Історично-правові записки українського дворянства (кінця ХVІІІ-початку ХІХ ст.) як пам'ятки історичної думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07. 00. 06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО ДВОРЯНСТВА (КІНЦЯ ХVІІІ - ПОЧ. ХІХ СТ.) ЯК ПАМ'ЯТКИ ІСТОРИЧНОЇ ДУМКИ

ДЯЧУК ЛЕОНТІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається місцем та історичною значимістю досліджуваних явищ в українській історії. Про важливість та необхідність дослідження різних аспектів української історії кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. неодноразово наголошувалось в історичній літературі Дашкевич Я. Р. Берлін, квітень 1791 р. Місія В.В, Капніста. ЇЇ передісторія та історія // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. - К., 1992. - С. 252..

Разом з тим, яскраві постаті в українській історіографії відзначали винятковість цього історичного періоду для долі українського народу. Так Михайло Драгоманов пов'язував з ним початки лібералізму, Володимир Антонович та Дмитро Дорошенко (хоч і протилежним чином) - початки національного відродження, Олександр Оглоблин називав його найбільш політичним періодом української історії, а Зенон Когут - періодом поглинання українського типу західного регіоналізму та самоврядування, відповідно до просвітницьких та камералістських концепцій “добре впорядкованої держави”, імперськими структурами Російської держави.

Впродовж усього ХVІІІ століття відбувалось нищення традиційних, “договірних” відносин (іноді уявних, оскільки, часто, націями рухає уява) на засадах, яких Україна-Гетьманщина перебувала в стосунках з Російською державою. В останні десятиліття ХVІІІ та перші десятиліття ХІХ століття настав останній акт тієї драми, що нещасливо збігся з періодом розкладу у Європі традиційних корпоративних інститутів, коли держава ставала чи не єдиною формою суспільної ідентифікації, а увесь суспільний прогрес ототожнювався з так званими “державними” народами. У процесі ліквідації національних інститутів важливого значення набуває становище суспільно-політичної еліти (оскільки остання залишалась єдиним репрезентантом “нації”), її суспільно-політичні ідеали, що в першу чергу ґрунтувались на існуючих стереотипах минулого, концептуально виражених в пам'ятках історичної думки. У сучасній літературі вже зверталась увага на необхідність уведення в науковий обіг ігнорованих у радянські часи фамільних архівних зібрань української старшини та дворянства, які включають різноманітні офіційні та приватні джерела, філософські, історичні, літературні праці та записки власників архівів, без яких неможливо вивчити політику російського уряду та розвиток суспільно-політичної думки на Україні Швидько Г.К. Джерела з історії Гетьманщини // Там само. - С. 277..

Отже, один із важливих засобів з'ясування особливостей періоду “поглинання українського типу західного регіоналізму та самоврядування імперськими структурами” в кінці ХVІІІ та на початку ХІХ століття є дослідження історичної думки представників українського дворянства, що корелювалася суспільно-політичними ідеалами, ціннісними орієнтаціями, ментальними стереотипами та історичною свідомістю провідної верстви. Таким чином, актуальність дослідження історичної думки українського дворянства, яка доволі рельєфно виражала специфіку ціннісної парадигми даної доби, зумовлена насамперед винятковою роллю даного періоду в історії українського народу і можливістю через усвідомлення історичних концепцій з'ясувати смисл доленосних подій та явищ для майбутнього українського народу. Дослідження пам'яток історичної думки українського дворянства сприяє виявленню причинно-наслідкових зв'язків між станом українського суспільства, суспільно-політичними процесами та тенденціями розвитку історичної думки даного періоду, оскільки вони були своєрідним поєднанням духу та матерії, ідеальних уявлень та матеріальних обставин, думки та справи.

На початку ХІХ століття Герольдмейстерська контора Сенату (Герольдія) почала все частіше не визнавати права багатьох поважних українських сімей на дворянство. У зв'язку з цим почався громадський рух, який набрав ознак політичної боротьби. З середовища дворянства вийшла плеяда істориків-аматорів, які почала збирати і систематизувати актові та наративні джерела, на основі яких з'явилась низка спеціальних історико-правових “Записок”. Проблематика “Записок” вийшла далеко за межі питання про дворянський статус української соціальної еліти, тому що Герольдія, як державна установа, заперечувала історичні заслуги предків претендентів на дворянство, а тим самим - увесь історичний досвід Гетьманщини, оскільки суспільно-політичний статус, доля національної еліти в символіко-знаковій системі традиційного суспільства визначали ступінь державного суверенітету.

“Записки” максимально поєднали досягнення тогочасної і попередньої історичної думки. У науковий обіг вводились раніше невідомі або призабуті актові та наративні джерела. Були започатковано вітчизняну археографію та джерелознавство Див.: Сохань П.С. Стан і перспективи розвитку української археографії // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. - К., 1992. - С. 11..

Об'єктивна необхідність дослідження даної проблематики тісно пов'язана з незадовільним станом її наукової розробки, тобто з станом історіографії проблеми, яка зумовлювалась змінами ціннісно-духовних парадигм та відповідними тенденціями розвитку української історичної думки упродовж ХІХ та ХХ століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планом науково-дослідної роботи кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема з науковою держбюджетною темою “Етнонаціональні аспекти української державності у ХІХ та ХХ століттях”.

Мета дисертації полягає у з'ясуванні походження, розкритті змісту та значення історико-правових записок українського дворянства як пам'яток історичної думки. Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити ряд евристичних та герменевтичних завдань, постановка та розв'язання яких уточнює внутрішню архітектоніку дисертації та визначає її смислову особливість.

До евристичних завдань належать слідуючі:

1) пошук та систематизація різнобічної за змістом та формою літератури, яка несе якісно важливу інформацію про українське дворянство, його інтелектуальних представників, про походження, зміст, ціннісну визначеність дворянських пам'яток історичної думки;

2) виявлення списків основних джерел дисертації - історичних та історично правових “Записок”;

3) підбір та систематизація різнобічної літератури теоретико-методологічного характеру, яка була б надійною теоретико-методологічною базою дослідження в цілому та вирішення окремих герменевтичних завдань дисертації зокрема.

