Андрій Жук: другий період еміграції (1914-1930 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Андрій Жук: другий період еміграції (1914-1930 pp.)

ТаравськаЯ.В.

У перші роки становлення української державності офіційний Київ пов'язував великі і особливі сподівання із українцями з близького і далекого зарубіжжя. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалась тими представниками національної інтелігенції, які розуміли важливість об'єднання державотворчих зусиль з зарубіжним українством. Українські емігранти, опинившись в країнах класичного капіталізму дуже скоро збагнули, що забезпечити досить високий рівень добробуту можна виключно господарським шляхом, а саме шляхом створення кооперативної системи. Творцем кооперативної системи на території України був відомий український громадсько-політичний діяч, Андрій Ілліч Жук (1880 1968 pp.) талановитий політик, дипломат, журналіст та письменник. Його багатогранна політична діяльність періоду віденської еміграції ще не була науково досліджена, щоправда в різний час було опубліковано кілька статей науково-довідкового, біографічного, спеціального або публіцистичного змісту [1;2;6;9; 16]. Найповніше деякі аспекти його політичної біографії були проаналізовані у низці грунтовних статей, уміщених у тематичному випуску альманаху «Молода нація». Але політичний і науковий доробок Андрія Жука еміграційного періоду та його багата публіцистична спадщина, вимагають пильніше придивитися до нащадка давнього козацького роду з Полтавщини, який пройшов довгий та непростий шлях революціонера.

У серпні 1914 р. українські емігранти з Наддніпрянщини мали залишити Галичину в зв'язку з наближенням російських військ до Львова. Відтак, Андрій Жук разом з іншими українськими революціонерами переїхав до Відня. Тут вони мали можливість активно долучитись до реалізації українських державотворчих прагнень.

Метою публікації є дослідження та загальне висвітлення основних напрямів громадсько-політичної діяльності Андрія Ілліча Жука протягом 1914 1930 pp., та його внеску до вироблення української визвольної ідеї.

Активна громадсько-політична діяльність Андрія Жука в Галичині ще у довоєнні роки підготувала сприятливий грунт для створення у Львові 4серпня 1914 р. української самостійницької організації Союзу визволення України, яка вже в кінці місяця мала перенести свій осідок до Відня разом з іншими політичними партіями Галичини. Вже в австрійській столиці відбулась реорганізація Союзу та його поповнення представниками українських політичних партій з різними ідеологічними поглядами та переконаннями. За словами А. Жука у складі СВУ за весь час його існування перебувало понад 250 співробітників [32], яких об'єднував головний постулат Союзу державна самостійність України [17].

В ході реорганізації СВУ у Відні, яка відбулася у листопаді 1914 p., була здійснена невдала спроба призначення на посаду керівника Союзу М. Залізняка, який через свої авторитарні методи управління невдовзі був звільнений з цієї посади. Натомість керівним органом Союзу було обрано колегіально діячу Президію, до складу якої разом з В. Дорошенком, М. Меленевським і О. Скорописом-Йолтуховським увійшов і Андрій Жук. Союз з самого початку свого функціонування видав спеціальні звернення, які були перекладені на різні мови і відповідно розіслані до різних країн Європи, з метою ознайомлення громадськості з українською справою [22,арк.4].

Слід зазначити, що на території України на той час існували невеликі самостійницькі організації, які намагалися налагодити контакт з Союзом визволення України. Андрій Жук допоміг цим політичним інституціям у здійсненні своїх задумів, оскільки він був членом спеціальної комісії зі створення єдиної загальноукраїнської самостійницької організації, провідною метою якої було об ' єднання всіх політичних партій Галичини та Буковини [ 11 ,с. 71 -72]. Так, на нараді, яка відбулася 30 квітня 1915 р, і на якій були присутні представники різних політичних напрямів, одноголосно було прийнято рішення реорганізувати існуючу ГУР у Загальну Українську Раду [28,арк. 1]. До новоствореної Ради увійшли 3 представника Союзу, у т.ч. і А. Жук.

