Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 947.083.(477):364.4.

Спеціальність 07.00.01 Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина ХІХ початок ХХ ст.)

Донік Олександр Миколайович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Мельник Леонід Герасимович, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Шип Надія Андріївна, завідуюча кафедрою суспільних наук Української академії зовнішньої торгівлі

- кандидат історичних наук, доцент Ступак Федір Якович, доцент кафедри соціальної медицини та охорони здоров'я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, відділ джерел з історії України ХІХ - початку ХХ століття

Захист відбудеться "22" жовтня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "19" вересня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

Анотації

Донік О.М. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню доброчинної й культурно-освітньої діяльності окремих представників відомої української родини підприємців-поміщиків Терещенків. Особливу увагу приділено аналізу їхньої діяльності в організаціях доброчинного спрямування та як приватних фундаторів і покровителів закладів соціального захисту й охорони здоров'я незаможних співвітчизників, початкової, ремісничо-професійної, середньої та вищої освіти, культурно-освітніх філантропічних товариств тощо. У праці також висвітлено меценатську діяльність і колекціонування творів мистецтва членами родини Терещенків, показано їхній вагомий внесок у культурну й духовну спадщину України. З'ясовано суспільні та моральні чинники тогочасної епохи, що спонукали і стимулювали Терещенків як представників торгово-промислового класу до широкої доброчинної й меценатської діяльності. У дисертації підкреслено, що члени родини Терещенків зазначеною діяльністю активно сприяли становленню суспільства України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на релігійно-моральних і гуманістичних засадах.

Ключові слова: Терещенки, доброчинність, меценатство, культура, освіта, духовність, благодійні товариства, колекціонер.

Доник А.Н. Благотворительная и культурно-просветительская деятельность семейства Терещенко в Украине (вторая половина ХІХ - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация является первым комплексным исследованием благотворительной и культурно-просветительской деятельности отдельных представителей известного украинского семейства предпринимателей-помещиков Терещенко. В работе дан анализ историографии данной проблемы и архивной базы для её изучения. Значительное внимание уделено выяснению общественных и моральных факторов, которые побуждали и стимулировали членов семьи Терещенко как представителей торгово-промышленного класса к активной общественной деятельности, в первую очередь в области благотворительности. Главными местами их общественной деятельности были города Глухов и Киев, а также районы, где находились их собственные сахарные заводы и обширные поместья - на Правобережной и в северной части Левобережной Украины.

На основе анализа первоисточников реконструируется деятельность представителей семейства Терещенко в благотворительных организациях и как частных учредителей и покровителей бесплатных учреждений сфер социальной защиты и здравоохранения нуждающихся соотечественников: ночлежных, детских, родильных приютов, больниц, амбулаторий, госпиталей. Особое внимание уделено их всесторонней помощи обездоленным детям и подросткам: сиротам, инвалидам, правонарушителям, беспризорным.

Подробно освещено активное содействие этими благотворителями становлению и развитию системы начального, ремесленно-профессионального, среднего и высшего образования, их влияние на морально-духовное и интеллектуальное состояние общества того времени. Терещенки были учредителями около двух десятков и покровителями более полусотни учебных заведений по всей Украине, способствовали жизнедеятельности культурно-просветительских филантропических организаций, обществ помощи нуждающимся учащимся и студентам. При всех их собственных сахарных заводах в начале ХХ в. постоянно работали народные начальные училища для детей рабочих. Предприниматели оказывали финансовую поддержку многим городским и сельским школам. Благодаря семейству Терещенко уездный город Глухов стал значительным культурно-просветительным центром тогдашней Черниговщины своего края, где большинство общественных заведений, появившихся во второй половине ХІХ в., учреждалось и содержалось в основном за счет земляков-благотворителей или вместе с городским обществом и земством. Но особое значение имела благотворительная деятельность семейства Терещенко в Киеве как основателей и покровителей многих заведений в области филантропии, здравоохранения, образования. Наиболее выдающейся личностью был Никола Артемьевич Терещенко, который пожертвовал на общественное благо более 5 млн. руб., из них половину - в Киеве и около 1,5 млн. руб. - в Глухове.

В диссертации также детально анализируется меценатская деятельность и коллекционирование произведений искусства отдельными представителями семейства Терещенко, их значительный вклад в культурное и духовное наследие Украины: становление и развитие известных музеев, православно-церковное и монументальное зодчество. Именно Терещенки были одними из первых, кто стоял у истоков развития музейного дела в Украине. Благодаря в первую очередь Федору, Николе, Ивану Терещенкам, и особенно их зятю Богдану Ханенко, Киев теперь имеет бесценные художественные коллекции, которые стали основой Музея искусств Богдана и Варвары Ханенко, Музея русского искусства. Теперешний Национальный художественный музей Украины был сооружен также благодаря их непосредственному организационному и финансовому участию. В целом своей меценатской деятельностью они засвидетельствовали осознание высокого предназначения искусства и культуры в жизни общества.

В исследовании вместе с тем подчеркнуто, что Терещенки, как верноподданные Российской империи, в то время когда Украина воспринималась как составная часть общего государства, сосредоточили свое влияние в тех сферах общественной жизни, которые в новых социально-экономических условиях второй половины ХІХ в. приобретали важное значение, и такая деятельность не выходила за пределы, официально дозволенные правительством.