Герменевтичні завдання дисертації:

1) аналіз творів, що складають історіографічну базу дисертації, шляхом з'ясування ідейно-політичної та парадигматично-ціннісної обумовленності тих чи інших висновків їх авторів стосовно об`єкта та предмета дисертації;

2) здійснення археографічно-джерелознавчого аналізу історичних пам'яток, які є предметом дослідження ;

3) дослідження витоків дворянської історичної думки в творах попередників, зокрема реконструкція історичних оцінок, ідей та концепцій Григорія Полетики, який на цілком слушну думку Миколи Василенка, започаткував новий етап в українській історіографії;

4) історіографічний аналіз історико-правових записок, тобто дослідження їх, як специфічних пам'яток історичної думки: а) з'ясування та аналіз джерел історичних та історико-правових записок та визначення внеску їх авторів у розвиток вітчизняного джерелознавства; б) аналіз структури та головних ідей творів, особливостей пізнання та реконструкції авторами історичної реальності, реконструкція моделей історичного мислення та їх ціннісно-парадигматичної та суспільно-політичної обумовленності; в) визначення історіософських засад дворянських історико-правових записок, аналіз понятійно-категоріального апарату, стилю мовомислення та відображення в ньому ціннісних орієнтацій та естетичних смаків доби ; г) з'ясування генетичного зв'язку змісту записок, наукової та суспільної значущості кожної з них, ступінь оригінальності та спадкоємності ідей авторів, відстеження (наявності та специфіки) зв'язку історіографічних моделей авторів записок з творами попередників та сучасників;

5) визначення внеску дворянських істориків-аматорів у розвиток української історичної думки; з'ясування місця феномена археографічно-джерелознавчої та історіографічної творчості дворянських істориків - авторів історико-правових записок - у суспільно-політичному розвитку України та особливостях українського національного відродження ХІХ століття.

Об'єктом дослідження є українське дворянство з притаманними йому особливостями змісту та форм історичного мислення, обумовленими ціннісними орієнтаціями та відповідними їм суспільно-політичними ідеалами.

Предметом дослідження є історичні та історико-правові “Записки” чільних представників українського дворянства як пам'ятки історичної думки, що з'явились в перші десятиліття ХІХ століття для захисту станових та національних інтересів і синтетично поєднали політичні та правові ідеї з цілісними, концептуально вираженими сюжетами історичного минулого України.

Для досягнення мети дослідження автор використовував як традиційні для вітчизняної історичної науки методи історичного дослідження (історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, метод діахронного аналізу суспільно-історичної реальності), так і методологічно-теоретичні підходи, які донедавна не використовувались на теренах України з причин позанаукового характеру. Йдеться про теорію герменевтики тексту, теорію ментальностей, концепції семіотико-знакових систем. “Полідисциплінарний” характер даного дослідження, коли для досягнення мети дослідження поєднуються історіографічні, археографічно-джерелознавчі та історико-історіософські аспекти, вимагає для аналізу кожного з них адекватних теоретико-методологічних та методичних підходів. Так, при здійсненні археографічно-джерелознавчого аналізу використовувалися наробки в галузі теорії, методики та історіографії джерелознавства М. Ковальського, частково використовувалася “Кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису” Л. Дубровіної та О. Гальченко. При визначенні загальних підходів дослідження історіографії проблеми використовувались праці з історії (та джерелознавчого аналізу пам'ятників) історичної думки Л. Біласа, Дм. Дорошенка, Ю. Мицика, Ю. Пінчука, В. Потульницького, О. Пріцака, В. Ульяновського та ін. При реконструкції моделей історичного мислення українського дворянства брались до уваги ідеї та розробки М. Блока, Ж. Ле Гоффа, М. Драгоманова, В. Липинського, І. Лисяка-Рудницького, А. Гуревича, З. Когута, О. Толочко, Ф. Сисина, О. Субтельного, Л. Февра, Н. Яковенко та ін. Використовувались теоретичні узагальнення М. Вебера. Х. Гадамера, Ю. Лотмана, Р. Колінгвуда, К. Майнхейма, Е. Трельча.

Тексти “Записок” розглядаються автором дисертації, як форма синтезу ціннісних орієнтацій українського дворянства у сфері історичного мислення, конкретний вияв стійких стереотипних ментальних структур доби.