На засіданні Загальної Української Ради від 30 жовтня 1915 p., де обговорювалось питання про визначення основних напрямів діяльності Союзу був присутній Андрій Жук, який виголосив промову, приділивши головну увагу присутніх на планах налагодження співпраці СВУ з урядами Центральних Держав [10,с. 18-19]. Щодо характеристики взаємовідносин між представниками Союзу та західноукраїнськими політичними партіями, то з цього приводу він висловився наступним чином:«.. .часом ми і австрійські українці говоримо про справи на ріжних мовах і одні других не розуміємо...» [27,арк.23]. В цій заяві він намагався довести необхідність проведення культурно-просвітницької роботи та політичної пропаганди серед українського населення Галичини. На жаль діяльність Ради не мала вагомих практичних результатів у вирішенні національного питання, оскільки вона не підтримувала тісних зв'язків з українським суспільством, а її дії були зорієнтовані на здобуття Україною самостійності. Таким чином, на засіданні ЗУР від 28 жовтня 1916 р. А. Жук виступив з гострою критикою її керівництва: «Ми не вміємо себе поводити ані супроти других народів, ані супроти міністрів. Коли люди, що стоять на чолі (керівництво ЗУР авт.), так себе поводять, то хто буде числитися з нами?» [30]. Коли в листопаді 1916 р. було проголошено про утворення Польського королівства і відокремлення Галичини, відбувся остаточний розкол Загальної Української Ради.

У Відні наддніпрянські емігранти з Союзу визволення України, започаткували власні періодичні видання, серед яких був щотижневик «Вістник Союза визволення України» який виходив з жовтня 1914 р. до листопада 1918 р., після чого змінив свою назву на «Вістник політики, літератури й життя», коректурою і редагуванням якого займався сам Андрій Жук [ 13 .с. 14]. Перебуваючи у Відні А. Жук звертається до МЗС Австро-Угорщини з проханням дозволити проведення національної пропаганди серед полонених українців, і вже у жовтні отримує згоду на це від військових властей. За таких обставинах СВУ розпочинає проведення перепису полонених українців у всіх існуючих таборах. Звітуючи про розвиток національно-освідомлювальної роботи в таборах, А.І. Жук писав, що організована Президією Союзу група переписчиків у складі 20 чоловік «зібрали на протязі 3-х місяців дуже цінний з національного боку матеріал, оброблений у спеціальних звітах, а також заладили списки до 15 000 українців» [31;29,арк.15-18].

У Відні А. Жук проводить активну роботу літературно-інформаційного характеру, відряджаючи туди своїх добре підготовлених і забезпечених відповідною літературою емісарів [22,арк.9]. Андрій Жук розгорнув активну діяльність у середовищі полонених українців зі складу російської армії в австрійському таборі Фрайштадт [20]. Спільно з членами «Політичного гуртка» (був утворений з числа таборян) він проводив серед полонених національно-просвітницьку роботу «в українськім, патріотичнім, протиросійськім дусі». Як зазначалося у підписаному Андрієм Жуком «Звіті з діяльності Союза визволення України серед полонених російської армії української народності» від 4 листопада 1915 p., основними формами цієї роботи були «доступні популярні читання», навчання грамоті, випозичання з бібліотеки книжок, плекання народної музики, співу і мистецтва; курси німецької і української мов, літератури та історії, соціальних наук, кооперації, господарства і рільництва; а її метою пробудження національної свідомості серед полонених, поглиблення культурного рівня, поширеннє серед них ідеї політичної самостійности української нації, горожанське вихованнє на основах політичної активності та самодіяльності.

Після заснування в таборі у 1916 р. низки культурно-просвітницьких товариств національна та освітня робота серед полонених набула системності та планомірності, чим табірний актив мав завдячувати зокрема і А. Жуку. Особливо активно працювало товариство «Просвіта» та заснований при ньому «Інститут Народного Віча», на запрошення якого Жук неодноразово виступав з рефератами на різні політичні теми та оглядами міжнародних та військових подій, а також брав участь у публічних дискусіях на національно-історичні та соціально-економічні теми [5,с.78]. А. Жук приділяв чільну увагу налагодженню контактів і з полоненими офіцерами-українцями, які утримувалися в таборі Терезін. Через прапорщика К. Курила Андрій почав поширювати серед офіцерів українську літературу та «Вістник СВУ» і в такий спосіб безпосередньо причинився до заснування в цьому таборі «Кружка членов Малорусской библиотеки», що став ефективним чинником зростання національної свідомості таборян [19,с.54].

