Франція в європейському інтеграційному процесі (кінець 1980-х - 1990-і роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 327.8 (44) : (1-6 ЄС)

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Франція в європейському інтеграційному процесі (кінець 1980-х - 1990-і роки)

Халецька Леся Пилипівна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Павленко Валерій Михайлович, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Євтух Володимир Борисович, керівник Центру етносоціологічних та етнополітичних досліджень при Інституті соціології НАН України

- кандидат історичних наук Городня Наталія Данилівна, старший науковий співробітник Служби інформаційно-аналітичного забезпечення органів влади НАН України

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра всесвітньої історії, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться "18" червня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349.

Автореферат розісланий "15" червня 2001 р.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

Анотації

Халецька Л.П. Франція в європейському інтеграційному процесі (кінець 1980-х -1990-і роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

В дисертації досліджується європейська політика Франції наприкінці 1980-х -1990-х рр. у контексті її участі в діяльності Європейського Союзу. Визначається вплив Франції на формування і розвиток провідних напрямків європейського інтеграційного процесу в зазначений період: створення Економічного і валютного союзу, формування загальноєвропейської політики зайнятості, організацію спільної оборонної політики країн Європейського Союзу, розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи. Досліджується еволюція концептуальних підходів, цілей, форм, методів європейської політики Франції.

Ключові слова: Франція, Європейський Союз (ЄС), європейська інтеграція, Економічний і валютний союз, загальноєвропейська політика зайнятості, європейська оборонна політика, НАТО, країни Центральної і Східної Європи, розширення.

Халецкая Л.Ф. Франция в европейском интеграционном процессе (конец 1980-х -1990-е годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена комплексному исследованию участия Франции в деятельности Европейского Союза (ЕС) в конце 1980-х-1990-х гг. Рассматриваются теоретические основы и практическая реализация французской интеграционной стратегии. Констатируется, что несмотря на разнообразие подходов, принципиальной основой европейской политики Франции является "евроатлантизм", а также деголлевская концепция европейского строительства, которая предусматривает приоритет межгосударственного сотрудничества, независимую, авторитетную роль Европы на международной арене. В этом контексте своеобразным развитием голлистской концепции "Европы государств" является поддерживаемая современным французским руководством концепция "федерации государств-наций", которая основывается на принципе субсидиарности и стремлении воссоздать европейскую политическую и культурную идентичность на основе оптимального распределения ответственности между европейским и национальным уровнями.

В условиях постепенного изменения международного статуса Франции, формирования новых центров силы и полюсов влияния и смещении вследствие этого акцентов с политико-юридического аспекта интеграции на социально-экономический, основой для практической реализации европейской политики Франции наряду с "евроатлантизмом" и "федерацией государств-наций" стала "Европа концентрический кругов" и "усиленной солидарности. Совместная франко-немецкая модель "углубленного сотрудничества" была принята Амстердамским саммитом Европейского Союза в июне 1997 г., что подчеркивает практическую направленность французских интеграционных проектов.

Конец 1980-1990 гг. засвидетельствовали также глубокую трансформацию принципов и методов деятельности Франции в ЕС. В противоположность "кризисной политике" первых десятилетий европейской интеграции современная позиция Франции отличается определенной гибкостью и готовностью к компромиссам. Франция выступает за расширение сфер общих европейских политик, демократизацию и расширение полномочий коммунитарных органов, но одновременно отдает предпочтение межгосударственному сотрудничеству, прежде всего в политической сфере.

Определяется влияние Франции на формирование и развитие ведущих направлений европейского интеграционного процесса в рассматриваемый период: создание Экономического и валютного союза (ЭВС), формирование общеевропейской политики занятости, организацию общей оборонной политики стран Европейского Союза, расширение ЕС на страны Центральной и Восточной Европы.

Показателями влияния Франции на формирование ЭВС является отображение в законодательных актах ЕС французской позиции относительно природы и практической реализации ЭВС, а именно дополнение экономических аспектов "евро" политическими и социальными, преобразование "пакта жесткой экономии" в "пакт стабильности и роста", создание "широкого", стабильного и сильного евро. Таким образом, в создании и претворении в жизнь Экономического и валютного союза очевидным является стремление Франции к приданию общеевропейского характера социальным проблемам, в частности проблеме занятости. Именно благодаря многочисленным французским инициативам и активным общеевропейским и двусторонним усилиям стало возможным создание на протяжении 1990-х гг. единой европейской законодательной основы политики занятости.

Значительное внимание уделено анализу политики Франции в вопросе создания европейской системы обороны. Определяются этапы и факторы быстрого прогресса на пути к созданию автономной системы европейской обороны, среди которых выделяется эволюция позиции Франции по отношению к НАТО и возможности параллельной организации военного сотрудничества европейцев в его рамках и автономно, достижение Францией согласия с ФРГ и Великобританией по вопросу содержания и условий функционирования европейской оборонной политики.

Показана позиция Франции по отношению к расширению ЕС на Восток, которая определяется защитой собственных интересов страны - одного из крупнейших производителей и экспортеров сельскохозяйственной продукции и потребителя дотаций из структурных фондов, традиционным соперничеством с ФРГ, осознанием необходимости географического расширения зоны экономической и политической стабильности с целью предотвращения возможностей региональных катаклизмов. Влияние Франции на процесс расширения ЕС выразилось в его замедлении с целью проведения глубоких внутренних подготовительных реформ, инициатором которых она выступила. Таким образом, анализ деятельности Франции в ЕС и развития европейского интеграционного процесса выявил глубокое, всеохватывающее влияние первой на определение задач, содержания и механизмов деятельности ЕС благодаря эволюции французской интеграционной стратегии.

