Організаційна структура профспілок Волині у міжвоєнний період (1929-1939 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційна структура профспілок Волині у міжвоєнний період (1929-1939 pp.)

Щеблюк Cf.

Західноукраїнські землі Волинь, Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя у міжвоєнний період перебували у складі II Речі Посполитої. Захопивши Волинь, польський режим з перших кроків був націлений на те, щоб у недалекій історичній перспективі сполонізувати її повністю. В системі антиукраїнських заходів головна роль відводилася наступу на українську школу, мову, культуру, національні політичні партії, товариства, профспілкові організації.

Війни початку XX століття завдали важкого удару господарству краю. Особливо важкою ношею післявоєнний кризовий період ліг на плечі трудового народу. Кореспондент газети «Воля народу» так описував становище волинського села: «Кожному, хто тілько проїхав по селах Волині, особливо понад річками Стиром і Стоходом, кидаються в очі великі зруйновані війною села. Багато родин живе в землянках, військових бараках, а то і просто в бліндажах... Внаслідок таких не гігієнічних умов життя шириться п'ятнистий тиф, золотуха, віспа і інші... Сумно виглядає наше село» [16]. Подібну картину змальовували і інші газети [2]. He в кращих умовах опинилося робітництво, інтелігенція.

У такій складній ситуації післявоєнних років відбувалося зародження і розвиток професійних спілок, які головним у своїх програмах ставили захист робітничо-селянських інтересів. При цьому слід зазначити, що становлення профспілкового руху на Волині відбувалося в інших умовах, ніж у Східній Галичині. Як відомо, профспілки в Галичині виникли ще у першій половині XIX ст. і робітники тут уже набули певного організаційного досвіду захисту своїх соціальних прав. На Волині, яка до Першої світової війни перебувала у складі Російської імперії, профспілковий рух почав зароджуватися значно пізніше, на початку XX ст. Проте тут вони змушені були діяти нелегально або напівлегально. Захопивши край, польська держава, яка штучно ізолювала Волинь від Галичини, всіляко переслідувала діяльність професійних спілок. Наприклад, професійну спілку українських приватних урядовців Галичини («СУПРУГа»), що мала значний вплив в Галичині, польські власті не допускали на Волинь. Лише завдяки старанням відомого громадського та культурно-освітнього діяча Антона Нівінського (1890-1946 рр.) осередки цієї спілки почали діяти і на Волині [1,с.51].

Розвиток форм та організаційної структури профспілок в краї відбувався під впливом багатьох об'єктивних політичних та соціальноекономічних факторів. Насамперед слід враховувати те, що населення Волинського воєводства за своєю зайнятістю в основній масі залишалося аграрним. Тут сільськогосподарська зайнятість його становила майже 80 відсотків.

У промисловості, промислах, транспорті на Волині була зайнята незначна кількість дорослого населення. Великою була кількість дрібних кустарних підприємств. На кожному з них працювало від 1 до 4 ремісників, а в майстернях по 2-3 особи. Це свідчить про низький рівень розвитку фабрично-заводської промисловості. На Волині переважали галузі, які приносили прибутки при незначних капіталовкладеннях. В першу чергу це лісова і деревообробна промисловості.

На початку 20-х років XX ст. на території Волинського воєводства профспілковий рух був у зародковому стані. Зважаючи на складність соціально-економічної обстановки, низький життєвий рівень, наймані робітники почали досить швидко організовуватися для захисту своїх інтересів у професійні спілки. До середини 20-х років у краї вже діяла ціла низка профспілкових організацій. Це профспілки залізничників, залізничних машиністів, молодших працівників пошти, телеграфу і телефону, працівників харчової промисловості, працівників ательє з пошиву одягу, торгівлі, цукрової промисловості, готелів і гастрономічного промислу, фармацевтів та інші [ 14,с.20--29].

Як бачимо, на Волині, як і в усій Польщі, профспілковий рух був роздрібнений на низку паралельних спілок і центрів. Найкрупнішими професійними спілками були так звані «класові». На початку 1925 р. у всій Польщі вони нараховували 244 тис. членів [17,с.87]. Керівництво ними належало Польській соціалістичній партії (ППС). Багато працюючих об'єднували Союз професійних спілок, Польське профспілкове об'єднання, Християнське профспілкове об'єднання, Спілка професійних спілок та деякі інші.