В итоге благотворительная и культурно-просветительская деятельность семейства предпринимателей-помещиков Терещенко сыграла значительную роль в деле становления и развития систем социальной защиты и здравоохранения нуждающихся соотечественников, сфер просвещения, духовности и культуры Украины второй половины ХІХ - начала ХХ в. В их общественной деятельности воплотились лучшие черты представителей предпринимательского класса Украины, которые стремились усовершенствовать общественные отношения собственными средствами - именно деятельным трудом на ниве благотворительности.

Ключевые слова: Терещенки, благотворительность, меценатство, культура, просвещение, духовность, благотворительные общества, коллекционер.

Olexander M. Donik. Charitable and cultural and educational activity of the Tereschenkos in Ukraine (second half of XIX beginning of XX century) - the Manuscript.

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 211 сторінок. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (32 сторінки, 352 назви).

Вступ. Актуальність дослідження. Історична ретроспектива доброчинності є актуальною в контексті зародження і розвитку громадянського суспільства в Україні. Доброчинна діяльність визначних особистостей у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. розгорталася на гуманістичних та релігійно-моральних засадах, що й за теперішніх умов соціально-економічного розвитку є конче важливою суспільно-корисною справою.

У зв'язку з цим на значну увагу заслуговують історичні постаті, діяльність яких ще не так давно замовчували або вона просто не привертала уваги дослідників. Саме до них належить відома родина промисловців-землевласників Терещенків, які поряд з підприємництвом мали суспільно вагомі здобутки на ниві доброчинності й культурно-освітньої діяльності.

У поняття доброчинності вкладається широкий зміст від звичайної матеріальної допомоги нужденним до меценатства, що несе в собі високі моральні принципи. Цей феномен слід розглядати як форму суспільних відносин у межах конкретної історичної епохи. Тому є потреба в з'ясуванні чинників, які спонукали заможних людей нової, капіталістичної генерації служити суспільним інтересам через доброчинну діяльність, усвідомлюючи своє важливе місце в цьому процесі.

У досліджуваний період доброчинність була тісно пов'язана з багатьма галузями суспільного життя. Завданням історичної науки є не тільки ретельно з'ясувати весь комплекс відносин, пов'язаних з доброчинністю, а й показати широкий спектр напрямів її можливого застосування, у тому числі в контексті діяльності окремих видатних осіб таких як родина Терещенків.

Вивчення досвіду багатогранної діяльності представників родини Терещенків у різних сферах громадського життя має допомагати відшукувати більш оптимальні співвідношення між державними, громадськими структурами і приватними особами стосовно опіки та доброчинності, вдосконалювати форми соціального захисту незаможних верств населення, налагоджувати взаємодію громадських товариств, спілок, фондів тощо з метою підтримки обдарованої молоді, задоволення її потягу до освіти, збереження й примноження культурної спадщини, відродження й збагачення традицій духовності на визнаних національних та загальнолюдських гуманістичних засадах.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступають найвідоміші представники родини Терещенків, які протягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. поряд з підприємницькою діяльністю брали активну участь у багатьох сферах громадського життя українського суспільства.

Предметом дослідження є сукупність основних напрямів, форм і методів доброчинної та культурно-освітньої діяльності окремих представників цієї родини, її значення для становлення й розвитку таких сфер громадського життя тогочасної України, як соціальний захист збіднілого населення, охорона здоров'я, освіта, духовність і культура. У зв'язку з цим досліджується, насамперед, участь членів родини Терещенків в організаціях доброчинного спрямування, їхня діяльність як фундаторів філантропічних, медичних, культурно-освітніх, релігійних закладів, передусім у Києві й Глухові, як колекціонерів мистецьких творів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від середини ХІХ ст., коли Терещенки активно включилися в громадське життя українського суспільства, до революційних подій 1917 р., після яких їхню власність було націоналізовано, а самі вони змушені були емігрувати за кордон. Для з'ясування деяких історичних моментів, розуміння значення низки подій та явищ дисертант інколи відходить від означених хронологічних меж.

Географія дослідження включає сучасні Київську, Сумську, Чернігівську, Житомирську, Черкаську й Вінницьку області України, а також Курську область Росії. Це викликано тим, що саме в згаданих регіонах паралельно з підприємницькою розгорталася доброчинна й культурно-освітня діяльність членів родини Терещенків. Проте головним місцем їхньої громадської діяльності були Київ та Глухів.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази провести комплексний аналіз доброчинної та культурно-освітньої діяльності родини Терещенків; висвітлити її головні сфери, напрями й форми; визначити вагомість внеску цієї родини у становлення більш гуманного суспільства в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Для досягнення мети дисертант поставив такі наукові завдання:

* проаналізувати стан та ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

* з'ясувати суспільні й моральні чинники тогочасної епохи, що спонукали і стимулювали представників торгово-промислового класу до активної доброчинної та меценатської діяльності;

* висвітлити доброчинну діяльність окремих представників родини Терещенків, показати її значення для становлення й розвитку закладів соціального захисту та охорони здоров'я незаможних співвітчизників;

* проаналізувати освітню діяльність членів родини, показати їхнє сприяння поширенню й розвитку початкової, середньої, вищої, ремісничо-професійної та художньої освіти, становленню й роботі товариств допомоги нужденним учням і студентам, а також культурно-освітніх філантропічних організацій;

* узагальнити роль приватної доброчинної ініціативи на прикладі діяльності Терещенків у розвитку окремих сфер громадського життя Києва та Глухова;

* показати рівень, масштаби, напрямки та особливості меценатської діяльності й колекціонування творів мистецтва представниками цієї родини, визначити їхній конкретний внесок у культурну і духовну спадщину України: становлення та розвиток музеїв, православно-храмове і монументальне зодчество;