З точки зору семіотичного тлумачення джерел, писав Юрій Лотман, “необхідна реконструкція коду, яким користувався творець тексту, і встановлення кореляції їх з кодом, яким користується дослідник” Лотман Ю. Внутри мыслящих миров: человек - текст - семиосфера - история. - М., 1996. - С. 302.. Одним із засобів реконструкції моделей мислення (і таким чином встановленя кореляту між сучасним і досліджуваним кодом історичної свідомості) є реконструкція історичної фабули того чи іншого твору, з'ясування того, що для автора мало значення, а що є нині очевидним, але не привертало уваги раніше.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше системно досліджено походження, розкрито зміст та значення специфічного корпусу історичних джерел - “Записок” про права українського дворянства, декотрі з яких лише зрідка були предметом наукових зацікавлень, але переважно як пам'ятки суспільно-політичної, а не історичної думки. У процесі дослідження було з'ясовано тенденції розвитку тогочасної історичної думки, визначений склад джерел та методологію дворянських авторів, здійснено реконструкцію їх історичних концепцій минулого України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження пов'язано з використанням дисертантом їх у низці навчально-методичних видань: Історія України. Програма курсу для студентів усіх спеціальностей / Укл. Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Л.В. Дячук та ін.- К., ІСДО, 1994 - 42 с.; Історія України. Хрестоматія: У 2-х ч. - Вид. 2-е, перероб і доп. / Упор. С.М. Клапчук, Б.І. Білик, Ю.А. Горбань та ін. - К., ІЗМН, 1996. - Ч.І. - 372 с.; Історія України. Програма курсу для студентів природничих факультетів університету. - К., 1998; Історія України. Практикум. Для студентів університету / Б.І. Білик, Ю. А. Горбань, Л.В. Дячук та ін. - К., 2000. - 120 с.; Історія України. Навчальний посібник до семінарських занять. (Ю.А. Горбань (кер.), Л.В. Дячук, М.М. Карабанов та ін.) - К., 2001. - С. 80; Історія сучасного світу. Навчальний посібник / Ю.А. Горбань, В.В. Петровський, А.Г. Слюсаренко та ін. - К., Телепресінформ, 2001 - 338 с. Матеріали та результати дисертаційного дослідження використовувались автором під час лекцій та семінарських занять на історичному та інших факультетах Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійній постановці та вирішенні усього кола проблем дисертації. Автором здійснено 7 наукових публікацій, 5 із них - у фахових виданнях. Стаття “Між традиціоналізмом та просвітництвом: історичні ідеї Григорія Полетики” з`явилася в результаті обговорення даної тематики з А. Безуглим, якому належить її наукове редагування.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри української історії та етнополітики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Положення дисертаційного дослідження апробовані за участі автора в наукових та науково-практичних конференціях: Республіканській науково-практичній конференції “До нової України - шляхом реформ” (Київ, 14-16 березня 1992 р.), Міжнародній науковій конференції “В'ячеслав Липинський: історико-політологічна спадщина і сучасна Україна” (Київ - Луцьк - Кременець, 2-6 червня 1992 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми формування професійної та гуманітарної культури сучасного спеціаліста” (Київ, 20-22 вересня 1994 р.), Четвертій Академії пам'яті Володимира Боніфатійовича Антоновича (Київ, 1998).

Структура дисертації зумовлена специфікою предмета, метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 296 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 214 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету та конкретні дослідницькі завдання, визначено об`єкт, предмет та методи дослідження. Тут також розкривається наукова новизна, практичне значення дисертації, визначається особистий внесок здобувача, подається інформація про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Проблеми дослідження історії українського дворянства у вітчизняній та зарубіжній історіографії” присвячений аналізу еволюція оцінок українського дворянства в історичній літературі, що була обумовлена зміною духовно-ціннісних та історіографічних парадигм. Основні з них, в контексті оцінок української дворянської верстви, були слідуючі: “історичний легітимізм” (дворянська історіографія поч. ХІХ ст.), “етнофольклорний романтизм” (харківська романтика), ”романтичне народництво” (ранній П. Куліш, М. Костомаров), “народницький позитивізм” (ранній О. Лазаревський, В. Антонович, О. Єфименко), “ліберально-традиціоналістська парадигма” (частково М. Драгоманов та пізній О. Лазаревський, В. Горленко, І.Теличенко, Д. Міллер, В. Модзалевський, В. Лукомський, М. Василенко), “неоконсерватизм” (В. Тарновський, Г. Милорадович, М. Судієнко, О. Дабижа, брати Андрій і Миколи Стороженки, “державницька школа” (В. Липинський, Д. Дорошенко та їх послідовники: А. Яковлів, М. Возняк, В. Лубоцький, М. Антонович) та ін. Звісно, усі ці поняття, що умовно визначають ціннісно-духовні парадигми, не охоплюють усієї гамми барв у розвитку вітчизняної історіографії взагалі та в оцінках провідної верстви кінця ХVІІІ - перших десятиліть ХІХ століття - українського дворянства. Названі означення ціннісних парадигм не визначають обов'язкової належності тих чи інших авторів до певних наукових напрямів чи шкіл, а лише вказують на виявлення в їх творчості певних оціночних особливостей. Вони дають можливість усвідомити тенденції розвитку історичної думки та її ціннісну обумовленність. У цілому в оцінках та спеціальних дослідженнях присвячених українському дворянству, помічається дві тенденції: егалітаристська, що домінувала під впливом ідей романтизму та європейських соціальних утопій з середини ХІХ століття та елітаристська, що посилилась в перші десятиліття ХХ століття під впливом елітарних теорій європейських мислителів (Р. Мікелса, Г. Моска, В. Парето).

