змалювати життя Харкова 1917 р. Представляють інтерес статті В. Лобахіна та Д. Шлосберга, присвячені важливим аспектам революційних подій у місті, створенню Харківської ради робітничих та солдатських депутатів, профспілковому руху.

Отже, у вітчизняній історіографії протягом 20-х - першої половини 30-х років XX ст. історія Харкова в 1917 р. спеціально не вивчалася, а події, що відбувались у місті, розглядалися через призму боротьби партії більшовиків за встановлення своєї влади та обґрунтування столичного статусу міста.

Другий етап у вивченні історії міста можна виділити із середини 30-х до середини 50-х років, коли партійно-державна верхівка повела лінію на підпорядкування історичної науки своєму диктатові. Розгорнулась широкомасштабна акція, спрямована на деформацію історичної свідомості народу. Українській науці були нав'язані догматичні політизовані схеми, що заважали об'єктивному висвітленню історичного минулого. Зменшилась увага до проблем місцевої історії. У передвоєнні роки можна відзначити лише деякі інформаційно-довідкові матеріали для пропагандистів та статтю у Великій радянській енциклопедії.

Але після Великої Вітчизняної війни розробка проблем, пов'язаних із подіями 1917 р. в Харкові, пожвавилась у зв'язку зі святкуванням 30-ї річниці Жовтневої революції та 300-річчям заснування міста. З'явилася монографія П. Павлюка, який уперше на документальному матеріалі дослідив створення та діяльність харківської Червоної гвардії. У 1947 р. та в 1951 р. вийшли дві праці харківського історика Г. Окладного. Хоча в них йшлося про соціалістичне будівництво в Харкові, але були й розділи про події 1917 р. Це дозволило відзначити різкий контраст між станом економіки Харкова до революції та після соціалістичних перетворень 30-х років. Безпосередньо присвячена історії Харкова і вийшла до 300-річного ювілею міста праця О. Михайлика, де головна увага приділялась питанням міського господарства, будівництва, архітектури міста, його плануванню. Нарис не був позбавлений стандартів і штампів. У відповідності з домінуючою традицією радянської історіографії, зображались негативно: санітарний стан та охорона здоров'я мешканців, будівництво, робота міських підприємств та інші сфери діяльності. Автор стверджував, що зміни на краще почалися лише в пожовтневий період. У 1953 р. вийшла стаття А. Лещенко, де йшлося про боротьбу більшовиків міста за владу Рад. У роботі згадуються українські сили, так звані, «буржуазні націоналісти», але вчений вважав, що вони були занадто слабкі і «вплив на маси мали незначний». В праці не пояснювалось, чому встановлення радянської влади в місті затяглось і відбулося лише у грудні 1917 р.

Отже, підсумовуючи розвиток історіографії цього етапу, слід відзначити певні позитивні зрушення, хоча у більшості досліджень переважав цитатно-ілюстративний матеріал та тенденційно підібрані факти.

Третій етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався після 1956 р. і тривав до кінця 80-х років XX ст. XX з'їзд КПРС та часткова десталінізація суспільства призвели до позитивних змін і в історичній науці, з'явилися надії на розкриття всієї правди про минуле, у т.ч. подій революції 1917 р. Але, незважаючи на «відлигу», нових концептуальних підходів у вивченні революції в Україні історики не виробили.

З кінця 50-х років тематика робіт розширюється. Більш докладно висвітлюється життя та події в місті у працях узагальнюючого характеру і роботах таких дослідників, як С. Королівський, І. Рибалка, В. Харитонов. Крім традиційного дослідження історії більшовицької організації та харківського робітничого класу, розгорнулось вивчення історії заводів і фабрик, розробка персоналій.

Помітним явищем в історіографії стали монографії В. Астахова й Ю. Кондуфора, О. Воскресенського, Є. Мошняги, ювілейні видання «Ученых записок Харьковского университета» та інші роботи, присвячені 40-річчю Жовтневої революції. У збірниках були надруковані статті таких харківських науковців, як Б. Барак, Ю. Бадіяна, І. Рибалки, С. Королівського та ін.

