Історія підготовки кадрового складу органів внутрішніх справ в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія підготовки кадрового складу органів внутрішніх справ в Україні

Горбань А.В.

Історія розвитку міліції на національно-державному ґрунті має багату традицію і нерозривно пов'язана з утвердження державності в Україні. He таємниця, що будь-які країни світу, в тому числі й держави зі сталою демократією, не можуть продуктивно розвиватися та функціонувати, якщо на державному рівні не буде забезпечений належний правопорядок. Обов'язок забезпечення правопорядку у суспільстві та державі покладається на органи міліції державний озброєний орган виконавчої влади.

Суспільство та держава сподівалися і сподіваються на професійний і дієвий захист з боку міліції таких важливих інститутів як права і свободи людини та громадянина, власність, земля, природні надра, рекреаційні зони від протиправних посягань. Важливим суб'єктом професійного захисту згаданих соціально-правових та інших інститутів є кваліфікований склад органів міліції. міліція виконавчий влада

Окремі аспекти становлення і розвитку органів внутрішніх справ досліджували у своїх працях такі вчені як Я.Ю. Кондратьев, О.Ф. Гіда, О.С. Гордецький, А.П. Чернега та інші. Проте актуальність дослідження підготовки кадрового складу органів внутрішніх справ в Україні є очевидною як з огляду на системне реформування органів виконавчої влади на сучасному етапі національного державотворення, так і з позицій реформування вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку високо професійних фахівців для роботи в органах внутрішніх справ.

Вивчення історичного досвіду розвитку освіти з підготовки міліцейських кадрів, практично починаючи з моменту створення самої міліції, допоможе не тільки вивчити досвід минулого, але й взяти до уваги позитивні надбання виокремленого освітянського процесу, для того щоб у майбутньому не допустити відповідних помилок, а, відтак, не втратити часу і державних коштів у процесі сучасного реформування вищої освіти.

Відомо, що у період існування Центральної Ради (4 березня 1917-29 квітня 1918 pp.) була створена Українська народна міліція. Примітно, що голова Центральної Ради Михайло Сергійович Грушевський активно опікувався питанням створення міліцейських органів, оскільки покладав на них особливі надії як у контексті забезпечення внутрішньодержавного правопорядку, так іоборони Української Народної Республіки від зовнішніх ворогів. З приходом до влади Павла Петровича Скоропадського (29 квітня 1918 р.) замість Української народної міліції була створена Державна варта, яка була сформована в кращих традиціях західноєвропейських держав. Проте прихід Директорії до влади в Україні (14 грудня 1918 р.) зумовив повернення «народної» міліції.

Швидка зміна однієї влади іншою в Україні у період 1917-1919 років не сприяла створенню освітніх закладів з підготовки професійних міліціонерів. Зазвичай, згадані представники влади приймали до лав міліції осіб, які мали непогану репутацію, не були прихильниками більшовицької влади і мали активну життєву позицію.

Посилення позицій більшовиків в Україні було досить непростим, відтак, вимагало від них постійних військових зусиль, фінансів та інших видатків. Справа в тому, що більшовики асоціювалися в переважної більшості населення України з імперською Росією, тому селяни всіляко чинили опір більшовицькій владі. Для того, щоб в Україні утвердилася радянська вада, більшовики з перших днів владарювання створювали різного роду військові комітети, революційні трибунали, комітети бідноти та інші органи, за допомогою яких намагалися боротися з контрреволюцією, саботажем, спекуляцією, селянськими повстаннями тощо.

Перший крок радянської влади у напрямку створення міліції був зроблений в листопаді 1918 р. Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України «Про організацію влади на місцях» при військово-революційних комітетах створювалися відділи народної міліції, основним завданням яких було забезпечення громадського правопорядку, боротьба з хуліганством, крадіжками, розбоями тощо. Перші радянські міліціонери працювали у згаданих відділах на громадських засадах, тому про будь-яку професійну їх підготовку говорити не приходиться.

Радянську міліцію на штатній основі було створено більшовицьким урядом 5 лютого 1919 р. Починаючи з 1919 p., відбувалася поступова профілізація органів міліції. Так, створювалася загальна, судово-кримінальна, річкова, морська, залізнична, промислова міліція, карний розшук тощо. Створення різних структурних підрозділів міліції, які різну спеціалізацію, вимагала від кадрового складу відповідної професійної підготовки.

Відомо, що з 1921 р. в Харкові почали діяти курси червоних міліціонерів, а з 1922 р. перші окружні курси з підготовки молодшого командного складу, курси Вищого командного складу міліції. У грудні 1922 р. була створена Всеукраїнська школа командного складу міліції та карного розшуку [1,с.83].

У 1936 р. у м. Києві була заснована Школа робітничо-селянської міліції УСРР, яка активно функціонувала до початку Великої Вітчизняної війни, і підготувала не одну сотню професійних працівників міліції.