Серед численної літератури, яка безпосередньо дотична до об'єкта та предмета даного дослідження і з'явилась в контексті названих ціннісних та історіографічних парадигм, варто виділити низку праць, автори яких: (1) спеціально досліджували історію українського дворянства, (2) його історичні погляди, дворянську історіографію та (3) історично-правові “Записки” про права українського дворянства, що вийшли з його середовища. Серед праць, безпосередньо присвячених історії українського дворянства, можна виділити дві групи, які поділяються за певними ціннісними ознаками. Перша група - це дослідження О. Марковича Маркович А. Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах в Черниговской губернии // Материалы для статистики Российской импнрии. - В 4 т. - Спб.,1842. - Т.2. - Ч.4., В. Романовича-Славатинського Див.: Романович-Славатинський А. Дворянство в России от начала ХVІІІ века до отмены крепостного права. - Спб,1870. - С. І-ІІ., О. Лазаревського За підрахунками дисертанта із більш ніж 400 праць Лазаревського чверть безпосередньо присвячено проблемам української провідної верстви ХVІІІ та початку ХІХ ст. , Дм. Міллера Миллер Д. Очерки из истории и юридичнского быта старой Малороссии. Превращение козацкой старшины в дворянство // Киев. стар. - 1897. - №4. - С.1-47., генеалогічні дослідження В. Кривошеї Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648-1782). - К, 1998. - Ч.1. - 270 с.; Ч. 2. - 344 с. та ін. та книга В. Свербигуза Свербигуз В. Старосвітське панство. - Варшава, 1999. - С. 148-198., які, назагал об'єктивно оцінюють процес та механізми формування українського дворянства, уводять в обіг нові джерела, спростовують існуючі в українській історіографії упередження стосовно верхніх соціальних прошарків, показують роль українського дворянства в процесі захисту історичної пам'яті та політичного статусу колишньої Гетьмащини. До цієї групи праць варто додати публікацію О. Пріцака, який піддав критиці історіософські основи, методологію дослідження та оцінки історичної ролі національної еліти М. Грушевського, (не врахувавши помітної еволюції в оцінках ролі українського дворянства) Пор.: Грушевський М. Очерк истории украинского народа. - К.,1991. - С.303-306 (а також відповідний розділ видань 1904 і 1906 рр. ); його ж, История украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - Спб, 1914. - С. 318-327; його ж, Про українську історіографію ХVІІІ століття // Український історик. - 1991-1992. - 3-4,1-4. - С.70-81., а разом з тим подав есе з історії української провідної верстви ХVІІІ та початку ХІХ століття Див.: Пріцак О. У століття народин Михайла Грушевського // Листи до приятелів. - 1966. -Кн.5-7. - С. 4-13 та ін. ; книгу О. Оглоблина “Люди старої України”, який вивів із забуття плеяду українських патріотів-дворян Див.: Оглоблин О. Люди старої України. - Мюнхен, 1956; Бойко Ю. Проф. Д-р О.П. Оглоблин як історик духовно-політичного розвитку козацької України // Вибрані праці. - К., 1992. - С. 298-318; Верба І. Українські аристократи - державотворці ХVІІ-ХVІІІ століття в науковому доробку Олександра Оглоблина // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, 1996. - С. 267-268; Калакура Я.С. Оглоблин Олександр Петрович // Джерелознавство історії України: Довідник. - К., 1998. - С. 191-192; Білокінь С. Оглоблин Олександр Петрович // Вчені Інституту історії України. Бібліографічний довідник. Вип. 1. - К., 1998. - С. 226-228. , історико-публіцистичні статті С. Білоконя, який ще у 70-ті роки зацікавився проблемами українського дворянства через призму творчості Вадима Леонтійовича Модзалевського і почав “реабілітацію” української аристократії в пострадянський період Див.: Белоконь С. Генеалогические материалы в архиве В.Л.Модзалевского// Археографи-ческий ежегодник за 1979 год. - М., 1981; Його ж. Український родослівник // Українська культура. - 1991. - №4. - С. 12-13, 30-31; Його ж. Про національну аристократію України // Розбудова держави. - 1992. Червень. - Ч.1. - С. 55-60; Його ж. Доля української національної аристократії // Генеза. - 1996. - №1(4). - С. 132-148..

Натомість у працях О. Путро та В. Панашенко, які позначені певними новаціями у порівнянні з попередньою літературою, (особливо праця останньої), при розгляді процесу нобілітації української старшини та перетворення її в дворянство акцентується увага виключно на матеріальних інтересах української суспільно-політичної еліти Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине ХVІІІ века. - К., 1988. - С. 83. , а історично правові “Записки” Романа Марковича, Василя Чарниша, Тимофія Калинського та Андріана Чепи, у яких автори, як відзначає дослідниця, “відстоювали історичне значення колишньої старшини”, розглядаються як докази права української старшини “на покріпачення селян” Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст.). - К., 1995. - С. 126.. Витоки таких оцінок, як уявляється, знаходяться у творах представників “народницького” спрямування, зокрема в дослідженнях проблем історії українського дворянства О. Єфименко Ефименко А.Я. Малорусское дворянство и его судьба. Исторический очерк // Вестник Европы. - 1891 - Кн.8. - С. 515-569.. У зв`язку з цим необхідно зауважити, що аж надто спрощеною, навіть у світлі історіографії останньої чверті ХІХ століття, уявляється теза Олександри Єфименко про повний сервілізм вищих прошарків “малоросійського” суспільства, які, досягши станових привілеїв начебто не мали підстав бути незадоволеним реформами, які знищили Гетьманщину. Навіть радянські дослідники 30-х років звертали увагу на те, що між українськими поміщиками-дворянами та центральною російською владою були певні протиріччя Заславський Д. М.П. Драгоманов. К истории украинского национализма. - М.,1934..

Але завдяки працям О. Лазаревського, Дм. Міллера, окремим розвідкам В. Горленка, М. Василенка, а також Дм. Модзалевського, творця “генеалогічної енциклопедії” українського дворянства - Малоросійського Родословника, що разом Лукомським та Г Нарбутом створили “геральдичну енциклопедію” української аристократії, була створена солідна джерельно-історіографічна база для подальших досліджень. Цьому сприяли енциклопедичні видання, генеалогічні розвідки, регіональні огляди земельної власності, списки дворян окремих українських губерній, опубліковані на рубежі ХІХ та ХХ ст Бібліографію подібних видань частково подав С. Білокінь: Доля української аристократіїї // Генеза. - 1996. - №1(4) - С.145-148. .

В різні часи з'являлись загальноісторичні праці, присвячені даному періоду, у яких до певної міри розкривались ідеали, суспільно-політичне становище та історичне місце української дворянської верстви в національній історії. Передусім це дисертації В. Лубоцького Der politishe Gehalt den Ukrainischen Nationalbewegung in Russland im XІX. Jahrhundert - Wien , 1932. -- 122 Bl. та М. Антоновича Ukraine in Russisсhen Reiche (1764 - 1847 ). Geistesschichtliche Studie. - Wien, 1942., відповідний розділ в “Нарисах історії України” Дм. Дорошенка (який, посилаючись на Д. Міллера, першим ввів дану проблематику в загальний курс української історії і визначив дворянський історіографічний рух початку ХІХ ст. як одне з джерел українського національного відродження), в загальних курсах “Історії України” Н. Полонської-Василенко, Б. Крупницького. Інтерес викликають статті та монографія З. Когута, що є найбільш вдалим та ідеологічно незаангажованим дослідженням української історії періоду “інтеграції” в склад Російської держави, але, на жаль, написаним виключно на друкованих джерелах.