* уточнити загальний внесок родини Терещенків у розвиток вітчизняних систем соціального захисту й охорони здоров'я, сфер освіти, духовності та культури України в зазначений період;

* оцінити досвід громадської діяльності родини Терещенків у контексті сучасного розвитку соціальних і культурних відносин в Україні.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, науковості та об'єктивності. У процесі виконання дисертації використовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, статистико-аналітичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці тощо.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що доброчинну й культурно-освітню діяльність родини Терещенків обрано предметом окремого спеціального наукового дослідження. Дисертацію виконано із залученням широкого масиву джерел, насамперед архівних документів, у тому числі значної кількості нових, досі невідомих. Тим самим вперше у вітчизняній історіографії зроблено узагальнюючий аналіз громадської діяльності згаданої родини, розглянуто основні її сфери, напрями та форми, а також визначено вагомість її внеску в розвиток соціального, освітнього й духовно-культурного життя українського суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У дослідженні з'ясовано моральні та соціальні мотиви і стимули, що спонукали Терещенків представників торгово-промислового класу до широкої доброчинної та меценатської діяльності. Ґрунтовне вивчення громадської діяльності окремих представників цієї родини Миколи (Ніколи) Артемовича, його синів Івана та Олександра, доньки Варвари й зятя Богдана Ханенка, брата Федора та інших дало можливість доповнити й уточнити окремі аспекти їхньої участі в становленні та розвитку вітчизняних музеїв, багатьох навчальних, медичних, філантропічних і релігійних закладів не тільки в Києві, а й в інших регіонах України, з якими передусім була пов'язана їхня підприємницька діяльність.

Науково-теоретичне значення дисертації полягає також в утвердженні нових підходів до визначення важливої ролі підприємницького класу (на прикладі громадської діяльності Терещенків) у процесі поступального розвитку українського суспільства в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на гуманістичних, релігійно-моральних та культурно-освітніх засадах.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення дисертації, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані для написання наукових праць з історії доброчинності, освіти й культури України (насамперед Києва та Глухова) другої половини ХІХ - початку ХХ ст., підготовки спецкурсів у вищих навчальних закладах. Фактичний матеріал, введений у науковий обіг, є також важливим для краєзнавців та мистецтвознавців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, були представлені на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції з нагоди 290-річчя Конституції Пилипа Орлика "Україна: поступ у майбутнє" (Київ, 5 квітня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції "Києво-Могилянська академія в історії України" (Київ, 11-13 жовтня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції "Києво-Печерська лавра в контексті світової історії" (Київ, 7-8 грудня 2000 р.). Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в семи наукових публікаціях обсягом 4,5 друк. арк.

Основний зміст дисертації

Перший розділ "Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база" присвячено аналізу літератури та джерел з теми дисертаційного дослідження.

Історіографію досліджуваної проблеми можна розділити на дві групи: а) праці, що розглядають загальнотеоретичні й практичні питання, пов'язані з доброчинністю та меценатством; б) праці про підприємницьку, доброчинну й культурно-освітню діяльність родини Терещенків та окремих її членів.

Проблему доброчинності почали розглядати в дореволюційній Росії з 90-х рр. ХІХ ст., коли в країні розгорнулася широка наукова дискусія з багатьох її питань. Внаслідок цього дореволюційна бібліографія налічувала сотні найменувань спеціальних книг, брошур, статей та заміток у періодичній пресі.

Найбільш значні публікації було зроблено Є. Максимовим, П. Георгієвським, В. Дерюжинським, С. Гогелем, М. Дмитрієвим Максимов Е.Д. Очерки земской деятельности в области общественного призрения. - СПб., 1895. - 105 с.; його ж. Общественная помощь нуждающимся в историческом развитии ее в России. - СПб., 1906. - 79 с.; Георгиевский П.И. призрение бедных и благотворительность. - СПб., 1894. - 118 с.; Дерюжинский В.Ф. Заметки об общественном призрении. - М., 1897. - 115 с.; Гогель С.К. Объединение и взаимодействие частной и общественной благотворительности. - СПб., 1908. - 145 с.; Дмитриев М.Н. Дома трудолюбия. - СПб., 1900. - 271с. та ін. та ін. У них висвітлено загальні риси доброчинності, а також окремі її напрямки. При цьому дослідники акцентували увагу на непродуктивності державної опіки, закликали робити ставку на розвиток системи громадського та приватного піклування.

Після 1917 р. благодійність було визнано соціальним явищем класового (перш за все буржуазного) суспільства. Внаслідок такого підходу як сама проблема доброчинності, так і діяльність окремих її діячів за радянських часів зовсім не досліджувалися і через це на сучасному етапі залишаються ще недостатньо вивченими.

Тільки наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в СРСР, а після його розпаду в Росії та Україні серед науковців відроджується інтерес до даної проблеми. Так, у працях сучасних російських дослідників приділено значну увагу особливому місцю та ролі приватної благодійності у вирішенні проблем соціальної та культурно-освітньої сфер російського суспільства в дореволюційний час, розвитку доброчинності та меценатства в середовищі торгово-промислового класу, ідейно-моральному й соціальному підґрунтю такої діяльності Боханов А.Н. Коллекционеры и меценаты в России. - М., 1989. - 187с.; Думова Н.Г. Московские меценаты. - М., 1992. - 333 с.; История предпринимательства в России / РАН, Ин-т российской истории. - М., 2000. - Кн. 2: Вторая половина ХІХ - начало ХХ века // В.И. Бовыкин, М.Л.Гавлин, Л.М.Епифанова и др. - 575 с. та ін..

