У вступі розкрито актуальність дослідження, його наукову новизну, практичне значення, вказані предмет, об'єкт і мета дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, сформульовані методи дослідження, інформація про апробацію результатів і структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі "Історіографія проблеми та методологія її вивчення" дано аналіз джерел і літератури з теми дисертації, сформульовано мету і завдання дослідження. Історію вивчення практики вирішення земельного питання в 1920-і роки в масштабах СРСР, УРСР і Кримської АРСР слід поділити на чотири основні етапи, кожен з яких якісно відрізняється від інших.

Перший етап охоплює 1920-і роки, коли існувала можливість відносно вільних висловлювань думок. Роботи цього періоду не є науковими, вони пропагували марксистсько-ленінську теорію і більшовицький досвід у вирішенні аграрно-селянського питання. Професійних істориків серед авторів праць 20-х років не було. У роботах, що появилися, не було історіографічного аналізу літератури, дуже рідко характеризувалися джерела, багато з них не мали навіть посилань. Серед робіт українських авторів, що прямо стосуються проблеми, яку ми розглядаємо, необхідно назвати праці М.Б. Гуревича, М.М. Вольфа, О.К. Філіповського, де в загальних рисах показано стан сільського господарства і сферу поземельних відносин республіки в період, що розглядається.

Другий етап - 30-і - середина 50-х років. Характерними дня нього стали репресії аграрників-учених і різке скорочення наукових публікацій щодо аграрної політики в 20-і роки. Автори праць, котрі утверджували торжество колективного господарювання над індивідуальним, виконували політичне замовлення номенклатури ВКП (б), що володарювала в країні. Спільним для літератури даного періоду є: цитатно-ілюстративний метод викладу матеріалу, недостатнє використання джерел, догматизм, свідоме прикрашання колгоспно-радгоспної системи. Під таким кутом зору зображається індивідуальне селянське господарство у спільних працях з історії народного господарства СРСР і УРСР І.Д. Лаптева, Є. Кочетовської, Е.Б. Генкіної та інших Лаптев И. Д, Советскоє крестьянство. - М., 1939, Кочетовская Е.Н. Национализация земли в СССР. - М., 1952; Генкина Э.Б. Переход советского государства к НЕПу. - М., 1954; Нариси розвитку народного господарства Української РСР. - Київ; 1949; Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. - М., 1954. .