Проблема українського дворянства розглядалась також у контексті діяльності таємного “Малоросійського товариства” (І. Рибаков, Т. Слабченко) та декабристського руху (Д. Багалій, О. Гермайзе, В. Гнатюк).

Історичні погляди та історіографічна творчість представників українського дворянства досліджується назагал в трьох типах творів: а) загальні огляди української історіографії (М. Василенка, Д. Дорошенка Д. Багалія, М. Марченка, у яких, попри явно виражену належність до відповідних ціннісних парадигм, в цілому дається висока оцінка творам дворянських авторів Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского ощественного строя // КС. - 1894. - № 11-12; Багалій Д.І. Нариси української історіографії доби феодалізму й доби капіталістичної // Архіви України. - 1993. - № 3-6. - С. 25-36.; б) широко відомі нині твори, присвячені знаменитій памятці історичної та суспільно-політичної думки - “Історії Русів”, що значною мірою зумовили інтерес до історичної свідомості українських верхів цього періоду (В. Горленка, М. Драгоманова, Д. Майкова, В. Іконникова, Д. Дорошенка, М. Горбаня, М. Слабченка, П. Клепацького, А. Єршова, А. Яковліва, М. Возняка та О. Оглоблина, у яких розкривається широка панорама суспільно-політичних поглядів інтелектуальних представників української провідної верстви; в) твори, присвячені історіографії даного періоду в цілому ( М. Грушевський Про українську історіографію ХVІІІ століття // Український історик. - 1991-1992. - 3-4,1-4 (110-115). - С. 70-81., В. Кравченко Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина ХVІІІ - середина ХІХ ст.) - Харків, 1996. - 375 с.), а також історіографічній творчості окремих представників дворянського стану (цикл статей О. Лазаревського про дворянських істориків початку ХІХ ст., вступна стаття до переписки В. Полетики та А. Чепи В. Горленка Горленко В. Из истории южно-русского общества начала ХІХ века (Письма В.И. Чарниша, А.И. Чепы, В.Г. Полетики и заметки к ним) // Киев. Стар. - 1893. - № 1. - С. 41-45., окремі статті О. Оглоблина, присвячені Т. Калинському, В. Туманському та ін. любителям старовини Оглоблин О. Люди старої України. - Мюнхен, 1959., дисертація Т. Літвінової Див.: Литвинова Т.Ф. Общественная мысль Украины второй половины ХVІІІ - первой половины ХІХ веков: Григорий и Василий Полетики. Дисс. на соиск. канд. ист. наук. - Днепропетровск, 1993., присвячена суспільно-політичним та історичним поглядам Григорія та Василя Полетик), стаття С. Заремби Заремба С. Василь Ломиковський та його оточення// Київ. стар. - 1993. - №4 - С. 82-87. про творчість Василя Ломиковського, статті В. Нерод та В. Сарбея про історичні погляди Якова та Олександра Маркевичів Нерод В. О. Україна в працях істориків Я.М Марковича і М.А. Маркевича // Історична спадщина у світлі сучасних досліджень. - К., 1995. - С. 60-93..

Окремо слід вирізнити праці, безпосередньо пов'язані з дослідженням “Записок” про права українського дворянства, які є предметом даного дисертаційного дослідження. Започаткував дослідження дворянських історико-правових “Записок” Дм. Міллер, який виявив та дослідив рукописний збірник “Книгу о дворянах”, що вміщувала окремі списки “Записок” та “Переписку между патриотами сего края”, яка торкалася тієї ж проблематики. Міллер передовсім звернув увагу на політико-правовий зміст “Записок”, але вказав, разом з тим, на їхнє значення як пам'яток історичної свідомості та історичної думки. Після Міллера їх досліджував В. Сенютович-Бережний, що вказав на декілька невідомих Записок” Сенютович-Бережний В. Козацтво та боротьба старшини-шляхти на Гетьманщині за визнання за нею російським урядом прав дворянства // Україн. історик. - 1973. - №3-4.-С. 134-142; 1974. - № 1-3. - С.76-84. та В. Свербигуз, який використав деякі маловідомі списки “Записок”, виявив декілька раніше невідомих текстів та згадки про деякі з них (“Записки” В. Капніста, Д Ясновського, Я. Скосира, П. Могилівського), а окремі вперше увів в науковий обіг, переклавши їх українською мовою Свербигуз В. Старосвітське панство. - Варшава, 1999. - С. 165-198.. Декілька списків праць Григорія та Василя Полетик дослідила Т. Літвінова в досить ретельній дисертації, цінність якої полягає, насамперед, у реконструкції життєвого шляху та творчості досліджуваних постатей. Отже, “Записки” про права українського дворянства розглядались переважно як пам'ятки суспільно-політичної думки.

Разом з тим, окремі дослідження з дворянської проблематики поступово входять в навчальну літературу Катренко А. М. Український національний рух ХІХ століття. Частина І. Перша половина ХІХ ст.: Навчальний посібник для студентів історичного факультету. - К., 1998. - С. 13-18; Історія України. Практикум. / Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Л.В. Дячук та ін. - К., 2000. - С. 43-57., джерела історичної думки українського дворянства використовуються в хрестоматіях та інших навчально-методичних виданнях з української історії Пам`ятки суспільної думки України (ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.): Хрестоматія /Під ред проф. А. Г. Болебруха. - Дніпропетровськ, 1995. - С. 68-310; Історія України. Хрестоматія. У двох частинах. Частина перша. - Вид. 2-е, перероб. і доп. / Упор. С. М. Клапчук (керівник), Б. І. Білик, Ю. А. Горбань та ін. - К., 1996. - С. 223-228. .

В другому розділі, відповідно до його назви, здійснений археографічно-джерелознавчий аналіз “Записок” про права українського дворянства та деяких інших джерел історичної думки української провідної верстви. Формалізуючи процес та результати археографічно-джерелознавчого аналізу або “зовнішньої критики” історико-правових “Записок” необхідно зауважити, що вони з'явились, як реакція на політику уряду в особі Герольдії, яка фактично поставила під сумнів усю українську національно-державну традицію.