У центрі уваги істориків основною була проблема боротьби харківських більшовиків за контроль над Радою робітничих та солдатських депутатів. Зокрема, В. Астахов і Ю. Кондуфор, Є. Мошняга розглядали загальні питання, пов'язані з діяльністю Харківської ради в умовах двовладдя та підготовку до збройної боротьби. Вони аналізували її структуру, соціальний та партійний склад, роль більшовиків у цих процесах, ставлення Ради до тих чи інших революційних подій у місті. І. Дьомкін і С. Королівський, К. Шиян присвятили свої праці встановленню влади Рад і першим соціалістичним перетворенням у місті. Вони більш конкретно дослідили розстановку сил напередодні Жовтневої революції, створення та діяльність Військово-революційного комітету, рішення Харківської ради, хід її перевиборів.

Наприкінці 70-х років з'явилася стаття А. Ігнатова, де йшлося про роботу Харківської ради в жовтневі дні. У середині 80-х рр. XX ст. його дисертація з історії Харківської ради робітничих та солдатських депутатів стала узальнюючою працею з цієї проблеми. Предметом його уваги став весь спектр питань, пов'язаних з її створенням, складом, структурою, перевиборами, боротьбою за владу.

Про роботу більшовиків серед солдатів Харківського гарнізону та про створення Червоної гвардії писали П. Гарчев, М. Кулємін, Ю. Розенфельд.

У 60-70-і роки питання щодо часу встановлення радянської влади в Харкові набуло характеру наукової дискусії. Більшість дослідників - С. Королівський, М. Рубач, І. Супруненко, В. Фарсобін вважали, що це сталося 24 листопада, в день, коли на пленарному засіданні Харківської ради затвердили новий склад Виконкому та була прийнята більшовицька резолюція, яка «викривала контрреволюційну суть Центральної Ради». На думку таких істориків, як В. Астахов, Ю. Кондуфор, В. Суздальцев, В. Борщевський та ін., дата встановлення радянської влади - 10 грудня 1917 р. - час створення нового Військово-революційного комітету, де переважали більшовики. І. Сафонова та С. Хесін дотримувалися думки, що це відбулося в середині грудня.

Помітне місце в історичній літературі зайняло фундаментальне видання «Історії міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Перший том, що вийшов у 1967 р., був присвячений Харківській області. Центральне місце в нарисі про Харків займають події 1917 р.

Виняткове значення для розкриття діяльності фабрично-заводських комітетів, профспілок, робітничого контролю на підприємствах міста, мали праці І. Чорномаза, І. Дьомкіна, Ю. Тобенгауза. Дослідники провели значну роботу, зібрали й оприлюднили великий фактичний матеріал.

Аналіз радянської історіографії другої половини 50-х - 80-х рр. дозволяє констатувати узагальнення великої кількості матеріалу стосовно проблем Лютневої та Жовтневої революцій у місті. Слід зазначити, що в переважній більшості досліджень говорилось про життя та участь в революційних подіях одного класу - робітничого, діяльність однієї політичної сили - більшовиків міста: створення Червоної гвардії, політичне виховання мас, робота в профспілковому русі, робітничий контроль над виробництвом. Не залишився поза увагою і I з'їзд Рад, що відбувся в Харкові та ін.

Четвертий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з кінця 80-х років ХХ ст. Це пояснюється кардинальними змінами в суспільно-політичному житті країни. Після проголошення самостійності України в 1991 році дослідники одержали можливість неупереджено, спираючись на факти, відтворювати історичне минуле, а концепція національно-демократичної революції набула наукового статусу. Суттєво посилилась увага до історії регіонів, міст, урбанізаційних процесів. На порядок денний було поставлено питання перевидання «Історії міст і сіл» на новій документальній базі.