Третій етап - середина 50-х - середина 80-х років. Початок йому було покладено рішеннями XX з'їзду КПРС, які стимулювали роботу радянських суспільствознавців у вивченні та висвітленні досвіду соціалістичного будівництва в 20-і роки. Серед досліджень, присвячених аграрно-селянському питанню та практиці його вирішення в 20-і роки в Україні, заслуговують на увагу праці Б.К. Мигаля, Є.Т. Євсеєва, П.М. Деннсовця, О.П. Єрмака, О.І. Полоси, Р.Д. Ляха, В.І. Буряка, М.Д. Березовчука та інших істориків Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925 р. р.). - Харків, 1974; Євсєєв С.М. Практичне здійснення податкової політики на Україні в 1925-1929 р. р. // Питання історії народів СРСР. - Харків, 1972. - С. 84-93; Єрмак О.П. Податкова політика радянської держави щодо селянства України в1921-1928 р. // Український історичний журнал. - К., 1982. - №6. - С. 88-96; Денисовець П. М.; Єрмак О.П. Економічна політика комуністичної партії і Радянського уряду щодо куркульства на Україні в 1928-1929 р. // Питання історії народів СРСР. - Харків, 1973. - С. 39-48; Полоса А.И. Кредитование крестьянских хозяйств в доколхозной деревне. 1923-1927 г. г. // Финансы и кредит. - К., 1968. - С. 77-83; Лях Р.Д. Індустріалізація і машинопостачання сільського господарства України (1926-1929 р. р.) // Питання історії народів СРСР. - Харків. 1975. - С. 54-59; Буряк В.І. Діяльність Компартії щодо зміцнення технічної бази землеробства (1926-1929 р. р.) // Вісник ХПІ. - Харків, 1967. - №21; С. 68-76; Березовчук М.Д. Комнезами України в боротьбі за соціалізм. - Київ. - 1965 р. . Без врахування величезного фактичного матеріалу і результатів досліджень, викладених у цих працях, неможливо мати повну інформацію про стан практики у вирішенні земельного питання в різних регіонах республіки. У 1977 і 1979 роках появилися дві великі монографії В.П. Данилова, в яких створена порівняно цілісна і більш правдоподібна картина соціально-економічного розвитку села 1920-х років Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. М., 1977; Его же. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные отношения. М., 1979. . Ці праці стали найважливішими серед праць радянської історіографії з питань доколгоспного стану земельного питання і практики його вирішення в масштабі усієї країни. У 60-і - першій половині 80-х років появилася низка докторських і кандидатських дисертацій українських істориків В.І. Бутенка, В.В. Калиниченко, Б.К. Мигаля, Р.Д. Ляха, присвячених аналізові більшовицької аграрної політики на Україні в 20-і роки Бутенко В.І. Колгоспне будівництво на Україні в 1917-1929 роках в радянській історіографії. - Автореф. канд. дис. - Харків, 1971; Калиниченко В.В. Аграрные преобразования на Левобережной Украине (конец 1919-1923 г. г.) - Автореф. канд. дис. - Харьков, 1981 г.; Калиниченко В.В. Селянське господарство України в період НЕПу. - X. 1993; Лях Р.Д. Аграрні перетворення в Донецької губернії в 1920-1922 р. р. - Автореф. канд. дис. - Харків, 1966; Лях Р.Д. Осуществление ленинской аграрной политики на Украине (1917-1923 г. г.). - Донецк, 1981. . Вони стали істотним кроком уперед у висвітленні поставлених проблем. У ті ж роки появилися брошури і статті кримських істориків І.С. Чирви, Л.І. Волошинова, В.М. Куліпанової, Є.К. Шамко, Г.А. Яценка, Д.Д. Гончарова, І.С. Суменка, що торкалися. вирішення земельного питання в Криму в 1920-і роки. Найбільш значними працями тих років стали "Очерки по истории Крыма" і "Очерки истории Крымской областной партийной организации" Очерки по истории Крыма. Часть Ш. Крым в период социалистического строительства (1921-1941 г. г.). - Издательство "Крым", 1964;. Очерки истории Крымской областной партийной организации. - Издательство "Таврия"", 1981. . Останні створювалися великим авторським колективом, переважно істориками партії та партійними працівниками. Наукова цінність усіх цих видань невелика: в них повністю повторено всі оцінки й висновки про аграрну політику більшовицької партії на різних етапах соціалістичного будівництва, які давалися в багатотомній історії КПРС. По суті справи елементи дослідження тут повністю відсутні, є лише значний фактичний матеріал, підігнаний до заздалегідь написаних висновків.

Четвертий етап почався з середини 80-х років, з проголошенням перебудови радянського суспільства. Тоталітарна система завела країну в глухий кут, почалися пошуки шляхів виходу з кризових ситуацій. Це спонукало істориків, соціологів, економістів звернутися до історичного досвіду, передусім до того, що стосувався періоду здійснення нової економічної політики. Під новим кутом зору почався процес вивчення всього комплексу питань життя країни в 1920-і роки. Особливого значення надавалося розкриттю ленінських теоретичних положень та їх практичному здійсненню за життя вождя. Спочатку в Москві і Ленінграді, а згодом і в інших великих містах Радянського Союзу появилося багато принципово нових публікацій, проблематика яких була звернена до 1920-х років радянської історії. У зв'язку з їх численністю ми не станемо називати авторів та їхніх праць. Зазначимо лише визнання ними безлічі проблем, що накопичилися в країні за роки радянської влади. Основними причинами такого становища автори публікацій вважали відхід від ленінізму, винуватцями його називали сталіністів. Вони, як і раніше, дотримувались панівної тези про те, що переведення сільського господарства країни на соціалістичні рейки було здійснено відповідно до ленінського кооперативного плану на противагу ревізіоністським концепціям "лівих" і "правих" опортуністів. Але таку точку зору не поділяють і протистоять їй ті дослідники, які солідарні з позицією колишнього академіка РАН А. Ємельянова, який завідував кафедрою економіки сільського господарства.