Ключевые слова: Франция, Европейский Союз (ЕС), европейская интеграция, Экономический и валютный союз, общеевропейская политика занятости, европейская оборонительная политика, НАТО, страны Центральной и Восточной Европы, расширение.

Haletska L.Р. France in the European Integration Process end of 1980-s - 1990-s. - Manuscript.

The thesis submitted for a Candidate of History Degree on speciality 07.00.02 - World history. Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.

In the thesis the European policy of France in the end of 1980-s - 1990-s in the context of its participation in the European Union activity is researched. The influence of France on the formation and development of major directions of European integration process in the defined period is determined: the Economic and currency Union foundation; all European employment policy formation; organization of common defense policy of European Union countries; extension of EU on the Central and Eastern Europe countries. The evolution of conceptual approaches, aims, forms, methods of European policy of France.

Key words: France, European Union (EU), European integration, Economic and currency union, all-European employment policy, European defense policy, NATO, the Central and Eastern Europe countries, extension.

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 203 сторінки. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, які, крім першого, мають по два підрозділи, висновків, списку джерел та літератури (16 сторінок, 234 назви), 10-ти додатків (на 10-ти сторінках).

Вступ. Актуальність дослідження. Кінець 1980-х - 1990-і рр. охарактеризувалися руйнацією системи міжнародних економічних і політичних відносин, що склалася після Другої світової війни, формуванням нових центрів світової політики, серед яких важливе місце належить Європі. В свою чергу, протягом другої половини ХХ ст. поняття "Європа" все більше співвідносилося з поняттям "Європейське Економічне Співтовариство" (ЄЕС), а згодом "Європейський Союз" (ЄС). Поступово ЄЕС перетворилося на одного з провідних суб'єктів світового історичного процесу. Наприкінці ХХ ст. в умовах посилення міжнародних інтеграційних процесів, зростання загроз глобального і регіонального характеру, трансформації соціально-економічних і політичних відносин між державами та їх об'єднаннями ЄС набув якісно нових рис шляхом посилення валютно-фінансового, соціального, політичного співробітництва його учасників. Їх узгоджена позиція визначає політику ЄС на світовій арені. Оскільки Франція є однією з рушійних сил європейського інтеграційного процесу, то її діяльність в ЄС і визначення її впливу на прийняття загальноєвропейських рішень дають можливість більш глибоко і повно з'ясувати механізм і особливості формування спільної європейської політики як важливого складника світового історичного процесу новітнього часу.

Теоретичні засади і практична діяльність Франції в Європейському Союзі в концентрованому опосередкованому вигляді виявляють також головні напрямки і проблеми зовнішньої та внутрішньої політики Французької республіки. Питання, пов'язані з участю в європейській інтеграції, тісно співвідносяться з двосторонніми зовнішньополітичними відносинами з європейськими країнами та США. Простежується значний взаємозв'язок і взаємозалежність між діяльністю Франції в ЄС та її позицією в НАТО, Західноєвропейському Союзі (ЗЄС). Французький підхід до вирішення основних питань діяльності ЄС висвітлює й акумулює головні проблеми внутрішньополітичного і соціально-економічного розвитку Франції. Тому вивчення та аналіз її діяльності в Європейському Союзі є важливим як для з'ясування чинників формування і реалізації політики ЄС, так і для розуміння принципових засад французької зовнішньої, а деякою мірою і внутрішньої політики.

Актуальність вивчення політики Франції стосовно європейського інтеграційного процесу і, зокрема, її позиції з проблеми формування європейської оборонної політики та розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи визначається великою увагою до попередження і врегулювання конфліктів.

Велике значення має також такий напрямок діяльності Франції в ЄС як створення загальноєвропейської політики зайнятості. Актуальність цієї проблематики пояснюється її формуванням законодавчих засад цілеспрямованої політики ЄС з метою встановлення стабільності і процвітання на Європейському континенті, а також її важливістю для Франції, оскільки високий рівень зайнятості є квінтесенцією і показником, одним з визначальних чинників ефективності внутрішньо- і зовнішньоекономічної діяльності французького керівництва.

Наукова актуальність посилюється практичним інтересом з огляду на прагнення України до членства в Європейському Союзі. Для України є важливим досвід участі Франції в діяльності цього інтеграційного об'єднання, а також розуміння французької позиції стосовно розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи.

Мета дисертаційного дослідження полягає в з'ясуванні ролі і місця західноєвропейської інтеграції в рамках Європейського Союзу в системі соціально-економічних і військово-політичних інтересів Франції, а також визначенні впливу останньої на формування і розвиток провідних напрямків європейського інтеграційного процесу в кінці 1980-х - 1990-і роки.

Для її досягнення передбачено вирішити такі наукові завдання:

визначити науково-теоретичний рівень дослідження проблеми в зарубіжній, радянській та сучасній українській історіографії;

з'ясувати теоретичні основи участі Франції в європейському інтеграційному процесі наприкінці 1980-х - 1990-х рр.;

проаналізувати розвиток європейської політики Франції в контексті її діяльності в Європейському Співтоваристві;

дослідити участь і роль Франції у створенні Економічного і валютного союзу;

показати вплив Франції на формування загальноєвропейської політики зайнятості;

проаналізувати позицію Франції стосовно НАТО і створення спільної оборонної політики країн Європейського Союзу;

виявити ставлення Франції до розширення ЄС на Схід.

Об'єктом дослідження є участь Франції в діяльності ЄС наприкінці 1980-х-1990-х рр.

