Антибільшовицькі виступи у Криму і боротьба з ними (кінець 1920-1925 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

АНТИБІЛЬШОВИЦЬКІ ВИСТУПИ У КРИМУ І БОРОТЬБА З НИМИ (КІНЕЦЬ 1920 - 1925 рр.)

07. 00. 01 - Історія України

ІШИН АНДРІЙ В'ЯЧЕСЛАВОВИЧ

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ФІЛІМОНОВ Сергій Борисович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри історії України і допоміжних історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ЧЕНЦОВ Віктор Васильович, Державна митна академія України, м. Дніпропетровськ, завідувач кафедри державного права і митної політики кандидат історичних наук, доцент ВАСКОВСЬКИЙ Ростислав Юрійович, Юридична академія МВС України, м. Дніпропетровськ, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “16” жовтня 2002 р. о 13:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий ___“4” ___вересня___ 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

антибільшовицьке підпілля повстанство кримський півострів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Після ліквідації зовнішніх фронтів громадянської війни у різних регіонах Радянської Республіки продовжувався запеклий опір політиці, яку проводив військово-партійний режим РКП (б). Науково-дослідна література здебільшого велику увагу приділяла розгляду проявів цього складного соціально-політичного процесу на Правобережжі та Лівобережжі України, у Центральній Росії, Сибіру, Середній Азії, а також у ряді інших регіонів. При цьому проблеми, пов'язані з гострим громадянським конфліктом у Криму, який був одним із ключових осередків опору більшовизму, залишились недостатньо вивченими.

Проте достовірна реконструкція подій, що відбувалися на півострові наприкінці 1920 - 1925 рр., може суттєво поглибити наші уявлення як про останній етап громадянської війни, так і про історію Криму тієї доби в цілому. Ось чому сьогодні, коли увагу українських дослідників привертають насамперед кризові моменти історичного розвитку, проблематика дисертації є своєчасною і обґрунтованою. Не викликає сумніву й те, що всебічний аналіз цієї проблематики об'єктивно сприяє новому осмисленню соціально-політичних процесів на всьому півдні України, а останнє, у свою чергу, відповідає потребам науки створити цілісну, вивершену концепцію післяреволюційного розвитку нашої держави.

Необхідно зазначити, що в першій чверті XX століття історія Криму мала особливо складний і суперечливий характер. Значною мірою ця суперечливість була спричинена різноманітним національним та соціальним складом населення, процесом автономізації Кримського регіону, недостатньо виваженою політикою влади. І нині коло подібних явищ має помітний вплив на соціально-політичний стан півострова. Саме це, на нашу думку, зумовлює підвищену значущість багатогранного історичного досвіду, якого також надає розробка заявленої в дисертації теми. Таким чином, дисертаційна робота цілком знаходиться у загальному руслі широко розгорнутого в останні роки дослідження соціально-політичної історії України XX століття, переосмислення якої є не тільки корисним і доцільним, але й гостро необхідним в умовах становлення демократичної Української держави та принципового оновлення вітчизняної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії України і допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (№ державної реєстрації в УкрІНТЕІ 0101v005419).

Метою дисертаційного дослідження є повний, багатоаспектний і докладний аналіз політичного протиборства прибічників і противників більшовизму в Криму протягом першої половини 1920-х рр. Своєрідність проблематики і мета роботи передбачають вирішення таких завдань: 1) розгляд історіографії та джерельної бази дослідження; 2) виявлення причин і рушійних сил антибільшовицьких виступів на півострові; 3) аналіз їх характеру й динаміки розвитку; 4) визначення реального рівня загрози владі більшовиків у Криму; 5) з'ясування причин поразки кримської контрреволюції; 6) розкриття особливостей організації та діяльності численних партійних, радянських і репресивних органів, що боролись із повстанцями й антибільшовицьким підпіллям.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична ситуація, що мала місце в Криму протягом першої половини 1920-х рр.

Предметом дослідження є діяльність антибільшовицьких організацій і стихійні прояви опору режимові РКП (б), а також робота партійних, радянських, репресивних органів, спрямована на їх нейтралізацію та ліквідацію.

Методологічними принципами, що стали опорою при написанні дисертації, є принципи об'єктивності та історизму.

Як методи дослідження використовувались історико-генетичний, ретроспективний, історико-типологічний, а також історико-системний метод.

Хронологічні межі дослідження охоплюють першу половину 1920-х рр., інакше кажучи, період, визначений у вітчизняній історіографії як “відбудовчий”. Саме в цей історичний проміжок у Кримському регіоні діяли численні організації, головною метою яких була серйозна дестабілізація політичного становища, а також подальше повалення більшовицького керівництва Криму й Радянської Росії взагалі. Після 1925 р. ні діяльність подібних організацій, ні значні антибільшовицькі виступи не простежуються.

Географічні межі дослідження охоплюють Кримський півострів, на території якого в 1921 р. була створена Кримська АРСР. У січні 1921 р. Крим поділено на сім повітів: Джанкойський, Євпаторійський, Сімферопольський, Феодосійський, Ялтинський, Севастопольський, Керченський, до складу яких входив 21 район. У жовтні 1921 р. повіти перейменували на округи, а в 1923 р. округи було ліквідовано. У 1924 р. число районів скоротили до 10.

Наукова новизна роботи полягає як у виборі проблеми, так і в підході до її розв'язання. Дисертація є першою в історіографії спробою всебічного й повного дослідження антибільшовицьких виступів на території Кримського півострова, а також протидії їм у першій половині 1920-х рр. У дисертації пропонується завершена концепція цього складного соціально-політичного процесу, яка відбиває причини виникнення та поразки антибільшовицьких організацій, їх типологію, динаміку діяльності; характер як організованих, так і стихійних антибільшовицьких виступів. Разом з тим на основі невідомих раніше архівних матеріалів розглянуто структуру й особливості роботи репресивних, а також партійних і радянських органів влади, що вели боротьбу з контрреволюцією. Крім того, вперше до наукового обігу вводяться численні архівні документи, аналіз яких дозволяє заповнити суттєву прогалину в наукових уявленнях про післяреволюційний етап розвитку Криму в цілому (у роботі документи цитуються відповідно до сучасних правил орфографії та пунктуації).

