Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, вказано на об'єкт і предмет дослідження, його територіальні та хронологічні рамки, формулюється мета й основні завдання дисертації, відображено зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються її наукова новизна та практичне значення, вказуються дані про апробацію результатів дослідження і структуру дисертації.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано стан наукової розробки проблеми та подано характеристику використаних джерел.

Перші праці, присвячені проведенню українізації, з'явились ще в 1920-х - на початку 1930-х років і належали переважно партійним та радянським керівникам, які аналізували хід проведення українізації з політичних позицій. Найбільш детальну інформацію по її практичному здійсненню, та більш об'єктивну оцінку подіям давали праці активних прибічників українізації в партійному керівництві, в першу чергу М. Скрипника 1.

Праці інших партійних лідерів давали більш заідеологізовану оцінку проведенню українізації, хоч і містили ряд важливих фактичних відомостей про безпосередній хід українізації як в цілому по Україні 2, так і по окремим напрямкам та регіонам 3.

В середині 1930-х років українізація була припинена, як і будь-які дослідження в цьому напрямку. В сталінські часи - до середини 1950-х років навіть сама згадка про українізацію була заборонена.

Лише в другій половині 1950-х - в 1960-х роках вітчизняні історики отримали змогу вивчати процес українізації. Так, торкнулись проблеми проведення українізації в 1920-ті роки в своїх загальних працях такі вчені, як Б. Бабій, Г. Бакуменко, М. Грищенко, О. Слуцький, Г. Шевчук, Г. Ясницький та інші 4.

1 Скрипник М. До теорії боротьби двох культур. - Х., 1928.; Скрипник М. Нариси підсумків українізації та обслуговування культурних потреб національних меншостей УСРР, зокрема росіян. - Х., 1933.; Скрипник М. Національні перетинки. - Х., 1930.; Скрипник М. Нові лінії в національно-культурному будівництві. - Х., 1930.

2 Затонський В. Матеріали до українського національного питання. //Більшовик України - 1927 - №6 - С.9-32.; Шліхтер О. Боротьба проти національних ухилів на сучасному етапі. - Х., 1933 та інші.

3 Буценко А. Советское строительство на Украине. - Х., 1928.; Приходько А. Культурне будівництво на Україні. - Х., 1927.; Ряппо Я. Народна освіта на Україні за десять років після революції. - Х., 1927.; Фурер В. Підсумки і завдання національно-культурного будівництва на Харківщині. - Х., 1930. та інші.

4 Бабій Б. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства. 1921-1925. - К., 1961.; Бакуменко Г. Українська РСР в період відбудови народного господарства. 1921-1925. - К., 1960; Грищенко М. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917-1965).- К., 1966; Слуцький О. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни. (1926 - 1929).- К., 1957; Шевчук Г. Культурне будівництво на Україні у 1921 - 1925 роках. - К., 1963.; Ясницький Г. Розвиток народної освіти на Україні. 1921 - 1932 роки. - К., 1965.

Важливу роль в переосмисленні суспільно-політичного значення українізації відіграла праця І. Дзюби, в якій критикувалась національна політика Комуністичної партії і, зокрема, згортання українізації на початку 1930-х років 1. Ця робота викликала різке незадоволення партійного керівництва СРСР та України. На дослідження в напрямку вивчення українізації було накладено табу.

Ситуація змінилась після того, як у кінці 1980-х років в Україні почали відбуватись політичні зміни, розпочалась боротьба за українську незалежність. Історики почали активно звертатись до проблеми українізації. Торкнулись цього питання в своїх дослідженнях С.Діброва, І.Курас, Ю. Курносов 2.

Більш детальний огляд основних напрямків українізації, її етапів, рушійних сил, досягнень та помилок в її проведенні був зроблений в дослідженнях таких вчених, як В. Лозицький, М. Горбач, Я. Дашкевич, В. Чехович, Г. Єфіменко 3.

Аналіз проблем проведення українізації в загальноукраїнських масштабах було проведено в дисертаціях вітчизняних істориків Л. Блінди, Я. Верменич, Г. Васильчука, М. Шарпатого, О. Бондаря, П. Бондарчука 1.

