Кадрове забезпечення колегіумів ордену єзуїтів у східнослов’янському регіоні в останній третині XVI першій половині XVII ст.

Проблема кадрового забезпечення навчального процесу в освітніх закладах ордену єзуїтів є важливим складовим елементом вивчення діяльності Товариства, католицької церкви, формування системи освіти в регіоні та дослідження процесу взаємовпливу та взаємозбагачення культур. Освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні здійснювалася в рамках політики римської курії, із дозволу й за дорученням папи римського. Однак орден єзуїтів був не тільки складовою частиною політики курії, але і виявляв ініціативу в досягненні цілей. Орден, перш за все, виконував свої внутрішні завдання і застосовував методи, що дозволяли йому досягти значних успіхів в освіті населення східнослов'янського регіону в останній третині XVI першій половині XVII ст. Певним чином саме способи кадрового забезпечення дозволили Товариству поширити свій вплив у регіоні.

Проблему діяльності ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні розглядало багато авторів. Робота К. Харламповича є найбільш повним з усіх добутків істориків Російської імперії, тому що відбиває в різному ступені практично всі аспекти освітянської діяльності єзуїтів. Автор приділив велику увагу єзуїтським навчальним закладам, принципам їхньої організації і навчально-виховної роботи [1]. Російський світський історик О. Сапунов вивчав заснування першого єзуїтського колегіуму в Бєларусі [2]. Дослідник

І. Мітрошенко зазначав місце, час та кількість єзуїтських шкіл та колегіумів у Бєларусі [3]. Найбільш ґрунтовно з радянських авторів вивчала освітню діяльність ордену білоруська дослідниця Т.Б. Блінова [4]. Сучасна українська дослідниця Т. Шевченко розглянула концепцію й організацію єзуїтського шкільництва, освітні кадри ордену Польської провінції, склала списки ректорів, префектів, викладачів колегіумів в українських землях [5]. He менш пильний інтерес викликали різні напрямки освітньої діяльності ордену, головним чином, у польських та італійських дослідників [6]. Однак вивченнюкадрового забезпечення роботи єзуїтських колегіумів саме східнослов'янського регіону дослідники приділили замало уваги.

Джерела з історії діяльності ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні, які дозволяють дізнатися про освітні кадри єзуїтських колегіумів це статут Товариства, правила навчальних занять (Ratio Studiorum), «Таємні наставляння» [7], декрети конгрегації пропаганди віри, каталоги, некрологи, книги новіціатів, звіти, збірник автобіографій єзуїтів, повідомлення й офіційні листи єзуїтів керівникам [8,с.82-83;17,18,19,215-262]. Зазначені джерела дозволяють реалізувати мету публікації, тобто розкрити частину фактів щодо кадрового забезпечення навчального процесу в колегіумах ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в зазначений період.

У кожнім колегіумі існувало ядро, яке складалося з керівників, викладачівєзуїтів і обслуговуючого персоналу.

Робота персоналу колегіуму залежала від ректора. Ректор контролював усе в колегіумі. У звітах ректорів провінціалам містилася детальна характеристика всіх підлеглих, із точною вказівкою імен і прізвищ, року народження, стану здоров'я, часу вступу до ордену, тощо. Ректор повинен був визначати здібності кожного єзуїта до того чи іншого виду діяльності. У його обов'язки входило повідомлення провінціала про доходи, придбання майна, навчальний процес, про тих, хто утримується за рахунок колегіуму, бібліотеки. Особливою графою було потрібно відзначати тих, хто перейшов з інших конфесій у католицтво, з указівкою, з яких саме. Точно такі детальні відомості подавалися провінціалові щодо учнів [9,с.45].