Предметом дослідження виступають сучасні концепції і підходи Франції стосовно західноєвропейського інтеграційного процесу, сучасні позиції Франції з приводу пріоритетних напрямків діяльності, завдань, механізмів європейського співробітництва в рамках ЄС, їх практична реалізація у валютно-фінансовій, соціальній і військово-політичній сферах діяльності Європейського Союзу.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період від кінця 1980-х років, коли розпочався новий етап прискорення західноєвропейської інтеграції, - до кінця 1990-х років. Сукупність нових чинників на рубежі 1980-х-1990-х рр. у зв'язку із завершенням "холодної війни", об'єднанням Німеччини, виникненням нових міжнародних криз, зокрема на Європейському континенті, орієнтацією постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи на інтеграцію в західноєвропейські структури, необхідність завершення організації єдиного європейського ринку зумовили активізацію діяльності ЄС і створили підґрунтя для реалізації французької інтеграційної стратегії. Завершується дослідження 1999-2000 рр., які стали етапними в розвитку ЄС і ознаменувалися введенням в обіг єдиної європейської валюти, формуванням законодавчої бази європейської політики зайнятості, створенням автономної системи європейської оборони. Для створення цілісної картини еволюції процесу західноєвропейської інтеграції, участі в ньому Франції і її впливу на формування і розвиток пріоритетних напрямків співробітництва країн Західної Європи в рамках ЄС здійснений історичний екскурс у події другої половини 1940-х - 1980-і роки.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, діалектики та об'єктивності, які надають можливість вивчення суспільних явищ у динаміці та тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх розвитку. У відповідності з метою і завданнями дисертаційної роботи широко застосовувалися історико-хронологічний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний методи дослідження. Їхнє використання дозволило здійснити комплексне дослідження визначеного об'єкта як цілого у взаємозв'язку його окремих елементів. Одночасно розгляд європейської політики Франції як складової частини більш цілісної системи - європейського інтеграційного процесу - дозволив виявити взаємозалежність і взаємовплив позиції Франції з основних проблем європейського будівництва і політики Європейського Союзу.

Наукова новизна дисертації визначається метою, предметом, авторською постановкою та вирішенням завдань дослідження.

Вперше у вітчизняній історіографії на основі залучення широкого кола джерел досліджена еволюція політики Франції стосовно проблем європейського будівництва та її вплив на формування і розвиток головних напрямків європейського інтеграційного процесу кінця 1980-х - 1990-і роки в контексті її участі в діяльності Європейського Союзу: створення Економічного і валютного союзу (ЕВС), загальноєвропейської політики зайнятості, формування спільної європейської оборонної політики, розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи.

В роботі дістав подальшого розвитку аналіз різноманітних концепцій європейського будівництва, сформульованих французькими державними і громадськими діячами, політиками; визначено роль Франції у становленні відносно нового напрямку європейської інтеграції - загальноєвропейської політики зайнятості.

Більш докладно в порівнянні з існуючими працями, із використанням нових джерел проаналізовані чинники, які визначили політику Франції в сфері військово-політичного співробітництва країн-членів ЄС; запропоновано поділ на етапи процесу створення спільної оборонної політики європейських країн-учасниць ЄС, в основу якого покладені міра і темпи реалізації французького проекту створення європейської оборонної ідентичності.

Уточнено позицію Франції стосовно розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ); підкреслено зв'язок між прийняттям в ЄС східноєвропейських країн-кандидатів і розвитком європейської системи безпеки, який є додатковим аргументом на користь твердження про пріоритетне значення політичних чинників у визначенні французької позиції.

Практичне значення результатів дисертації полягає в можливості використання її результатів для подальшої розробки даної проблематики, в узагальнюючих дослідженнях з історії міжнародних відносин та історії Франції, а також при підготовці навчальних курсів і спецкурсів з новітньої історії зарубіжних країн, з історії міжнародних відносин, історії міжнародних організацій. Крім того, результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема МЗС України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорені на 54-й науковій конференції молодих вчених "Українська історична наука до десятої річниці незалежності" (Каразінські читання) (Харків, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Розвиток історичної науки в Україні" (Київ, 2001), на засіданнях кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка, при проведенні семінарських занять зі студентами названого навчального закладу. Основні положення та результати роботи опубліковані у чотирьох статтях.

Основний зміст роботи

Перший розділ "Методологічні, історіографічні та джерелознавчі засади дослідження" присвячений аналізу методологічних основ дисертаційного дослідження, характеристиці стану наукової розробки теми роботи у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі і джерел дослідження.

Історіографія проблеми. Досліджувана проблема в різних її аспектах постійно перебувала і залишається сьогодні в полі зору фахівців - істориків, економістів, політологів. Проте участь Франції в діяльності ЄС та її вплив на формування провідних напрямків європейської інтеграції в кінці 1980-х - 1990-і рр. не знайшов належного всебічного висвітлення і не став предметом спеціального вивчення як у зарубіжній так і в українській історіографії.

Значна кількість праць французьких авторів присвячена окремим проблемам європейської політики Франції, висвітлення яких є неоднозначним.

Одним з важливих дискусійних питань європейського будівництва є створення його моделей. Частина французьких суспільно-політичних діячів і дослідників, серед яких П.-М. де ля Горс і А.-Д. Шор, М. Кув де Мюрвіль, так звані "європеїсти-націоналісти", відстоюють концепцію "Європи держав", яка передбачає створення незалежної від США західноєвропейської конфедерації - союзу, основу якого складало б міждержавне співробітництво.

Представники іншої групи, зокрема Ш. Зоргбіб, Ж. Делор, Ж. Монтанс'є, "європеїсти-наднаціоналісти", виступають за створення в Західній Європі єдиної європейської федерації, "Об'єднаних штатів Європи".