Лютнева революція, за словами А. Жука, перетворила СВУ з «політичної репрезентації» українців з Наддніпрянської України за кордоном у «просвітню організацію для полонених і виселенців та добровільним заступництвом інтересів сих жертв війни й окупованих країв перед центральними державами». Проте це не означало, що його провідні члени мають відмовитися від політичної діяльності самостійницького змісту.

Андрій Жук активно працював з Бойовою (в деяких документах Центральною авт.) Управою Українських Січових Стрільців [3]. На одному з засідань Управи, яке відбулось 23.10.1914 p., Андрій Жук готовий делегувати свого представника до складу Бойової Управи [25,с.2]. Але цю справу було вирішено поступово, віддаючи перевагу вирішенню справ першочергового значення. На засіданні Бойової Управи 28.11.1914 p., на якому був присутній А. Жук, обговорювалась справа відправки січових стрільців до Туреччини. Учасники наради наголосили на доцільності підтримки і допомоги в цьому проекті з боку Союзу визволення України. Присутній на засіданні І. Боберський запропонував призначити А. Жука відповідальним за вербування російських українців в легіони січових стрільців та підготовку відповідних інформаційних матеріалів у вигляді брошур [25,арк. 19зв.]. Окрім цього. Союз мав виготовити певну кількість мап російської України. В короткий термін Союзом була підготовлена брошура про адміністративний лад російської України, яка була би поширена між полоненими і українським населенням на момент вступу на територію Наддніпрянської України [25,арк.22]. На засіданні Бойової Управи від 30.11.1914 р., коли йшлося про справи вербування українського населення до рядів січових стрільців, А. Жук заявив: «Ми зробимо багато тільки тоді коли робити будемо в імені російської України. Кожна наша акція мусить бути тісною, спільною але під прапором ідеї визволення російської України» [25,арк.24].

За весь період активної діяльності Андрія Жука у складі Української Бойової Управи він виявив видатні організаторські здібності, займаючись не тільки політичними заходами, але й вирішенням справ культурно-просвітнього характеру. На засіданні Бойової Управу від 3.05.1916 p., де йшлося про підготовку воєнної виставки А. Жук рішуче взявся за організацію цієї справи.

З утворенням Української Центральної Ради члени Президії Союзу визволення України висловили свою готовність розпочати тісне співробітництво з нею [4,с.48]. Але на звернення Союзу від 2 травня 1917 p., де ці сподівання були чітко та лаконічно сформульовані. Центральна Рада відверто виказала свою неприхильність до цього задуму і заявила, що вона не має нічого спільного з німецькими та австрійськими агентами (представниками СВУ авт.) [15,с.46]. В світлі цих подій Союз обмежує свої практичні завдання «опікою над культурними потребами полонених і українського населення окупованих українських земель» [7,с.1]. Це рішення викликало хвилю незгоди серед тих політичних організацій з якими співпрацював Союз визволення України. Так, на надзвичайному засіданні української ради полонених з табору Фрайштадт, яке відбулося 3 червня 1917 р. за безпосередньою участю А. Жука, було складено звернення до Президії СВУ, в якому головна увага приділялась необхідності прийняття Союзом нової політичної платформи [15,с.47].

Після проголошення самостійності УНР та її визнання урядами Німеччини та Австро-Угорщини, Андрій Жук взяв діяльну участь у залученні патріотично налаштованих таборян до лав майбутніх збройних сил незалежної України. З цією метою він часто відвідував табори полонених українців та вів в їх середовищі активну роз'яснювальну роботу. Так, зокрема, 20 23 лютого 1918 р. він побував в українському таборі Зальцведель (Німеччина), де взяв участь у табірному вічі. На ньому А.І. Жук в своїй промові відзначив, що «полонені Українці, які увесь час полону працювали над собою, щоб повернутися додому свідомими громадянами й вірними синами України, представляють такий елемент, на який наша національна власть може покластися як на більш-менш вихований в громадськім організаційнім життю, який може принести з собою спокій і порядок на Україну» [14,с.237].

