Проблема Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських міждержавних відносин. 1917-1940 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Проблема Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських міждержавних відносин. 1917-1940 р.р.

Гакман Сергій Михайлович

Чернівці - 2001

Анотація

Гакман С.М. Проблема Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських міждержавних відносин. 1917-1940 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2000.

У дисертації проаналізовано виникнення та еволюцію проблеми Бессарабії і Буковини у радянсько-румунських взаєминах 19171940 рр.

Автор вивчив підходи російської та румунської дипломатії до територіального розмежування на Буковині, дослідив вимоги українського та румунського національних рухів наприкінці 1918 р. щодо державно-територіальної приналежності краю, і висвітлив особливості організаційних заходів по їх реалізації. Розглянуто процес утворення молдавської державності в Бессарабії, ставлення до нього політичного керівництва Росії, Румунії та України, а також обставини приєднання краю до Румунського королівства. Прослідковано особливості дипломатичних змагань навколо питань територіальної приналежності Буковини і Бессарабії на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. Проаналізована складна боротьба за Бессарабію між радянською і румунською дипломатією на міжнародних конференціях 20-х років та в контексті проблеми європейської колективної безпеки. З'ясовано вплив міжнародних відносин 1939 р. і, зокрема, радянсько-німецького договору про ненапад на вирішення подальшої долі Бессарабії та Буковини. Розкрито комплекс політико-дипломатичних та військово-пропагандистських заходів, розроблених радянським керівництвом з метою оволодіння цими областями. Значну увагу приділено особливостям процесу приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР наприкінці червня - на початку липня 1940 р.

Ключові слова: Бессарабія, Буковина, “Сфатул церій”, Молдавська Народна Республіка, радянсько-румунські відносини, Паризька мирна конференція, національне питання.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах становлення незалежної української держави і входження її як рівноправного партнера до європейського та світового співтовариства важливого значення набувають питання історичного минулого України, проблеми історії міжнародних відносин, які раніше або замовчувалися, або висвітлювалися однобоко. До такої групи питань, безумовно, належить проблема Бессарабії та Буковини, особливо в складному переплетенні різних аспектів міжнародних відносин періоду 1917-1940 р.р., під час якого двічі відбувалася зміна державної приналежності цих територій.

Автор спробував відмовитись від “пролиття світла на історичну справедливість”, незважаючи на болючість цієї проблеми не тільки в історіографії, але й у свідомості громадян України, Республіки Молдова та Румунії, оскільки “історична справедливість” у кожної з сторін була своєю, а деякою мірою залишається такою й тепер. На наш погляд, мову слід вести про історичні реалії з усією їх складністю та суперечливістю, нарешті зі спробами обгрунтування “історичної справедливості”, чи “історичної несправедливості”, які були допущені на думку тієї чи іншої сторони при вирішенні складних етнотериторіальних питань. Заради справедливості слід відзначити, що національний фактор хоча і брався до уваги політиками при вирішенні складних територіальних проблем, частіше всього він ставав у їх руках інструментом для задоволення геополітичних і стратегічних інтересів власних країн.

Дослідження дисертаційної проблематики пов'язане насамперед із загальними напрямами еволюції радянсько-румунських взаємин наприкінці Першої світової війни, у міжвоєнний період і на початку Другої світової війни. Окрім історичного та ідеологічного аспектів, ця проблема має велике значення для розвитку міждержавних українсько-румунських та українсько-молдовських відносин на сучасному етапі. Об'єктивний науковий аналіз як окремих аспектів, так і всього комплексу питань щодо політичної суті й місця проблеми Бессарабії та Буковини в міжнародних відносинах 1917-1940 рр., конкретний фактичний матеріал і підсумки дослідження мають вагоме прикладне значення. Вони дають можливість: по-перше, пролити світло на низку маловідомих або суперечливих подій міжнародного і внутрішньополітичного характеру, у які були втягнуті держави й народи Центрально-Східної Європи в першій половині ХХ ст.; по-друге, з точки зору сучасного вітчизняного історичного мислення поглянути на складні питання радянсько-румунських взаємин міжвоєнного періоду і початку Другої світової війни; по третє, сприяти нормалізації відносин між зацікавленими сторонами (Україною, Республікою Молдова, Румунією) і розвитку міждержавних українсько-румунських та українсько-молдовських стосунків на сучасному етапі на принципах взаємоповаги, взаємодовіри; по-четверте, врахувати уроки складних і навіть трагічних подій 1917-1940 рр. з метою стабілізації і зміцнення міжнародного становища в такому вибухонебезпечному регіоні, яким є Південно-Східна Європа. Саме у цьому автор дисертаційної роботи насамперед бачить наукову та політичну актуальність досліджуваної теми, її практичну вагомість і пізнавальне значення.

Актуальність зазначених питань у суспільно-політичному і науково-пізнавальному плані посилюється також їх недостатньою науковою розробленістю. Залишаються нез'ясованими багато аспектів даної проблеми, що робить дисертаційне дослідження у світлі висловлених вище міркувань надзвичайно важливим і складним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі комплексної теми “Питання соціально-економічної, політичної історії та міжнародних відносин країн Європи та Північної Америки”, яка розробляється кафедрою всесвітньої історії та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича та науково-дослідної роботи 75.8І “Українсько-румунські стосунки: історія, політика, культура” за програмою Міністерства освіти і науки України. бассарабія буковина румунія радянський

Об'єкт дослідження зовнішня політика Радянської Росії (з 1922 р. - СРСР) та Румунії стосовно територіальних проблем в системі міжнародних відносин першої половини ХХ ст.

