Політика урядів Великобританії щодо профспілок у 50–80-і рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Політика урядів Великобританії щодо профспілок у 50-80-і рр. ХХ ст.

Дніпропетровськ - 2002

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Процес розбудови незалежної Української держави викликав радикальні зміни в політичній, економічній і духовній сферах суспільного життя. Трансформаційні процеси в економіці неминуче призводять до зрушень у промислових відносинах, одним із найважливіших аспектів яких є взаємодія профспілок з державою та адміністрацією підприємств. В Україні профспілки поступово стають реальною силою, яка забезпечує соціальний захист своїх членів. При цьому відбувається розширення сфери політичних інтересів профспілок і посилення їхніх позицій у житті суспільства. Однак відсутність усталених демократичних традицій і методів державної політики, застосовуваних до профспілкових організацій, робить для України необхідним звернення до досвіду країн із традиційними демократичними режимами.

Одна з таких країн - Великобританія - становить особливий інтерес як батьківщина могутнього й впливового профспілкового руху та законодавства, яке регулює діяльність тред-юніонів. В умовах зростання політичної ролі британських профспілок у другій половині ХХ ст., їхні відносини з державою набували особливого значення і стали одним з істотних факторів, що визначав і сам характер, і конкретні шляхи політичного й соціально-економічного розвитку Англії. У цей період англійські уряди використовували різноманітні за характером, формою та змістом методи політики щодо профспілкового руху. У цілому, в англійській політичній практиці накопичений один із найбагатших досвідів державної профспілкової політики в умовах ринкової економіки. Вивчення основних напрямків політики урядів Великобританії у сфері промислових відносин, об'єктивна оцінка результатів цієї політики та ролі профспілкового руху в британському суспільстві має важливе теоретичне й практичне значення.

Актуальність теми обумовлена тим, що матеріали та висновки дослідження можуть бути застосовані при формуванні профспілкового руху України в умовах радикальних соціально-економічних і політичних перетворень, що вимагають переосмислення ролі, функцій і методів діяльності профспілок. Наукова актуальність дослідження полягає в необхідності перегляду в сучасному контексті головних аспектів взаємодії профспілок із державою в умовах ринкової демократії та обумовлена відсутністю у сучасній вітчизняній історіографії спеціальних робіт з даної тематики.

У центрі аналізу дисертаційного дослідження знаходиться сфера промислових відносин, що визначило необхідність розкриття цього поняття у межах даного дослідження. Під промисловими чи трудовими відносинами автор розуміє систему соціально-економічних і соціально-політичних відносин найманих робітників та їх профспілок із підприємцями та державою. Цю систему утворюють: відносини оплати й умов праці; питання робітничого представництва на виробництві (право ведення переговорів, укладання колективних договорів, система спільних консультацій); виробничі конфлікти (трудові суперечки, страйкові дії та їх регламентація).

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота складає частину досліджень, які виконувалися кафедрою всесвітньої історії ДНУ, одним із напрямків якої є проведення досліджень по темі «Політична історія країн Європи та Америки ХІХ-ХХ ст.»

Об'єктом дослідження є внутрішня політика англійської держави у 50-80-і рр. ХХ ст. та діяльність британських профспілок у соціально-економічні сфері.

Предметом дослідження є політика консервативних та лейбористських урядів щодо профспілок у 50-80-і рр. ХХ ст., вплив цієї політики на активність профспілкового руху та реакція тред-юніонів на зміни умов їх функціонування.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1951-1990 рр., коли спостерігається підвищення активності профспілкових організацій та посилення їх впливу на політичні інститути Великобританії і, як наслідок, активізація ролі урядів щодо сфери відносин у промисловості.

Вибір нижньої хронологічної межі обумовлений приходом до влади в 1951 р. консервативного уряду У. Черчілля. З цього часу, в умовах відносної стабілізації британської економіки після другої світової війни, характерна наявність трьох різних точок зору на політику англійської держави у сфері промислових відносин: традиційний волюнтаристський підхід, розробка методів політики доходів і формування нових концепцій і поглядів щодо взаємовідносин держави з профспілковим рухом.

Верхня хронологічна межа - 1990 р. - збігається з відставкою консервативного кабінету М. Тетчер, який здійснив кардинальну реформу британського профспілкового руху та змінив його становище у суспільстві.

Метою дослідження є висвітлення британської державної політики щодо профспілок та розкриття її конкретних проявів і особливостей на кожному з етапів правового регулювання профспілкової діяльності у 50-80-і рр. ХХ ст.

Відповідно до поставленої мети автором визначені наступні науково-дослідні завдання:

показати вплив політичної орієнтації правлячих кабінетів Великобританії на їх взаємини з профспілковим рухом;

установити основні фактори та передумови, що складають основу політики у сфері промислових відносин консервативних і лейбористських урядів;

дати порівняльний аналіз основних підходів до проблеми реформування трудових відносин та оцінку діяльності урядів двох головних політичних партій Великобританії в цьому напрямку;

визначити ступінь впливу державної політики на профспілковий рух на кожному з досліджуваних етапів;

проаналізувати зміст основних законодавчих актів про зайнятість та профспілки періоду 50-80-х рр. ХХ ст.

