Діяльність уряду Ю. Хмельницького в умовах загострення суспільно-політичної ситуації в Українській державі (1659-1663 роки)

Не зважаючи на зусилля уряду запобігти соціальному вибуху, спостерігається тенденція до подальшого загострення суспільно-політичної напруги. На Правобережжі росло невдоволення населення перебуванням жовнірів і татарських орд, напливом шляхти й урядовців, котрі поспішали зайняти свої маєтності, змушуючи селян, міщан і козаків виконувати феодальні повинності. На Лівобережжі, жителі якого також потерпали від російських військ і свавілля воєвод, соціальні суперечності мали ще й внутрішні причини: посилення визиску соціальних низів козацькою старшиною; розкол старшини на угрупування, які вели між собою боротьбу за владу і використовували демагогічні гасла для залучення до неї найбільш знедолених верств суспільства. Соціальна нестабільність негативно позначалась на політичній ситуації в козацькій Україні.

Розділ 4 "Заходи уряду по захисту державних інтересів" складається з двох параграфів. У першому (4.1. - "Зовнішньополітична діяльність") досліджуються кроки уряду по розширенню автономних прав козацької України. Найбільш яскраво ці намагання проявилися у Жердівських статтях. Після заключення Переяславських статей (російській стороні вдалося нав'язати їх шляхом військового тиску та внаслідок відсутності єдності серед еліти) уряд відправив велике представницьке посольство до Москви, бажаючи скасувати невигідні для себе статті, яке домоглося лише незначних поступок. Зовнішньополітична діяльність українського уряду перейшла в іншу площину: втративши право на самостійний характер, вона проводилася тільки за дозволом із Москви та під контролем Посольського приказу. Правда, гетьман намагався скористатися хоч цими обмеженими правами. Так, було прийняте рішення спорядити посольство до Борисова, щоб на переговорах Росії з Польщею захищати державні інтереси. Окрім питання демаркації кордону з Польщею, посольство на чолі із В.Золотаренком мало домагатися від польської сторони вільного сповідання православної віри на території Речі Посполитої; підпорядкування київському митрополиту львівського, володимирського, перемишльського і холмського єпископств; дозволу польським і литовським купцям торгувати в Україні, а українським у Польщі; використання у зносинах польського уряду із Військом Запорозьким української мови як державної. Оскільки Борисівська комісія так і не розпочала своєї роботи, Ю. Хмельницький вислав у березні 1660 р. послів до Варшави, які підтвердили вимоги уряду перед королівським двором.

Не дивлячись на заборону зовнішніх зносин, Ю. Хмельницький намагався відновити відносини із Придунайськими князівствами, прагнучи мати в них політичних союзників. Зокрема, на початку 1660 р. були налагоджені стосунки із трансильванським князем Ракоці. Гетьман підтримав акцію повернення престолу молдавському господарю К. Щербану. За дозволом із Москви намагався встановити добрі стосунки із урядом Порти. Наприкінці літа 1660 р. до турецького двору в Єдикулі було вислане посольство на чолі із Д.Кононовим.

Статті Чуднівського договору 1660 р. позбавили український уряд прав на зовнішньополітичну діяльність. Тому з кінця 1660 р. вона проводилася в двох напрямках: 1) вживалися заходи по захисту прав і вольностей Війська Запорозького перед королівським двором; 2) проводився курс на встановлення союзу із ханським двором, щоб за допомогою Криму звільнити від польської залежності Правобережжя, а від московської - Лівобережжя. За нашими підрахунками, з кінця 1660 р. із Чигирина було направлено 12 посольств і посланців до Яна-Казимира і польських державних діячів (М. Пражмовського, Є. Любомирського та С. Потоцького) та 14 до хана Мехмед-Гірея. Яскравим свідченням спроб уряду захистити національні інтереси слугує зміст інструкцій посольствам на Варшавський сейм у травні та жовтня 1661 р., березні 1662 р., що передбачали вимоги свободу визнання православ'я та ліквідації унії; повернення православній церкві захоплених уніатами храмів; гарантій свобод і вольностей українському народу; оплачування послуг козаків у коронному війську; збільшення чисельності козацького реєстру до 70 тис. осіб; права вільного проживання козаків у королівських і шляхетських маєтках на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; права участі у виборах короля; право старшини на нобілітацію та ін.