За ідейно-політичною орієнтацією профспілки ділилися на національні (націоналістичні), загальні (інтернаціональні), християнські (релігійні), проурядові (санаційні).

Основним для всіх профспілок був фаховий принцип профспілкового будівництва. Відповідно до нього робітники одного фаху в межах підприємства об'єднувалися в низові організації. Діяли і виробничі організаційні принципи об'єднання робітників певного виробництва (підприємства) без врахування фаху. Спочатку цей принцип поширився серед робітників невеликих майстерень, а також у сфері сільськогосподарського виробництва. У міжвоєнний період найбільш ефективним став виробничо-галузевий принцип побудови і діяльності профспілок.

Найбільшу активність у боротьбі за вплив на професійні спілки проявляли ліві сили. Комуністичні партії (КПП, КПЗУ, КПЗБ, «Сельроб», Незалежна селянська партія) виробляли спеціальні завдання, програми, настанови, вказівки, директиви. Ці партії стояли на позиції інтернаціонального принципу.

Одним із найбільших профспілкових об'єднань, сфера діяльності якого поширювалася на всю Польщу, в тому числі і на Волині, був Союз професійних спілок. Про популярність та поширення цього об'єднання свідчить те. що вже на кінець 1921 р. в його підпорядкуванні знаходились 32-і загальнопольські галузеві організації, які налічували 445 774 особи [ 1,с.80]. Союз професійних спілок складав основу всього класового профспілкового руху в Польщі. До профоб'єднання належали профспілкові організації різних ідейно-політичних організацій. Вплив у ньому мали такі партії як ППС, КПЗУ, КПП, УСДП, Бунд, Поалей-Сіон та інші політичні угруповання.

Центральна комісія професійних спілок Польщі для керівництва профспілковим рухом на території західноукраїнських земель створила Окружну профспілкову комісію, дії якої поширювалися на Львівське, Станіславське, Тернопільське та Волинське воєводства. Виділення профспілок українських воєводств в окремий підрозділ профспілкового руху в Польщі в певній мірі відображало вплив у Центральній комісії польських соціалістів, чимало з яких поділяли ідею української автономії у складі Польщі.

Нижчою воєводською організаційною ланкою профспілкового руху були Ради класових профспілок. Вони були утворені в усіх воєводствах майже одночасно з утворенням Окружної комісії. Чисельність членів профспілок, об'єднаних Окружною Радою професійних спілок, у міжвоєнний період коливалася в межах 30-45 тис. осіб [1,с.82].

Окрім воєводських рад класових профспілок, що підпорядковувалися Окружній профспілковій комісії, існували також воєводські ради інших профспілок.

Органи влади з підозрою ставилися до них, уважно стежили за їх діяльністю. На всіх значніших заходах завжди присутніми були представники поліції. У випадку найменшого порушення законодавства профспілкові активісти піддавалися репресіям, що негативно позначалося як на активності профспілок, так і на їх чисельності.

Термін «класові профспілки» виник ще за Австро-Угорщини. Під словом «клас» розумілася певна група фахових осіб, причому високої кваліфікації. Згодом це слово запозичили марксисти. Але класові професійні спілки Західної України існували не маючи нічого спільного з марксиським вченням.

На рівні повітів за «класовими» профспілками вели нагляд повітові профспілкові повітові управи. Наприклад, така управа діяла в Маневичах. У внутрішній структурі багато «класових» профспілок поділялись на дрібні фахові організації (відділи). Так, на велику кількість таких фахових професійних спілок ділилося профспілкове об'єднання залізничників Луцька. Тут на початку 20-х років налічувалося 23 фахові професійні осередки [1,с.86].

В окремих випадках фаховий поділ проводився і за національною приналежністю робітників. Велика кількість робітників-українців перебували у загальнопольських професійних спілках залізничних майстерень, будівельників, сільськогосподарських робітників та деревообробників. До цих же спілок входили і євреї, німці, чехи.