Відповідно до загальної кадрової політики ордену, що обумовлена його різноманітною діяльністю, тривале перебування єзуїтів у домах не практикувалася, тому мобільність єзуїтів у регіоні була постійною. Середній термін перебування ректорів на своїх посадах у колегіумах українських земель не перевищував 3-хроків. Винятком був 9-10-літній термін керівництва школою у Вінниці, Бересті й Кам'янці [10,с.251,163-164]. Часто один єзуїт обіймав посаду ректора певного колегіуму кілька разів із перервами. Наприклад, першим ректором Полоцького колегіуму був Станіслав Лєнчицький. У досліджуваний період на посаді ректора колегіуму змінилося до 20 єзуїтів, серед яких Станіслав Косинський (1626-1629, 1630-1633, 1644-1647 роки) й Адам Якубович займали цю посаду тричі. Яків Лях і Михайло Слабовський двічі [2,с.7,24]. Заміна єзуїтів на посаді ректорів відбувалася, почасти, тому, щоб уникнути помилок, порушень і зловживань. У звітах ректорів могли бути суб'єктивні відомості, а ордену потрібний був об'єктивний звіт, тому порівняння звітів різних ректорів було на користь Товариству.

Посаду ректора могли займати тільки здатні до адміністративної діяльності, добре освічені професи (єзуїти вищого рівня), яким орден міг довірити виконання такої відповідальної роботи. Товариство мало достатньо членів, але в регіоні не всі ректори були професами. На українських землях тільки близько 60% ректорів були професами чотирьох обітниць [5,с.170-171]. Потреба ордену в місцевих кадрах цього рівня зростала, а новим єзуїтам потрібний був досвід, тому готували ректорів із духовних коад'юторів, тих, хто вже пройшов практику префекта колегіуму (наприклад, Томас Болеслав чи Станіслав Гербест). Близько 40% ректорів не були професами чотирьох обітниць, але це не відбивалося на рівні його розвитку завдяки частій зміні ректорів.

Організаційна частина навчальної роботи здійснювалася префектом. Від нього вимагали вищу вченість, точне виконання розпоряджень щодо організації школи і навчального плану, відвідування лекцій учителів, перегляд вправ учнів, організацію диспутів і публічних іспитів [11,с.99-102]. Середній термін перебування префектів на своїх посадах у колегіумах українських земель складав 2,2 роки. Довше усіх на такій посаді були тільки Иоан Лончинський у Кросно (6 років) і Георгій Трапчинський у Кам'янці (12 років). Деякі школи мали два префекти тривалий час. Наприклад, у колегіумі Львова протягом 20 років працювали по два префекти вищих і нижчих студій, у колегіумі Острога також, час від часу. Серед префектів професами були близько 40% єзуїтів, деякі займали цю посаду кілька разів в одному й декількох колегіумах. Таким чином, префектом ставав і не профес, як наприклад, Станіслав Гербест, префект граматичних класів у Ярославі 1576-1578 pp. Префектом міг стати й ректор, у кожнім випадку на це були свої причини. Наприклад, Андрій Халер був переведений з ректорської посади Луцького колегіуму в 1647 році на посаду префекта вищих курсів Острога [2,с.119,133,163,174-175]. Проте набагато частіше префекти ставали ректорами, ніж навпаки.

Кадровий склад колегіуму визначався статутом і конгрегацією: три вчителі гуманітарних наук, четвертий для заміни, три священики (один із них ректор), сім новіціїв, які могли замінити священиків і вчителів, шість службовців (господарські обов'язки). Таким чином, загальна кількість складала 20 осіб. Якщо колегіум бажав мати п'ять учителів для гуманітарних наук, грецької мови й риторики, то склад його зростав до 30 осіб. Новий додаток навчальних предметів збільшував цифру до 50 і, нарешті, уведення богословських наук відбувалося із забезпеченням утримання персоналу у 70 осіб [12,с.82-83]. Регламентація складу персоналу мала забезпечити порядок у навчальних закладах, дисципліну й стабільність.

На початку своєї діяльності в регіоні орден не завжди мав у своєму розпорядженні достатню кількість учителів. Наприклад, єзуїти не змогли відкрити колегіум у Бересті за пропозицією короля Стефана Баторія ще за його життя саме з цієї причини [13,с.448,450]. Тому генерал Франсіско Борджіа відкрив учительські семінарії у провінції. Надалі орден цілком забезпечував учителями свої колегіуми [5,с.49,161].