Над проблемами місцевої історії почали працювати С. Наумов, О. Головко, О. Гавриленко, І. Логвиненко, С. Посохов, А. Ярмиш. Але проведені за останні роки дослідження ще не дають нам повного уявлення про події, які відбулись у місті протягом 1917 р.

Таким чином, огляд літератури з обраної теми свідчить, що історики опрацювали значний фактичний матеріал, але проблема «Харків доби національно-демократичної революції» не стала предметом окремого дослідження, бо в радянській науці історія міста в 1917 р. розроблялась у рамках концепції переростання Лютневої буржуазно-демократичної революції в Жовтневу соціалістичну, крізь призму якої розглядались політичні процеси в Україні. На сучасному етапі спостерігаються суттєві зрушення в громадській свідомості, докорінні переоцінки характеру, рушійних сил, процесів, які відбувались не тільки в столиці, але й на регіональному рівні, зокрема у Харкові. Крім того, зважаючи на широкий доступ до нових архівних, мемуарних та статистичних джерел, потребують перегляду і фактологічні дані, пов'язані з динамікою населення, соціальним та національним складом, станом економічного життя, діяльністю політичних партій різних напрямків, міського самоврядування, владних структур. Вищезазначені проблеми потребують дослідження, що й обумовило вибір теми.

При роботі над дисертаційним дослідженням використано велику кількість джерел.

Перша група - документи та матеріали, публікація яких розпочалась ще наприкінці 20-х років XX ст.

Багато даних за темою дисертації міститься в археографічних збірниках, які були видані в кінці 40-х років XX ст. Всі вони висвітлюють події Жовтневої революції. За нашими підрахунками, близько чверті документів, розміщених там, торкаються подій у Харкові.

Для нашого дослідження особливий інтерес представляють два збірника, видані до чергових ювілеїв Жовтневої революції.

Зважаючи на масштаби підприємства та його місце в економічному житті Харкова, заслуговують на увагу й публікації, присвячені історії Харківського паровозобудівного заводу.

Після 1991 р. з'явилися нові збірники документів про події Української національно-демократичної революції. У них говориться також про участь харків'ян у роботі Української Центральної Ради.

Таким чином, документи, які вийшли за радянських часів, містять великий фактичний матеріал про життя робітників підприємств та солдат гарнізону міста, але вимагають специфічного підходу до вивчення, беручи до уваги тенденційність і упередженість їх упорядників.

Матеріали, які вийшли друком за останні роки, доповнюють історію міста документами про український національний рух. Але багато подій та явищ доби національно-демократичної революції ще не знайшли свого висвітлення у друкованих виданнях.

Друга група джерел представлена архівними документами. Під час роботи над дисертаційним дослідженням використано матеріали, що зберігаються у чотирьох архівосховищах: Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА України), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України), державному архіві Харківської області (ДАХО). В цілому опрацьовано 26 фондів.

Третю групу джерел становлять статистичні та різного роду довідкові матеріали, які видавались Харківською губернською Управою. Різнопланова інформація, яка містилась в них за місяцями 1917 р., дала можливість простежити динаміку цін, роботу харківських міських підприємств, стан транспорту тощо. Нашу увагу привернули дані, за допомогою яких вдалося проаналізувати погіршення стану соціально-економічного життя міста та діяльність міського самоврядування щодо його стабілізації.

Оскільки одним із завдань нашого дослідження є аналіз головних тенденцій динаміки населення міста, тому важливими стали дані про чисельність жителів міста в 1917 р. Матеріали інших переписів дозволили скласти об'єктивну картину руху харківського населення.

