Українські жіночі організації на Буковині (80-ті роки ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українські жіночі організації на Буковині (80-ті роки ХІХ - 30-ті роки ХХ ст.)

Гнатчук Оксана Степанівна

Чернівці - 2001

Анотація

Гнатчук О.С. “Українські жіночі організації на Буковині (80-ті рр. ХІХ- 30-ті рр. ХХ ст.”). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2001.

У дисертації на широкій джерельній базі висвітлюються питання зародження і діяльності українських жіночих організацій на Буковині у 80-ті рр. ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст. Зазначено, що український жіночий рух на Буковині мав своєю метою духовне розкріпачення жінки і матері як особистості. Охарактеризовано етапи, мету, напрями, організаційні форми діяльності українських жіночих товариств в різні періоди державної приналежності Буковини до Австро-Угорщини та Румунії. Значну увагу відведено визначенню ролі преси та публіцистичної діяльності буковинських письменниць у розвитку та піднесенні ролі українського жіноцтва. Показано співпрацю з іншими товариствами, що діяли в зазначений період на Буковині, в Галичині, у світі. Доведено, що український жіночий рух на Буковині поступово став важливою складовою процесу українського національного відродження у краї: в умовах Австро-Угорщини - в руслі легально-правової діяльності, а в умовах румунського політичного режиму в умовах суворого контролю з боку місцевої окупаційної влади й переслідування.

Ключові слова: Буковина, національний рух, жіночий рух, жіночі організації, товариства, освіта, благодійність, просвіта, жіноча преса.

1. Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. В сьогоднішніх умовах розбудови української державності важливого значення набуває вивчення історії українського національного руху на всіх етапах його розвитку та українського жіночого руху як його складової. Виходячи з цього, вважаємо важливим вивчення діяльності жіночих товариств Буковини, яка стала складовою частиною національного руху українського народу в умовах австро-угорського та румунського поневолення в ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.

Довгим і тернистим був шлях до свободи і незалежності Української держави. У цій боротьбі поряд з чоловіками були також і національно свідомі жінки, організовані в жіночі товариства. Українська жінка знаходила в собі сили зберегти прагнення до волі, почуття гідності, відповідальність за свій народ, свою родину, за виховання своїх дітей.

Світлі постаті подвижниць організованого жіночого руху в Україні походили з різних регіонів, представляли різні соціальні верстви, але всіх їх об'єднувала національна ідея і свята мета - боротьба за волю України, за утвердження української мови, національної школи, за соціальні права жінок. Активно прилучалося до цього руху і жіноцтво Буковини.

Діяльність тутешніх жіночих товариств, що виникали на Буковині, у 1886-1940 рр., була багатогранною і відзначалася певною специфікою у загальноукраїнському контексті жіночого руху.

У наукових дослідженнях з історії Буковини не знаходимо поки що спеціального системного наукового дослідження про жіночий рух на Буковині у 80-ті роки ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст. Тож вивчення питання про участь організованого жіноцтва в українському національному відродженні в краї, основних аспектів культурно-просвітницької та релігійно-доброчинної діяльності жіночих організацій Буковини в зазначений період є вельми актуальним. Без дослідження основних причин зародження та напрямів розвитку діяльності українських жіночих організацій на Буковині буде неповною історія національного руху в краї, як також без з'ясування ролі українського жіноцтва Буковини, організаційних форм та методів його діяльності буде неповною історія жіночого руху всієї України і Західної України зокрема. Ознайомлення з діяльністю українських жіночих організацій Буковини у досліджуваний період дає змогу з'ясувати форми сприяння розвиткові організаційної повсякденної, систематичної і творчої праці жіноцтва. Важливість розгляду даної проблеми обумовлена ще й тим, що культурно-просвітницька діяльність українського організованого жіноцтва у зазначений період значно сприяла зростанню національної свідомості жінки, яка була головним чинником у вихованні нового покоління. Відсутність глибоких аналітичних досліджень діяльності українського жіночого руху на Буковині у вказаний період спонукає дослідника зробити спробу заповнити цю прогалину в українській історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми, що розробляється кафедрою історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під назвою: “Актуальні питання історії, історіографії та культури України XVII - XX ст.”.

Мета дослідження. Виходячи з актуальності, ступеня наукової розробки теми, автор ставить за мету на основі багатьох різнопланових джерел окреслити періодизацію жіночого руху Буковини 80-ті рр. ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст. та висвітлити основні його напрями діяльності українського жіночого руху - культурно-просвітницький, благодійно-доброчинний, освітній, клерикально-філантропійний та ін.