Методологія дослідження. У дисертаційній роботі використана сучасна наукова методологія, основу якої складають головні принципи історичного пізнання: системний, принципи історизму й об'єктивності. Шляхом комплексного застосування порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного методів та методу періодизації автором зроблена спроба всебічно проаналізувати дії англійських урядів на різних етапах розвитку трудового законодавства, порівняти основні стратегічні настанови консерваторів і лейбористів відносно тред-юніонізму, простежити динаміку промислових відносин і встановити роль і місце профспілок у соціально-економічній і політичній системі Великобританії. Крім спеціально-історичних, у дисертаційному дослідженні задіяні й загальнонаукові методи: історичний, логічний, метод класифікації.

Наукова новизна дисертації обумовлена недостатнім вивченням взаємин британської держави з тред-юніонами вітчизняними англознавцями в хронологічних межах дослідження. Окремі питання регулювання трудових відносин у різні періоди історичного розвитку Великобританії були розглянуті в ряді робіт, присвячених англійському профспілковому руху. Однак комплексного, узагальнюючого дослідження такого роду немає. У дисертаційній роботі вперше поданий систематизований аналіз основних тенденцій політики британських урядів у сфері промислових відносин періоду 1951-1990 рр. з урахуванням необхідності комплексного дослідження проблеми. Визначено особливості розвитку й ступінь впливу державної політики на профспілковий рух, при цьому розкритий вплив різних соціально-економічних та політичних факторів на еволюцію форм і методів цієї політики.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані в процесі дослідження результати, фактичний матеріал, основні положення дисертації можуть бути використані при складанні курсів з сучасної історії та трудового права закордонних країн, у процесі написання робіт, присвячених політичному і соціально-економічному розвитку Великобританії у новітній час, а також для подальшого поглибленого вивчення проблеми державної політики у сфері промислових відносин. Висновки дисертаційного дослідження доцільно використовувати при формуванні основ політики держави щодо профспілкового руху України. Творче застосування узагальненого в роботі матеріалу дозволить урізноманітнити зміст, форми й методи діяльності сучасних українських профспілок.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на підсумкових конференціях з науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу ДНУ, науковій конференції «Наука й освіта -1998» (Дніпропетровськ), міжнародній науковій конференції «Проблеми всесвітньої історії» (Дніпропетровськ, 2002 р.) та у публікаціях автора.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Відповідно до цього дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які, у свою чергу поділяються на підрозділи), висновків, списку джерел і літератури, додатків. Обсяг дисертації - 170 с., списку джерел і літератури - 15 с. (225 найменувань), додатків-7 с.

профспілковий промисловий лейбористський уряд

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, хронологічні рамки, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі - «Історіографія та джерельна база дослідження» - аналізується література з досліджуваної проблеми та документальні матеріали використані в процесі написання дисертації.

Зважаючи на те, що в розглянутий період профспілки виступали як самостійна політична сила, яка впливала на діяльність як консервативних, так і лейбористських кабінетів, погляди представників різних наукових шкіл і різної політичної орієнтації на тред-юніони відмінні один від іншого. Саме це стало підставою розподілу історіографії британського профспілкового руху на два напрямки, які збігаються із соціально-політичними симпатіями дослідників - консервативно-ліберальний та лейбористський і ліворадикальний. У рамках цих напрямків можна виділити кілька зосереджених на аналізі конкретних питань профспілкового руху течій, які містять різні відтінки ставлення до тред-юніонів. Даний розподіл історіографічного матеріалу з проблем британського профспілкового руху є умовним і не має методологічного характеру. Він використаний автором як інструментарій робочої гіпотези з метою показати основні тенденції британської науки щодо тред-юніонізму.

Представники консервативної течії консервативно-ліберального напрямку представляють крайню точку зору на необхідність обмеження впливу тред-юніонів у британському суспільстві. Особливістю робіт Е. Пауелла, Ф. Хайєка, С. Міллігена, Г. Брауна, Р. Мартіна та інших авторів цієї течії є критично-негативне ставлення до змісту профспілкової діяльності та процесу політизації тред-юніонів. Критика тред-юніонізму представниками консервативної течії ґрунтується на наступних тезах: заперечення необхідності тред-юніонів узагалі і визнання ідеалом індивідуальну конкуренцію на ринку праці; визначення пріоритетності не прямого права на коаліцію, а «негативного», тобто невід'ємного права кожного працівника не приєднуватися до профспілки або в будь-який момент вийти з неї; переконання в необхідності законодавчого обмеження профспілкових прав та імунітетів, а також практики укладання колективних договорів.

Роботи авторів консервативної течії містять оцінку державної політики щодо тред-юніонів і практичні рекомендації, які, на їхню думку, повинні сприяти принциповій зміні характеру відносин у промисловості на користь держави й організацій підприємців. У зв'язку з цим, дослідники даного напрямку позитивно оцінюють прийняття обмежуючого профспілкові привілеї законодавства і практичне здійснення на державному рівні методів політики доходів.