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю їх використання при написанні монографічних робіт і навчальних посібників із соціально-політичної історії України; при створенні вузівських загальних і спеціальних курсів з історії Криму; при розробці лекцій і семінарських занять, присвячених історії місцевих державних установ, а також проблемам соціально-політичної конфліктології. У зв'язку з останнім головні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути враховані при складанні планів реформування соціально-економічної та політичної сфер як Кримської автономії, так і інших регіонів з потенційною внутрішньою конфліктністю. Варто зазначити, що ряд публікацій автора було використано в наукових статтях дослідників Р.М. Бєлоглазова Белоглазов Р.Н. Осуществление декрета “Об отделении церкви от государства и школы от церкви” в Крыму (1921-1923 гг.) // Крымский архив. - 1999. - № 5. - С. 123., Ю.А. Катуніна Катунин Ю.А. Взаимоотношения православной церкви и государства в Крыму в 1917-1939 годах (обзор опубликованных источников и литературы) // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 17. - С. 120., А.С. Бикової. Быкова А.С. Крым накануне голода 1920-1923 гг. // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 25. - С. 140.

Апробація роботи відбувалася на міжнародних наукових симпозіумах: “Революція і Громадянська війна 1917-1920 років: нове осмислення” (Ялта, 1995 р.), “Революція і Громадянська війна в історії Вітчизни” (Сімферополь - Перекоп - Севастополь, 2000 р.), у Сімферополі під час Перших (1996 р.), Других (1997 р.), Четвертих (1998 р.), Сьомих (1999 р.), Дев'ятих (2000 р.), Десятих (2001 р.) наукових читань “Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів до наших днів”, а також на науково-практичній конференції “Пілігрими Криму - осінь 2001” (Сімферополь), де автор дисертації виступив із науковими доповідями. Крім того, основні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України і допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у дванадцяти наукових публікаціях загальним обсягом п'ять з половиною авторських друкованих аркушів. Чотири роботи є матеріалами наукових конференцій, вісім - науковими статтями, надрукованими у трьох провідних фахових виданнях України.

Особистий внесок здобувача у статті “В.И. Вернадский и Таврический университет” (Крымский архив. - 2000. - № 6), опублікованій у співавторстві, визначається дослідженням політичного й морального клімату, що встановився у Криму після зайняття його частинами Червоної армії в листопаді 1920 р.

В інших публікаціях і дисертації в цілому авторський внесок пошукувача полягає, по-перше, у постановці та самостійному розв'язанні актуальної наукової проблеми й низки конкретних дослідницьких завдань; по-друге, у виявленні, вивченні та систематизації невідомих раніше архівних матеріалів, що зберігаються у трьох вітчизняних архівосховищах; по-третє, у відтворенні на новому документальному підґрунті важливого для Криму та всього півдня України процесу боротьби протилежних суспільно-політичних сил. На думку автора, в першій половині 1920-х рр. цей процес стає своєрідним продовженням громадянської війни.

Структура дисертації. Дисертація структурована відповідно до проблемно-хронологічного принципу аналізу матеріалу і складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків, семи додатків, переліку умовних скорочень (включає 47 найменувань), списку використаних джерел і літератури (161 позиція). Загальний обсяг дисертації - 193 сторінки, з них перелік умовних скорочень становить 2 сторінки, додатки - 20 сторінок і список використаних джерел і літератури - 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми роботи, формулюються її мета й завдання, розкриваються наукова новизна та практичне значення, визначаються методи дослідження. У першому розділі “Історіографічний огляд і джерельна база дослідження” здійснюється аналіз наукового опрацювання проблематики, що розглядається в дисертації (підрозділ перший), а також джерельної її бази (підрозділ другий).

У першому підрозділі автор доходить висновку, що історія антибільшовицьких виступів у Криму та боротьби з ними упродовж першої половини 1920-х рр. ще не була предметом самостійного дослідження в українській і зарубіжній історіографії. Проте в науковій історичній літературі знайшли відображення окремі аспекти цієї багатопланової проблеми. Виходячи з критерію ретельності, всебічності та об'єктивності вивчення цих аспектів, дисертант виділяє три основних періоди аналізованої історіографії.

Перший період (1920-і - середина 1950-х рр.) характерний тим, що в деяких роботах трапляються тільки згадки про наявність опору третьому встановленню режиму РКП (б) на півострові, причому ці згадки знаходяться скоріше у сфері констатації, аніж дослідження проблеми. У зарубіжній історіографії розглядається питання про червоний терор у Криму (яскравий приклад - фундаментальна праця С.П. Мельгунова Мельгунов С.П. Красный террор в России: 1918-1923. - М., 1990. - 208 с.), який, як показано в дисертації, став однією з найважливіших причин виникнення широкого антибільшовицького руху наприкінці 1920 - 1921 рр.

Другому періоду (середина 1950-х - 1990-й рр.) притаманні спроби поглибленого проникнення в окремі епізоди й етапи боротьби з супротивниками більшовизму в регіоні. Зазначимо, що ідеологічні настанови та стереотипи, обмежений доступ до архівних матеріалів і повна закритість багатьох із них не дали змоги дослідникам адекватно відобразити сутність, характер і причини гострого політичного протистояння, створити реальну картину боротьби з кримською контрреволюцією. Окремі положення та висновки, характерні для праць зазначеного періоду, сьогодні здаються суперечливими й непереконливими, а часто і спростовуються джерелами. Так, наприклад, загальноприйнятим був розгляд політичної діяльності “решток врангелівщини” в єдиному зв'язку з діяльністю “внутрішньопартійної опозиції”, що, м'яко кажучи, не відповідало дійсності. Водночас не можна не підкреслити й певних позитивних моментів, наявних у статтях А.С. Сьоміна і А.А. Горчакова Семин А.С., Горчаков А.А. Революционный комитет Крыма и его роль в упрочении Советской власти (ноябрь 1920 г.-ноябрь 1921 г.) // Известия Крымского государственного педагогического института им. М.В. Фрунзе. - Симферополь, 1957. -