Предмет дослідження проблеми Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських відносин у 1917-1940 рр.

Мета роботи: проаналізувати проблему Бессарабії та Буковини у контексті двосторонніх радянсько-румунських відносин впродовж 1917-1940 рр., показавши її вплив на становлення та розвиток взаємин між СРСР і Румунією.

Об'єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

дослідити причини появи буковинського та бессарабського питань в російсько-румунських взаєминах під час Першої світової війни;

проаналізувати проблеми національного самовизначення в Бессарабії та на Буковині і шляхи їх вирішення в процесі післявоєнного врегулювання в Європі;

дослідити вплив бессарабського та буковинського питання на формування й розвиток радянсько-румунських відносин у міжвоєнний період;

розкрити особливість, суть і характер заходів радянського керівництва, спрямованих на перегляд рішень Паризької мирної конференції та включення Бессарабії і північної частини Буковини до складу СРСР.

Автором використані як традиційні, так і новітні методологічні підходи до вивчення запропонованої теми, які стосуються перш за все більш детального розгляду геополітичних, стратегічних та економічних інтересів держав, котрі відіграли вирішальну роль у долі Бессарабії та Буковини як наприкінці Першої світової війни, у міжвоєнний період, так і на початку Другої світової війни.

Автор керувався принципами об'єктивності, доказовості. При вирішенні поставлених завдань використовувались історико-описовий, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, інтуїтивно-логічний, аналітико-прогностичний, ретроспективний та дискурсивний методи.

До нетрадиційних методологічних підходів належить синергетичний, що грунтується на засадах науки про самоорганізацію і виникнення порядку з хаосу. Він дозволив проаналізувати міжнародні відносини досліджуваного періоду не тільки з точки зору суворої чіткої визначеності всіх процесів, але й схоластичності - поліальтернативності і навіть, певною мірою, непередбачуваності шляхів розвитку.

Територіальні рамки дослідження охоплюють території Бессарабії (у межах Бессарабської губернії Російської імперії) та Буковини (у межах герцогства Буковини Австро-Угорської монархії). Зазначені території, на сучасному етапі, входять до складу України, Республіки Молдова та Румунії.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період, нижньою межею якого є завершальний етап Першої світової війни, верхньою - 1940 р., коли Бессарабія та північна частина Буковини були включені до складу СРСР.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому зроблено одну з перших спроб в українській історіографії проаналізувати комплекс проблем Бессарабії та Буковини у радянсько-румунських взаєминах у 19171940 рр. При цьому зазначені питання розглядаються у більш широкому контексті геополітичних інтересів великих держав, дипломатичного протиборства і розстановки політичних сил у Центральній та Південно-Східній Європі наприкінці Першої світової війни, у міжвоєнний період і на початку Другої світової війни.

Автором проаналізовані особливості дипломатичної боротьби за Буковину та Бессарабію на Паризькій мирній конференції, а також на міжнародних конференціях міжвоєнного періоду, в умовах підписання радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р. та не менш складній міжнародній ситуації літа 1940 р. Практично вперше в український історіографії розглядаються військові аспекти приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР.

До наукового обігу введено маловідомі, оригінальні архівні матеріали Державного архіву Чернівецької області, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Національного архіву Республіки Молдова та Архіву соціально-політичних організацій Республіки Молдова (у т.ч. справи передані у свій час з Центрального архіву Радянської армії та з Архіву зовнішньої політики СРСР), Архіву Міністерства закордонних справ Румунії, Архіву Міністерства національної оборони Румунії, Національного архіву Румунії, а також маловідомі в Україні документи, які були опубліковані у Республіці Молдова, Російській Федерації та у Румунії.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що автором запропоновано вивчення проблеми Бессарабії та Буковини у контексті національно-визвольної боротьби народів, радянсько-румунських міждержавних взаємин та геополітичних інтересів великих держав у першій половині ХХ ст.

Проблеми, що розглядаються в роботі, мають, на нашу думку, сучасне звучання. Витоки дуже багатьох етнотериторіальних та національних проблем регіону, пов'язані зі зміною державної приналежності вказаних територій, до сьогоднішнього дня мають неабиякий вплив на взаємини України, Республіки Молдова та Румунії.

Висновки дисертації можуть використовуватися при написанні комплексних досліджень історії міжнародних відносин першої половини ХХ століття, зокрема Першої світової війни, становлення Версальської системи договорів, проблеми становлення європейської колективної безпеки, історії Другої світової війни. Дані матеріали можуть застосовуватися при підготовці нормативних лекційних курсів з історії країн Південно-Східної Європи, міжнародних відносин, історії нового й новітнього часу, а також при читанні спеціальних курсів, зокрема з дипломатичної історії України. Матеріали дисертації вже використовуються у розроблених для студентів історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича спеціальному курсі та спеціальних семінарах з вказаної проблематики. Окремі аспекти дисертаційного дослідження можуть використовуватися як історико-аналітичний матеріал для працівників дипломатичних представництв України в Румунії та у Республіці Молдова.