Кількість викладачів і персоналу в колегіумах регіону часто змінювалася. Наприклад, у Ярославі близько 1598 року було шість учителів, а після перерви в навчанні в 1602 році п'ять учителів. Після епідемії в 1608 році колегіум зберіг навчальний персонал із п'яти учителів. У 1586 році з 10 єзуїтів у Полоцьку вчителів було троє. І в 1602 році, як і раніше, залишалося три викладачі. Згодом, можливо, їхня кількість збільшилася. До відкриття колегіуму кількість львівських єзуїтів не перевищувала 13 осіб. З 1615 року, імовірно, у Львівському колегіумі викладали до 6 вчителів. Луцький колегіум у 1610 році нараховував 4 викладачі, Кам'янецькийу 1612 році мав 15 єзуїтів. Таким чином, викладачів було мало, якщо врахувати велику кількість учнів. Наприклад, наприкінці XVl ст. на 600 учнів Ярослава приходилося всього 5 учителів [1,с.64-102]. Тому викладання частково доручали новіціям.

Деякі колегіуми були забезпечені персоналом відповідно до рішення конгрегації пропаганди віри, але й вони не уникли змін у складі, зокрема, колегіум міста Несвіж. У різні часиу колегіумі викладали: В. Бартіліус (1569-1635 pp.),

С. Горскі (1570-1638 pp.), Л. Папроскі (1607-1657 pp.) теологію, О. Kpirep (1598-1655 pp.) математику. У 1591 році з 30 єзуїтів 6 були викладачами: двоє граматики, один поетики, один риторики, двоє богослов'я. Інші слухали богословські науки (п'ять осіб) і риторику (16 учнів), а деякі займалися справами місії. Ще в колегіумі жили вісім братів ордену, присланих із Юр'єва, і вивчали тут гуманітарні науки. У1592 році кількість єзуїтів у Несвіжі скоротилася з ЗО до 16. У 1596 році викладали троє. У 1600 році учителів уже п'ять, крім тих, хто займався з новіціями, із них двоє викладали богослов'я, один гуманітарні предмети і два граматику. У 1602 році викладали троє в нижчих класах, двоє на богословському відділенні й один займався з новіціями. А після епідемії 1625 року залишилися тільки єзуїти для піклування за умираючими і дванадцятьма новіціями, які слухали богослов'я в Я. Аланда [I.e.71-72]. Кількість учителів часто мінялася в залежності від забезпечення фундаторами й благодійниками, конкуренції з боку не єзуїтських навчальних закладів, стихійних лих, від епідемій, повстань і воєнних дій.

Велике значення для колегіумів мав якісний склад учителів, тому до них ставилися такі вимоги: викладання курсів на високому рівні відповідно до вимог «Ratio studiorum», надання префектом тез своїх лекцій, списків учнів за здібностями до навчання, спостереження за старанністю й відвідуваністю, призначення покарань, ініціювання виклику до школи батьків. Викладач не мав права виділяти чи ігнорувати когось з учнів [5,с.55]. Усе це вимагало високої кваліфікації, тривалої теоретичної й практичної підготовки. Орден дуже ретельно обирав і готував учителів. Це могли бути схоластики, духовні коад'ютори й професи. Священики й схоластики (клірики-магістри), які закінчили новіціат і вивчили поетику з риторикою, звичайно, викладали у граматичних класах, вивчивши філософію у класах поетики й риторики, а вивчивши богослов'я викладали курс філософії. Під час призначення на конкретну посаду в колегіумі враховувалися здібності єзуїтів і їхній практичний досвід. Близько 70% педагогічного персоналу українських земель були магістрами, приблизно 25% професами чотирьох обітниць, серед учителів професи складали не більше 7% [5,с.159-170]. Таким чином, учителі мали різний рівень підготовки й досвід, рівності між учителями, як єзуїтами різних категорій, не було.