Більш поміркована течія консервативно-ліберального напрямку історіографії британського профспілкового руху представлена роботами дослідників, які висувають конструктивні пропозиції щодо реформування системи промислових відносин із збереженням її найважливіших інститутів, при цьому, головний акцент зроблений на методи соціального партнерства. З подібних позицій найважливіші аспекти діяльності тред-юніонів відбиті в роботах учених оксфордської школи профспілкового руху. На перше місце в трактуванні тред-юніонізму оксфордці ставлять систему колективних договорів, якою, на їх думку, обумовлена вся стратегія профспілкового руху. Усякі форми контактів тред-юніонів із підприємцями один із засновників оксфордської школи Х. Клегг вважав доцільними виключно в рамках колективних договорів, які є «прийнятною формою промислової демократії».

Виходячи з цього, представники поміркованої течії консервативно-ліберального напрямку заперечують необхідність політичної діяльності профспілок. А. Фландерс вважає, що профспілки можуть краще відповідати своєму прямому призначенню, тобто захисту економічних інтересів своїх членів, тільки в тому випадку, коли вони відмовляться від боротьби в політичній сфері, де від їхнього імені виступає лейбористська партія.

Для представників консервативно-ліберального напрямку характерне переконання в існуванні кризи профспілкового руху в 80-х рр. При цьому криза розглядається не тільки як наслідок антипрофспілкової політики уряду М. Тетчер, але і як виникла із самої природи тред-юніонізму. Так, Р. Каррі стверджує, що британські профспілки є найвищою мірою індивідуалістичними організаціями, яких не цікавлять справи один одного.

На відміну від авторів консервативно-ліберального напрямку, для дослідників лейбористського й ліворадикального напрямку характерний захист позицій тред-юніонів у суспільстві, критичне ставлення до будь-якої спроби уряду обмежити профспілкові імунітети. Особливої критики з цього боку зазнають спроби консервативних кабінетів 70-х та 80-х рр. реформувати профспілковий рух.

Значна увага приділяється політичній активності британських профспілок, що визначається як їх домінуюча функція. Виправдовуючи обмежувальну практику профспілок, автори розглядають її як головний метод захисту інтересів трудящих на підприємствах і в суспільстві. Представники лейбористського напрямку Дж. Декен, У. Маккарті, Дж. Редмен визнають право тред-юніонів відстоювати свої інтереси за допомогою страйку. Дж.Г. Ріддел вважає, що колективні договори не мають істотного впливу на підвищення заробітної плати, але її рівень залежить від боротьби робітників. Марксисти Дж. Голлан і А. Хатт взагалі розглядають страйкову боротьбу як основний фактор, що визначає діяльність тред-юніонів.

Автори другого напрямку, на відміну від представників консервативної течії, не вважають кризові явища в профспілковому русі в 80-і рр. прямим наслідком недосконалості самої природи тред-юніонізму. Насамперед, зниження впливу профспілок у британському суспільстві розглядається у зв'язку зі спадом політичної активності тред-юніонів, а не з кількісними показниками профспілкового членства. Коутс і Топхем відзначають, що на спад активності та страйкової боротьби тред-юніонів, ослаблення профспілкових позицій у переговорах по заробітній платі у 80-і рр. вплинуло зростання безробіття. Але при цьому, автори оцінюють стан профспілок у 80-і рр. як далекий від кризового.

Радянська історіографія британського тред-юніонізму близька до другого напрямку, а саме - до його ліворадикальної течії. Це пояснюється тим, що роботам радянських дослідників властиве критичне ставлення до політики консервативних і лейбористських урядів у сфері трудових відносин. Працюючи над дисертаційним дослідженням, автор використовувала роботи радянських вчених, які присвячені історичному розвитку Великобританії у новітній період та процесам у сфері промислових відносин. Такі науковці, як Зоріна Д.Ю., Каленський В.Г., Кисельов І. Я., Степанова Н. С, Мар'єва Д.Н. вивчали особливості позицій профспілкового руху у англійському суспільстві, політику консервативних та лейбористських урядів щодо профспілок, питання правового регулювання праці у Великобританії.

Слід зазначити, що в сучасній вітчизняній історіографії практично немає робіт, присвячених профспілкам Великобританії другої половини ХХ ст. і їхнім взаєминам з державою. Виключення складають дисертаційні дослідження Горлянского С.П. і Головко С.Г., в яких аналізується політика консервативного уряду М. Тетчер щодо британських тред-юніонів. Окремі аспекти профспілкової політики англійських урядів 50-80-х рр. ХХ ст. розглядалися в контексті дослідження інших проблем соціально-економічної історії Великобританії українськими дослідниками Трубайчуком А.Ф., Черевко О.С., російськими істориками Золотих В.Р., Перегудовим С.П., Чорноморовою Т.В.

