Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАНТАЛІНСЬКА Жанна Володимирівна

УДК 947.087(477): 281.93

ВІДНОСИНИ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В КРИМУ (в кінці 40-х - на початку 60-х років ХХ століття)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя - 2003р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: - кандидат історичних наук, доцент Велігодський Віталій Михайлович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри українознавства.

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор Пащенко Володимир Олександрович, Полтавський педагогічний університет ім. В.І. Короленка, ректор;

- кандидат історичних наук, доцент Ігнатуша Олександр Миколайович, Запорізький державний університет, доцент кафедри історії України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ) відділ історії України другої половини ХХ століття

Захист відбудеться 28 листопада 2003 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. V, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розіслано 2810.03 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Старух О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед потребою пошуку шляхів виходу нашої держави не тільки з економічної, а із духовної кризи суспільства, що характерно для всіх країн, які переживають перехідний період. Виникла нагальна потреба теоретичного з'ясування новітніх тенденцій в орієнтації людської свідомості та поведінки. Відтак дедалі більше вчених об'єднують зусилля в дослідженні різних аспектів діяльності релігійних конфесій.

В Україні, у зв'язку з особливостями її історичного розвитку, православне християнство традиційно посідає важливе місце у формуванні національної свідомості, духовному та суспільно-політичному житті, тому проблеми висвітлення релігійної політики держави є актуальними.

Звернення до народних релігійних традицій завжди живили проекти розвитку держави, зокрема в духовній сфері. Тому сьогодні корисно враховувати досвід політики радянської держави відносно православної церкви в 40-60-х рр. ХХ століття, зокрема в аспекті розробки сучасної національної духовної концепції. Це дає підстави для наукової екстраполяції відповідних положень нормативно-правових актів, постанов партії й уряду, що знайшли позитивну, чи, навпаки, негативну апробацію в процесі своєї чинності до сучасної ситуації в державі, глибше з'ясувати напрямки й шляхи розвитку суспільно-політичного життя держави.

У зазначений період покоління радянських людей зростали духовними “дикунами”. Зневіра, невігластво, байдужість - таку ціну платить нині наш народ за дехристиянізацію. І лише зараз приходить прозріння та усвідомлення того, що не може бути нація цивілізованою, коли нехтує словом істини, руйнує храми, вливає отруту зневіри в душі своїх дітей. У цьому контексті підкреслимо актуальність об'єктивного дослідження політики радянської держави стосовно православної церкви в Криму, як найбільш складному етноконфесійному регіоні України. Ідейна спрямованість ідеологічної і культурно-освітньої роботи у Кримській області була спрямована на створення умов для свідомого “визволення” населення від релігійних пережитків. Але разом із “пережитками” підірвали і підвалини людської моралі - совість, любов до ближнього, милосердя.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. ХХ століття партійні та державні органи Кримської області перейшли у відкритий наступ на церкву та її священнослужителів. Релігійні організації розглядалися як реакційні, ідеологічно ворожі комуністичним ідеям. Указане ставлення до церкви обумовлювалося новим політичним курсом партії на побудову комунізму, в якому релігія з її інститутами повинна зникнути.

У науковому аспекті вивчення досвіду відносин держави та церкви наприкінці 40-х - на початку 60-х рр. ХХ століття зумовлено тим, що в історичній літературі радянського періоду панували поверхові й догматичні погляди. Тому об'єктивний аналіз цих проблем дає можливість заповнити прогалини однієї з важливих складових історії України.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із розробкою планової наукової теми Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” (номер державної реєстрації 0197V000422). Особистий внесок автора дисертації полягає у всебічному аналізі державної політики щодо релігії та церкви післявоєнного періоду.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати розвиток відносин радянської держави та православної церкви в повоєнний період, виявити особливості релігійної політики в Криму, виробити рекомендації щодо національної релігійної концепції в сучасних умовах.

Із огляду на мету в дисертації визначені такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати форми і методи реалізації державної політики стосовно православної церкви та особливості антирелігійної політики в Криму;

- дослідити структуру релігійних організацій та зміни в територіальному розміщенні віруючого населення;

- з'ясувати особливості та специфіку підготовки кадрів священнослужителів;

- визначити основні напрямки регулювання державою фінансово-господарської діяльності релігійних організацій.

Об'єктом дисертаційного дослідження є відносини влади й православної церкви в Криму в 40-х - 60-х рр. ХХ століття.

Предметом дослідження стали форми та методи діяльності партійних і державних органів у боротьбі з релігійними організаціями Російської православної церкви (далі РПЦ) в умовах тотального наступу проти релігії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця 40-х - на початку 60-х рр. ХХ століття. Нижня межа зумовлена тим, що з другої половини 1940-х рр. державно-церковні відносини розвивалися в конструктивному плані, а втручання у внутрішнє життя церковних парафій з боку держави було незначним. Верхня межа дослідження обмежена початком 1960-х рр. В цей період завершується формування політики направленої на витіснення православної церкви з суспільного життя. Колишня лінія законності і терпимості до церкви проголошується шкідливою суспільству і партії.

Територіальні межі дослідження окреслені регіоном Кримської області, яка у 1954 р. ввійшла до складу УРСР.