Великі колегіуми були забезпечені кращими вчителями та науковцями. У першу чергу Віденська академія, взірець для інших [14,с.21-93]. Авторитет колегіуму в Ярославі як центру освіти в східній частині українських земель дозволяє говорити про високий рівень його викладачів. У Ярославі працювали викладачі теології: К. Савицький (1552-1620 pp.) і Ф. Франицький (15921652 pp.). Відомий викладач теології у Полоцьку JI. Папроскі (1607-1657 роках), який був викладачем також і в Пінську. У 1621-1924 роках у Львові Томас Ельжановський (1590-1656 pp.) викладав теологію. Так само в колегіумі викладалиН. Ленциций (1574-1653 pp.) і С. Перовіус (1586-1656 pp.). Є звістка, що до 1625 року у Полоцьку викладали два професори С. Кнапський і Н. Бенедикт (викладав красномовство, філософію й богослов'я) [15,с.63,131,169170,204,65,68-74,99-102,50]. Більшість професів на українських землях працювали у великих колегіумах (Львів, Луцьк. Ярослав, Острог кожен близько 25-35 єзуїтів), тоді як інші забезпечувалася лише декількома (приблизно від 3 до 12 осіб) професами протягом усієї своєї роботи. Це пояснюється пріоритетністю колегіуму для ордену, перешкодами з боку конкурентів, слабкою забезпеченістю утримання (наприклад, у Кросно), що сповільнювало розширення дому й час роботи кожного з них (наприклад, у Ксавереві і Києві колегіуми працювали 2 роки і мали по два професа-ректора) [5,с.170-171].

Учителів часто переводили з одного місця викладання в інше. Середній термін перебування вчителів на своїх посадах у колегіумах українських земель складав 1,7 року [5,с.163]. Це пояснюється і самою системою викладання (вивчив граматику практикуєшся у викладанні граматики, вивчив риторику у викладанні риторики) і кадровою політикою ордену. Це не кращим чином відбивалося на підготовці (професійному рості) учителів і на успішності учнів, оскільки для вивчення класу й налагодження ефективної роботи з ним двох років замало, а учні тривалий час адаптуються до нового вчителя. Крім того, учитель-початківець не міг дати обдарованим учням знань, які виходили за рамки граматичного курсу, чим позбавляв можливості найбільш повноцінного розвитку.

Досягнення єзуїтів-вчителів відомі мало, оскільки регламентація навчально-виховного процесу не дозволяла експеримент. Помітний слід в історії культури східнослов'янського регіону залишив Матвій Казимир Сарбевський (1595-1640 pp.), доля якого тісно пов'язана з Полоцьким колегіумом. У 16181620 роках Сарбевський викладав тут поетику й риторику, потім з 1620 до 1626 рік читав курси з теорії поезії, мистецтва красномовства й міфології, виявивши себе талановитим педагогом. Саме в Полоцьку Сарбевський написав оригінальні навчальні посібники з цих дисциплін, де коментував праці античних авторів, давав практичні поради учням. Сарбевський як письменник відстоював думку про свободу поетичної творчості [16,с.25-33,29,50]. Це свідчить про те, що не всі єзуїти були згодні з регламентеваністю ордену. Так, Б. Гербест не був згоден із системою освіти й виховання Товариства [17,с.83].

Отже, у кадровому забезпеченні навчально-виховного процесу єзуїтських навчальних закладів східнослов'янського регіону були як досягнення, так і проблеми. Викладачі колегіумів, підготовлені в навчальних закладах ордену, користувалися авторитетом серед населення й учнів. Велике значення мав той факт, що єзуїтами-вчителями ставали найталановитіші й здатні до викладання. Йрацьовитість, наполегливість, відданість справі, інші якості єзуїтів-викладачів не викликають сумніву. Саме вони забезпечували виконання як завдань єзуїтської освіти й виховання, так і мети ордену. У кожнім колегіумі існувало ядро, яке складалося з викладачів-єзуїтів і обслуговуючого персоналу. Йроте викладачів часто переводили в інші колегіуми, зобов'язували дотримуватися строгих рамок навчального плану, викладати відразу кілька наук декільком класам, не дозволяли виявляти ініціативу й творчість. Кваліфікованих, досвідчених учителів часто не вистачало і рівності між ними, як єзуїтами різних категорій, не було. Таким чином, єзуїтські колегіуми регіону не завжди мали достатньої кількості досвідченого персоналу, що знижувало ефективність їхньої роботи.