Апробація результатів дослідження. Робота апробована на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні положення і висновки дисертації доповідались автором на більш ніж 20 міжнародних, всеукраїнських та обласних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах, що відбулися в Україні, Румунії та Угорщині. Окрім того автор також виступав на кількох міжнародних симпозіумах в Україні, Республіці Молдова, Румунії, США з питань сучасного розвитку територій історичної Буковини та Бессарабії, проблеми їх інтеграції у світове співтовариство та можливих перспектив регіонального співробітництва.

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 17 публікаціях у наукових збірниках, періодичних виданнях та опублікованих матеріалах конференцій, в тому числі у фахових виданнях.

Предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження обумовили його структуру. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 3 з яких поділені на підрозділи, висновків (разом - 175 сторінки), списку використаних джерел та літератури (46 сторінок, 524 назви).

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовуються актуальність обраної теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, показується його зв'язок з науковими програмами, а також наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - проаналізовано стан наукових досліджень проблеми та характер документальної бази, яка використана при написанні роботи.

Проблема Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських відносин у 1917-1940 рр. була і є однією з найбільш дискусійних як у радянській історіографії, так і в історіографії України, Румунії та Республіки Молдова. На жаль у сучасній українській і зарубіжній історичній науці майже відсутні комплексні наукові дослідження проблеми Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських відносин 1917-1940 рр., проте існує низка важливих і неординарних публікацій з окремих її аспектів.

Особливо багато праць, опублікованих за останні декілька років, стосувалися періоду зародження цієї проблеми під час Першої світової війни. Водночас, зазначимо, що точки зору істориків згаданих країн не суперечать одна одній в оцінці явищ, які призвели до кризи Австро-Угорської та Російської імперій, але вже суперечать одна одній в оцінках наслідків їх розпаду. При аналізі подій 1918-1920 рр. українські історики (Є. Сахновський, І. Буркут, С. Попик, С. Троян, В. Фісанов) надають більшого значення ролі великих держав та їх геополітичних інтересів, тоді як їх румунські колеги (В. Дудаш, К.І. Стан, Д. Сучіу, І. Шербан) в оцінках політичних та територіальних змін виходять насамперед з тези про головну роль внутрішніх національно-визвольних змагань.

Останнім часом в українській історіографії була актуалізована тема Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р., яке вітчизняні дослідники В. Ботушанський, І. Буркут, О.Романець вважають найвищим піднесенням українського національного руху. Зі свого боку румунська історіографія (А. Порцяну, Д. Преда, К. Продан, П. Черноводяну) розглядає події 1918 р. як на Буковині, так і в Бессарабії переважно у контексті “Великого Об'єднання Румунії”.

Що стосується радянсько-румунських відносин міжвоєнного періоду, то у радянської історіографії найбільш суттєвими науковими доробками є праці істориків А. Шевякова та А. Лазарєва. Спираючись на опубліковані документи, попередні історичні дослідження, вони спробували показати важливі “для справи миру та європейської безпеки” політичні акції СРСР, спрямовані на укладення Лондонської конвенції щодо визначення агресора та нормалізацію відносин з Румунією й іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, показати місце бессарабського питання у цьому контексті.

Суттєвою подією у розкритті проблеми радянсько-румунських відносин у міжвоєнний період слід вважати вихід у 1966 р. в Бухаресті книги І. Опря “Ніколає Тітулєску”, у якій значна увага приділялася радянсько-румунським відносинам 1928-1936 рр. Окрім нього серйозний доробок у розкриття питання радянсько-румунських взаємин у міжвоєнний період зробили найбільш відомі у румунській історіографії спеціалісти з питань історії зовнішньої політики Румунії, В. Мойсук та В.Ф.Д обрінеску.

Особливе місце в історії України, Республіки Молдова, Румунії та інших країн Південно-Східної Європи займає процес входження Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР у червні 1940 р. Радянська історіографія зображувала включення Бессарабії та північної частини Буковини як результат “мирної політики радянського уряду”. Подібна оцінка присутня в колективних працях “История Молдавской ССР: от ВОСР до наших дней” (1955 р.), “История внешней политики СССР. 1917-1985 г.г.” (1986 р.), багатотомному виданні “История Коммунистической партии Советского Союза (1970 р.), у книгах деяких буковинських авторів.

Стосовно румунської історіографії цього питання слід відзначити, що у різний історичний період погляди на дану проблему змінювалися. В історичних працях воєнної доби включення Бессарабії та північної частини Буковини розглядалася як “трагічні події для румунської армії та румунського народу”. Після встановлення в Румунії влади комуністів події 1940 р. замовчувались і тільки за останнє десятиліття, особливо після грудневої (1989 р.) революції, відбулися зміни в підходах до цих питань. Румунська історіографія приділила досить серйозну увагу обставинам зайняття та включення Бессарабії, Буковини і навіть Герцаївського цинуту до складу СРСР. Зазначена проблема розглядається у працях сучасних румунських науковців Г. Бузату, В.Ф. Добрінеску, Ф. Константініу, К. Хліхора, І. Константіна, Е. Болда.

