Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Громадські і приватні вищі навчальні заклади в Україні (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.)»

07.00.01 - історія України

Удовицька Тетяна Анатоліївна

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія”, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Астахова Катерина Вікторівна,

Харківський гуманітарний університет

“Народна українська академія”,

професор кафедри історії і політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Танцюра Василь Іванович,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

професор кафедри українознавства

кандидат історичних наук, доцент

Рябченко Ольга Леонідівна

Харківська державна академія міського господарства,

завідувач кафедри історії України

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства

освіти і науки України, кафедра історії України, м. Донецьк

Захист відбудеться 31 січня 2003 року о 16.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ІV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 30 грудня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Початок ХХІ століття характеризується унікальним для історії світової цивілізації зростанням ролі освіти у цілому і вищої освіти зокрема. Відбувається активний пошук оптимальних форм і моделей отримання вищої освіти в умовах переходу до інформаційного суспільства. Загальносвітові тенденції розвитку освіти, а також кардинальні політичні, соціально-економічні зміни обумовили шляхи реформування вищої школи України, яка зазнала кардинальних змін після 1991 року.

Інноваційні процеси, що відбуваються в освіті України вплинули на зростання інтересу дослідників, перш за все істориків.

Поява на початку 90-х років ХХ ст. в системі вищої освіти України навчальних закладів недержавної форми власності викликала інтерес до їх історії. Сучасні вузи недержавної форми власності вважаються новими, але історикам добре відомо, що в дореволюційний період вже існували подібні форми вищіх навчальних закладів.

Вивчення історії виникнення і діяльності закладів такого типу дозволяє порівняти процеси, що відбувалися у вищій освіті України в дореволюційний період, з тенденціями розвитку освіти на нинішньому етапі. Тим більше, що в Україні формування цього освітнього сектора як наприкінці XIX - на початку ХХ століття, так і на сучасному етапі відбувалося досить динамічно.

Дослідження етапів становлення системи вищої освіти України сприяє, з одного боку, формуванню національної свідомості, з іншого - дає ключ до прогнозування наслідків тих заходів, що провадяться в системі вищої освіти на сучасному етапі.

Аналіз історії діяльності вищих навчальних закладів різних типів і форм дозволить використати уроки минулого в сучасних умовах задля врахування цього досвіду при подальшому формуванні національної системи освіти.

Важливим для розуміння суті досліджуваного явища є уточнення головної категорії, що вживається автором. Йдеться про "громадські і приватні вищі навчальні заклади". Ця категорія використовується, якщо мова йде про Україну останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст., а категорія "вузи недержавної форми власності" вживається відносно сучасного етапу їх діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась в рамках розробки проблеми "Формування інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти", затвердженої Міністерством освіти і науки України як комплексна наукова тема Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” (державний реєстраційний № 0199.V.004470).

Об'єкт дослідження - вища освіта в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.

Предмет дослідження - виникнення та розвиток громадських і приватних вищих навчальних закладів як складової частини вищої освіти України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.

Мета дослідження. Дослідити історію виникнення, становлення і розвитку громадських та приватних вищих навчальних закладів як складової частини вищої освіти України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, визначити особливості їх діяльності. Зокрема, поставлені такі дослідницькі завдання:

- проаналiзувати стан i ступiнь дослiдження проблеми в iсторiографiї, з'ясувати рiвень її науково-теоретичного узагальнення;

- визначити об'єктивні та суб'єктивні передумови і причини виникнення й розвитку в Україні громадських і приватних вищих навчальних закладів; показати, що їх поява була однією з тенденцій розвитку системи вищої освіти України в досліджуваний період;

- простежити процес виникнення, становлення і розвитку громадських і приватних вищих навчальних закладів та розробити періодизацію їх діяльності;

- показати специфічні функції громадських і приватних вищих навчальних закладів;

- виділити системні характеристики й особливості діяльності досліджуваних вищих навчальних закладів;

- визначити роль і місце цих навчальних закладів у вищій освіті України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.

Територіальні рамки дослідження. У роботі досліджувалися процеси розвитку вищої освіти в межах дев'яти українських губерній, які перебували у складі Російської імперії наприкінці XIX - на початку ХХ століття. За основу взяті провідні центри вищої освіти того періоду: Київ, Харків, Одеса, Катеринослав. Саме тут, внаслідок низки об'єктивних і суб'єктивних причин, виникли громадські і приватні вищі навчальні заклади.