Вітчизняні дослідники М. Дмитрієнко та О. Ясь аналізували благодійність як атрибут громадянського суспільства, наголосивши, що українські традиції доброчинності протягом століть формувалися майже виключно на громадських засадах та приватній ініціативі Дмитрієнко М., Ясь О. Благодійність як атрибут громадянського суспільства: історія і сучасність // Розбудова держави. - 1994. - № 6. - С. 37-44..

С.І. Поляруш розглядала становлення й діяльність органів державної опіки, земської, церковної та іншої громадської благодійності на Лівобережній Україні з 1775 до 1918 рр. Вона показала, що політика верховної влади на той час була спрямована на поступове залучення широких кіл представників освічених класів до доброчинної діяльності Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської благодійності на Лівобережній Україні (1775-1918 рр.): Дис… канд. іст. наук. - К., 1996. - 209 с.. Ф.Я. Ступак у своїх працях проаналізував розвиток благодійних інституцій у Києві (друга половина ХІХ початок ХХ ст.), класифікував доброчинні товариства за напрямками їх діяльності, при цьому акцентував увагу на участі окремих подвижників в їх становленні, у тому числі й деяких членів родини Терещенків Ступак Ф.Я. Діяльність благодійних товариств Києва другої половини ХІХ - початку ХХ століття: Дис… канд. іст. наук. - К., 1997. - 210 с.; його ж. Благодійні товариства Києва (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.). - К., 1998. - 208 с.; його ж. Київські благодійні медичні товариства (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.). - К., 1998. - 88 с..

Стосовно ж конкретних досліджень громадської діяльності цієї родини, то перші видання і публікації панегіричного характеру з'явилися ще на початку ХХ ст. Восьмидесятилетие тайного советника Николы Артемьевича Терещенко. 1819-1899. - К., 1900. - 157 с.; Памяти Николы Артемьевича Терещенко. (Ко дню открытия ему памятника в г. Глухове 23 августа 1909 г.). - К., 1909.- 18 с.; Столетие Киевской Первой гимназии (1809-1811-1911): В 3 т. - К., 1911. - Т.1: Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. - С. 187-190 та ін..

Тільки в останнє десятиліття ХХ ст., після того як було знято ідеологічні шори вітчизняної історіографії, розпочалося дослідження діяльності членів родини Терещенків. Але більшість із публікацій, особливо перші - це досить поверхові оглядові розвідки, часто публіцистичного плану, що розглядають основні моменти їхнього життя та діяльності як підприємців, доброчинців та меценатів. Серед цього масиву публікацій слід виділити статті тих дослідників, які, спираючись на певну джерельну базу, робили науково обґрунтовані висновки щодо ролі й значення доброчинної та культурно-освітньої діяльності родини Терещенків в історії України. Так, відповідно до своїх наукових інтересів одні автори розглядали діяльність членів родини в якійсь окремій сфері суспільного життя Факторович М.Д. Вступительная статья // Киевский музей русского искусства. Каталог живописи. - К., 1992. - Вып. 1: Русская живопись XVIII - первой половины ХІХ века. - С. 3-10; Друг О. Палацики "цукрових королів" // Старожитності. - 1995. - № 1-2. - С. 1-6; Галайба В. Міське зразкове училище імені М.А.Терещенка // Вечірній Київ. - 1997. - 29 листопада. - № 252. - С. 13 та ін., інші - аналізували їхню діяльність у цілому Кальницький М., Факторович М. Терещенки // Пам'ятки України - 1993. - № 1-6. - С. 66-72; Крутенко Н. Ханенки // Там само. - 1996. - № 3-4. - С. 62-72; Раковський Л.Є. Терещенки - представники нової української буржуазії, меценати і винахідники // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини: Наук. зб.: Вип.2. - Чернігів, 1993. - С.60-66; Бакуменко П., Кощій В. Терещенки // Україна. - 1992. - № 24. - С.1-3 та ін.. Висвітлювали дослідники також і життєвий шлях найбільш відомих постатей з родини Терещенків Ковалинський В. Почесний громадянин Києва // Хрещатик. - 1994. - 26 жовтня. - № 171. - С. 6; його ж. Лицар ордена людинолюбців // Вітчизна. - 1998. - № 3-4. - С. 51-54; Табачник Д. портрет на фоні бурі. Михайло Терещенко - фінансист, політик, дипломат // Політика і час. - 1996. - № 3. - С. 55-66 та ін..

Найбільш ґрунтовні дослідження їхньої громадської діяльності в Києві провів В. Ковалинський, який у своєму збірнику нарисів "Меценаты Киева" поряд з іншими уславленими доброчинцями віддав належне й родині Терещенків Ковалинский В. Меценаты Киева. - 2-е изд. - К., 1998. - 528 с.. Діяльність останньої досліджувала також О.В. Ткаченко Ткаченко О.В. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні (1861-1917 рр.): Дис… канд. іст. наук. - К., 1998. - 220 с.; її ж. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні кін. ХІХ - поч. ХХ ст. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - 209 с. . Авторка з'ясувала родовід Терещенків, проаналізувала їхню підприємницьку діяльність. Вона дійшла висновку, що Терещенки були представниками української промислової еліти, які своєю діяльністю сприяли економічному розвиткові України. Розглядаючи доброчинну та меценатську діяльність цієї родини, О.В. Ткаченко торкнулася лише основних її моментів, переважно в Києві. До того ж дослідниця недостатньо використала архівні джерела і матеріали періодичних видань у дореволюційну добу. Тим більше, об'єднавши у своєму дослідженні промислово-фінансову та громадську діяльність Терещенків, авторка, зрозуміло, не змогла сповна висвітлити їхню доброчинну й культурно-освітню діяльність.