Що стосується науковців Республіки Молдови, у радянський період їх позиція не була відмінною від традиційної радянської історіографії. Після отримання Молдовою незалежності, проблема включення Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР розглядається науковцями Республіки Молдова (І. Шишкану, А. Морару, І. Цуркану, В. Вератек) як прояв експансіонізму з боку радянського керівництва, а ультимативні ноти від 26 та 27 червня 1940 р. - як порушення норм міжнародного права.

Українська історіографія радянської доби дотримувалася усталених підходів і тільки наприкінці 80-х років почалася певна її переорієнтація. Ставлення сучасних українських істориків до проблеми включення Буковини до складу СРСР влітку 1940 р. є неоднозначним. Засуджуючи цілі та методи, якими керувалося сталінське керівництво в 1940 р., приєднання Буковини та Хотинщини оцінюється як позитивний результат, що відкрив перспективу буковинцям і бессарабським українцям для консолідації в єдиній українській нації (В. Ботушанський, П. Брицький, І. Буркут).

В цілому, як свідчить аналіз історіографії, розробка проблеми ролі та місця Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських відносин 1917-1940 рр. далеко не завершена і вимагає нових наукових пошуків.

Джерельну базу дисертаційної роботи склали архівні опубліковані та неопубліковані документи й матеріали, офіційні державні та міжнародні акти, щоденники, листи, спогади, мемуари сучасників досліджуваних подій. Автором введено до наукового обігу оригінальні документи з фондів Державного архіву Чернівецької області, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Національного архіву Республіки Молдова та Архіву соціально-політичних організацій Республіки Молдова (у т.ч. справи передані у свій час з Центрального архіву Радянської армії та з Архіву зовнішньої політики СРСР), Архіву Міністерства закордонних справ Румунії, Архіву Міністерства національної оборони Румунії, Національного архіву Румунії.

Особливо цікавими серед використаних автором архівних джерел, є ті, що стосуються змін національно-державної приналежності Бессарабії та північної частини Буковини.

Окрему групу джерел складають документи зі збірок, опублікованих в Україні, Молдові, Росії та Румунії.

В дисертаційній роботі автором широко використані щоденники, листи, спогади сучасників досліджуваних подій. Серед них особливе місце займають твори професійного дипломата, генерального секретаря міністерства закордонних справ і члена румунського уряду А. Креціану, голови Ради Міністрів Румунії у 1939-1940 рр. Г. Тетереску, щоденники короля Румунії Кароля ІІ, міністра закордонних справ Росії С. Сазонова, французького посла в Росії М. Палеолога, голови Буковинського крайового комітету О.Поповича, радянського дипломата І.Майського тощо, завдяки яким стають більш зрозумілими важливі аспекти міжнародних відносин досліджуваного періоду.

У другому розділі “Російсько-румунські відносини у 1917-1918 .р. і процеси національного самовизначення на Буковині та в Бессарабії” висвітлюється ситуація, що склалася навколо Бессарабії та Буковини у міждержавних відносинах європейських країн наприкінці Першої світової війни та вплив національно-визвольної боротьби на подальшу долю зазначених територій. Питання Буковини виникло у російсько-румунських відносинах ще восени 1914 р., коли була підписана таємна конвенція, згідно з якою Росія визнавала право Румунії приєднати “частини Австро-Угорщини, які населені румунами”, тоді, коли “буде вважати за потрібне”. Відносно Буковини передбачалося застосування при делімітації кордонів етнічного принципу. При цьому румунська сторона вважала, що кордон повинен пройти по лінії р. Прут, російська ж - територією “між річками Сучава та Великий Сірет” з північним кордоном від пункту Слободзія на залізничній станції Глибока й далі до Селятина. Переговори закінчилися підписанням 4 (17) серпня 1914 р. у Бухаресті договору між Румунією та країнами Антанти, згідно з яким лінія кордону повинна була пройти від російсько-румунського кордону вгору по р. Прут. Це було своєрідною платою союзників за вступ Румунії у війну на боці Антанти.

Восени 1918 р. загальна криза Австро-Угорської монархії призвела до пожвавлення національної боротьби народів, що її населяли. На Буковині головну роль у русі за самовизначення її населення мали найбільші етнічні групи - українці та румуни. 13 жовтня представники всіх 4-х українських партій вирішили підтримати створення західно-української держави, обравши представницьку делегацію для участі в її конституюванні у Львові. Стосовно Буковини був прийнятий фундаментальний принцип вирішення українсько-румунської проблеми - поділ території на етнічній основі. Румунські діячі Буковини не погоджувалися з лінією поділу, запропонованою українцями. Голова румунського клубу Віденського парламенту К. Ісопеску-Грекул заявляв, що у складі Австрії необхідно створити румунську автономію, до складу якої повинні були увійти Трансільванія, Банат та південь Буковини по лінії р. Прут із включенням до румунської частини м. Чернівці. Інша група румунських діячів на чолі з Я. Флондором, зібравшись 27 жовтня 1918 р., прийняла рішення про приєднання всієї Буковини до Румунії. Водночас Український крайовий комітет організував проведення 3 листопада Буковинського віча, яке вирішило прилучити “австрійську частину української землі до України”. 6 листопада Український крайовий комітет, очолюваний О. Поповичем, у порозумінні із частиною румунських політиків на чолі з А. Ончулом перебрав владу в австрійців: українці - у північній, румуни - у південній частині Буковини, у м Чернівці встановлювався українсько-румунський кондомініум. Такий стан речей повинен був зберігатися до майбутньої мирної конференції. Але 11 листопада румунські війська зайняли м. Чернівці, і під егідою Румунської національної ради відбувся Генеральний конгрес Буковини, який, всупереч інтересам українців, прийняв ухвалу приєднати весь край до Румунії.