Хронологічні рамки: кінець ХІХ - початок ХХ століття. Період характеризується значними соціально-економічними і політичними змінами в країні, що призвели до структурних та змістовних перетворень в освітній сфері, однією з яких була поява громадських і приватних вищих навчальних закладів. Дослідження доведене до 1917 року, коли внаслідок відомих революційних подій відбулися докорінні зміни всієї системи освіти України, а також був покладений кінець повноцінному функціонуванню громадських і приватних вищих навчальних закладів.

Наукова новизна дисертації. Дане дослідження є одним з перших, у якому аналізується й узагальнюється історія виникнення, становлення і розвитку громадських і приватних вищих навчальних закладів в Україні, які відіграли значну роль в освітній системі на рубежі XIX - ХХ століть. Зокрема: навчальний заклад громадський приватний

- запроваджено у науковий обіг і пропонується визначення поняття “громадські і приватні вищі навчальні заклади”. За авторським трактуванням, “громадські і приватні вищі навчальні заклади” - це вищі навчальні заклади, що виникли в Російській імперії в середині ХІХ ст. (а в Україні - такі, що з'явилися в останній чверті ХІХ ст.) з ініціативи й за активної участі інтелігенції, фінансової підтримки громадських організацій і приватних осіб, визнані і зареєстровані державними органами;

- вперше запропонована періодизація діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів. Доведено, що їх поява була помітною тенденцією розвитку вищої освіти в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття;

- з'ясовано, що під час свого функціонування громадські і приватні вищі навчальні заклади перетворилися на важливу складову вищої освіти України;

- встановлено, що громадські і приватні вищі навчальні заклади мали специфічні соціальні функції, що сприяло демократизації, фемінізації студентського контингенту та інтелігенції в цілому;

- з принципово нових позицій оцінено роль громадських і приватних вищих навчальних закладів у розвитку вищої освіти України шляхом виділення інноваційної сутності їх діяльності. Показано, що інноваційність діяльності цих вузів полягала, швидче, не у площині педагогічних новацій, а в площині вирішення соціальних проблем того часу;

- доведено, що наявність у структурі вищої освіти України громадських і приватних вищих навчальних закладів мала дискретний характер внаслідок політичних подій, і сучасні вищі навчальні заклади недержавної форми власності - явище не нове і має історичні корені.

Методологічною основою дослідження стали принципи об'єктивності, історизму та діалектичного підходу до вивчення явищ. Для виконання поставленої мети автор використала загальнонаукові методи аналізу, класифікації, а також спеціально-історичні методи: статистичний, порівняльно-історичний, історико-генетичний та хронологічний, структурного та термінологічного аналізу.

Практичне значення дослідження. Основні положення роботи можуть бути використані у вивченні історії України в цілому і вищої освіти зокрема; у підготовці підручників і навчальних посібників, наукових праць відповідної проблематики; у читанні навчальних курсів з історії України, спецкурсів з історії української духовно-культурної спадщини.

Висновки та узагальнення, зроблені в даному дослідженні, можуть використовуватися в процесі подальшого реформування системи вищої освіти. Дослідження може виявитися корисним і для управлінської ланки освітян, керівників освітніх структур, насамперед недержавної форми власності. Висновки і пропозиції, зроблені в роботі вже використані Асоціацією навчальних закладів України недержавної форми власності та її Північно-східним відділенням.

Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії і політології Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія", доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня: "Удосконалення концепції приватної освіти в Україні та проблеми організації науково-дослідної роботи в приватних вузах" (Харків, 1995); "Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної освіти: досвід і перспективи розвитку" (Чернівці, 1998); "Перспективи вищої школи в недержавному секторі вищої освіти" (Ростов-на-Дону, 1999); "Актуальні проблеми світової й української історії у працях молодих істориків" (Харків, 2000, 2001).

Результати наукових пошуків автора викладені в 20 опублікованих і депонованих роботах, загальним обсягом 6 друкованих аркушів, серед яких: 4 статей у фахових виданнях, 3 статті у наукових виданнях, розділ колективної монографії (у співавторстві), 12 опублікованих матеріалів і тез виступів на науково-практичних конференціях, у довідково-бібліографічних виданнях з історії та проблем вищої школи.

Проблема дисертаційного дослідження відпрацьовувалась під час реалізації експерименту "Інноваційні шляхи і методи оновлення системи освіти в Україні" (на матеріалах Харківського регіону), який здійснюється з 1998 року Головним управлінням освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації, Національним університетом "Харківський політехнічний інститут" і Харківським гуманітарним університетом "Народна українська академія", що дозволяє вивчати ефективність діяльності вузів різних форм і типів.

Деякі узагальнені матеріали дослідження були використані і при створенні музею Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” - першого в Україні музею історії навчального закладу недержавної форми власності.