Деяких аспектів підприємницької та доброчинної діяльності цієї родини, зокрема в галузі освіти і соціальної політики стосовно робітників, також торкнулася Т.І. Лазанська Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.) / Ін-т історії України НАН України. - К., 1999. - 281с.; її ж. "Прагнути до громадських справ" - девіз підприємницької родини Терещенків // Історіографічні дослідження в Україні: Наук. зб.: Вип .9. - К., 1999. - С. 167-181..

Підсумовуючи огляд історіографії, слід зробити висновок, що в більшості праць порушувалися й висвітлювалися теоретичні та практичні питання загального характеру з проблеми доброчинності й меценатства, які опосередковано пов'язані з темою означеного дослідження. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. досліджувалася фрагментарно, тільки в деяких її аспектах та напрямах. Головним чином розглядалася їхня діяльність у Києві на прикладі найбільш значних акцій у галузі філантропії, охорони здоров'я, освіти, музейної справи.

Джерельну базу дисертаційної праці становить комплекс різноманітних документальних матеріалів, що їх можна поділити на архівні й опубліковані. Найбільш значимою для даного дослідження групою джерел є документи, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІА України, м. Київ), Державного архіву м. Києва (ДАК), а також Державного архіву Київської області (ДАКО) і Державного архіву Сумської області (ДАСО). Насамперед це фонд Терещенків (ф. 830, ЦДІА України, м. Київ), що нараховує 2065 справ і містить велику за обсягом кількість документальних матеріалів: звітів, описів, листів, статистичних даних тощо. Вони дають змогу розкрити різні сторони громадської діяльності трьох поколінь родини Терещенків як фундаторів та опікунів філантропічних, медичних, освітніх закладів і товариств, колекціонерів творів мистецтва.

Про сприяння представниками родини поширенню та розвитку закладів початкової, середньої й спеціальної професійної освіти свідчать відомості про капітали, листи, циркуляри державних установ, заяви самих доброчинців про зроблені ними пожертви, а також їхні формулярні списки про державну службу, що містяться у фондах Управління попечителя Київського навчального округу (ф. 707, ЦДІА України, м. Київ), 1-ї та 2-ї київських чоловічих гімназій (фф. 108 і 81), реального училища (ф. 95, всі ДАК). Вони свідчать про значну увагу Терещенків до справи підтримки учнівської молоді, допомагають з'ясувати погляди підприємців на розвиток освітніх закладів відповідно до зростаючих вимог того часу. Джерела фонду Київської міської управи (ф. 163, ДАК) вказують на особливе ставлення членів родини до опікування закладами охорони здоров'я та соціального захисту нужденних у Києві, їхню фінансову й організаційну роль у заснуванні та функціонуванні лікарні для чорноробів, пологових і нічліжних притулків тощо.

Вагомий внесок Терещенків у культурну спадщину Києва та України (колекціонування творів мистецтва, організаційні та матеріальні зусилля для заснування і становлення Київського художньо-промислового і наукового музею, опікування Київською рисувальною школою тощо) засвідчують джерела Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІР НБУВ) та наукові архіви київських музеїв. Це насамперед збірка рукописів Київського товариства старожитностей і мистецтв (ф. 241, ІР НБУВ), а також невеликі за обсягом рукописні розвідки про громадську діяльність М.А. Терещенка та його зятя Б.І. Ханенка Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, ф. Х, № 5743, 5290.. У документально-архівному фонді Національного художнього музею України знаходяться листи відомих українських і російських художників до І.М. Терещенка, у яких визнається його велика роль у підтримці Київської рисувальної школи М.І. Мурашка.

Усього у дисертаційному дослідженні використано матеріали 33 фондів, які знаходяться в чотирьох державних архівах, що названі вище, й Інституті рукопису національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, наукових архівах Національного художнього музею України і музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Надзвичайно важливою для поглибленого аналізу доброчинної та культурно-освітньої діяльності родини Терещенків групою джерел є дореволюційні періодичні видання, насамперед такі часописи, як "Киевлянин" і "Киевское слово". У них постійно друкувалися статті, замітки, об'яви, повідомлення про пожертвування Терещенків на користь багатьох закладів і товариств, їхні благодійні акції не тільки в Києві, а й в інших містах України, на власних заводах і в маєтках.

Друковані звіти про діяльність доброчинних інституцій, освітніх закладів, до яких мали безпосереднє відношення представники родини Терещенків, містять достовірну інформацію щодо їх заснування й функціонування, розмірів членських внесків і пожертвувань з боку цих доброчинців.

Ще однією групою друкованих джерел є мемуари відомих сучасників Терещенків: проф. О.Ф. Кістяківського, художників М.І. Мурашка, М.В. Нестерова, І.І. Шишкіна, журналіста С.Г. Ярона Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874-1885): у 2 т. - К., 1994. - Т. 1: 1874-1879. - 647 с.; 1995. - Т. 2: 1880-1885. - 583 с.; Мурашко М.И. Воспоминания старого учителя. - Вып. 1-3. - К., 1907. - 197 с.; Нестеров М.В. Воспоминания. - 2-е изд. - М., 1989. - 415 с.; Шишкин И.И. Переписка. Дневник. Современники о художнике. - 2-е изд. - Л., 1984. - 478 с.; Ярон С.Г. Киев в восьмидесятых годах. Воспоминания старожила. - К., 1910. - 212 с. та ін. та ін. За критичної оцінки їх вони доповнюють та уточнюють знання про окремі постаті з родини Терещенків влучними характеристиками їх як особистостей, громадських діячів, конкретними прикладами меценатської діяльності, насамперед І.М. Терещенка.