Складною і суперечливою проблемою у російсько-румунських відносинах наприкінці Першої світової війни стало питання територіальної приналежності Бессарабії. Особливої гостроти вона набула після революційних подій в Росії, які викликали наростання дезінтеграційних процесів і піднесення національно-визвольної боротьби. У таких умовах був утворений “Сфатул церій”. Після проголошення 4-м Універсалом від 13 (26) січня 1918 р. незалежності УНР, “Сфатул церій”, у свою чергу, 24 січня (6 лютого) декларував утворення незалежної Молдавської Народної Республіки.

Наприкінці 1918 р. через Бессарабію відбувався інтенсивний рух російських військ та колишніх полонених з Німеччини та Австро-Угорщини, які поверталися до України та Росії і, навпаки, німецьких та австро-угорських полонених, які поверталися до своїх країн, провокуючи безладдя, насилля та руйнування. Саме тому 22 грудня 1917 р. (3 січня 1918 р.) Рада директорів, що була виконавчою владою МНР, звернулася до румунського уряду із проханням надати їй війську допомогу. Вже на початку весни 1918 р. румунські війська встановили контроль над усією територією Бессарабії. Однак такий розвиток подій не влаштовував Радянську Росію. З метою повернення Бессарабії вона створила Верховну колегію Російської Федерації з російсько-румунських проблем. Успішне просування Червоної армії та піднесення радикальних настроїв у самій Румунії змусили її уряд піти на переговори, в ході яких 5-9 березня була підписана російсько-румунська угода, згідно з якою румунський уряд зобов'язувався у двомісячний термін вивести свої війська з території Бессарабії. Проте під впливом румунських урядових структур 27 березня (9 квітня) та 27 листопада (10 грудня) 1918 р. “Сфатул церій” прийняв ухвали про об'єднання з Румунією. Питання легітимності цих актів та дотримання процедур було і є об'єктом дискусій істориків різних країн.

У третьому розділі “Радянсько-румунські відносини в контексті територіальних проблем Версальської системи” висвітлюються боротьба за Буковину та Бессарабію на Паризькій мирній конференції 1919-1920 р.р., взаємини між двома країнами та їх дипломатичні змагання навколо бессарабської проблеми на міжнародних дво- та багатосторонніх конференціях і у контексті створення системи європейської колективної безпеки.

Питання територіальної приналежності Бессарабії та Буковини було вирішено на Паризькій мирній конференції 1919-1920 р.р. Румунська делегація намагалася довести право Румунії на приєднання Бессарабії та Буковини, посилаючись на рішення “Сфатул церій”, Генерального конгресу Буковини та серпневу 1916 р. угоду між країнами Антанти та Румунією. Проблема для Румунії була пов'язана із позицією представників США, які звернули увагу на те, що на півночі Буковини, особливо між Прутом і Дністром, проживало слов'янське населення, а Бессарабія до війни була складовою частиною Росії, яка ніколи не перебувала у стані війни з Румунією й тому зазначена територія не могла бути об'єктом винагороди. Врешті-решт, виходячи із геополітичних міркувань та, боючись розповсюдження більшовизму, лідери Антанти на Паризькій мирній конференції прийняли рішення задовольнити територіальні вимоги Румунії. 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменським мирним договором Австрія відмовлялася від Буковини на користь Румунії, нові кордони якої остаточно були встановлені Севрською угодою від 10 серпня 1920 р. 28 жовтня 1920 р. Великобританія, Франція, Італія, Японія та Румунське королівство підписали Угоду про об'єднання Бессарабії з Румунією (Паризький протокол). Ратифікацію цього протоколу, яка згідно із статтею 9-ю була умовою набрання ним чинності, Великобританія, Франція та Італія затягнули на довгі роки, а Японія взагалі його не ратифікувала.