Суть його позиції можна висловити так: "Якщо повернутися до джерел, то ми побачимо, що окрім суто практичної діяльності, зв`язаної зі знищенням села, під це було підведено теоретичну базу. І коли кажуть - перекрутили Леніна, якби йшли шляхом, наміченим Леніним, - я пропоную взяти і уважно прочитати все, до чого він закликав. Я перечитав усього Леніна і зрозумів, що надто багато чого ми приймали на віру. Та й тепер шори ще до кінця не знято … Знищення селянства як класу було закладено в усе ленінське вчення.

Гірка доля російського селянина - це і є втілення ленінської політики, ленінських ідей". На таких позиціях стоять й українські історики О.І. Ганжа, В.В. Калиниченко, С.В. Кульчицький, В.І. Марочко, І.К. Рибалко, кримські історики П.І. Гарчев, М. Є. Дементьєв, Д.П. Урсу. В опублікованих ними за останні роки працях критично проаналізовано ленінську спадщину з аграрно-селянського питання, реальну практику щодо його вирішення в Україні і Криму, виявлено негативні наслідки командно-адміністративних методів впливу на селянство. В 1990-і роки в умовах демократизації та будівництва правової держави появилась можливість, завдяки використанню раніше засекречених матеріалів, по-новому висвітлювати окремі аспекти вирішення земельного питання в Кримській АРСР в 1920-і роки. Тут необхідно зазначити праці кримських істориків: С.В. Бородіна, Н.М. Господаренка, Є.О. Горюнової, М. Є. Дементьєва, Н.В. Кармазіної, Ж.М. Мони, А.В. Чебанової.

Джерельну базу дисертації становлять праці, близькі за проблематикою до досліджуваної теми, архівні матеріали, багато з яких вводяться в науковий оборот вперше. Опубліковані джерела можна поділити на кілька груп.

До першої групи слід віднести матеріали партійних з`їздів, конференцій та пленумів ЦК РКП (б) - ВКП (б), які відносяться до даного періоду. Їх доповнюють звіти Кримського обкому РКП (б) - ВКП (б), районних комітетів партії про свою діяльність за 1921-1929 роки. Частина цих партійних документів видана друкарським способом і була розголошена останнім часом. Упродовж десятиліть радянської історії вони вважалися "цілком секретними" і були недоступні для дослідників. До числа таких належать інформаційні листи Кримського ОК РКП (б) - ВКП (б) до ЦК, листи райкомів партії до обкому.

Другу групу джерел становлять збірники державних документів всесоюзного і всеросійського характеру (матеріали з`їздів Рад СРСР, РРФСР, Криму, постанови і звіти, огляди про роботу за певні періоди часу цих найвищих органів державної влади). Найважливішими документами цієї групи джерел є Земельний Кодекс РРФСР, прийнятий 4-ою сесією ВЦВК у жовтні 1922 року і особливо Земельний закон, прийнятий у лютому 1925 року, який суттєво розширював можливості селянства країни у використанні найманої праці й орендних відносин у сільському господарстві. По суті цей Закон сприяв зародженню "радянських куркулів", котрі в ході масової колективізації ліквідувалися як клас. Особливу цінність для вивчення поставлених у дисертації питань становлять збірники "Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства Крымской Социалистической Советской Республики" за 1922-1930 роки. Вони дають змогу дослідникові аналізувати стан кримського села рік за роком, скласти своє власне уявлення про послідовність чи непослідовність проведення аграрної політики.

Третю групу джерел становлять бюлетені, що видавалися Кримським обкомом РКП (б) - ВКП (б), Кримським Центральним статистичним управлінням, ЦВК Рад Кримської АРСР за 1929-1930 роки, окремі резолюції всекримських партійних конференцій. Усі ці джерела містять значний фактичний і цифровий матеріал з історії кримського села 1920-х років, допомагають глибше зрозуміти й оцінити ті процеси, що в ньому відбувалися.

