Артефактні документи як джерела вивчення Литовських Статутів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Артефактні документи як джерела вивчення Литовських Статутів

Нікольченко Ю.М., Лисенко Г.М.

Статути Великого Князівства Литовського (BKJl) 1529,1566 і 1588 років представляли собою найновіші та ретельно розроблені юридичні документи у Європі. Саме у них знайшли відображення ідеї гуманізму, досягнення цивільно-політичної, філософської, правової думки барокової культури.

На початку XVT століть у Великому князівстві Литовському, як і в інших європейських державах, робилися спроби кодифікації письмового права, що було викликано необхідністю подолання впливу звичаєвого права, а також потребою у централізації держави, уніфікації його законодавства.

З цією метою були підготовлені і видані Статути Великого князівства Литовського, які у подальшому стали основними законодавчими актами в українських землях XVT-XVTII століть.

Унікальність Литовських Статутів полягає у тому, що вони заклали фундамент документної традиції України, переважна більшість земель якої знаходились у складі ВКЛ. Незважаючи на те, що Литовський Статут представляв собою єдиний документ правової культури, кожна з його трьох редакцій (поправ) мала свої особливості не тільки по суті документа, а й у документному оформленні, ґрунтовне дослідження якого суттєво впливає на загальне розуміння значення Литовського Статуту в історії України.

Поруч з тим, джерела, що передували Литовським Статутам і безпосередньо самі Статути, у сучасному українському документознавстві є визначними зразками артефактах документів XV-XVT століть.

Актуальність проблеми полягає у комплексному дослідженні артефактної джерельної бази Литовських Статутів, що репрезентує процес становлення і розвитку української документної традиції на рубежі Пізнього Середньовіччя та Нового часу.

Поруч з відомими працями сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців дослідження джерельної бази Литовських Статутів як артефактних документів у новітній історіографії знайшло своє відображення на пленарному та секційних засіданнях Шостої міждисциплінарної історико-філологічної конференції, організованої 23-25 листопада 2006 року "Будинком Юргиса Балтрушайтіса" при Посольстві Литовської Республіки у Москві. Конференція була присвячена важливим джерелам в історії Великого князівства Литовського Литовській Метриці і, безпосередньо. Литовському Статуту у трьох редакціях. Вона була приурочена до 440-річчя ухвалення другої редакції Статуту (1566 p.). У конференції взяли участь вчені з Литви, Білорусі, України, Росії, Польщі та інших країн.

Необхідно зазначити, що на кафедрі культурології та інформаційної діяльності Маріупольського державного університету (завідувач кафедри доцент Батичко Г.І.) студенткою спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність" Лисенко Г.М. під керівництвом доцента Нікольченка Ю.М. досліджувалися Литовські Статути як артефактні документи у контексті розвитку української документної традиції. Результати дослідження були частково оприлюдненні у наукових виданнях [11;12;13] і кваліфікаційній роботі Лисенко Г.М. на здобуття наукового ступеня магістра з документознавства та інформаційної діяльності, викладача ВНЗ.

Метою статті є аналіз основних джерел з вивчення Литовських статутів як артефактних документів, що мають першочергове значення при відображенні повноцінної картини розвитку традицій українського документознавства.

Однією з найвизначніших подій у розвитку феодального права Великого князівства Литовського XVI ст. є розробка і прийняття відомого Литовського Статуту 1529 року та його двох послідуючих редакцій (поправ) 1566 і 1588 років, які стали справжнім досягненням європейської кодифікації.

Складний і багатоплановий характер питання потребує залучення й використання широкого кола різноманітних документальних джерел. За своїм походженням, змістом та науковою цінністю до них слід віднести джерела актового характеру, тобто укази, привілеї, договори та інші офіційні документи, що у сучасному українському документознавстві визначаються як артефактні. Адже саме вони дали змогу вивчати етапи та шляхи формування правового поля й законодавчої основи, на які спиралися у своїй діяльності розробники Литовського Статуту.