Аналіз історіографічного матеріалу дозволяє зробити висновок, що необхідність вивчення державної політики щодо англійських профспілок другої половини ХХ ст. обумовлена, по-перше, істотними розбіжностями в оцінці її спрямованості в історіографії. По-друге, тема взаємин британських урядів із профспілковим рухом не розроблена сучасними українськими англознавцями, що було враховано автором при виборі теми дисертаційної роботи.

Джерельна база дисертації являє собою широкий комплекс різноманітних за характером, формою та змістом опублікованих документів і матеріалів. Критерієм класифікації джерел автором був обраний принцип походження, за яким використані в дослідженні джерела розподіляються на п'ять груп.

Першу групу складають офіційні документи, до яких відносяться законодавчі акти про зайнятість, урядові матеріали стосовно профспілок і промислових відносин у Великобританії. Важливими джерелами, що безпосередньо прилягають до законодавчих норм є документальні матеріали комісій парламенту Великобританії зі справ тред-юніонів і відносин у промисловості. Другу групу джерел складають документи та матеріали консервативної й лейбористської партій Великобританії. У зв'язку з великою різноманітністю джерел другої групи доцільно виділити в них окремі різновиди - передвиборні програми, матеріали партійних конференцій та окремі видання, які представляють позицію тієї чи іншої партії щодо тред-юніонів і промислових відносин. Третя група джерел представлена документами профспілкового руху Великобританії: звіти щорічних конгресів БКТ, матеріали спеціальних конференцій і з'їздів БКТ, статути профспілкових організацій. Аналіз цих документів дозволяє визначити тактику профспілок Великобританії у соціально-економічній і політичній сферах, ступінь готовності тред-юніонів брати участь у процесі регулювання трудових відносин та основні настанови БКТ щодо промислового законодавства. У четверту групу джерел входять мемуари й роботи, які виражають погляди різних політичних кіл Великобританії. Автор вважає за доцільне віднести до джерельної бази дослідження окремі роботи тих англійських політиків, які займали високі урядові посади і тому їх політичні переконання мали першочергове значення на формування офіційної стратегії відносно профспілок. Довідково-статистичні видання складають п'яту групу джерел. До неї входять щорічні офіційні довідники Великобританії, збірники статистичних зведень присвячених безпосередньо відносинам у промисловості, довідники по профспілковому руху Великобританії.

Другий розділ - «Розвиток державного регулювання діяльності англійських профспілок у 1951-1970 рр.» - висвітлює основні тенденції у політиці консерваторів та лейбористів щодо профспілкового руху у 50-60-і рр. ХХ ст.

Незважаючи на перебування при владі консервативного й лейбористського урядів, що традиційно мають різну політичну орієнтацію, процеси, які відбуваються у Великобританії у 50-60-і рр. свідчать про близькість позицій двох партій щодо пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Консерватори й лейбористи були переконані в необхідності державного регулювання економіки, заснованого на кейнсіанській теорії економічного росту. Основним елементом офіційної політики у сфері промислових відносин стало здійснення курсу соціального партнерства з профспілками, що було продовженням сформованої ще в роки другої світової війни тенденції до досягнення консенсусу держави з тред-юніонами.

Особливістю формування системи промислових відносин Великобританії у 50-60-і рр. було невтручання держави у взаємини тред-юніонів і підприємців. При подібній волюнтаристичній моделі основним методом урегулювання питань відносин у промисловості виступають колективні договори, що укладаються профспілками й асоціаціями підприємців при мінімальному залученні держави. Поряд із наявністю законодавства, яке надавало тред-юніонам широких імунітетів, ці фактори сприяли посиленню ролі профспілкового руху у британському суспільстві.

Аналіз основних напрямків політики консерваторів стосовно тред-юніонів у 50-і на початку 60-х рр. свідчить про істотні зміни офіційної стратегії консервативної партії у сфері промислових відносин у порівнянні з попереднім періодом. Починаючи з кінця ХІХ ст., основу соціально-економічних поглядів консерваторів складали принципи ринкового лібералізму, що трактували зростання впливу тред-юніонів як небажаний фактор, який перешкоджає формуванню механізму попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці й обмежує свободу особи. Застосування доктрини ринкового лібералізму пояснює вороже ставлення консервативних урядів до профспілкового руху Великобританії у першій половині ХХ ст. Тому, дотримування принципів волюнтаризму і соціального партнерства у сфері промислових відносин у 50-і першій половині 60-х рр. стало якісно новим етапом у політиці консервативної партії щодо тред-юніонів. На відміну від консерваторів, співробітництво з профспілковим рухом є традиційним елементом ідеології лейбористської партії і пояснюється «особливими відносинами» лейбористів із тред-юніонами.

Прямим наслідком невтручання держави в колективно-договірні процеси та результатом політики соціального консенсусу з профспілками стало переважання в 60-і рр. неформальної системи промислових відносин. На відміну від формальної системи, заснованої на загальнонаціональному механізмі укладання колективних договорів, неформальна система базується на місцевій ініціативі і включає неофіційні, деструктуровані відносини на фабричному чи цеховому рівні, що здатні видозмінити або навіть нейтралізувати діяльність офіційних інститутів у системі промислових відносин.

