Український студентський рух на західних землях ХІХ–ХХ ст.

Під час війни українські студентські товариства продовжували свою діяльність. У середовищі віденської “Січі” точилися дискусії про актуальний стан української справи. Навесні 1916 р. відновила свою роботу “Академічна громада”. Збори українського студентства в 1917 р. у Львові ухвалили резолюцію про потребу утворення самостійної та соборної Української держави. Студентська молодь брала активну участь у формуванні Української Національної Ради (3 представники студентства увійшли до її складу), а також - у Листопадовому зриві та у встановленні української влади в різних місцевостях Західної України. Студентство першим йшло в лави Української галицької армії. Точне число студентів у складі УГА на сьогодні важко встановити. Однак на підставі ряду підрахунків сучасних українських істориків можна стверджувати, що в УГА було приблизно 1500-2000 осіб, що належали до середньо-шкільної та студентської молоді. Чимало з них загинули у бойових діях.

У сьомому розділі простежується відродження українського студентського руху після Першої світової війни, за нових державно-політичних умов, у яких опинилися західноукраїнські землі, розглядається організація Українського таємного університету у Львові, легалізація та основні напрями діяльності фахових студентських товариств у 1920-х рр.

Після включення Східної Галичини до Польської держави тут було відновлено діяльність довоєнних українських студентських організацій, зокрема “Українського студентського союзу”, “Української академічної помочі”, “Академічної громади”, “Основи”, “Медичної громади”, ряду студентських секцій на провінції. Загальне число українських студентів на початок 1920-х рр. сягало близько 2000 осіб. На крайових студентських з'їздах початку 1920-х рр. українське студентство висловило рішучість продовжувати боротьбу за українську державність, бойкотувати польську владу та навчальні заклади й організувати систему національної освіти. Така позиція студентства викликала репресії влади, погром низки українських студентських товариств, насамперед “Академічної громади”, та змусила студентів перейти до нелегальної діяльності.

1921-1925 рр. у Львові діяв нелегальний вищий навчальний заклад - таємний український університет. Спершу в ньому існували філософський, юридичний та медичний відділи, згодом - технічний, який з 1922 р. відокремився в Українську високу технічну школу (1922-1925). У 1921/22 навч. році в університеті було 1028 студентів та 230 вільних слухачів. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному - 2, згодом його студенти продовжували студії у Відні та Празі. Заняття проводились у приміщеннях українських інституцій, підвалах собору св. Юра, у приватних помешканнях, діяв Сенат університету. Матеріальну підтримку надавали українські економічні установи та емігранти. Рівень викладання був високим, однак переслідування польською владою професорів і студентів, нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті, безуспішність спроб легалізувати таємний університет, дискримінація у працевлаштуванні випускників зумовили припинення його діяльності.

У першій половині 1920-х рр. організований український студентський рух спрямовував свої зусилля на забезпечення діяльності Українського таємного університету. Наприкінці 1921 р. з'їзд українських студентських організацій у Львові постановив створити на місці закритих студентських товариств “Українську крайову студентську організацію”. Вона діяла нелегально, однак підтримувала контакти з легальними студентськими товариствами. До найважливіших завдань українського студентського руху того часу належало також об'єднання всіх студентських товариств у краю та на еміграції. Цій цілі слугувало скликання в 1922 р. у Празі конгресу студентів західних земель України та української еміграції, на якому було утворено дві централі: “Центральний союз українського студентства західних земель України та еміграції” і “Централю допомоги українському студентству” (наступного року вони об'єдналися). А на крайовому з'їзді студентства у Львові було вирішено створити Професійну організацію українського студентства західних земель України (“Профорус”) з повітовими осередками. Його діяльність була припинена з закриттям Українського таємного університету.

У міжвоєнний період посилилися політичні розбіжності в середовищі західноукраїнського студентства, що на загал відповідало політичній ситуації в Західній Україні. З середини 1920-х рр. значний вплив на формування ідеології українського студентського руху здобув Дмитро Донцов. Його прихильники в 1926 р. створили “Союз української націоналістичної молоді”. Деякі представники української студентської молоді співпрацювали з УВО та брали участь у підготовці й реалізації її акцій проти польської влади.

Здобути вплив на студентський рух намагалася Комуністична партія Західної України. За дорученням її керівництва західноукраїнська комсомольська організація намагалася розколоти “Центральний союз українського студентства західних земель України та еміграції”, організувавши “Ділове об'єднання поступового студентства західних земель України і еміграції”. До нього увійшов “Союз соціалістичних студентів у Львові”, який діяв у 1924-1927 рр. та стояв на радянофільських позиціях.

