Андрій Ямковий: історико-краєзнавчі студії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Андрій Ямковий: історико-краєзнавчі студії

Ямковий Бровендер Д.Ю.

Дослідження в галузі регіонального краєзнавства, формування його як окремого напряму історико-краєзнавчих досліджень набуває все більшої актуальності. Висліди сучасних учених базуються як на новітніх методах історичної науки, так і методиці власне краєзнавства як спеціальної історичної дисципліни.

Завдання історичного краєзнавства полягає у виявленні шляхів, закономірностей, форм і методів комплексного пізнання історичного розвитку краю, регіону, окремої місцевості. Адже саме краєзнавство, як ніякі інші напрями історичних знань, відкриває широкі можливості не лише для використання місцевого фактичного матеріалу в історичних студіях, а й виступає чи не найважливішим елементом історичної освіти суспільства, розвитку його національної свідомості, патріотичних переконань, що і складає історичну культуру народу [І.с.67].

Однією з основних складових історично-краєзнавчих студій є біоісторіографічні розвідки про відомих краєзнавців дослідників історії, культури, побуту окремого регіону України. До них повною мірою можна віднести Андрія Андрійовича Ямкового (р. н. 1924), який і сьогодні є невтомним дослідником історії Алчевська Луганської області.

Народився А.А. Ямковий 10 січня 1924 р. в с. Подвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області в родині службовців. Його мати працювала вчителькою, а батько бухгалтером. [2;3;4,с.6]. У зв'язку з постійними переїздами родини, Андрій Ямковий навчався у різних школах. 1941 р. закінчив середню школу № 1 в м. Тальноє Київської (нині Черкаської) області з відзнакою. [2;3;4,с.6]. У своїх спогадах А. Ямковий пише: «Випускний вечір в нашому класі відбувся 18 червня 1941 року за чотири дні до початку Великої Вітчизняної війни. Оскільки на момент закінчення школи мені не виповнилося 18 років, мене не взяли до армії і я подав документи до Харківського авіаційного інституту. Вчитися не довелося, оскільки розпочалась війна. Нас, допризовників, сформували в загони і відправили в тил. Йшли ми не магістральними шляхами, а в обхід, щоб менше потрапляти під бомбардування. Довелось пройти близько тисячі кілометрів на схід. Врешті-решт я опинився в м. Куйбишеві (зараз Самара) на Волзі. Працював на будівництві. В травні 1942 р. був зарахований курсантом 1 Московської Червоно прапорної військово-авіаційної школи зв'язку, яка знаходилась тоді в м. Сизрань (в евакуації)» [5,с.28]. Після закінчення 6-місячних курсів зв'язківців, у званні сержанта А. Ямковий був направлений на Карельський фронт, де воював до кінця війни [3]. До його обов'язків входило підтримання постійного зв'язку зі штабом армії, з льотчиками, що виконували бойові завдання [7,с.4]. Після війни продовжував службу в Азербайджанській PCP та на Далекому Сході. Демобілізований у травні 1950 р. Закінчив службу А. А. Ямковий у званні полковника (у відставці), інвалідом Великої Вітчизняної війни II групи. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, «За мужність», медалями «За бойові заслуги», «За оборону Радянського Заполяр'я» та ін. Усього 16 медалей [2,с.З].

1950 р. поступив на історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1955 р. Після завершення навчання в аспірантурі (1958 p.), працював завідуючим Пам'ятником-музеєм визволення Києва та помічником проректора Київського державного університету із заочної та вечірньої форми навчання [2;3;4]. В цей час він зустрічався з такими відомими особами як М. С. Хрущов (колишній член Військової ради 1 Українського фронту), генерал армії С. П. Іванов (колишній начальник штабу 1 Українського фронту), генерал, двічі Герой Радянського Союзу І. І. Якубовський, котрий брав участь у визволенні Києва у 1943 p., двічі Герой Радянського Союзу легендарний партизан С. А. Ковпак, родиною генерала М. Ф. Ватутіна, військовим міністром Польщі Маріаном Спихальським та ін. [3].

У вересні 1953 р. А. А. Ямковий одружився з Зінаїдою Іларіонівною Захаровою, в майбутньому доктором історичних наук, професором.

У 1960 р. родина Ямкових переїжджає до Алчевська [8,с.4], де починається їхня педагогічна діяльність, що триває і нині. Всі ці роки А. А. Ямковий працює старшим викладачем кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донбаського державного технічного університету (ДонДТУ) у м. Алчевську. Він бере активну участь у громадському житті вузу: член Ради ветеранів ДонДТУ і Ради старійшин міста Алчевська. Як історик-краєзнавець та член Національної спілки журналістів України, є автором і співавтором понад 20-ти книг і брошур з історії України, Луганської області, міста Алчевська, Алчевського металургійного комбінату. Донбаського державного технічного університету. Усього ним опубліковано близько 200 наукових і методичних праць [2;3;4,с.6].