Профспілки єврейських робітників та службовців виникли в Луцьку, Ковелі, Володимирі, Рівному, Дубні та інших містах. Єврейський профспілковий рух, що входив до складу Союзу професійних спілок Польщі, знав періоди чисельного зростання та спадів. Наприклад, активно працювала єврейська професійна спілка швейних працівників, яка нараховувала лише у Ковелі 119 членів, профспілки працівників торгівлі, будівництва. Ці профспілки перебували під впливом Бунду і Поалей-Сіону [ 11,арк.1].

Таким чином, хоч об'єднані в загальнопольському Союзі професійні спілки голосно називалися класовими, в багатьох випадках низові їх організації, в тому числі й на західноукраїнських землях, будувалися за національною ознакою.

Це в першу чергу стосувалося осередків єврейських робітників та робітничої аристократії польської національності (машиністів паровозів, поліграфістів та ін.). І все ж в основі структурного поділу профспілок переважав фаховий принцип. І на західноукраїнських землях більшість низових ланок профспілкових організацій складалася з робітників різних національностей: українців, поляків, німців, чехів, нерідко і євреїв.

Особливе місце у профспілковому русі Західної України належало лівій «класовій» течії, що виступала під назвою Профлівиця. яка ширила роботу серед усіх діючих професійних спілок. Найбільше прихильників вона мала у складі загальнопольського Союзу професійних спілок.

Процес організаційного оформлення Профлівиці виявився досить затяжним. її низові ланки виникли ще в липні 1919 р. при «класових професійних спілках» у вигляді «червоних груп та фракцій», які перебували під впливом профспілкових відділів, що діяли при центральному, окружних та повітових відділах КПЗУ. Залежність Профлівиці від комуністичного підпілля не була таємницею для польського уряду, а тому він оголосив її поза законом. Весь міжвоєнний період профспілка діяла в нелегальних умовах і жорстоко переслідувалася.

На початку 1932 р. Црофлівиця зробила спробу легалізації. На цей раз статут та програма були витримані в дусі лояльності до держави. Але спроба зазнала невдачі. З метою запобігання масових арештів, переслідувань і розправ над членами організації, діяльність лівиці стала повністю конспіративною. Протягом всього часу Профспілкова лівиця підпорядковувалась КПЗУ. При ЦК Комуністичної партії Західної України постійно діяв профспілковий відділ у складі 6 осіб.

Профспілкова лівиця намагалася охопити своїм впливом всі професійні спілки та прищепити їх членам комуністичні ідеї. В одних організаціях вона знаходила прихильників, в інших таких не виявлялося. В цьому позначалося те, що більшість членів спілки не була зв'язана з виробництвом, а лише займалося підпільно агітацією та пропагандою, що не надавало авторитету Профлівиці у робітничому середовищі.

У порівняні з іншими спілками лівиця мала обмежений штат керівництва та мал очисельне членство. Наприклад, у 1930 р. Головний крайовий комітет складався лише з чотирьох осіб генерального секретаря та трьох заступників. Очолював тоді спілку Владислав Гомулка, який одночасно був і членом профспілкового відділу при Центральному комітеті Комуністичної партії Польщі. В 1933 р. Профспілкова лівиця налічувала 973 особи [ 1,с.92]. Малочисельними були низові організаційні структурні одиниці лівиці дільничі комітети, які в середньому налічували по 5-10 осіб. Вони створювалися при заводських та фабричних професійних спілках з метою розповсюдження так званої класової свідомості. Для цього використовувалися збори «симпатиків», підпільна преса, брошури, листівки.

Сприяло впливу лівих діячів у профспілковому русі негативне ставлення більшості місцевого населення до польського окупаційного режиму. Профлівиця мала вплив і на селян Волині.

З початку 30-х pp. у зв'язку з ростом безробіття Профлівиця все більше уваги звертає на роботу серед них, прагне підпорядкувати собі їх виступи. Tема безробіття стає чи не домінуючою в її зверненнях, листівках та відозвах, в агітації серед зайнятих робітників. З метою кращої координації дій та виступів безробітних Профлівиця створила комітет безробітних.