Четверта група джерел - це матеріали періодичної преси, переважно місцевої. Демократизація суспільного життя після Лютневої революції призвела до появи нових друкованих видань. 1917 р. їх з'явилося більше п'ятидесяти. Нашу увагу, перш за все, привернули газети місцевих організацій політичних партій, які поновили свою роботу, вийшовши з підпілля, або які були знов засновані. Це газети більшовиків «Пролетарий» та «Донецкий пролетарий», меншовиків - «Социал-демократ», есерів - «Земля и Воля», партії народної свободи - «Народная свобода», українських соціал-демократів - «Робітник», групи «Єдність» - «Харьковское единство» та інші.

Остання група джерел - мемуарна література. Спогади учасників революційних подій почали з'являтись у 20-ті роки XX ст. Публікації керівних діячів В. Антонова-Овсієнка, Є. Бош, В. Затонського та ін. торкались головним чином процесу встановлення радянської влади у місті. У них автори значну увагу приділяли і подіям у Харкові в 1917 р.

Крім згаданих робіт, об'єктом нашої уваги були спогади місцевих партійних діячів та безпосередніх учасників революційних подій. Мемуарна література, яка була написана по гарячих слідах подій у 20-ті - на початку 30-х років, для нашого дослідження має більше значення, ніж спогади 50-х - 60-х років. Але всі ці матеріали вимагають обережного, неупередженого, об'єктивного аналізу.

Таким чином, аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що хоча не всі документи рівнозначні, але в сукупності вони є достовірною й достатньою базою для розкриття теми.

У другому розділі «Динаміка руху населення та соціально-економічне становище» розглядаються основні фактори, що впливали на темпи динаміки переміщення населення Харкова, розкривається соціально-економічне життя міста, а також діяльність міського самоврядування в умовах революційних перетворень.

Аналізуючи міграцію жителів, автор приходить до висновку, що в місті в цей період відбувались складні процеси, які йшли в протилежних напрямках: з одного боку спостерігається збільшення населення за рахунок прибулих, з іншого - частина жителів покидала його.

Автор звертає увагу на істотні зміни й у якісному складі. Досить вагомим був на той час прошарок інтелігенції, студентства, чиновників, службовців різних установ (губернський адміністративний центр). У місті проживали робітники численних заводів і фабрик, підприємці, торговці, військові; досить значну групу складали ремісники, майстри та учні дрібних, напівкустарних майстерень, прислуга.

Досліджуючи національний склад мешканців, автор звертає увагу на те, що місто було багатонаціональним. Тут проживали українці, росіяни, євреї, поляки, литовці, латиші, грузини, вірмени, цигани та ін. Але більшість з них були росіянами та зросійщеними українцями.

Отже, у цей період населення Харкова зазнало значних змін як у кількісному, так і у якісному плані, що позначилось на всіх подальших подіях у місті.

Складні процеси відбувались в соціально-економічній сфері міста. Крім наслідків Першої світової війни, на економічне життя впливали й революційні події.

На основі аналізу документальних матеріалів автор вважає, що в роботі харківських підприємств у 1917 р. можна виділити три етапи. Для першого етапу - від лютого до початку липня - характерна відносна стабільність, відсутність локаутів, закритих підприємств. Але саме в цей час виразно виділяються ознаки майбутніх кризових явищ: інфляція, невідповідність старих цін на воєнні замовлення новим цінам на сировину, паливо, транспорт, зростання собівартості праці. З весни 1917 р. відмічається зниження дисципліни праці: прогули, запізнення. Страйки, особливо страйк харківських чорноробів, який розпочався в червні 1917 р., призводили до простоїв. Активно почали втручатися у виробництво фабрично-заводські комітети. Всі названі негативні явища проявилися і почали діяти вже на другому етапі - липень - жовтень 1917 р. Саме в цей час падіння продуктивності праці набирає безповоротного характеру. Уряд намагався через спеціальні комісії впливати на ситуацію на місцях. Але робота їх не давала наслідків: вони лише констатували, що виробництво знаходиться у кризовому стані. Крім того, на прикладі Харкова видно, що втручання місцевих органів влади - губернського комісара, Військово-революційного комітету - в конфлікти між робітниками та підприємцями були неконструктивними. Тому боротьба набирала нових форм: арешти директорів, спроби управління без адміністрації. Починається закриття дрібних підприємств, з'являються оголошення про тимчасове чи постійне закриття великих. На третьому етапі - листопад - грудень - підприємства опинились у скрутному фінансовому становищі: обіцяної допомоги держава не надавала, а загострення соціальної напруги призвело до того, що пролетаріат розпочав боротьбу за націоналізацію заводів і фабрик.