Т. XXVIII. - С. 129-145., П.М. Надинського Надинский П.Н. Борьба крымской парторганизации за восстановление народного хозяйства (1921-1925 гг.) // Борьба большевиков за упрочение Советской власти, восстановление и развитие народного хозяйства Крыма: Сборник статей / Отв. ред. И.С. Чирва. - Симферополь, 1958. - С. 123-155. , В.Л. Петрова Петров В.Л. Боротьба за змiцнення Радянської влади в Криму в 1920-1921 рр. // Український iсторичний журнал. - 1970. - № 11. - С. 128-132., дисертації З.М. Іванової Иванова З.Н. Севастополь в восстановительный период (1921-1925 гг.): Дис. … канд. ист. наук. - Симферополь, 1954. - 237 с., а також у книзі Г.С. Орлова. Орлов Г.С. Тревожные будни: Очерки о чекистах. - Симферополь, 1987. - 192 с. У вказаних роботах розглядаються різні прояви діяльності окремих антибільшовицьких організацій, докладно досліджується діяльність Обласного комітету РКП (б) і Кримревкому, побіжно згадується діяльність надзвичайних комісій та інших органів, що підтримували “воєнно-революційний” режим у Криму. Але про масові знищення людей на півострові наприкінці 1920 - 1921 рр. не розповідається; при аналізі боротьби зі збройною контрреволюцією значно перебільшується роль Кримревкому, також прикрашається ставлення до нього місцевого населення.

Початок третього періоду аналізованої нами історіографії (1991-й р.), що триває й дотепер, збігається з розпадом Радянського Союзу та припиненням всеосяжного впливу партійної ідеології на гуманітарну сферу наукових знань. Остання обставина дала поштовх до деідеологізації історичної науки, зумовила початок складного процесу розсекречення як окремих документів, так і цілих архівних фондів. У цей період з'являється чимало досліджень, присвячених проблемі витоків і розвитку політики червоного терору, діяльності різноманітних “надзвичайних органів Радянської влади”, соціальним процесам, властивим кримському “відбудовчому” періоду.

У підрозділі аналізуються роботи В.П. Петрова Петров В.П. К вопросу о красном терроре в Крыму в 1920-1921 годах // Проблемы истории Крыма: Тезисы докладов научной конференции. - Симферополь, 1991. - Вып. 2. - С. 91-92., О.Г. Зарубіна Зарубин А.Г. Террор в Крыму (1920-1921 гг.) // И.С. Шмелев. Мир ушедший - мир грядущий: Тезисы докладов II Крымской международной научной конференции. - Алушта, 1993. - С. 49-51., В.П. Купченка Купченко В.П. Красный террор в Феодосии // Известия Крымского республиканского краеведческого музея. - 1994. - № 6. - С. 58-61. та інші. Серед цієї групи наукових праць особливою значущістю виділяється монографія С.Б. Філімонова. Филимонов С.Б. Тайны судебно-следственных дел. - Симферополь, 2000. - 128 с. Автор усебічно дослідив раніше закриті слідчі справи, що зберігаються в Архіві Головного Управління СБУ в Криму, і це дозволило не тільки з'ясувати смисл і характер репресій на півострові на початку 1920-х років, але й віднайти низку важливих деталей, характерних для діяльності різних органів Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК).

Хоча усі розглянуті дослідження роблять певний внесок у розв'язання проблем нашої дисертації, вони одночасно виявляють і значну кількість суттєвих питань, що вимагають цілеспрямованого наукового пошуку, пов'язаного передусім із застосуванням великого кола невідомих раніше історичних джерел. Цей пошук і було здійснено здобувачем, про що свідчить наступний підрозділ роботи.

У другому підрозділі аналізується джерельна база дослідження, яку становлять писемні джерела, що поділяються на первинні (тобто не введені до наукового обігу) та вторинні (тобто введені до наукового обігу, надруковані раніше).

У свою чергу, надруковані джерела розділяються на документальні та наративні.

Серед документальних джерел доцільно виділити нормативні акти центральних та місцевих органів влади (які надруковані, наприклад, у збірниках “ВЧК - ГПУ…” ВЧК - ГПУ. Документы и материалы / Ред.-сост. Ю.Г. Фельштинский. - М., 1995. - 272 с. , “Ревкомы Крыма…” Ревкомы Крыма: Сборник документов и материалов / Отв. ред. Л.Д. Солодовник. - Симферополь, 1968. - 244 с.), а також доповіді представників партійних, радянських і репресивних органів (яскравий приклад - доповідна М.Х. Султан-Галієва Султан-Галиев М.Х. О положении в Крыму / Предисловие, подготовка текста и комментарии С.А. Усова // Крымский архив. - 1996. - № 2. - С. 83-97.).

З-поміж наративних джерел слід відмітити спогади свідків розглянутих у дисертації подій, серед яких - і спогади оповідного характеру деяких керівників півострова (наприклад, стаття В. Ібраїмова Ибраимов В. Пять лет Советской власти в Крыму // Весь Крым, 1920-1925 (За пять лет): Юбилейный сборник. - Симферополь, 1926. - С. I-XIX.).

У дисертації використана й ціла низка раніше не досліджених архівних матеріалів, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Архіві Головного Управління СБУ в Криму, а також Державному архіві при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (Держархів Республіки Крим). Систематизація та аналіз архівних матеріалів мають вирішальне значення при формуванні концепції досліджуваного соціально-політичного процесу. Саме архівні документальні джерела (переважну кількість яких складають протоколи засідань керівних органів кримської влади, а також відгуки, оперативні й інформаційно-аналітичні зведення численних репресивних органів - НК, ЧОП, міліції та ін.) становлять основу всієї джерельної бази дисертації.