1 Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? - Мюнхен, 1968 - 263 с.

2 Діброва С. Створюючи сім'ю народів. Про практику розв'язання національного питання на Україні у 20-30-ті роки. //Під прапором ленінізму - 1989 - №11 - С.47-52.; Курас І. Перебудова та актуальні проблеми вивчення історії Компартії України. //Укр. іст. журнал 1989 - №7 - С.3 - 18.; Курносов Ю. Суспільно-політичне життя на Україні в 1920-30-ті роки. //Укр. іст. журнал - 1989 - №12 - С.88 - 95.

3 Горбач М. Українізація: зліт і трагедія (з досвіду ідейно-теоретичної боротьби на Радянській Україні в 20-х роках).//Жовтень - 1989- №2- С.78-85; Дашкевич Я. Українізація: причини і наслідки. //Слово і час - 1990- №8 - С.55-64; Лозицький В. Політика українізації в 1920-1930-х роках: історія, проблеми, уроки.// Укр. іст. журнал - 1989 - №3 - С.46 - 55; Чехович В. Державно-правові питання українізації в 20-х роках. //Минуле України: відновлені сторінки. - К., 1991 - С.96-122.; Чехович В. Проблеми національно-державного будівництва України в роки непу. - К., 1995.; Єфименко Г. Національні аспекти у формуванні компартійно-радянського апарату в УРСР (1932 - 1938). // Укр.. іст. журнал - 2000 - №5 - С. 3 - 17.

Крім того, на початку 1990-х років був опублікований ряд праць, які торкались проблем проведення українізації в окремих регіонах України. Серед них можна відзначити спільну роботу С. Гусєвої та М. Цебенко, а також присвячену проведенню українізації на Сумщині роботу Б. та Г. Корогодів 2.

Крім робіт, які стосувались в першу чергу безпосередньо проблеми проведення українізації, слід відзначити також праці, присвячені іншим аспектам суспільно-політичного життя 1920-1930-х років, автори яких в тій чи іншій мірі торкались проблеми проведення українізації. В першу чергу серед цих робіт можна відзначити праці В. Даниленка, Г. Касьянова та С. Кульчицького 3, в яких розглядаються різноманітні аспекти життя Радянської України в 1920-1930-х роках. В цих працях певне місце відведене питанням проведення українізації.

Серед інших наукових праць, які в тій чи іншій мірі висвітлювали питання проведення українізації, можна виділити праці С.Бритченка, А. Мацевича, Ю.Шаповала 1.

1 Блинда Л. Украинизация и ее роль в общественно-политической жизни украинского народа в 20-е годы.- К., канд. дис., 1992.; Верменич Я. Здійснення українізації у 20-30-х роках: політичні і культурні аспекти проблеми. - К., канд. дис., 1993.; Васильчук Г. Українізація вищих органів державної влади та управління УСРР/ 20-ті роки/. - К, канд. дис., 1994.; Шарпатий М. Скрипник як діяч української радянської культури. (1927-1933).- К, канд. дис., 1994; Бондар О. Українізація та національні формування у військах УВО у 1922-1935 роках. - Одеса, канд. дис., 1996.; Бондарчук П. Профспілки УРСР як об'єкт і суб'єкт політики українізації (1920-ті рр.) - Донецьк, канд. дис., 2000.

2 Гусева С., Цебенко М. З досвіду розв'язання національного питання на півдні України. (1920-1930 рр.). //Укр. іст. журнал - 1991 - №2 - С.45-53.; Корогод Б.Л., Корогод Г.І. Здійснення українізації на Сумщині в 1920-х роках. - Суми, 1993 .

3 Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1991.; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920 - 1930-х років: соціальний портрет та історична доля. - К., 1992.; Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція. (20-30-ті роки). - К., 1991.; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928). - К., 1996.; Кульчицький С. Між двома війнами. (1921 - 1941). //Укр. іст. журнал - 1991 - №9 - С.3 - 20.

Поряд з радянськими дослідниками в 1920-х - 1930-х роках проблемам українізації торкнулись зарубіжні дослідники Ю. Бачинський, А. Животко та С. Николішин 2.

