Відображення проблеми штрафних підрозділів Червоної Армії у мемуарах: аналіз історії публікації спогадів генерала армії О.В. Горбатова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відображення проблеми штрафних підрозділів Червоної Армії у мемуарах: аналіз історії публікації спогадів генерала армії О.В. Горбатова

Залєвський В.В

Багатогранна історія Другої світової війни як неординарного й переломного явища людської історії у XX ст. відкриває чисельні перспективи для дослідників, адже тільки протягом останніх років з'явилася можливість працювати з величезним масивом раніше недоступних джерел. За думкою проф. О. Є. Лисенко, в українській історіографії можна констатувати виокремлення дослідження вказаного періоду у самостійну субдисціпліну [20], що цілком відображає реальну історіографічну ситуацію. Отже, актуальність вивчення обраного напрямку беззаперечна.

З розпадом СРСР й спробами переосмислення та створенням нового бачення історії минулої світової війни увагу фахівців привернули так звані «білі плями» радянської історіографії. Однією з сенсаційних та гучних за масштабами обговорення проблем, набула особливого загострення тема штрафних підрозділів у Червоній Армії. У «Военно-историческом журнале» був опублікований секретний раніше наказ № 227 [10,с.75], який дав поштовх тривалій дискусії, що не вщухає до сьогодні. Загальний тон у публікаціях підхопили й міцно утримують ЗМІ та кінематограф, що перешкоджає суто науковому вивченню теми, адже виникло багато нездоланих штампів. Наприклад, широкий спектр проблеми штучно звужуються до примітивного узагальнення усіх штрафних підрозділів лише до рівня штрафбатів, практично забуваючи про штрафні роти. Головна дихотомія у суперечках протиставлення двох різних за функціональними завданнями структур: штрафних підрозділів та заградзагонів під різними кутами зору. Обговорення триває, й поступово з появою більшої кількості документів та свідчень ветеранів його контури набувають все більш наукового формату. Світ побачили монографії та збірки статей, які демонструють принципово новий рівень історіописання. Серед усіх варто відзначити роботи В. Дайнеса, Ю. Рубцова, А. Васильченка, І. Пихалова, збірку «Штрафбаты по обе стороны фронта» та інші [ 1;9; 15; 17;21 ]. У цих працях піднята й розроблена тема штрафників у СРСР та німецькому Вермахті, опубліковані чисельні архівні, статистичні та довідкові матеріали стосовно радянських штрафних підрозділів.

Триває процес публікації споминів ветеранів вказаних з'єднань, що веде до розширення джерельної бази історії Другої світової війни [ 12; 13]. Попри все, можна стверджувати, що саме в українській історіографії недостатньо вивчені вказані мемуарні свідчення, які в змозі значно доповнити картину подій. Невелику увагу приділено прискіпливому аналізу комплексу мемуарів, опублікованих ще до розпаду Радянського Союзу. Виходячи з вшценаведеного, метою цієї розвідки є аналіз історії публікації спогадів генерала армії Олександра Васильовича Горбатова та відображенню проблеми штрафних підрозділів у них. Джерелами виступають повнотекстові видання мемуарів автора, опубліковані документи, а також спомини інших ветеранів, частина з яких з'явилися лише протягом останніх років. Серед усіх варто особливо відзначитиспомини О. В. Пильцина, який служив у 8-му окремому офіцерському штрафному батальйоні на 1-му Білоруському фронті й певний час його підрозділ взаємодіяв з 3-ю армією генерала О. В. Горбатова [14].