Особливе місце серед трактатів про права українського дворянства займає дослідження Миколи Репніна-Волконського про історично-правові підстави українського козацтва, що з'явилось у 1824 році. Усі вони в тій чи іншій мірі розвивали традицію започатковану в виступі “О поправлении состояния Малороссии”,“Коротких записках”, “Историческом известии”, “Возражении на наставление выборному от Малороссийской коллегии депутату Натальину” та інших творах фундатора “шляхетської школи” в українській історичній думці Григорія Полетики.

Рукописні списки дворянських “Записок”, які зберігаються переважно в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського (збірки Лазаревського, Університету Св. Володимира, Судієнка, Кистяковського та ін.), в рукописній “Книге о дворянах” (відділ відділ колекцій рідкісних видань та рукописів Наукової бібліотеки Харківського університету), фонді губернського дворянського зібрання Чернігівського обласного архіву, фамільному фонді Полетик у відділі рукописів Чернігівського історичному музею, дали змогу з'ясувати та підтвердити їх авторство, уточнити датування, обставини, історію побутування та використання, а також з'ясувати процес підготовки, розвиток історичних концепцій їх авторів. Аналіз рукописів пам'яток, особливо їх чернеток, сприяв реконструкції процесу підготовки “Записок”, з'ясуванню певних смилових акцентів текстів, що визначали історіософські основи творів та ціннісні орієнтації їх авторів.

Історія походження записок свідчить про те, що сам процес їх написання (обмін матеріалами між авторами, розшуки, систематизація та введення в обіг нових джерел), перетворився в історіографічний та - з цілком ясно вираженими політичними ознаками - національно-патріотичний рух, під час якого відбувся значний зріст історичних знань, вдосконалювалась методика та методологія історичних досліджень, накопичувався джерельний, а також ширилось усвідомлення національної правосуб'єктності, була сформована “концепція малоросійської державності”, яка стала специфічною формою застереження суспільно-політичних прав колишньої Гетьманщини та одним із джерел українського національного Відродження ХІХ століття.

Дослідження списків дворянських історико-правових трактатів сприяло з'ясуванню низки питань, що тривалий час викликають інтерес дослідників. Наприклад, аналіз одного зі списків “Записки про малоросійських козаків” М. Репніна-Волконського дав можливість з'ясувати дату невідомого до цього часу посилання на “Історію Русів” (23 жовтня 1824 року) та опосередковано підтвердити думку Максимовича і Драгоманова про причетність до цього твору малоросійського військового губернатора О правах собственности Малороссийских козаков, соч. князя Николая Григорьевича Репнина. 23 октября 1824 года. - ІР НБУВ. - Ф. 61. - Спр. 715. - 46 арк. .

Об'єктивний аналіз моделей історичного мислення авторів названих історико-правових праць передбачає в першу чергу необхідність залучення усієї сукупності існуючих списків та варіантів цих творів. Лише після цього можливе дешифрування культурного коду, символічно-знакових систем досліджуваних текстів і реконструкція їх змісту.

У третьому розділі дисертації “Політико-правові та історичні твори Григорія Полетики: структура, джерела та особливості історичного дискурсу” здійснений аналіз конкретних історичних оцінок, суджень, узагальнень українського мислителя, а також концептуально викладених ним цілісних сюжетів української історії. Усі його відомі на сьогодні твори обумовленні суспільно-політичними обставинами 60-70-х років ХVІІІ століття, коли російський уряд та українська суспільно-політична еліта висунули цілком протилежні концепції реформування Гетьманщини.

Уже в першому публічному виступі на Генеральних зборах у Глухові (1763 р.) Григорій Полетика тісно пов'язує ідеї поділу влади, ефективної судово-правової системи з національною історичною традицією, тобто з “темними віками”, які не змогли збагнути просвітники. Песимізм просвітників до минулого, яке вражало їх бідністю людського духу, пануванням дурості, злоби та свавілля Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М.,1997. - С.338. , оскільки було парадигматично чужим, Полетика поділяв лише стосовно недавнього минулого, коли, на його думку, були порушені шляхетські традиції та скасовані традиційні інститути Малоросії. Просвітницькі ідеї він наповнював змістом історичної традиції в її елітатаристській інтерпретації. Отже, політична теорія Григорія Полетики була історично детермінована, а концепція національної історії політично актуалізована.

Аналіз творів Полетики дає можливість реконструювати ціннісний код його історичних рефлексій, конкретні історичні оцінки важливих явищ української історії (державна територія “Малоросії”, походження та права станів України, стосунки з з правителями-протекторами, походження та функції національних державних інститутів), які в сукупності своїй складають концептуально виражену картину історичного минулого України.

Центральною ідеєю усіх його відомих творів - є добровільно-договірний характер відносин України (“Малоросії”) з державами протекторами. Суб'єктом цих відносин була в першу чергу суспільно-політична еліта краю - українська шляхта, але зміст їх розповсюджувався на усі стани. Особливе місце займає у цих відносинах українське козацтво, яке виникло стихійно, але було, як підкреслює Полетика, легітимізоване протекторами Малоросії - польськими королями. Козацтво, на його думку, також користувалось правами шляхти.

Заслугою Полетики була акумуляція та критичне використання попереднього історіографічного досвіду (українські літописи, праці Кромера, Стрийковського, Пасторія, Старовольського та ін.), введення в науковий обіг низки актових та наративних джерел (привілеїв польсько-литовських правителів, гетьманських статей та царських грамот).

