Соціокультурна історія Херсонщини кінця XVIII – початку XX століття за наративною літературою

Аналіз соціокультурних процесів в Херсонській губернії, етнополітичні аспекти колонізації Півдня і Херсонщини. Події з життя краю, викладені в авторських подорожніх записках, присвячених соціальній та культурно-громадській історії Херсонської губернії.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2013
Размер файла 43,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 94(477.7):304.44

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Соціокультурна історія Херсонщини кінця XVIII - початку ХХ ст. за наративними джерелами

Шушляннікова Наталя Володимирівна

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Херсонського державного педагогічного університету

Науковий керівник: Кандидат історичних наук, доцент Сінкевич Євген Григорович, Херсонський державний педагогічний університет, декан історичного факультету, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти:

- Доктор історичних наук, професор Савчук Варфоломей Степанович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри фізики

- Кандидат історичних наук, доцент Андрєєв Віталій Миколайович, Херсонський державний педагогічний університет завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться "27"листопада 2002р. о 13 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд.307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49о 50. м. Дніпропетровськ, вул. Казакова,8

Автореферат розісланий "25" жовтня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

Анотації

Шушляннікова Н.В. Соціокультурна історія Херсонщини кінця XVIII - початку ХХ ст. за наративними джерелами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. Херсонський державний педагогічний університет. Херсон, 2002.-180с.

Дисертацію присвячено аналізу соціокультурних процесів в Херсонській губернії кінця XVIII - початку XX ст. Розглянутий комплекс наративних джерел та охарактеризовані здобутки відчизняної історіографії щодо вивчення проблеми. Досліджена історія міст Херсонського краю, серед яких окремо представлені провідні міста Херсонської губерні: Херсон, Миколаїв, Одеса та колонізаційний рух на Херсонщині, репрезентований троьма потоками колонізації: іноземної, внутрішньої та православно-слов'янської за наративною літературою. На підставі наративної літератури відтворений "дух" та специфіка південної культури, загальні риси мешканців краю, їх етнічний склад та традиції.

Ключові слова: соціокультурна історія, колонізація, наративна література.

Шушлянникова Н.В. Социокультурная история Херсонщины конца XVIII - начала XX ст. в наративных источниках.- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. Херсонский государственный педагогический университет. Херсон, 2002. - 180 с.

В диссертации дан анализ комплекса наративных источников по истории юга Украины, а так же изучены основные этапы развития отечественной историографии по данной проблеме.

Диссертация посвящена анализу социокультурных процессов на Херсонщине в конце XVIII - начале XX ст. В диссертации изучена история становления городов края и рассмотрены колонизационные процессы на Херсонщине освещенные в наративной литературе. Проанализированы письменные источники истории Украины ХІХ ст., среди которых, особое внимание уделяется воспоминаниям, дневникам, дорожным запискам и периодической прессе - как особому жанру наративной литературы. На основе этих источников дан анализ специфики развития южно-украинской культуры, изучены взаимодействия разных этнических групп, прослежены процессы освоения южных земель, выделены основные этапы развития края.

Серьёзное внимание уделяется двум проблемам: становление и рост городов юга Украины и сопутствующие ему факторы; а так же колонизации Малороссии - как прогрессивному процессу освоения и развития южного региона. На основе наративной литературы определяется специфика крупных городов юга: Херсон - второстепенный губернский центр, Николаев - стратегический и географический центр, Одесса - культурный и торговый центр края. Прослеживаются основные этапы социокультурного развития городов, взаимодействие внешних и внутренних факторов в процессе их становления, влияние многонационального состава городского населения на оформление культурных традиций края. В процессе изучения колонизации юга Украины определяется три основных потока освоения региона: внутренняя, православно-славянская и иностранная колонизация, определяются их основные принципы и историческое значение. Так же подаётся характеристика разных этнических групп и их особый вклад в освоение южных земель. На основе изученного демонстрируется специфика общего развития региона, раскрываются причины культурного и промышленного подъёма Херсонщины в ХІХ ст., особенности быта, уклада и традиций жителей края, подчеркивается своеобразие и прогрессивное значение культуры Херсонской губернии на рубеже ХІХ - ХХ веков.

Достаточно большие хронологические рамки исследования (конец ХVIII - начало ХХ ст.) позволяют в комплексе изучить основные проблемы социокультурной истории Херсонщины, а так же проследить и охарактеризовать этапы историко-культурного развития юга Украины ХІХ - начала ХХ вв.

Ключевые слова: социокультурная история, колонизация, наративная литература.

Shushliannikova N.V. Socio-cultural history of the end of the XVIII and the beginning of the XX cent. оf Kherson region in the narrative sources. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Historical Sciences by specialty 07.00.01 - History of Ukraine.- Kherson State Pedagogical University, Kherson, 2002 - 180 p.

The dissertation focuses on the analysis of the processes Kherson gubernia society and its cultural life at the end of the XVIII - beginning of the XX cent. History of the town's development and Kherson region colonial processes based on the narrative literature are characterized. The analysis of specification of progress of the southern Ukraine culture on the basis of interaction of different ethnic groups is given, processes of the southern land's progress are traced, essential stages of progress are distinguished.

Key words: socio-cultural history, colonial processes, narrative sources.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах розбудови незалежної держави, відродження української культури підвищується інтерес до вивчення минулого і зокрема історії рідного краю. Прикметою нашого часу стало поширення краєзнавчого руху, підвищення рівня краєзнавчих досліджень.

У зв'язку із зміною на сучасному етапі взаємовідносин між центром та регіонами, центром та провінцією, новим сприйняттям в політиці та масовій свідомості "регіонів-провінцій", акцент в історичній науці зміщується з вивчення центру (імперського, радянського, пострадянського) на "вивчення регіональних культур, їх взаємозв'язків", а також аналіз впливу природно-географічних, соціоетнічних, геополітичних, історико-культурних факторів на локальні об'єкти.