Автор зазначає, що негативні явища в економіці позначились і на побуті громадян: зросли ціни на харчові продукти, підвищилися тарифи на комунальні послуги, транспорт. І хоча протягом 1917 р. заробітна плата робітників і службовців зростала, проте ціни її випереджали. Особливо погіршились умови проживання в районах, де жили малозабезпечені громадяни. Все це призводило до зростання незадоволення й соціальної напруги в місті.

Протягом усього несприятливого 1917 р. найважливіші проблеми повсякденного життя міського населення - економічні, соціальні, господарські, культурно-освітні - намагалось вирішувати Харківське міське самоврядування. Головними питаннями, які розв'язувала міська Дума, було забезпечення громадян продуктами харчування, паливом, транспортом. До них додались нові, політичні, пов'язані з революційними перетвореннями, кризами уряду, боротьбою різних політичних сил за владу в місті. Важливі процеси відбувались у самій Думі. Хоча протягом 1917 р. її склад змінився тричі, в роботі Думи зберігалась послідовність. Аналіз документів свідчить, що гласні, незважаючи на різне соціальне походження та політичні погляди, уважно ставились до розв'язання питань щодо стабілізації міського господарства.

У третьому розділі «Суспільно-політичне життя: відновлення діяльності партійних організацій, створення нових владних структур» показано, що зміни, які відбулися в місті внаслідок Лютневої революції, призвели до демократизації життя, що виявилося передусім у формуванні міських осередків політичних партій, громадських об'єднань, виборчих блоків, а також в організації нових владних структур. Піднесення національного руху призвело до створення Харківської губернської української ради, робота якої надала подіям у місті національного забарвлення. Згідно з матеріалами та документами автор проаналізувала створення та діяльність тих партійних сил, яким приділялась недостатня увага в радянській історіографії. Вони називались «соглашателями» чи «буржуазними націоналістами». Це меншовики, есери, українські соціалісти та есери, кадети, народні соціалісти. Автор зазначає, що поява на політичній арені міста великої кількості різних партій була обумовлена тим, що вони стали виразниками цілей майже всіх соціальних верств міського населення. Харківська організація кадетів - партії народної свободи - підтримала Лютневу революцію і створений новий Тимчасовий уряд. Усі соціалістичні партії міста - і загальноросійські (крім більшовиків), і національні - теж вітали революцію та новий уряд, але підкреслювали, що він повинен працювати під їхнім контролем. Аналіз діяльності партійних організацій меншовиків та есерів дозволяє зробити висновок, що в їхніх осередках з'явились розбіжності в поглядах: переважали ліві елементи - інтернаціоналісти. Були недоліки й у роботі українських партій, які не змогли об'єднати свої сили (хоча в такому зросійщеному місті, як Харків, це було врай необхідно). Харківська організація українських есерів співпрацювала з російськими есерами, а місцеві українські соціал-демократи в залежності від конкретних обставин співпрацювали з меншовиками або діяли самостійно.

З ініціативи гласних Харківської думи та представників різних організацій у Харкові на початку березня було створено губернський громадський комітет, який отримав статус органу законної влади, репрезентуючи всі верстви міського населення - від чиновників до робітників. Усі його члени були на державному утриманні. Разом із губернським комісаром, якого було призначено на посаду зі складу громадського комітету й затверджено урядом, це були органи Тимчасового уряду в місті. Губернському комісарові надавались повноваження, які раніше були в губернатора: забезпечення громадського добробуту, безпеки, порядку, законності.