Припинення бойкоту польських вищих шкіл привело до відродження легальних українських студентських товариств, діяльність яких була перервана боротьбою за український університет. Українська молодь Львівського університету в середині 1920-х рр. створила товариство “Студентська громада”, яке, зокрема, успадкувало майно й приміщення “Профоруса”. У середині та другій половині 1920-х рр. легалізували свою діяльність “Медична громада”, “Правнича громада”, “Основа”, “Ватра”. Ці товариства зосереджували свою діяльність у культурно-просвітній галузі та на матеріальній взаємодопомозі.

Із включенням Буковини до складу Румунії діяльність українських товариств переслідувалася державною владою. За деякий час було відновлено роботу декількох студентських організацій, які, зокрема, опікувались організацією українознавчих курсів. Для координації їх діяльності в 1921 р. було утворено Комітет українського студентства Буковини, що діяв нелегально та підтримував зв'язки з галицькими студентськими організаціями. На середину 1920-х рр. він налічував 120 членів. Наприкінці 1920-х рр. було відновлено діяльність товариств “Запороже” і “Чорноморе”.

Після входження Закарпатської України до Чехо-Словаччини одним із центрів західноукраїнського студентства стала Прага. Тут у 1921 р. було утворено “Союз соціальної помочі Подкарпатських руських студентів”. Спершу його діяльність була маловідчутною; йшло змагання за вплив серед студентів із русофільським студентським товариством “Возрождєніє”. У другій половині 1920-х рр. діяльність товариства було розширено на всю культурно-просвітню сферу Закарпатської України.

У восьмому розділі досліджуються процеси об'єднання фахових студентських організацій та організаційного зміцнення студентського руху в 1930-х рр. На зламі 1920-1930-х рр. на західноукраїнських землях налічувалося близько 3,5 тис. українських студентів. Сила студентської молоді як активного політичного чинника західноукраїнського суспільства в 1930-х рр. зростала. У студентських осередках домінувало переконання про недостатність зосередження зусиль тільки на культурно-просвітньому напрямі та потребу політичної боротьби.

Переломним в історії західноукраїнського студентства став 1929 рік. Антибільшовицькі демонстрації студентів показали безперспективність спроб утвердити серед них радянофільські настрої. Перша і Друга крайові студентські конференції (1929-1931 рр) ухвалили відмовитися від попередніх засад професійної та станової організації студентства, переорієнтуватися на цілеспрямовану роботу в напрямі популяризації національної ідеї. У 1930-их рр. студентство Західної України розгорнуло велику пропагандивну та культурно-освітню діяльність. Українське студентство працювало в тісному контакті з політичними партіями, зокрема з Організацією українських націоналістів.

Координаційним органом цієї роботи став “Союз українських студентських організацій під Польщею”. На середину 1930-х рр. у рамках “Союзу українських студентських організацій під Польщею” працювало майже 700 осіб, із них близько половини вели активну діяльність. Організаційними осередками були загальні сходини членів секцій. Статут Союзу передбачав об'єднання в його рамках винятково тих студентських організацій, які стояли на національно-соборницькій платформі. Діяльність Союзу набула виразного націоналістичного спрямування. На ці ж позиції став “Союз українських студентських організацій Румунії” та “Союз Підкарпатських українських студентів”.

У дев'ятому розділі розглядається доля західноукраїнського студентства в роки Другої світової війни, зокрема несприйняття ним радянизації Західної України та розгортання руху опору нацистському режиму, українське студентське життя в Генеральній губернії. Радянизація вищих навчальних закладах Львова розпочалася в середині жовтня 1939 р., коли було призначене їх нове керівництво. Проводили її здебільшого люди, які не мали належної фахової підготовки та не бажали рахуватися з місцевими умовами, що різко контрастувало з довоєнним галицьким науково-професорським складом.

Із вищих навчальних закладів виключали студентів, яких підозрювали в антирадянській діяльності, або ж лише на підставі їх соціального походження. Усі студентські товариства були визнані “буржуазно-націоналістичними” та “контрреволюційними”. Так, тільки у Львівській політехніці органи НКВС нарахували 15 “фашистських” груп та організацій, а у Львівському університеті - 50. Чимало активістів студентського руху були заарештовані, деякі з них загинули. Громадське життя студентів мало концентруватись у профспілках та комсомольській організації, які, зокрема, активно залучалися до підготовчої роботи по референдуму щодо приєднання західних областей України до УРСР. Повсюдно насаджувалася атмосфера страху, взаємних підозр та репресій за будь-який вияв вільнодумства. На зміну студентській активності прийшла апатія та байдужість.