З наукової точки зору варто зазначити, що історія краю багатша, ніж загальна історія. На конкретному матеріалі певного міста, села, селища, регіону загальні процеси та історичні закономірності проступають опукліше, в подробицях та деталях, з урахуванням особливостей географічного, територіально-адміністративного, етнічного, політичного, психологічного характеру.

Одним з найважливіших та цікавих з економічної, політичної та історичної точки зору регіонів України є Південь. Південна (Степова, Полуденна) Україна здавна привертала увагу дослідників. Дехто з них вважали, що колонізація Півдня України багато в чому нагадує колонізаційні процеси на американському Заході. Представники різних націй та народів, які заселяли ці південні території, завдяки своїй наполегливій праці, боротьбі за виживання, духу свободи та підприємності змогли утворити "новий тип міст", "новий тип економіки", тип "нової людини" - громадянина Півдня.

В сучасному історичному пізнанні відбувається зміщення від акцентів з вивчення соціально-економічної проблематики до соціокультурних досліджень. На матеріалах історичного краєзнавства це означає, що у центрі уваги знаходиться історія міст, населених пунктів з їх мешканцями, господарчою діяльністю, побутом, звичаями, культурними традиціями. Сучасні вимоги до вивчення історії рідного краю передбачають звернення до різних галузей знання - історії господарчої діяльності, торгівлі, історії культури, науки, мистецтва, історії архітектури, політичної історії тощо. Це широке коло проблем об'єднується в єдиному понятті "соціокультурна історія".

В рамках соціокультурних досліджень зараз поширюються такі поняття як "міська культура", "міський культурний простір", "міський" та "сільський спосіб життя", регіональний тип економіки, громадянина, осмислення та вивчення яких можливо завдяки здобуткам широкого краєзнавчого руху, "малої історії", накопиченню великого фактичного матеріалу з історії регіону, області, міста, села, містечка, хутора тощо.

У центрі уваги даного дослідження знаходиться соціокультурна історія Херсонщини кінця XVIII - початку ХХ ст.

Поняття "Херсонщина " в літературі вживається по-різному. Одні автори використовують його у широкому розумінні цього слова, як синонім Херсонської губернії стосовно подій ХІХ - початку ХХ ст. Інші під цим терміном розуміють територію Херсонської області при вивченні історії краю за радянських часів.

Справа в тому, що поняття "край" різне для кожного історичного періоду. Навіть загальноєвропейські та світові проблеми періодизації ніколи повністю не співпадають з конкретною історією. Тим більш історико-просторові уявлення про край свідчать, що "межі, розмір краю міг залежати на певних етапах історії від природно-географічних, адміністративно-територіальних та інших процесів", що у свою чергу впливало "на формування поняття про певну землю, край, регіон чи район, округ, область або повіт, губернію тощо".

Об'єктом дисертаційного дослідження є історія Херсонщини кінця XVIII - початку ХХ століття, як одного з провідних регіонів імперії, із властивими йому різними видами господарчої діяльності та станом культурного життя.

Предметом дослідження є соціокультурна історія краю, яка містить історію виникнення міст, населених пунктів, колонізацію та формування поліетнічного населення регіону за матеріалами подорожніх записок, мемуарів, спогадів та листів.

Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні культурно-історичних процесів Херсонського краю протягом кінця XVIII - початку ХХ століття як особливого регіону на підставі комплексу наративних джерел, що дають можливість врахувати "людський фактор" в історії розвитку та дослідженні регіону.

Для досягнення дослідницької мети автор вважає необхідним розв'язати наступні завдання:

визначити основні етапи розвитку краєзнавчих досліджень з соціально-економічної та культурної історії Херсонщини;

окреслити методологічні проблеми вивчення "регіональної історії", "історичного краєзнавства", "історичного районування" стосовно історії Херсонщини;

проаналізувати стан джерельної бази дослідження, виділити та типологізувати джерела;

висвітлити історію міст і містечок краю, міського населення та "міської культури" Херсонщини на підставі наративної літератури;

охарактеризувати процес виникнення та своєрідні риси "нового типу економіки", "нового типу міст", "нового типу людини" - громадянина Півдня;

показати напрямки та етапи колонізації Херсонського краю, визначити її причини та особливості;

визначити поліетнічний склад населення регіону та його історичне значення в формуванні специфіки південної культури та своєрідності господарського життя.

Методологічною основою дисертації є вивчення різних територіальних одиниць (природно-географічних, адміністративних, історико-культурних, історико-політичних), в основу якого покладено принципи та методика історичного районування.

Т.М. Попова Попова Т.Н. Проблемы категориального аппарата историко-региональных исследований в современной российской историографии. // Записки історичного факультету. Одеса. 2001. - Вип.11. - С. 22-30. виділяє три групи територіальних понять. Перша група - це територіально-адміністративні поняття, такі, як: країна, держава, республіка, область, край, штат, район, губернія, повіт, департамент, земля та ін. Друга - це терміни територіально-географічного характеру: рівнина, долина, міжріччя, узбережжя. Третя невелика група - невизначених понять, наприклад, Приморський край.

Більш докладно в роботі охарактеризовано поняття: регіон, область, край. Під регіоном, як правило, розуміється сукупність сталих географічних, соціоекономічних, історико-культурних та історико-політичних особливостей, що відрізняють одну територію від іншої. Виходячи із схеми історичного районування, запропонованої П.І. Скрипником Скрипник П.І. Історичне районування України.// VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура”: Наукові доповіді та повідомлення. Ч.1. Харків: Рідний край, 1997. - С. 22-25., краєм вищого типу можна вважати Південь України, а Херсонську губернію - територіально-обласною одиницею конкретного історичного періоду (XIX початку - XX ст.), Херсонщину -т.зв. "краєм другого рівня" - "обласним краєм", що дає можливість вивчення територіально-географічних, соціально-економічних та історико-культурних особливостей даного регіону.