Серед робіт закордонних дослідників післявоєнного періоду необхідно виділити роботу В. Гришка, в якій охарактеризовано рушійні сили українізації та основні напрямки її проведення. Автор досліджував вплив представників різних політичних сил на проведення українізації, доводив неминучість її припинення в умовах посилення сталінського режиму в Україні 3.

Значний внесок у вивчення українізації зробив Ю. Шевельов, який розглядав її як складову частину політики, спрямованої на посилення панівного становища КП(б)У в Україні 4.

Крім цих робіт можна відзначити також праці В. Радзикевича, В. Мороза, І. Майстренка, Б. Кравченка та ряду інших дослідників 5, в яких теж певна увага приділялась різним аспектам проведення українізації.

1 Бритченко С. Деякі питання розвитку національних відносин на Україні. - К., 1990.; Мацевич А. Микола Скрипник. - К., 1990; Шаповал Ю. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. - К., 1994.

2 Бачинський Ю. Большевицька революція і українці. Критичні замітки. - Берлін, 1928.; Животко А. Нариси історії української преси. - Подебради, 1937.; Николішин С. Культурна політика більшовиків і український культурний процес. - Мюнхен,1939.

3 Гришко В. Український націонал-комунізм на історичній пробі доби українізації. /1923-1933/. //Сучасність - 1978 - №12 - С.56-81.

4 Шевельов Ю. Українізація і радянська політика 1925 - 1932 років. // Сучасність - 1983 - №5 - С.36-57.; Шевельов Ю. Українська мова в першій половині 20 століття. (1900-1941). Стан і статус. - Мюнхен, 1987.

5 Кравченко Б. Національне відродження та робоча кляса на Україні в 1920-х роках. //Сучасність - 1984 - №1-2 - С.104 - 108.; Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. - Мюнхен, 1989.; Мороз В. Голод 33-го року і українізація. Паралелі і взаємозалежність. //Сучасність - 1983 - №5 - С.3-16.; Радзикевич В. Історія української літератури. Т.3.- Детройт, 1956.

В 1990-х роках полегшився доступ до українських джерел для зарубіжних істориків. Водночас значно зменшились ідеологічні розходження зарубіжних та вітчизняних дослідників. В цей час були опубліковані праці Т.Гунчака, С.Стюарта та інших вчених, які хоч і були присвячені іншим питанням, все ж висвітлювали і окремі аспекти проведення українізації 1.

Взагалі, протягом останнього десятиліття вітчизняна історична наука, позбувшись ідеологічних обмежень, зробила великий крок вперед у справі вивчення проблем історії України, в тому числі і такого важливого суспільно-політичного явища, як українізація. Зокрема, з`ясовані основні напрямки проведення українізації, розроблена та уточнена періодизація цього процесу, встановлені основні рушійні сили українізації та її противники, досить детально розглянутий хід українізації у вищих органах державної влади. Однак, значна частина проблем залишається висвітленою недостатньо чи зовсім поверхово і потребує подальшого вивчення істориками. До таких питань можна віднести проведення українізації в різних регіонах України, українізацію місцевих радянських, партійних, комсомольських, профспілкових органів. Недостатньо вивчена роль української інтелігенції в цьому процесі, внутрішньопартійна боротьба тощо.

Таким чином, залишається актуальним і важливим для історичної науки продовжувати і поглиблювати дослідження українізації 1920-х - початку 1930-х років. У запропонованій до захисту дисертації зроблена спроба наблизитись до вирішення цих питань.

Джерельну базу дисертації складають як друковані джерела, так і архівні матеріали.

Серед друкованих джерел слід виділити в першу чергу публікації джерел офіційного характеру в 1920-х - 1930-х роках: документи партійних з'їздів, з'їздів рад, законодавчі акти, звіти уряду УСРР, різноманітні збірники документів та матеріалів, які так чи інакше торкаються проблем проведення українізації.

1 Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нарис політичної історії. - К., 1993.; Стюарт С. Деякі питання національних відносин в Україні. //Укр. іст. журнал - 1992 - С.132-134.