У четвертому розділі - “Історіографічний аналіз історико-правових трактатів українського дворянства: реконструкція моделей історичного мислення” зазначається, що перша чверть ХІХ століття на Лівобережній Україні (колишній Гетьманщині) позначена активізацією духовних пошуків, спрямованих на визначення національної ідентичності українців шляхом усвідомлення власної історії. Однією з найбільш репрезентативних форм історичних рефлексій стали історично-правові “Записки” українського дворянства. Намагаючись боронити власні станові та спільні національні інтереси автори “Записок” сформували ряд концепцій історичного минулого України. Поштовхом для історичних студій стало питання питання про історичні підстави українського дворянства, актуалізоване позицією Герольдії. Якщо автори перших “Записок” про права українського дворянства Роман Маркович та Микола Стороженко аргументували свою позицію, опираючись на актовий матеріал доби Гетьманату, що позірно їх зближувало з ідеями “Записки” Григорія Теплова, який пов'язував походження української суспільно-політичної еліти виключно з благодіянням правителів Росії, то Тимофій Калинський, Андріан Чепа, Василь Чарниш, Василь Полетика, Микола Репнін-Волконський та їх послідовники занурювались в національну історію починаючи з княжої доби, аналізували актовий матеріал ХІV- початку ХІХ століть. При цьому в науковий обіг були уведені привілеї литовсько-польських королів, гетьманів, жалувані грамоти російських царів, офіційні документи різних державних установ.

Історіософською основою дворянських трактатів став “історичний легітимізм”, як доктрина притаманна традиціоналістській духовній парадигмі. Разом з тим історичний дискурс окремих дворянських істориків початку ХІХ століття (Т. Калинський, М. Репнін-Волконський, В. Капніст) позначений ідеями “природнього права”, народоправства, боротьби за національне визволення, ліберальними уявленнями про соціальну стратифікацію суспільства.

Тематично “Записки” охоплюють історію України (“Малоросії”) від княжої доби до початку ХІХ століття. В “Записках” в тій чи іншій мірі проглядаються окремі періоди української історії, які умовно можна означити, як “княжий”, “татарський”, “литовський та польський”, “польський” та “російський”. Спеціально не досліджуючи князівський період, автори зафіксували в “записках” його бачення. Для Василя Полетики та Миколи Репніна-Волконського княжа Русь - це держава, що складалась перш за все з трьох основних князівств (Київського, Чернігівського та Переяславського) які згодом стали Малоросією. По різному оцінюється “татарський” період: якщо одні визначають його, як “іго”, то інші акцентують увагу на тому, що, очевидно, існували договірні стосунки з татарами, оскільки частина руських князів нібито підтримували татар проти литовців. Перехід під владу Литви визначається як: а) мирний та добровільний (Калинський); б) частково мирний, а частково шляхом завоювання (Полетика, Чепа); в) шляхом встановлення литовського панування (Чарниш, Кочубей). Більшість авторів вважає (за винятком Чарниша та Кочубея), що литовці не тільки шанували місцеві традиції, але надали українським станам особливі привілеї. Правда, одні вважають, що привілеї були надані, а інші, - що вони існували з давніх часів і за військову доблесть лише підтверджувались. Перехід під польську корону, на думку усіх авторів, був здійснений цілком легітимно. Разом в тим у “Записках” В. Чарниша та В.Кочубея акцентується увага на польському пануванні, навіть йдеться про “іго”. Позиція останніх авторів, особливо Кочубея, опосередковано пов'язана з т.зв. “церковною” концепцією в українській історіографії, репрезентованою “Синопсисом” (псевдо?)Гізеля і раціоналізованою “просвітником” Григорієм Тепловим. Натомість більшість “Записок” генетично близькі до договірної традиції, започаткованої в “Протестації” Йова Борецького та “Палінодії” Захарії Копистенського, розвинутої в творах “козацьких канцеляристів” та Григорія Полетики. На думку їх авторів, королівські привілеї стали юридичною основою прав українських станів і своєрідною конституційною хартією Малоросії. Але якщо одні пишуть про їх надання, то інші - про підтвердження давніх прав, вольностей, переваг, звичаїв та привілеїв. Саме на основі актового матеріалу литовсько-польського періоду була сформована основна ідея більшісті дворянських “Записок”, що Мала Росія - самостійний суб'єкт політико-правових відносин, який з давніх часів має певний об'єм “прав, звичаїв, привілеїв, вольностей, свобод і переваг”, і тільки на умовах збереження останніх вона вступала і може вступати та перебувати під протекцією правителів інших держав. Ідея договірних відносин проходить у дворянських істориків через усі етапи вітчизняної історії: від княжої доби до початку ХІХ століття.

Порушення традиційних прав Малоросії, на думку дворянських істориків, привело до розриву з Польщею. “Добровільний” вибір московського царя був зумовлений виключно тим, що він зобов'язувався шанувати права Малоросії, а також заради єдиновірства. Правда, в окремих “Записках” йдеться про перехід (повернення) в “природне підданство” (Чепа), що зближує їх з традицією “Гізеля-Теплова”, але у всіх підкреслюється, що стосунки з Росією можливі виключно на умовах шанування традиційних прав і вольностей. Практично усі автори наголошують, що Малоросія добровільно перебуваючи під протекцією російських правителів, які постійно підтверджували її традиційні права, мала власний політичний, військовий та судовий устрій. Звідси робився висновок про недолугість позиції Герольдії, яка вважала старшинські чини лише військовими званнями і заперечувала їхнє право на дворянство. Деякі з авторів вважали, що таке право мали не тільки українські старшини, але усе українське козацтво (Калинський, Репнін-Волконський). Тимофій Калинський доводив, що українське козацтво мало більше історичних заслуг для шляхетсько-дворянського статусу, ніж дворянство російське.

Опираючись на історичні джерела, дворянські автори намагались підкреслити природність та історичну обумовленість особливого політико-правового статусу своєї Батьківщини, який пізніше дістав дещо модернізовану назву “автономії”. Добровільно-договірний характер відносин з правителями Литви, Польщі та Росії виглядав в їхніх концепціях скоріше як протекторат на умовах збереження власної політичної системи, судового устрою та соціальної організації суспільства.

Необхідно зауважити, що історичні ідеї, викладені в “записках” українського дворянства, подавались в характерному для цього часу стилі мовомислення (поняття введене в обіг К. Манхеймом). Стиль мислення початку ХІХ століття був тісно пов'язаний з ціннісними орієнтаціями та естетичними ідеалами тогочасної української еліти і потребує адекватних методів його розкодування, оскільки зміст слів ніколи не був тотожним у різні історичні епохи.