Надзвичайно дискусійною виявилася у французькій історіографії проблема формування військового виміру європейської інтеграції. Пріоритетним завданням Франції визначаються форсування західноєвропейського інтеграційного процесу і формування європейської оборони на засадах франко-німецького військово-політичного союзу, активізація діяльності Франції в ЄС, Західноєвропейському Союзі і НАТО. Однак підхід дослідників до проблеми реінтеграції Франції у військовий комітет НАТО є різним.

Д. Моїзі, П. д'Ансель обстоюють необхідність і позитивні наслідки повернення Франції у військові структури НАТО, синхронне встановлення військово-політичної компетенції ЄС і формування європейської оборонної ідентичності в рамках НАТО.

Ж.-Л. Бурланже, оцінюючи прогрес на шляху формування європейської оборони як незначний, підкреслив несвоєчасний характер реінтеграції Франції у військові структури НАТО.

Частина дослідників, зокрема П. Леллуш, П. Квіль виступають за обумовлене повернення Франції у військові структури НАТО, використання повернення як засобу тиску на США з метою зміни стану речей в НАТО у сприятливому для інтересів Європи значенні.

Надзвичайною гостротою відзначалася дискусія між прихильниками і противниками ЕВС. Перші серед яких Ф. Мілевські, Ф. д'Арвізане, зазначають, що єдина валюта завершить і консолідує єдиний європейський ринок, становитиме необхідний фактор конкурентоспроможності і процвітання для Європи. Інші, зокрема група французьких експертів на чолі з Ноаном-Нгоком Лієм, підкреслюють негативний вплив ЕВС на зростання і зайнятість.

Порівняно мало розглянутою у французькій історіографії проблемою є розширення ЄС на Схід. Цього питання торкнувся Ж. Атталі. Він проаналізував власну модель Європейського конфедеративного простору і виділив позитивні і негативні наслідки його існування як результату розширення.

Окрему групу складають праці науковців колишнього СРСР. Радянські дослідники різною мірою торкнулися проблем європейської інтеграції, європейської політики Франції, її участі у створенні і розвитку Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). В цьому контексті важливе значення мають праці Ю.А. Маєвського, В.П. Славенова, В.С. Шилова, В.Г. Барановського. Віддаючи належне висококваліфікованому аналізу авторами участі Франції в європейському будівництві треба відзначити, що частина робіт відзначається узагальнюючим характером. Крім того їм властивий певний стереотип, зокрема перебільшення ролі суперництва між Францією та її європейськими партнерами, особливо Німеччиною, суперництва між Францією, ЄЕС і США, надмірна ідеологізація. Поступово, з кінця 1980-х років, ці тенденції в науковій літературі зникають.

Порівняння сучасної французької, російської і української історіографії з окремих досліджуваних проблем засвідчило недостатньо високий ступінь їхнього вивчення російськими і ще більшою мірою українськими науковцями. Незначна кількість праць російських дослідників присвячена аналізу військово-політичного аспекту діяльності Франції в ЄС.

Деякою мірою російські вчені торкнулися проблеми формування і розвитку французьких концепцій європейської інтеграції, позиції Франції з питання розширення ЄС. Досить вузько і недостатньо глибоко ними розглянута участь Франції у валютно-фінансовій інтеграції країн-членів ЄС. Позбавленою уваги дослідників виявилася проблема участі і ролі Франції в європейській інтеграції в сфері зайнятості.

Роботи українських науковців присвячені загальним проблемам розвитку ЄС. Участь Франції, її вплив на становлення і розвиток провідних напрямків співробітництва країн-членів ЄС на сучасному етапі не стали предметом дослідження.

Певну допомогу в підготовці дисертаційної роботи надали автореферати дисертацій із спорідненої проблематики. Зокрема, Бурхан Мірхан зробив ряд важливих висновків стосовно домінуючого становища Європи в зовнішньополітичній доктрині всіх урядів П'ятої республіки, визначального характеру для розвитку європейської інтеграції франко-німецького співробітництва. Однак слід зауважити, що з огляду на розширене тлумачення об'єкта, предмета і мети дослідження, завдання і відповідно результати дослідження набули дещо загального характеру.

Крім цього, деякі твердження автора виявилися хибними, зокрема висновки стосовно невдач східноєвропейської політики Франції, пріоритету міттеранівської моделі "Європейської конфедерації".

В умовах регіоналізації загроз і конфліктів військово-політичного характеру і традиційній орієнтації французького керівництва на забезпечення європейців власними силами з метою підтримки безпеки на континенті видається помилковим прагнення дослідника зменшити роль у вирішенні питань безпеки НАТО, ЗЄС і особливо ЄС.

Конкретні питання участі і впливу Франції на розвиток головних напрямків європейського інтеграційного процесу в рамках ЄС залишилися не дослідженими.

Джерельна база дисертаційного дослідження. Завданнями дослідження обумовлене одночасне використання документів і матеріалів власне європейської політики Франції, Європейського Союзу, НАТО, ЗЄС. Джерела загальноєвропейського характеру представлені текстами Маастрихтської угоди, поданої в російському перекладі, Амстердамського договору, основні положення якого були опубліковані у французьких періодичних виданнях, рішеннями самітів Європейської Ради, опублікованими в періодичному виданні ЄС, російським перекладом "Хартії головних соціальних прав трудящих". Частково рішення Європейської Ради вміщені в періодичному виданні Міністерства закордонних справ Франції "La politique йtrangиre de la France. Textes et documents". Зазначені актові джерела відображають мету, завдання, умови, організаційну структуру європейського валютно-фінансового, соціального, військово-політичного співробітництва, допомагають простежити еволюцію змісту і механізмів європейського інтеграційного процесу в цілому.