Четверту групу джерел становить периодична преса - газети і журнали, що видавалися в Криму в 1920-і роки. Дисертантом проаналізовано газети "Красный Крым", "Крымская деревня", "Маяк коммуны", "Красная Керчь", "Крестьянин и рабочий" і журнали: "Известия" - ЦИК СССР,

ЦК ВКП (б), Крымского ОК РКП (б), "Коммунистический вестник", "Партиец" - Крымского ОК РКП (б), "Пути коммунистического просвещения" - Наркомпроса Крыма и агитпропа Крымского ОК ВКП (б) за 1920-1929 роки. Більшість газетно-журнальних матеріалів відповідала вимогам того часу, мала агітаційно-пропагандистський характер.

Найважливішою джерельною базою дисертації стали документи і матеріали російських та кримських архівних установ: Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії (РЦЗВДНІ), Центрального державного архіву Російської Федерації (ЦДА РФ), державного архіву Автономної Республіки Крим (ДА АРК). Автор роботи використав матеріали 22-х архівних фондів, у тому числі організаційно-інструкторського відділу ЦК РКП (б) - ВКП (б), агітаційно-пропагандистського відділу ЦК РКП (б) - ВКП (б), Центрального бюро агітації та пропаганди серед тюркських народів при ЦК РКП (б), Ради Народних Комісарів РРФСР, Наркомату землеробства РРФСР, Наркомату у справах національностей РРФСР, Федерального комітету із земельної справи при президії ВЦВК, Кримського обкому партії, КримЦВК і КримРНК, Наркомату землеробства республіки.

У зв`язку з тим, що в Росії та в Україні тривають дискусії навколо актуальності ленінської теоретичної спадщини з аграрно-селянського питання для сучасної практики, автором дисертації проаналізовано ряд ленінських праць дожовтневого періоду, його доповідь про землю на ІІ Всеросійському з`їзді Рад у 1917 році і перші реальні кроки радянської влади в Криму щодо здійснення ленінських програмних настанов. Знайомство з ленінською теоретичною спадщиною привело автора дисертації до висновку про те, що частина ленінських праць щодо земельного питання свідомо приховувалась від радянської громадськості, оскільки порівняння їх змісту з іншими ленінськими працями більш пізнього періоду виявляє непослідовність думок вождя, а іноді і повну їх протилежність.

У другому розділі "Земельне питання в Кримській АРСР після закінчення громадянської війни" відображено дії владних органів Криму щодо втілення в життя програмних положень марксистсько-ленінської теорії в аграрно-селянському питанні, їх непослідовність і відсутність чіткого плану дій у розв`язанні першочергових завдань того часу.

Програмні положення більшовиків щодо земельного питання були створені задовго до приходу їх до влади в Росії. Основними цілями їхньої політики в аграрно-селянському питанні були: сприяння розвиткові класової боротьби на селі, націоналізація поміщицьких, церковних і монастирських земель, створення на їх базі великих колективних радянських господарств. Після жовтневої революції 1917 року більшовицька партія почала їх реалізацію на практиці.

У Криму, з огляду на історичні умови, що склалися, соціалістичні перетворення в поземельних відносинах почали проводитися лише в 1921 році, після закінчення громадянської війни. Націоналізація приватновласницьких земель зустріла в цілому схвальне ставлення з боку основної частини селянства. Вона сподівалася відразу ж одержати землю від органів радянської влади. Але на базі конфіскованих маєтків було вирішено створювати радгоспи, а сільській бідноті відводилися тільки найгірші земельні ділянки за нормами, що не задовольняли її земельних запитів.

Податкова і земельна політика радянської влади сприяла зміні настроїв селянства відносно неї в гірший бік. Влітку 1921 року в Криму поширився "політичний бандитизм", головною соціальною базою якого було селянство. Прибуття до Криму повноважної комісії ВЦВК і РНК РРФСР трохи змінило ситуацію в Криму на краще, але не надовго. Після проголошення Кримської АРСР Кримський обком партії, КримЦВК і КримРНК при обговоренні земельного питання виявляли відсутність єдності поглядів щодо практики його вирішення серед керівників республіки. Настанови російського центру часто сприймалися тут негативно і викликали протести.

Основною проблемою в сільському господарстві Криму після закінчення громадянської війни і проведення націоналізації земель стало розширення посівних площ, підвищення продуктивності праці і культури землеробства. Розв`язання цих завдань було покладено в першу чергу на радгоспи і комуни. Але вони не впоралися з ними, виявили свою практичну неспроможність. Саме цією обставиною було зумовлене прийняття рішень про скорочення радгоспної мережі і передачу земель колишніх радгоспів у користування селянам.