Зміна юридичних норм звичаєвого права у Європі пізнього середньовіччя була неминучим актом судової творчості, оскільки соціально-економічні відносини, що розвивалися, постійно вимагали подальшої зміни і пристосування до них юридичних форм. Цьому контексті і феодальне право Великого князівства Литовського не могло залишитися у стадії звичаєвого права, частково відбитого у "Руській Правді". Воно еволюціонувало і ставало складнішим і потребувало нового законодавчого кодифікування.

В якості важливих джерел права у Литовсько-Руській державі застосовують міжнародні договори, різні князівські грамоти, привілеї великих князів, що за своєю суттю є артефактами. Передусім це договори Литовсько-Руської держави з Новгородською і Псковською республіками, з Московським князівством. Але головну роль у долі українських земель почали грати договори з Польщею. Кревській акт 1385 року заснував персональну унію Литовського князівства з Польщею; Віденська угода 1401 року союз охорони і безпеки; Городельська угода 1413 року персональну унію [6].

У BKJI всі основні питання державного життя намагалися регулювати законодавчими, правовими актами. Навіть у початковий період, коли формувалось князівство, кожна з його земель керувалася не тільки звичаєвим, але і писаним правом: "Руською Правдою" і місцевими уставними грамотами. Коли ж склалася держава, у якості правових актів почали діяти грамоти (привілеї) великого князя Литовського, як земські, так і обласні. У числі обласних, особливо треба відмітити, грамоти Вітебської землі 1503,1509 і 1561 років; Полоцької1511, 1547,1580 років; Смоленської -1505 року; Дорогочинської -1511,1547 років; грамоти Більського повіту 1501 і 1547 років; Мстиславського повіту 1501 року. Нещодавно була виявлена ще одна грамота (привілей) Новгородської землі, видана великим князем Казимиром 22 липня 1440 року [15]. Всі вони мали характер законодавчих актів.

Інтереси населення всіх земель ВКЛ, включаючи українські і білоруські, враховувались у загальноземських привілеях, але у них на перший план виходили норми, що торкалися прав шляхти, її положення у суспільстві і державі [17]. Першим таким привілеєм вважається грамота, видана великим князем литовським і королем польським Ягайлом в 1387 році після прийняття Кревської унії, що політично зв'язала ВКЛ з Польщею. Ця грамота стала "виводом" шляхти на свої права, що отримало розвиток у подальших актах, виданих у XV-початку XVI століть [8].

He зупиняючись на змісті цих актів, треба відзначити, що у них також знаходили відображення місцеві правові звичаї. Є підстава стверджувати: місцеве звичаєве право враховувалося і у подальшій кодифікаційній діяльності, і стало одним з джерел державних зводів законів, якими являлись нині артефактні документи Судебник 1468 року і Литовські Статути.

Найбільш поширеними артефактними документальними джерелами права у ВКЛ наприкінці XIV-першій половині XVI століть, стають привілейовані грамоти і земські устави. Вони були різноманітними за змістом, а через брак писаних законів нерідко становили єдине джерело законодавства [16]. Головне призначення земських уставів полягало у регулюванні стосунків між громадянами, державними і міськими органами влади [9,с. 56-67].

Іншими джерелами державного права ВКЛ були шляхетські привілеї, головним чином привілей 2 травня 1447 року свого роду "Велика Хартія вольностей" класу литовсько-руських землевласників, що згодом неодноразово підтверджувалося великими литовськими князями [9,с.70-75].

Разом з тим, приналежність білоруських і українських феодалів до шляхетства визначалася в основному звичаєм "старизною", тоді як приналежність литовських середніх і дрібних феодалів припискою до польських або литовських гербових братств.

Згадки про "Статут Великого Князівства Литовського" зустрічаються у джерелах ще в останній чверті XV і XVI століття, але тоді під цим терміном розумівся не окремий кодекс, а вся сукупність земських "статутів і ухвал", так само як і земських і обласних "привілеїв", що видавалися великим литовським князем і сеймом.

Кодифікування законів було необхідністю, джерелами якого служили старі звичаї і нові даровані грамоти, або "привілеї" великих князів. Так прагнення шляхти відстояти свої права перед князівською владою, привело до видання у 1529 році на віденському сеймі кодексу законів, що увійшов в історію під назвою Статут Великого Князівства Литовського (Старий), у якому знайшли віддзеркалення основні станові відносини, шляхетські привілеї і права, характерні для Великого князівства Литовського у першій половині XVI століття [2] У ньому органічно поєднувались юридичні поняття римського права, відгуки положень Руської Правди, норми звичаєвого руського права, ряд пунктів з чеських, польських і німецьких судебників, у тому числі з "Саксонського зерцала" [7,с. 56-65].