кадровий єзуїт східнослов'янськ навчальний

1. Харлампович К.В. Западнорусские православные школы XVI начала XVII вв. Отношение их к инославным /Константин Васильевич Харлампович. Казань, 1898.-524, LVI.

2. Сапунов А.П. Заметка о коллегии и академии иезуитов в Полоцке / Алексей Парфенович Сапунов. Полоцк, 1897. 30 с.

3. Митрошенко И.Я. Иезуиты в восточной части Белоруссии с 1569 по 1772 гг. /И.Я. Митрошенко //Полоцко-Витебская старина. -Витебск, 1912. -Вып. 2. С. 23-35.

4. Блинова Т.Б. Иезуиты в Белоруссии /Тамара Борисовна Блинова. Минск: Беларусь, 1990. 108 с.

5. Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI середини XVII ст. /Тетяна Шевченко. Львів: Свічадо, 2005. 340 с.

6. DarowskiR. Studies in the Pliilo sophy of the Jesuits in Poland in the 16 to 18 centuries. Krakow: Ignatianum, 1999. 282 p.; Mycinski J. Les debuts des Jesuites en Pologne et Mateusz Kazimierz Sarbiewski SJ (1595-1640) // Studia Gallo Polonica. Krakow:

7. Wydownictwo Noukowe: PWN, 1992. Т.2. S. 25-33; Paluszkiewicz F. Maly slownik jezuitow w Polsce. Warszawa: Bobolanum, 1995. -262 s.

8. Лойола И. Устав Общества Иисуса // Андреев A.P История ордена иезуитов. Иезуиты в Российской империи: XVI начало XIX в. /Игнатий Лойола. М.: Русская панорама, 1998. С. 248-253; «Тайные наставления» // Самарин Ю.Ф. Иезуиты и их отношения к России. Письмо к иезуиту Мартынову /Юрий Федорович Самарин. М., 1870. С. 429-460; Ratio Studiorum [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// admin.wyk.edu.lik/documents.

9. Декреты II (№11), III (№30) и V (№69) конгрегаций пропаганды веры // ХарламповичК.В. Вказ. праця. С. 82-83; Шевченко Т. Вказ правд. С. 17-19,215-262.

10. Ratio Studioruni [Електронний ресурс]; Блінова Т.Б. Вказ. праця. С. 45.

11. Лойола И. Вказ правд. С .251; Ratio Studionmi [Електронний ресурс]; Шевченко Т. Вказ праця. С. 163-164.

12. Ratio Studioruni [Електронний ресурс]; Харлампович К.В. Вказ. правд. С. 99-102.

13. Декреты II (№11), III (№30) и V (№69) конгрегаций пропаганды веры // Харлампович К.В. Вказ. правд. С. 82-83.

14. Грушевський М.С. Історія України Русі: в 11 т., 12 кн. /Михайло Сергійович Грушевський. -К.: Наукова Думка, 1991. -Т.6.-С. 448,450.

15. Darowski R. Studies in the Pliilosophy of the Jesuits in Poland in the 16 to 18 centuries. -Krakow: Ignatianum, 1999. -P. 21-93.

16. Paluszkiewicz F. Op. cit. S. 63, 131, 169-170, 204; Харлампович К.В. Вказ. правд. С. 65, 68-74, 99-102; Митрошенко И. Вказ. правд. С. 50.

17. Mycinski J. Op. cit. S. 25-33; Блинова Т. Б. Вказ правд. С. 29; Митрошенко И. Вказ. правд. С. 50.

18. Paluszkiewicz F. Maly slownik jezuitowwPolsce. Warszawa: Bobolanum, 1995.

Размещено на Allbest.ru