Структура дисертації. Робота побудована відповідно до традицій історичного дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Обсяг дисертації складає 185 сторінок машинопису, з них основна частина - 156 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв'язок з науковою програмою, вказано на об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, визначено хронологічні й територіальні рамки роботи, її наукову новизну, практичне значення та апробацію, розкрито структуру виконаної роботи.

Перший розділ "Історіографія і джерельна база дослідження" - складається з двох підрозділів і містить аналіз історіографії проблеми, огляд основних джерел, використаних у дослідженні, характеристику їх інформаційних можливостей.

Вивчення діяльності вищої школи в дореволюційний період має міцну історіографічну традицію, що сформувалася в основному в радянські часи. Історіографія проблеми становлення громадських і приватних вищих навчальних закладів на рубежі ХІХ-ХХ століть на цьому фоні виглядає набагато слабкішою. У науковій літературі досліджувались окремі аспекти діяльності громадських і приватних вузів, але спеціальних робіт, присвячених історії виникнення і розвитку цих навчальних закладів в Україні, до цього часу немає. Інтерес до історії громадських і приватних вищих навчальних закладів визначається нерівномірністю, що пояснюється дискретним характером явища.

Обсяг дореволюційної літератури невеликий і має переважно довідковий, науково-популярний, мемуарний, або оглядовий вигляд, тобто більш джерелознавчий характер. Дореволюційна література з теми представлена історичними хроніками діяльності окремих вищих навчальних закладів.

Цю групу доповнюють праці з історії окремих факультетів досліджуваних вищих навчальних закладів. Зазначені роботи достатньо специфічні, оскільки мають риси як джерела, так і історичного дослідження. Їх інформаційне наповнення дозволяє простежити історію виникнення нового навчального закладу, процес його становлення і розвитку.

На початку ХХ століття з'являється значна кількість історично-довідкових видань про вищі навчальні заклади. У цій групі виділяються роботи Д. Марголіна, які містять елементи історичного дослідження. Так, Д. Марголін наводить характеристику структури вищої освіти в період, що вивчається, в якій виділяє вищі жіночі курси, як окремий тип вищого навчального закладу. Крім цього, Д. Марголін присвятив спеціальний історичний нарис Київським вищим жіночим курсам, де наводиться цінний фактичний матеріал.

Широке коло робіт з проблем приватної ініціативи в галузі створення навчальних закладів представлене відомими дослідниками проблем освіти дореволюційного періоду Г. Фальброком і В. Чарнолуським. У своїх роботах вони підійшли безпосередньо до визначення функцій приватних навчальних закладів.

Проблеми становлення і розвитку приватних навчальних закладів аналізував і М. Сперанський, який підкреслював значну роль у цьому процесі представників інтелігенції.

Таким чином, у дореволюційний період висвітлювалися певні аспекти діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів, але узагальнюючої праці з історії виникнення, становлення та розвитку цих вузів створено не було.

У радянський час досить активно вивчалась історія і діяльність вищих навчальних закладів, але в 1930-1950-ті роки у радянській історіографії спеціальних робіт, що досліджували б комплексно або ж аспектно історію громадських і приватних вищих навчальних закладів, також не було. Лише на початку 1960-х років з'являється декілька робіт М. Михайлової, в яких аналізуються специфіка діяльності середніх громадських і приватних навчальних закладів. Певні концептуальні підходи, виділенні в її роботах, цілком прийнятні і для дослідження історії вищих приватних навчальних закладів.

У 1980-х на початку 1990-х років з'явилась низка праць, в яких фрагментарно відбивалися різні сторони діяльності досліджуваних вищих навчальних закладів. Так, Є. Дніпров підкреслює, що історія приватної освіти є найменш дослідженою в загальній історії освіти кінця XIX - початку XX ст. У монографії під його редакцією вперше виділяються основні типи громадських і приватних вищих навчальних закладів, робиться висновок про значення цього сектора вищої школи для розвитку системи вищої освіти взагалі, підкреслюється, що "наприкінці XIX - на початку XX ст. "вільна" вища школа сформувалася в професійно-диференційовану, динамічну систему, що за темпами розвитку обігнала державну…". В. Лейкіна-Свирська, визначаючи роль інтелігенції в розвитку суспільства на початку ХХ століття, підкреслює, що "характерним для цього періоду було особливе пожвавлення приватної і громадської ініціативи у створенні училищ, у тому числі і вищих за різними спеціальностями". Велике значення для оцінки діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів в Україні мало віднесення В. Лейкіною-Свирською Київських та Одеських вищих жіночих курсів до великих вузів першого розряду з чималою кількістю слухачок. Ця теза підкріплена численними архівними даними про кількість студентів у цих навчальних закладах, що створює аргументацію для спростування тверджень сучасної історіографії щодо периферійного характеру цих вузів.