Статут 1529 року у повному обсязі не задовольнив литовсько-польську шляхту в її конкуренції з магнатами, не вирішив він і проблем взаємовідносин з руськими землевласниками. Тому вже на Берестейському сеймі 1544 року литовські можновладці звернулися до Сигізмунда І щодо необхідності його нової редакції [5].

У князівській і сеймовій канцеляріях з'являється низка актових документів, що розпочинали рух на зустріч поправі Статуту. Таким, нині артефактом, був королівський привілей 1563 року про скасування обмежень православних порівняно з католиками. Наступний крок це прийняття Більського привілею 1564 року, за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства у Польщі.

Обговорення нової редакції Литовського статуту проходило вже за Сигізмунда II Августа на сеймах 1564-1566 років, яка була остаточно схвалена 1 березня 1566 року, і відома під назвою другого (Волинського) Литовського Статуту [1].

Литовський Статут 1566 року здійснив адміністративно-політичну реформу держави, а також поширив привілеї рядової шляхти. Цей документ є юридичним оформленням панівної ролі шляхти у державі. Він на високому рівні кодифікаційної техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. У такий спосіб другий Литовський Статут ствердив BKJI як самоврядну і шляхетську державу, яка була зближена за типом основних політичних структур з Польським королівством.

Після Люблінської унії 1569 року польські феодали вимагали перегляду другого Статуту. Йодальший розвиток взаємин Великого князівства Литовського і Польського королівства спричинив за собою початок роботи над Статутом 1588 року. У цьому Статуті знайшли віддзеркалення правові відносини і нові підходи у відношенні до конфесій. Була визначена роль держави у збереженні миру між громадянами [3,с.78-79].

Це уніфіковане законодавство мало рівну силу для всієї території Речі Посполитої. Створення Статуту 1588 року мало велике значення для розвитку, у майбутньому, правової думки України, Білорусії, Польщі, Росії, інших держав.

Третій за рахунком редакцій. Статут 1588 року (Новий) був сформований на основі місцевого звичаєвого права, нормативних актів державних органів і в результаті синтезу правових систем європейських країн. Законодавчими джерелами для розробки Статуту послужили Судебник 1468 року. Статути Великого князівства Литовського 1529 і 1566 років, сеймові ухвали, великокнязівські привілеї, ухвали повітових сейміків. Вплинули на нього і норми церковного (російсько-візантійського і римсько-католицького) права. литовський статут право кодифікація

Статут 1588 року відображав характерні для перехідного періоду від Середньовіччя до Нового часу принципи: обмеження влади монарха, розділ правомочності, у результаті якого законодавча влада закріплювалася за сеймом, політична за великим князем, судова за судами. Єдність права встановлювалася для всієї держави і всіх повноправних людей залежно від соціальних груп населення. Оголошувався пріоритет писаного права. Наприклад, у дванадцятому артикулі третього розділу було сказано: "Також ми, государ, обіцяємо і присягаємося, що в цій державі Великому князівстві Литовському і у всіх землях, йому що належать, достойностей духовних і світських, замків, маєтків, земель, староств, тримань, врядов земських і придворних, маєтків у володіння або в управління і годування і у вічність ніяким чужоземцям і загранічникам, ні сусідам цієї держави не повинні давати" [14].

А в першому артикулі четвертого розділу Статуту йшлося: "А писар земський винен по-російськи буквами і словами росіянами всі документи, виписки і позви пісаті, а не іншою мовою і словами" [4,с.21-25;10].

Державно-правове мислення на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, заклало у Статутах підвалини вітчизняних правових концепцій, які вбираючи національні й світові традиції, занепадаючи і відроджуючись, зазнавали еволюційних змін, впливів, з волі історичних обставин, перепліталися з російською та білоруською юридичною думкою.