Цінними джерелами є "Збірник центральних державних курсів українознавства", "Збірник постанов, інструкцій та матеріалів в справі українізації" та ряд інших подібних збірників 1920-х - початку 1930-х років 1. Починаючи з кінця 1950-х років, був надрукований ряд збірників, які містили документи та матеріали про культурне будівництво на Україні в 1920-х роках, в тому числі і про українізацію 2. В цих збірниках друкувались як урядові постанови , так і матеріали про безпосередні досягнення в здійсненні українізації. Слід підкреслити, що підбір документів в цих збірниках проводився в значній мірі однобічно.

Значно більшу увагу проведенню українізації було приділено у відповідних збірниках 1990 - х років, серед яких слід виділити збірник "Національні відносини в Україні у ХХ столітті" 3. Матеріали цих збірників більш об'єктивно відображають реальні процеси проведення українізації. Важливими джерелами з проблеми проведення українізації є також статистичні збірники, які друкувались у 1920-х роках. Ці збірники стосуються як України в цілому так і Харківщини зокрема. На відміну від наступних років, відомості статистики 1920-х років відрізняються високою достовірністю 4.

1 Див., наприклад: Збірник постанов, інструкцій та матеріалів в справі українізації. - Артемівське, 1928.; За цілковиту українізацію. (Чому треба вчити українську мову та як її треба вивчати). - Дніпропетровськ, 1929.

2 Культурне будівництво в Українській РСР. 1917-1927. Збірник документів і матеріалів. - К., 1979; Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 - червень 1941. Збірник документів і матеріалів. - К., 1986; Культурне будівництво в Українській РСР: Важливі рішення Комуністичної партії і радянського уряду. 1917-1959.: Зб. документів. - К., 1959.

3 Національні відносини в Україні у ХХ столітті.: Зб. документів і матеріалів. - К., 1994.

4 Див., наприклад: Україна: статистичний щорічник. - Х., 1925, 1926, 1928, 1929.; Украина в цифрах. - Х., 1927.

Все ж, основна маса документів та матеріалів про фактичне проведення політики українізації в різних сферах суспільного життя та в різних регіонах України, в тому числі і на Харківщині, залишаються неопублікованими. Тому при висвітленні проблеми проведення українізації на Харківщині широко використані архівні джерела.

В роботі широко використані матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), в першу чергу з фонду 1 - ЦК КП(б)У. Матеріали цього фонду висвітлюють питання партійних дискусій з приводу українізації, містять велику кількість фактичних відомостей про хід українізації в державних установах, в партійному та профспілковому апараті, в закладах освіти та культури, про заходи, які в цьому напрямку проводились в різних округах та губерніях, про ставлення населення до проведення українізації. Велика кількість матеріалів у цьому фонді стосується безпосередньо проведення українізації всіх сфер суспільного життя на Харківщині.

В матеріалах фонду 7 - ЦК ЛКСМУ також є значна кількість матеріалів про українізацію комсомолу, в тому числі на Харківщині.

З Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО) широко використані матеріали фонду 166 - наркомату освіти. В ньому знаходиться велика кількість документів, які висвітлюють питання проведення українізації закладів освіти всіх рівнів. Значна частина цих документів присвячена подіям, що пов'язані з українізацією освітніх закладів Харківщини. Крім того, в цьому фонді зберігаються також документи центральної комісії по українізації при РНК УСРР, яка керувала проведенням українізації в усіх напрямках. Певні відомості про хід українізації містяться також у Ф.1 - ВУЦВК, Ф.2 - РНК УСРР, Ф.30 - наркомату фінансів, Ф.342 - наркомату здоров'я та інших.

Найбільше документів залучено з Державного архіву Харківської області. Серед них - документи Харківської губернської комісії по українізації (Ф.Р-203), Харківської окружної комісії по українізації (Ф.Р-845), Харківської губернської інспектури народної освіти (Ф.Р-820), Харківської окружної інспектури народної освіти (Ф.Р-858), Харківського губернського комітету КП(б)У (Ф.П-1), Харківського окружного комітету КП(б)У (Ф.П-5), Харківського міського партійного комітету (Ф.П-69). Ці документи дають детальну і всебічну картину проведення українізації на Харківщині.