Важливе значення для висвітлення питання формування європейської системи оборони мають документи ЗЄС і НАТО.

З'ясувати європейські пріоритети Франції стосовно головних проблем розвитку ЄС (внутрішнього реформування Союзу, поглиблення співробітництва у валютно-фінансовій, соціальній, військово-політичній сфері, стосунків з країнами Центральної і Східної Європи, ставлення до їх інтеграції в ЄС), механізмів їхньої реалізації дозволяють двосторонні угоди Франції з європейськими країнами, спільні декларації, комюніке, політичні орієнтації. Порівняння документально зафіксованих завдань, основних напрямків, перспектив механізмів європейської інтеграції в рамках ЄС з відповідною позицією Франції дає можливість визначити вплив останньої на політику ЄС.

Цінними збірками матеріалів з європейської політики Франції, які містять декларації, комюніке, офіційні заяви, промови, інтерв'ю і прес-конференції президентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ є періодичне видання французького МЗС "La politique йtrangиre de la France. Textes et documents", офіційні видання "L'annйe politique, йconomique et social en France", "La lettre du Gouvernement".

Проблеми європейської інтеграції, шляхи реформування діяльності ЄС і її інституцій, обґрунтування необхідності поглиблення і поширення європейського співробітництва на нові сфери, розробка загальних і конкретних механізмів реалізації завдань європейської політики - всі ці аспекти присутні в пропозиціях, ініціативах, меморандумах європейського і французького керівництва стосовно поточних питань європейського будівництва. Серед подібних джерел звертають на себе увагу аналітичним обгрунтуванням власної позиції і вимог, конкретністю пропонованих механізмів спільний лист і меморандум французького керівництва стосовно мети, завдань, організаційної форми і механізмів реалізації загальноєвропейської політики зайнятості, ініціатива Парижа щодо форми організації переговорів з країнами - кандидатами на вступ в ЄС.

Висвітлити концептуальні підходи французької суспільно-політичної думки щодо проблем будівництва єдиної Європи, його завдань і перспектив допомагають мемуари, публікації виступів та промов відомих французьких державних діячів.

Багатою та різноманітною інформацією, яка ємно та переконливо дає опис кількісного боку процесів та явищ, що вивчаються, їх динаміки вирізняються статистичні джерела. Зі всього їхнього різноманіття у дисертаційній роботі використані показники економічного розвитку ЄС і окремо Франції, виконання критеріїв економічної конвергенції, динаміки рівня безробіття, показники економічної присутності Франції в країнах Центральної і Східної Європи, обсяги допомоги, наданої їм ЄС, пропозиції європейської допомоги до розширення, характеристика ставлення французького населення та політичних партій до питання участі країни в європейському інтеграційному процесі, опубліковані у французьких періодичних виданнях "Le Mond", "L'annee politique, йconomique et social en France".

Оскільки прикметною ознакою використаних джерел є фрагментарна характеристика різних напрямків французької інтеграційної політики, надзвичайно важливою проблемою є синтез джерел і порівняння отриманої в результаті цього позиції прагнень Франції з мірою їх реалізації в загальноєвропейських рішеннях. Саме такий підхід реалізовувався в наступних розділах дисертації.

Другий розділ "Теоретичні основи і практична реалізація Францією європейської інтеграційної політики" ділиться на два підрозділи. У першому з підрозділів "Європейське будівництво в суспільно-політичній думці Франції кінця 1980-х-1990-х років" аналізуються різноманітні концепції і моделі європейського будівництва, розроблені французькими державними діячами, науковцями.

В залежності від орієнтації на співробітництво з США чи відмови від нього кінець 1980-х-1990-і рр. охарактеризувалися подальшим розвитком концепцій "атлантизму", "європеїзму-націоналізму", "європеїзму-наднаціоналізму". В цей же час сформувався і продовжував розвиватися "євроатлантизм", який передбачав поєднання процесу західноєвропейської інтеграції зі зміцненням зв'язків із США. Цей підхід став панівним і знайшов офіційну підтримку в державній європейській політиці Ф.Міттерана і особливо Ж.Ширака.

Нежиттєздатність міттеранівської конструкції "Європейської конфедерації" активізувала пошуки більш вдалих інтеграційних моделей, які б враховували нерівномірність соціально-економічного і політичного розвитку наявних і майбутніх членів ЄС. Ними стали модель "Європи посиленої солідарності" і "концентричних кіл", спільна франко-німецька модель "поглибленого співробітництва", яка була прийнята до дії на Амстердамському саміті держав-членів ЄС 16- 17 червня 1997 р.

Французькі моделі європейської інтеграції, особливо представлені на офіційному рівні, виявляють залежність від політичної кон'юнктури в країні. Яскравим свідченням цього стала позиція Ж.Ширака, яка відобразила внутрішньопартійні протиріччя з питань європейського будівництва: інституційний мінімалізм поєднався у нього з підтримкою поглиблення ЄС, нерозривно пов'язаного з поширенням Союзу на Схід.

Аналіз суспільно-політичної думки Франції дозволяє також зробити висновок про глибоку відданість голлістським традиціям європейського будівництва, які залишаються основою французької європейської політики. Це стосується насамперед концепції "Європи держав", самостійності і незалежності Франції в прийнятті рішень з питань війни і миру, ядерної політики, фінансів. В цьому контексті своєрідним розвитком голлістської концепції "Європи держав" можна вважати сучасний підхід французького керівництва до розвитку європейського будівництва на основі концепції "федерації держав-націй", яка передбачає відтворення європейської політичної і культурної ідентичності на основі оптимального розподілу відповідальності між європейськими національними рівнями.