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить про існування значної кількості литовсько-польських артефактних документів XV-XVI століть, які містять у собі унікальну інформацію щодо процесу підготовки і прийняття Литовського Статуту у трьох редакціях (поправах) 1529,1566 і 1588 років. Це дає змогу дослідникам продовжити процес введення до наукового обігу значного фактичного матеріалу, пов'язаного з становленням і розвитком української документної традиції.

Список використаних джерел

1. Другий (Волинський) Статут Великого князівства Литовського 1566 року [Електроний ресурс]. / Статут Вялікага княства Літоускага 1566 года. Мінск, 2003. С.35-263. За виданням 1855 року. Режим доступу: http://litopys.org.ua/statut2/stl566. htrn.

2. Статут Великого княжества Литовського 1529 года // OCR (ZIP) на сайте Киевского университета им. Т.Шевченко, раздел литературы для студентов. За виданням 1854 року. Режим доступу: http://www.history.imiv.kiev.ua/ukrbooks/letop/1529.

3. Статут Великого княжества Литовского 1588 года [Электрон, ресурс]. / Подг.

О.Лицкевич. -Мн.,2002-2003. -Режим доступу: http://starbel.narod.ru/statutl588.htm.

4. Бардах Ю. Литовские статуты памятники права периода Возрождения // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в.: Пробл. взаимоотношений Польши, России, Украины, Белоруссии и Литвы в эпоху Возрождения / Под ред. Б.А. Рыбакова. М.: Наука, 1976. С. 7193.

5. БорисенюкС. Списки Литовського статуту 1529 р.// Праці комісії для виучування історії західньо руського та вкраїнського права. K., 1929. С. 37

6. Велике князівство Литовське // Історія Південно-Східної України. K.: Укр. Видавнича спілка 1996. С. 55-59

7. Грушевский М.С. Історія України-Руси вії томах. Том 5: Примітки. К.: Наукова думка, 1991. 586с.

8. Гуслистий К. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею/ К. Гуслистий. -К.,1999. -С. 151-155

9. Історія держави і права України Ч. 1: Підруч. Для юрид. Вищих навч. закладів і фак. / А.Й. Рогожин, В.Д. Гончаренко, М.М. Страхов та ін.; за ред. акад. Правових наук України А.П. Рогожина. -X.: Основа, 1996.

10. Крамко LI. Харакгар моунай нормы Статута Вялікага княства Літоускага 1588 года // Беларуская лінгвістьїка. 1991. Вып. 39. С. 4

11. Лисенко Г.М. Литовські статути документа державотворення в українських землях XVI ст. / Г.М. Лисенко // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково практичної конференції молодих вчених і студентів "Проблеми формування інформаційної культури особистості" / Під заг. ред. Маріуполь: МДУ, 2010. С. 80 -82

12. Лисенко Г.М. Литовські статути у контексті української документної традиції // Українська державність: історія і сучасність: Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (28 листопада 2008 р.)/ Під. за.ред. К.ІЗ. Балабанова. Маріуполь, 2008. 422с.

13. Лисенко Г.М. Литовські статути як пам'ятка української документної традиції / Г.М. Лисенко // Збірник матеріалів Міжрегіональної науково-практичної конференції "Проблеми формування інформаційної культури особистості" / Під за. ред. Маріуполь: МДГУ, 2009. С. 117

14. Пичета В.И. Белоруссия и Литва XV-XVI вв.: (Исслед. по истории соц.-экон., полит, и культур, развития) / В.И. Пичета; Ред. В.Д. Королюк; АН СССР. Ин-т славяноведения. -М.: Изд-во АН СССР, 1961. 815 с.

15. Старостина И.П. О месте Судебника Казимира 1468 г. в праве Великого княжества Литовского // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в.: Пробл. взаимоотношений Польши, России, Украины, Белоруссии и Литвы в эпоху Возрождения / Под ред. Б.А. Рыбакова. -М.: Наука, 1976. -С.94-113.

16. Хрестоматія з історії України. Частина I (3 найдавніших часів до середини 17 ст.)/ Редакційна колегія: Добров П.В" Лях Р.Д., Задніпровський О.І. 199с.

17. Яковенко, Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст./ Н.М. Яковенко. К. : Наук, думка, 1993. 411 с.

Размещено на Allbest.ru