За роки праці у ДонДТУ брав участь у науково-теоретичних, науковопрактичних конференціях і республіканських семінарах лекторів товариства «Знання» у різних містах України: Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Лисичанську, Луганську, Львові, Одесі, Полтаві, Рівному, Севастополі, Ужгороді, Чернігові [2;3], міжнародних конференціях у Волгограді з проблем російсько та українсько-німецьких відносин напередодні та в період Великої Вітчизняної війни та патріотичного виховання молоді на героїчних традиціях минулого [2;3].

А. А. Ямковий є автором та співавтором багатьох фундаментальних видань з історії краю. Його наукові розробки увійшли до комплексного видання «Історія міст і сіл Української PCP Луганська область». На сьогодні остання робота історика-краєзнавця «Борис Грінченко і Луганщина. Історико-біографічний нарис» [9] та друге видання книги «Алчевцы в Великой Отечественной войне: Воспоминания. Очерки. Интервью» [10].

3 метою більш ґрунтовного дослідження наукового доробку вченого, ми умовно систематизували його праці за кількома групами. Кожна група присвячена окремій проблемі дослідження. У сукупності вони складають комплексне вивчення історії рідного міста.

Перша група опублікованого матеріалу присвячена дослідженню родини засновника міста О. К. Алчевського (1835-1901). Це праці «Семья Алчевских» [11] та «Жизнь и деятельность семьи Алчевских: документально-краеведческий очерк» [6]. Вони висвітлюють життя та діяльність

O.K. Алчевського українського промисловця, банкіра, купця першої гільдії, колезького радника, ім'ям якого було названо місто [6,с.13]. Автор прослідковує увесь життєвий шлях О. К. Алчевського від часу володіння ним маленькою чайною крамницею до отримання багатомільйонних статків. Він пише, що найбільшу увагу до його імені привернуло будування біля станції Юр'ївка (Катерининська залізниця) Донецько-Юр'ївського металургійного заводу (товариства) (ДЮМТ), власником якого він став. З початком роботи ДЮМТ у 1896 р. зрештою і починається історія м. Алчевська. Описуються події трагічної загибелі О. К. Алчевського на Царськосельському вокзалі в Петербурзі у 1901 р.

Значна увага приділена дружині О. К. Алчевського Христині Данилівні (Журавльовій) Алчевській відомій українській просвітниці, яка започаткувала методику навчання грамоті дорослих та організувала жіночі недільні школи. У виданні містяться також біографії їхніх шістьох дітей: Дмитра, Григорія, Ганни, Миколи, Івана, Христини. У книзі «Семья Алчевских» наявні дев'ять фотографій, п'ять з яких сімейні. На одній з фотографій зображений пам'ятник О. К. Алчевському, збудований у 1996 р.

Друга група висвітлює біографію та життєвий шлях українського педагога та письменника Б. Грінченка. У праці «Борис Грінченко і Луганщина. Історико-біографічний нарис» автор зазначає, що з 1887 до 1894 р. Б. Грінченко разом із своєю дружиною Марією Миколаївною працювали в с. Олексіївка на Луганщині у школі, яку заснувала X. Д. Алчевська [9,с. 13].

Окрім висвітлення педагогічної діяльності в Олексіївській школі, у розвідці міститься інформація, яка стосується подальшого життя Б. Грінченка у Чернігові, де він займається видавничою та журналістсько-редакційною діяльністю та у Києві, де він мешкає з 1902 р. Це видання ілюструє низка фотографій, зокрема портрет X. Д. Алчевської, сучасний вигляд школи в с. Олексіївка Перевальського району Луганської області, фото Б. Грінченка, ім'я якого носить місцева школа.

Третя група складається з праць, де предметом дослідження виступає історія Алчевського металургійного комбінату. Висвітлення цієї теми представлене у наступних працях: «Коммунарский металлургический завод» [14], «Коммунарцы. История Коммунарского ордена Трудового красного знамени металлургического завода» [15], «Путь длиной в 100 лет. Очерки истории Алчевского металлургического комбината» [16]. Історію розвитку промислових підприємств Луганщини доповнюють матеріали конференцій, на яких

А. А. Ямковий виступав з доповідями: «Вклад промышленных предприятий Луганщины в развитие черной металлургии Украины» [17], «Из истории зарождения и развития стахановского движения на промышленных предприятиях Коммунарска (Ворошиловградская область)» [18], «До питання вивчення історії заводів і шахт Ворошиловградщини» [19] тощо.