Методологія дослідження. Досягнення наукової мети та вирішення завдань дисертаційної роботи зумовило застосуванням різноаспектної методології дослідження. Серед загальнонаукових методів пізнання використовувалися, перш за все, ті, що ґрунтуються на засадах діалектичної гносеології, а також формальної логіки - понятійно-категоріального визначення, порівняльного судження й узагальнюючого умовиводу. Дослідження ґрунтується також на спеціальних методах або методиках - історичному, структурно-функціональному, інституційному, порівняльно-правовому. Історичний метод використовувався насамперед для дослідження еволюції форм і методів діяльності партійних організацій, державних органів; структурно-функціональний метод - для виявлення основних напрямків боротьби з релігійними організаціями РПЦ; інституційний метод - для вивчення інститутів влади та органів щодо контролю і регламентації діяльності релігійних організацій. Системний підхід дав змогу розглянути відносини влади та православної церкви в Криму цілісно, комплексно, в усіх виявах і сферах історико-політичного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подана на здобуття наукового ступеня робота є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням відносин державних органів влади й православної церкви в Криму в 40-х - 60-х рр. ХХ століття, у якій автор доводить важливість вивчення питань державно-партійного регулювання діяльності релігійних організацій, форм і методів антирелігійної роботи.

Найбільш вагомими результатами дослідження є наступні:

1. Узагальнено та проаналізовано нормативно-правові акти, постанови партійних органів, які визначали основні принципи контролю та регламентації з боку держави діяльності релігійних організацій. Аргументовано прийняття низки інструкцій, що санкціонували протиправні дії влади, визначено новий правовий статус РПЦ, простежено хід виконання цих документів.

2. Досліджені й узагальнені форми та методи діяльності партійних організацій, державних органів стосовно антирелігійної роботи, яка фактично перетворилася в боротьбу з релігійними організаціями.

3. Висвітлено особливості антирелігійної роботи в Криму, зокрема обґрунтовано тезу про те, що вона проводилася в умовах діяльності різних релігійних конфесій та багатонаціонального складу населення півострова.

4. Простежено генезис діяльності нового інституту державної влади - Ради в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР та її підрозділу - уповноваженого Ради по Кримській області.

5. Проведена періодизація основних етапів руйнації релігійних організацій у Криму. Встановлені основні напрямки боротьби з релігійними організаціями: економічні утиски духовенства; знищення матеріальної бази конфесій; розкольницька діяльність серед духовенства та віруючих; постійні переслідування церковнослужителів та репресії серед них.

6. Узагальнена та викладена характеристика трагічних наслідків закриття та знищення православних храмів, монастирів, пам'ятників архітектури наприкінці 40-х - на початку 60-х рр. ХХ століття в Криму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації можуть бути використані для створення нових узагальнюючих праць з історії України новітнього періоду. Матеріали дослідження можуть бути залучені до навчального процесу, розробці спецкурсів, навчальних програм, підручників, навчально-методичних посібників.

Матеріали дисертації та висновки автора можуть бути покладені в основу рекомендацій: по-перше, щодо вдосконалення законодавства, яке регулює становище релігійних конфесій у державі; по-друге, запобігання релігійним, політичним й етнічним конфліктам на півострові.

Апробація результатів дисертації здійснена під час обговорення на кафедрі українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та виступах на наукових конференціях: IV Польсько-українська конференція (Szczawnica 25 червня 2001 р.); V Українсько-польська конференція (м. Сімферополь, вересень 2001 р.), “Проблемы культуры народов Причерноморья” (м. Сімферополь, 28-29 листопада 2001 р.). Результати дисертаційного дослідження відображені у п'яти публікаціях у фахових виданнях затверджених ВАК України із історичних наук (загальним обсягом - 3,6 др. арк.).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, специфікою його об'єкта. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (205 найменувань). Обсяг основного тексту роботи - 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені об'єкт і предмет, мета та завдання, розкрито основні методи дослідження, теоретичне та практичне значення, висвітлена апробація теоретичних положень, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

Розділ перший “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів, в яких здійснено історіографічний аналіз праць із даної проблеми, проведено опис і класифікацію джерел.

Вивчення державно-церковних відносин в Україні та Криму зазначеного періоду розглядалося як зарубіжними, так і вітчизняними істориками.

Дослідження державно-церковних відносин у 40-х - 60-х рр. ХХ століття проводилося в основному зарубіжними авторами. Зміна партійного курсу стосовно РПЦ викликала жвавий інтерес у зарубіжних істориків і релігієзнавців. До них належать, у першу чергу, праці Д. Поспєловського, Г. Граббе, С. Дорошенка, Н. Зернова, Г. Коха, А. Левітан-Краснова, В. Шаврова, С. Нагай, А. Вєтрова, Л. Регельсона, Т.С. Стойчева та деяких інших. Ці автори намагалися подати свої концепції відносин церкви й держави в соціалістичному суспільстві, вказувалося на наявність у них потенційних можливостей для боротьби з тоталітарним режимом.

Протягом першого етапу вітчизняної історіографії - офіційної радянської - було зібрано чимало фактичного матеріалу, що стосується різних аспектів політичного, економічного, соціального й культурного розвитку УРСР.