Для досягнення вказаної мети в роботі передбачено вирішити такі завдання:

- з'ясувати об'єктивні передумови і фактори, що сприяли зародженню українського жіночого руху на Буковині та становленню різних за сферою діяльності типів жіночих організацій в т. зв. австрійський період (1886-1918 рр.);

- показати вплив художніх та публіцистичних творів феміністичного спрямування буковинських письменниць Ольги Кобилянської та Євгенії Ярошинської на свідомість українських жінок та підготовку грунту для діяльності жіночих організацій краю;

- проаналізувати зміст, форми і методи культурно-просвітницької діяльності жіноцтва Буковини та роль жіночих товариств у соціально-культурному розвитку українського населення у досліджуваний період;

- визначити основні напрями та особливості діяльності українських жіночих організацій на Буковині в умовах окупації краю королівською Румунією (1918-1940 рр.);

- показати організаційне та культурно-просвітнє значення жіночої преси Буковини у піднесенні національної свідомості українського жіноцтва;

- з'ясувати причини припинення діяльності українських жіночих товариств на Буковині у різні періоди та його наслідки.

Об'єкт дослідження - українські жіночі організації на Буковині, що з'явилися в 80-ті рр. ХІХ - на початку ХХ ст. і діяли до кінця 30-х рр. ХХ ст.

Предмет дослідження - різні форми, методи та напрями діяльності українських жіночих організацій, їх участь у суспільному житті Буковини, в українському національному русі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 80-ті рр. ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст. і обумовлюються тим, що це становить певною мірою цілісний період виникнення та розвитку жіночих організацій, період поступового зростання ролі українського жіноцтва у національному та суспільному житті української частини Буковини аж до її входження до складу України.

Територіальні межі охоплюють Буковину - тодішню єдину адміністративно-територіальну провінцію, але із зосередженням уваги переважно на північній, українській її половині - нині складовій і невід'ємній частині держави України.

Методологічними засадами, якими керувалася дисертантка в процесі дослідження, послужили принципи наукової об'єктивності та історизму з доказом закономірності появи українського жіночого руху на Буковині і дослідження основних форм та напрямів діяльності жіночих організацій через призму конкретно-історичних умов суспільного життя.

Методи дослідження використовувалися різні: проблемно-хронологічний, ретроспективний, порівняльний, системно-структурний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою і втіленням авторської концепції дослідження, аналізу і викладу власного бачення причин та умов зародження й розвитку українських жіночих організацій на Буковині у 80-ті роки ХІХ - 30-ті роки ХХ ст. У дисертації вперше науково висвітлено витоки жіночого руху на Буковині, проведено комплексне вивчення одного з багатьох недостатньо висвітлених досі в історіографії напрямів організованого ідейного руху - українського жіночого руху, визначено основні організаційні засади, відтворено й окреслено хронологічні рамки діяльності українських жіночих товариств Буковини; висвітлено основні напрями культурно-просвітницької, освітньої, благодійно-доброчинної та клерикально-філантропічної діяльності українських жіночих організацій на Буковині. Розкрито форми, методи та механізми діяльності українських жіночих організацій на Буковині, співпрацю з іншими громадськими організаціями краю. Показано шляхи полегшення жіноцтвом гостроти проблеми бідності та неписьменності, які в умовах онімечування та румунізації освіти й економічних труднощів на Буковині мали велике значення. Визначено місце освіченого організованого жіноцтва та роль жіночої преси у піднесенні культурно-освітнього рівня, національної свідомості та утвердження особистості української жінки в суспільстві. У науковий обіг вперше введено широке коло фактичного матеріалу, насамперед архівних документів про діяльність українських жіночих організацій на Буковині.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що системне, комплексне дослідження тогочасної діяльності українських жіночих організацій на Буковині дає можливість встановити певні загальні закономірності і з'ясувати деякі особливості жіночого руху в краї, доповнить історію Буковини та історію загально-українського жіночого руху.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання відомостей про участь українських жіночих організацій в національному русі буковинців у другій половині ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст., при написанні узагальнюючих праць з історії України та Буковини, при викладанні у вузах спецкурсів, проведенні уроків з історії рідного краю в загальноосвітніх школах. Бібліографічні дані, фактичний матеріал дисертації можуть використовуватися також науковими працівниками архівів, музеїв, бібліотек. Ознайомлення з історією жіночого руху з урахуванням конкретних суспільно-історичних умов життя в різних регіонах України корисне сьогодні для формування самосвідомості сучасниць на етапі переходу до нових економічних та політичних відносин в нашій державі. Осмислення уроків жіночого руху дасть змогу сучасним жіночим організаціям пізнати і використати в певній мірі на практиці історичний досвід діяльності жіночих товариств в нових умовах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Їх було викладено також у доповідях на ІІ Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова на Буковині: минуле і сучасне” (Чернівці, 24-26 вересня 1998 р.); Міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ ст.” (Чернівці, 16-18 травня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 26-29 вересня 2000 р.); ІV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького національного університету (Чернівці, 5 жовтня 2000 р.); Всеукраїнській конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького університету “Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ - ХХ ст.” (Чернівці, 18-21 жовтня 2000 р.); на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми розвитку української державності (історія і сучасність)” (Коломия, 4-5 травня 2000 р.), “Національно-духовне відродження України ХІХ-ХХ ст.” (Коломия, 10-11 травня 2001 р.).