У праці «Коммунарский металлургический завод» розповідається про будівництво металургійного заводу ДЮМТ, власником якого був О. К. Алчевський. 26 травня 1896 р. була задута перша доменна піч і завод почав виробництво металу [14, с.5]. Після трагічної смерті О. К. Алчевського, акції Донецько-Юр'ївського металургійного товариства зосередились у руках франко-бельгійських фінансистів, що негативно вплинуло на розвиток заводу. Проте, за економічними показниками, виробництво продукції на заводі постійно збільшувалося. На початок Першої світової війни ДЮМТ займав п'яте місце в Російській імперії серед великих металургійних підприємств [14,с.б]. У виданні також розкривається діяльність соціал-демократичного гуртка, члени якого вимагали поліпшення важких умов праці, підвищення заробітної плати, покращення важких умов життя. З 1899 р. гурток очолив

К. Є. Ворошилов, що надало діяльності гуртка популярності у суспільстві завдяки пропаганді революційно-марксистських ідей. Висвітлюються революційні виступи робітників у роки революції 1905-1907 рр. та Жовтневих подій 1917 p., діяльність заводу у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. тощо. Заключна частина книги присвячена розвитку міста Алчевська у 1960-1970-і рр.

У праці «Коммунарцы. История Коммунарского ордена Трудового красного знамени металлургического завода» дещо доповнена історична картина розвитку металургійного заводу, зокрема висвітлюється рабське становище працівників та будівельників ДЮМТ до жовтня 1917 р. Принагідно зазначимо, що загальний матеріал значною мірою заідеологізований. Особливістю цієї праці є висвітлення революційної діяльності С. В. Kociopa та К. Є. Ворошилова в Алчевську. Історію діяльності С. В. Kociopa висвітлює збірник наукових праць «Памятные места Донбасса» [20]. В ньому міститься розділ про Алчевський металургійний завод, де йдеться про організаторську діяльність С. В. Косіора.

Праця «Путь длиною в 100 лет» більш детально відображає економічні показники заводу. Наголошується, що «в 1913 р. заводи Юзовський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський и Донецько-Юр'ївський давали 55 % виплавки чавуна Південного району та близько 37 % загальноросійського. Таким чином, Україна в кін. XIXпоч. XX ст. випередила стару металургійну базу Урал» [16,с.11]. Висвітлюється важка праця металургів, наводяться документальні свідчення їх рабської експлуатації на заводі. Через те, що книга вийшла друком у 1996 р. в ній міститься інформація про Алчевський металургійний комбінат (AMK) за перші роки незалежності. Наводиться статистика виробленої продукції протягом 1991-1996 pp. На світлинах, що опубліковані на сторінках праці, представлені фотографії директорів комбінату включно до 1996 року.

Четверта група праць представлена розвідками про Донбаський гірничо-металургійний університет. Це праці: «Коммунарский горнометаллургический институт» [21], «Донбасский горно-металлургический институт» [22], «Донбасскому горно-металлургическому институту 45 лет» [23]. До цієї групи праць відноситься видання «Наші славні імена» [24]. У працях «Коммунарский горно-металлургический институт» та «Донбасский горно-металлургический институт» вдеться про нагальну потребу у вищому навчальному закладі, яка постала у 1950-х рр. у зв'язку з розширенням виробництва на металургійному та коксо-хімічному заводах. Головна роль у заснуванні інституту належить депутатові Верховної Ради УРСР, директору Комунарського металургійного заводу П. А. Гмирі. Напрям промисловості регіону визначив і перелік спеціальностей в інституті, який почав свою роботу у 1957 р. ау 1958-1959 навчальному році набрав на перший курс 250 студентів [22,с.7]. У праці «Донбасский горно-металлургический институт» наводяться причини відкриття інституту в Алчевську. Йерш за все, це нагальна необхідність технічного вузу, який би міг задовольнити потреби металургійного та коксо-хімічнош заводів у кваліфікованих працівниках. Другою причиною було зручне розташування інституту поблизу міст: Алчевськ, Стаханів, Брянка, Артемівськ, Перевальськта ін., що відповідно сприяло формуванню студентського контингенту. Третя причина знаходження у даному районі великих промислових заводів, що і обумовило спеціалізацію вузу. Спільним для обох праць є те, що вони були розраховані на студентів та майбутніх абітурієнтів. У книгах міститься матеріал з історії заснування інституту, його діяльності.