Необхідно враховувати і те, що межі територіально-адміністративних одиниць, таких, як губернія та область були різними в різні історичні періоди. Територія колишньої Херсонської губернії включає сучасні Херсонську, Одеську, Миколаївську, Кіровоградську, Запорозьку, Дніпропетровську області. Каховка, яка зараз входить до складу Херсонської області, у попередній період історичного районування належала Таврійській губернії.

В дисертаційному дослідженні використані загальнонаукові методи - аналізу та синтезу, принципи - об'єктивізму, історизму, класифікації та періодизації. Із спеціально наукових методів у роботі застосовані історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемний.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження мають два рівні. Перший містить соціокультурну історію Херсонського краю протягом ХІХ - початку ХХ ст., вивчення якої передбачає звернення до більш ранніх етапів - виникнення населених пунктів - середина XVІІІ ст. Другий вимір містить літературну історію краю, яка починається з першої чверті ХІХ ст. і триває до наших часів.

Географічні межі дисертації на ранніх етапах вивчення соціокультурної історії Херсонщини охоплюють територію Херсонської губернії, згодом у процесі розвитку регіону обмежуються висвітленням історії Херсона, як губернського центру, Одеси, як економічного центру, та Миколаєва, як географічного центру губернії.

Наукова новизна дослідження пов'язана з формулюванням та розробкою проблем соціокультурної історії Херсонщини кінця XVIII - початку ХХ ст. В дисертації визначена специфіка подорожніх записок як особливого жанру наративної літератури та джерел з історії Херсонського краю. В роботі подано характеристику "провінційної преси", охарактерізовані основні етапи її розвитку у регіоні, укладено низку покажчиків преси та спеціальних видань у Херсонській губернії протягом ХІХ - початку ХХ ст. У дисертаційному дослідженні визначені основні потоки колонізації краю, розкрито специфічний розвиток міст, показано етнічний склад населення та певний тип людини - "громадянина Півдня". На підставі вивчення наративних джерел здійснено аналіз особливостей "міської культури", "нового типу економіки" складу населення, "міського способу життя " таких основних центрів регіону, як Херсон, Одеса, Миколаїв.

Практичне значення полягає у подальшому розвитку краєзнавчих досліджень, зокрема розробці соціокультурної проблематики на матеріалах історії Херсонщини. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі у вищій і середній школі, а також матеріали з соціокультурної історії Херсонщини можуть послужити при викладанні курсів історичного краєзнавства, історії краю, історії України, джерелознавства у вищій школі. Матеріали дисертації використовувалися в навчальному процесі в Академічному ліцеї при ХДПУ. Крім того їх доцільно використовувати при підготовці навчально-методичних матеріалів в учбових закладах, а також при організації краєзнавчої роботи і пропаганди здобутків краєзнавства серед учнів та студентів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на науково-методичній конференції "Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку" (Херсон, 1997), Всеукраїнських конференціях "Проблеми регіонального розвитку. Південь України" (Одеса, 1996); "Сучасна історична наука: головні напрямки розвитку" (Херсон, 2000), міжнародній науковій конференції "Внесок поляків у соціально-економічний та культурний розвиток Південної України" (Херсон, 2001), а також на щорічних науково-практичних конференціях Херсонського державного педагогічного університету та Академічного ліцею при ХДПУ.

Структура роботи відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Відповідно до цього дисертація складається із вступу, трьох розділів, які у свою чергу поділяються на підрозділи, а також висновків, списку джерел та літератури і додатків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна теми, визначається предмет та об'єкт дослідження, розглядаються мета і завдання, теоретичне та практичне значення роботи, аналізуються територіальні та хронологічні рамки.

Перший розділ "Культурно-історичні процеси на Херсонщині кінця XVIII - початку XX століття: історіографія та джерела" складається з двох підрозділів.

В першому підрозділі "Історіографія проблеми" розглянуті питання історіографії соціокультурного розвитку Херсонщини протягом ХІХ-ХХ ст. Виділені кілька періодів у вивченні проблеми. Початковий - дореволюційний - характеризується появою перших краєзнавчих досліджень з історії краю, його основних міст: Херсона, Миколаєва, Одеси. Це роботи А. Скальковського Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. Ч.1. Одесса, 1836; Ч.2. Одесса, 1838., В. Яковлева Яковлев В.А. К истории заселения Хаджибея -Одессы. Одесса, 1885., В. Надлера Надлер В.К. Одесса в первые годы ее существования. Одесса, 1893., Г. Ге Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева в устье Ингула. Николаев, 1890., З. Аркаса Аркас З. Начало учреждения Российского флота на Черном море и действие его с 1778 по 1789 год // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1858. - т. VI. - С. 261-309., А. Конощенка Конощенко А. До історії земської школи на Херсонщині. К., 1908., Д. Яворницького Яворницький Д.И. История села Фалиевки-Садовой Херсонской губерни и уезда. СПб., 1892. та багатьох інших. Другий період пов'язаний з активізацією краєзнавчих досліджень з історії Херсонщини у 1920 - на початку 1930-х рр. Для цього підйому було багато зроблено співробітниками ВУАН та місцевими краєзнавцями. У складі Комісії по вивченню історії Полудневої України працювали М.С. Грушевський, М.Ткаченко, В.Юркевич, Д.Кравцов та інші. Також в цей період активно працюють регіональні дослідники (М. Слабченко Слабченко М. Организация хозяйства Украины от Хмельниччины до мировой войны. Одесса, 1922. Т.1., М. Бачинський Бачинский М.П. Головні економічні течії 30-40 років ХІХ ст. на Степовій Україні //Записки одеського при ВУН Товариства. - 1928. - №3., Є. Загоровський Загоровський Е. Очерк истории Северного Причерноморья. Одесса, 1922., С. Сільванський Сильванский С.А. Старый Херсон. Херсон. 1928.). Третій період охоплює радянські часи і відрізняється підвищеною увагою до вивчення економічних стосунків, стану господарства, етнічного складу Півдня України, в тому числі і Херсонського краю. Серед великої кількості досліджень слід виділити роботи О. Дружиніної Дружинина Е.И. Возникновение городов на Юге Украины и в США: общее и особенное //Новая и новейшая история. - 1979. - №2., В. Тимофєєнка, Г. Арш Арш Г.А. Греческая ємиграция в Россию в конце XVIII - начале ХІХ вв.//Советская этнография. - 1969. -№3. - С. 85-95. , М. Авдальяна, І. Ратнера Орлова З.С., Ратнер И.Д. Из истории заселения Херсонщины. Краткий справочник. Херсон, 1993. - 127 с. та З. Орлової. У цей період до вивчення історії Південної України звертаються зарубіжні автори, українські діаспорні історики. Продовжує дослідження Півдня Н. Полонська-Василенко Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в ІІ половині XVIII ст.(1734-1775). Мюнхен, 1960. Ч.1., нові перспективи вивчення визначені у роботах П. Герліхі. Сучасний період у вивченні проблеми з 1990-х pp. характеризується різноманітною тематикою, підвищеним інтересом до людського фактору в історії регіону, його культурного життя, соціоетнічних особливостей. Величезний внесок в разробку цих проблем зробили В. Кабузан, Н. Діанова Діанова Н.М. Особливості виникнення та розбудови міст Півдня України (кінець XVIII - 1 половина ХІХ століття) //Записки історичного факультету. Одеса. 2000. - Вип.8. - С. 118-123. , П. Рилєєв, П. Лаврів та велика кількість місцевих краєзнавців.