На сьогодні кількість праць присвячених проблемі яка досліджується, порівняно незначна. Це пов'язано з тим, що в українській радянській історичній науці панувала концепція, що визначала церкву й релігію як вороже явище. Тому праці радянських істориків були тенденційними, носили фрагментарний характер. Офіційна історіографія не виходила за жорстко визначені ідеологічні та методологічні рамки, що накладало негативний відбиток на характер наукових досліджень. Практично всі праці цього періоду були написані за однією схемою на підставі офіційних документів партії і радянського уряду. До них належать праці: В. Антоненка, І.М. Єрмакова, П.К. Курочкіна, Д.Х. Остряніна, Н.А. Решетникова, Д.І. Сидорова, М.І. Шахновича, Г.І. Езріна й інших, що не використовували можливості розширення первинної бази та введення до наукового обігу нових архівних документів, що дало би можливість об'єктивно переоцінити складний процес формування та здійснення політики більшовиків стосовно РПЦ.

Наприкінці 80-х рр. ХХ століття радянська й українська історіографія вступили у період відновлення концептуальних засад. Поступове подолання ідеологічного диктату над суспільними науками, розвиток гласності та свободи в наукових дослідженнях, відкриття доступу до документальних матеріалів, - усе це створило сприятливі умови для об'єктивного висвітлення історії взаємовідносин церкви та держави в радянському суспільстві. Першими спробами переосмислити новітню історію України були праці відомих учених В.А. Алексєєва, А.В.Басова, В.Є. Єленського, К.К. Жоля, Е.Ю. Мережинської, М.І. Одинцова та інших.

Із проголошенням незалежності України вітчизняна історіографія цілком відмовилася від ідеологічних установок і з нових позицій підійшла до оцінки післявоєнного періоду. До цього періоду належать фундаментальні праці В. Барана “Государство и церковь: из истории взаимоотношений в 1945-1965 гг.”, В. Пащенка “Православ'я в новітній історіі України”.

Вагомий внесок у вивчення проблеми державно-церковних відносин у Криму внесли сучасні історики. Праці Р.Н. Бєлоглазова, Н. Доненка, Ю.А. Катуніна, В.Л. Козлова, Н.В. Проскуріної й деяких інших дослідників допомагають у пошуку джерел і причин проведення державними органами антирелігійної політики стосовно РПЦ у Криму. Особлива цінність цих праць полягає в тому, що вони постійно включають до наукового обігу нові архівні й інші документи. Велика кількість праць зазначених вище дослідників виходили і виходять у вигляді статей у кримських виданнях, однак, найбільш узагальнені праці, такі як “Православные святыни Криыма” Н.В. Проскуріної, “Претерпевшие до конца. Священнослужители Крымской епархии 30-х годов” Н. Доненка, “Из истории христианства в Крыму. Таврическая епархия (вторая половина ХIХ - начало ХХ столетия) Ю.А. Катуніна й колективна праця “Крым христианский” А.С. Глушака, І.А. Антонова, В.Ф. Філіпенка, Н.В. Наумової, С.М. Черв'якова публікувалися окремими виданнями. Особливий інтерес викликають праці, присвячені життю та діяльності архієпископа Сімферопольського і Кримського Луки (В.Ф.Войно-Ясенецький), який правив у розглянутий період. Біографія ієрарха досить повно подана в дослідженні протодиякона В. Марущака, історія арештів і заслань архієпископа, на підставі вивчення документів з архівів КДБ, опублікована внуком святителя Луки В.А. Лисичкіним. Величезний інтерес для вивчення державно-церковних відносин у Криму в розглянутий період становлять праці самого архієпископа. Однак відсутні комплексні дослідження, які б висвітлювали проблеми відносин радянської держави й православної церкви в Криму в 40-х - 60-х рр. ХХ століття.

У зв'язку з цим, автором дисертації, головна увага при дослідженні розглянутої проблеми, була приділена вивченню різноманітного архівного матеріалу, який ще донедавна знаходився під грифом “Цілком таємно”. Дисертант досліджувала низку фондів Державного архіву Автономної Республіки Крим, що стосуються діяльності РПЦ у Криму й уповноваженої Ради у справах РПЦ у Криму.

Крім архівних джерел дисертантом широко використовувалися опубліковані законодавчі акти і періодичні видання.

До числа опублікованих документів, що розкривають суть законодавчих актів радянської держави стосовно релігійних організацій належать такі збірники: “О религии и церкви: сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документы КПСС и Советского государства” (Москва, 1981), “Отделение церкви от государства и школы от церкви. Сборник декретов, инструкций и циркуляров УССР и СССР с розъяснениями п/отдела культов при НКВД УССР” (Харьків, 1926), “Русская Православная Церковь в советское время (1917-1991). Материалы и документы из истории отношений между государством и Церковью” (Москва, 1995).

Становище релігійних організацій під час Великої Вітчизняної війни у країні та, зокрема, на території Криму під час окупації півострова, розглядається в документальних збірниках: “Крым в период Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг. Сборник документов и материалов” (Сімферополь, 1963), “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941-1945 рр.” (Київ, 1968).