В умовах економічної кризи ця профспілка виступала за скорочення робочого тижня без зменшення тижневого окладу, організацію у великих масштабах громадських робіт, збільшення кількості робітників на державних підприємствах, перехід в державне управління недіючих підприємств, введення державного контролю над підприємствами з метою зменшення прибутків капіталістів. Державна влада тримала під постійним контролем діяльність цієї профспілки, намагаючись заслати туди своїх таємних агентів, так званих, конфідентів. Наприклад в інформації з Дубна писалось: «Секретарем і фактичним керівником відділень СПС в Дубно є Бенедикт Войновський, який перебуває в постійному контакті з адміністративними властями і органами безпеки, інформуючи їх про всі наміри і погоджуючи дії в конкретних випадках» [13,арк. 12]. В інформації з Луцька говорилось, що місцева організація СПС під час страйків вела переговори майже завжди у присутності влади, при цьому договори про умови закінчення страйків писались у старостві [ 13,арк.23]. Костопольський староста повідомляв про державні подачки СПС [13,арк.22].

Основним для всіх профспілок був фаховий принцип профспілкового будівництва. Відповідно до нього робітники одного фаху в межах підприємства об'єднувалися в низові організації. Діяли і виробничі організаційні принципи об'єднання робітників певного виробництва (підприємства) без врахування фаху. Спочатку цей принцип поширився серед робітників невеликих майстерень, а також у сфері сільськогосподарського виробництва. У міжвоєнний період найбільш ефективним став виробничо-галузевий принцип побудови і діяльності профспілок.

Негативною рисою профспілкового руху на Волині була його роз'єднаність на дрібні спілки, надзвичайно широка амплітуда їх політичної орієнтації. Визначальний вплив у цьому мали численні політичні партії, що шукали підтримки та симпатиків у робітничому середовищі. Наприклад, ковельські залізничники належали до кількох профспілкових об'єднань, а саме: профспілки залізничників, спілки залізничних машиністів, спілки кондукторів, об'єднання залізничних машиністів, безпартійної спілки машиністів, федерації польських залізничників [9,арк.5]. На велику кількість таких фахових професійних спілок ділилося профспілкове об'єднання залізничників Луцька. Тут на початку 20-х років налічувалося 23 фахові професійні осередки [1,с.86].

Особливу увагу професійні спілки приділяли соціальному захисту працюючих. В особливо важкому становищі опинилися робітники та селяни західноукраїнських земель, що стали економічним придатком польської держави.

Тут у перші повоєнні роки до загальних проблем долучалися труднощі, викликані розрухою, фінансово-економічною кризою 1920--1923рр. її основний тягар опускався на плечі трудящих. Збільшувалась кількість безробітних, мізерні заробітки з'їдала гіперінфляція. В той же час росло оподаткування, порушеними залишалися виробничо-кооперативні зв'язки багатьох підприємств. Шалений ріст інфляції ставив у дуже скрутне становище всі категорії робітників. Наприклад місячна зарплата столяра в серпні 1923 р. становила ПО тис. польських марок. Проте дорожнеча зростала ще більше стрімкими темпами і заробітна плата була ніяк не співставленою з цінами на основні продовольчі товари. Ось ринкові ціни на продукти харчування в один із днів січня 1924 р. Буханець хліба коштував -500000 марок, літр молока 400000, кілограм яловичиниЗ млн., сала -4 млн.. цукру 2 млн., картоплі 130000, одне яйце 150000 польських марок. Дуже високою була вартість промислових товарів.

За пачку найдешевших цигарок треба було викласти 57 тис. марок, за чоловічу сорочку 12 млн., костюм коштував 100-200 млн. марок і залишався для робітника недосяжною мрією [1,с.21].

До того ж в складних умовах власники часто «практикували» нерегулярну виплату заробітку, вдавалися до заміни його продуктами та іншими товарами, нерідко сумнівної якості та до того ж за підвищеними цінами.

Практично на всіх підприємствах грубо порушувались закони про 8годинний робочий день та статті Конституції у справі тривалості робочого дня. Навіть у матеріалах інспекторських звітів відмічалося, що середня тривалість робочого тижня на промислових підприємствах «східних кресів>>, тобто на західноукраїнських землях, становила 55,1 год. Це означало, що в середньому робочий день тривав 9 год. 10 хв. Проте ця цифра була явно заниженою. У масі робочих скарг повідомлялося про тривалість робочого дня 12 і більшість годин.

Складним було становище робітників-будівельників. їх робочий час особливо зростав у літній сезон. Навіть на будівництві державних об'єктів робітники працювали по 10 і більше годин на добу.