З 60-х рр. в умовах нестабільності соціально-економічної ситуації і зростаючого тиску профспілок на урядові рішення, одержує розвиток новий напрямок державної політики щодо тред-юніонів, виражений у прагненні урядів втручатися у сферу промислових відносин або прямим шляхом (політика доходів), або непрямим (реформування трудового законодавства і колективно-договірної системи).

Здійснювана консервативним урядом Г. Макміллана з 1961 р., а лейбористським кабінетом Г. Вільсона з 1964 по 1969 р. політика доходів, була спробою обмеження діяльності профспілок окремими питаннями заробітної плати. Методи здійснення цієї політики мали обмежений вплив на досягнення мети щодо зміни співвідношення сил у системі промислових відносин, що було пов'язано з наявністю юридичних привілеїв профспілок і їх вільним статусом при укладанні колективних договорів.

Розвиток неформальної системи відносин у промисловості та пов'язане з цим збільшення неофіційних страйків (95% від загальної кількості) і підвищення статусу шоп-стюардів стало одним з факторів, що змусив правлячі кола Великобританії звернутися до розробки питань, пов'язаних із реформуванням промислових відносин.

Дана тенденція знайшла своє відображення в діяльності нових консерваторів, пропозиції яких у найбільш сконцентрованому вигляді були сформульовані в брошурі «Сила гіганту» і роботах Е. Пауелла: скасування профспілкових імунітетів, регламентація страйкової діяльності, перегляд колективно-договірної системи.

На офіційному урядовому рівні прагнення до змін у сфері промислових відносин були практично втілені в консервативному законі «Про трудовий договір» 1963 р., роботі Королівської комісії з вивчення діяльності профспілок і асоціацій підприємців під головуванням лорда Донована (1965-1968 рр.) і Білій книзі лейбористського уряду «Замість розбратів» (1969 р.).

Закон 1963 р. не вносив кардинальних змін у систему промислових відносин і статус профспілкових організацій. Однак він став першим кроком на шляху законодавчого регулювання сфери зайнятості в політиці післявоєнних урядів Великобританії. Поряд із здійсненням урядом Г. Макміллана політики доходів і посиленням антипрофспілкових настроїв серед консерваторів, факт прийняття закону «Про трудовий договір» свідчить про радикалізацію стратегії консервативної партії щодо тред-юніонів у порівнянні з 50-ми рр. і її повороту убік державного втручання у відносини між підприємцями й профспілками.

Звіт комісії Донована торкався всіх складових елементів системи промислових відносин, але його рекомендації з внесення змін у їхнє регулювання не виходили за рамки волюнтаристичної традиції.

Законопроект уряду Г. Вільсона «Замість розбратів» був спробою здійснити реформування профспілкового руху з метою обмеження його впливу. Існування «Замість розбратів» виходить за рамки її безпосередньо реформаторських пропозицій. За своєю суттю законопроект символізував безвихідне становище, в якому опинився уряд Г. Вільсона в ході здійснення профспілкової політики. Дискусії навколо законопроекту в лейбористській партії показали розміщення сил прихильників і супротивників профспілкової реформи, що дозволяє зробити висновок про перевагу в партії традиційних поглядів щодо її співробітництва з тред-юніонами. Дана обставина і була основною причиною відхилення законопроекту «Замість розбратів». Провал стратегії кабінету лейбористів у сфері промислових відносин став частиною загальної організаційної кризи лейбористської партії в другій половині 60-х рр., одним із проявів якої виявилася криза у відносинах між партією й профспілками з приводу урядової політики в соціально-економічній сфері.

У третьому розділі - «Проблеми промислових відносин у політиці консервативного і лейбористського урядів (1970-1979 рр.) - розглянута спроба консервативного уряду Е. Хіта реформувати сферу промислових відносин та повернення лейбористів до політики співробітництва з профспілковим рухом.

На відміну від попереднього періоду у 70-і рр. зміна у керівництва Великобританією двох партій знаменувала собою зміну уявлень про шляхи й методи здійснення реформи трудових відносин. Дана обставина пояснюється еволюцією в поглядах консервативної і лейбористської партії у роки їхнього перебування в опозиції, що мало прямий вплив на формування основних напрямків політики щодо профспілкового руху.

При формуванні своєї стратегії стосовно тред-юніонів консерватори керувалися тим, що відповідальність за дестабілізацію в системі промислових відносин несуть тред-юніони. При цьому, у структурі профспілкового руху існує безліч недоліків, обумовлених традиційним для Великобританії відчуженням закону від сфери відносин у промисловості, що вимагає реформування профспілкового законодавства. Тенденція до обмеження впливу тред-юніонів була відображена в брошурі консервативної партії «Справедливі відносини на робочому місці» (1968 р.) та програмному документі «Краще майбутнє» (1970 р.).