Навесні 1918 р. А.Жук продовжував проводити пропагандистську роботу в таборах українських полонених у Німеччині, займався проблемами комплектуванням «Синьожупанної» дивізії та узгоджував з німецьким військовим командуванням на переговорах у Бресті-Литовському справу відправки вже сформованих частин на Україну. Коли після підписання мирного договору Української Народної Республіки з урядами Центральних Держав був налагоджений процес репатріації українських військовополонених, Андрій Жук для забезпечення цього процесу мав виїхати до Києва [21,с.5-6], щоби отримати спеціальні необхідні повноваження від українського уряду стосовно самого повернення полонених українців, а також «вияснити цілий ряд справ, зв'язаних з дальшою роботою серед полонених у Німеччині та Австрії».

Понад десять років Андрій Жук не ступав на рідну землю, за долю якої він невпинно боровся на чужині. І коли трапилась нагода відвідати свою батьківщину, Андрій з острахом, зацікавленням і великими сподіваннями здійснив цю нелегку і довгоочікувану подорож. «Хотілося на власні очі побачити ті переміни, що зійшли за цей час у житті Рідного краю чи справді він став самостійним, чи може це яка омана!» [24,арк. 120зв.]. Коли 29 квітня 1918 р. Андрій Жук прибув до Києва, його чекала неприємна звістка про роззброєння німцями в ніч з 27 на 28 квітня дивізії «синьожупанників», організуванням і відправкою якої він довгий час займався. Як пояснив цей факт на засіданні Центральної Ради воєнний міністр Жуковський: «...розформування дивізій було вирішено самим українським урядом у порозумінні з німецьким командуванням, але німці несподівано, на власну руку роззброїли дивізію, пояснюючи це потребою «зберегти майно» [24,арк. 126зв.]. Дещо пізніше

А.Жук з цього приводу згадував: «Ясно було для мене, що сформованим Союзом Визволення України з полонених військовим частинам не довіряло ані українське правительство, ані німецьке командування. Але що німці випередили українське правительство і дивізію роззброїли, це вже був акт недовір'я їх не тільки до «синьожупанників», але й до самого українського правительства» [24,арк. 126зв.]. На останньому засіданні Центральної Ради, на якому Андрій Жук був присутній, його дуже вразило і обурило не тільки те, що найбільш активні і відповідальні провідники різних партійних фракцій, присутніх на цій нараді, втратили впевненість у справжній силі української нації і надію на можливе покращення загальнополітичного становища Української держави, але й їх інертність і індиферентність у вирішенні проблеми німецько-українських стосунків, яка потребувала негайного вирішення, тоді як вони вирішили чекати вибуху соціалістичної революції у Німеччині [24,арк.128]. Опинившись в Україні не в зовсім сприятливий момент момент гетьманського перевороту, Андрій Жук не міг залишатися стороннім спостерігачем цих подій, і тому прагнув докласти всіх можливих зусиль аби допомогти провідним діячам українського визвольного руху чітко з'ясувати перспективи української державності. Так, він зустрічався з найвпливовішими урядовцями (з гетьманом П. Скоропадським, з головою ради міністрів М. Василенком, з міністром закордонних справ Д. Дорошенком та ін.) в справі вирішення питання фінансування процесу обміну військовополоненими між Україною та Австро-Угорщиною й Німеччиною [24,арк. 114-116]. За його ініціативою та сприяння М. Василенка, було створено спеціальну комісію, яка займалась справами повернення військовополонених хворих і інвалідів з територій Центральних держав [2I.e.5].

Після повернення до Австрії протягом липня-серпня 1918 р. А. Жук взяв діяльну учать у процесі формування з числа полонених вояків-українців 1-ої Стрілецько-козацької (Сірожупанної) дивізії [12,с.76,83]. За його діяльної співучасті на початку березня 1918 р. у Фрайштадті було сформовано Січовий курінь ім. Гетьмана І. Вишвського. Авдрій Жук був присутній на прощальному загальнотабірному вічу та виступив з промовою перед січовикам [18]. У кінці березня 1918 р. Жук виступає з ініціативою саморозв'язання СВУ, для чого розробляє розрахований на тримісячний термін «Ліквідаційний план СВУ». За його пропозицією провід Союзу вирішив не припиняти до кінця червня 1918 р. видавничої та просвітньої діяльності СВУ яка повинна була провадитися під особистим контролем ліквідаторів СВУ (А. Жука, В. Дорошенка,

О. Скорописа-Йолтуховського і В. Козловського) спільно з представниками табірних громад полонених. 1 липня 1918 р. Союз Визволення України рішенням його членів було ліквідовано у зв'язку зі здійсненням його «програмового домагання державної самостійності України» [8,с.393].