Публікації. З теми дисертації опубліковано дев'ять наукових статей, в т. ч. п'ять - у виданнях, що визнані ВАК як фахові.

Структура дисертації. Мета, завдання та характер дослідження визначили структуру дисертації обсягом 180 стор. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (305 назв).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки і територіальні межі, визначено об'єкт, предмет і методологію, мету, завдання дослідження, показано його зв'язок з науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Історіографія проблеми та джерельна база” - зроблено історіографічний огляд наукової розробки даної проблеми та охарактеризовано найголовніші архівні джерела й матеріали, що склали наукову базу дослідження.

Питання ролі та покликання жінки в історії Буковини постійно привертали увагу дослідників. Важливого значення в цьому сенсі набули публіцистичні праці та твори художньої літератури, зокрема письменниць Буковини О. Кобилянської, Є. Ярошинської, К. Малицької (Віри Лебедової) та визначних діячок жіночого руху Н. Кобринської, С. Русової та ін., які представляли жіночий рух громадськості як помітне суспільне явище. В основному ці праці торкалися важкого становища жінки та пошуків шляхів виходу з нього.

Грунтовних наукових праць, які б розкривали діяльність українських жіночих організацій на Буковині у 80-ті роки ХІХ - 30-ті роки ХХ ст., немає. Роботи, що стосуються окремих аспектів діяльності жіночих організацій на Буковині, відзначаються в основному історичними загальниками. До таких праць можна зарахувати монографію М. Гараса “Історичний і сучасний стан української освіти і культури на Буковині” (1934) та “Ілюстрована історія товариства “Українська школа” (1937), в якій трапляються поодинокі відомості про українські жіночі товариства, які існували в той період на Буковині.

Ще однією роботою, написаною в Галичині, в якій заторкнуто й діяльність українських жіночих товариств на Буковині, є популярна брошура Л. Горбачевої “Азбука жіночого руху” (1937). Цінною є публікація К. Малицької “Про жіночий рух”, яку дослідники вважають своєрідною програмою жіночого руху взагалі (1904).

Пізнати основні ідейні засади щодо жіночого руху в Галичині й на Буковині дають змогу публіцистичні праці однієї з найбільш визначних діячок і організаторів феміністичного руху - М. Рудницької, що з'явилися в 20-30-х рр. ХХ ст.

Заслуговують на увагу дослідження, які стосуються історичного минулого Буковини, в тому числі й жіночого руху. Серед них - “Буковина. Її минуле і сучасне” (1956). В одному з розділів цієї праці (“Жіночі організації на Буковині”) Л. Бурачинська зробила спробу простежити становлення та діяльність українських жіночих товариств. Розвідка Л. Бурачинської, на нашу думку, є першим і найбільш ґрунтовним дослідженням у відображенні українського жіночого руху в кінці ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст. на Буковині.

Діяльності окремих постатей українського жіночого руху на Буковині торкалися такі дослідники, як І. Книш, зокрема у працях “Іван Франко та рівноправність жінки” (1956), “Смолоскип у темряві” (1957).

Важливою стосовно досліджуваної теми є праця С. Русової “Наші визначні жінки”(1945), яка, як вважають дослідники, стала “національно-культурно-виховавчим підручником” для українців у Канаді.

Узагальнені відомості з питань нашого дослідження містяться в Енциклопедії Українознавства (1993) зокрема інформація про діяльність українських жіночих організацій, про їх діячок.

Важливим є дослідження Марти Богачевської-Хом'як, активної учасниці українського жіночого руху в Америці на сучасному етапі. У праці “Білим по білому” (1988) авторка приділяє значну увагу розвитку подій в Галичині, побіжно торкається й діяльності українських жіночих організацій на Буковині.