При написанні дисертації автор також використовував законодавчі акти, що містяться у "Полном собрании законов Российской империи"; музейні путівники й каталоги, складені відомими тогочасними фахівцями; календарі й пам'ятні книжки, що видавалися на початку ХХ ст.; друковані історико-економічні описи підприємств, власниками яких були Терещенки тощо.

Використання всіх зазначених документальних матеріалів, чималу кількість яких введено в науковий обіг уперше, з критичною їх оцінкою та узагальнене осмислення доробку попередників дали авторові змогу вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі "Участь родини Терещенків в економічному і громадському житті України" подано короткий огляд підприємницької діяльності її членів протягом ХІХ - початку ХХ ст., з'ясовано суспільні чинники, що спонукали й стимулювали Терещенків як представників торгово-промислового класу до активної громадської діяльності, розглянуто головні моменти та напрямки цієї діяльності найбільш відомих представників родини Терещенків.

Їхню промислово-фінансову "державу" було започатковано Артемом Яковичем Терещенком (1794-1873) - нащадком бідного козацького роду з Глухівщини. Разом із синами, особливо старшим Миколою, він вже у першій половині ХІХ ст. розпочав сходження до вершин підприємництва завдяки широкій комерційній діяльності. Наприкінці ХІХ ст. у розпорядженні цієї родини було 11 цукрозаводів, близько 200 тис. десятин землі. Тим самим вона відігравала значну роль в економічному житті тодішньої України, уособлювала її підприємницький клас.

Починаючи із середини ХІХ ст., М.А. і Ф.А. Терещенки та інші представники родини включилися в громадське життя, спочатку в Глухові, а згодом у Києві та інших регіонах України. Через виборні посади в міських, земських і професійних установах, як почесні члени доброчинних товариств, попечителі училищ, гімназій, лікарень, притулків тощо, фундатори філантропічних, лікувальних і освітніх закладів вони активно впливали на суспільне життя.

Така діяльність у Російській імперії вважалася державною справою, постійно стимулювалася владою, яка залучала до активної доброчинності насамперед заможних промисловців та купців, через надання їм станових прав і чинів, нагородження орденами. Так, першими в Україні у пореформений час дворянство отримали саме Терещенки (1870 р.) за досягнення в підприємництві та як великі землевласники, а також і за доброчинну діяльність, розквіт якої випав на більш пізній термін 80-90-і рр. ХІХ ст. Найвищий чин серед Терещенків мав Микола Артемович - таємного радника (ІІІ клас в чиновницькій ієрархії), а його брати Федір та Семен і син Олександр мали на один клас нижче дійсних статських радників.

Аналіз документальних джерел свідчить, що активна різнобічна доброчинна діяльність членів родини Терещенків, яка стала сімейною традицією, здійснювалася не лише заради підвищення власного соціального статусу і престижу, а й мотивувалася релігійно-моральними переконаннями допомоги ближньому, була покликанням душі. До того ж загострення багатьох соціальних проблем у суспільстві, викликаних розвитком капіталізму, спонукали Терещенків власними зусиллями пом'якшувати їх, усвідомлюючи своє важливе місце в його поступі на гуманістичних та культурно-освітніх засадах.

Родина Терещенків була досить великою й розгалуженою. Вона висунула зі свого середовища чимало талановитих і непересічних особистостей. Серед них ми зустрічаємо видатних підприємців, фінансистів, громадських діячів, доброчинців, меценатів, колекціонерів мистецтва, а на початку ХХ ст. - навіть політика та авіаконструктора, які залишили помітний слід в історії України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У третьому розділі "Доброчинна діяльність Терещенків та її соціальна спрямованість" розглянуто історичні й суспільні умови, які сприяли стрімкому розвитку благодійності в Україні у другій половині ХІХ ст., висвітлено доброчинну діяльність окремих представників родини, її значення для становлення і розвитку систем соціального захисту та охорони здоров'я співвітчизників.

У другій половині ХІХ ст. під впливом значних перетворень у соціально-економічному житті України благодійність, продовжуючи бути релігійним обов'язком, стає атрибутом суспільства, яке рухається по шляху гуманізації.

У тих складних життєвих умовах особливої допомоги потребували діти та підлітки. Спочатку у рідному місті Глухові в 1872 р. А.Я. Терещенко заснував притулок для дітей-сиріт і дітей з бідних родин. А коли більшість членів родини в середині 1870-х рр. перебралася до Києва, фінансова й моральна підтримка з їхнього боку суттєво покращила функціонування багатьох філантропічних товариств та закладів, що опікувалися дітьми: Товариства денних притулків для дітей робітничого класу, Рубежівської колонії Товариства землеробських колоній і ремісних притулків, Маріїнського дитячого притулку, попечительства глухонімих Відомства імператриці Марії та ін.