Нарешті, прикметною рисою французької суспільно-політичної думки є визнання необхідності встановлення гармонійної єдності між національною і європейською ідеєю, які є взаємозалежними. На думку автора, 1990-ті роки характеризувалися регіоналізацією суспільно-політичних концепцій і моделей Франції, принаймні на офіційному державному рівні. Утвердження такого підходу наштовхнулося на активну протидію значної кількості французів. Цей факт засвідчили труднощі ратифікації Маастрихтської угоди. Тому друга половина 1990-х років позначилася організацією широкої інформаційної кампанії з метою подолання необізнаності населення з проблемами європейського будівництва.

Другий підрозділ "Еволюція європейської політики Франції в контексті її участі в створенні і розвитку Європейського Союзу" висвітлює вплив французької позиції з головних проблем європейської інтеграції на функціонування і розвиток ЄС, еволюцію форм і методів діяльності Франції в Європейському Союзі.

Становлення Європейського Союзу та його розвиток на сучасному етапі виступають наочним прикладом значної еволюції Франції стосовно форм і методів європейського співробітництва. Позиція Франції відзначається виваженістю рішень, схильністю до компромісу. Вона послідовно виступає за розширення сфер загальноєвропейського співробітництва, поступаючись власним національним суверенітетом в багатьох важливих галузях на користь загальноєвропейських органів управління. Виступаючи за демократизацію і розширення повноважень комунітарних органів, одночасно Франція захищає збереження пріоритетної ролі міждержавного співробітництва, а саме в політичній сфері діяльності ЄС, де провідна роль у визначенні принципів і головних напрямків діяльності Союзу беззастережно належить Європейській Раді. На сучасному етапі велич і могутність Франції акумулюється у формуванні європейської ідентичності в ЄС. франція єс інтеграційний оборонний

У відповідності з цим, кінець 1980-х - 1990-і рр. позначились подальшим розвитком процесу франко-німецького зближення, започаткованого де Голлем після провалу проектів політичного союзу, завдяки чому вдавалося уникнути довготривалих криз в діяльності ЄС.

Цей період охарактеризувався також активізацією і зростанням результативності франко-британських відносин, насамперед стосовно питань європейської оборони, про що йтиметься далі. Отже, можна зробити висновок про можливість прогресивної реалізації європейського політичного проекту, який залишався головною метою французького керівництва, починаючи з деголлівських планів політичного союзу, за умови тісного політичного співробітництва Франції, Німеччини і Великобританії.

Третій розділ "Франція і соціально-економічні проблеми європейської інтеграції" ділиться на два підрозділи. Перший з підрозділів "Участь Франції у створенні Економічного і валютного союзу" висвітлює участь і роль Франції у формуванні ЕВС.

Шляхом участі в ЕВС Франція прагнула вирішити ряд завдань, серед яких використання ЕВС з метою сприяння підйому національної економіки, що є передумовою можливості відігравати провідну роль в міжнародних економічних, а зрештою і політичних відносинах; протистояння насамперед пануванню американського долара; обмеження впливу Німеччини, особливо в умовах розширення ЄС на Схід; політизація ЕВС, який розглядався етапом на шляху до політичного союзу європейських держав.

Друга половина 1990-х років позначилася активізацією зусиль французького керівництва стосовно умов реалізації і практичного наповнення змісту Договору про ЕВС. Програмою діяльності французького уряду стали: відмова від будь-якого "пакту жорсткої економії" і вимога "пакту стабільності і зростання", який дозволив би проведення політики зайнятості і соціального прогресу; створення "широкого" євро, включаючи основних партнерів Франції в Південній Європі; уникнення деформації між сильним валютним полюсом і більш слабким економічним шляхом створення своєрідного економічного уряду; реалізація міцного євро.

Ж.Ширак домігся на саміті в Дубліні в грудні 1996 р. трансформації проекту німецького міністра фінансів Тео Вайгеля в "пакт стабільності і зростання". Результатом зусиль французького керівництва стало прийняття на Амстердамському саміті в червні 1997 р. паралельно до пакту бюджетної стабільності резолюції про зайнятість. Крім цього грудневою сесією Європейської Ради в Люксембурзі було закріплене рішення про створення "Ради євро", в середині якої країни-учасниці ЕВС обговорюватимуть специфічні проблеми його функціонування. Нарешті, у відповідності з французьким прагненням створення "широкого" євро з 1 січня 1999 р. учасницями ЕВС стали 11 країн ЄС, за виключенням Великобританії, Швеції, Данії, Греції. Зазначені факти є свідченням безпосереднього впливу Франції на формування ЕВС.

Другий підрозділ "Вплив Франції на формування загальноєвропейської політики зайнятості" присвячений аналізу діяльності французького керівництва, спрямованій на включення боротьби з безробіттям до складу спільних європейських політик.

Різке зростання рівня безробіття в загальноєвропейському масштабі на початку 1990-х рр. створило підґрунтя для реалізації французьких прагнень створення "європейського соціального простору", що були проголошені в Меморандумі французького уряду 1981 р.

Прогрес у сфері формування загальноєвропейської політики зайнятості був забезпечений активною діяльністю французького керівництва за сприятливої для його вимог ситуації, що склалася майже у всіх державах-членах ЄС з приходом до влади лівих урядів.

Результативність тривалих зусиль Франції, спрямованих на створення європейської політики зайнятості виявилася у включенні відповідних положень до засадничих документів ЄС. серед них включення в додаток до Маастрихтського Договору про Європейський Союз Протоколу і Угоди про соціальну політику (лютий 1992 р.), включення в червні 1997 р. в переглянутий текст Союзного договору нових розділів про зайнятість і соціальну політику.