Профспілки Волині активно виступали на соціальний захист працюючих, при цьому використовувалися різноманітні форми і методи. Найпоширенішими серед них були страйки, антиподаткові кампанії, святкування Першого травня, різного роду походи і маніфестації, розповсюдження листівок, звернень, написання різного роду заяв, петицій. Особливої гостроти боротьба профспілок набувала у період криз. Наприклад у перші місяці 1924 р. страйкували робітники швейних майстерень Дубна, Ковеля, Луцька, пекарень Ковеля та інших підприємств, вимагаючи переважно або ліквідації заборгованості по заробітній платі, або її підвищення [3,арк.3,13;4,арк.2-3;5,арк.2;6,арк.26]. Це свідчило про те, що робітники, ведучи оборонну боротьбу, не припиняли одночасно часткових наступальних виступів. Важливо відзначити, що ці виступи у ряді місць закінчилися успішно для робітників. Так, пекарі Ковеля, кравці Луцька добилися підвищення заробітної плати [ 18,с.75].

В беззахисному становищі перебували сільськогосподарські робітники, батраки. Практично не було законів, які б регулювали трудові відносини на селі. Робочий день селян починався ще до сходу сонця і тривав аж до його заходу, тобто цілий світловий день 15-16 годин. He маючи інших джерел існування робітники змушені були погоджуватися на будь-які умови. В боротьбі за права цієї категорії працівників відзначалася профспілка сільськогосподарських робітників, яка на Волині стала однією із найпотужніших. її організаційне становлення припадає на середину 20-х років. Спочатку сільськогосподарські робітники і батраки діяли розрізнено, а їхні виступи часто завершувалися поразкою. Так, 31 травня1925 р. на економічній основі вибухнув страйк сільськогосподарських робітників у Горохівському повіті в маєтках Олександра Шумовського в Замлищах і Миколи Поплавського в Целевичах. Проте вже наступного дня страйкарі змушені були відновити працю без задоволення висунутих вимог [ 10,с. 11 -- 12]. Подібне мало місце і у Володимирському повіті в с. Руснові. Тут місцевий селянин Сава Клим'юк намовляв односельців не виходити на роботу до власника маєтку Мосьціцького. Він їм говорив: «Хай пан сам оре. Тепер є уряд Пілсудського і земля буде роздана селянам, а якщо ніхто із селян не буде орати, тоді пани будуть змушені віддати їм землю». Проти організатора поліція розпочала слідство і справу було передано до прокуратури [ 10,с. 17].

З метою надання боротьбі селян організованого характеру, захисту їх економічних, прав, на Волинь з Варшави стали приїжджати профспілкові лідери. Зокрема, у м. Володимир прибув інструктор із столиці Юзеф Людвісяк, який провів тут 29 серпня 1926 р. організаційні збори. У своєму виступі він ознайомив присутніх із завданнями профспілки, детально розповів про вигоди, які будуть мати ті особи, які стануть членами організації. Зокрема промовець сказав: «Робітник, який належить до спілки, буде мати змогу укладати договір з обшарником (поміщиком авт.) щодо умов праці і оплати, а у випадку недотримання умов обшарником буде мати змогу поскаржитись Інспекторату праці, який караючи обшарника, примусить його виконувати укладений договір.