Урядові постанови післявоєнного періоду подані в таких збірниках: “Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій, пленумів ЦК” (Київ, 1977), “Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях зъездов, конференций, пленумов ЦК” (Київ, 1978) і “Про монастыри в СССР. Постановление Совета Министров СССР от 16 октября 1958 года” (Москва, 1969).

Одним із основних джерел у вивченні питання політики Радянської держави стосовно РПЦ у 40-60-і рр. ХХ століття є законодавчі акти органів влади. Найбільш важливими з них були “Положение о Совете по делам РПЦ при Совете Министров СССР” і “Положение о управлении РПЦ”, у яких визначався механізм регулювання державно-церковних відносин у післявоєнний період. Велику групу джерел складають також інструкції, циркулярні листи, розпорядження уряду та його органів на місцях.

До цієї ж групи джерел належать стенограми, резолюції й постанови Всеросійських, Всеукраїнських і Всекримських партійних з'їздів, пленумів і нарад.

Чималий інтерес має поточна документація державних, релігійних, партійних і громадських організацій Криму в розглянутий період.

Шпальти центральних періодичних видань “Правда”, “Комсомольская правда”, “Известия”, “Правда України” тощо, та і місцевих - “Крымская правда”, “Советский Крым”, “Советская здравница”, свідчать про наступальну антирелігійну спрямованість статей, присвячених питанням релігії та її служителів. Саме тому в роботі цей вид джерел не тільки піддавався суворій критиці, хоча в той же час давав можливість більш чітко визначати зміни в політиці відносин партійних і державних органів до релігійних об'єднань і віруючих. Внаслідок цього матеріали архівних фондів склали фактологічну основу дисертації, а комплексне використання всіх видів джерел й основних історичних методів дослідження дали можливість вирішити поставлені перед дисертантом завдання.

У другому розділі “Форми та методи реалізації державної політики щодо православної церкви” аналізуються основні напрямки антирелігійної політики радянської держави й особливості атеїстичної роботи в Криму. Для цього дисертантом аналізуються форми й методи державної політики, розглядається структура органів влади та її функції в реалізації партійного курсу.

Надії, які виникли у віруючих у 1939 - 1940 рр. після найжорстокішого терору попередніх років, були перервані нападом на СРСР фашистською Німеччиною у 1941 р.

Трагічними для віруючих країни та Криму, зокрема, стали й повоєнні роки. Незважаючи на деяку лібералізацію курсу партії та держави щодо церкви в роки життя Й.Сталіна, їх не можна вважати сприятливими для православної церкви. Режим, по-перше, часто нехтував патріотичною діяльністю церкви у війні, що насамперед відіграла значну роль у духовному житті людей, які пережили тягар воєнних часів. По-друге, офіційно заявляючи про необхідність ідеологічної боротьби з релігією, партійні й державні органи надавали великого значення скороченню матеріальної бази церкви, пригніченню духівництва тощо. Особливо ситуація загострилася в кінці 50-х - на початку 60-х рр. ХХ століття. Прийняті в 1960 - 1961 рр. секретні постанови ЦК КПРС із питань порушення духівництвом законодавства про релігійні культи, масове скорочення числа парафіяльних общин, усунення духівництва від керівних ролей у парафії знаменували новий етап тотального наступу на РПЦ. Характерною рисою цього часу було те, що влада знищувала церкву руками самої церкви, потуранням партійно-державному апарату з боку керівників церкви. Наочно це продемонстрували рішення Архієрейського Собору РПЦ 1961 р., який усунув духівництво від управління парафіями. Ситуація на початку 60-х рр. ХХ століття багато в чому нагадувала 30 - і рр. ХХ століття. Партійні і державні органи продовжувала реалізовувати політичний курс стосовно релігії та церкви в основному через секретні постанови, що саме по собі говорило про їх спрямованість. Винятковими були лише опубліковані в пресі постанови ЦК КПРС від 7 липня і 10 листопада 1954 р.

ХХII з'їзд КПРС, який прийняв програму будівництва комуністичного суспільства в СРСР, закріпив взятий партією курс для залишкового викорінювання “опіуму народу” зі свідомості людей. Рада в справах РПЦ, її українська філія та Кримський підрозділ розробляли конкретні плани реалізації постанов партії.

У формуванні законодавчої бази антирелігійної політики держави в повоєнні роки в результаті проведеного дослідження в дисертації виділено такі етапи: перший - у розробці державними органами механізму співіснування церковних організацій та місцевих органів влади.

У цей період уповноваженому Ради на місцях надходить велика кількість указівок, інструкцій та інформацій із питань юридичного статусу церкви. Держава враховувала діяльність РПЦ у справі організації захисту Батьківщини від зовнішнього ворога та намагалася не пригнічувати її права на власність і самоврядування.

Ситуація різко змінюється з приходом нового керівника партії і країни. Курс на нормалізацію відносин припиняється та починається новий етап, який характеризується активним втручанням партійних та державних органів у внутрішнє життя церкви.