З метою регулювання трудових відносин консервативним урядом Е. Хіта був розроблений закон «Про відносини в промисловості», який передбачав кардинальні зміни в правовому становищі профспілок, юридичному статусі колективних договорів, процедурі врегулювання промислових конфліктів, членстві в профспілках та індивідуальних правах найманих робітників. Ухвалення в 1971 р. цього закону свідчить про повернення консерваторів у сфері промислових відносин до принципів ринкового лібералізму, які були відкинуті урядами 1951-1964 рр. Закон «Про відносини в промисловості» став спробою уряду мінімізувати профспілкові права й свободи. Англійська держава підтвердила свій намір різко підсилити активність у сфері трудових відносин шляхом контролю над профспілковим рухом. Кінцевою метою даного курсу була трансформація існуючої моделі трудових відносин.

Політика кабінету Е.Хіта у сфері промислових відносин пройшла два етапи. На початковому етапі реформа трудових відносин розглядалася як її основний напрямок, здатний сприяти оздоровленню британської економіки в цілому. З 1972 р. сфері промислових відносин надавалося другорядне значення в системі пріоритетів соціально-економічної стратегії уряду. Уповільнення темпів економічного розвитку й зростання соціальної напруженості у Великобританії змусило консерваторів відмовитися від спроби зупинити інфляцію монетаристськими методами і повернутися у листопаді 1972 р. до жорсткого адміністративного регулювання доходів, заснованого на кейнсіанській моделі управління економікою.

Успішне здійснення реформи залежало від готовності тред-юніонів підтримати урядові ініціативи та реальних можливостей підприємців формувати свої стосунки з тред-юніонами в рамках закону «Про відносини в промисловості». Профспілковий рух віддавав перевагу збереженню свого вільного статусу і тому БКТ не допустив закріплення у сфері трудових відносин норм Закону 1971 р., а потім, у ході протидії антиінфляційній політиці, перешкоджав урядовому регулюванню доходів. Загострення протиріч у процесі обговорення й прийняття консервативного законодавства показало підприємцям, що соціально-економічні витрати від зламу існуючої системи трудових відносин будуть значними. Це стало причиною того, що представники різних груп бізнесу практично не вдавалися до допомоги закону у своїх стосунках з тред-юніонами. Провал політики кабінету Е. Хіта у сфері промислових відносин, викликаний активним опором профспілкового руху свідчить про те, що профспілки являли собою реальну силу, здатну протистояти урядовим ініціативам.

Подібно консервативному, лейбористський уряд також зупинився на розробці законопроектів регулюючих профспілкову діяльність і питання зайнятості. Однак, на відміну від консерваторів, стратегія лейбористів була спрямована на досягнення й оформлення в рамках відповідних інститутів практики співробітництва з профспілками із широкого кола соціально-економічних проблем. Своє практичне втілення ця лінія отримала у створенні в лютому 1972 р. Комітету зв'язку між виконкомом і парламентською фракцією лейбористської партії та Генеральною радою БКТ. Пріоритетними у діяльності Комітету зв'язку стали завдання щодо скасування закону «Про відносини в промисловості» і повернення до методів регулювання промислових відносин, існуючих до 1971 р.; розробки спільної економічної стратегії, у тому числі й принципів керування промисловістю, покликаних вирішити проблему зростання інфляції у британській економіці.

Здійснення стратегії лейбористів у сфері промислових відносин було засновано на прийнятті законів «Про профспілки і трудові відносини» 1974 р., «Про захист зайнятості» 1975 р. і «соціальному контракті», що являв собою форму профспілково-лейбористського співробітництва на національному рівні в 1974-1979 рр.

Найважливішим результатом законодавчих заходів лейбористського уряду стало скасування консервативного закону 1971 р. «Про відносини в промисловості», ослаблення контролю за діяльністю тред-юніонів, відновлення й розширення традиційних профспілкових прав, насамперед добровільного характеру колективних угод та імунітетів від судового переслідування. У цілому, закони 1974 і 1975 р. відповідали вимогам профспілок, відводячи їм провідну роль у британській системі промислових відносин, що сприяло зростанню тред-юніонів у другій половині 70-х рр. - на 1979 р. кількість учасників профспілкового руху дорівнювала 13,112 тис. чоловік у порівнянні з 11,764 тис. у 1974 р.

Аналіз політики лейбористів у сфері промислових відносин дозволяє стверджувати про підпорядкованість лейбористського урядового курсу другої половини 70-х рр. рішенням профспілкового руху. Але лейбористський уряд виявився нездатним використати свої відновлені «особливі відносини» з профспілками при формуванні і здійсненні соціально-економічної стратегії. Саме через відсутність чіткої економічної програми подолання економічної кризи лейбористи були вимушені звернутися до непопулярної серед профспілок політики доходів, що виявилося найбільш слабкою стороною в реалізації «соціального контракту» і, у кінцевому рахунку, призвело до його краху.

Незважаючи на різні підходи до політики щодо профспілок, як спроба консерваторів здійснити радикальну законодавчу реформу у сфері промислових відносин, так і реалізація стратегії соціального співробітництва з тред-юніонами лейбористських кабінетів зазнали невдачі. І консерватори, і лейбористи були позбавлені можливості гнучкого політичного маневру відносно профспілкового руху, оскільки вони використовували кейнсіанські методи прямого державного регулювання економікою, які не відповідали реаліям соціально-економічного становища країни. Прямим наслідком неефективності цих методів у ході їхнього застосування у сфері промислових відносин стало зростання соціальної напруженості й відмова профспілок від конструктивної взаємодії з державними органами. З огляду на значне посилення позицій тред-юніонів у політичній сфері, саме їхні відносини з урядами і визначали перебування у влади того чи іншого кабінету.