У 1990-ті роки починається вивчення соціокультурної історії як спеціальної проблеми, про що свідчать такі праці, як "Етнічна карта Півдня України (соціокультурний та етнополітичний аспекти)" 1996), "Життя етносу: соціокультурні нариси" (1997). У краєзнавчій літературі зявляються нові акценти і теми, яких не було у попередні періоди. Але, як і раніше, у центрі уваги дослідників знаходяться проблеми заселення, культурної та господарчьої колонізації Півдня України. Так, останнім часом до вивчення витоків культури Херсонщини постійно звертаються краєзнавці В. Макарихін, О. Макаренко, А. Мисечко, О. Гайдай, С. Сухопарова та інш. Окрема група робіт присвячена діяльності видатних істориків-краєзнавців минулого (розвідки М. Тригуба, В. Хмарського, С. Абросімової). Важливою складовою краєзнавчих досліджень є поява нових енциклопедичних та довідкових видань з історії Херсонщини, які, систематизуючи історичні розвідки минулого і сучасності, прагнуть до подальшого поширення вивчення соціокультурних проблем. Разом з тим пожвавився інтерес до джерелознавчих проблем краєзнавства, місцевої історії. В роботах Н.В. Шушлянникової розглядаються такі джерелознавчі питання, як роль мандрівних записок та місцевих періодичних видань у вивченні господарчої, соціально-політичної та культурної історії Херсонщини, а також вперше репрезентується вивчення соціокультурних аспектів розвитку краю Шушляннікова Н.В. Історія міст Херсонського краю кін. XVIII - поч. XX ст. за наративними джерелами (навчально-методичний посібник).- Херсон: ХДПУ, 2002.- 42 с. .

В другому підрозділі "Характеристика джерел" досліджується і систематизується комплекс використаних в даній роботі джерел, які поділені на такі основні групи: 1) мандрівні записки; 2) матеріали преси Херсонщини; 3) мемуари, спогади, автобіографічні записки; 4) листування; 5) військово-статистичні огляди губерній.

При аналізі першої групи джерел автором визначена специфіка подорожніх записок, які разом з мемуарами відіграли важливу роль у формуванні історіографічної традиції вивчення історії Півдня України. Охарактеризовані також основні типи авторів подорожніх записок, творчість яких відображає еволюцію цього жанру (В. Зуєв, М. Всеволожський, К. Зеленецький, О.Афанасьєв-Чужбинський Афанасьев-Чужбинский А.С. Поездка в Южную Россию: Ч.1. СПб., 1861, 1863.).

При аналізі другої групи джерел проаналізовані види періодики (газети, журнали, спеціальні видання), визначені основні періоди розвитку преси, газетно-журналістської справи на Херсонщині (20-30 pp. XIX ст.; 70-90 pp. XIX ст; рубіж ХІХ-ХХ ст.). У розділі проаналізовано основні риси провінційної преси (зв'язок з органами місцевого самоврядування, популяризація знань, менший тиск цензури завдяки віддаленості від центру, людський фактор, тобто розпізнавання подій та діячів, переплетіння журналістики з літературою).

Наступна група наративних джерел представлена мемуарними записами та спогадами вищих посадових осіб (Л. Сегюр, П. Левашов, П. Вігель Записки Филиппа Филипповича Вигеля. Ч. 1-7. М., 1891-1893.), жителів міст, купців (А. Шостак Шостак А. Младенчество Одессы. //Одесский вестник. - 1844. - 16, 20 декабря.), літераторів, публіцистів (О. Пушкін, В. Даль, І. Палімпсестов), істориків, краєзнавців (А. Скальковський, Н. Мурзакевич, Е. Тарле), діячів культурно-громадського життя Херсонщини (Ю. Шумський, Б. Лавреньов, С. Егунова-Щербина). Певний інтерес становлять військово-топографічні описи губерній, зокрема Херсонської, укладені О. Шмідтом Шмидт А.А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Херсонская губерня. Ч.1. СПб., 1848..

Другий розділ "Історія міст Херсонського краю кінця XVIII - початку XX століття за наративними джерелами" складається із трьох підрозділів і вивчає соціокультурні процеси південної України на прикладі становлення та специфічного розвитку міст Херсонського краю.