Після прийняття нового партійного курсу на будівництво комунізму й оголошення мети й завдання партії і держави, для церкви не стало місця. Починається планомірний і добре організований наступ на всі сторони церковного життя: підрив матеріальної бази, репресії священнослужителів і, як результат, закриття церков.

На кожному з цих етапів керівництво КПРС та Радянський уряд вирішували свої політичні проблеми, а в Криму насамперед мали свої регіональні особливості. По-перше, Кримський півострів був прикордонною зоною, тому церковні об'єднання розглядалися як скриті осередки загрози існуючому влаштуванню при достатньо частому перебуванні на півострові іноземних туристів. По-друге, у період, що розглядається, правлячим архієреєм Сімферопольської та Кримської єпархії був всесвітньовідомий учений - хірург, Лауреат Сталінської премії в галузі медицини архієпископ Лука, чий авторитет у світі багато в чому стримував натиск партійних організацій у справі ліквідації Кримської єпархії.

У третьому розділі “Релігійні організації в умовах тотального наступу влади” аналізується структура релігійних організацій та зміни в територіальному розміщенні віруючого населення, а також діяльність церковних організацій із підготовки кадрового складу священиків.

Аналізуючи стан релігійності в Сімферопольській і Кримської єпархії в перші десятиріччя після закінчення Великої Вітчизняної війни необхідно зазначити, що великий відсоток релігійних обрядів, як церковних шлюбів, так і поховань померлих за участю церкви в перші повоєнні роки зареєстровано було у сільських парафіях.

Дані щодо водохрещень свідчать про їх збільшення по відношенню до 1948 р., що пояснювалося ростом населення області та водохрещенням дітей середнього й старшого віку.

Дисертант виявила відсутність зв'язку між зниженням прибутковості парафіяльних громад і кількістю виконаних релігійних обрядів і треб.

Результат переходу священнослужителів із прибутків здійснення обрядів і служінь на тверді оклади, метою якого було значне скорочення прибутків духівництва, був зворотнім очікуваному. Показники обрядності віруючого населення Криму різко зросли майже у 2 рази. Із погляду уповноваженого Ради в справах РПЦ по Кримській області та деяких представників державних структур це явище пояснювалося легалізацією кількості здійснених духівництвом служінь, що приховувалися ними до серпня-вересня 1962 р. Церковнослужителі вважали зв'язаним таке зростання обрядності з великою кількістю прибулого в Крим із Західних областей віруючого населення (у 1962 р. прибуло близько 8 тисяч осіб). На думку дисертанта, діяли обидва ці чинники.

Незважаючи на зміну щодо РПЦ на початку 60-х рр. ХХ століття політичного курсу (посилення атеїстичної пропаганди, заборона водохрещення дітей шкільного віку, жорсткість процедури водохрещення дітей, а також найсуворіший облік здійснених обрядів) значного зниження релігійної обрядності в Кримській єпархії не відбулося.

Партійні та радянські органи влади намагалися з'ясувати причини такого явища, детально вивчаючи категорії людей, які вдавалися до послуг церкви. У результаті проведених досліджень з'ясувалося, що найбільше віруючих людей працювали на промислових підприємствах й у сфері транспорту, де відразу ж підсилили індивідуальні методи роботи з віруючими - це, за свідченням очевидців, в основному була погроза втрати місця роботи або навчання.

Державні структури прагнули витіснити і замінити релігійну обрядність впровадженням нових громадських звичаїв і обрядів.

Комплекс проведених заходів щодо зниження рівня релігійної обрядності, незважаючи на незаконність дій представників радянської влади, до середини 1960-х рр. досяг своєї мети: відсотки вінчань і поховань порівняно з даними загсу склали незначний показник 0,2 і 7,2 відсотка.

Вивчена діяльність церковних організацій із підготовки кадрового складу священнослужителів за кількісним, освітнім рівнями, часу посвяти у священицький сан. Протягом перших двох десятиліть після закінчення Великої Вітчизняної війни йшов процес неухильного зменшення кількості парафій РПЦ у Криму та скорочення кількості зареєстрованих священнослужителів. Особливо сильно цей процес став виявлятися після 1958 р. За 1959 р. припинили діяльність 13 церков і молитовних будинків. До середини зазначеного року кількість діючих церков із моменту визволення території Криму від окупантів скоротилося на 50 відсотків - було 82, залишилося - 41.

Ще один спосіб закриття парафій був у переведенні владними структурами священнослужителів із сільських парафій для укомплектування церков у містах, залишаючи сільські парафії відкритими й змушеними припинити своє існування.

Паралельно і взаємопов'язано йшов процес скорочення кількості зареєстрованих священнослужителів.

У віковому відношенні виявилося, що 87 відсотків священнослужителів були похилого віку від 60 до 85 років.

Після прийняття радянського законодавства про культи в 1960 р. робота партійних і радянських органів із контролю і втручання у внутрішні справи церкви стала носити багато в чому репресивний характер: покарання й відлучення від служби священнослужителів, членів церковних “двадцяток” і виконавчих органів.

Державні органи через Раду в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР домоглися прийняття Синодом нового порядку управління церковними парафіями, за яким духівництво було позбавлено керівної ролі в релігійній общині.