Серед робот зазначеного періоду виділяється дисертаційне дослідження І. Малінко, присвячене становленню вищої жіночої освіти в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. На її думку, головними навчальними закладами, в яких жінки могли отримати вищу освіту, були навчальні заклади, створені громадською і приватною ініціативою.

З середини 90-х років ХХ століття розпочався новий етап у розвитку історіографії вищої школи кінця ХІХ - початку ХХ століття. Цей етап характеризується розширенням досліджень діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів. Причиною цього стала поява вузів такого типу у структурі вищої освіти практично всіх держав пострадянського простору.

Значний внесок у вивчення цієї ланки системи вищої освіти був зроблений А. Івановим. У його дослідженнях аналізується специфіка формування студентського контингенту громадських і приватних вузів, що дозволило зробити висновки про специфічні соціальні функції досліджуваних навчальних закладів.

Для періоду 1990-х рр. характерна поява значної кількості досліджень з історії вищої освіти в України як загалом, так і окремих її ланок. Так, у монографії Є. Степановича аналізується процес становлення одного з напрямів вищої освіти через аналіз діяльності як державних вузів (технологічного в Харкові, політехнічного у Києві, гірничого в Катеринославі), так і вузів, створених громадською ініціативою, а саме - комерційних інститутів у Києві і Харкові. Відмінною рисою останніх автор вважає їх органічний зв'язок із виробництвом.

Для сучасної української історіографії характерний інтерес до окремих аспектів діяльності як громадських і приватних вищих навчальних закладів наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть, так і сучасних вузів недержавної форми власності. Важливими проблемами, що привертають увагу дослідників, є роль і місце громадської і приватної ініціативи в розвитку освіти в Україні наприкінці ХІХ століття, соціальні функції приватних вищих навчальних закладів.

Історіографічний огляд проблеми дає підстави для висновку про те, що історія виникнення і діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів в Україні поки що комплексно не вивчалася. У науковій літературі наявне лише фрагментарне дослідження окремих аспектів цього соціокультурного явища. Суттєвим недоліком історіографії громадських і приватних вищих навчальних закладів є відсутність виділення інноваційної сутності цих освітніх установ, специфіки їх діяльності, ролі й місця в системі вищої освіти, розвитку суспільства в цілому. Отже вибір теми дисертаційного дослідження був зумовлений необхідністю розв'язання цих питань.

Джерельна база дослідження багата і достатньо різноманітна. Головний масив джерел, використаних у дисертації, можна розділити на декілька груп. Першу групу утворюють законодавчі акти, які регламентували функціонування громадських і приватних вищих навчальних закладів.

До другої відносяться матеріали і документи, що утворились в процесі діяльності досліджуваних вищих навчальних закладів, а саме: статути і положення навчальних закладів; щорічні звіти вузів. Найбільш повними і регулярними з них можна вважати звіти Одеських вищих жіночих медичних курсів, Харківських жіночих курсів Товариства взаємодопомоги трудящим жінкам, які не тільки повністю збережені, а є змістовними та інформативними; алфавітні списки студентів у вигляді залікових та екзаменаційних відомостей студентів, переліків особових справ, складених за роками вступу студентів до навчального закладу; власні періодичні видання досліджуваних вищих навчальних закладів, у яких відбилася різноманітна діяльність цих установ, насамперед наукова та позанавчальна. Більшість цих документів містяться у комплексних архівних фондах навчальних закладів, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Києві, Київському міському архіві, Державному архіві Дніпропетровської області, Державному архіві Харківської області, Державному архіві Одеської області. Найбільш об'ємними та інформативними фондами, на думку автора, є фонди Одеських вищих жіночих курсів, Одеських вищих жіночих медичних курсів, Харківського жіночого політехнічного інституту Південноросійського технологічного товариства, Катеринославського приватного політехнічного інституту та інших.

Третю групу джерел утворюють матеріали місцевого діловодства, а саме листування з попечителями навчальних округів, губернаторами.

Четверту - статистичні збірники, матеріали статистичних переписів та обстежень студентства. Особливий інтерес являє Харківський студентський перепис, в якому наводяться дані про студентський контингент Харківського університету, Харківського ветеринарного інституту і Харківських вищих жіночих курсів.