У наукових колах поширена думка про те, що жоден радянський ветеран війни за часів існування CPCP ніколи не торкався теми вітчизняних штрафників та заградзагонів у своїх мемуарах, адже вона була категорична заборонена діючою владою. З іншого боку, конкретні епізоди за участю німецьких штрафних батальйонів та рот дуже часто фігурують у спогадах (наприклад, у Прибалтиці, Білорусії). Така однобічність висвітлення безумовно надмірно актуалізувала проблему, призвівши до викривлень у її майбутньому вивченні. Вшценаведена версія практично повністю відповідає дійсності, але з невеликим виключенням. Мова йдеться саме про спомини О. В. Горбатова, людини унікальної долі. Автор вперше в радянській мемуаристиці торкнувся теми репресій командного складу у 30-рр XX ст. та напередодні війни, адже сам пройшов через ці випробування. Перше видання його споминів «Годы и войны» побачили світ у 1965 р. [2]. За рік до того у скороченому вигляді вони пройшли апробацію у журналі «Новый мир».У публікації матеріалів допоміг товариш генерала, головний редактор часопису О. Т. Твардовський [4;5;6]. Максимальна відвертість й критичність у межах історичних реалій свого часу, які однозначно є сильними сторонами спогадів, призвела до негативних рецензій на книгу ветерана. У центральному періодичному виданні країни газеті «Правда», його звинувачували у тому, що О. В. Горбатов бере на себе велику відповідальність, даючи оцінку діловим якостям та вчинкам сучасників, роблячи це «у грубому, необ'єктивному тоні» [11,с.З]. Однак у спогадах інших ветеранів війни генерал отримував схвальні характеристики. Наприклад, його безпосередній начальник маршал К. К. Рокоссовський, керівник 1 БФ до складу якого входила 3-я армія О. Горбатова, описував цю людину як яскравого, сміливого та розсудливого командира, справжнього суворовця у військовій справі, що допомагало йому воювати [16,с.233]. Начальник Генерального штабу Червоної Армії О. М. Василевський відмічав його самобутність та оригінальність командирського мислення [3,с.365]. Роблячи висновок, можна стверджувати, що негативні відгуки на перше видання мемуарів О. В. Горбатова були реакцією радянської цензури на спробу зміни усталеної офіційної версії подій, особливо, коли справа торкалася репресій командного складу й несхвальних характеристик окремих військових, які продовжували займати високі посади у військовій ієрархії CPCP

Суперечність й неортодоксальність спогадів все ж відіграла свою роль у їх подальшій долі. Спроба нового перевидання мемуарів виявилася невдалою. У особистому архіві генерала зберігся лист від начальника управління Військового видавництва датований 22 листопадом 1967 p., де повідомляється, що видавництво «...не має можливостей для перевидання Вашої книги» [7,с.535]. Таким чином, за життя автора (О. В. Горбатов помер 7 грудня 1973 p.), його задум про друге видання залишився нереалізованим.

Лише у 1989 p., вже на фінальному етапі радянської епохи побачило світ нове видання мемуарів генерала О. В. Горбатова. У ньому з'явився невелика післямова про життєвий шлях автора, написана ще у 1971 р. О. М. Василевським, виправлені деякі неточності. Але в цілому, кардинальних виправлень не відбулося, основний текст залишився незмінним. Жодної згадки про радянських штрафників у обох виданнях не було (хоча на німецькі штрафні підрозділі увагу неодноразово акцентовано) [7,с.315,322]. Тому відмітимо, що попри позитивний факт відновлення інтересу до персонали ветерана спроб розширити та доповнити видання, залучивши оригінали рукописів, не було зроблено.

1991 рік став доленосним для епістолярної спадщини мемуариста. Саме тоді його удовиця Ніна Олександрівна надала П. М. Дунаеву, ветерану минулої світової війни, який пройшов бойовий шлях у складі 1 БФ, можливість працювати з архівом покійного чоловіка. Невдовзі з'являється нове, доповнене за авторським рукописом видання спогадів генерала за науковою редакцією П. Дунаева [7], яке на тлі грандіозних суспільних перетворень епохи залишилося без достатньої уваги дослідників майже до сьогодні. Проаналізувавши роботу відмічаємо, що текст першого видання мемуарів був значно оброблений цензурою, за власними словами автора його «безжально скорочено».

Ветерану було пояснено, що формально зроблено це з причини «браку бумаги» [7,с.4].

О. В. Горбатов одразу після першого видання почав доробляти свій текст. Це бачимо з передмови, яка датується 2 травня 1966 р. та починається словами, сповненими гіркої іронії: «До другого, більш повного видання моїх споминів, якщо вони будуть перевидані» [7,с.З]. Текст мемуарів став ще більш якіснішим, додано багато фактичного матеріалу. Аналізуючи наповнення спогадів, зрозуміло, що у соціокультурних умовах СРСР тих часів вони, безумовно, не могли бути опубліковані у первинному авторському вигляді.

Нарешті, саме у первинному авторському тексті з'явилися згадки про заборонені раніше теми радянські колаборанти (збиральний термін «власовці») та радянські штрафні підрозділи. Стосовно власовців О. В. Горбатов згадує, як 11 липня 1944 р. були захоплені полонені з штурмової бригади POA (Русская освободительная армія) під керівництвом поляка Каменського [7,с.364].