Отже, в дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з'ясуванні походження, розкритті змісту та форми дворянських історико-правових записок початку ХІХ століття як пам'яток історичної думки. Це дає можливість більш предметно уявити процес інтеграції колишньої Гетьманщини до Російської імперії, початки та особливості першого (дворянського, академічного) етапу національного відродження, тенденції розвитку української історичної думки в перші десятиліття ХІХ століття.

ВИСНОВКИ

дворянство право історіографічний пам'ятка

В процесі досягнення мети та вирішення основної наукової проблеми дослідження дисертант прийшов до висновків:

1. Проблематика з історії українського дворянства, через політичні обставини та пануючі цінності у ХІХ - ХХ ст., не отримала адекватного висвітлення в історичній літературі. Ступінь дослідження та якість оцінок історіографічної спадщини дворянських істориків-аматорів обумовлювались соціально-політичними чинниками та специфікою розвитку української історіографії в контексті зміни ціннісно-духовних парадигм у ХІХ та ХХ ст.

2. Історико-правові “Записки” українського дворянства були результатом реакції української суспільної еліти колишньої Гетьманщини на централізаторську політику російського уряду та невизнання за потомками української старшини прав на дворянську гідність і з'явились в процесі обміну істориками-аматорами (на початку ХІХ ст.), які займали високе становище в державних та громадських дворянських установах, актовими джерелами та пам'ятками історичної думки.

3. Біля витоків громадсько-історіографічного руху стояв Григорій Полетика, який був найбільш яскравим репрезентантом міфоісторичної концепції, відомої під назвою “Переяславська легенда”, розвинутої в творах дворянських істориків початку ХІХ століття. Каркас історичної концепції Григорія Полетики складали слідуючі ідеї: 1) Україна ніколи і ніким не була завойована, а завжди перебувала в договірних стосунках з правителями держав-протекторів; 2) порушення традиційних прав та вольностей привело до легітимного розриву з поляками; 3) перехід під російську протекцію мав добровільний характер при наявності інших альтернатив; 4) суб'єктом договірних відносин з українського боку була традиційна еліта краю - українська шляхта; козацтво користувалось шляхетським правом, але шляхтою не вважалось; 5) ліквідація шляхетських інститутів, посилення військового характеру “Малоросії”, концентрація влади у руках гетьманів мала негативне значення для країни; 6) зв'язок з Росією передбачався лише через особу монарха (особиста унія) на умовах збереження традиційних прав та вольностей.

4. Григорій Полетика та дворянські історики початку ХІХ століття започаткували “критичний” етап розвитку української історіографії та джерелознавства; вперше увели в науковий обіг численні актові та наративні джерела, використали критичний метод їх інтерперетації, основними ознаками якого були систематизація, класифікація та порівняльний аналіз; створили перші приватні архіви, поширювали в суспільстві ідею, що дослідження національної історії є важливим патріотичним обов'язком інтелектуальної еліти.

В історико-правових “Записках” відображені моделі історичного мислення, які частково опиралися на попередні міфологеми української історичної думки ХVІІ-ХVІІІ століть, але у своїй історіософії поєднували традиціоналістські (історично-легітимістські), частково просвітницькі (ідеї “природнього” права, народоправства) та преромантичні цінності, на основі яких формуються зародки ідей національного визволення та ліберальних соціальних доктрин.

На такому історіософському грунті була сформована історична концепція “малоросійської Вітчизни”, домінантою якої була думка, що Мала Росія - це самостійний суб'єкт політико-правових відносин, який з давніх часів має певний обсяг прав, звичаїв, привілеїв, вольностей, свобод, переваг, і тільки на умовах збереження останніх вона вступала і могла вступати у договірні відносини та перебувати під протекцією правителів інших держав. Ідея договірних відносин проходить в дворянських істориків через усі етапи вітчизняної історії: від княжої доби до початку ХІХ століття. Репрезентантом Малої Росії в стосунках з іншими міжнародними чинниками була, на думку Григорія Полетики та його дворянських послідовників, українська (“малоросійська”) шляхта (в Калинського та Репніна-Волконського - шляхта та козацтво).

5. Історко-наукове та громадське значення діяльності дворянських любителів старовини перших десятиліть ХІХ століття полягало в збереженні історичної пам'яті, концептуальному поєднанні усіх періодів національної історії, а також у створенні історіографічного підґрунтя українського національного відродження, оскільки в атмосфері духовного підйому, якому сприяли автори цих творів з'явились перші новітні синтетичні курси з української історії (Бантиш-Каменського, Олексія Мартоса, Миколи Маркевича) та “Історія Русів”.

ЛІТЕРАТУРА

Проблема національної ідентичності українців у міфоісторичних концепціях ХVІІ та початку ХІХ століть // Етнічна історія народів Європи. - К., 1999 - С. 19-24. (0,4 арк)

Політико-правові та історичні ідеї українського дворянства: промова Василя Полетики 2 серпня 1801 року // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія. - Вип. 42. - К., 1999. - С. 71-75. (0,5 арк.)

Тенденції дослідження історії українського дворянства в контексті еволюції ціннісних парадигм ХІХ та початку ХХ століття // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія. - Вип. 44. - К., 1999. - С. 6-10. (0, 5 арк.)

Історично-правові та історичні записки українського дворянства початку ХІХ століття (археографічно-джерелознавчі аспекти) // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія. - Вип. 51. - К., 2000. (0, 5 арк)

Між традиціоналізмом та просвітництвом: історичні ідеї Григорія Полетики // Наукові записки Вінницького держ. пед. університету ім. Мих. Коцюбинського. Вип. ІІІ. Серія: Історія: Зб. наук. праць. -Вінниця, 2001 - С. 247-251. (0,4 арк) (співавтор - Безуглий А.І.).