Особливим етапом у спробі нормалізації відносин між Радянською Росією та Румунією, після невдалих двосторонніх переговорів 9-14 лютого 1920 р. у Копенгагені, стала радянсько-румунська прелімінарна конференція, що проходила у Варшаві 22 вересня - 25 жовтня 1921 р. Саме під час її проведення сторони розкрили сутність своїх доказів щодо бессарабського питання. Аргументація румунської сторони зводилась до наступного: з точок зору “історичної” та “національної”, Бессарабія складала інтегральну частину Румунії до 1812 р.; з точки зору “етнографічної”, населення Бессарабії значною мірою є румунським; з точки зору принципу національного самовизначення, Бессарабія приєдналася до Румунії за рішенням “Сфатул церій” - парламенту Молдавської Народної Республіки, яка була визнана урядом Керенського; що стосується перетину Пруту румунськими військами, то вони увійшли в Бессарабію на прохання “Сфатул церій” і залишилися там у зв'язку з рішенням про приєднання краю до Румунії. Аргументація ж радянської сторони будувалася на тому, що Румунія володіє Бессарабією за правом воєнної сили, претензії на законність такого володіння є неспроможними; Бессарабія не могла бути у 1812 р. нерозривною частиною Румунії, яка, як об'єднана держава, утворилася 1859 р. і була визнана 1878 р.; “Сфатул церій” не мав повноважень вирішувати питання про приєднання Бессарабії до будь-якої держави, оскільки цей орган не був виборним і визнаним центральною владою, його рішення прийняті в умовах окупації під прямим тиском воєнної сили; угода радянського керівництва і генерала Авереску від 5-9 березня 1918 р. передбачала евакуацію румунських військ з Бессарабії впродовж двомісячного терміну і була порушена румунською стороною. Досить суттєвою різницею в аргументації було обгрунтовування радянською стороною проблеми Бессарабії, головним чином, як територіальної. Дипломатії обох країн виробили на той час жорсткий стереотип для офіційної аргументації своїх позицій і впродовж, принаймні, 20-х років неухильно їх відстоювали як на двосторонніх зустрічах, так і на міжнародних форумах. Для румунської сторони сама постановка питання про Бессарабію на будь-яких переговорах вважалася неприйнятною. Радянське керівництво пов'язувало можливість досягнення міжнародних домовленостей із обговоренням бессарабської проблеми (або, у крайньому разі, із визнанням існуючого спірного питання щодо кордонів). Жодних результатів, як і Варшавська конференція, не мали зустрічі дипломатів обох країн у Генуї, Гаазі, Лозанні, Тирасполі, Одесі та Відні.

Певна нормалізація радянсько-румунських відносин розпочалася із взаємного підписання у 1929 р. Московського протоколу щодо дострокового введення в дію країнами, що його підписали, Пакта Бріана-Келлога. Не менш важливим етапом на цьому шляху була взаємна праця навколо змісту та формулювань Лондонської 1933 р. конвенції щодо визначення агресора. Нарешті, 9 червня 1934 р. між СРСР та Румунією були встановлені дипломатичні відносини. Незважаючи на підписання згаданих документів, СРСР не визнавав румунського суверенітету над Бессарабією, але й уникав зайвих згадок про свої права на цю територію. При цьому радянські дипломати не давали жодних підстав або приводу вважати Дністер державним кордоном між двома державами. У контексті створення системи європейської колективної безпеки, радянське та румунське зовнішньополітичні відомства обговорили і парафували текст угоди про взаємодопомогу. Проте зміщення з посад їх керівників (спочатку Н. Тітулеску, а згодом і М. Литвинова) не дозволили її підписати. З появою перших ознак зближення СРСР та Німеччини і Німеччини та Румунії радянсько-румунські взаємини суттєво охололи.

У четвертому розділі “Дипломатична криза 1939 р. і приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР” висвітлюються міжнародні відносини 1939 р., результатом яких стало радянсько-німецьке зближення та політико-дипломатичні і військово-пропагандистські заходи щодо приєднання Бессарабії і північної частини Буковини до СРСР влітку 1940 р., особливості безпосереднього процесу включення зазначених територій до складу Радянського Союзу.

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад і таємний додатковий протокол до нього, який передбачав розподіл сфер впливу в Східній Європі між двома тоталітарними режимами. У пункті 3 протоколу зазначалось: “Стосовно південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється інтерес до Бессарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях”. Саме цей пункт дозволив Радянському Союзу приєднати у майбутньому Бессарабію. І хоча у радянсько-німецьких домовленостях від 23 серпня 1939 р. Буковина не згадується, саме їх наявність блокувала будь-які дії Німеччини на підтримку Румунії під час вирішення буковинського питання.

Навесні 1940 р. радянське керівництво почало підготовчу кампанію для “вирішення бессарабського питання”. З частин Київського Особливого та Одеського військових округів був сформований Південний фронт на чолі з генералом армії Г. Жуковим. Командування Червоної армії впродовж весни сконцентрувало на радянсько-румунському кордоні 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі та 6 кавалерійських дивізій, 11 танкових і 3 повітряно-десантні бригади, 16 артполків резерву головнокомандувача, 14 полків корпусної артилерії та 4 окремі артдивізіони. На основних напрямках наступу була забезпечена більш ніж потрійна перевага у живій силі та засобах.

Одночасно готувався величезний пропагандистський апарат для роботи з населенням. 21 червня 1940 р. Головне політичне управління РСЧА прийняло директиву № 0140, згідно з якою військові округи комплектувалися політпрацівниками різних ланок, мобілізовувалися працівники партійних та радянських органів Молдавської АРСР, створювалися редакції газет румунською мовою. Для культурного обслуговування населення були організовані концертні бригади, ансамблі молдавських народних танців та музики тощо. Виготовлено велику кількість прапорів СРСР та УРСР, лозунгів і портретів радянських керівників.