П'яту групу складають матеріали особистого походження. При вивченні проблеми були використані документи з особистих фондів проф. М. В. Довнар-Запольського - директора Київського комерційного інституту, В. Я. Данилевського, який очолював Харківський жіночий медичний інститут, Н. М. Бубнова - проф. Університету Св. Володимира в Києві, який здійснив докладний аналіз стану і діяльності вищих жіночих курсів А. В. Жикуліної у Києві.

Окрему, шосту групу джерел являють собою довідкові видання, в яких міститься докладна інформація про усі вищі навчальні закладі, як державні, так і приватні та громадські. На основі цих видань у роботі був визначений процес зміни чисельності громадських і приватних вищих навчальних закладів.

Обсяг та різноманітність джерельної бази свідчать, що вона досить достовірна і достатня для розкриття теми.

У другому розділі "Виникнення та становлення громадських і приватних вищих навчальних закладів в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття" проаналізовані передумови і причини появи, процес виникнення і розвитку громадських і приватних вищих навчальних закладів, розроблена періодизація їх діяльності. У розділі зазначено, що вища школа кінця ХІХ - початку ХХ століття знаходилася на перехресті багатьох культурно-історичних, соціально-економічних і суспільно-політичних процесів, які не могли не позначитися на її розвитку. Під впливом цих факторів у досліджуваний період у розвитку вищої освіти виявилися певні тенденції, однією з яких було збагачення вищої школи новими ланками, а саме появою вищих навчальних закладів нових форм і типів - громадських і приватних.

Підсистема громадських і приватних вищих навчальних закладів у структурі вищої освіти України склалася не одразу. Для більш чіткого уявлення цього процесу в роботі виділяються основні етапи виникнення і діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів.

Перший етап (1878-1905 рр.) - від відкриття перших Вищих жіночих курсів у Києві (у 1878 р.) до початку легітимізації новостворених вищих навчальних закладів, а саме затвердження в грудні 1905 р. доповіді міністра народної освіти, яка офіційно дозволяла відкриття "приватних" навчальних закладів - етап виникнення нових вищих навчальних закладів.

Другий етап (1906-1911 рр.) - від легітимізації нових вузів до виходу Закону 19 грудня 1911 року, тобто етап становлення, розвитку і зміцнення позицій громадських і приватних вищих навчальних закладів.

Третій етап (1912-1917 рр.) - від перших випусків спеціалістів і отримання ними повноцінних юридичних прав до революційних перетворень 1917 року. Етап активної діяльності громадських і приватних вузів і визнання прав їх випускників.

Аналіз етапів виникнення і розвитку громадських і приватних вищих навчальних закладів дозволяє виділити у цьому процесі такі тенденції:

- динамічний розвиток нових вищих навчальних закладів, який виявився як у збільшенні їх чисельності, опануванні нових напрямів підготовки фахівців, так і у внутрішньому розширенні - формуванні і збільшенні структурних елементів вузів, факультетів, відділень, навчально-допоміжних підрозділів;

- поступове їх розширення в основних центрах вищої освіти України - Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі;

- збільшення кількості студентів і підготовлених фахівців.

Громадські і приватні вищі навчальні заклади були досить різноманітні за змістом навчальної діяльності. У структурі цього сектора вищої школи виділяються такі групи вищих навчальних закладів: інженерні, педагогічні, медичні, комерційні інститути, навчальні заклади, що готували фахівців у галузі мистецтва.

Проведений у розділі аналіз дозволяє зробити висновок, що більшість вузів були створені за матеріальної підтримки громадських організацій і здійснювали підготовку фахівців як з традиційних, так і з нових спеціальностей. Так, відкриття Київської та Одеської консерваторій стало можливим завдяки активній участі Імператорського Російського музичного товариства; Харківський жіночий медичний інститут був створений зусиллями членів Харківського медичного товариства; Харківські вищі жіночі курси були відкриті при Харківському товаристві взаємодопомоги трудящим жінкам. Разом з цим, багато нових вищих навчальних закладів, що виникали, не змогли повною мірою розгорнути свою діяльність з причин недостатньої матеріальної бази, відсутності необхідного професорсько-викладацького складу.

У третьому розділі "Громадські і приватні вищі навчальні заклади як складова частина вищої освіти України на рубежі ХІХ-ХХ століть" виділяються суттєві риси і специфічні функції громадських і приватних вищих навчальних закладів, особливості їх діяльності. У розділі відзначається, що було б методологічно невірно вивчати історію і аналізувати діяльність громадських і приватних вузів без урахування їх тісного зв'язку з державним сектором вищої освіти. Разом з тим громадські та приватні вищі навчальні заклади мали й низку суттєвих відмінностей від державних. Крім освітніх, вони виконували й інші функції, які залишалися нереалізованими державною системою вищої освіти, а саме - надавали можливість отримати вищу освіту соціальним групам, які мали станові, статеві та національні обмеження в цій сфері.