На підставі аналізу наративних джерел - подорожніх записок, спогадів, листування, краєзнавчих досліджень - у другому розділі розкрито особливості виникнення та розвитку значних міст Херсонщини. Підкреслюється, що поява і будівництво нових міст у Новоросії мала не стихійний, а організований характер. Центральний уряд відіграв основну роль у розвитку та будівництві міст Півдня імперії. Міста, які виникали на території Херсонської губернії були трьох видів: адміністративні або військово-стратегічні центри, торгівельні, промислово-торгівельні.

Перший підрозділ "Херсон - губернське місто" розглядає історію виникнення Херсона, основні етапи його економічного та культурного розвитку. На основі описових джерел висвітлюються подробиці його будівництва, подальшого росту, зовнішній вигляд міста, його облаштування, організація освіти, духовне життя, визначається тип міста, спосіб життя його мешканців у різні історичні періоди. Простежується роль Херсона, як губернського центру регіону. Визначаються головні напрямки культурного розвитку міста та їх специфіка. На основі аналізу джерел висвітлено початки та наступні етапи у розвитку Херсону, розкрита роль видатних державних діячів, воєначальників у його будівництві.

В цілому зазначено, що Херсон був типовим губернським центром імперії. Це було затишне місто з чисельними адміністративними установами та різноманітним етнічним складом населення. Основним елементом були українська та російська етнічні групи, які і зумовили слов'янський характер культури міста і спосіб життя його мешканців.

У другому підрозділі "Миколаїв як географічний і стратегічний центр губернії" автором показано, що специфіка Миколаєва була зумовлена його географічним становищем у центрі Херсонської губернії, завдяки чому він став важливим стратегічним пунктом імперії на Півдні та потужною суднобудівною базою Чорноморського флоту. Як свідчать подорожні записки, спомини письменників, вчених мандрівників, які відвідували місто у різні історичні епохи, специфіка його архітектури та занять жителів були зумовлені військово-морським характером міста, в якому більшість населення складали службовці та військові чини морського відомства. Поліетнічний склад населення Миколаєва дав таких видатних представників культури, науки, мистецтва Півдня та Херсонщини, як родини Аркасів і Ге. Навіть відомий діяч українського культурного відродження В.Каразін був похований у Миколаєві Гайдай О.М. Миколаївська українська “Просвіта” у боротьбі за розвиток української освіти на початку ХХ століття. //Записки історичного факультету. Одеса, 1998. - Вип. 8. - С. 145-154.. Серед мешканців міста переважала "російсько-українська помісь". Промисловий характер діяльності міського населення та розташування в Миколаєві Морського відомства зумовило особливості духовного життя міста. У Миколаєві, як свідчать джерела, була досить розвинута система середньої спеціальної освіти, рівень технічного та природничого знання.

Третій підрозділ "Одеса - перлина Херсонської губерні" визначає особливе місце Одеси в історії України. Численні автори, які відвідували Одесу в різні часи, свідомо підкреслюють відмінність Одеси від інших міст губернії і тим більш імперії, вважаючи, що особливу роль у цьому відіграла адміністрація краю та інтереси самих мешканців міста. Разом з тим, багатонаціональне населення Одеси створювало приємне враження у авторів записок та наукових розвідок своєю толерантністю та освіченістю, що набуло певного колориту при вивченні одеської культури.

Особливу увагу у підрозділі приділено характеристиці та опису Одеси - як важливого економічного та культурного центру Півдня, міста-порту. Історія Одеси тісно пов'язана з іменами відомих державних діячів, військових, дипломатів, як О. Суворов, Й. Де Рибас, А. Рішельє, М.С. Воронцов, О. Ланжерон та інші. В численних записках і споминах Одеса з її різноманітним в етнічному плані населенням, де переважали представники грецької та еврейської общини, бурхливою комерційною діяльністю, обговоренням у вищих колах одеського суспільства цін на хліб, з її унікальною архітектурою у стилі "одеського ампіру", бруківками, акаціями та славнозвісним бульваром постає справжньою перлиною Херсонської губернії. Наративні джерела, як ні які інші, передають "дух міста", атмосферу торгівельного центру, де найважливішими були інтереси комерції, торгівлі. Разом з тим, як свідчать джерела, Одеса стає важливим культурно-освітнім центром Херсонської губернії з її училищами, ліцеєм, врешті Новоросійським університетом, насиченим духовним життям одеської інтелігенції, представників різних національностей і мов.

Порівнюючи етнічний склад населення провідних міст Херсонської губерні, і усвідомлюючи значний внесок різних національних груп в процес культурного будівництва краю, в розділі простежується діяльність українсьуої міської спільноти, як активної ланки суспільного життя. За матеріалами наративної літератури створено загальну характеристику діяльності "Просвіт" в Херсоні, Миколаєві та Одесі і розглянуто поширення національного руху та його специфіка для даного регіону.

Значна увага приділяється ролі особи в процесі культурного розвитку Херсонщини. Визначено основні типи мешканців регіону на різних етапах його існуванння, відтворено спосіб життя обивателя та загально-культурну атмосферу, яка панувала в ведучіх містах Херсонської губерні на протязі ХІХ - початку ХХ ст.

Також поза увагою не залишаються економічні аспекти розвитку Херсонщини, які вплинули на загальний рівень культури та історичне значення краю. Особливо зазначається, що суттєві зміни у способі життя населення, рівні освіти та характері інтересів залежили від економічного статусу території і коорденувалися економічними потребами часу. Завдяки стрімкому промисловому розвитку Південь тривалий час зберігає провідні позиції в імперії і залишається в центрі уваги, як особлива культурна одиниця.

Загалом історія міст Херсонщини розглядається у хронологічно-топографічній послідовності. Поза увагою мандрівників та краєзнавців не залишилися і другорядні міста і містечки Херсонщини, такі як, Олександрія, Вознесенськ, Каховка, Овідіополь та ін., кожний з яких мав свої особливості, які і були зафіксовані в джерелах.