До середини 1920-х років селянське землекористування дорівнювало за своїм обсягом половині обсягу приватновласницьких земель дореволюційного періоду. Друга половина земель була резервним фондом Кримської АРСР (Державне Земельне Майно - ДЗМ), на якому передбачалося розмістити реемігрантів - татар з Туреччини та Балкан. Через те, що цей контингент можливих хліборобів не прибув, землі ДЗМ взагалі не оброблялися, або частково здавалися в оренду порівняно заможним селянам.

Найважливішим стимулом для збільшення посівних площ республіки і підвищення продуктивності сільськогосподарської праці в ній стало прийняття ВЦВК і РНК РРФСР у лютому 1925 року нового Земельного закону, який значно розширив сферу найманої праці та орендних відносин. З цього часу почалося різке піднесення сільськогосподарського виробництва Криму. Але наймана праця й орендні відносини у свідомості більшості комуністів СРСР були несумісні з ідеалами соціалізму. І тому вже в 1927-1928 господарському році вживалися заходи для їх обмеження. Згодом, у ході суцільної колективізації села, селянина, що піднявся в 1925-1926 роках з колін, буде названо "куркулем" і репресовано.

У третьому розділі "Плани землеустрою кримського села і результати їх здійснення" розглядаються практичні заходи владних органів Кримської АРСР щодо проведення міжселищного і внутрішньоселищного землеустрою території Криму. Після закінчення громадянської війни наказами Ревкому Криму було проголошено націоналізацію всіх земель півострова, віднині вони ставали власністю держави. Але прийняті з жовтня 1917 року законодавчі акти щодо земельного питання вимагали юридичного оформлення прав землекористувачів. Реальним засобом здійснення цього стали міжселищний і внутрішньоселищний землеустрій території Криму, основні напрями і заходи якого були розроблені ВЦВК і РНК РРФСР.

З огляду на низку причин упродовж 1921-1925 років у Кримській АРСР проводився тільки міжселищний землеустрій, в ході якого відводились і в законодавчому порядку закріплювалися землі за містами, селищами, радгоспами, земельними товариствами, установами, організаціями, підприємствами і т.п. Після закінчення міжселищного землеустрою картина поземельних відносин у Криму порівняно з дореволюційним часом докорінно змінилася. Зникло велике і дрібне приватне землеволодіння, скоротилися посівні площі в рільництві та виробництві спецкультур, зменшилося селянське землекористування.

Внутрішньоселищний землеустрій у Криму було розгорнуто лише наприкінці 1925 року. В ході його проведення відбувався процес остаточного відриву селянства від землі, перетворення його на безправного користувача нею. Сільске населення було примушено економічними й адміністративними засобами впливу вступати у колективні господарства: радгоспи, комуни, артілі. Розподіл земель між селянами проводився за класовим принципом: найкращі землі відводилися бідноті з метою організації нею нових колективних господарств. Норми землекористування багато разів переглядалися і змінювалися, відбувалися все нові переділи землі, вони позбавляли селян можливості бути зацікавленими у результатах своєї праці. Керівники Кримської АРСР домагалися від центральних владних органів збільшення наділів для кримського селянства. КримЦВК прийняв у цьому напрямі кілька законодавчих актів, які згодом були скасовані постановами ВЦВК і РНК РРФСР, а винуватців відхилень від загального російського законодавства у земельному питанні було репресовано.

З весни 1928 року, після розстрілу колишнього голови КримЦВК Велі Ібраїмова, у Криму під приводом ліквідації наслідків "веліібраїмовщини" у поземельних відносинах було оголошено нову земельну реформу. Під час її проведення селянські наділи скорочувалися, землевпорядні роботи у господарствах одноосібників згорталися, селян примушували вступати у колгоспи. Такі дії властей суперечили інтересам селянства, але на його настрої влада не зважала. За її планами, нова земельна реформа мала перерости в суцільну колективізацію кримського села, що справді сталося.