Для більш повного з'ясування ролі і місця громадських і приватних вищих навчальних закладів у розвитку вищої освіти України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть в розділі визначається їх інноваційна сутність, яка, виявилась у наступному:

- громадські і приватні вузи (за організаційними формами) були принципово новим типом вищих навчальних закладів, їх виникнення і діяльність ліквідували монополію держави на вищу освіту;

- у цьому секторі вищої освіти було повною мірою реалізоване спільне навчання чоловіків і жінок;

- у громадських і приватних вищих навчальних закладах, а саме в Київському і Харківському комерційних інститутах, провадилася підготовка за новим напрямом освіти - економіко-правовим, який до цього не здійснював жоден державний вуз;

- саме у цьому секторі вищої школи з'явилися перші самостійні вищі медичні навчальні заклади у вигляді вищих жіночих медичних курсів у Києві, Харкові, Одесі, які потім перетворилися на медичні інститути; до цього медична освіта в Україні була представлена тільки медичними факультетами університетів;

- реалізація специфічних функцій громадських і приватних вищих навчальних закладів сприяла демократизації, фемінізації студентського контингенту, а отже, й інтелігенції в цілому.

У розділі проаналізовано процес легітимізації громадських і приватних вищих навчальних закладів. Правову основу створення і діяльності таких вузів складали законодавчі акти або відомчі розпорядження. Ці документи, як правило, не мали загального характеру, а стосувалися питань, пов'язаних з діяльністю окремих навчальних закладів, прав і статусу їх випускників.

На основі вивчення широкого кола архівних джерел, проведено аналіз внутрішнього життя громадських і приватних вищих навчальних закладів, який дозволив виділити такі особливості їх діяльності:

- внутрішня організаційно-управлінська структура цих вузів була в цілому аналогічною державним;

- у процесі навчання керівництво громадських і приватних вищих навчальних закладів орієнтувалося на навчальні плани і програми державних вузів. У зв'язку з цим можна стверджувати, що студенти громадських і приватних навчальних закладів отримували той самий обсяг знань, що і студенти державних вузів;

- істотно відрізнялися програми, навчальні плани комерційних вищих навчальних закладів, які мали інноваційний характер, оскільки підготовка фахівців такого профілю здійснювалася вперше;

- становлення громадських і приватних вищих навчальних закладів ускладнювалося проблемами формування необхідної матеріальної бази, що було найскладнішим серед інших проблем розвитку;

- специфічним був і процес формування професорсько-викладацького штату досліджуваних навчальних закладів, значну частину якого складали професори і викладачі державного сектора вищої освіти, в першу чергу університетів Києва, Харкова, Одеси. Необхідно зазначити, що у новостворених закладах працювали відомі вчені і педагоги, а саме - Д Багалій, Л. Писаржевський, М. Сумцов, С. Русова, В. Данилевський та інші, які забезпечували високий рівень викладання.

У розділі доведено, що за досить короткий період своєї діяльності більшість громадських і приватних вищих навчальних закладів перетворилася на повноцінні освітні установи з усіма необхідними складовими елементами вузу, що дозволило їм успішно провадити підготовку фахівців.

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження.

Вища освіта в Україні пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, в якому виділяється декілька періодів, найбільш значущих для її становлення. До такого етапу можна віднести період кінця ХIХ - початку XX століття, коли під впливом політичних і соціально-економічних перетворень у суспільстві система вищої освіти зазнала суттєвих змін, що виявилися у формуванні низки принципово нових тенденцій її розвитку. Однією з таких тенденцій було виникнення громадських і приватних вищих навчальних закладів.

За достатньо короткий термін своєї діяльності громадські і приватні вищі навчальні заклади зайняли свою нішу в системі вищої освіти. Ці освітні установи відчутно посилювали вже існуючі ланки освіти - педагогічну, медичну; доповнювали відсутні - економіко-комерційну, музичного мистецтва; пом'якшували наслідки охоронних обмежень доступу до вищої освіти певних категорій молоді. Таким чином, головними функціями громадських і приватних вищих навчальних закладів на межі ХІХ-ХХ століть стали підготовка кваліфікованих фахівців з нових і традиційних спеціальностей, пом'якшення соціальних проблем.

Завдяки появі нового громадського і приватного сектора вищої школи було покінчено з монополією держави в цій галузі, що відкрило реальний шлях виходу освіти з кризи. Значення цього культурного феномена важко переоцінити.