У період панування тоталітарного режиму було зроблено спробу подати об'єктивну картину діяльності українських жіночих товариств Є.С. Приходьком в одному з розділів колективної монографії “Нариси з історії Північної Буковини” (1980).

Радянська історіографія представлена єдиним спеціальним науковим дослідженням з проблеми українського жіночого руху - кандидатською дисертацією О. Рибак “Проблема емансипації жінок в суспільно-політичному і культурно-просвітницькому русі Східної Галичини і Північної Буковини в кінці ХІХ - поч. ХХ ст.” (1988). Проте основну увагу автор зосереджує передусім на становленні та розвитку жіночих організацій в Галичині і тільки епізодично торкається діяльності жіночих товариств у цей період на Буковині.

У 90-х рр. ХХ ст. з'являються праці, в яких простежується переосмислення культурно-національних процесів, що відбувалися в дорадянський період в Західній Україні. Прикладом таких досліджень є кандидатська дисертація В.А. Передирій “Періодика для жінок як джерело досліджень національно-культурного життя Галичини 20-30-х рр. ХХ ст.” (1996).

Метою дисертаційного дослідження П.В. Дутчак “Культурно-просвітня діяльність українських жіночих організацій в Західній Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.” (1997) було висвітлення одного з основних напрямків українського жіночого руху - культурно-просвітницького - у Східній Галичині, тому автор лише побіжно торкається окремих фактів жіночого руху на Буковині.

У 1999 р. побачила світ колективна монографія “Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні”. Спеціальний розділ “Жіночий рух на західноукраїнських землях (кінець ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.)” висвітлила О.З. Маланчук-Рибак.

Цінною для дослідження питання про українські жіночі організації на Буковині у 80-ті рр. ХІХ - на початку ХХ ст. є монографія О. Добржанського “Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” (1999). У ній в руслі дослідження історії національного руху українців Буко-вини подаються також окремі відомості про становлення та діяльність українських жіночих організацій як складової національного руху Буковини зазначеного періоду.

Ґрунтовною роботою з дослідження жіночого руху на західноукраїнських землях, в тому числі і щодо діяльності жінок на Буковині, вважаємо монографію Б. Савчука “Жіноцтво в суспільному житті Західної України (остання третина ХІХ ст. - 1939 р.)” (1999). Хоча автор аналізує передусім діяльність жіночих організацій Галичини, водночас він подає подекуди стислий аналіз діяльності подібних товариств і Буковини.

Проблема розвитку жіночого руху на Буковині, безперечно, пов'язана з питанням загальної теорії фемінізму, жіночого руху як колективної діяльності жінок з метою поліпшення їх становища в суспільстві. Ці питання знайшли висвітлення у монографіях Л. Смоляр “Минуле заради майбутнього: жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Сторінки історії” (1998), С. Павличко “Дискурс модернізму в українській літературі” (1997), Н. Зборовської та М. Ільницької “Феміністичні роздуми” (1999), у статтях незалежного культурологічного часопису “Гендерні студії”, що висвітлює проблеми фемінізму на сучасному етапі (2000).

Окремі дані про провідних діячок жіночого руху на Буковині знаходимо і в спеціальних випусках, підготовлених М.М. Романюком, М.В. Галушком, В.А. Передирій, О. Луговим.

Згадується про жіночий рух і в новітніх працях з історії України, зокрема у праці В.Г. Сарбея “Національне відродження України” (т.9, 1999) із 15-томного видання “Україна крізь віки” та узагальнюючих працях з історії Буковини, приміром у колективній монографії “Буковина: історичний нарис” (1998).

Зазначимо, що й сучасні часописи інколи вміщують деякі матеріали про жіночий рух на Буковині, зокрема з нагоди ювілейних дат, річниць від дня народження чи вшанування пам'яті з дня смерті відомих відомих діячок жіночого руху (напр., статті В.М. Ботушанського, Б.І. Мельничука та ін.).

Отже, можна констатувати, що на сьогоднішній день маємо лише окремі неповні і не завжди достовірні відомості про жіночий рух на Буковині у 80-х рр. ХІХ - 30-х рр. ХХ ст., що і спонукало авторку взятися за розробку означеної проблеми.