Пізніше, за пропозицією голови українського посольства у Відні В. Липинського А. Жук отримує посаду радника посольства з особливих доручень і разом з тим наказом Міністерства закордонних справ Української Держави його призначають уповноваженим за ліквідацію справ СВУ В спробі В. Липинського використати міжнародну ситуацію на користь України і здобути зі сторони країн Антанти необхідну допомогу, підтримку йому надає Андрій Жук, який за його дорученням 27 травня 1919 р. звертається з листом до міністра закордонних справ УНР з заявою, що український народ на шляху національного визволення не заперечує проти зв'язку з російськими урядами [9,с.61].

На початку червня 1919 р. міністр МЗС УНР В. Темницький призначає його на посаду радника МЗС Української Народної Республіки та головою його «похідної канцелярії». Разом з тим Андрій Жук виконував обов'язки секретаря двох нарад голів дипломатичних представництв УНР-ЗУНР за кордоном (Відень, 18 22 червня; Карлсбад, 6-14 серпня 1919 p.), на яких обговорювалися питання щодо першочергових аспектів закордонної політики українського уряду у міжнародній політиці [23,арк.66]. Але в ході цих нарад так і не вдалось визначити міжнародну орієнтацію УНР. Наприкінці 1919 р.

А. Жук приєднався до Української народної партії, яка стояла на монархістських позиціях.

Коли у Відні 4 січня 1921 р. заходами опозиційних політиці Петлюри сил було утворено Всеукраїнську Національну Раду (ВНР), то до її складу увійшли представники різних політичних партій, в тому числі й А.І. Жук. Провідною ідеєю, яка об'єднувала членів BHP була ідея української соборної держави. В цей період А. Жук сповідував ідеї монархізму та припускав можливість укладення союзу із російським урядом. Ця тимчасова проросійська орієнтація Андрія Жука була обумовлена прагненням реалізувати національну мету будь-якою ціною. І оскільки сам термін «політика» він інтерпретував як «пристосування до обставин і використовування їх для осягнення реально здійснимих цілей і можливостей до того» [15,с.57], то для здобуття дорогоцінної та довгоочікуваної свободи рідного краю, Андрій Жук був здатен «найнеможливіше» перетворити в дійсність.

Перебуваючи з другої половини 1914 р. аж до 1930 р. на чужині, Андрій Жук ні на мить не припиняв своєї активної, політично-пропагандистської роботи, спрямованої на визволення України. Протягом всього періоду свого перебування у Відні, А. Жук співпрацює з українськими та закордонними часописами, розміщуючи в них свої статті з біжучих актуальних проблем.

Своєю інформаційною, національно-просвітницькою та організаційною діяльністю серед населення окупованих Центральними державами українських територій, а також серед полонених українці зі складу російської армії, Андрій Ількович Жук відіграв велику роль на шляху визволення України та здобуття нею незалежності. Відданий своїм ідейним переконанням і вірний своїй єдиній меті, він після довгих років перебування на еміграції, мав нестримне бажання повернутися на батьківщину, але здійснити його не міг. Доля українських емігрантів, які все своє життя відстоювали інтереси українського народу, боролись за долю цілої української нації, а опинившись на батьківщині зазнали жорстоких репресій. Обставини життя дозволили йому повернутися до Львова лише у 1930 p., але тільки на десять років, після яких він мусив знову емігрувати до Відня, де і помер у 1968 р. Бурхливе, іноді жорстоке і несправедливе до цього «скромного» і водночас «видатного» українського емігранта життя, не зламало його провідних ідейних переконань, а лише закріпило впевненість та віру в те, що долю рідного краю творимо Ми, і тільки від Нас залежить те, як саме нас сприйматимуть в світі.