Одним з найважніших доповнень у виданні мемуарів є фрагмент стосовно радянських штрафників. Автор розповідає про загальну історію їх виникнення під час війни, але не менш цікавими є тактичні епізоди, які відбувалися під час звільнення Білорусії. Характерний приклад: цілий дивізіон козаків під керівництвом старшого лейтенанта Холодного, до того воюючи на боці Вермахту, увійшов до складу радянської партизанської бригади. 208 чоловік, з яких 6 офіцерів, було направлено до штрафних підрозділів, де вони справно воювали у подальшому [7,с. 378]. Інша ситуація в одній з штрафних рот за нетривалий термін судимість була знята з 23 осіб, з них 17 отримали нагороди. Безперечно, наведені дані мусять бути перевірені відповідними архівними документами, але на сьогодні маємо можливість підтвердити слова генерала свідченням безпосереднього учасника подій О. В. Пильцина, командира взводу та потім роти 8-й окремого офіцерського штрафбату 3-ї армії 1 БФ [14]. Унікальність споминів вшценаведеного автора, які вже перевидаються втретє й мають заслужений статус бестселера, полягає у ретельній документалізації, залучення матеріалів ЦАМО РФ. Також варто підкреслити загальну ексклюзивність свідчень, адже окрім них відомо на сьогодні лише про тільки одне повноцінне видання мемуарів іншого ветерана-штафника майора М. І. Сукнєва [19].

У своїх споминах О. В. Пильцин відмічає «душевність» генерала Горбатова, його велику популярність й справжню легендарність у військах [19,с.126]. Окрім того, завдяки співставленню спогадів обох ветеранів війни відмітимо, що дії 8-го окремого офіцерського штрафбату потрапили у спомини О.В. Горбатова, але з певних цензурних обставин вони згадувалися як невиразний батальйон «лижників» [19,с. 101].

Мемуари О. В. Пильцина цілком підтверджують тезу генерала про ординарну можливість вийти з лав засуджених, адже у всіх штрафників, які приймали участь у вищезгаданій зимовій операції й позитивно відмітилися у боях, була знята судимість. Водночас, звернемо увагу на те, що така практика не була широко розповсюджена у сусідній, 65-й армії ЇБФ генерала П. І. Батова провина знімалася лише у поранених та загиблих штрафників [14,с.114]. Отже, констатуємо аутентичність наведених у мемуарах О. В. Горбатовим даних шляхом співставленням з іншим свідченням очевидця, що значно підіймає джерелознавчу цінність документу й дозволяє схвально оцінити намагання автора відверто описувати пережиті події. Нажаль, інших згадувань про штрафні підрозділи у мемуарах О. В. Горбатова немає.

Проблема заградзагонів не менш гостра у історіографії, ніж комплекс питань про штрафників. Одна з поширених міфологем про Другу світову війни звучить наступним чином: за спиною усіх радянських військових (штрафників та не тільки) до кінця війни стояли війська HKBC з кулеметами й насильно гнали солдат у бій. Спомини генерала О. В. Горбатова демонструють іншу картину: заградзагін 3-ї армії складався з кращих бійців й командирів, нагороджених медалями та орденами. За прямим призначенням, згідно даних мемуаристи, він не використовувався й з початку 1944 р. цих бійців все частіше відправляли у бойові підрозділи [7,с.379]. Додамо, що цей процес у Червоній Армії носив масовий характер й знайшов своє логічне завершення у документі наказу HKO № 0349 від 29 жовтня 1944 р. : до 15 листопада цього року повинні бути розформовані усі окремі заградзагони, адже «відпала необхідність у їх подальшому існуванні». Особовий склад слід використати на поповнення стрілецьких дивізій [18,с.326]. Неактивне використання заградзагонів у вказаний період підтверджує інший мемуарист М. І. Сукнєв. Автор командував штрафним батальйоном, у особовому складі якого була певна кількість злочинців-рецедивістів та який входив до складу 52-ї, а потім 59-ї армії Волховського фронту наприкінці 1943 року. Мемуарист підкреслює, що під час операції зі звільнення Новгорода його підрозділ, навпаки, був «як заградзагін для німців щоб не вирвалися з міста» [19,с.103]. Тобто, наведені мемуарні свідчення спростовують поширені ЗМІ та публіцистами думку про постійну присутність каральних органів за спинами радянської армії. Ці дані є важливими у конструюванні нового образу війни, максимально очищеного від документально не підтверджених вигадок. Водночас, не потрібно абсолютизувати свідчення очевидців, адже вони торкаються локальних епізодів у конкретний невеликий проміжок часу, тому не в змозі відображати повної картини подій на фронтах.

У 1992 р. на кіностудії ім. М. Горького вийшов біографічний художній фільм «Генерал». В основу його сценарію були покладені найяскравіші епізоди з мемуарів О. В. Горбатова. Останнє на сьогодні видання споминів автора побачило світ у 2008 році, фактично нічим не відрізняючись від публікації 1991 р. [8].