Основну джерельну базу дисертаційного дослідження складають опубліковані й неопубліковані джерела, архівні документи, пов'язані з діяльністю українського жіноцтва на Буковині. Передусім це архівні документи фондів Державного архіву Чернівецької області і подані в основному німецькою та румунською мовами. Були опрацьовані, зокрема, такі фонди: Крайове управління Буковини (Ф.3), Аптечно-реквізиційна комісія військово-санітарного управління при обласному комісарі Галіції й Буковини в м. Чернівці (Ф.5), Дирекція поліції м. Чернівці (Ф.10 сч.), Секретаріат внутрішніх справ на Буковині м. Чернівців (Ф.12 сч.), Префектура Заставнівського повіту (Ф.18), Королівський намісник округу Сучава м. Чернівці (Ф.26 сч.), Чернівецький повітовий трибунал (Ф.118), Крайова шкільна рада Буковини (Ф. 211), Генеральний санітарний інспекторат (Ф. 286).

У вищезазначених фондах було виявлено важливу документальну інформацію типу статутів, циркулярів, звітів про діяльність українських жіночих організацій, протоколів засідань, повідомлень про збори товариств, про створення чи ліквідацію їх тощо.

До джерельної бази дослідження належать також опубліковані документи і матеріали жіночих організацій, що знаходяться в Чернівецькому облдержархіві, у відділі рідкісної книги наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, в Інституті українознавства НАН України у м. Львові, а також у Науковій бібліотеці НАН України імені В.Стефаника (м. Львів). Зокрема, віднайдено звіти про діяльність товариств, статути.

Важливу інформацію було віднайдено в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, зокрема в таких фондах: Фонд Я. Весоловського (Ф.381), Редакція журналу “Нова Хата (Ф.327), Центральне українське націоналістичне товариство “Союз Українок” м. Львів (Ф.319), Михайло Павлик - український письменник, громадський діяч (Ф. 663), В. Охримович - письменник (Ф.372). Відомості цих фондів містять в основному листування з представниками буковинської інтелігенції (О. Кобилянською, Є. Ярошинською, О. Маковеєм та ін.), в яких побіжно заторкнуто питання про діяльність українських жіночих товариств Буковини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Цінними для дослідження є також матеріали наукової бібліотеки Інституту народознавства НАН України у м. Львові, а також з особистого архіву наукового співробітника цього інституту, краєзнавця й історика, уродженця Буковини Г. Дем'яна. Здійснено пошукову роботу в архіві “Чернівецького Народного Дому”, Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї, в музеї О. Кобилянської в Чернівцях.

Найбільш інформативним джерелом, з якого почерпнуто для дослідження переважну кількість фактичного матеріалу, є західноукраїнська преса і передусім жіноча, зокрема періодичні вида-ння, що виходили у Львові та Коломиї, а саме часописи “Жіноча Доля” та “Нова Хата”.

Відомості про діяльність українських жіночих товариств, хоч і неповно, все ж більш-менш послідовно подавала на своїх сторінках українська преса Буковини, зокрема газети “Букови-на”, “Буковинские ведомости”, “Руська Рада”, “Народне Богат-ство”, “Борба”, “Громадянин”, “Каменярі”, “Народний голос”, “Нова Буковина”, “Зоря” “Рідний край”, “Час”, “Самостійна думка української матері”, “Самостійність”, “Самостійна думка”.

Архівні джерела, періодичні видання Буковини та Галичини досліджуваного періоду містять цінний фактичний матеріал для всебічної об'єктивної оцінки українського жіночого руху на Буковині з урахуванням його спільних рис із загальноукраїнським рухом та визначення певної специфіки, зважаючи на історичні умови розвитку. Окремі джерела, зважаючи на їх походження, кваліфікацію авторів, потребують критичного підходу, зіставлення з іншими дотичними документами.

У другому розділі - “Зародження, розвиток та діяльність жіночих товариств на Буковині в австрійський період (1886-1918 рр.)” - розглянуто причини та умови зародження, основні напрями діяльності перших українських жіночих організацій на Буковині за період з середини ХІХ ст. до початку Першої світової війни включно, тобто до 1914 р. Воєнний період 1914-1918 рр. ми вважаємо перехідним. Він характеризується певним затуханням, але не остаточним припиненням діяльності українських жіночих організацій.

Зміст, форми та методи діяльності українських жіночих товариств на Буковині в австрійський період був зумовлений обставинами соціально-економічного, політичного культурного, релігійного життя на Буковині та особливостями національної ментальності українців. Жіночі організації на Буковині визначали два пріоритетні напрями феміністичного руху: соціально-релігійний (організацією релігійно-доброчинного спрямування були “Мироносиці” та “Товариство православних русинок”) і громадсько-суспільний (“Общество руских женщин”, “Кружок українських дівчат”, “Жіноча громада” та “Кружки Жіночої громади”). Значно менше уваги приділялося у статутах українських жіночих організацій на Буковині (а отже, і в самій організації діяльності товариств) проблемам соціалізації жінок, політико-правовим аспектам жіночого рівноправ`я з чоловіками, проте це жодною мірою не применшує важливості і потрібності українських жіночих організацій, що діяли на Буковині у 80-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст.