український державність жук галичина

Список використаних джерел

1. Витанович І. Андрій Жук (Ільченко), кооператор-громадянин /1. Витанович. Львів, 1938. 16 с.

2. Грач JI. Діяльність Андрія Жука у таборах для українських військовополонених періоду Першої світової війни / JI. Грач // Матеріали третього міжнародного конгресу україністів (Харків, 26 29 серпня 1996 p.). Історія. Харків, 1996. С. 211-213.

3. Даниленко В. M., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький: життя та діяльність (1859 1938 рр.) / В.М. Даниленко, О.В. Добржанський. Київ; Чернівці, 1996. -207 с.

4. Дорошенко Д. Історія України 1917 1923 pp.: в 2 т.: Документально-наукове видання / Упоряд.: К.Ю. Галушко. K.: Темпора, 2002. 320 с.

5. Дубрівний П. Союз визволення України в 1914 1918 рр. / П. Дубрівний Наукові записки технічно-господарського інституту. Мюнхен, 1968. №XV (XVIII).-С.78-85.

6. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. Львів, 1993. Т.2. С. 699-700.

7. Жук А. В новім році / А.Жук // Вістник політики, літератури й життя. Січень 1918.-4.1-2.-С.1.

8. Жук А. Розв'язаннє Союза визволення України / А.Жук // Вістник політики, літератури й життя. 30 червня. Ч. 26 (209). С. 393.

9. Жук Ю. Спогади про батька / Ю.Жук // Політика і час. K., 1994. № 4. С. 60-63.

10. Корольов Б. І., Михальський І. С. «Союз визволення України» (1914 1918 pp.): До історії створення та діяльності /Б.І. Корольов, І.С. Михальський. Луганськ, 1996.-44 с.

11. Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914 1918 рр. /К. Левицький. Львів, 1928 1929. 4.1-2. 288 с.

12. ЛипинськийВ: 3 епістолярної спадщини / Упоряд. Т.Осташко,Ю.Терещенко. Київ: Ін-т історії НАНУ, 1996. 385 с.

13. Наріжний C. Українська еміграція: Культурно-освітня праця між двома війнами / С.Наріжний. Прага, 1942. 372 с.

14. Організація і відправка на Україну відділів українського війська з полонених українців німецьких таборів // Вістник політики, літератури й життя. Відень, 1918. -- 17 березня. -Ч. 15 (198). -С. 237-239.

15. Осташко Т. А. Жук в добі національно-визвольних змагань / Т.Осташко Молода нація. K., 2002. № 3 (24),С. 46-57.

16. Палієнко М., Срібняк І. Матеріали колекції Андрія Жука Національного архіву Канади як джерело вивчення історії України / М.Палієнко, І.Срібняк // Спеціальні

17. галузі історичної науки: Збірник на пошану Марка Акимовича Варшавчика. K.,

18. -С. 168-175.

19. Пам'яткова книжка Союзу визволення України і Календар на 1917 р. Відень, 1917.-368 с.

20. Перша й друга відправка на Україну відділів українського війська з полонених Українців німецьких таборів // Вістник політики, літератури й життя. Відень, 1918. -- 14 квітня. Ч. 15 (198). С. 225-227.

21. Прохода В. Вплив «Фрайштадтської Республіки» і СВУ на українську чинність у старшинських таборах у Терезіні та Йозефі / В.Прохода // Союз визволення України (1914 1918) у Відні. Нью-Йорк, 1979. С. 54-57.

22. Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914 -1920 pp.)/І.Срібняк. -K., 1999. -296 с.

23. Срібняк І., Соловйова В. Українські військово-санітарні місії в Німеччині та Австро-Угорщині (1918 1920 pp.) /1.Срібняк, В. Соловйова. K., 2000. 36 с.

24. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Ф.4405.-Он. І.-Спр. 13.

25. Там само. -Ф.3696. -Оп.1. Спр.69.

26. Там само. Ф.3807. Оп.2. Спр.49.

27. Там само. Ф.4465. Оп.1. Спр.22.

28. Там само. Ф.4405. Оп.1. Спр.48.

29. Там само. Ф.4405. Оп.1. Спр.65.

30. Центральний державний історичний архів м. Львова. Ф.440. On. 1. Спр.4.

Размещено на Allbest.ru