Короткі біографічні відомості про докторів наук Донбаського державного технічного університету і тих вчених, яким присуджене почесне звання «Заслужений працівник освіти України» та «Заслужений діяч науки та техніки України» містяться у біографічному довіднику «Наші славні імена».

П'ята група праць висвітлює події Великої Вітчизняної війни: «Алчевцы в Великой Отечественной войне: Воспоминания. Очерки. Интервью» [25] та її друге, доповнене видання [10], «Памятники Великой Отечественной войны на Ворошиловградщине» [26], «Книга памяти Украины: Луганская область [27]. Автор видань наголошує, що напад фашистської Німеччини на СРСР ніс пряму загрозу поневолення і фізичного знищення, мета якого полягала у прагненні панування однієї нації над усіма іншими [25,с.5]. У виданні розповідається про напад німецько-фашистських військ на Алчевськ та головний стратегічний об ' єкт регіону Металургійний завод. За роки війни місто пережило 14-ти місячну окупацію (12 липня 1942 р. 2 вересня 1943 p.), а завод дві евакуації, одна з яких до Челябінської області, а друга до Магнітогорська. На примусову працю до Німеччини було вивезено понад 1230 осіб, розстріляно більш ніж 1100 чол. [25,с. 10]. Автор показав героїчну працю робітників заводу, які працювали навіть в часи обстрілу. Головна увага зосереджена на спогадах учасників військових дій, наводяться їх імена, нагороди та бойові подвиги алчевських захисників. До «Книги пам'яті» внесено п'ять з половиною тисяч імен алчевців. Про героїзм і трагізм Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років нагадують пам'ятники цих подій.

Остання група праць А. А. Ямкового краєзнавчого спрямування це дослідження історії Алчевська. Комплекс усіх вище перелічених праць складає сукупний доробок краєзнавця з історії міста.

Перш за все акцентуємо увагу на виданні «Історія міст і сіл Української PCP Луганська область» [28,с.308-335], в підготовці якого брав участь А. А. Ямковий. Це ґрунтовне довідково-енциклопедичне видання, в якому міститься і історія Комунарська (Алчевська). Дослідник був також співавтором видання «Коммунарск: Историко-краеведческий очерк» [29]. Ці видання комплексно висвітлюють історію міста у різні історичні періоди, його політичне, суспільне та громадське життя, наводять факти про діяльність металургійного заводу.

Гірничо-металургійного інституту тощо. Доповнює цю інформацію низка інших видань та путівників по місту [30,с.31].

Проблемі пошуку та дослідження історії Алчевська присвятив свої сили та життя краєзнавець А. А. Ямковий. Цей невтомний дослідник, окрім краєзнавчих праць протягом свого життя розробляє і проблеми загальної історії, що знайшло віддзеркалення у ряді інших його праць та плідній співпраці з музеями та бібліотеками області.

Сьогодні відомий історик і краєзнавець Андрій Андрійович Ямковий член Спілки журналістів України, почесний громадянин Алчевська, продовжує свою благородну працю і передає набуті знання студентам.

ямковський регільнальний краєзнавство луганський

Список використаних джерел

1. Замлинський В.О. Українське краєзнавство в контексті історичної культури /

2. В.О. Замлинський // Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Луцьк, 1993. 485 с.

3. Андрей Андреевич Ямковой [Элекгронний ресурс] : по мат. Алчевской централизованной библиотечной системы. Режим доступа к стр. : http://cbs.alchevsk. com.ua/page.php?54

4. Выдающиеся краеведы Луганщины. Ямковой А. А. [Электронный ресурс]: по мат. Луганской Обласной Универсальной Научной Библитеки им. А.М. Горького. Режим доступа к стр.:

http://www.library.lg.ua/kraeved/pisatel4/index.html

5. Гралевская А. Это особое звание, особая честь. Андрей Андреевич Ямковой / Анна Гралевская // Огни. 2010. № 35. С. 6.

6. Этих дней не смолкнет слава. Сборник воспоминаний ветеранов Великой Отечественной войны Луганской области. Луганск: Шико ООО Виртуальная реальность, 2009. -472 с.

7. Ямковой А.А. Жизнь и деятельность семьи Алчевских : документально-краеведческий очерк / А. А. Ямковой. Алчевск : ДонГТУ, 2004. 92 с.

8. Мигалевич А. Тем временем в Карелии... / Алла Мигалевич // Огни. 2005. -

9. 20 апреля. С. 4.

10. Профессор // Огни. 2007. № 10. С. 4.

11. Ямковий А. А. Борис Грінченко і Луганщина. Історико-біографічний нарис / А. А. Ямковой. Алчевськ : Светоч, 2008. 36 с.