Третій розділ "Процес колонізації Херсонщини за наративною літературою" вивчає одне з визначних соціокультурних явищ, і розглядає процес заселення та господарчого освоєння вільних земель держави. У розділі розглядається три потоки колонізації: іноземна колонізація Півдня, православно - слов'янська колонізація та внутрішня колонізація Херсонщини та відтворюється її основні етапи й специфіка.

Перший підрозділ "Іноземні колоністи Півдня" визначає причини, особливості, напрямки та форми колонізаційного процесу на Півдні України. У розділі процес колонізації розглянуто на конкретному історичному матеріалі, який відбився у наративних джерелах. Особливо відмічено, що саме процесу колонізації Херсонщини належить важлива роль у формуванні економічних та соціально-психологічних особливостей регіону.

Крім того зазначено, що колонізаційні процеси на Півдні активізуються наприкінці XVIII ст. Господарче і культурне освоєння Херсонщини відбувалося в двох напрямах: урядова і стихійна колонізація. Урядова, або державно-адміністративна колонізація мала організований характер і передбачала роздачу земель урядом та намісником краю поміщикам, офіцерам, високим посадовим особам, а також іноземцям. Іноземці запрошувалися на новоприєднані землі для їх "господарчого підйому". Наслідком іноземної колонізації було розселення в містах і селах Херсонщини вихідців з різних країн Європи - німців, французів, іспанців, італійців, євреїв та ін., які зробили свій внесок у формування "власного обличчя" Півдня.

Іноземна колонізація Півдня мала кілька потоків. Один з найактивніших потоків - це європейська колонізація, у розгортанні якої виділяються такі віхи, як: 1) 1762р. - початок заселення іноземцями південних територій; 2) 1785 р. - розширення пільг та привілеїв переселенцям з європейських країн; 3) 1804 р. - період виникнення Херсонської губернії та нових правових документів, які закріплювали права іноземних мешканців Півдня і створювали вигідні умови для їх господарської, торгівельної та культурної діяльності. Серед перших європейських поселенців Херсонщини слід назвати шведів, німців, італійців, пізніше французів, іспанців, євреїв, караїмів та інших.

Другий підрозділ "Православно-слов'янська колонізація" розглядає освоєння херсонських земель представниками різних національних груп: болгар, греків, поляків, вірменів, сербів, об'єднати яких стає можливим завдяки внеску, який зробили ці народи до збереження християнської моралі та слов'янських традицій як плідного підґрунтя для подальшого освоєння краю.

Другий потік іноземної колонізації Півдня - це переважно православні і слов'янські переселенці. Серед представників слов'янських народів, які ще у середині XVIII ст. оселилися на Півдні і утворили свої військово-адміністративні формування були серби (Новосербія та Слов'яносербія). Болгарська етнічна група була зосереджена головним чином у аграрному секторі - садівництві, городництві тощо. Поляки належали до вищих та середніх прошарків суспільства, яке склалося на Півдні, і жили переважно у містах. херсонський губернія колонізація соціокультурний

У цілому, слов'янська колонізація мала велике значення у загальній колонізації південних земель. По-перше, це був досить численний потік переселенців. За даними Д. Менделєєва Менделеев Д. К познанию России. СПб., 1907. на 1897р., коли був проведений перепис Російської імперії, в Херсонській губернії мешкали 58,3 тис. слов'янського населення - поляків, болгар, сербів та ін., а на території Південного краю - усього 244 тис. чоловік. По-друге, слов'янські колоністи творили могутню економічну, етнічну та культурну базу для подальшого розвитку регіону. Важливу роль в економічному піднесенні Півдня, портових міст відіграла грецька громада, промислова, торгівельна та банківська діяльність представників цієї громади сприяла встановленню торгово-фінансових зв'язків південних регіонів з центральними губерніями Російської імперії, а також розвинутими країнами Європи, Америки та Азії. Болгарська колонізація Південної України сприяла піднесенню місцевої агрокультури, впровадженню нових засобів та технологій у розвитку садівництва, городництва, ґуральництва.

Греки, серби, болгари, поляки, які протягом століть заселяли південні території Російської імперії, прагнули зберегти свої культурні традиції, що відбивалося у створенні національних шкіл, храмів, середніх навчальних закладів, культурно-громадських установ, газет, журналів, збагачуючи тим самим духовне життя краю, інших народів, які тут мешкали.

У третьому підрозділі "Внутрішня колонізація" підкреслюється, що внутрішня колонізація була найпотужнішим потоком у процесі заселення та господарського освоєння Півдня. Особливої сили колонізація південного регіону набуває наприкінці XVIII ст. У процесі внутрішньої колонізації розрізняються три періоди: 1) 80-90 рр. XVIII ст.- період виникнення нових міст і сіл на Півдні і Херсонському краї; 2) І половина ХІХ ст. - період зростання міст й притоку в них населення з центральних російських та українських губерній; 3) останні десятіліття ХІХ - початок ХХ ст.- період найпотужнішого розвитку регіону.

Внутрішня колонізація була пов'язана з переселенням на Південь різних соціальних груп українського та російського населення - запорозьких козаків, військових поселенців відставних солдат, робітників казенних заводів, державних і поміщицьких селян, втікачів тощо. Дві третини населення краю становили українці і росіяни, які утворювали своєрідну суміш мови, традицій, способу життя та господарської діяльності. На Півдні України, як ні в жодному іншому регіоні, відбувалися процеси природної асиміляції, що сприяло утворенню врівноваженої етнополітичної ситуації в регіоні, вихованню толерантності, віротерпимості, розвитку духовності та культури.

Завдяки процесу "тихої" підприємницької колонізації, що охопили Південні землі наприкінці ХІХ ст., цей регіон перетворився на економічний центр тяжіння усієї України.

В другій половині ХІХ ст. починається період економічного та культурного піднесення Півдня, що було зумовлено промисловим переворотом. Особливості промислового перевороту на Херсонщині полягали в тому, що він відбувався водночас і в промисловості і в сільському господарстві, яке завжди було орієнтовано на ринок, зовнішню і місцеву торгівлю. Торгівля в південних містах набуває високих темпів росту і сприяє утворенню регіонального українського та загальноросійського ринків. Наслідком бурхливого економічного та культурного життя Півдня було виникнення "нового типу економки", "нового типу міст", "нового типу людини".