У другому параграфі (4.2. - "Боротьба уряду за збереження територіальної цілісності держави") розкривається політика гетьмана, спрямована на захист державних кордонів, розширення їх меж на південному заході (Борисівська комісія). Внаслідок проведення Росією інкорпораційної політики, козацька Україна, втратила землі у Білорусі та Сіверщині. Розроблений план літньої кампанії 1660 р. проти Речі Посполитої передбачав можливість включення до її складу західноукраїнських земель, але він зазнав невдачі. Після підписання Чуднівського договору уряд робить все можливе, щоб не допустити територіального розколу України по р. Дніпро, проте ці намагання не принесли успіху.

В об'єднавчій політиці уряду можна виділити такі етапи: 1) жовтень 1659-жовтень 1660 рр.: робляться спроби розширити кордони на південному заході та заході держави; 2) листопад 1660-лютий 1661 рр.: вживаються заходи дипломатичного характеру по пошуку політичних союзників та організовуються два походи - у грудні 1660 р. та лютому 1661 р. з метою ліквідації московських форпостів на Лівобережжі; 3) березень-листопад 1661 р.: російський уряд направив на Лівобережжя потужні військові сили, при допомозі яких Я. Сомко приводить майже все населення регіону під владу царя. Гетьман зосереджує свою увагу на мобілізації армії, агітації серед лівобережних полків, отриманні допомоги від кримського хана. Похід під Переяслав у серпні 1661 р. не приніс бажаних результатів; 4) кінець 1661 р. - літо 1662 р. Ю. Хмельницький проводить активну дипломатичну кампанію, намагаючись заручитися підтримкою у новому поході на Лівобережжя урядів Криму та Польщі; листується із Я. Сомком, прагнучи безкровним шляхом повернути його під свою владу. Надіючись привернути на свою сторону Я.Сомка, зробив прикру помилку, не дочекавшись приходу татар та жовнірів, в червні 1662 р. власними силами обложив Переяслав. Переговори із дядьком, що тривали більше місяця, не дали бажаних результатів, а російські війська, які підійшли на допомогу Я. Сомку, завдали нищівного удару по правобережних полках.

На нашу думку, причин невдачі політики Ю. Хмельницького по об'єднанню козацької України було кілька. Насамперед, зовнішні: з однієї сторони, Росія надсилала на Лівобережну Україну потужні сили для відбиття наступів українських військ; постійно підігрівала прагнення лівобережної старшини отримати гетьманські клейноди, щоб не допустити її об'єднання із урядом. З другого - неможливість та небажання польського і кримського урядів вчасно надавати допомогу гетьману: Варшава була зайнята розв'язанням внутрішніх проблем; в Бахчисараї прагнули не допустити повернення Ю. Хмельницького під владу Москви. Внутрішні причини: 1) розгортання міжусобної боротьби за владу серед лівобережної старшини; 2) антипольсько настроєне населення Лівобережжя не бажало підпадати під владу короля, оскільки це вело до відновлення феодальних відносин і напливу шляхти на його землі. Дії цих чинників не дозволили Ю. Хмельницькому домогтися об'єднання Правобережної і Лівобережної України: чи то під владою польського короля (не хотіло Лівобережжя), чи російського царя (цього прагнули не допустити татари і поляки), чи кримського хана (подібний союз не був популярний серед українців і мав проти себе двох різних ворогів - Росію і Польщу). Є підстави стверджувати, що поверненню Ю. Хмельницького під владу Росії на умовах Переяславського договору перешкоджала і група правобережної старшини, яка вже "скуштувала" царської "милості" після скинення І.Виговського з гетьманства, не маючи прав обіймати державні посади під страхом смертної кари.

У висновках конкретизуються і узагальнюються результати дослідження:

1. Прихід І. Виговського до влади шляхом державного перевороту 1657 р. зірвав процес становлення монархічної форми правління, започаткувавши її трансформацію у олігархічно-республіканську. Остання остаточно утверджується за гетьманування Ю. Хмельницького, чому сприяла низка об'єктивних та суб'єктивних факторів. Серед перших слід назвати: переважання у національній свідомості еліти міцних республіканських традицій; формування в середовищі козацької старшини протягом 1654-1659 рр. олігархічної верхівки, яка з'єднала в своїх руках владу та приватну власність на землю; відсутність зафіксованих у правних актах повноважень ради і гетьмана; обмеження гетьманських прерогатив умовами Переяславського (звуження судової компетенції, вимога про приїзд гетьмана до Москви для затвердження царем, дозвіл усім станам українського населення безпосередньо звертатися до російського уряду, поширення на гетьмана смертної кари у разі "зради" тощо) та Чуднівського (підтвердження статті Гадяцької угоди про вибір гетьмана королем із 4-х кандидатів, позбавлення права самостійно керувати українськими військовими силами) договорів, що об'єктивно зумовлювало послаблення гетьманської влади. Серед суб'єктивних факторів першорядне значення мали відсутність політичного досвіду та якостей політичного лідера у Ю. Хмельницького, що сприяло обмеженню гетьманських прерогатив та зростанню ролі генеральної і полкової старшини у вирішенні питань державної ваги.