Паралельно з приготуваннями до воєнних дій радянське керівництво мобілізувало зарубіжні комуністичні партії на підтримку політики Кремля, зобов'язавши директивою Комінтерну Комуністичну партію Румунії “підтримувати вирішення проблеми Бессарабії та спірних питань із сусідніми балканськими державами мирним шляхом”. У травні в Бессарабію були таємно направлені кілька груп для “підготовки населення до зустрічі Червоної армії”, а також для збирання розвідувальних даних.

Час для пред'явлення територіальних претензій до Румунії радянським керівництвом було обрано досить вдало: між провідними державами Заходу точилися воєнні дії. Можливі кроки Німеччини на користь Румунії були заблоковані таємними домовленостями. У цих умовах воєнний конфлікт на південному сході Європи був невигідним перш за все Берліну, тому що Румунія залишалася для нього важливим постачальником сільгосппродукції та енергоносіїв. Саме тому Німеччина і виявилася такою поступливою, погоджуючись на передачу СРСР, окрім Бессарабії, ще й північної частини Буковини, хоча вважала це порушенням згаданих домовленостей. Вона навіть погодилась вплинути на Румунію з тим, щоб остання прийняла умови Радянського Союзу.

26 червня 1940 р. В.Молотов вручив румунському послу в Москвi Г. Давiдеску ноту ультимативного характеру з вимогою передачi Радянському Союзу Бессарабiї та пiвнiчної частини Буковини. Отримавши ноту, румунське керівництво спішно зондувало по дипломатичних каналах позиції Німеччини, Італії, Греції, Туреччини та Югославії, однак, не знайшовши потрібної підтримки, і намагаючись уникнути тяжких наслідків, зокрема воєнних дій, вона була вимушена погодитися з умовами евакуації, зазначеними у радянській ноті.

28 червня 1940 р. радянські війська перетнули Дністер і вступили на територію Бессарабії та північної частини Буковини. Румунські частини одержали наказ організовано відступити. При цьому мали місце грубі порушення умов передачі територій. Частини Червоної армії, перевищуючи обумовлений темп евакуації румунських військ, порушували демаркаційну лінію, створюючи тим самим місцеві інциденти. Були випадки роззброєння румунських військових. Відбувалися збройні сутички, які викликали жертви з обох сторін, у т.ч. вбитими. Вороже ставлення до себе відчували й червоноармійці, зустрічаючи на шляху мінні поля, протитанкові загородження, траншеї та заміновані або демонтовані залізниці і мости. Як радянська, так і румунська сторона вживала певні військові та адміністративні заходи щодо населення, які мали різні мотиви та форми прояву. Низький морально-психологічний стан румунської армії призводив до розпорошення цілих військових підрозділів, солдати яких кидали зброю і втікали по домівках. Водночас, грубі порушення військової дисципліни мали місце і серед червоноармійців, за які вони притягалися до відповідальності у судовому порядку.

Одразу ж після вступу Червоної армії на території Бессарабії та північної частини Буковини почав працювати величезний пропагандистський апарат. В ці дні серед населення та солдатів розповсюджувалися у великій кількості газети й спеціальна література, на вулицях і будинках розвішувались плакати та лозунги. Політичними органами Червоної армії організовувались мітинги та маніфестації з метою викликати у бессарабців і буковинців “гарячу любов до визволителів та почуття довіри до Рад”.

Приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР у червні-липні 1940 р. можна вважати добре продуманою та підготовленою політико-дипломатичною акцією, реалізація якої все ж потребувала застосування регулярних частин збройних сил. Хоча діяла “Радянсько-румунська комісія для врегулювання спірних питань з евакуації румунських військ і установ з Бессарабії та північної частини Буковини”, ці території були зайняті Червоною армією за правилами військового мистецтва (були використані всі складові воєнної операції: воєнна сила, локальний воєнний тиск, військова розвідка, служба агітації та пропаганди), завдяки чому СРСР і досяг поставленої мети.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень:

1. Територіальна приналежність Буковини, як міжнародна проблема, виникла у період Першої світової війни у контексті великодержавних інтересів Росії та Румунії.

2. Наприкінці війни, насамперед у зв'язку з революційними подіями в Росії, у російсько-румунських відносинах виникає також проблема Бессарабії, яка набуває особливої гостроти в березні 1918 р. після відмови румунського уряду евакуювати свої війська з цієї території та прийняття ухвали з боку “Сфатул церій” про приєднання проголошеної ним Молдавської Народної Республіки до Румунії.

3. Восени 1918 р., в умовах розпаду Австро-Угорської монархії, визначення майбутньої долі Буковини стає головною метою українського та румунського національних рухів у краї, провідні діячі яких зайняли різні позиції в цьому питанні. Українські партії декларували право народів на самовизначення як принцип поділу провінції на етнічній основі. Впливова група румунських діячів дотримувалась “історичного права”, згідно з яким край повинен “повернутися у лоно румунських земель”.

4. Зайнявши Бессарабію та Буковину, Румунія, спираючись на підтримку держав Антанти, домоглася визнання Паризькою мирною конференцією включення їх до свого складу, поряд з Трансільванією та Банатом. Юридично такий стан був закріплений Сен-Жерменським та Севрським мирними договорами, а також Паризьким протоколом.