У третьому розділі визначено, що колонізаційний процес на Херсонщині мав свої причини та особливості. Серед основних причин можна назвати географічне положення регіону, наявність родючих земель, степів і луків, великих річкових систем, які сприяли розвитку торгівлі, рибальства, землеробства. Політичні причини заселення Півдня визначаються геополітичною ситуацією, що склалася у Російській імперії у 2 половині XVIII ст. - російсько-турецькими війнами 1768-1774 рр. та 1787-1791 рр., скасуванням Гетьманщини, зруйнуванням останньої Запорозької Січі. Економічні причини були пов'язані зі зміною торгівельних шляхів, які після приєднання чорноморського узбережжя, були спрямовані до новоутворених міст-портів - Херсона, Одеси, Миколаєва. Російський уряд цілеспрямовано здійснював програму по прискореному заселенню і господарчому освоєнню новоприєднаних територій Південної України.

Урядом Росії багато було зроблено і для організації колонізації краю, залучення переселенців з метою економічного та культурного освоєння регіону.

У висновках викладені загальні підсумки дослідження:

У дисертаційному дослідженні визначені основні періоди вивчення соціокультурних проблем Херсонщини та Півдня України. Перший період припадає на ХІХ - поч. ХХ ст., коли з'являються спеціальні дослідження з історії міст Херсонщини - Херсона, Миколаєва, та Одеси. Це роботи А. Скальковського, В. Яковлева, Г. Ге, А. Конощенка, К. Смолянинова та ін. У дореволюційні часи починається вивчення історії колонізації Херсонського краю в роботах А. Клауса, Л. Падолки. Другий період у вивченні соціокультурних проблем Херсонщини припадає на 20 - поч. 30-х рр. ХХ ст. і пов'язаний з іменами Д. Багалія, Н. Полонської-Василенко, М. Слабченко, Е. Загоровського та ін. Радянський період (сер. 30 - сер. 80-х рр. ХХ ст.) представлений роботами О. Дружиніної, В. Тимофеєнка, І. Гуржія, В. Кабузана та інших. Історія Півдня України та Херсонщини привертає увагу і зарубіжних дослідників П. Герліхі, Ю.Тернопільського та ін. З 1990-х рр. починається новітній період в дослідженні проблеми. В роботах сучасних авторів і місцевих краєзнавців В. Бойко, В. урчина, С. Сухопарова та ін. виявляється інтерес до історії культурного життя, соціального складу, особливостей міст Херсонщини, її видатних постатей, геополітичних особливостей розвитку регіону.

Методологічною основою дисертаційної роботи являються теоретико-методичні питання краєзнавчих досліджень. Важливою проблемою краєзнавчих досліджень є комплекс питань з історичного районування. В межах України традиційно виділяють такі великі історико-географічні регіони, як Слобожанщина, Галичина, Волинь, Поділля, Південь, Крим, тощо. Сучасні дослідники пропонують визначення таких одиниць історичного районування, як край - область - район. Поняття "край", "область", "губернія", бувають різними на різних історичних етапах розвитку певної території.

В роботі докладно проаналізована джерельна база дослідження. Використані наративні джерела поділяються на 5 основних груп: 1) подорожні записки мандрівників, службовців, вчених, приватних осіб; 2) матеріали періодики Херсонщини - газети, журнали, альманахи, спеціальні видання, щорічні календарі; 3) мемуари, спогади, автобіографічні записки, особливості яких зумовлені соціальним походженням, освітою, професійною приналежністю їх авторів; 4) листи високих посадових осіб, військових, дипломатів, приватних осіб, вчених висвітлюють подробиці та деталі повсякденного життя, соціального та культурного розвитку краю, південних міст; 5) військово-топографічні та статистичні описи губерній, що укладалися офіцерами Генерального штабу, дають цікавий матеріал з соціальної та господарчої історії Херсонщини.

Найбільш цікаву групу джерел, використаних в дисертаційній роботі, становлять мандрівні записки. Цінність цієї групи наративних джерел полягає в тому, що на відміну від документальних матеріалів вони дають яскраву, живу картину подій, демонструють особисте ставлення автора до цих подій, висвітлюють цікаві деталі і подробиці. На відміну від краєзнавчих розвідок, записки мандрівників, які не спираються на аналіз джерел, у сутності відтворюють популярну історію краю.

Серед авторів подорожніх записок, присвячених соціальній та культурно-громадській історії Херсонської губернії, можна виділити 3 основних типи: 1) мандрівник-вчений, який описував ці землі з науковою метою на замовлення уряду (В. Зуєв); 2) представник вищих соціальних верств, культурний діяч, письменник, який свої враження під час подорожі подав у вигляді літературного твору (М.С. Всеволожський, І. Долгоруков, П. Сумароков); 3) автор-різночинець, етнограф, журналіст, письменник, подорожні записки якого набувають науково-популярного характеру (К. Зеленецький, О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Дедлов, І. Палімпсестов).

Найчисленнішу групу джерел, використаних у дисертації, становлять матеріали місцевої преси. За видами пресу Херсонщини можна поділити на 3 групи: 1) газети; 2) журнали, альманахи; 3)наукові видання. За місцем друку газети та журнали видавалися в Херсоні ("Копійка", "Юг", "Літопис музею"); Одесі ("Одеський вісник", "Одеська газета", "Новоросійський телеграф"); Миколаєві ("Миколаївський вісник", "Южанин", "Керамічний огляд"); Олександрії ("Відомості Олександрійського повітового земства").