Діяльність вищевказаних товариств мала загалом культурно-просвітницький та доброчинний характер і визначалася такими основними напрямами: створенням дитячих дошкільних закладів, т. зв. “захоронок”, організацією дівчачих бурс, влаштуванням “курсів крою та шиття”, “курсів з подолання неписьменності”, курсів з виготовлення виробів за народними мотивами, збиранням та організацією виставок народного художньо-ужиткового мистецтва, читанням лекцій і доповідей на різні теми, влаштуванням літературних вечорів, “маланок”, “вечорів з чаєм” та ін. з метою збору коштів на благодійні цілі, наданням матеріальної допомоги сиротам та вбогим дівчатам, дітям.

Діяльність жіночих товариств не обмежувалася своїми статутними рамками. Вони взаємодіяли між собою в організації різних заходів, а також з іншими українськими товариствами Буковини (“Союз”, “Січ”, “Музичне товариство”).

Деякі організації, зокрема “Жіноча громада” та “Товариство православних русинок”, розширювали свою діяльність на села та містечка Буковини, створюючи філії (“кружки”): “Жіноча громада” мала 14 таких філій, “Товариство православних русинок” - 1 філію.

Частина товариств (“Общество руських женщин” (1894-1910 рр.) та “Кружок українських дівчат” (1902-1905 рр.) закінчили свою діяльність ще до Першої світової війни, інші (“Мироносиці”, “Жіноча громада”, “Кружок Жіночої громади”, “Товариство православних русинок”) діяли аж до її початку і навіть під час Першої світової війни. Проте, на жаль, не всім товариствам судилося відновити свою діяльність у післявоєнний період в умовах диктатури королівської Румунії.

У третьому розділі - “Особливості діяльності українських жіночих організацій Буковини в період окупації краю Румунією (1918-1940 рр.)” - викладено зміст, спрямування, основні форми і методи діяльності українських жіночих організацій Буковини в умовах окупації краю Румунією.

Діяльність українських жіночих товариств на Буковині в цей період була під постійним і суворим наглядом поліції. Вона мала свої особливості, оскільки провідне значення в цих умовах надавалося владою розвитку румунської культури, заохочувалася діяльність передусім румунських товариств. Окупаційною владою було введено спеціальний стан облоги, що тривав 10 років (1918-1928 рр.). На перших порах українські жіночі організації змушені були пристосовуватися до вимог режиму, просячи дозволу на проведення будь-яких доброчинних заходів спільно з румунськими товариствами.

Перехідним етапом у відновленні діяльності українських жіночих товариств на Буковині була діяльність “Комітету українських жінок” (1919-1921 рр.), який займався проблемами, породженими наслідками Першої світової війни (допомогою біженцям, переселенцям, сиротам, вдовам). “Комітет українських жінок” задумує побудову сирітського будинку, сприяє відродженню в 1921 р. “Жіночої громади”, головним завданням діяльності якої у 20-х рр. стає допомога бідним дітям, удовам та сиротам. Незважаючи на стан облоги, скрутні обставини, жінкам-буковинкам вдалося пристосувавшись до нових умов, відновити (щоправда, не в такому обсязі, як до Першої світової війни) та поступово розгорнути діяльність товариств “Жіноча громада” та “Мироносиці”.

Товариство “Жіноча громада” відновлює функціонування “захоронки”, яку утримує разом з товариством “Мироносиці” аж до 1934 р. У 1925 р. товариство “Жіноча громада” взяло участь у Жіночому конгресі національних меншин (Бухарест), у 1928 р. - в урочистому освяченні “Дому жінки” в Бухаресті. З доповідями на них виступила активна громадська діячка Буковини Ольга Гузар. Її виступи високо оцінило організоване жіноцтво. Проте посилився разом з тим контроль за діяльністю “Жіночої грома-ди” з боку румунської влади.

Великим успіхом діяльності жіночих товариств краю було те, що до Чернівецької громадської ради були обрані представниці від українського жіноцтва (К. Чертенко-Костецька та М. Левицька).

Питання відновлення діяльності в “Кружках Жіночої громади” обговорювалося на одноденному з'їзді, що відбувся в 1929 р. Заходами “Жіночої громади” відновлено діяльність п'яти філій: у Вижниці, Вашківцях, Заставні, Кіцмані, Сереті. Питанню залучення жіноцтва до активної громадської праці, зокрема кооперативної праці, був присвячений з'їзд, скликаний товариством “Жіноча громада” в 1931 р. Важливою подією 1932 р. було відкриття шеститижневих “кооперативних курсів”.