В четвертому розділі "Колективні форми землекористування та їх ефективність" порівнюються наміри властей і реальні результати у створенні колгоспно-радгоспної системи в досліджуваному регіоні упродовж 1920-х років. У своїй практичній діяльності щодо соціалістичного перетворення сільської економіки власті Криму керувалися директивами ЦК РКП (б), ВЦВК, ЦВК СРСР і РНК СРСР, які втілювалися в життя посланими до Криму з Москви комуністами. За їхньою ініціативою було створено перші комуни і радгоспи, згодом почали організовуватися інші види колективних господарств: сільгоспартілі, ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі), близькі до них різні громади і земельні товариства.

Влада докладала максимум зусиль для розширення мережі колективних господарств, прагнучи робити їх взірцями ведення сільськогосподарського виробництва. Радгоспи і колгоспи за задумом комуністів мали послужити для індивідуальних селянських господарств "наочною агітацією"і вони закликали їх переходити до колективної праці і землекористування. Але на практиці цього не сталося: мережа радгоспів періодично скорочувалася, створені колгоспи здебільшого розпадалися. Врожайність сільськогосподарських культур у радгоспах виявилась нижчою за врожайність у селян, а в колгоспах - на такому ж рівні. Селяни не хотіли вступати в колгоспи, а загнані до них владою намагалися покинути їх і повернутися до індивідуального ведення господарства. Траплялися випадки опору селян владі під час проведення колективізації.

Радгоспи і колгоспи Криму мали невелику питому вагу у спільному виробництві сільськогосподарської продукції. Однак власті, дотримуючись настанов російського центру, продовжували наступати на селянство, домагаючись їх вступу до колгоспів. Особливо сильний тиск на нього було зроблено наприкінці 1920-х років під час проведення в Криму нової земельної реформи. У цей час створилися великі спеціалізовані радгоспи для виробництва зерна, почала проводитися суцільна колективізація кримського села. Інтереси держави відверто було поставлено на перший план, на інтереси селян вже ніхто не зважав. В міру розгортання суцільної колективізації селянство дедалі більше відчувало на собі всі "принади" соціалістичних перетворень на селі.

Основні висновки дисертаційного дослідження

В диссертации анализируется практика разрешения земельного вопроса на протяжении 20-х годов XX века в пределах Крымской автономной республики. Рассматривается степень изученности и освещенности данной проблемы в исторической литературе, характеризуется источниковая база исследования. Выявляется сущность земельного вопроса в Крыму после окончания гражданской войны, освещаются мероприятия органов власти по "социализации земли", показано состояние поземельных отношений в крымской деревне на различных этапах рассматриваемого периода. Отражаются содержание и цели межселенного и внутриселенного землеустройства, положение коммун, совхозов и колхозов в сравнении с индивидуальными крестьянскими хозяйствами.

При исследовании использованы в основном не публиковавшиеся ранее архивные документы и материалы: итоги проводившихся периодических обследований состояний коллективных и индивидуальных хозяйств, питания различных социальных слоев деревни, их политические настроения, отражавшиеся в донесениях крымского обкома партии в адрес ЦК РКП (б) - ВКП (б) и бывших ранее "совершенно секретными".

Для изучения темы привлечены документы и материалы периодической печати партийных и советских органов крымской автономии, считавшиеся ранее навсегда утерянными. К числу таких относятся в первую очередь издававшиеся в республике в 1920-е годы журналы "Собрание узаконений и распоряжений…" ЦИК и СНК Крымской АССР, "Известия" Крымского обкома партии, некоторые специальные издания КрымЦСУ, предназначавшиеся только для служебного пользования.

В диссертации сделаны выводы о несостоятельности ранее утверждавшихся в советском обществе оценок об общем состоянии крымского сельского хозяйства в 1920-е годы, о предпосылках сплошной коллективизации, о преимуществах коллективного хозяйствования перед индивидуальным. Исследование не подтверждает справедливости утверждений многих советских авторов об извращении ленинского наследия по аграрно-крестьянскому вопросу сталинистами. Напротив, оно свидетельствует о том, что сталинская политика в земельном вопросе являлась прямым и логическим продолжением ленинской.

Ключевые слова: Крымская АССР, земельный вопрос, аграрная политика, бедняки, середняки, кулаки, нормы землепользования, межселенное и внутриселенное землеустройство, коммуны, ТОЗы, сельхозартели, совхозы.

Размещено на Allbest.ru