Деякі матеріали по українізації містяться також в Державному архіві Сумської області (ДАСО), переважно у фондах Сумського окрвиконкому (Ф.Р-32, Р-33).

Як важливе джерело для всебічного розгляду проблем проведення українізації використана преса. Оскільки в 1920 - на початку 1930-х років українізація була одним з важливих суспільних процесів, періодичні видання постійно приділяли увагу її проведенню. Серед видань, в яких регулярно друкувались матеріали про українізацію на Харківщині, слід виділити журнали "Більшовик України" та Червоний шлях", газети "Вісті ВУЦВК", "Комуніст", "Харківський пролетар".

Таким чином, аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона достовірна і достатня для вивчення поставлених в дисертації питань.

У другому розділі "Здійснення українізації державного апарату Харківщини" розглянуто комплекс питань, пов'язаних з всебічним проведенням українізації в 1923 - 1932 роках державних установ всіх рівнів, що знаходились на території Харківщини.

Українізація радянського апарату була одним з найважливіших напрямків українізації в цілому. В ході українізації перед службовцями було поставлено ряд завдань: вивчити українську мову, перейти до ведення українською мовою діловодства та службового листування, розмовляти з відвідувачами українською мовою.

Проведення українізації на Харківщині окрім ознак, типових для проведення українізації в цілому, мало і певні специфічні особливості. Ці особливості пояснювались найбільшою в Україні концентрацією службовців, зосереджених як в центральних установах, так і в установах місцевого підпорядкування, а також більшим, порівняно з іншими губерніями, відсотком росіян та євреїв серед службовців державних установ.

В 1923 - першій половині 1924 рр. намітилось відставання Харківщини від більшості інших губерній в справі українізації, викликане спротивом службовців та недбалим наглядом за її проведенням. Лише після того, як восени 1924 р. були створені та розпочали свою діяльність губернська та окружні комісії по українізації, рівень знань української мови серед службовців почав наближуватись до середньо-українського. Особливо активно українізація державних установ Харківщини проводилась в другій половині 1925 - першій половині 1927 рр. В цей час основна маса службовців засвоїла українську мову, було українізоване майже все діловодство та ділове листування в харківських установах. Однак, негативне ставлення частини службовців до українізації так і не вдалось подолати. Починаючи з другої половини 1927 р., партійне та радянське керівництво України визнало основні завдання українізації виконаними, що призвело до різкого послаблення роботи в цьому напрямку, особливо в периферійних округах (в тому числі в Сумській, Куп`янській, Ізюмській) та в районному апараті. Наслідком цього стало швидке падіння рівня знань української мови серед службовців. В Харкові через те, що він був столицею України, заходи щодо українізації державних установ досить регулярно проводились до 1929 р., а остаточно були припинені лише в 1932 р.

Протягом кількох років постійно удосконалювались методи і засоби проведення українізації державного апарату. В 1923-1924 рр. основним засобом українізації службовців була організація гуртків української мови при установах. Однак, вони виявились неефективними і в 1925 р. в округах були засновані постійні державні курси української мови та українознавства, які забезпечували кращій рівень знань службовців. З 1926 р. державні курси стали основним засобом українізації.

Були знайдені також досить ефективні форми контролю за проведенням українізації. З весни 1925 р., а на Харківщині з осені 1924 р., такий контроль здійснювали окружні та відомчі комісії по українізації. Проведенням українізації в масштабах всієї України керувала Центральна Всеукраїнська комісія по українізації. З 1926 р. в округах була також створена посада інспектора народної освіти по українізації.

Крім адміністративних заходів проти противників українізації, найсерйознішим з яких було звільнення з роботи, проводився і ряд заходів, спрямованих на те, щоб зацікавити службовців українською мовою та культурою: розповсюджувалась українська література, організовувались добровільні гуртки українознавства, ставились українські вистави. Ці заходи помітно прискорювали українізацію, однак вони проводились не в усіх установах і часто не користувались підтримкою з боку адміністрації. Крім організаційних прорахунків, це пояснювалось і тим, що більшовицьке керівництво України побоювалось можливого підвищення національної свідомості службовців і тому гальмувало подібні заходи.