Товариства “Жіноча громада” та “Мироносиці” взяли участь у Всеукраїнському жіночому конгресі, що проходив у Станіславі в червні 1934 р., надіслали вітальну телеграму Інтернаціональному з'їзду жінок у Відні. Зав'язалося листування товариств з редакціями жіночих журналів “Жіноча Доля” (Коломия), “Нова Хата” (Львів) та “Жіночий світ” (США).

Здобутком у діяльності товариства “Жіноча громада” було відкриття безкоштовної “лікарської консультації” (“лікарської порадні”), яка діяла протягом п'яти років (з 1932 по 1937 р.). Тут практикували українські лікарі м. Чернівців, обслуговуючи найбідніші верстви українського населення.

Важливим фактом в організації діяльності українських жіночих товариств було започаткування газети для українського жіноцтва “Самостійна думка української матері” та запровадження спеціальних рубрик на сторінках газети “Час” - “Жіноче Діло”, “Жіночі вісті”, “Жіночі справи”, які редагували та готували в основному членкині товариства “Жіноча громада”.

З метою доброчинної діяльності товариство “Жіноча громада” створило спеціальні фонди для надходження пожертв: “Жіночий національний фонд”, який призначався для допомоги бідним та хворим; “Українська сирота” (на побудову сирітського притулку); “Лікарська порадня” (на функціонування лікарської консультації); “Захоронка” (на утримання дитячого садка). До цієї діяльності “Жіночої громади” та “Мироносиць” залучалися й інші громадські організації краю, які діяли в цей період (“Запороже”, “Чорноморе”, “Українська школа”, “Міщанський хор”, “Довбуш”, “Народний Дім”), влаштовуючи спільно “вечо-ри з чаєм”, “Дні квітів”, лекції на різні теми, аматорські вистави тощо.

Товариство “Жіноча громада” утримувало “дівчачу бурсу”, організовувало “курси для неписьменних”, “курси крою та шиття”, “курси рахункового діловодства”, утримувало безкоштовну “студентську харчівню”.

Товариство “Мироносиці” тісно співпрацювало з товариством “Жіноча громада”, беручи участь у збиранні коштів на “захоронку” та на підтримку греко-католицького обряду на Буковині, на побудову церкви.

Товариства відзначали літературні ювілеї, влаштовували літературні вечори, проводили велику культурно-просвітницьку роботу серед населення.

В умовах окупаційного режиму спостерігаємо більш тісні стосунки в організації культурно-просвітницької та благодійної діяльності між українськими жіночими товариствами, порівняно з періодом входження Буковини до складу Австро-Угорської імперії, коли праця по товариствах була в основному відособленою.

У кінці 30-х рр., в умовах жорстокої королівської диктатури, по всій країні було введено стан облоги, в тому числі і на Буковині. Складною суспільно-політичною ситуацією було зумовлене поступове уповільнення, а згодом і остаточне припинення діяльності українських жіночих товариств. Та їхня праця не пропала марно. Вони відіграли надзвичайно важливу роль у піднесенні національної свідомості, у збереженні духовності українців в умовах чужоземного панування на Буковині у 80-х рр. ХІХ - 30-х рр. ХХ ст.

У результаті проведеного дослідження автор дійшла висновків, основні з яких виносяться на захист:

- Жіночий рух на Буковині, що в умовах Австро-Угорщини розвивався в руслі легально-правової діяльності, а в умовах окупації краю Румунією знаходився під постійним наглядом поліції, став важливою складовою процесу українського національного руху та духовного відродження у краї.

- У період з 1886 р. по 1940 р. на Буковині діяли такі українські жіночі організації: “Мироносиці” (1886-1940), “Общество руських женщин” (1894-1911), “Кружок українських дівчат” (1902-1905), “Жіноча громада” (1906-1940), “Товариство православних русинок” (1908-1922), “Комітет українських жінок” (1919-1921). Зміст, форми та основні напрями тогочасної діяльності українських жіночих товариств на Буковині були зумовлені обставинами культурного, релігійного, суспільно-політичного й економічного життя на Буковині, та впливом загальноєвропейського та загальноукраїнського феміністичного руху.

- Суспільно-політичні умови буковинського краю зумовили три основні етапи в організації діяльності жіночих товариств на Буковині в кінці ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.: 1) австрійський період (1886-1914 рр.); 2) перехідний (воєнний) період (1914-1918 рр.), 3) період окупації краю королівською Румунією (1918-1940 рр.).