Варто відзначити матеріали фонду 3361 (Всеукраїнська надзвичайна комісія у боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем і злочинством за посадою) ЦДАВО України, які подають цінні відомості про особливості організації органів ВНК, про діяльність антибільшовицьких організацій у Криму в 1921 р.; фонду 1 (Крымский обком РКП (б)) Держархіву Республіки Крим, що містять унікальні дані про характер збройного антибільшовицького руху в 1921 - 1922 рр. і методи боротьби з ним, про діяльність Обласної наради з боротьби з бандитизмом, Надзвичайної трійки з боротьби з бандитизмом і висвітлюють взаємодію та взаємовідносини, що існували між кримськими органами ВНК, Кримським обкомом РКП (б) і Обласним революційним трибуналом; фонду Р-1108 (Верховный суд Крымской АССР) Держархіву Республіки Крим, у якому зберігаються зведення Державного політичного управління (ДПУ) про “економічний і політичний стан Криму”, документи, які характеризують функції ДПУ, історію кримських органів юстиції та прокуратури, структуру кримської міліції; фонду Р-1188 (Крымский революционный комитет) Держархіву Республіки Крим, у якому зосереджені вкрай важливі дані про свавілля з боку багатьох носіїв владних повноважень у “воєнно-комуністичний” час, про повстанський антибільшовицький рух “біло-зелених”, про “першотравневу” амністію, про взаємовідносини між різними органами влади, що боролися з антибільшовицькими організаціями, про особливості роботи кримських органів ВНК, про систему заручників, про кількісний склад міліції Криму та її діяльність у боротьбі зі збройною контрреволюцією, про участь загонів Робітничо-селянської Червоної Армії (РСЧА) у боротьбі з “політичним бандитизмом”; фонду Р-1881 (Симферопольская городская чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией и преступлениями по должности) Держархіву Республіки Крим, що мають винятково важливе значення для дослідження питань із принципів судочинства у кримських органах ВНК, про склад судової колегії центрального органу НК на півострові, а також про деякі прояви боротьби з більшовизмом у 1921 р.; фонду Р-3285 (Части особого назначения Крымской АССР) Держархіву Республіки Крим, у якому знаходяться численні оперативні матеріали 1921 - 1924 рр. про антибільшовицькі виступи й загальнополітичний стан у Кримському регіоні, а також інформація з історії створення, діяльності й розформування частин особливого призначення (ЧОП) Криму, про функції штабу ЧОП, про кількісний склад і озброєння ЧОП, про оцінку частин особливого призначення партійними органами, про організацію Військових Рад ЧОП, про матеріальне становище чопівців, червоноармійців і співробітників міліції. Серед архівних матеріалів виняткове значення має “Годовой отчет Крымской чрезвычайной комиссии за 1921 год”, який зберігається в Архіві Головного Управління СБУ в Криму (ф. 1, оп. 1). У ньому містяться важливі, раніше недоступні для дослідника відомості з історії створення й діяльності органів ВНК у Криму, розвитку збройного антибільшовицького руху в 1921 р., унікальна інформація про програмні настанови кримського антибільшовицького підпілля, огляд економічної та загальнополітичної ситуації. Необхідно підкреслити, що “Годовой отчет” не є цілісним за змістом, а складається переважно з блоків інформації, які характером нагадують оперативні зведення за окремі проміжки часу, і це потребує від дослідника особливо уважного ставлення до його вивчення.

Поряд із архівними матеріалами, у дисертаційному дослідженні широко використані дані офіційного друкованого органу Кримського революційного комітету, Кримського обкому РКП (б) і Крим ЦВК - центральної кримської газети “Красный Крым” за 1921 - 1927 рр. Матеріали газети “Красный Крым” сприяли з'ясуванню структури, завдань і специфіки діяльності цілого ряду великих кримських антибільшовицьких організацій, характеру роботи органів Кримської надзвичайної комісії та Кримського політичного управління (КПУ).

Таким чином, у поєднанні з даними наукової літератури й надрукованими джерелами первинні матеріали дозволяють реконструювати загальну картину діяльності кримських антибільшовицьких організацій, а також стихійних контрреволюційних виступів, суттєво конкретизувати й уточнити важливі особливості діяльності партійних, радянських і репресивних органів, покликаних утверджувати “воєнно-революційний” режим на Кримському півострові.

У другому розділі “Причини антибільшовицьких виступів у Криму” з'ясовується комплекс причин, що зумовили як організовані, так і стихійні виступи проти режиму РКП (б), а також виникнення й активну, успішну (протягом ряду років) діяльність численних кримських антибільшовицьких організацій.

У першому підрозділі другого розділу розглядається економічна ситуація у Кримському регіоні протягом “відбудовчого” періоду (кінець 1920 - 1925 рр.) і вплив на неї воєнно-комуністичної політики в 1921 р.

Ми підкреслюємо, що після евакуації військ генерала П.М. Врангеля (листопад 1920 р.) Крим перебував у стані глибокої економічної кризи. У листопаді 1920 р. продукція промисловості скоротилася порівняно з 1913 р. у 4,6 раза. Із 420 промислових і кустарних підприємств працювали лише 270, та й ті не на повну силу. Порівняно з довоєнним станом продуктивність праці знизилась утричі. На транспорті царювала розруха. Вантажообіг залізниць скоротився в 10 разів, морських портів - більше, ніж у 16 разів. Унаслідок повного розладу фінансової системи більшість грошових знаків коштувала дешевше від паперу, на якому друкувалась. Колонтаев К.В. Создание и деятельность органов государственной власти в Крыму (ноябрь 1920 г.-октябрь 1921 г.) // Революция и Гражданская война 1917-1920 годов: новое осмысление. Крым. Ялта. 10-18 ноября 1995: Материалы. - Симферополь, 1995. - С. 61.

Важке економічне становище півострова значно ускладнив голод, який почався внаслідок засухи в серпні 1921 р. і тривав до літа 1923 р. Від нього загинуло приблизно 100 тисяч жителів Криму. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. - Симферополь, 1997. - С. 342. Згідно з архівними даними, незважаючи на поступове подолання голоду, а також на певне господарське піднесення у 1923 - 1925 рр., рівень життя більшої частини населення Криму залишався досить невисоким. Таким чином, зроблено висновок, що економічна ситуація об'єктивно могла бути фактором, який стимулював незадоволення значної частини населення владою, а отже, сприятливим ґрунтом для розвитку всіх форм боротьби з режимом РКП (б). Однак, на нашу думку, вирішальний вплив на ці процеси мали все ж політичні фактори, поміж яких важливе місце належало політиці воєнного комунізму.

Так, до 1 червня 1921-го року влада півострова зберігала продрозкладку. Вона стягувалася за нереальними цифрами завдань і викликала різкий протест селянства, включно до спроб повстання на Південному березі. У зв'язку з цим важливо додати, що є приклади, коли загонами особливих відділів ВНК, окрім продрозкладки, додатково стягувалися продукти харчування в селах. Держархів Республіки Крим, ф. 1, оп. 1, спр. 69, арк. 35.

Величезною помилкою, на нашу думку, було передання 1134 конфіскованих поміщицьких маєтків до державного фонду та створення на їх базі радгоспів. Більша частина радгоспної землі навесні 1921 р. залишилася необробленою. На той час, коли під радгоспи відвели до мільйона десятин землі, приблизно 40 % селян у Криму залишалися безземельними.

Надзвичайно важко на становищі кримського населення позначилася також заборона приватної торгівлі.

До того ж “воєнно-революційна влада” півострова наприкінці 1920 - 1921 рр. регулярно проводила заходи з “вилучення надлишків”, що не могло не підривати авторитету більшовицького керівництва серед значної кількості населення, не сіяти недовіру й часто навіть ненависть у ставленні до керівників Криму. Цьому також сприяли зловживання і відверте свавілля з боку багатьох представників влади. Так, при проведенні продрозкладки спостерігалися “незліченні зловживання посадових осіб, розкрадання й афери продагентів”. Архів Головного Управління СБУ в Криму, ф. 1, оп. 1, Годовой отчет Крымской ЧК за 1921 год, стовп. 13. Поряд із цим, “окремі червоноармійські загони займалися грабунками, і ніхто їх від цього не міг утримати”. Султан-Галиев М.Х. О положении в Крыму… - С. 87.

Важливим фактором, що серйозно дестабілізував політичну ситуацію, став безпрецедентний масовий терор, розв'язаний у Криму наприкінці 1920 р., політика партійного диктату. Його аналізу присвячений другий підрозділ другого розділу.

Наявні джерела переконують, що метою червоного терору стало знищення якомога більшої кількості як відвертих, так і потенційних “класових ворогів”. Говорячи про його динаміку, необхідно зазначити, що пік розправ припадав на зиму 1920 - 1921 рр., потім хвиля поступово спадала до кінця 1921 р. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей… - С. 333. Точна кількість загиблих унаслідок терору в Криму не з'ясована, проте можна стверджувати, що він мав нечувані розміри, у зв'язку з чим потерпіли десятки тисяч людей.

За словами члена Колегії Народного комісаріату у справах національностей М.Х. Султан-Галієва, “…серед розстріляних було дуже багато робітничих елементів і осіб, які залишилися після Врангеля з щирим і твердим наміром чесно служити Радянській владі...”. Султан-Галиев М.Х. О положении в Крыму… - С. 86. Дані Султан-Галієва підтверджуються матеріалами слідчої справи № 707/403 про злочини членів колегії Керченської НК: “…із кількості розстріляних - 51-52 % робітників важкої праці та з кількості утримуваних під вартою в комісії - робітників 77 % ”. Держархів Республіки Крим, ф. 1, оп. 1, спр. 91, арк. 68 об.

На розвиток антибільшовицьких виступів, безсумнівно, вплинуло прагнення нової влади будь-яким шляхом поставити під тотальний контроль усі сфери суспільної життєдіяльності, придушити будь-яке інакомислення.

І надруковані, і архівні джерела свідчать, що моральний клімат першої половини 1920-х рр. був дуже сприятливим для розвитку всіх форм контрреволюції. У цей період влада більшовиків у Криму трималася на багнетах червоноармійців, які жили “окремою сім'єю, ніскільки не заражаючись психологією мас”.

У третьому розділі “Характер і динаміка антибільшовицьких виступів у Криму наприкінці 1920 - 1925 рр.” аналізуються відповідно два великих, відносно самостійних періоди антибільшовицьких виступів. Ці періоди відокремлюються один від одного не тільки за хронологією, але й у залежності від особливостей боротьби з режимом, що існував на півострові.

У першому підрозділі третього розділу розглядаються антибільшовицькі виступи у Криму з кінця 1920 р. по кінець 1922 р.

На цьому етапі антибільшовицькі виступи набули переважно форми збройного антибільшовицького руху, який у документах радянських і партійних установ отримав найменування “політичного бандитизму”, або руху “біло-зелених” (“зелених”). Цей рух слід визначати як сукупну діяльність різних суспільних угруповань Криму, що домагались повалення влади більшовиків.

Під “бандами з політичним забарвленням”, “біло-зеленими”, або “зеленими”, малися на увазі збройні формування, створювані у кримських горах і лісах із військовослужбовців армії Врангеля, які уникли смерті, махновців, селян, жителів міст, невдоволених політикою Радянської влади. Нерідко до них приєднувалися суто кримінальні елементи. Часто групи “зелених” очолювали врангелівські офіцери.

Етнічний контингент цих груп становили представники росіян, українців, кримських татар, чеченців та інших національностей. Існували й загони, що цілком складалися з кримських татар. До таких належали, наприклад, загони Апаса та Мустафи-Курби.

Чисельність кожного з декількох десятків повстанських загонів коливалась у середньому від 20 до 70 чоловік. На озброєнні в “зелених” були кулемети, гвинтівки, револьвери, бомби.

Формування “біло-зелених” знищували радянських працівників і комуністів, вели антибільшовицьку агітацію, зривали плани продрозкладки, налагоджували зв'язок з антибільшовицьким підпіллям.

У розвитку руху “біло-зелених” можна виокремити два часових проміжки. Перший із них тривав приблизно з початку грудня 1920 р. до кінця липня 1921 р., тобто з початку активної діяльності озброєних загонів до підписання їхніми керівниками мирних угод із більшовиками, після чого настало тимчасове “затишшя”. Другий датується приблизно кінцем серпня - початком вересня 1921 р. та кінцем 1922 р., тобто його початок збігається з новим спалахом активності “зелених”, а кінець - із ліквідацією їх організованого руху.

У травні - червні й восени 1921 р. існувала реальна загроза для влади більшовиків у Криму. Групи повстанців діяли повсюди, виявляючи велику активність. У зв'язку з цим у червні 1921 р. майже припинилося транспортне сполучення між повітами, значною мірою була паралізована робота місцевих органів влади. Разом з тим треба підкреслити, що на другому етапі розвитку збройного антибільшовицького руху (коли його основним стимулятором виступав голод) цей рух був більш стихійним і менш небезпечним для більшовицького керівництва, ніж на першому.

Тісний зв'язок із загонами “біло-зелених” мали численні підпільні організації, орієнтовані на зміцнення й підтримку збройного антибільшовицького руху. Показова у цьому плані діяльність організацій полковника Боженка (М. Діонісьєва), графа Корвін-Весельського, поміщика Лашкова, яка розглядається в дисертації.

У другому підрозділі третього розділу аналізуються антибільшовицькі виступи в 1923 - 1925 рр.

Заходи влади, зумовлені переорієнтацією від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (скасування продрозкладки, дозвіл вільної торгівлі, початок процесу наділення селянства землею, вибіркове оподаткування в період голоду), сприяли тому, що стосовно 1923 р. ми вже можемо говорити не про широкий антибільшовицький рух, який мав місце в 1921 - 1922 рр., а лише про окремі випадки збройної боротьби. Варто наголосити, що при цьому в оперативних матеріалах ЧОП фіксується висока мобільність груп “зелених”, прагнення багатьох “бандитів” полишити межі Криму. Держархів Республіки Крим, ф. Р-3285, оп. 2, спр. 91, арк. 71 об.

Значне скорочення соціальної бази контрреволюції спричинило поступове зміщення її вектора від орієнтації на повстанців до створення добре законспірованої підпільної мережі. Найбільш яскраво ця тенденція виявилась у діяльності “Кримського селянського об'єднання”, яке очолювалося полковником врангелівської контррозвідки Уренюком і було створене за безпосередньої підтримки закордонних монархічних кіл.

Згідно з планом, розробленим у закордонному монархічному центрі, в Криму передбачалося здійснити висадку десанту, а Україну і Кубань використати для подальшого створення антирадянського фронту. Для підтримки десанту в Криму, Україні й на Кубані передбачалося сформувати “монархічні селянські об'єднання” та підняти широке збройне повстання.

З метою дестабілізації політичної ситуації в Криму організація, очолювана полковником Уренюком (“отаманом Круком”), розгорнула активну терористичну діяльність проти представників партійних і радянських установ, але була ліквідована органами ДПУ влітку 1924 р.

У 1925 р. активно заявило про себе традиційно сильне севастопольське антибільшовицьке підпілля. Так, група колишніх білих офіцерів із застосуванням зброї захопила пароплав “Утриш” і вивела його на територію Болгарії, де передала судно зосередженому в цій країні білому командуванню та владі. Після цього інша севастопольська група зробила спробу викрасти пароплав “Ігнатій Сергєєв”, але цьому перешкодило ДПУ, і підпільна група була ліквідована. Красный Крым. - 1927. - 18 грудня. - Додаток.

Після 1925 р. значних антибільшовицьких виступів не спостерігалось.

Необхідно додати, що впродовж усього аналізованого в дисертації періоду поряд із діяльністю повстанських загонів і підпільних організацій мали місце також стихійні народні виступи. Прикладом може бути збройне повстання селян селища Сімеїз у листопаді 1921 р. Стихійні виступи не завжди мали збройний характер і не завжди переслідували великомасштабні цілі. Як приклад таких виступів можна навести страйки робітників, спричинені їх скрутним матеріальним становищем.

У четвертому розділі дисертації “Організація та діяльність партійних, радянських, репресивних органів, що боролися з антибільшовицькими виступами у Криму наприкінці 1920 - 1925 рр.” досліджуються структура, практика, взаємовідносини та взаємодія партійних, радянських і репресивних органів влади, які вели боротьбу з кримською контрреволюцією.

Перший підрозділ четвертого розділу присвячено вивченню системи кримських органів ВНК-ДПУ.

Ми підкреслюємо, що у своєму становленні на території Криму органи НК пройшли складну й тривалу еволюцію. Наприкінці 1920 р. на півострові діяли численні відокремлені й цілком незалежні від місцевих органів влади органи ВНК - особливі відділи (головні провідники червоного терору), транспортні НК, морські НК тощо. Відсутність узгодженості та великі “перегини” в їхній роботі зумовили необхідність загального керівного центру подібних органів у межах Криму. З цією метою 9 грудня 1920 р. створюється регіональний орган ВНК - Кримська надзвичайна комісія. Видоменко В.А. Всегда на посту // Орлов Г.С. Тревожные будни: Очерки о чекистах. - Симферополь, 1987. - С. 6. Але єдину централізовану систему органів ВНК у Криму остаточно вдалося сформувати тільки у вересні 1921 р. Архів Головного Управління СБУ в Криму, ф. 1, оп. 1, Годовой отчет Крымской ЧК за 1921 год, стовп. 2-7.

Органи ВНК наділялися правом позасудових розправ із ворогами встановленого більшовицького режиму; для боротьби з повстанцями в їх розпорядженні були бойові загони. У перші місяці після встановлення Радянської влади на півострові (листопад 1920 р. - березень 1921 р.) дуже активно запроваджувались і навіть домінували такі “методи” роботи, як масове знищення потенційних “класових ворогів”, поголовні обшуки, арешти, облави; тюрми наповнювалися підозрюваними. Після виходу наказу ВНК від 8 січня 1921 р. “Про каральну політику органів НК” замість подібних методів дедалі ширше почали застосовуватися такі прийоми чекістської роботи, як інформування, взяття на облік і перевірка підозрілих осіб.

6 лютого 1922 р. був виданий “Декрет ВЦВК про скасування ВНК і про правила проведення обшуків, виїмок і арештів”. Відповідно до цього Декрету Всеросійська надзвичайна комісія реорганізовувалась у Державне політичне управління (ДПУ). Відтоді всі загальнокримінальні справи необхідно було передавати до ревтрибуналів і народних судів за приналежністю. Діяльність ДПУ зосереджувалася на розкритті політичних і антидержавних злочинів. Позасудові репресії скасовувались.

Згідно з цим Декретом на початку 1922 р. Кримська НК була реорганізована у Кримське політичне управління (КПУ) при ЦВК Кримської АРСР. Судячи з архівних джерел, органи КПУ знову отримали право в позасудовому порядку виносити смертні вироки, для чого при ДПУ Криму була сформована трійка. Як раніше органи НК, Кримське політичне управління мало спеціальні місця ув'язнення. Окрім цього, при ДПУ Криму існувала Особлива нарада з адміністративних вислань.

Аналіз роботи органів ВНК - ДПУ в Криму, які припинили діяльність цілої низки небезпечних для влади організацій, свідчить, що саме на них робилася головна ставка в боротьбі з кримською контрреволюцією.

У другому підрозділі четвертого розділу розглядається організація та характер роботи інших “каральних органів”.

Винятково важливе місце серед них посідають частини особливого призначення (ЧОП) Криму, які було сформовано на півострові 17 червня 1921 р. Держархів Республіки Крим, ф. Р-3285, оп. 1, спр. 229, арк. 2 об. ЧОП являли собою військові загони, створені партійними органами.

На підставі наявних архівних даних зроблено висновок, що ЧОП Криму відіграли велику роль у боротьбі з антибільшовицькими виступами. Бійці-чопівці здобували інформацію про оперативний стан на всьому півострові, відбивали напади “зелених”, здійснювали рейди з метою ліквідації їх формувань. Держархів Республіки Крим, ф. Р-3285, оп. 2, спр. 6, арк. 6. З огляду на загальну стабілізацію політичного стану, влітку 1924 р. ЧОП Криму були розформовані.

Для боротьби з антибільшовицькими виступами поряд з органами ВНК і ЧОП влада активно використовувала загони РСЧА, міліції, “робітничі загони” і “загони сільської самооборони”, що також відіграли певну роль у ліквідації цих виступів. Діяльність усіх згаданих угруповань також простежено в дисертації.

У третьому підрозділі четвертого розділу розглядається діяльність кримських органів юстиції та прокуратури.

З часу захоплення Кримського півострова Червоною Армією почала діяти система революційних трибуналів. У відповідності до “Основного положення про революційні трибунали” вони запроваджувалися “з метою об'єднання діяльності органів з боротьби зі злочинними діями, спрямованими проти робітничо-селянської влади та встановлюваних революцією порядків”. Красный Крым. - 1921. - 25 листопада. 1 серпня 1921 р. був створений Єдиний революційний трибунал Криму (ЄРТК) у складі чотирьох судових відділень: військового, основного, податкового й виїзного. 24 лютого 1922 р. замість ЄРТК було створено Верховний трибунал при Крим ЦВК із касаційними та наглядовими функціями і при ньому два відділення: у Сімферополі та Севастополі. У звіті Народного комісаріату юстиції Кримської АРСР зазначається, що “умови роботи цих трибуналів були досить жалюгідні через майже повну відсутність коштів і малу досвідченість особового складу. Цей стан ускладнювався голодом і значно зрослою, внаслідок цього, злочинністю. Проте їхня робота велася досить інтенсивно”. Держархів Республіки Крим, ф. Р-1108, оп. 1, спр. 10, арк. 40.

Згідно з постановою Президії Крим ЦВК від 23 січня 1923 р. було створено Всекримський суд, який 29 серпня того ж року перейменували на Головний суд Криму. У його відання перейшли функції, раніше здійснювані революційними трибуналами. Характеризуючи судову діяльність Головсуду Криму, зазначимо, що з усіх кримінальних злочинів, розглянутих у судових засіданнях у 1923 р., контрреволюція займала 3,5 %, у 1924 р. - 6 %, у першій половині 1925 р. - 3 %. Привертає увагу загальна тенденція до послаблення покарань. Так, у 1923 р. розстріли становили 2 % від загального числа покарань, у першій половині 1925 р. - 1 %. До кінця 1925 р. фактичне позбавлення волі становило лише 49 % від загального числа вироків, винесених судовою колегією Головсуду.

Важливим кроком на шляху реформування кримських органів юстиції та надання їхній діяльності доцільного характеру стала організація Прокуратури Криму, яка була створена “Положенням про прокурорський нагляд” від 25 серпня 1922 р. Там же, арк. 21 об. До функцій Прокуратури входило здійснення контролю від імені держави за законністю дій усіх органів влади, господарських установ, громадських організацій і приватних осіб засобами карного переслідування винних і опротестування рішень, що порушували закон; безпосередній нагляд за діяльністю Державного політичного управління та інших слідчих органів; підтримка обвинувачень у суді; нагляд за правильністю утримання ув'язнених під вартою.

У четвертому підрозділі четвертого розділу аналізуються структура та діяльність органів, що координували дії в боротьбі з антибільшовицькими виступами у Криму.

Аналіз численних матеріалів свідчить, що дії різних репресивних органів у боротьбі з антибільшовицькими виступами у 1921 р. координувались Особливою нарадою з боротьби з бандитизмом, у 1922 р. - Надзвичайною трійкою з боротьби з бандитизмом, а згодом - Радою Народних Комісарів Кримської АРСР. Роль Обласного комітету РКП (б), Кримського революційного комітету, а пізніше Крим ЦВК і Ради Народних Комісарів Кримської АРСР у керівництві каральними органами була зовсім не такою всеосяжною, як стверджувала радянська історіографія. Вони здійснювали, на нашу думку, тільки загальнополітичне та ідеологічне керівництво.

У п'ятому підрозділі четвертого розділу з'ясовується характер взаємовідносин між органами, які боролися з кримською контрреволюцією. Ці взаємостосунки відзначались як продуктивною взаємодією, так і боротьбою за сфери впливу, що виявилось у низці конфліктів між представниками різних “воєнно-революційних” структур. У роботі наводяться конкретні приклади, пов'язані з цим питанням.

У Висновках узагальнюються головні результати дослідження.

Проаналізувавши численні архівні та інші матеріали, що стосуються антибільшовицьких виступів у регіоні впродовж т.зв. “відбудовчого періоду” і боротьби з ними, ми дійшли висновку, що після евакуації з Криму Російської армії генерала П.М. Врангеля на півострові протягом п'яти років тривав гострий політичний конфлікт, який проходив переважно у збройній формі й був зумовлений сукупністю різноманітних причин.

Найважливішими серед них стали політика воєнного комунізму, виражена у стягуванні продрозкладки, реквізиціях “надлишків”, нав'язуванні товарообміну, а також колосальний за масштабами червоний терор. Поряд із цим, фактором, що провокував соціально-політичний конфлікт, була наявність у Криму значної кількості представників колишніх привілейованих верств, які принципово не приймали більшовицьку модель Радянської влади і мали намір до кінця боротися за її повалення. Разом з тим до початку аналізованого в дисертації періоду на півострові об'єктивно склалася важка економічна ситуація, що стимулювала загальне невдоволення населення керівниками Криму й Радянської Республіки в цілому, а останнє, у свою чергу, було сприятливим ґрунтом для розвитку всіх форм контрреволюції.

Головними рушійними силами антибільшовицьких виступів у Криму стали військовослужбовці армії П.М. Врангеля, яким вдалось уникнути смерті, махновці, значна частина колишніх поміщиків, царських чиновників, буржуазії, а також міських і сільських жителів. Останнім належала особлива роль у діяльності противників більшовизму. Підкреслимо, що на певному етапі саме участь селянства надала цій діяльності широкого поступу, розмаху й сили.

У дисертації виявлено, що у своєму розвитку кримська контрреволюція пройшла два періоди. Наприкінці 1920 - 1922 рр. вона існувала переважно у формі збройного антибільшовицького руху, для якого характерна діяльність як повстанських загонів, дислокованих головним чином у гірській і лісовій частинах півострова, так і підпільних антибільшовицьких організацій у містах. У 1923 - 1925 рр. значне скорочення соціальної бази контрреволюції зумовило поступове зміщення її вектора від орієнтації на повстанство до створення добре законспірованої підпільної мережі.

Головною силою в боротьбі з антибільшовицькими виступами були органи ВНК - ДПУ, юстиції, міліції, ЧОП, загони РСЧА, причому провідна роль серед них належала органам ВНК - ДПУ. Обласний комітет РКП (б), Кримський революційний комітет, а пізніше Крим ЦВК і Рада Народних Комісарів Кримської АРСР здійснювали, як свідчать аналізовані документи, лише загальнополітичне та ідеологічне керівництво.

На наше переконання, у ліквідації загрози, якою були для влади півострова антибільшовицькі виступи, вирішальну роль відіграли не воєнні, а, головним чином, політико-економічні заходи. Серед найважливіших із них у роботі згадуються скасування з 1 червня 1921 р. продрозкладки й перехід до продподатку, дозвіл селянам вільно розпоряджатися залишками продуктів харчування, поступове наділення бідних селян землею (цей процес почався в липні 1921 р.), значна державна підтримка бідуючого населення у голодному 1922 р. Указані заходи позбавили супротивників більшовизму широкої соціальної підтримки, а це вирішальним чином вплинуло на помітне зниження ефективності подальшої боротьби (після 1922 р. в Кримському регіоні значних виступів проти більшовицької влади стає помітно менше, а після 1925 р. вони вже не спостерігаються).

Крім того, поразка кримської контрреволюції значною мірою була спричинена також відсутністю спільного керівного центру й пов'язаною з цим розрізненістю дій, відсутністю єдиної політичної та ідеологічної платформ. Антибільшовицькі організації керувались, у першу чергу, принципом неприйняття влади більшовиків, а своєї альтернативи державності запропонувати не змогли.

Як підсумок зазначимо, що отримані в ході дисертаційного дослідження висновки дозволяють по-новому осмислити процеси, що відбувались у післяреволюційному Криму й мали певний вплив на південь України.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях автора

1. Организация и деятельность органов советской власти, осуществлявших борьбу с вооруженным антибольшевистским движением на Крымском полуострове в 1920-1922 годах // Культура народов Причерноморья. - 1998. - № 3. - С. 158-165 (1 др. арк.).

2. Из истории военного коммунизма в Крыму: конец 1920 года // Крымский архив. - 1999. - № 4. - С. 155-157 (0,4 др. арк.).

3. Характер и динамика развития вооруженного антибольшевистского движения на Крымском полуострове в конце 1920-1922 годах // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - 1999. - Т. 12 (51). - № 1. - С. 83-89 (0,5 др. арк.).

4. Политико-экономическое положение Крымского полуострова в конце 1920 - первой половине 1921 г. // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 8. - С. 45-49 (0,5 др. арк.).

5. В.И. Вернадский и Таврический университет (у співавторстві з В.В. Лавровим) // Крымский архив. - 2000. - № 6 - С. 182-208 (0,5 др. арк.).

6. Деятельность антибольшевистских организаций в Крыму в 1923-1925 гг. // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 20. - С. 89-93 (0,6 др. арк.).

7. Становление системы органов ВЧК в Крыму (конец 1920-1921 годы) // Крымский архив. - 2001 - № 7. - С. 13-23 (0,7 др. арк.).

8. Здійснення судочинства в Криму в першій половині 1920-х років // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 26. - С. 84-88 (0,5 др. арк.).

9. В Крыму после Врангеля (по архивным материалам Крымской ЧК за 1921 год) // Революция и Гражданская война 1917-1920 годов: новое осмысление: Материалы. - Симферополь: Крымский архив, 1995. - С. 45-48 (0,2 др. арк.).

10. Контрреволюционное движение в Крыму и борьба с ним в 1921 году // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен до наших дней: Материалы I научных чтений. - Симферополь, 1996. - С. 47-48 (0,2 др. арк.).