Профспілка сільськогосподарських робітників у договорі з обшарниками ставить завдання, щоб: 1) кожному працівнику було видано 14 центнерів зерна щорічно, а оскільки частина зерна знищиться і відпаде під час помолу, то обшарник має додати ще 4 центнери, що разом становитиме 18 центнерів; 2) кожний робітник має отримати 1 морг землі, щоб міг посадити овочі і картоплю; 3) кожний робітник має отримати пасовище для 2 корів і 1 ялівки; 4) кожної неділі обшарник має виділяти підводу для того, щоб їхати до костела (церкви); 5) якщо робітник не може утримувати корову, або ж не має пасовища, то обшарник повинен дати йому в рік 900 літрів молока; 6) якщо робітник працює, то дружина може не йти на працю, залишаючись вдома як і діти; 7) у випадку хвороби працівника, або членів його сім'ї, то обшарник викликає лікаря і оплачує всі ліки; 8) у разі смерті робітника обшарник оплачує всі видатки пов'язані із похороном робітника чи члена його сім'ї; 9) робочий день в середньому за рік становить 9 год. 20 хв„ але спілка визнає, що в час жнив, коли робітник повинен працювати довше, а робочий час визначається так: від першого до 10 липня робітник іде на роботу вранці не раніше 6 години і працює до12 години. Між цим є півгодини перерви на другий сніданок і відпочинок. 12 до 2 годин обідня перерва. З 2 до 8 години вечора продовжується робота, а між цими годинами встановлюється одногодинна перерва на підвечірок і відпочинок. У грудні працівник повинен працювати з 8 до 12 години. Між цим часом встановлюється перерва на другий сніданок. З 12 до 2 години обідня перерва, після цього робітник працює ще до З години. В разі невиконання цих вимог обшарником, робітник має право звернутися до суду з позовом на нього, в якому разом з обшарниками засідають 3 форналі і якщо буде прийнята ухвала про неухильне виконання умов договору, то рішення суду буде передане на затвердження судді, який повинен це рішення затвердити і ця справа передається коморнику, який повинен стягнути з обшарника все, що належить працівнику.

Приналежність до спілки дає вигоду робітнику в тому, що обшарник змушений дати робітнику житло з підлогою і опаленням, достатню кількість палива, а після 25 років праці в обшарника, останній повинен забезпечити робітника до кінця життя.» [ 12,арк.1].

Всі присутні на зборах виявили бажання поповнити ряди спілки. Збори закінчилися вигуками: «Хай живе спілка сільськогосподарських робітників! Хай живе інструктор Людвісяк!» [12,арк.1].

Днем заснування профспілки робітників сільського господарства на Волині можна рахувати 5-го вересня 1926 p. В цей день у Луцьку під керівництвом українського сенатора польського парламенту Олександра Карпінського відбувся організаційний з'їзд спілки. Ця спілка знаходила щораз більше прихильників, особливо серед безземельних селян [ 15,с.2].

На Волині українські селяни влаштовували так звані сільськогосподарські, лісові і шкільні страйки, виступали проти підвищення ярмаркових податків.

Особливого розголосу тут набула антиярмаркова акція. Ініціатором її проведення виступив член центрального комітету «Сельробу-єдності>> Хома Вачевський із Якубчич Луцького повіту. 5 червня 1932 року в Сильненському лісі він скликав нелегальні збори за участю близько 50 селян. На цих зборах було прийнято рішення про те, щоб жодних податків ані місцевих, ані державних не сплачувати, а ярмарок в Олиці бойкотувати. Після цих зборів були розіслані ухвали до осередків «Сельробу-Єдності» в села Сильно, Олика, Піддубці про те, щоб дану акцію провести 8 червня, в день, коли мав відбутися ярмарок в Олиці.

Член Олицького повітового комітету «Сельробу-єдності» Ільчук Павло 7 червня організував спеціальні боївки із місцевих селян, які 8 червня вийшли на всі дороги, що вели до Oлики і погрозами примушували селян повертатися додому. За це поліція заарештувала 13 осіб [7,арк. 1,8].

Подібна акція була організована ще й 15 червня на дорогах між селами Скреготівка і Якубчиці, де 20 озброєних гвинтівками і палками людей ввечері 14 червня не пропускали селян, які їхали підводами на ярмарок до Олики, примушуючи їх повертати додому. За непослух селян били, а товари, призначені для продажу, скидали з підвод [7,с.9].

Такі радикальні дії сільських активістів змусили польську владу значно знизити збори за ярмаркову торгівлю. Боротьба селян не припинялася. В 1934 р. на Волині в селянському страйку брало участь 80 тис. селян із 130 сіл [19,с.76-77].

Найбільш значним виступом селянства в 1936 р. був сільськогосподарський страйк у вересні-жовтні 1936 р. організований Комуністичною партією Західної У країни. Страйк охопив більше 300 тис. селян. Могутній страйк волинського селянства свідчив про зростання впливу робітничого класу і його партії на широкі селянські маси. Зовсім не випадково центром виступу стала Ковельщина, де комуністи мали найбільший вплив. Досить сказати, що у повіті в січні 1936 р. налічувалось 16 районах і 112 місцевих комітетів партії та 348 партійних груп. Повітова поліція мала дані про наявність у повіті 1400 осіб партійно-комсомольського активу [8,арк.З].