Стрімкий розвиток закладів охорони здоров'я в останній чверті ХІХ - на початку ХХ ст. значною мірою зумовлювався саме громадською і приватною доброчинністю. Так, 1879 р. брати М.А. й Ф.А. Терещенки заснували в Глухові безплатну лікарню св. Єфросинії. У Києві протягом 80-90-х рр. значною мірою завдяки М.А. Терещенку та членам його родини з'явилися безплатна лікарня для чорноробів (з 1894 р.), більшість медичних закладів Маріїнської общини сестер милосердя Товариства Червоного Хреста і Благодійного товариства, а також нічліжний притулок. Ф.А. Терещенко та його родина протягом 80-х рр. ХІХ ст. заснували і згодом повністю утримували комплекс доброчинних закладів на Подолі: нічліжний притулок, будинок безплатних квартир для бідних удів з дітьми й одиноких літніх жінок, пологовий притулок.

Терещенки-доброчинці також щедро фінансово підтримували інші київські філантропічні організації та їхні установи: Товариство швидкої медичної допомоги, Товариство боротьби із заразними хворобами, Попечительство трудової допомоги тощо. При всіх цукрозаводах цієї родини на початку ХХ ст. працювали безплатні медичні заклади.

Вагомою за суспільним значенням була доброчинність Терещенків у військовий час, особливо в роки Першої світової війни. Зокрема, у 1915 р. вони утримували в Києві шість лазаретів для поранених та хворих воїнів, два притулки для солдатів з ампутованими кінцівками. Н.В. Терещенко очолювала місцевий комітет Всеросійського земського союзу, Київське відділення із забезпечення скалічених воїнів протезами.

У четвертому розділі "Внесок родини Терещенків у розвиток освіти в Україні" проаналізовано освітньо-доброчинну діяльність членів родини Терещенків, показано їх сприяння поширенню й розвитку початкової, середньої, вищої, ремісничо-професійної, комерційної освіти, діяльності товариств допомоги нужденним учням і студентам, культурно-освітніх філантропічних організацій. терещенко доброчинний освітній товариство

Протягом останньої третини ХІХ ст. під впливом реформ, проведених російським урядом у 60-70-х рр., в Україні починає активно розвиватися громадська просвітницька ініціатива в різних формах - від клопотань перед урядом щодо заснування й організації нових навчальних закладів до грошових пожертв та іншої благодійності.

Як свідчать документальні джерела, при всіх цукрозаводах Терещенків, що знаходилися в різних регіонах України, на початку ХХ ст. постійно працювали початкові народні училища для дітей службовців і робітників, не враховуючи тих багатьох сільських шкіл, які регулярно отримували від господарів матеріальну підтримку для своєї діяльності. Крім того, Федір Артемович заснував у 1891 р. міське трикласне училище в Глухові, а Микола Артемович та його син Олександр на початку ХХ ст. облаштували на власний кошт (425 тис. крб.) зразкове училище в Києві.

Члени родини Терещенків також зробили свій внесок у справу поширення освіти серед незаможного дорослого населення пожертвували понад 50 тис. крб. на будівництво Троїцького народного будинку Товариства грамотності та Народної аудиторії Товариства сприяння початковій освіті в Києві.

Реформи в галузі освіти найбільш відчутно торкнулися середньої її ланки. Завдяки фінансовим та організаційним зусиллям М.А. Терещенка в Глухові було засновано чоловічу (1889 р.) і жіночу (1894 р.) гімназії, учительський інститут (1874 р.). У Києві чоловіки з родини Терещенків виконували обов'язки почесних попечителів навчальних закладів: Микола Артемович - 1-ї, Федір Артемович - 2-ї, Олександр Миколайович - 1-ї та 3-ї чоловічих гімназій, Іван Миколайович - реального училища. На кошти М.А. Терещенка (100 тис. крб.) у 1886 р. було побудовано 5-ту чоловічу гімназію. Відчутну фінансову підтримку від нього отримали також 4-а чоловіча та Подільська жіноча гімназії. Крім цього, доброчинці активно матеріально підтримували товариства допомоги нужденним учням при цих та інших навчальних закладах, засновували для них стипендії.

Зростання промисловості в другій половині ХІХ ст. спричинило створення професійно-технічних і комерційних училищ. Зокрема, М.А. Терещенко 1900 р. побудував й облаштував у Глухові ремісниче училище, став головним фундатором (330 тис. крб.) навчальних закладів Київського товариства початкової комерційної освіти чоловічої й жіночої торговельних шкіл.

Переважно на кошти Івана Миколайовича Терещенка в Києві впродовж 1876-1901 рр. існувала рисувальна школа М.І.Мурашка. Представники родини одні з перших пожертвували 165 тис. крб. на заснування Київського політехнічного інституту, були фундаторами доброчинних об'єднань допомоги незаможному студентству.

Аналіз використаного фактичного матеріалу показує, що Терещенки були засновниками близько двох десятків і покровителями до півсотні навчальних закладів в Україні, насамперед у Києві й Глухові. Вони постійно надавали матеріальну й моральну підтримку потягові до освіти учнів та студентів із незаможних родин, робили свій внесок у просвітництво дорослого бідного населення.

У п'ятому розділі "Терещенки-меценати та їхній внесок у культурну спадщину України" показано рівень, масштаби, напрями й особливості меценатської діяльності та колекціонування творів мистецтва окремими представниками родини Терещенків, визначено їхній внесок у культурну і духовну спадщину України.

Підприємці-поміщики Терещенки, зайнявши найвищу дворянську сходинку в ієрархічній структурі суспільства, прилучилися й до традиційних занять аристократичних кіл меценатства та колекціонування творів мистецтва і старожитностей. Спонукувана мистецько-естетичними запитами меценатів та особливою атмосферою художнього життя тодішнього суспільства, така діяльність набула широкого розмаху і суспільного значення, вважалася справою особистої й родинної честі. Найвідомішими колекціонерами були Микола Артемович Терещенко, особливо його син Іван, донька Варвара та зять Богдан Ханенко, брат Федір.