Вивчення досвіду діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів і його впровадження в практичну діяльність сприятиме більш ефективному функціонуванню вузів недержавної форми власності на сучасному етапі.

Основні положення і висновки дисертації викладені авторкою в таких публікаціях

1. Коваленко Т.А. Некоторые аспекты историографии и источниковедения частного образования // Учен. зап. Харьк. гуманитар. ин-та "Нар. укр. акад.".- 1996.- Т. 2.- С. 59-65.

2. Коваленко Т.А. Законодательство о частных учебных заведениях в общей системе образовательных реформ ХIХ - н. ХХ вв.: первое приближение к проблеме // Учен. зап. Харьк. гуманитар. ин-та "Нар. укр. акад.". - 1997.- Т. 3.- С. 45-54.

3. Удовицкая Т.А. Возникновение высшего приватного образования в Украине: первое приближение к проблеме // Вченi зап. Харк. гуманiт. iн-ту "Нар. укр. акад.".- 1999.- Т. 5.- С. 190-198.

4. Удовицька Т.А. Основнi етапи виникнення i дiяльностi громадських i приватних вищих навчальних закладiв в Українi в кiнцi ХIХ - на початку ХХ столiть // Вченi зап. Харк. гуманiт. iн-ту "Нар. укр. акад.".- 2000.- Т. 6.- С. 146-153.

5. Удовицька Т.А. До питання про перiодизацiю iсторiї виникнення недержавних вищих учбових закладiв в Українi // Вiсн. Харк. ун-ту. N 456. Актуальнi проблеми сучасної науки в дослiдженнях молодих вчених м. Харкова.-Х., 2000.- Ч. 1.- С. 300-302.

6. Удовицька Т.А. До питання про визначення категорії “громадські та приватні вищі навчальні заклади” при вивченні історії вищої освіти на Україні наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. // Вiсн. Харк. ун-ту. N 506. Актуальнi проблеми сучасної науки в дослiдженнях молодих вчених м. Харкова.-Х., 2001.-Ч. 1.- С. 58-60.

7. Коваленко Т.А. Опытно-экспериментальные школы конца XIX - начала XX вв. и их вклад в развитие педагогической теории и практики // Инновационность в образовательной деятельности: методология, методика, практика / М-во образования Украины; ХГИ "НУА".-Х., 1997.- 236 с.- Деп. в НИИВО 17.07.97, N 106-97.

8. Удовицкая Т.А. Возникновение приватного образования в Украине: история первого и второго рождения // Приватная высшая школа в объективе времени: украинский вариант.- Х., 2000.- С. 171-190.

9. Коваленко Т.А. Деякi аспекти вивчення багатоукладної системи освiти кiнця ХIХ - початку ХХ столiть // Пiдготовка педагогiчних кадрiв i дiяльнiсть навчальних закладiв нового типу в системi нацiональної освiти: досвiд i перспективи розвитку: Матерiали мiжнар. наук.-практ. конф. (1998 р., Чернiвцi) / М-во освiти України; АПН України та iн.- Чернiвцi, 1998.- Ч. 1.- С. 91-95.

10. Коваленко Т.А. Права студентов частной высшей школы: к истории вопроса // Перспективы высшей школы в негосударственном секторе образования: Тез. докл. и сообщ. межвуз. науч.-практ. конф. (24 апр. 1999 г., Ростов-на-Дону) / М-во общ. и проф. образования Рост. обл.; Рост. гос. ун-т; Ассоц. негос. вузов Юга России и др.- Ростов н/Д., 1999.- С. 58-61.

Анотація

Удовицька Т. А. Громадські і приватні вищі навчальні заклади в Україні (наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Харків, 2002.

У дисертації досліджується процес виникнення і розвитку громадських і приватних навчальних закладів в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. На основі вивчення цього процесу розроблена періодизація їх діяльності.

Показані основні відмінності громадських і приватних вищих навчальних закладів від державних, визначена інноваційна сутність їх діяльності.

Аналізується внутрішнє життя досліджуваних вузів, виділяються особливості їх функціонування. При цьому обґрунтовано, що за короткий період діяльності більшість цих вузів перетворилися на повноцінні вищі навчальні заклади, зайняли свою нішу в системі вищої освіти і успішно провадили підготовку фахівців.

Вивчення досвіду діяльності громадських і приватних вищих навчальних закладів і його впровадження в практичну діяльність сприятиме більш ефективному функціонуванню вузів недержавної форми власності на сучасному етапі.