Але в Харкові, як і в інших містах України, майже одночасно з громадським комітетом, поза правовим полем, виникла Рада робітничих та солдатських депутатів. Вона стала органом, який представляв інтереси робітничої верстви, найбільш організованої з усіх трудящих міського населення. На думку автора, створення Харківської ради робітничих та солдатських депутатів було пов'язано з недовірою трудящих до будь-яких інших владних структур, у тому числі й до новоутвореного губернського громадського комітету. З юридичної точки зору, це була громадська організація, вона не одержувала від держави коштів на своє утримання, всі питання фінансування вона вирішувала самостійно за рахунок відрахувань робітників та різних зборів.

Українські сили міста створили Харківську губернську українську раду, яка вважала себе представницею Української Центральної Ради і намагалась впливати не лише на життя Харкова, але й Слобожанщини в цілому. Її діяльність навесні та влітку 1917 р. була спрямована, головним чином, на своє організаційне укріплення та об'єднання українських сил міста та губернії. Іншим напрямком її роботи була просвітницька діяльність: організація шкільної справи, агітаційна робота серед населення, поширення української мови.

У четвертому розділі «Боротьба за вплив на міське населення та за владу в місті» аналізуються спроби різних політичних сил підпорядкувати собі існуючі владні структури та створення нових - надзвичайних, які поступово перебрали владу до своїх рук. Особливої гостроти боротьба за вплив на мешканців міста набула під час проведення виборчих кампаній - до Харківської міської думи та Всеросійських Установчих зборів. Муніципальні вибори наявно показали настрої населення влітку 1917 р., продемонстрували, що найбільшою підтримкою в цей час користувалися партії українських і російських есерів та об'єднана єврейська соціалістична партія. Вони належали до одного блоку «Земля и воля», але провідну роль тут відігравали російські есери. Автор пояснює популярність цих партій тим, що їм вдалося об'єднати загальнодемократичні та національні вимоги своїх програм із поточними муніципальними завданнями міського самоврядування. Тому цей блок серед 13-ти інших виборчих списків зміг отримати 46,4% голосів жителів. Підсумки виборів до Установчих зборів, які були проведені в листопаді 1917 р., показали, що вектор громадської довіри змінився. По місту перше місце вибороли вже більшовики (на муніципальних виборах вони посіли четверте місце), на другому опинилися представники кадетів і лише на третьому - блок «Земля и воля». Такі результати пояснювались загостренням економічної та політичної кризи, зневірою до політики есерівського блоку, впевненою та вдалою агітацією більшовиків міста, декретами народних комісарів, які були видані в Петрограді. Це призвело до того, що більша частина виборців віддала свої голоси саме більшовикам, розраховуючи вирішити свої проблеми за допомогою їх радикальних методів. Велика кількість виборчих списків - партійних, блокових, територіально-професійних - свідчила про високу активність громадян. Подальше поглиблення соціально-економічної та політичної кризи у поєднанні з національно-визвольним рухом, призвело до створення нових надзвичайних органів - штабів і комітетів, які почали поступово перебирати владу до своїх рук. Усі вони були створені при підтримці Харківської ради робітничих та солдатських депутатів, представниками соціалістичних партій. Показано також зростання впливу українських сил на події у місті. Той факт, що керівники створеної восени 1917 р. Ради Слобідської України, лідери українських соціалістичних партій зайняли важливі посади у владних структурах міста (законних та надзвичайних), свідчив, що український рух восени 1917 р. набирав впливовості й політичного забарвлення. Особливої гостроти боротьба за владу набула після жовтневих подій у Петрограді та проголошення Української Народної Республіки. Сили, які підтримали в місті повалений Тимчасовий уряд, виявилися нечисленними. Соціальною базою більшовиків були робітники харківських підприємств та частина солдат гарнізону. Вони повели боротьбу за підпорядкування собі Харківської ради робітничих та солдатських депутатів, а також за поширення прийнятих Раднаркомом Росії декретів у Харкові. Українську Центральну Раду в місті підтримали свідомі українці (але їх було небагато), а також досить різні сили - від представників соціалістичних партій, які обстоювали ідею створення «однорідного соціалістичного уряду», до кадетів, які вбачали в Центральній Раді силу, здатну подолати хаос, безладдя та протистояти більшовикам. Але така підтримка була умовною, мала тимчасовий характер.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Аналіз радянської та сучасної історіографії свідчить про відсутність спеціальних досліджень з проблеми «Харків доби національно-демократичної революції (лютий - грудень 1917 р.)», що й обумовило вибір теми.