2. На підставі аналізу джерельної бази вважаємо, що Ю. Хмельницький залишався гетьманом Української держави включно до січня 1663 р. коли на Чигиринській Генеральній раді гетьманом був обраний П. Тетеря.

3. Зважаючи на загострення соціально-політичної ситуації в козацькій Україні, уряд Ю. Хмельницького намагався проводити виважену внутрішньополітичну діяльність, продовжуючи основні напрямки соціально-економічної політики Б. Хмельницького. Він сприяв росту монастирського землеволодіння, прагнув стримати ріст феодального землеволодіння української шляхти і козацької старшини. Форми "звиклого послушенства" селян своєму панові не були чітко окреслені і селяни, в основній своїй масі, зберегли здобуті на початку Національної революції надбання. Панівний стан продовжував визискувати селянство переважно через посередництво державного апарату. Уряд сприяв розвитку торгівлі та промислів; регулював конфлікти між окремими станами суспільства (старшиною і міщанами, старшиною і духовенством тощо); захищав інтереси українського народу перед російським, польським і кримським урядами.

4. Уряд проводив заходи по збереженню територіальної цілісної держави: прагнув розширити південно-західні кордони козацької України та включити західноукраїнські землі до складу Української держави.

Після підписання Чуднівського договору Ю. Хмельницький намагався не допустити розколу козацької України по р. Дніпро. Гетьман вживав заходів як дипломатичного (вів пошук політичних союзників та проводив агітаційну роботу в лівобережних полках), так і воєнного характеру (організовував військові походи на Лівобережжя). Ряд зовнішніх та внутрішніх факторів зумовили невдачу його об'єднавчої політики.

5. У зовнішньополітичній діяльності уряд прагнув забезпечити якнайширші автономні права державі, відстоював права і вольності Війська Запорозького перед російським і польським урядами. Гетьман вів активні пошуки союзників серед придунайських князівств; бажав за рахунок прийняття протекції Османської імперії чи Кримського ханства звільнитися з-під влади Польщі та вирішити проблему територіальної цілісності козацької України.

6. Польща, Росія та Кримське ханство у своїй політиці стосовно козацької України прагнули встановити владу над нею, інкорпорувати її (Річ Посполита і Росія) або перетворити на васально-підлеглого союзника (Кримське ханство). Несприятливий геополітичний фактор погіршив суспільно-політичну ситуацію в державі, сприяв ескалації громадянської війни на її теренах та територіального розколу.

Список опублікованих праць

Монографії

1. Українська держава за гетьманування Ю. Хмельницького (1659-поч.1663 рр.). -Кам'янець-Подільський, 2001.- 236 с.

Фахові видання

2. Українсько-російські відносини в 1659-1660 роках// Наукові праці історичного факультету Кам'янець-Подільського держ.пед.університету. -Т.2.-Кам'янець-Подільський.-1996. -С.21-31. -0,5 д.арк.

3. Історія українсько-кримських відносин початку 60-х рр. XVII ст. у висвітленні польського дослідника Збігнева Вуйціка.// Творчі вершини вченого. Наукові праці історичного факультету Кам'янець-Подільського держ.пед.університету. - 1998. -С.173-181. - 0,5 д.арк.

4. Соціальна політика уряду Ю. Хмельницького// Наукові праці історичного факультету Кам'янець-Подільського держ.пед.університету. - Т.5. - Кам'янець-Подільський, 2000. -С.114-121. -0,5 д.арк

5. Генеральна та старшинська ради за гетьманування Ю. Хмельницького (1659-1662)// Наукові праці історичного факультету Кам'янець-Подільського держ.пед.університету.- Т.6, ч.2. - 2001. -С.110-119. - 0,5 д. арк.

Матеріали конференцій:

6. Утвердження олігархічно-республіканської форми правління в роки гетьманування Ю. Хмельницького (1659-1662) //Матеріали Х Подільської Міжнародної краєзнавчої конференції. -Кам'янець-Подільський. -2000. -С.209-214. -0,3 д.арк.

7. Переяславський договір 1659 року// Тези доповідей звітної викладацької науково-теоретичної конференції Кам'янець-Подільського держ.пед.університету. -Кам'янець-Подільський. -1993. -С.84-85. -0.1 д.арк.

Размещено на Allbest.ru