Ключові слова: вища освіта, вищі навчальні заклади, інститут, університет, інноваційність, соціальні функції, професорсько-викладацький склад, студентство, інтелігенція.

Аннотация

Удовицкая Т. А. Общественные и частные высшие учебные заведения в Украине (в конце ХІХ - начале ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2002.

В диссертации исследуется процесс возникновения, становления и развития общественных и частных высших учебных заведений в Украине в конце ХІХ - начале ХХ века, анализируются их специфические функции, определяется инновационная сущность, выделяются особенности деятельности.

В ходе исследования выделены этапы развития историографии, проблемы, рассмотрен процесс приращения знаний, представлена авторская трактовка категории “общественные и частные высшие учебные заведения”. Проанализирована специфика и информационное наполнение основных источников по проблеме, выделены их основные группы.

В результате исследования установлено, что в конце ХІХ - начале ХХ веков в развитии высшего образования проявился ряд тенденций, одной из которых было появление высших учебных заведений нового типа - общественных и частных. Именно в этот период сложились объективные и субъективные причины, которые вызвали появление новых высших учебных заведений.

Проанализирован процесс возникновения и становления общественных и частных вузов, разработана периодизация их деятельности. В этом процессе выявлены такие тенденции: динамичное развитие новых высших учебных заведений; их расширение в основных вузовских центрах Украины - Киеве, Харькове, Одессе, Екатеринославе; увеличение количества студентов и подготовленных специалистов.

Показаны основные отличия общественных и частных высших учебных заведений от государственных, которые проявились в том, что кроме образовательных, они выполняли и ряд других функций, не реализованных государственной высшей школой. А именно - предоставления возможности получить высшее образования социальным группам, имевшим определенные ограничения в этой сфере.

В работе определена инновационная сущность деятельности общественных и частных высших учебных заведений, которая, по мнению автора, проявилась в следующем: общественные и частные вузы представляли собой новый тип и форму высших учебных заведений;

в этом секторе высшего образования в полной мере было реализовано совместное обучение мужчин и женщин; в Киевском и Харьковском коммерческих институтах проводилась подготовка специалистов по новому направлению - экономико-правовому, которое не осуществлял ни один государственный вуз; реализация специфических функций общественных и частных высших учебных заведений влияла на процесс демократизации, феминизации студенческого контингента, а, следовательно, и интеллигенции в целом.

В диссертации на основе архивных источников проведен анализ внутренней жизни общественных и частных высших учебных заведений и выделены особенности их деятельности: внутренняя организационно-управленческая структура этих вузов была в целом аналогичной государственным; в процессе обучения руководство учебных заведений ориентировалось на учебные планы и программы государственных вузов. Учебные планы и программы коммерческих высших учебных заведений имели инновационный характер, поскольку подготовка специалистов по такому профилю осуществлялась впервые. Специфическим был и процесс формирования профессорско-преподавательского состава исследуемых учебных заведений, значительную часть которого составляли профессоры и преподаватели государственных вузов, в первую очередь университетов Киева, Харькова, Одессы. В новообразованных вузах работали известные ученые и педагоги, а именно Д. Багалей, Л. Писаржевский, М. Сумцов, С. Русова, В. Данилевский, которые обеспечивали высокий уровень преподавания.

За короткий период своей деятельности большинство общественных и частных высших учебных заведений превратились в полноценные высшие учебные заведения, заняли свою нишу в системе образования и успешно проводили подготовку специалистов. Изучение опыта их деятельности и внедрение его в практику может способствовать более эффективному функционированию вузов негосударственной формы собственности на современном этапе.

Ключевые слова: высшее образование, высшие учебные заведения, институт, университет, инновационность, социальные функции, профессорско-преподавательский состав, студенчество, интеллигенция.

Summary

Udovitska Т.А. Public and private higher educational establishments in Ukraine (late 19th - early 20th c. c.). Manuscript.

Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. N. V. Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2002.

The thesis presents a study in the progress of emergence and development of public and private educational establishments in Ukraine in late 19th - early 20th c. c.

This study is the ground for periodization of the said process.

Basis distinctions of public and private higher educational establishments from state-owned ones are shown, the innovation essence of their activity is defined.

The internal life of the said institutions is analyzed, and the peculiarities of their functioning are shown and classified. The author maintains that the institutions of this type soon grew to be full-fledged higher educational establishments, found and occupied their own place in the system of higher education, and were successful in training good specialists.

The study of such institutions' experience as well as its modern applications are certain to promote the development of non-governmental educational institutions today.

KEY WORDS: higher education, higher educational establishments, institute, university, innovation, social functions, teaching staff, students, intelligentsia.

Размещено на Allbest.ru

...