Результатом широкомасштабних заходів щодо проведення антирелігійної політики радянською державою стало те, що в 1962 р. священики Сімферопольської та Кримської єпархії перестали читати проповіді, й уповноваженим Ради по Кримській області була внесена пропозиція розглянути питання про ліквідацію Кримської єпархії.

У третьому розділі аналізується також матеріально-фінансове становище церковних общин, та система оподаткування духовенства. Сімферопольська й Кримська єпархія в перші післявоєнні роки мала власне свічкове та проскурне виробництва. Але, внаслідок непомірного оподаткування з боку фінансових органів області, їхня рентабельність була низькою й рішенням Єпархіального управління вони були закриті. Купівля свічок здійснювалась через інші єпархії (в основному через Одеську).

Стан фінансів церков єпархії до 1952 р. залишався незадовільним через бідність населення Криму в перші післявоєнні роки, тривалу засуху та необхідність відновлення зруйнованого війною господарства.

Матеріальне становище духівництва було нижчим мінімального рівня прожиття та багатьох із єпархіальних коштів дотаціями. Усе вищевикладене дало можливість зробити висновок про те, що в цей період Кримська єпархія належала до числа найбідніших єпархій у країні.

Але завдяки плідній діяльності архієпископа Луки в Криму в 1952 р. валовий прибуток по всіх церквах єпархії збільшився на 13 відсотків і майже 50 відсотків усіх храмів провели ремонтні роботи.

У подальші роки ми спостерігаємо неухильний зростання прибутковості церков, їх благоустрою та покращення матеріального становища духівництва. Були зроблені капітальні ремонти по всіх соборах у містах Криму, єпархія придбала житлові будинки для духівництва та легкові автомобілі.

Але із зміною політичного курсу країни спостерігалось активне втручання партійних і радянських органів у справи церкви, жорсткість контролю за її прибутковістю й різке скорочення парафій. Це не могло не відбитися на фінансовому становищі єпархії. Основний удар держави був нанесений у напрямку підриву матеріального становища духівництва - перехід їх на тверді оклади та жорсткий контроль головної статті прибутків - здійснення релігійних обрядів. Однак факти свідчили про збереження все-таки високого рівня прибутковості общин внаслідок підтримки населення, особливо переселенців із Західних областей.

На початку 1960-х рр. прийняття низки урядових постанов, що стосувалися релігійні об'єднання, сприяло розпалюванню тотального наступу на релігію в країні. Результатом чого стало затухання церковної діяльності, скорочення штату священнослужителів і фінансовий дефіцит Кримської єпархії.

Вивчення неопубліковані архівних джерела з прибутків і видатків Кримської єпархії, і аналіз механізми оподаткування священнослужителів, дозволив здійснити періодизація основних етапів діяльності церковних парафій: перший - з 1945 по 1952 рр. - фінансова діяльність церков відбувалася у виключно несприятливих умовах, що характеризувалося не тільки загальним зниженням прибутків, але й погіршенням матеріального добробуту духовенства. Незважаючи на відкриття в Кримській єпархії власних виробництв (свічкового й проскурного), стан фінансів залишався надто важким через відсутність необхідних матеріалів і високий податковий тягар.

Правлячим Архієреєм - архієпископом Лукою були вжиті заходи, які спрямовувалися на поліпшення фінансового становища єпархії і підвищили активність віруючих стосовно відвідування церков. Результати його діяльності стали відчутними з 1952 р., коли загальна валова прибутковість по всіх церквах збільшилася в абсолютній сумі на 13 відсотків. Із цього часу й до 1959 р. починається наступний етап господарсько-фінансової діяльності Сімферопольської та Кримської єпархії, що характеризується активною будівельно-ремонтною діяльністю, придбанням житлових будинків, автотранспорту, поліпшенням добробуту духовенства.

Велике значення в роботі щодо заборони активності церкви та священнослужителів мало збільшення прибуткового податку. У середньому по області кожний священик оподатковувався на суму 11,8 тисяч крб. на рік, тоді як по Українській РСР у середньому у місті й селі - 7,7 тисяч крб., що складало 65,7 відсотка по Кримській області.

Наприкінці 1950-х рр. у державно-церковних відносинах спостерігалась відмова від досягнутого компромісу між державою й церквою та відбувався широкомасштабний наступ на релігію. Першим моментом, що викликав зміни державної політики щодо церкви можна вважати дві постанови Ради міністрів СРСР від 16 жовтня 1958 р. “О свечном налоге” і “О монастырях в СССР”. Згідно з першою постановою, держава в значній мірі збільшила податок на свічкове виробництво, що досить сильно підірвало матеріально-фінансову базу церкви. Інший урядовий документ започаткував практику ліквідації православних монастирів. Якщо в середині 1950-х рр. сприйняття образу церкви як “класового ворога” був в основному подоланий, то на початку 1960-х рр. йому на зміну прийшло бачення церкви як реакційного, “ідеологічно чужого” явища соціалізму та комунізму.

Вказане ставлення до церкви зумовлювалося новою політичною ситуацією, що склалася в ті роки в країні, яка відбилася у проголошенні в 1961 р. ХХII з'їздом КПРС курсу будівництва комунізму. У той час вважали, що на рівні “вищої фази” комуністичної формації релігія з її інститутами повинна повністю зникнути.