З початком Другої світової війни та встановленням радянської влади в Західній Україні, значна частина української політичної еліти, а також українського студентства, які виступали проти більшовизму, емігрували. На захід від нового кордону опинилися близько 600 студентів та випускників гімназій. У Кракові перебувала Студентська репрезентація “Союзу українських студентських організацій під Польщею”. Тут відбулося кілька сходин, на яких обговорювались актуальні проблеми студентського руху. Референтура для студентських справ була утворена при Українському центральному комітеті. Референтура допомагала українським студентам виїжджати на навчання до Німеччини, оскільки відновити діяльність деяких факультетів Краківського університету не вдалося. Таким чином зростала чисельність українських студентських товариств “Зарево” і “Мазепинець” у Берліні, “Січ” у Відні, “Української академічної громади” у Празі.

Після окупації німцями Львова в 1941 р. виник “Союз українського студентства”, але він не розвинув діяльності. Німецька влада не була зацікавлена у відновленні діяльності вищих навчальних закладів на окупованих територіях, натомість сприяла фаховому шкільництву. Справа організації українського студентства стала актуальною з весни 1942 р., коли заходами УЦК розпочали свою діяльність Вищі державні фахові курси у Львові. На підставі статуту УЦК був затверджений правильник “Об'єднання праці українських студентів”. Завдання цієї організації полягало в тому, щоб реєструвати та гуртувати всіх українських студентів Генеральної губернії, надавати їм моральну та матеріальну допомогу, виховувати їх як українських громадян, майбутню політичну та інтелектуальну еліту. Об'єднання поділялося на 6 громад, відповідно до вищих навчальних закладів Львова. Голову Об'єднання призначав УЦК, а він, своєю чергою, підбирав собі помічників і голів студентських громад. Ця система управління відрізнялася від попередніх демократичних засад організованого українського студентського руху. У березні 1944 р. “Об'єднання праці українських студентів” (носило ім'я А. Коцка) налічувало близько 2200 членів. Серед них майже не було активістів українського студентського руху довоєнного часу. З відновленням роботи вищих навчальних закладів Львова відродились і деякі довоєнні студентські товариства - “Основа”, “Ватра”, “Медична громада”. Крім громад, при “Об'єднанні праці українських студентів” діяли “Український студентський спортивний клуб”, хор “Бандурист” та “Гурток студенток”. Поза організаційними рамками залишалися близько 600 українських студентів. Діяльність українських студентських товариств зосереджувалась у культурно-освітній сфері.

Діячі українського студентського руху брали участь у проголошенні Української держави у Львові, згодом - у підпільній діяльності ОУН, зокрема в похідних групах; багато з них за це постраждали від рук гестапо. Важких втрат у роки війни зазнав і професорсько-викладацький склад. Чимало українських студентів і середньошкільної молоді вступили до Української повстанської армії, деякі - до дивізії “Галичина”. Наближення фронту та повернення Радянської армії спричинили нову хвилю масової еміграції української студентської молоді на Захід.

У десятому розділі досліджується становище західноукраїнської студентської молоді в роки радянського тоталітаризму. У післявоєнний період на Західній Україні з новою силою розгорнувся ідеологічний наступ сталінізму, який супроводжувався широкомасштабними репресіями, масовими депортаціями, нещадним придушенням будь-яких виявів інакомислення. Вищі навчальні заклади Західної України, у яких зосереджувалася значна частина національно свідомої інтелігенції, стали одним із ключових об'єктів безперервного морально-політичного терору, вишукування “ворогів” і “підозрілих”. Так, лише протягом 1950-1951 рр. УМДБ Львівської області викрило 8 націоналістичних організацій і груп, які складалися зі студентів вищих навчальних закладів; було заарештовано 82 студенти.

Часткова лібералізація політичного режиму в СРСР за М. Хрущова сприяла зміні клімату в середовищі західноукраїнської студентської молоді. На приватних сходинах тут почали обговорюватися нещодавні традиції української визвольної боротьби. У 1962 р. у Львові було створено Клуб творчої молоді “Пролісок”, який об'єднав творчу інтелігенцію та став своєрідним форпостом шестидесятників у Західній Україні. З середини 1950-х рр. виникали підпільні групи, що були тісно пов'язані з попереднім періодом збройної боротьби.

Студентська молодь брала активну участь у всіх опозиційних організаціях, що мали на меті боротьбу з тоталітарною системою та відстоювання українських національних інтересів. Аналіз матеріалів українського підпілля та репресій радянської влади дає підстави стверджувати, що протягом усього повоєнного півстоліття йшлося не про поодинокі випадки студентського невдоволення тоталітарним режимом, а про систематичне формування підпільних організацій і груп, постійну присутність національно-визвольних ідей у свідомості молоді.