Загалом варто зауважити, що з перших років створення радянської міліції і до середини 50-х XX ст. підготовка її кадрів проходила в умовах складного суспільно-політичного і економічного життя держави. Більшість працівників міліції не мала необхідного досвіду роботи, професійних знань, що загалом негативно впливало на діяльність міліцейського апарату загалом.

Низький рівень підготовки працівників міліції можна частково пояснити тим, що їх підготовку проводили переважно без відриву від роботи в процесі виконання ними своїх функціональних обов'язків. На спеціальних курсах міліції здійснювали навчання і підвищення кваліфікації лише вищого командного складу старших міліціонерів та інформаторів кримінального розшуку.

25 березня 1944 р. в Києві утворена Всеукраїнська школа HKBC Української РСР, яка здійснювала підготовку спеціалістів для різних підрозділів органів охорони громадського порядку. У1946 р. навчальний заклад перейменували на Київську школу НКВС, у 1948 р. Київську офіцерську школу Міністерства внутрішніх справ, у 1950 р. Київську школу MBC СРСР [2,с.27].

Для підготовки оперативних співробітників, слідчих та інших працівників наприкінці 40-х років створили спеціальні середні школи міліції у Львові, Одесі й Чернівцях. Строк навчання у них тривав два роки. Курсантів забезпечували обмундируванням, безоплатним харчуванням і помешканням. Слухачам, які успішно закінчили навчання, видавали дипломи про середню юридичну освіту [3,с.511].

Починаючи з другої половини 50-х років XX ст. у Радянському Союзі створена мережа спеціальних шкіл для підготовки офіцерських кадрів міліції. Наказом MBC СРСР від 20 серпня 1956 р. була організована Київська спеціальна середня школа міліції MBC СРСР, що розпочала підготовку фахівців для основних служб міліції зі строком навчання на денній формі два роки, а на заочному відділенні три.

Незважаючи на те, що в Україні у період 50-60-х pp. XX ст. існувала низка закладів освіти, в яких здійснювали підготовку міліцейського кадрового складу, проте рівень їхньої професійної кваліфікації залишався невисоким. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо поліпшення діяльності радянської міліції» від 17 серпня 1962 р. зобов'язала керівництво MBC удосконалити підготовку кадрів і до 1965 р. забезпечити заміщення всіх посад оперативно-керівного складу органів міліції відповідними спеціалістами з вищою й середньою спеціальною освітою [4].

На виконання постанови при середніх спеціальних школах міліції Донецька, Львова, Одеси, Києва, Харкова та інших обласних міст були створені навчально-консультативні пункти для підготовки кваліфікованих працівників міліції. З метою закріплення теоретичних знань і набуття навиків практичної та організаційної роботи за фахом, наказом Міністерства охорони громадського порядку УРСР від 15 квітня 1964 р. введено в дію «Положення про навчальну практику і стажування курсантів й слухачів навчальних закладів МОГПУРСР» [3,с.'512-515].

У 1962 р. в структурі Київської вищої школи MBC були утворенні два факультети: денний факультет і факультет заочного навчання. Підготовка міліціонерів спеціалістів з вищою освітою тривала три роки. Школа посилювала свої позиції, зміцнювалася навчальна й матеріальна база.

Логічним та передбачуваним наслідком чого стало надання цій школі

грудня 1962 р. статусу вищого навчального закладу. Головним змістом її функціональної діяльності стала розробка проблем правового забезпечення всіх напрямків діяльності органів внутрішніх справ), а також підготовка підручників, навчальних програм і науково-методичних матеріалів, викладачів вищої кваліфікації. Професорсько-викладацький колектив школи регулярно видавав монографії, збірники наукових праць, матеріали науково-практичних, науково-теоретичних і підсумкових конференцій. В 1965 р. науковці і викладачі школи під керівництвом П.П. Михайленка видали першу наукову працю про діяльність органів правопорядку в СРСР: «Історія міліції Радянської України».

Відтак, KBIH MBC СРСР перетворилася на один з потужніших відомчих наукових центрів. Її колектив створив наукові школи з проблем державного права, адміністративної юрисдикції, криміналістики тощо. Професорсько викладацький склад школи залучали до підготовки Кодексу законів про працю.

Юридичного словника (1974 p.), коментарів до Кодексів про шлюб і сім'ю. Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Протягом 60-80-х років XX ст. значно розширюється матеріально-технічна і навчальна база школи, зростає кількість студентів, рівень їхньої підготовки.