Прийнята на ХХII з'їзді КПРС нова Програма Комуністичної партії Радянського Союзу розробила й прийняла “Моральний кодекс будівника комунізму”, який містив перефразовані релігійні заповіді.

Порівняльний аналіз показав спорідненість статей кодексу із заповідями християнства. Лише заповідь “Не вбий” не знаходить відображення й підтримки в “Моральному кодексі будівника комунізму”, навпаки, він закликав до непримиренності до ворогів комунізму, тобто церковнослужителів і церкви.

У висновках підбито основні підсумки дослідження:

По-перше, у 1943 - 1948 рр. державно-церковні стосунки загалом розвивалися в конструктивному напрямі. Значною мірою це визначалося наполегливою та плідною роботою Ради в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР, що прагнула в можливо короткий термін створити умови для нормальної життєдіяльності релігійних об'єднань. Рада контролювала та роз'яснювала своїм уповноваженим на місцях положення про неприпустимість втручання у внутрішнє життя церковних парафій, про недопущення адміністрування відносно духовенства.

По-друге, в 1948 - 1954 рр. курс на нормалізацію державно-церковних відносин припиняється. Колишня лінія законності та терпимості оцінюється як шкідлива суспільству та партії. Починаючи з 1949 р. кількість релігійних парафій неухильно скорочується, так, у цей період у Кримській і Сімферопольській єпархії число зареєстрованих церков і молитовних будинків скоротилося з 58 у 1948 р. до 48 - у 1954 р.

По-третє, починаючи із 1954 р. питання державно-церковних відносин поступово переміщаються у сферу партійної діяльності і все тісніше пов'язуються з метою та завданнями антирелігійної роботи. Саме в цей період відбулося підпорядкування державної церковної політики партійній, спрямованій на формування атеїстичної свідомості, негативного ставлення до церкви та релігії. Із січня 1960 р. держава широким фронтом виступила проти церкви, завдаючи ударів практично в усіх напрямах її діяльності. Це виявилося перш за все, у скороченні церковних і молитовних будинків, кількість яких зменшилась на половину.

По-четверте, могутній удар державою був нанесений по матеріально-фінансовій базі церкви. Насамперед він торкнувся основного джерела прибутків церкви - продажу свічок. Виконавчі церковні органи під тиском із боку уповноваженої Ради проводили переоцінку відпускної ціни на свічки, проскури та інші культові матеріали на 40 - 50 відсотків. У результаті цілеспрямованої державної політики релігійним об'єднанням були нанесені значні збитки.

Одночасно збільшилися розміри і оподаткування духовенства. Фінансові інспектори найретельнішим чином підраховували скільки продано проскур, стрічок для носіння хрестиків (за їхньою кількістю обчислювали кількість обрядів хрещення), віночків (за їхньою кількістю обчислювали кількість обрядів вінчання) тощо. Кожна одиниця проданої продукції релігійного культу враховувалася для обкладення податком парафії та духовенства, що його обслуговувало. Фінансові органи неодноразово переглядали в сторону збільшення розміри грошових податків із прибутків духовенства.

Наступним державним заходом, направленим на підрив матеріальної основи церкви було обмеження можливостей релігійних організацій щодо будівництва або придбання будь-яких приміщень і транспортних засобів, грубе втручання Ради у справах РПЦ, партійних і радянських органів в адміністративно-управлінську діяльність церкви.

По-п'яте, підкоряючись вимозі уряду, патріарх розробив проект нового Положення про управління парафіяльною діяльністю. Архієрейський собор, що відбувся 18 липня 1961 р., ухвалив рішення про розмежування обов'язків кліру та виконавчих органів: обов'язки настоятелів повинні бути цілком зосереджені на духовному керівництві парафії і на богослужебній стороні справи із звільненням їх від участі в господарсько-фінансовій діяльності общин, що покладалася на виконавчі органи. Помісний собор 1971 р. схвалив це рішення. Воно призвело до того, що духовенство виявилося фактично відчуженим не тільки від керівництва парафіями, але юридично і від самих парафій. Таке положення управління парафіями проіснувало більше чверті століття й було відмінене тільки в червні 1988 р. з прийняттям нового статуту про управління РПЦ.

Але, незважаючи на політику держави, яка так жорстоко й цілеспрямовано проводилася на знищення церкви як соціального інституту, вона змогла вистояти та зберегти свою організацію. Аналіз викладеного нами матеріалу дозволяє також зробити висновок про те, що політика держави у відношенні до РПЦ і її священнослужителів протягом післявоєнного періоду характеризувалася двома основними тенденціями: перша - поступовий наступ на церкву з метою її витіснення з суспільного життя та друга - активне її використання на міжнародній арені.

православний церква орган влада

Основні положення і висновки дисертації викладено у наукових публікаціях автора

Государственно-церковные отношения в первое послевоенное пятилетие в Крыму (1944 - 1948 гг.) // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 10. - С. 64-69.

Архиепископ и уполномоченный: история отношений (По материалам Государственного Архива Автономной Республики Крым) // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 11. - С. 52-56.