У четвертому розділі - «Профспілки в умовах реалізації неоконсервативної стратегії урядів М. Тетчер (1979-1990 рр.)» - висвітлюються напрямки політики консерваторів щодо профспілкового руху у 80-і рр. та аналізується законодавча база яка складала основу цієї політики.

У 80-і рр. профспілковий рух Великобританії опинився в критичній ситуації, що було обумовлено, насамперед, різкою зміною соціально-економічного курсу британської держави неоконсервативним кабінетом М. Тетчер. Метою уряду Тетчер стала повна відмова від політики попередніх урядів у сфері промислових відносин і проведення курсу, спрямованого на атаку позицій тред-юніонів у британському суспільстві. Політика консерваторів у сфері промислових відносин стала частиною більш широкої економічної політики, основний зміст якої полягав у реалізації концепції монетаризму і програми приватизації. У своїй внутрішньополітичній стратегії уряд Тетчер дотримувався принципів ринкового лібералізму не тільки у сфері промислових відносин, як це було в період правління кабінету Е.Хіта, але й в економіці, що значною мірою сприяло досягненню неоконсерваторами задачі економічного росту й обмеженню влади британського профспілкового руху.

Основою політики торі у сфері промислових відносин стала законодавча реформа профспілкового руху, здійснена за допомогою поетапного введення Законів про зайнятість 1980, 1982, 1988, 1989 і 1990 р. і закону «Про профспілки» 1984 р. Аналіз змісту основних законодавчих актів уряду Тетчер показує, що законодавча база неоконсерваторів була розроблена відповідно з основними факторами розвитку ринкової економіки і мала на меті не часткові, а істотні зміни усієї системи британського тред-юніонізму.

Ґрунтуючись на тому, що трансформація сучасного профспілкового руху явище складне і суперечливе, свою законодавчу політику щодо тред-юніонів консерватори здійснювали в двох напрямках: по-перше, обмеження зовнішньої активності тред-юніонів і, по-друге, втручання у внутрішні проблеми й структуру профспілкових організацій.

Реалізація першого напрямку профспілкової реформи заснована на зменшенні результативності страйкової діяльності тред-юніонів і перегляді правила «закритого цеху», згідно з яким, на підприємство, де діє таке правило може бути прийнятий на роботу тільки член профспілки До мір консервативного уряду, спрямованих на обмеження страйкової активності профспілок, належать ліквідація частини профспілкових імунітетів від судового переслідування за ведення промислової діяльності, фінансові санкції, судові заборони на окремі види страйків. Поряд із репресивними положеннями, консерватори реалізували принципи, спрямовані на демократизацію прийняття рішень про страйк, норми, що захищають рядових членів тред-юніонів від переслідувань за відмову брати участь у страйку. Значне звуження дії принципу «закритого цеху» сприяло захисту прав працівників, не охоплених профспілковим членством, від зловживань тред-юніонами своїми правами в питаннях звільнення та наймання.

Законодавче втручання у внутрішні справи тред-юніонів здійснювалось шляхом регламентації процедур виборів профспілкового керівництва, формування політичних фондів та голосування з питання про початок страйку. Подібні спроби урядового регулювання можна розцінити як надмірне державне втручання в демократичні підвалини суспільства. Тому, спроби консерваторів вплинути на внутрішні відносини в тред-юніонах не мали яких-небудь значних наслідків. Тоді як обмеження зовнішньої активності тред-юніонів принесло свої позитивні результати.

Успіху політики кабінету Тетчер щодо профспілок сприяло поєднання радикальних законодавчих мір із процесом реалізації консервативним урядом задачі структурної перебудови національної економіки. Такі наслідки соціально-економічної політики британських неоконсерваторів, як приватизація значної частини державних підприємств, розвиток приватного бізнесу, пов'язані з цими факторами зміни в структурі зайнятості, існування безробіття, мали значний вплив на формування кризової ситуації у профспілковому русі. Криза британського тред-юніонізму 80-х рр. ХХ ст. виявилася в різкому скороченні кількості членів тред-юніонів, зниженні ефективності промислової діяльності і загальному послабленні позицій профспілок у всіх сферах британського суспільства. Криза профспілкового руху крім зовнішніх була обумовлена внутрішніми факторами - бюрократизацією організаційної структури тред-юніонізму й відсутністю власної програми підвищення ефективності дій профспілкових організацій і виходу зі сформованої ситуації.

У висновках підбито основні підсумки дослідження та узагальнені його результати.