Висновки

Протягом ХІХ-ХХ ст. організована діяльність західноукраїнського студентства була частиною загальнонаціонального руху, чинником політичної боротьби. Відтворення історії українського студентського руху дозволяє з'ясувати чимало важливих питань щодо ідейної еволюції західноукраїнського суспільства, формування новочасної національної свідомості, самоврядних підстав та мобілізаційної здатності всупереч владним структурам, що неодноразово змінювалися; з'ясувати механізми взаємодії та взаємовпливів різних чинників і поколінь українського національного руху й заповнити ряд прогалин у дотеперішній системі знань з новочасної історії України та міжнаціональних відносин.

Під українським студентським рухом доцільно розуміти як його організовані форми (гуртки, товариства, організації, об'єднання тощо), так і участь студентів у політичному житті, зокрема у формуванні й діяльності політичних партій та товариств, масових акціях, боротьбі за українську справу у складі військових формувань тощо. У досліджуваний період молодь відігравала роль генератора нових ідей та каталізатора суспільних процесів; суттєво впливала на вироблення й еволюцію політичних програм.

Форми й методи громадської активності студентства змінювалися залежно від систем правління й державної влади на різних етапах історичного розвитку. Однак ключовою підставою студентського руху протягом усього досліджуваного періоду був його вихід за рамки вузькостанових проблем і усвідомлення своєї інтегрованості в актуальну українську політику. Про рівень усвідомлення українською молоддю свого місця й завдань свідчить, зокрема, той факт, що поза межами організованого студентства завжди залишався тільки незначний її відсоток.

Організований студентський рух на західноукраїнських землях сформувався в середині ХІХ ст. під впливом початків українського національного відродження та ідей романтизму і в конституційному полі Австрійської (Австро-Угорської) імперії, що забезпечувало правову підставу для легальної діяльності численних українських студентських товариств та створювало підґрунтя для їх залучення до національного руху й політизації. Створена в “австрійський” період традиція студентського руху обумовила його важливу роль і в наступні періоди, коли державна політика була менш сприятливою. Свідченням тяглості традиції українського студентського руху є, зокрема, незмінні спроби відновлення українських студентських товариств.

Ідейні дискусії в середовищі західноукраїнської студентської молоді в досліджуваний період випливали з тогочасних партійно-політичних поділів суспільства. Домінуючий вплив на ідеологію українського студентського руху мали українські політичні сили національно-демократичного, радикального та націоналістичного спрямування. Незмінну актуальність в ідейних пошуках західноукраїнського студентства зберігала проблема усунення міжпартійних розбіжностей та створення єдиних організаційних осередків.

Суттєвий удар українському студентському руху завдавали репресивні акції влади, які, тією чи меншою мірою, застосовували всі неукраїнські держави. Особливо нищила західноукраїнський студентський рух радянська тоталітарна система, в очах якої молодь Західної України, перейнята традиціями національно-визвольної боротьби, становила серйозну загрозу державній політиці творення єдиного радянського народу. Радянській владі вдалося розгромити організаційні осередки західноукраїнського студентського руху, однак традиція боротьби молоді за національні ідеали постійно поновлювалась, що виявлялось в її участі в опозиційному русі.

У студентських осередках культивувався дух служіння національним ідеалам, готовності до збройної боротьби за їх осягнення та самопожертви. Промовистим свідченням цього стала масова участь українського студентства в національних збройних формуваннях під час Першої та Другої світових війн.

Окрім політичної сфери важливим напрямом діяльності організованої української молоді був культурно-просвітній. Українське студентство влаштовувало культурні заходи, відчити, створювало драматичні та музичні колективи тощо. Культурно-просвітницька діяльність студентства не носила замкнутого характеру, а спрямовувалася передусім на пожвавлення національно-громадського життя українців на провінції. Цій меті також слугували етнографічні мандрівки студентів. Із домагань у просвітній сфері чільне місце у студентському русі займало заснування українського університету у Львові.

Діяльність у студентських товариствах слугувала школою громадянського виховання для багатьох поколінь української національної еліти. Активісти студентського руху доволі часто обіймали провідні становища в національно-політичних осередках. Це, своєю чергою, сприяло налагодженню тісної співпраці й порозумінню між різними поколіннями українських діячів. Промовистим прикладом співпраці була діяльність у першій половині 1920-х рр. Українського таємного університету у Львові, яка потребувала взаємодії та спільних зусиль молодшого й старшого покоління української суспільності. Можна стверджувати, що в українському національному русі проблема “батьків і дітей” ніколи не набувала виразно конфронтаційного характеру. рррррр

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

Український студентський рух на західних землях ХІХ-ХХ ст. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2001. 424 с.