Надмірна політизація профспілок до певної міри відволікала від головного завдання захисту економічних інтересів трудящих. І все ж профспілкам належала провідна роль у соціальному захисті робітників.

Найбільшу активність в цьому проявляли радикальні професійні спілки, їхня діяльність відзначалася різноманітністю форм і методів. То були страйки, демонстрації, робітничі віча, письмові протести тощо. Досить часто професійні спілки від імені трудових колективів звертались в інспекторат праці та інші інстанції із скаргами, заявами та іншими письмовими документами. Як правило, ставились вимоги підвищення заробітної платні, покращення побутових, санітарно-гігієнічних, технічно-виробничих умов.

Профспілки стали організаторами підписання колективних договорів між підприємцями та трудовими колективами, здійснювали контроль за їх дотриманням.

Українські професійні спілки зробили вагомий внесок у розвиток національно-визвольних змагань трудящих краю. Вони виступили співорганізаторами великих політичних акцій до дат національного календаря, антиокупаційних демонстрацій, віч солідарності з політичними в'язнями, на захист національної ніколи та інших.

Незважаючи на значні труднощі, що постійно чинили органи влади, їм вдалося стати ініціаторами надання допомоги сім'ям, члени яких загинули у війні проти фашизму в Іспанії, виділяти кошти для потерпілих від стихійних лих, організовували допомогу безробітним тощо. Відчутний їхній внесок у просвітницьку роботу серед трудящих. При спілках діяли гуртки, секції, товариства, які займалися самоосвітою робітників, постановкою театральних виступів, пропагандою українського національного мистецтва, що мало особливо важливе значення в умовах польського державного наступу на українську мову, школу та культуру.

Держава по різному ставилась до професійних спілок. Особливо переслідувалися непольські спілки, зокрема українські. Чимало з них в умовах шовіністичного наступу та поліційного режиму виявилися «зайвими».

Проте не буде перебільшенням твердження, що практично немає такої сфери суспільного життя регіону, якої б не торкалася діяльність українських профспілок з часу їх виникнення до перетворення у впливову силу захисту трудящих. Набутий ними досвід може й повинен активніше і повніше впливати на зрушення у змісті роботи, в організаційній структурі, в демократизації внутріспілкової діяльності і широкому розвитку гласності в нинішніх умовах. Уроки пройденого історичного шляху корисні для розв'язання і сьогодні таких важливих профспілкових проблем, як політична та економічна незалежність, захист соціальних інтересів трудящих, єдність і взаємопідтримка між спілками, іншими громадськими об'єднаннями, активна участь у просвітницькому процесі і культурному житті. Адже вони були і залишаються визначальними у діяльності профспілок.

професійний спілка фаховий західноукраїнський

Список використаних джерел

1. Берест Р. Нариси історії профспілкового руху в Західній Україні (1817-1939 рр / Роман Берест. Дрогобич, 1995.

2. Громадський вісник. 1923,8 берез.

3. Державний архів Волинської області. Ф.1. Оп.2. Спр.504.

4. Там само. Ф.1. Оп.2 . Спр.505.

5. Там само. Ф.1. Оп.2. Спр.506.

6. Там само. Ф.1. Оп.2. Спр.916.

7. Там само. Ф.1. Оп.2. Спр.3219.

8. Там само. Ф.1. Оп.2. Спр.5115.

9. Там само. Ф.46. Оп.9. Спр.118.

10. Там само. Ф.46. Оп.9. Спр.300.

11. Там само. Ф.46. Оп.9. Спр.752.

12. Там само. Ф. 46. Оп.9. Спр.780.

13. Там само. Ф.57. Оп.1. Спр.1371.

14. Archiwum Akt Nowych (AAN). Syng. 978/8.

15. AAN. Syng. 979/7.

16. Задівець. Відбудова на Волині // Воля народу. 1923. 11 марта (збережено мову оригіналу).

17. Зільберман М. Б. Революційна боротьба трудящих Західної України (1924-1928 pp.).Львів, 1968.

18. Кравець М. М. Нариси робітничого руху в Західній Україні в 1921-1939 pp.-K 1959.

19. Наша правда. 1934. № 2.

Размещено на Allbest.ru