Результатом подальшої роботи французького уряду в цьому напрямку стала його ініціатива проведення в листопаді 1997 р. позачергової сесії Європейської Ради, присвяченої виключно проблемі зайнятості. Підготовлений французьким керівництвом меморандум проголошував необхідність створення зайнятості в п'ятирічний термін і подавав механізм реалізації цього завдання. Люксембурзький саміт прийняв "узгоджену стратегію для зайнятості", яка становитиме основу для національних програм боротьби з безробіттям. Нарешті, в червні 1999 р. був прийнятий Європейський пакт зайнятості, який запровадив проведення регулярного макроекономічного діалогу, спрямованого на сприяння зростанню і зайнятості.

Отже, хоча зависокі прагнення і вимоги Франції не реалізувалися в повному обсязі, вони відіграли роль каталізатора процесу формування загальноєвропейської політики зайнятості.

В четвертому розділі "Франція і питання європейської безпеки" висвітлюються зусилля французького керівництва. спрямовані на організацію європейської системи оборони під егідою ЄС, а також розкривається позиція Франції стосовно НАТО і розширення Європейського Союзу на країни Центральної і Східної Європи. Перший підрозділ "Позиція Франції стосовно НАТО і формування спільної оборонної політики країн Європейського Союзу" розкриває і аналізує позицію Франції з питань формування європейської оборонної політики, еволюцію європейської військово-політичної стратегії Франції.

Перевага регіональних факторів розвитку, демографічних і економічних чинників в умовах глибоких змін міжнародної ситуації на рубежі 1980-х - 1990-х рр. зумовили переосмислення Францією своїх підходів до питань європейської політики. Основою французької політики в Європі стало форсування західноєвропейського інтеграційного процесу і формування європейської оборони на засадах франко-німецького політичного союзу.

На першому етапі створення європейської системи оборони (друга половина 1980-х - 1997 рр.) поміркована "атлантизація" французької оборонної політики, визнання Францією НАТО фундаментом будівлі колективної безпеки, згода на створення в його межах "європейської опори" - складової майбутньої європейської оборони - стала фактором, який зумовив поступ на шляху до формування європейської оборонної політики. Еволюція французької оборонної політики в поєднанні з іншими важливими чинниками (зміною геополітичної ситуації в кінці 1980-х - на початку 1990-х рр. і загострення внаслідок цього існуючих проблем, зокрема в галузі спільної безпеки, виникненням низки загроз регіонального і глобального характеру) сприяла зрушенню процесу формування спільної європейської політики оборони з мертвої точки.

Однак будівництво "європейської опори" НАТО мало б супроводжуватися, на думку Франції, перебудовою інституційної архітектури альянсу. Відмова американців передати європейцю посаду головнокомандуючого силами НАТО на півдні Європи утримала в 1997 р. Париж від повернення у військовий комітет НАТО, проголошеного Ерве де Шарретом 5 грудня 1995 р.

Досягненням французької європейської політики стало офіційне включення Маастрихтським договором оборонної політики до компетенції ЄС, визнання ЗЄС частиною розвитку Європейського Союзу. Створення і введення в дію Єврокорпусу в структурі оперативного командування НАТО надало можливості ЗЄС на постійній основі планувати і здійснювати свою військову діяльність на базі військових структур НАТО. З підписанням Берлінської угоди європейці отримали можливість проводити під політичним контролем і стратегічним керівництвом ЗЄС операції без участі американських солдат, але використовуючи засоби НАТО. Нарешті, Амстердамська угода включила в себе петерсберзькі завдання, визначені раніше пріоритетними для ЗЄС, та прийняла пропозицію з приводу інтеграції останнього в ЄС у довгостроковий термін.

Важливим фактором прогресу на шляху створення європейської оборонної політики стало досягнення згоди з Німеччиною і Великобританією щодо її змісту і умов функціонування. Це засвідчила узгоджена позиція Франції і Німеччини на Амстердамському саміті в червні 1997 р., в основі якої - прагнення інституалізувати політичну залежність ЗЄС від Європейської Ради, а також компромісна франко-британська декларація грудня 1998 р. про необхідність наділення ЄС автономною здатністю дії за умов збереження за НАТО ролі вищого оборонного орієнтира.

На цій основі Гельсінським (грудень 1999 р.) і Ніццьким (грудень 2000 р.) самітами Європейської Ради були прийняті рішення про створення до 2003 р. європейського військового контингенту і надання його в підпорядкування ЄС; наділення останнього військово-політичними структурами, необхідними для ефективного керівництва операціями з врегулювання криз; підкреслювалася автономність прийняття рішень ЄС. Отже, створення автономної європейської системи оборони залишилося одним з найважливіших військово-політичних пріоритетів Франції кінця 80-х - 90-х років ХХ століття.

У другому підрозділі "Франція і проблема розширення Європейського Союзу на Схід" аналізується позиція Франції стосовно інтеграції країн Центральної і Східної Європи в ЄС.