У 1970 1980-х роках MBC УРСР проведено низку конкретних заходів для поліпшення організації заочного навчання. Так, наказом Міністра внутрішніх справ СРСР за № 307 від 20 листопада 1972 р. затверджене «Положення про відділ заочного навчання вищого учбового закладу MBC СРСР». Заочне відділення стало навчально-адміністративним підрозділом вузу, професорсько-викладацький склад якого розробив програми лекційних і семінарських занять з низки навчальних дисциплін, проводив консультації, рецензування курсових робіт тощо. Зі студентами заочниками запроваджувалася сесійна форма навчання. Це було досить важливим моментом у розвитку освітнього процесу з підготовки міліцейських кадрів, оскільки очевидними були й результати. Так, у 1974 р. 54 % працівників міліції мали середню і вищу освіту. Близько 98 % осіб начальницького складу закінчили спеціальні вищі і середні навчальні заклади [2,с.ЗЗ].

Важливою і необхідною формою підвищення кваліфікації працівників і підготовки наукових і педагогічних кадрів для вузів, науково-дослідних установ і органів внутрішніх справ стала самостійна робота спеціалістів над кандидатськими й докторськими дисертаційними дослідженнями. Особам, які здійснювали наукові дослідження на здобуття вченого ступеня доктора наук надавалася творча відпустка, із збереженням заробітної плати строком до 6 місяців, для завершення наукової роботи. Викладачі вузів віком до 45 років, які працювали над докторською дисертаційною працею і мали вагомі досягнення в наукових дослідженнях з обраної теми, призначалися на посади старших наукових співробітників.

Для осіб, котрі вперше прийшли в міліцію на посади рядового, молодшого і середнього особового складу запроваджувався курс початкової підготовки, який складався з трьох обов'язкових етапів навчання. Перший етап навчання здійснювався за місцем служби; другий навчання на курсах першочергової підготовки в навчальних закладах MBC СРСР або в навчальних підрозділах MB C; третій стажування за місцем роботи. Повний курс першочергової підготовки мав бути завершений до закінчення першого року служби співробітника в органах міліції. Для осіб рядового і начальницького складу, яких переводили з однієї роботи на іншу і виконання якої вимагало нових професійних знань, практичних навичок й умінь, організовували перепідготовку за місцем служби під керівництвом безпосереднього начальника і наставника, в учбових підрозділах МВС, УВС. Водночас, перепідготовка тривала від 40 днів до трьох місяців.

Рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ раз за 5 років проходив навчання на курсах підвищення кваліфікації для удосконалення професійної майстерності, використання передового досвіду в роботі. На курси направлялися перспективні особи, які мали стаж практичної роботи не менше трьох років. Підвищення кваліфікації відбувалося на Вищих академічних курсах Академії MBC СРСР, на курсах при навчальних закладах MBC СРСР за програмами чи тематичними планами, які розроблялися головними управліннями і відділами MBC СРСР.

Важливою формою навчання кадрів була службова підготовка. Вона являла собою систематичний процес удосконалення професійної майстерності рядового і начальницького складу міліції, який здійснювався у повсякденній практичній діяльності. Службову підготовку проводили у робочий час керівники підрозділів і служб за місцем роботи чи навчання. Для забезпечення постійної бойової готовності і напрацювання якостей, необхідних для успішного виконання оперативно-службових завдань, запроваджувалася бойова підготовка: навчання вправній стрільбі, фізична підготовка, вивчення основ цивільної оборони, топографії тощо.

Загалом варто зазначити, що незважаючи на постійні кроки державної влади посилити професійну підготовку працівників органів внутрішніх справ, ситуація з кадровим персоналом була досить складною. Так, у 80-х роках минулого століття загальна плинність кадрів в органах внутрішніх справ складала 6,8 %. Такий стан справ був опосередкований конкретними складовими. Так, з одного боку, майбутнім міліціонерам створювалися максимально хороші умови для здобуття ними відповідної освіти, проте заробітна плата міліціонерів, беручи до уваги підвищений ступінь ризику даної професії, була досить невисокою, що значно нівелювало цінність самої професії. Отже, підсумовуючи доходимо таких висновків:

прообразом сучасної міліції стала Українська народна міліція, створена Центральною Радою у 1917 р.;

процес професійної підготовки кадрового складу органів внутрішніх справ мав досить складний, суперечливий, проте поступальний характер;

освітньо-навчальні заклади органів внутрішніх справ здійснили вагому підготовку наукових і педагогічних кадрів для вузів, науково-дослідних установ і органів внутрішніх справ, що позитивно вплинуло на загальний розвиток освіти та гуманітарних наук в Україні.

Список використаних джерел

1. Кондратьев Я.Ю. Національна академія внутрішніх справ України//Юридична енциклопедія: В 6 т. /редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. -Т. 4: Н-П. K.: Укр. енцикл., 2002. 720 с.

2. Національна академія внутрішніх справ України: люди, події, факти (1921 -2001). /Я.Ю. Кондратьев, О.Ф. Гіда, О.С. Гордецький та ін. K.: НАВСУ, 2002. 308 с.

3. Михайленко П.П. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьев. K.: Генеза, 2000. Т. 3: 1946-1990. 616 с.

4. Архів MBC України. Ф. 46. Оп. 1. Спр. 377.

Размещено на Allbest.ru