12. Алчевцы в Великой Отечественной войне: Воспоминания. Очерки. Интервью / [сост. Ямковой А. А.] Изд. 2-е, испр. и доп. Алчевск, 2010.194 с.

13. Ямковой А. А. Семья Алчевских / А. А. Ямковой. Алчевск: ОАО «Алчевская типография», 2001. 60 с.

14. Дмитриева Н. Родина наша Украина / Н. Дмитриева // Огни. 2001. № 33.-С.2.

15. Алчевск. Золотые страницы Украины: справочник-путеводитель. К., 1996. 153 с.

16. Плетенцов Г. А Коммунарский металлургический завод (Иллюстрированный очерк) / Г. А. Плетенцов, А. А. Ямковой, Е. А. Куксила Донецк: Донбасс, 1981. 29 с.

17. Коммунарцы. История коммунарского ордена трудового красного знамени металлургического завода / [В. Н. Берещанский А. В. Жердив и др]. Донбасс : Донецк, 1965. 126 с.

18. Ямковой А.А. Путь длиною в 100 лет: очерк истории Алчевского металлургического комбината / А.А. ЯмковойЛуганск : Світлиця, 1996. 264 с.

19. Ямковая З.И., Ямковой А.А. Вклад промышленных предприятий Луганщины в развитие черной металлургии Украины / З.И. Ямковая, А.А. Ямковой // Внесок Донбасу в розвиток вітчизняного промислового потенціалу: міжнар. наук, конф., 29-30 листопада 2005 р. : мат. доп. Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. С.213-218.

20. Ямковой А.А. Из истории зарождения и развития стахановского движения на промышленных предприятиях Коммунарска (Ворошиловградская область) / А.А. Ямковой // Преемственность форм социалистического соревнования в условиях развитого социализма: тезисы докл. и сообщ. Днепропетровск, 1985. С. 18-20.

21. Ямковий А .A. До питання вивчення історії заводів і шахт Ворошиловградщини / А.А. Ямковий // Респуб. наук. конф. з іст. краєз.: тези доповідей. К.: Інститут історії AH УРСР, 1980. С. 109-110.

22. Ямковой А .А., Яценко Г.А. Великий гражданин Коммунарска / А.А. Ямковой, Г.А. Яценко //Памятные места Донбасса. Донецк : Донбасс, 1966. С. 266275.

23. Верещагина В. Г. Коммунарский горно-металлургический институт / В. Г.Верещагина, 3. И. Ямковая, А. А. Ямковой Донецк : Донбасс, 1974. 79 с.

24. Ямковой А. А. Донбасский горно-металлургический институт/А. АЯмковой. Алчевск : ДГМИ, 1997. 134 с.

25. Ямковой А.А. Донбасскому горно-металлургическому институту 45 лет. Алчевск : ДГМИ, ИПЦ «Ладо», 2002. 262 с.

26. Наші славні імена: Короткий біографічний довід. / [упоряд.: А. А. Ямковий]. Алчевськ. : Донбас, держ. техн. ун-т., 2007. 59 с.

27. Алчевцы в Великой Отечественной войне : Воспоминания. Очерки. Интервью / [сост. Ямковой А. А.] -Алчевск, 2007. 160 с.

28. Ямковая З.И, Ямковой А.А. Памятники Великой Отечественной войны на Ворошиловградщине / З.И. Ямковая, А.А Ямковой. Ворошиловград : Областная организация Общества охраны памятников истории и культуры, 1985. 33 с.

29. Книга памяти Украины: Луганская область: В 14 тт. / Гл. ред. И. А. Герасимов (рук.) и др.; обл. редкол.: Л. И. Дайнеко (рук.) и др. Т. 2 : Луганск. Кн. 2. Алчевск. Луганск, 1994. 720 с., ил.

30. Історія міст і сіл Української РСР. У 26-ти тт. Т. 13. Луганська область / редкол. Тронько П. Т. (голова) та ін.; обл. редкол.: Пономаренко О. Ф. (голова) та ін. К, 1968.-937 с.

31. Ямковой А. А., Плетенцов Г.А. Коммунарск: Историко-краеведческий очерк / А. А. Ямковой, Г.А. Плетенцов. Донецк : Донбас, 1972. 104 с.

32. Плетенцов Г. А. Коммунарск: Путеводитель /Г. А. Плетенцов, А. А. Ямковой. Донецк : Донбасс, 1978. -48 с.

33. Ямковой А.А. Алчевск: Справочник-путеводитель / А. А. Ямковой. Алчевск ОАО «Алчевская типография», 2001. 120 с.

Размещено на Allbest.ru