Положение русского православного духовенства в Крыму в 1943 - 1963 годы (По материалам Государственного Архива АР Крым) // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 21. - С. 91-96.

Хозяйственно-финансовая деятельность Русской Православной Церкви в Крыму в 1945 - 1955 годах // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 22. С. 215-221.

Финансово-хозяйственная деятельность Русской Православной Церкви в Крыму в 1955 - 1965 годах (по материалам Государственного Архива АР Крым) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Запоріжжя, 2001. - Вип. ХIII. - С.176-193.

АНОТАЦІЇ

Канталинська Ж.В. Відносини радянської держави та православної церкви в Криму (в кінці 40-х - на початку 60-х років ХХ століття).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України, Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2003.

У дисертації досліджується релігійна політика радянської держави відносно православної церкви в 40 - 60-ті рр. ХХ століття в Криму, форми, методи й результати її реалізації. Обґрунтовується теза унікальності здійснення державою антирелігійної політики в Криму, як найбільше складному в конфесійному й національному відношенні регіоні України. Досліджується структура релігійних організацій і зміни в територіальному розміщенні віруючого населення, а також особливості та специфіка кадрового складу священнослужителів Криму. Визначено основні напрямки регулювання державою фінансово-господарської діяльності релігійних організацій.

Ключові слова: православ'я, державно-церковні відносини, антирелігійна політика, будівництво комунізму.

Канталинская Ж.В. Отношения советского государства и православной церкви в Крыму (в конце 40-х - начале 60-х годов ХХ столетия).- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины, Запорожский государственный университет, Запорожье, 2003.

В диссертации исследуется религиозная политика советского государства по отношению к православной церкви в 40 - 60-е гг. ХХ века в Крыму, формы, методы и результаты ее реализации. Обосновывается тезис особенностей осуществления государством антирелигиозной политики в Крыму, как наиболее сложном в конфессиональном и национальном регионе Украины.

Диссертационное исследование основывается на широкой источниковедческой базе, которая представлена архивными материалами, документами официального делопроизводства, материалами законодательной и исполнительной власти, сборниками законодательных актов, публицистикою, воспоминаниями участников событий.

Советские и партийные органы Крымской области игнорировали патриотическую деятельность церкви в годы Второй мировой войны, объявив о необходимости идеологической борьбы с религией. Акцентируется внимание на обострении идеологической борьбы с религией в конце 50-х - начале 60-х гг. ХХ века. Начало этой работы положили секретные постановления ЦК КПСС о выполнении действующего законодательства о религиозных культух, направленные на массовое сокращение числа церковных общин, ослабление влияния духовенства на их деятельность.

Выделены основные этапы в формировании законодательной базы антирелигиозной политики государства в послевоенные годы. На каждом из этих этапов руководство КПСС и Советское правительство решали свои политические цели, реализация которых в Крыму имела свои региональные особенности. Крымский полуостров был приграничной зоной и потому церковные объединения рассматривались как скрытые источники угрозы безопасности пребывания иностранных туристов на полуострове.

Анализируется структура религиозных организаций и изменения в территориальном размещении верующего населения, деятельность церковных организаций по подготовке кадрового состава священников, а также состояние религиозности в Симферопольской и Крымской епархии. Органы государственной власти стремились заменить религиозную обрядность внедрением новых гражданских праздников и обрядов.

Осуществлен анализ динамики уменьшения количества парафий РПЦ на протяжении двадцати послевоенных лет. В диссертации анализируется также материально-финансовое положение церковных общин, система налогообложения, которая была направлена на подрыв экономики церковных предприятий, снижение оплаты труда священнослужителей, перевод их на твердые оклады и жесткий контроль государственных органов основной статьи доходов - осуществления религиозных обрядов. Одновременно рассматриваются мероприятия Крымского архиепископа Луки, направленные на улучшение финансового положения епархии, повышения рентабельности подсобных производств, улучшение жилищных условий священнослужителей. Уточнены изменения государственно-церковных отношений, которые характеризовались отказом от достигнутого компромиса между государством и церковью и началом широкомасштабного наступления на религию. Осуществлен сравнительный анализ морального кодекса строителя коммунизма с заповедями христианства.

Ключевые слова: православие, государственно-церковные отношения, антирелигиозная политика, религиозные культы.

Kantalinskaya J.V. Interrelations of the Soviet State and Orthodox Chirch in the Crimea in 40th-60th of the XX-th century. - Manuscript.

Thesis to gain degree of candidate of historical science іn specialty 07.00.01- The history of Ukraine, Zaporozhiye State University, Zaporozhiye, 2003.

The thesis studies the religion policy of the Soviet State in relation to the Orthodox Church in 40th-60th of the XX-th century in the Crimea, forms, methods and results of its realization. The statement of the unique realization of government antireligious policy in the Crimea as the most complex confessional and national region of the Ukraine is grounded. The structure of religious organizations and changes in territorial allocation of religious population, peculiarities and specific of the clerical staff in the Crimea also, are investigated. The main approaches to state regulation of financial-economic activity of religious organizations have been defined. Key words: orthodox, state-church interrelations, antireligious policy, constructing of communism.

Размещено на Allbest.ru

...