- Жіночий рух Буковини відзначався різноманітністю жіночих товариств, що представляли різні суспільні течії (москвофільського та народовського спрямування у часи зародження - у 80-ті рр. ХІХ - на початку ХХ ст.), що були об'єднані основними напрямами діяльності: благодійно-доброчинною, опікунсько-освітньою та культурно-просвітницькою.

Жіночі організації на Буковині, визначали два пріоритетних напрями феміністичного руху: соціально-релігійний та громадсько-суспільний.

- Ідея емансипації жінки, підтримувана літературно-публіцистичною творчістю письменниць Буковини, була зосереджена на проблемі морально-етичного сприйняття жінок у суспільстві, їх важливої ролі у вихованні дітей та формуванні національно-патріотичної свідомості підростаючого покоління, на потребі підвищення їх культурно-освітнього рівня, громадської активності, щоб самим прислужитися рідному народові.

- Жіночий рух в краї мав певну специфіку. Він відрізнявся від загальноєвропейського феміністичного руху передусім тим, що не ставив перед собою завдань боротьби за докорінні соціальні зміни, за соціалізацію у виробництві, не ставив за мету змінити політико-правові аспекти жіночого безправ'я, а привертав увагу до проблеми безправного становища жінки у тогочасному суспільстві, відстоюючи необхідність боротьби за духовне розкріпачення жінки і матері як особистості.

- У процесі піввікового розвитку українського жіночого руху на Буковині були чітко окреслені певні життєві орієнтири жінок: відстоювання національних інтересів в умовах чужоземного панування; освіта як основа духовного розкріпачення жінки; благодійно-доброчинна діяльність; соціально-релігійна підтримка греко-католицької церкви та протистояння румунізації православ'я на Буковині; активізація власних сил, щоб діяти незалежно у відстоюванні своєї людської гідності і соціально-правових інтересів; співпраця з іншими українськими товариствами, що діяли в цей період на Буковині, з жіночими організаціями Галичини й України загалом, із загальноєвропейськими та світовими жіночими організаціями.

- Діяльність українських жіночих товариств, що функціонували на Буковині у досліджуваний період, можна згрупувати за такими основними функціями: організаційною, інтеграційною, добродійницькою, просвітницькою, релігійно-філантропічною та виховною.

- Важливим фактом у пожвавлені діяльності українських жіночих товариств було започаткування жіночих друкованих речників, зокрема спеціального друкованого органу “Самостійна думка української матері” та постійних рубрик на сторінках газети “Час” - “Жіноче діло”, “Жіночі вісті”, “Жіночі справи”, що позитивно вплинули на розвиток жіночого руху Буковини та піднесення ролі українського жіноцтва в суспільстві.

жіночий рух буковина

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

Гнатчук О.С. До витоків українського жіночого руху на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Питання історії України: Зб. наук. статей. - ЧДУ, 1997. - Вип. 1. - С.105-111.

Гнатчук О.С. Роль статутів жіночих товариств Буковини в організації їхньої діяльності // Питання історії України: Зб. наук. статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - Т. 4. - С. 293-298.

Гнатчук О.С. “Общество руських женщин на Буковині” // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип.11. - С.67-75.

Гнатчук О.С. Клерикально-філантропійна діяльність українських жіночих товариств на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.8. - С. 219-227.

Гнатчук О.С. Релігійно-доброчинна діяльність товариства “Мироносиці” на Буковині // Історія України : Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. ст.- Вип.12. - К. - Полтава, 2001. - С.214-217.

Гнатчук О.С. Основні напрямки діяльності перших жіночих товариств на Буковині // Актуальні проблеми розвитку української державності (історія і сучасність) // Матеріали науково-практичної конференції. - Коломия, 2000. - С. 30-35.

Гнатчук О.С. Характер і особливості діяльності жіночих товариств в умовах румунського політичного режиму. “Комітет українських пань” (1919 - 1921 рр.) // Національно-духовне відродження України ХІХ-ХХ ст. // Матеріали науково-практичної конференції. - Коломия, 2001. - Ч.1. - С. 34-38.

Гнатчук О.С. Відображення діяльності українських жіночих організацій на Буковині в періодичній пресі на початку ХХ століття // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. - Чернівці, 16-18 травня 2000 р.: Доповіді та повідомлення. // Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л. Винар, Ю. Макар. - Чернівці: Рута, 2001. - Т. 1. - С.380-384.

Гнатчук О.С. Товариство православних русинок на Буковині // Матеріали ІV Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету. - Чернівці, 2001. - С.284-287.

Размещено на Allbest.ru