Основна практична робота по навчанню службовців українській мові була проведена представниками української національно свідомої інтелігенції.

Незважаючи на те, що в підсумку українізація радянського апарату не була доведена до логічного завершення і зазнала поразки , вона до певної міри все ж вплинула на формування національної свідомості принаймні у частини державних службовців.

У третьому розділі "Проведення українізації партійних, комсомольських, громадських організацій на Харківщині в 1923 - 1933 роках" досліджено особливості українізації партійної, комсомольської та профспілкових організацій Харківщини та з'ясовано роль і місце цього напрямку українізації в суспільно-політичних процесах 1920-х - початку 1930-х років в Україні.

Зміцнення позицій більшовиків в українському суспільстві було неможливим без вивчення членами партії української мови, ознайомленні з українською культурою, подолання чи хоча б послаблення великоросійського шовінізму в лавах партії. Крім того, оскільки члени партії займали ключові посади в державному апараті, керували розвитком освіти та преси, приймали активну участь в культурній діяльності на Україні, то успішна українізація органів КП(б)У сприяла б проведенню її політики в інших сферах суспільно-політичного життя.

Важливу роль в політичній системі України відігравали також громадські організації, в першу чергу ЛКСМУ та профспілки України. За допомогою цих організацій партійна верхівка України здійснювала політичне та ідеологічне керівництво молоддю, робітниками та службовцями. Від темпів українізації ЛКСМУ та профспілок також в значній мірі залежали успіхи українізації в інших сферах суспільного життя.

До 1924 р. партійна організація України залишалась по суті осторонь українізаційних процесів. Лише з весни 1925 р. були розгорнуті досить масштабні заходи по українізації партійних органів. Основними напрямками українізації партії були: переведення партійного діловодства та листування на українську мову; українізація партосвітніх закладів, розповсюдження україномовної партійної літератури та преси; збільшення долі українців в КП(б)У в цілому та на відповідальних посадах зокрема. В усіх цих напрямках на Харківщині в 1925-1929 рр. були досягнуті помітні успіхи. Водночас, протягом цього періоду так і не вдалось налагодити належним чином вивчення всіма партійцями української мови, змінити негативне ставлення більшості членів КП(б)У до української культури.

Основною рушійною силою українізації партійних органів на Харківщині була досить нечисленна група так званих "націонал-комуністів", переважно вихідців з колишніх українських соціалістичних партій. Однак, їх зусиль виявилось недостатньо для того, щоб вплинути на основну масу партійців Харківщини, серед яких високою була доля російських та русифікованих робітників і службовців. Недостатність сил "націонал-комуністів" Харківщини та відсутність їх підтримки як з боку партійного керівництва так і з боку широких мас рядових партійців привели до того, що темп українізації партійного життя Харківщини був повільніший, ніж в середньому по Україні.

Слід зазначити, що українізація партійних органів Сумської, Ізюмської, Куп`янської округ просувалась вперед швидше, ніж в Харківській окрузі. Це пояснюється більшою питомою вагою українців - вихідців з селян у складі цих окружних організацій.

Поряд з українізацією КП(б)У проводились також заходи по українізації комсомолу. Досягнення українізації в комсомолі були ще меншими, ніж в партії. Лише в 1926 - 1928 рр. українізація комсомольського життя Харківщини велась достатньо інтенсивно, в інші ж роки проводились лише окремі заходи по українізації ЛКСМУ, які велись переважно формально. Основну увагу при її проведенні приділяли збільшенню долі українців в комсомолі в цілому та на відповідальних посадах зокрема. Так і не було належним чином налагоджено вивчення комсомольцями української мови та ознайомлення їх з українською культурою. Особливо кепсько в цьому напрямку йшли справи у виробничих осередках.