Усвідомлюючи необхідність охоплення Європейським Союзом нових територій, географічного розширення зони економічної і політичної стабільності з метою усунення можливості регіональних катаклізмів, Франція виступає за більш виважений, комплексний підхід до проблеми розширення ЄС. Французи вважають занадто швидке просування вперед демагогічним жестом і віддали б перевагу супроводженню переговорів довготривалим аналізом. Однак, розуміючи потреби країн-кандидатів і беручи до уваги сприятливе ставлення більшості партнерів по ЄС, Франція відмовилася блокувати процес розширення ЄС на Схід. Разом з тим, вона наполягає на вирішенні ряду проблем, що мають передувати розширенню: кандидати-країни на вступ до ЄС повинні відповідати здобуткам великого внутрішнього ринку Союзу (повне відкриття ринків, інтеграція в митний союз, свобода пересування осіб, послуг, майна і капіталів); вони мають підтримувати добрі стосунки з сусідами, щоб не принести в Союз невирішені проблеми кордонів чи меншин; країна-кандидат повинна виявити політичну волю в здійсненні спільної зовнішньої політики і спільної безпеки. В ЄС повинні бути проведені кардинальні інституційні реформи, переглянута спільна політика в сільськогосподарському секторі, реформи структурних фондів. Ці питання стали головними напрямками діяльності Європейського Союзу в 1998-2000 рр.

В результаті проведеного дослідження автор дійшла наступних висновків, основний зміст яких виноситься на захист:

Участь Франції наприкінці 1980-х-1990-х рр. в діяльності ЄС і вплив на формування провідних напрямків європейської інтеграції не стали предметом спеціального вивчення як в зарубіжній так і в українській історіографії. Головний інтерес науковців зосередився на загальних проблемах розвитку ЄС або фрагментарному вивченні окремих напрямків участі Франції в європейській інтеграції.

Аналіз французьких концепцій європейського будівництва засвідчив відсутність існування його певної моделі. Серед різноманітних концепцій європейського будівництва основою для практичної реалізації європейської політики Франції стали "євроатлантизм", "Європа посиленої солідарності", "федерація держав-націй".

Позиція Франції відзначається виваженістю рішень, схильністю до компромісу. Вона послідовно виступає за розширення сфер загальноєвропейського співробітництва. Виступаючи за демократизацію і розширення повноважень комунітарних органів, одночасно Франція захищає збереження пріоритетної ролі міждержавного співробітництва, а саме в політичній сфері діяльності ЄС, де провідна роль у визначенні принципів і головних напрямків діяльності Союзу беззастережно належить Європейській Раді. На сучасному етапі велич і могутність Франції акумулюється у формуванні європейської ідентичності в ЄС.

Свідченням впливу Франції на формування ЕВС стала присутність в ключових документах ЄС стосовно створення Економічного і валютного союзу, юридичних і практичних аспектів введення єдиної валюти, затверджених Європейською Радою, основних прагнень Франції, а саме погляд на ЕВС як на утворення не лише економічної, а й політичної природи; перетворення "пакту жорсткої економії" на "пакт стабільності і зростання", доповнення валютно-фінансового і економічного виміру ЕВС соціальним; створення "широкого" євро; реалізація стабільного і сильного євро, здатного конкурувати з американським доларом і йєною.

Завдяки зусиллям Франції 1990-і роки стали етапом формування єдиної законодавчої бази соціальної політики, зокрема європейської політики зайнятості. Головними віхами на цьому шляху стали: включення за наполяганням французького уряду в додаток до Маастрихтського Договору про Європейський Союз Протоколу і угоди про соціальну політику; затвердження Флорентійським саммітом (червень 1996 р.) Європейської Ради стратегічних напрямків діяльності ЄС в сфері зайнятості; включення в новий текст Союзного договору (червень 1997) двох нових розділів про зайнятість і соціальну політику. Зайнятість була проголошена "питанням спільної зацікавленості"(листопад 1997); прийняття європейського пакту зайнятості (червень 1999).

- Створення спільної оборонної політики європейських країн-учасниць ЄС на засадах автономності прийняття рішень, політичної (організаційної) незалежності від США і НАТО, самостійності дій залишалося найважливішим військово-політичним пріоритетом Франції кінця 1980-х-1990-х рр., в реалізації якого можна виділити три етапи: 1) друга половина 1980-х рр. - 1997 р.; 2) липень 1997 р. - грудень 1998 р.; 3) грудень 1998 р. - грудень 2000 р. Швидкий прогрес на шляху створення автономної системи європейської оборони відбувся внаслідок поєднання ряду факторів, а саме: нездатності європейських країн самостійно, без допомоги США забезпечити проведення операцій з урегулювання криз; зміні в зв'язку з цим позиції Великобританії на користь формування європейської обороноздатності; досягненні згоди Франції з найбільш впливовими партнерами по ЄС - Німеччиною і Великобританією стосовно змісту і умов функціонування європейської оборонної політики; паралельному характері діяльності Франції в ЄС і НАТО з приводу створення європейської оборонної ідентичності з наголосом на пріоритеті НАТО як основі колективної безпеки; гнучкості і схильності Франції до компромісу.

Незважаючи на традиційне негативне ставлення до зростання кількості членів Союзу в зв'язку з одночасним зростанням проблем його подальшого розвитку і функціонування, французьке керівництво усвідомлює необхідність охоплення Європейським Союзом нових територій, географічного розширення зони економічної і політичної стабільності з метою усунення можливості регіональних катаклізмів. Факторами, які визначають позицію Франції щодо розширення ЄС на Схід є: захист своїх інтересів як держави - одного з найбільших виробників і експортерів сільськогосподарської продукції в ЄС; небажання перерозподілу дотацій із структурних фондів ЄС на користь нових членів Союзу; побоювання встановлення гегемонії Німеччини на Європейському континенті і пропозиція в зв'язку з цим власних прийнятних для неї форм і умов розширення ЄС ("Європейська конфедерація" Ф. Міттерана, глибоке внутрішнє реформування ЄС, відповідність країн-кандидатів умовам розширення); надання першочергової ваги питанням європейської безпеки і європейської оборонної ідентичності, що робить додатковим позитивним чинником на користь вступу країн Центральної і Східної Європи початок європеїзації НАТО за рахунок нових учасниць-держав ЦСЄ.