Таким чином, у статті з'ясовано, що майже єдиним, хто за радянських часів спробував підняти тему штрафних підрозділів та заградзагонів Червоної Армії у своїх мемуарах був генерал Олександр Васильович Горбатов, але через існуючі тоді цензурні обмеження інформація була опублікована лише після смерті автора, наприкінці радянської епохи, у третьому виданні спогадів. Наведені у книзі епізоди та факти знаходять своє підтвердження у документах та свідченнях інших очевидців й неодмінно поповнюють джерельну базу проблеми, допомагаючи змінювати усталені стереотипи у дослідженні однієї з найсуперечливіших тем історії Другої світової війни.

мемуари штрафний підрозділ армія

Список використаних джерел

1. Васильченко А. В. Штрафбаты Гитлера. «Живые мертвецы» Вермахта / Андрей Васильченко. М.: Яуза, 2010. 320 с. (Вся правда о штрафбатах).

2. Горбатов А. В. Годы и войны / А. В. Горбатов. М.: Воениздат, 1965. 384 с., 1 вкл. (Военные мемуары).

3. Горбатов А. В. Годы и войны / А. В. Горбатов. М.: Воениздат, 1989. 366 с., 6 л. ил. (Военные мемуары).

4. Горбатов А. В. Годы и войны. Страницы воспоминаний / А. В. Горбатов // Новый мир. 1964. -№3. С. 133-157.

5. Горбатов А. В. Годы и войны. Страницы воспоминаний / А. В. Горбатов // Новый мир. 1964. №4. С. 99-138.

6. Горбатов А. В. Годы и войны. Страницы воспоминаний / А. В. Горбатов // Новый мир. 1964. №5. С. 106-153.

7. Горбатов А. В. Годы и войны: Военные мемуары / А. В. Горбатов. М. : Сов. писатель, 1991.-560 с.

8. Горбатов А. В. Годы и войны: Записки командарма. 1941-1945 / Александр Горбатов. М.: Центрполиграф, 2008. 573 с. (На линии фронта. Правда о войне).

9. Дайнес В. О. Штрафбаты и заградотряды Красной Армии / Владимир Дайнес. М.: Эксмо, Яуза, 2010. 448 с. (Вся правда о штрафбатах).

10. Лащенко П. Н. Приказ HKO №227 от 28.02.1942 / П. Н. Лащенко // Воєнно-исторический журнал. 1988. № 8. С. 73-80.

11. Морозов В. О военных мемуарах / В. Морозов // Правда. 1967. № 4 (4 января). С. 3.

12. Першанин В. «Мы пол-Европы по-пластунски пропахали...» Два бестселлера одним томом / Владимир Першанин. М.: Яуза ; Эксмо, 2010. 640 с. (Военно-исторический бестселлер).

13. Правда о штрафбатах-2 [Сборник] / сост. В. О. Дайнес, В. В. Абатуров. М. : Эксмо, Яуза, 2008. 320 с.

14. Пыльцын А. В. Главная книга о штрафбатах / Александр Пыльцын [3-є изд., испр. и доп.]. М.: Яуза; Эксмо, 2009. 512 с. (Военно-исторический бестселлер).

15. Пыхалов И. В. Великая оболганная война. Обе книги одним томом! / Игорь Пыхалов, Александр Дюков и др. М.: Яуза, Эксмо, 2009. 768 с.: ил. (Военно-исторический бестселлер).

16. Рокоссовский К. К. Солдатский долг / К. К. Рокоссовский. [5-е изд.]. М. : Воениздат, 1988. 367 с., 8 л. ил,(Военные мемуары).

17. Рубцов Ю. Н. Новая книга о штрафбатах / Юрий Рубцов. М.: Яуза, Эксмо, 2010. 448 с. (Вся правда о штрафбатах).

18. Русский архив: Великая Отечественная / под общ. ред. В. А. Золотарева. М.: Терра, 1994-2002. Т. 13 (2-3).: Приказы Народного комиссара обороны СССР (1943-1945). -1997. 456 с.

19. Сукнев М. И. Записки командира штрафбата. Воспоминания комбата. 1941-1945 / Михаил Сукнев. М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2007. 253 с. (На линии фронта. Правда о войне).

20. Лисенко О. Історіописання Другої світової війни як самостійна субдисципліна / Олександр Лисенко // Україна в Другій Світовій війні: погляд з XXI ст. Історичні нариси. У 2-х кн. / відп. ред. В. А. Смолій. К.: Наукова думка, 2010. Кн. I. С. 9-43.

21. Штрафбаты по обе стороны фронта: [Сборник] / сост. И. Пыхалов. М.: Яуза, Эксмо, 2008. 320 с. (Воєнно-исторический сборник).

Размещено на Allbest.ru