За формою публікації серед матеріалів преси Херсонщини можна виділити: 1) урядові повідомлення; 2) передруки з центральних газет; 3) краєзнавчі статті; 4) репортажі; 5) кореспонденції; 6) матеріали ювілеїв; 7) світська хроніка; 8) рецензії; 9) оголошення тощо. В історії преси та газетно-журнальної справи на Херсонщині визначаються такі періоди: 20-30 рр. ХІХ ст.; 70-90 рр. ХІХ ст.; кін. ХІХ - поч. ХХ ст. вперше охарактеризований образ провінційної преси, місцевої періодики Херсонщини (зв'язок з органами місцевого самоврядування, менший тиск цензури внаслідок віддаленості від центру, курс на популяризацію знань, тісний зв'язок журналістики з літературою, виникнення "безіменної" літератури).

На підставі широкого кола наративних джерел в дисертації проаналізовані особливості виникнення та типи міст Херсонщини. На відміну від США, виникнення нових міст у Новоросії мало організований характер і відбувалося за ініціативою та під контролем центрального уряду. Міста, які виникали на території Херсонської губернії були трьох типів: адміністративно-стратегічні, торгівельні і торгівельно-промислові.

Специфіка появи та роль Херсону, як губернського центру, продемонстровано в визначенні обставин його будівництва, основних етапів розвитку, характеру архітектури, зовнішнього вигляду міста, етнічного складу населення, способу життя його мешканців, стану культури та освіти. Перевага українського та російського населення, офіційний статус Херсона як адміністративного центру губернії, зумовили його слов'янський характер. За характером господарчої діяльності Херсон належав до міст торгівельно-промислового типу.

Миколаїв виникає як стратегічне місто, яке знаходилося у географічному центрі губернії, і стало місцем розташування Морського відомства. Військово-морський характер міста зумовив особливості його економічного та культурного розвитку. Миколаїв виникає і розвивається як основна суднобудівна база Чорноморського флоту, центр спеціальної середньої освіти, орієнтованої на військове виробництво і морську справу, осередок технічних і природничих наук.

Справжньою перлиною Херсонської губернії була Одеса. За видами діяльності та складом населення Одеса належить до міст торгівельного типу. Вигідне географічне положення, різноманітний склад населення, серед якого були переселенці з центральних губерній та іноземці, сприятливе ставлення центру, що знайшло відображення у встановленні режиму вільної торгівлі, - все це перетворювало Одесу на велике торгове місто, центр міжнародної торгівлі. Більш того, вона була не лише найважливішим чорноморським портом, центром зовнішньої та внутрішньої торгівлі, ремісничо-мануфактурного виробництва, але й основним культурно-освітнім осередком краю. Як культурна столиця Півдня і Херсонщини, Одеса уславила себе численними навчальними закладами (Рішельєвським ліцеєм, Новоросійським університетом), славнозвісною оперою, театрами, науковими та культурними закладами. Багатоетнічний склад населення, постійні зв'язки з європейськими країнами, присутність іноземців, віддаленість від імперського центру - все це робило Одесу "європейським містом".

Різноманітні описові джерела (подорожні записки, спомини, мемуари, місцева література, листування та ін.) дають уявлення про особливості, причини, основні напрями та етапи колонізації Півдня і Херсонщини. На відміну від стихійної колонізації американського Заходу, господарче і культурне освоєння Новоросії мало цілеспрямований, організований характер. Російський уряд проводив політику скорішого заселення і господарчого підйому новоприєднаних південних територій. Колонізація Херсонщини відбувалася у формі урядової та народної колонізації.

Урядова колонізація також мала різновиди: поміщицька (яка передбачала роздачу землі поміщикам, царським фаворитам, високим урядовцям, офіцерам) та іноземна. Іноземна колонізація включала кілька потоків переселенців, що запрошувалися на південні землі російським урядом. Європейські переселенці - німці, шведи, французи, іспанці, італійці, євреї почали освоєння Херсонщини наприкінці XVIII - поч. ХІХ ст. Поряд з європейською колонізацією розгортається і слов'янсько-православна колонізація, тобто переселення на Південь болгар, поляків, сербів, греків.

Найбільш масовою і потужною була внутрішня або народна колонізація краю, яка характеризувалася переселенням з центральних губерній поміщицьких і державних селян, кріпаків-втікачів, запорозьких козаків, відставних солдатів, ремісників, дрібних торговців, міщан та ін. В результаті складних колонізаційних процесів, що відбувалися на Півдні, в соціокультурній історії краю, в тому числі і на Херсонщині, виникають "новий тип економіки", "новий тип міст", "новий тип людини".

Економічні, геополітичні, культурні особливості розвитку Півдня мають не лише історичний інтерес. Особливості цього регіону цікавлять політологів, соціологів, політиків, які шукають в історії краю відповідь на сучасні питання міжетнічних відносин, державного управління, механізмів взаємодії центру та регіону.

Південь України привертає увагу сучасних фахівців і політиків поліетнічним складом населення, різноманітністю політичних культур, менталітету, вірообрядовості, господарських традицій, духовних цінностей, впливом російської мови і культури на український етнос краю і зокрема на національні меншини. Етнополітична ситуація, що склалася в наш час на Півдні України, дуже своєрідна.

На сучасному етапі у цьому регіоні мешкають представники більш як 100 національностей і народностей. Більшість населення Півдня складають українці - 54,6%, за ними йдуть росіяни - 27,4%, потім болгари - 6,3%, євреї - 2,6%, а також поляки, білоруси, чехи, албанці, греки та ін. Останнім часом проводяться заходи по облаштуванню німецьких сімей, що були депортовані, а зараз повертаються і розселяються в Березовському, Овідіопольському, Комінтернівському районах Одещини. З одного боку, дружні стосунки з сусідами поширює рухомість населення Півдня. З іншого, багатоетнічний склад населення цього регіону сприяв "утвердженню духу толерантності, виваженості у відносинах між людьми різної національності". У цілому, Південь України є "своєрідною лабораторією по вивченню етнополітичних та етнокультурних процесів, пошуку найбільш прийнятих та дійових форм і методів гармонізації міжнаціональних відносин".

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.