“Ватра” академії. Львів: Державне спеціалізоване вид-во “Світ” при Львівському університеті, 1999. 104 с.

Національний рух студентів Львівської політехніки (друга половина XIX - перша половина ХХ ст.). Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2002. 200 с.

Під трьома окупаціями: Кам'янеччина в Другій світовій війні. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. 173 с.

Волинський щоденник Дмитра Вітовського (1916-1917 рр.). Львів: Видавничий центр Львівського національного університету ім. І. Франка, 2002. 64 с.

“Академічна громада” і проблема українського університету у Львові // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Вип. 6-7. Львів, 2002. С. 260-272.

Студенти в легіоні Українських січових стрільців // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія “Держава та армія”. № 431, додаток. Львів, 2001. С. 21-33.

Організаційне зміцнення студентського руху Західної України (30-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Львівської комерційної академії. Серія “Гуманітарні науки”. Вип. 4. Львів, 2002. С. 46-54.

Зростання національної свідомості українських студентів Львівської політехніки ХІХ ст. // Народознавчі зошити / НАН України, Інститут народознавства. № 2. Львів, 2001. С. 291-296.

“Молода Русь” - ідейне об'єднання українських студентів Галичини (за матеріалами періодичних видань 60-их рр. ХІХ ст. // Українська періодика: історія і сучасність / Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ. Львів, 2002. С. 201-210.

Національно-патріотичний рух студентської молоді Галичини в 1900-1914 рр. // Галичина / Історичний факультет Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Вип. 6. Івано-Франківськ, 2002. С. 79-101.

Українські студенти Львівської політехніки в Другій світовій війні // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія “Держава та армія”. № 451. Додаток. Львів, 2002. С. 38-47.

Національно-патріотичний рух студентської молоді Західної України у 20-30-ті роки ХХ ст. // Ефективність державного управління. Зб. праць Львівського регіонального інституту державного управління Української академії державного управління при Президентові України. Вип. 7. Львів, 2002. С. 101-108.

Зростання організованості українських студентів Галичини (за матеріалами відділів рукописів та рідкісної книги 70-их рр. ХІХ ст.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Вип. 11. Львів, 2002. С. 79-101.

Студентська преса воєнного Львова (1943-1944 рр) // Українська періодика: історія і сучасність / Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ. 2003. С. 183-190.

Перший український емігрант Сполучених Штатів Америки // Дзвін. Львів, 1990. № 10. С. 155.

“Многозаслужений діяч на полі руської літератури і в житю національнім” // Альманах'94 / Львівська академія мистецтв. Львів, 1995. С. 168-169.

Степан Качала - історик, публіцист, громадський політичний діяч // Рогатинська земля: історія і сучасність. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1995. С. 183-186.

Українська мандрівка в Галичині у ХІХ ст. // З історії вітчизняного туризму. Зб. наук. праць / Український інститут туризму. Київ, 1997. С. 32-38.

Академія в лещатах репресій // Воля і Батьківщина. Львів, 1997. Ч. 4 (9/25). С. 42-56.

Кам'янеччина у Генеральній губернії. Німецький окупаційний режим і рух Опору 1941-1944 рр. // Надбужанщина: Історично-меморіальний збірник. Т.4. Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 2002. С.147-203.

Національно-патріотичний студентський рух Львівської академії ветеринарної медицини (кін. ХІХ - серед. 40-х рр. ХХ ст.) // Науковий вісник Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького. Вип. 3 (Ч. 2). Львів, 1999. С. 8-10.

За волю України. Розділ ІІ. Академія в репресіях // Львівська державна академія ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького (1784-2000). С. 709-726.

Воєнні дії на рериторії України в 1941-1944 роках. 50-річчя звільення України від німецько-фашистських загарбників // Посібник з гусанітарної підготовки. (Для військовослужбовців Прикарпатського військового округу). Ч.2: Істроія України. Українське військо: історія. Львів: Управління виховної та соціально-психологічної роботи Прикарпатського військового округу, 1993. С. 81-93.

Воєнні дії на території України в 1941-1944 роках. 50-річчя звільнення України від німецько-фашистських загарбників // Посібник з гуманітарної підготовки. (Для військовослужбовців Прикарпатського військового округу). Ч. 1: Історія України. Українське військо: історія. Львів: Управління виховної та соціально-психологічної роботи Прикарпатського військового округу, 1996. С. 123-138.

Размещено на Allbest.ru