У 1917 р. Харків, як один з найважливіших регіональних центрів України, опинився у складному становищі: тут тісно переплелись процеси, пов'язані як із загальноросійською буржуазно-демократичною, так і з національно-демократичною українською революціями.

У місті були представлені майже всі соціальні верстви населення: робітники, підприємці, інтелігенція, учнівська молодь, військові, чиновники, службовці, торговці та ін. Досить різноманітним був національний склад, хоча більшість населення були росіянами та зросійщеними українцями. Соціальний і національний склад жителів міста позначився на розвитку революційних подій, активності громадян, підтримці ними тих чи інших політичних сил у боротьбі за владу під час національно-демократичної революції.

Аналіз головних тенденцій соціально-економічного життя свідчить, що всі негаразди були пов'язані як з наслідками першої світової війни, так і з ускладненнями революційних часів. Вони виявились у руйнуванні виробництва міста, погіршенні економічного стану життя громадян, що призвело до зростання соціального незадоволення. Усі найважливіші питання як господарські, так і політичні, протягом всього несприятливого 1917 р. намагалось вирішувати міське самоврядування. Гласні міської думи, незважаючи на різні політичні погляди, уважно ставились до своїх обов'язків і робили все можливе, щоб у складних умовах війни та революційних перетворень зробити життя населення міста стабільним.

Після Лютневої революції в Харкові склалося багатовладдя. Харківський губернський комісар та губернський громадський комітет представляли Тимчасовий уряд. Харківська рада робітничих та солдатських депутатів та Харківська губернська українська рада утворилися поза правовим полем, як громадські організації, й представляли відповідно органи революційної демократії та українські сили міста. Невизначеність владних функцій вказаних структур була причиною непорозумінь не тільки у відносинах цих органів між собою, а й сприяла посиленню безладдя в місті та знижувало авторитет влади взагалі.

З весни 1917 р. спостерігається пожвавлення політичного життя в місті. Найбільш впливовими виявилися партії кадетів, есерів, меншовиків, більшовиків, народних соціалістів, українських соціал-демократів та есерів. Усі вони розпочали боротьбу за вплив на населення міста. Особливо загострилась ця боротьба під час виборчих кампаній - виборів до міської думи та Всеросійських Установчих зборів.

Внаслідок неспроможності уряду розв'язати нагальні соціально-економічні проблеми загострилась соціальна напруга. З середини 1917 р. на владу в місті стали зазіхати самодіяльні владні структури, створюючи надзвичайні органи - штаби та комітети. З другої половини 1917 р. зростає вплив українських сил на події у місті, особливо після 4 серпня 1917 р., коли вони розпочали боротьбу за приєднання Харкова та всієї Слобожанщини до території етнічної України.

Повалення Тимчасового уряду призвело до встановлення в Україні влади розширеного та доповненого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. Більшість політичних партій підтримали її. Але, як виявилось, різні політичні сили робили це з власних міркувань. Свідомих українців у місті було порівняно небагато, але вони не змогли об'єднатися. Це призвело до того, що більшовики міста за активної підтримки з боку Раднаркому Росії перехопили лідерство й змогли встановити в грудні 1917 р. радянську владу у Харкові.

Размещено на Allbest.ru