Меценати створили власні картинні галереї та музей, які згодом стали загальним надбанням. Так, основу колекції сучасного Київського музею російського мистецтва склали збірки Федора, Миколи та Івана Терещенків - насамперед кращі зразки мистецтва художників-передвижників останньої чверті ХІХ ст. Особливою гордістю сучасного Києва й України є Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, де експонуються твори західного та східного мистецтва, які сумлінно збиралися його фундаторами протягом чотирьох десятиліть. Богдан Іванович заповів цей музей місту Києву, а Варвара Миколаївна доклала чималих зусиль, щоб зберегти у роки громадянської війни його величезну колекцію від розграбування.

Національний художній музей України (тоді Київський художньо-промисловий і науковий музей) був споруджений значною мірою завдяки організаційним зусиллям Б.І. Ханенка й фінансовій підтримці інших представників родини Терещенків. Вагому роль відіграли вони і в формуванні археологічної та художньої колекцій цього науково-культурного закладу.

Члени родини Терещенків були одними з перших збирачів українського живопису, у тому числі творів Т.Г. Шевченка, декоративно-ужиткового мистецтва. Іван і Олександр Терещенки матеріально й морально підтримували талановиту молодь, особливо вихованців Київської рисувальної школи. Терещенки, як люди віруючі, постійно підтримували фінансово православні храми по всій Україні. Зокрема, у Глухові вони побудували Трьох-Анастасіївську церкву. За сприяння цих меценатів було споруджено пам'ятники не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям: Б. Хмельницькому, І. Котляревському, М. Гоголю та ін. Зрештою родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й культури України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства.

Внаслідок проведеного дослідження дисертант дійшов таких висновків:

* Доброчинна й культурно-освітня діяльність родини Терещенків протягом тривалого часу досліджувалася фрагментарно, тільки в окремих її напрямах і аспектах. Проте наявні архівні та опубліковані джерела дали можливість повною мірою здійснити узагальнюючий аналіз доброчинної та культурно-освітньої діяльності Терещенків.

* Члени родини Терещенків, оперуючи великими фінансово-економічними засобами, значну частину своїх прибутків виділяли на доброчинні та культурно-освітні цілі. Така діяльність серед представників цієї родини стала сімейною традицією, яка, з одного боку, стимулювалася владою через надання дворянства, високих чинів та нагородження орденами, що підвищували соціальний статус і престиж Терещенків, а з другого визначалася морально-християнським принципом допомоги ближньому, суспільною потребою у пом'якшенні багатьох соціальних проблем, викликаних розвитком капіталізму в Україні. При цьому найвизначнішою постаттю в родині був Терещенко Микола Артемович, який пожертвував на суспільне добро понад 5 млн. крб.

* Терещенки засновували й утримували філантропічні та лікувальні заклади як з власної ініціативи, так і своїми пожертвами й особистою участю сприяли ефективній діяльності, особливо в Києві, численних доброчинних товариств, організацій та їхніх установ. Передусім благодійники опікувалися дітьми й нужденним дорослим населенням. Саме завдяки Терещенкам в останній чверті ХІХ - на початку ХХ ст. з'явилося чимало безплатних медичних закладів для задоволення потреб незаможних співвітчизників, що були влаштовані в Києві, Глухові, при власних цукрозаводах підприємців і відповідали високим тогочасним запитам, у воєнний час лазаретів та притулків для поранених і хворих військових.

* Усвідомлюючи свою економічну значущість, відчуваючи моральну потребу впливати на інтелектуальний розвиток суспільства, члени родини Терещенків активно сприяли поширенню й розвитку початкової, середньої, вищої та спеціальної професійної й художньої освіти відповідно до зростаючих вимог свого часу. Вони були засновниками близько двох десятків і покровителями до півсотні навчальних закладів у Києві, Глухові, на Правобережній та Лівобережній Україні. Найбільш вагомі заходи в галузі освіти ними були здійснені протягом 80-90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст.

* Саме завдяки Терещенкам повітове місто Глухів стало значним освітньо-культурним центром тодішньої Чернігівщини. Проте на особливе місце й глибоку шану заслуговує їхня доброчинна діяльність щодо становлення й розвитку закладів освіти та охорони здоров'я в Києві. Саме тут тією чи іншою мірою цій родині були зобов'язані своїм існуванням і діяльністю початкові народні училища, середньо-освітні, професійні й вищі навчальні заклади, товариства допомоги нужденним учням та студентам, установи культурно-освітніх філантропічних спілок для дорослого населення, широка мережа лікувальних закладів, нічліжні притулки тощо.

* Зайнявши найвищу соціальну сходинку в ієрархічній структурі суспільства, Терещенки прилучилися також до меценатства і колекціонування творів мистецтва й старожитностей. З роками така їхня діяльність набула широкого розмаху та суспільного значення. Члени родини Терещенків, до якої належали і Богдан Іванович та Варвара Миколаївна Ханенки, створили власні картинні галереї і музей, які стали загальним надбанням. Вони доклали чималих зусиль до заснування й подальшого становлення Київського художньо-промислового і наукового музею. Отже, Терещенки та Ханенки активно сприяли розвиткові музейної справи в Україні. Вони матеріально підтримували талановиту молодь, насамперед вихованців Київської рисувальної школи, постійно вносили свою фінансову частку в будівництво або навіть споруджували православні храми, надавали кошти на встановлення пам'ятників не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям.