Ідея української державності у діяльності церковної еліти Волині на початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідея української державності у діяльності церковної еліти Волині на початку XX ст.

Мороз О.В.

Суперечливий характер розвитку суспільних відносин, зростання ролі людини, особистості зумовив збагачення духовного життя суспільства. Національна духовна культура, що у високій мірі зберегла свою ідентичність на теренах Західної України, зокрема, на Волині, має своїм основним елементом релігійну самосвідомість народу, його ставлення до церкви, до релігійних вірувань та релігійної обрядовості, до православних християнських традицій.

Церква стає найважливішою основою утвердження і збереження духовної, національної, релігійної, культурної самобутності українського народу за часів перебування Волинських земель у складі Речі Посполитої внаслідок Ризького мирного договору(1921р.). Важливе значення у формуванні релігійної свідомості зокрема і духовної культури населення регіону в цілому мало релігійне життя початку XX століття, яке ініціювалось діяльністю священнослужителів Свято-Успенської Почаївської лаври, всього духовенства Волинської єпархії, особливо викладачів релігійно-освітніх закладів.

Аналіз національно-церковного життя Волині здійснювали у своїх наукових розвідках С. Кульчицький [3], М. Кучерепа [4], В. Ткачук [9]. Вивченням основних історичних етапів розвитку Волині, історико-краєзнавчими дослідженнями займалися дослідники Волині, зокрема, Л. Ланшина [5], І. Корсак [2], І. Ярмошик [11], Б. Прищепа [7] та інші.

У своїх науково-дослідницьких працях головний акцент науковці робили на історико-краєзнавчу тематику, вивчали окремі віхи історії України та Волині зокрема. Актуальність нашого наукового дослідження полягає в аналізі духовного життя суспільства Волині початку XX століття через призму участі представників церковної еліти у процесі українізації православного церковного устрою, в утвердженні самобутності українського народу. Дослідження означеної проблематики надає можливість простежити процес відродження національної духовності, переосмислити парадигми розвитку духовного життя суспільства на прикладі світоглядно-філософської, викладацької, проповідницької діяльності церковної еліти Волині в напрямі зародження та впровадження ідей українізації православного життя на початку XX століття.

Як відомо, духовне життя будь-якого суспільства включає світ ідеального, який існує у вигляді ідей, теорій, поглядів, та діяльність безпосередніх соціальних суб'єктів індивідів, народів, етносів тощо. Його основу становить духовний світ людини, її духовні цінності та світоглядні орієнтації. Духовне життя це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного.

Історично склалося так, що національно-церковний рух на Волині початку ХХ століття був тісно пов'язаним з процесом українізації церковного устрою, культурних, національних сторін життя. У той час православна церква стає основою для розгортання боротьби за утвердження самобутності українського народу, збереження його менталітету та культурних традицій. Суспільна свідомість української громадськості щодо зародження та активного розгортання процесу українізації знаходить своє вираження у світоглядно-філософській, релігійній діяльності конкретних носіїв, у даній статті це представники церковної еліти Волині, які відіграли важливу роль у процесі збереження українського етносу через збереження української церкви.

Процес зародження та розвитку ідей української державності на Волині дослідники умовно поділяють на три періоди. У нашій статті акцентується увага на межі першого і другого, оскільки саме у той час активність з боку української православної громади Волині помітно посилилась. Зосередимось на церковно-громадській діяльності окремих її представників, а саме Павла Пащевського та митрополита Діонісія.

Павло Пащевський (1874-1944) священик, капелан Першого українського запасного полку (згодом Сердюцького полку імені Петра Дорошенка). Син священика села Великі Грицьки на Київщині. У Києві здобуває духовну освіту та закінчує два курси університету св. Володимира. Ще студентом бере участь в українському русі, за що його, як "неблагонадежного", відсилають служити у віддалену парафію села Денисовичі. Згодом на Херсонщині править Службу Божу ряд років, з початком української революції переїжджає в Київ. На посаді єпархіального комісара Київської духовної консисторії йому доводиться поєднувати такі непоєднувані риси, як безкомпромісніть у здобутті незалежності церкви з дипломатичною гнучкістю, твердість у досягненні українських цілей з реаліями зросійщеного краю.

Зустріч влітку 1917 року з Симоном Петлюрою була визначальною для подальших років життя отця Пащевського: праця в департаменті віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР; участь у створенні Кирило-Мефодіївського братства; підготовка Всеукраїнського Церковного Собору; з грудня 1919 року участь в Першому Зимовому поході. Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська діяльність під польською займанщиною, а з 1939-го сперш під радянською окупацією, потім під німецькою то сторінки життя унікальної генерації української інтелігенції, перед якою письменники, журналісти, історики ще у великому боргу [8,с.1].

Помер Павло Пащевський 1944 року у Варшаві і похований на православному кладовищі на Волі, на так званій генеральській алеї.

Дослідник В. Ткачуку своїй науковій розвідці стверджує, що кульмінаційним моментом розвитку українського національно-церковного руху можна вважати Луцький церковний з'їзд 1927 року, на якому було ухвалено цілу низьку резолюцій в справі українізації церковного устрою [9,с.71].

Отець Павло Пащевський, котрий працював настоятелем Христовоздвиженської Церкви в Луцьку починаючи з 1925 року і водночас викладав релігію в Луцькій Українській Гімназії ім. Лесі Українки, знаходився як територіально, так і національно-духовно біля витоків зародження процесу українізації, ідей відродження української державності.

Незважаючи на те, що разом із процесом українізації православного церковного устрою на Волині активно впроваджувалася полонізація як головна ідея польської держави, отця Павла Пащевського вважають першим священиком у Польщі, котрий почав відправляти Службу Божу українською мовою. Йому як носієві суспільної свідомості тогочасного українського суспільства вдавалося поєднувати церковну, громадську та педагогічну діяльність. За висновками науковця Л. Ланшина, багато його вихованців після закінчення навчання ставали православними священиками ревнивими оберігачами української ідеї, зберігачами українських традицій.

Отець Павло Пащевський здійснював виховання учнів у дусі глибоко патріотичному, релігійному та національному. Девізом гімназії були наступні слова: "Люби Бога і свою матір-Україну". В церкві відправлялись поминальні панахиди по героях-борцях за вільну Україну [5,с.216].

Оскільки Павло Пащевський був колишнім священиком УНР, учасником походу під керівництвом отамана Симона Петлюри, то часто після своїх лекцій з релігії або ж після уроків розповідав учням про Україну, про віру козаків в Бога, про козаччину, про героїчну боротьбу української армії проти більшовицьких загарбників (1918-1922), тим самим наголошуючи на усвідомленні ідеї української державності кожним молодим громадянином. Він був переконаним, що тільки свідомі патріоти своєї держави можуть творити історію, боротися за її незалежність і завжди пам'ятати своє коріння та походження.

За спогадами учня ЛУГ М. Затовканюка, отець "оживав, гарячкувався, очі гнівно запалювалися, коли говорив про вбивства і знущання над священиками, про руйнування церков у Радянській Україні. Говорив: Бог їм того не простить, прийде пора повернуться до Бога. Чи ж не справдилися його слова?" [ 1,с.47].

У своїх релігійно-богословських проповідях, лекціях, розповідях священик Павло Пащевський прищеплював учням любов та повагу до Бога, до усвідомлення кожним свідомим громадянином ідеї української державності, невідворотньої долі у її становленні, будуванні та збереженні національно-духовних надбань українського народу.

У своїй науковій розвідці не можемо оминути постать митрополита Діонісія, котрий будучи росіянином за походженням, відіграв помітну роль у процесі українізації Волині на початку XX століття.

Митрополит Діонісій (1876-1960) український та польський православний церковний діяч, єпископ Кременецький, митрополит Православної Церкви в Польщі, один з активних прихильників створення УШЦ. Весною 1944 року Собором єпископів У\ПЦ у Варшаві був проголошений Патріархом всієї України.

Народився в м. Мурому сім'ї священика. Після закінчення духовної школи, духовної семінарії, навчався у Казанській духовній академії, в якій отримав науковий ступінь магістра богослов'я і, як здібний учень, залишився для здобуття професорського ступеня на кафедрі. В 1902 р. призначений ректором Таврійської духовної семінарії і возведений в сан архімандрита. В 1911 р. настоятель російської посольської церкви в Римі.

В 1919-1923 роках керував Кременецькою єпархією, а в 1918-1920 рр. Холмською, Люблінською і Поліською єпархіями. Після вбивства Митрополита Юрія, Собором православних єпископів Польщі був обраним Митрополитом Варшавським і Холмським, главою Польської Православної Церкви. 13 березня 1923 підтверджений на цій посаді Константинопольським Патріархом Мелетієм IV з титулом "Варшавський і Волинський і всієї Православної Церкви в Польщі і священноархімандрит Почаївської Успенської лаври". Помер 15 березня 1960 року в м. Лодзь (Польща)[6,с.40].

Митрополит Діонісій це ще один із носії суспільної свідомості української громади, у світоглядній, релігійній, філософській діяльності якого простежується ідея зародження та пропагування процесу українізації церкви як основного плацдарму утвердження духовної, релігійної, національної самобутності українського етносу. Ми сміливо можемо віднести його до представників еліти Волині, оскільки у 1913 році архімандрита Діонісія було призначено єпископом Кременецьким.

Діяльність митрополита характеризувалась ідеєю проголошення незалежності Української Православної церкви. Так, беручи участь у Всеукраїнському Церковному Соборі як голова богослужбової секції, свої світоглядно-релігійні погляди митрополит висловив у своєму звіті:

- богослужбовою мовою залишається церковнослов'янська, але так, як деякі старослов'янські слова неправильно перекладені з грецької, необхідно замінити їх більш зрозумілими;

- під час богослужіння Біблія, Євангелія та Апостоли читаються виключно старослов'янською мовою, крім першого дня Пасхи, коли мова вибирається довільно;

- здійснити переклад Біблії з церковнослов'янської;

- українську мову та Святеє Письмо, перекладене нею, дозволяється використовувати на проповідях, під час богослужінь та службових розмов, пристосовуючись до потреб прихожан;

- у навчальних закладах релігійні предмети вивчаються церковнослов'янською мовою з правом пояснювати матеріал мовою, яка доступна учням;

- клопотання перед урядом про обов'язкове вивчення церковнослов'янської мови [10,с. З].

На Волинському Єпархіальному З'їзді у жовтні 1921 року в Почаївській лаврі відбулося обрання Волинського єпископа ним став Діонісій, за активної участі якого розглядалися питання українізації церковних відправ, проповідей, шкільних викладів, церковного листування та метрикації; видання єпархіального часопису українською мовою [6,с.49].

Оскільки з 1920 року Волинські землі опинилися під владою Речі Посполитої, то православна громада опинилася у складі католицької держави, яка на той час почала займати привілейоване становище і активно впроваджувати у життя політику повернення храмів та монастирів, які ними будувалися (основний комплекс Почаївської лаври. Кременецький Бошявленський монастир). Але завдяки Митрополиту Діонісію, який закликав стати на захист своїх православних храмів та святинь, на дзвіниці Почаївської лаври замайорів український прапор, а на її території почала поширюватися українська мова.

Важливим напрямком діяльності Преосвященого владики Діонісія була проповідницька діяльність, особливо серед малограмотного українського селянства. У 1920 році він, спираючись на постанови Всеукраїнського Церковного Собору, звернувся з посланням до пастви та духовенства українською мовою. З того часу українська мова, разом із державною польською, стала мовою діловодства Волинського єпархіального управління [6,с.51]. волинь церква православний самосвідомість

За вагомий внесок в українізацію православного життя на Волині Кременецьке товариство "Просвіта" обрало владику Діонісія пожиттєвим членом. Активно розробляючи ідею української державності, широкого використання української мови у проголошенні Слова Божого під час проповідницької діяльності митрополит Діонісій "зрушив" з місця окатоличене політикою Речі Посполитої, з однієї сторони, та московського духовенства, з іншої, українське населення, що дало потужний поштовх до проведення маніфестацій, мітингів, повстань на захист рідного краю, демократизацію життя та проголошення українського слова підчас богослужінь, панахид, навчання.

Таким чином, можемо стверджувати, що завдяки активній діяльності окремих представників церковної еліти Волині, процес українізації культурної, національної, духовної, релігійної сфер життя на початку XX століття набув більш організованих форм і став міцним підґрунтям для свідомого самоствердження українського православного народу.

У статті ми розглянули досвід українізації церковного, релігійного життя на Волині початку XX століття, проте дана проблема, на наш погляд, не втратила своєї актуальності. У наш час відбувається переосмислення ролі релігії, церкви у духовному житті суспільства, їх місця в консолідації людей, гуманізації суспільних відносин. А тому вимагає подальшого розширеного аналізу досвід духовної культури попередніх поколінь, процес розбудови української держави на прикладі представників церковної еліти як окремих її носіїв.

Список використаних джерел

2. Корсак Іван. Капелан армії УНР: роман / І.Ф.Корсак. K.: Ярославів Вал, 2008 176 с.

3. Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921-1939)/С.Кульчицький. -K.: Альтернативи, 1999. 336 с.

4. Кучерепа М. Волинське українське об'єднання (1931-1939 pp.): Монографія / Микола Кучерепа, Руслана Давидюк. Луцьк: Настир'я, 2001. 420 с.

5. Ланшина Л. Отець Павло Пащевський / Л. Ланшина // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди: матеріали XXVI Волинської обл. наук.-іст.-краєзн. конф., присвяченої 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9-10 листопада 2007 p.: наук, збірник / упор. Г.Бондаренко, А.Бондарчук, А. Силюк. Луцьк: Волинське обл. т-во краєзнавців, 2007.-Вип. 26.-С. 215-217.

6. Медведев С. Митрополит Діонісій. Українізація православ'я на Волині / Медведев С., Савчук В. // Краєзнавчі нариси з історії Кременеччини. - Кременець, 2009 -C.40-62.

7. Прищепа Б.А. Історичне краєзнавство на Волині: Навчальний посібник / Б.А. Прищепа, О.П. Пршцепа. Рівне: ПП ДМ, 2008. 352 с.

8. Ткачук В.В. Українізація православного церковного устрою на Волині в 1930-х рр./ В.В. Ткачук //Історичний архів. 2010. -Випуск №4. С.70-74.

9. Церковна жизнь на Украине // Православная Волынь. 1918. №23. 29 ноября. С .3-4.

10. Ярмошик І.І. Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях XIX XX століть: Монографія / І.І. Ярмошик. Житомир: Волинь, 2006. -216 с.

Размещено на Allbest.ru