5. У міжвоєнний період основною проблемою, що обговорювалась в радянсько-румунських відносинах, під час роботи дво- та багатосторонніх конференцій було бессарабське питання. Певний шанс для його вирішення з'явився наприкінці 20-х - середині 30-х рр. і був пов'язаний з позитивним політичним діалогом між керівниками зовнішньополітичних відомств СРСР та Румунії М. Литвиновим та Н. Тітулеску.

6. Внаслідок загострення політичної ситуації в Європі наприкінці 30-х рр. проблеми Бессарабії та Буковини повстали вже в іншому геополітичному контексті. Згідно відомих радянсько-німецьких домовленостей (серпень 1939 р.) про розподіл сфер інтересів у Східній Європі, Бессарабія була включена у радянську сферу впливу.

7. Використовуючи те, що Німеччина вела активні воєнні дії в Західній Європі, у червні 1940 р. радянське керівництво вирішило приєднати Бессарабію та Буковину. Опинившись у повній зовнішньополітичній ізоляції, Румунія була змушена погодитись з умовами евакуації територій Бессарабії та північної частини Буковини, обумовленими радянською ультимативною нотою.

8. В результаті добре продуманої та підготовленої політико-дипломатичної акції, реалізація якої підсилювалася застосуванням регулярних частин Червоної армії, зазначені території були приєднані до СРСР. При цьому були використані воєнна сила, локальний воєнний тиск, військова розвідка, служба агітації та пропаганди.

9. Події Другої світової війни докорінно змінили геополітичну ситуацію в Європі, змушуючи Радянський Союз та Румунію розглядати проблему Бессарабії та Буковини в зовсім іншому міжнародному контексті. Де-юре, радянсько-румунський кордон був закріплений Паризькою мирною угодою від 10 лютого 1947 р.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

Гакман С. Проблема Бессарабії та Буковини в міжнародних відносинах: дипломатичний аспект (березень-червень 1940 р.) // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. Вип. 5. - Чернівці: Прут, 1997. - С. 111-121.

Гакман С. Радянсько-румунські взаємини і проблема формування системи колективної європейської безпеки // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. Вип. 6. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - С. 72-83.

Гакман С. Проблема Буковини на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей Кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Вип. 7. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 163-174.

Гакман С. Приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР: військові аспекти // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 96-97: Історія. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 69-81.

Гакман С. Буковина у політиці Росії, України та Угорщини навесні 1919 р. // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. - 2000. - № 3. - С. 139-143.

Гакман С., Масан О., Фісанов В. Буковина: рік 1940-й, або Чому хвилювався Ріббентроп // Буковинський журнал. - 2000. - № 3-4. - С. 93-106.

Гакман С. Проблема Буковини у російсько-румунських взаєминах під час Першої світової війни // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи: Матеріали міжнар. наук. конференції, присвяченої 80-річчю Буковинського народного віча (Чернівці, 22-24 вересня 1998 р.). - Чернівці: Рута, 2000. - С. 74-82.

Гакман С. Буковинська проблема в міжнародних відносинах (червень-листопад 1940 р.) // Вісник Центру буковинознавства. Серія історична. Вип. І. - Чернівці, 1993. - С. 164-172.

Hacman S. Problema Basarabiei єi a Bucovinei оn relaюiile sovieto-germane (iunie 1940-iulie 1941). Aspecte geopolitice єi geostrategice // Sargetia - Acta Musei Devensis. XXV. 1992-1994. - P. 863-871.

Hacman S. Basarabia єi Bucovina оn planurile strategice ale U.R.S.S. (anul 1940) // Sovietizarea nord-vestului Romвniei. - Satu Mare: Ed. Muzeului sгtmгrean, 1996. - P. 15-29.

Hacman S. Pregгtirea єi efectuarea operaюiunii militare pentru includerea Basarabiei єi nordului Bucovinei оn U.R.S.S. (iunie-iulie 1940) // Sargetia - Acta Musei Devensis. XXVI/2. 1995-1996. - P. 569-583.

Hacman S. Aspecte diplomatice ale problemei Basarabiei єi Bucovinei оn relaюiile internaюionale (1940) // Apulum - Acta Musei Apulensis. XXXIV. -1997. - P. 611-620.

Hacman S. Procesele de autodeterminare naюionalг din Bucovina, оn toamna anului 1918 // 1918. Sfвrєit єi оnceput de epocг. - Satu Mare - Zalгu: Ed. “Lecon” Zalгu, Ed. Muzeului sгtmгrean, 1998. - P. 191-206.

Hacman S., Fisanov V. Bucovina la intersecюia intereselor naюionale єi geopolitice la sfвrєitul primului rгzboi mondial // Acta Musei Porolissensis. XXII. - 1998. - P. 599-618.

Гакман С. Політоргани РСЧА під час воєнної операції по включенню Бессарабії та північної частини Буковини до складу СРСР// Буковина - мій рідний край: Матеріали ІІ Історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників, студентів та науковців. - Чернівці: Візит-інфо, 1997. - С. 84-88.

Гакман С. Буковинська проблема на Версальський мирній конференції // Буковина - мій рідний край. Матеріали ІІІ Історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників, студентів та науковців (Чернівці, 17 травня 1998 р.). - Чернівці: Золоті літаври, 2000. - С. 36-39.

Размещено на Allbest.ru