У політиці британської держави щодо тред-юніонів у 50-80-і рр. відбувалися зміни, тісно пов'язані зі специфікою політичних настанов англійських урядів, факторами соціально-економічного розвитку та становищем тред-юніонів у суспільстві. Комплексний характер цих змін дозволяє виділити три форми державної політики щодо профспілок у досліджуваний період: тактика соціального партнерства й невтручання держави у промислові відносини; реалізація методів політики цін і доходів; політика обмеження впливу профспілкового руху. Критеріями визначення цих форм є ступінь і методи урядового втручання у сферу промислових відносин. На визначених етапах розвитку англійського суспільства спостерігалися спроби поєднання різних форм у внутрішньополітичній стратегії британських урядів, що дозволяє говорити про співіснування і паралельний розвиток трьох підходів до профспілкової політики.

Реалізація стратегії соціального партнерства та невтручання держави у відносини між суб'єктами промислових відносин була домінуючою тенденцією в політиці британських урядів 50-60-х рр. Роль держави визначалася забезпеченням високого рівня зайнятості й сприянням традиційної для Великобританії практики добровільних відносин у промисловості, що надавало тред-юніонам і підприємцям головну роль у системі промислових відносин. Таким чином, на відміну від тричленної моделі промислових відносин (держава - профспілки - союзи підприємців), прийнятої у більшості країн Європи, англійська модель до початку 70-х рр. являла собою двочленну - профспілки - союзи підприємців.

Зростання інфляції та посилення тиску профспілок на прийняття економічних рішень сприяли розвитку нових підходів до проблем промислових відносин, альтернативних політиці невтручання.

Незважаючи на партійну належність, в 60-70-х рр. кожен уряд Великобританії звертався до політики цін і доходів. Методи політики доходів поєднувалися англійськими урядами з тактикою соціального партнерства. У 60-і рр. це знайшло вираження в поширенні «угод про продуктивність», метою яких було залучення робітників і профспілок до підвищення продуктивності праці на підприємствах. У другій половині 70-х рр. тенденція до поєднання двох форм державної профспілкової політики ґрунтувалася на неформальному «соціальному контракті» між урядом лейбористів і профспілками.

Примусове державне регулювання заробітної плати суперечило принципу вільного укладання колективних договорів. Оскільки вільний юридичний статус колективних договорів є одним із джерел сили тред-юніонів у системі промислових відносин, профспілковий рух відмовлявся співробітничати з державою в рамках антиінфляційної політики, що стало головною причиною провалу політики цін і доходів консервативних і лейбористських урядів.

З кінця 60-х рр. відбувається поляризація точок зору консерваторів і лейбористів щодо профспілкового руху. Погіршення «особливих відносин» із профспілками наприкінці 60-х рр. значною мірою вплинуло на поновлення політичного співробітництва лейбористів із профспілковим рухом у 70-і рр. і прийняття лейбористським урядом законів, що носять протекціоністський характер відносно тред-юніонів. Однак загальна криза соціально-економічної стратегії лейбористської партії наприкінці 70-х рр., яка супроводжувалася міжнародним ослабленням позицій соціал-демократії, сприяла ускладненню відносин лейбористів із профспілковим рухом і розвитку тенденції автономності обох організацій.

На відміну від лейбористських, консервативні уряди в 70-80-х рр. реалізовували політику, спрямовану на обмеження влади тред-юніонів. Аналіз діяльності кабінету Е. Хіта в цьому напрямку показує, що спроба консерваторів у першій половині 70-х рр. реформувати профспілковий рух зазнала невдачі через надмірно форсований наступ на профспілкові права й імунітети та відсутність в уряді детально розробленої програми економічних змін.

Консервативний кабінет М. Тетчер розробив свій власний підхід до проблеми реформування профспілкового руху, заснований на соціально-економічній стратегії монетаризму. Але політику неоконсерваторів не можна розглядати як рішучий розрив із минулим: розроблені в 50-60-х рр. теоретичні постулати англійських консерваторів щодо реформи трудового законодавства були використані з урахуванням наявного досвіду в документах уряду Тетчер. Політика консервативних кабінетів Тетчер у сфері промислових відносин характеризується активним використанням для обмеження впливу тред-юніонів юридичних важелів і проведенням соціально-економічної політики, одним із наслідків якої стала нейтралізація ролі тред-юніонів у британському суспільстві.

До 80-х рр. профспілки займали провідні позиції у політичному житті Великобританії, що було обумовлено недостатньою розробкою на державному рівні питань розвитку промислових відносин і збереженням традиційних методів регулювання профспілкової діяльності. Таке становище призвело до перетворення тред-юніонів у найсильнішу групу тиску, яка диктує свою волю урядовим органам. Починаючи з 80-х рр. в умовах політики неоконсерваторів спостерігається послаблення позицій британських профспілок у промисловій сфері та у суспільстві в цілому, а також внутрішня організаційна криза в структурі профспілкового руху. Заходи кабінету Тетчер усунули явні зловживання в профспілковій діяльності, але консерватори не відкидали профспілки як політичний інститут. Це пояснюється прихильністю англійців до традиційних політичних цінностей і величезним значенням профспілок у сфері соціального захисту трудящих.

Размещено на Allbest.ru