В профспілках, як і в інших суспільно-політичних організаціях, українізація проводилась протягом не досить довгого часу - в 1925 -1930 рр.. У перший період проведення українізації в профспілках, в 1925-1926 рр., коли вона проводилась лише зусиллями профспілкового керівництва, її наслідки були незначними і вона обмежувалась лише українізацією профспілкового апарату. Прискоренню темпів українізації профспілок в 1927-1929 рр. в Україні в цілому та на Харківщині зокрема сприяли залучення до її проведення української інтелігенції та поповнення робітництва новими кадрами з села. Не зважаючи на те, що проведення українізації зустріло опір з боку профспілкового керівництва, серед рядових членів профспілок, в першу чергу серед робітників, значна частина схвально поставилась до українізації, виявила інтерес до української культури. Однак, як тільки серед членів профспілок намітилось зростання національної свідомості, українізація профспілок була негайно згорнута більшовиками.

В цілому темп українізації в партійних, комсомольських органах, профспілковому апараті Харківщини був повільніший, а наслідки меншими, ніж в інших сферах суспільного життя. Це пояснюється тим, що, національно свідомі українці складали незначну меншість в лавах партії та комсомолу, більшість партійних лідерів були зацікавлені у поверховій та обмеженій українізації, для українізації партійних, комсомольських, профспілкових організацій, на відміну від інших сфер суспільного життя, майже не застосовувався адміністративний примус.

В четвертому розділі "Українізація системи освіти на Харківщині" розглянуто питання про хід українізації освітніх закладів всіх рівнів та вплив цього процесу на українізацію інших сфер життя українського суспільства.

Основними напрямками українізації системи освіти були переведення на українську мову навчання в учбових закладах, друк належної кількості підручників українською мовою тощо.

У 1923 році розпочались заходи по переведенню на українську мову навчання в школах. Незважаючи на те, що школи Харківської губернії були русифіковані, вже в 1925 році в сільській місцевості Харківщини питома вага українських шкіл відповідала питомій вазі українського населення, а в 1926 - 1927 рр. подібного співвідношення вдалось досягти і в Харкові. Наприкінці 1920-х років питома вага шкіл з українською мовою викладання стала навіть вищою за питому вагу українського населення на Харківщині.

Українізація шкільної освіти Харківщини проводилась набагато швидше і успішніше, ніж українізація інших галузей освіти чи державного апарату, для її проведення виявилось непотрібним широко застосовувати адміністративні заходи. Головною причиною успішного проведення українізації шкільної освіти Харківщини стало свідоме та позитивне ставлення до неї переважної більшості вчителів, як в сільській місцевості Харківщини, так і в самому Харкові. Досить успішно працювали курси української мови для вчителів. Позитивне значення мав і той факт, що швидко вдалося забезпечити всі школи Харківщини шкільними підручниками українською мовою. Дещо повільніше, але теж успішно просувалась українізація і в професійних школах. Активні заходи в цьому напрямку на Харківщині розпочались в другій половині 1925 р., а в кінці 1928 р. викладання майже в усіх профшколах Харківщини вже проводилось українською мовою.

Повільніше українізувались харківські вузи. Саме тут українізація наштовхнулась на впертий опір з боку більшості викладачів та певної частини студентів. Крім того заважали успішному проведенню українізації вузів і об'єктивні причини: нестача українських підручників, не розробленість української наукової термінології. Це спричинилось до помітної затримки в справі українізації вищої освіти. В Україні в цілому планомірні заходи в цьому напрямку розпочались на початку 1926 р., а на Харківщині - на рік пізніше. Керівництво харківських вузів довгий час намагалось саботувати реальне проведення українізації, а керівництво наркомату освіти довгий час не застосовувало належного адміністративного тиску в цьому напрямку. Внаслідок цього лише в 1928-1929 рр. з'явились помітні позитивні зрушення в справі українізації харківських вузів. Однак, зусилля, які все ж докладав до проведення українізації наркомат освіти України, очолений М. Скрипником, на початку 1930-х років наштовхнулись на опір з боку партійного керівництва України. Реформа системи вищої освіти в 1930 р. завдала значного удару по українізації, а в 1932 р. українізація системи освіти в Україні в цілому та на Харківщині зокрема була остаточно згорнута.

Таким чином, хоч порівняно з іншими сферами суспільного життя досягнення українізації системи освіти були значно більшими, в повній мірі її можливості не були реалізовані.

Висновки