Державний переворот 1866 р. у Румунії на сторінках російської періодичної преси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний переворот 1866 р. у Румунії на сторінках російської періодичної преси

Реформаторська політика князя А. Кузи спричинила активізацію опозиційного руху. Поступово сформувалася опозиція, яка в історичній літературі отримала назву «жахлива коаліція». У ніч з 10 на 11 лютого 1866 р. опозиціонери організували державний переворот. Господар був вимушений підписати акт про зречення. Серед причин, що зумовили переворот, були: радикальні реформи уряду, прагнення князя централізувати владу, створення «жахливої коаліції» та підтримка її діяльності з боку Франції, погіршення соціально-економічного та політичного становища країни. До нового уряду на чолі з І. Гікою увійшли представники радикальної групи буржуазії та бояри-консерватори. Парламент проголосував за прихід до влади Філіпа Фландрського, сина бельгійського короля Леопольда.

Російська періодична преса відреагувала на політичні зміни в Румунії. Переворот 1866 р. висвітлювався в передових статтях та зовнішньополітичних оглядах російських газет та журналів. Зацікавленість пресою подіями в Румунії була зумовлена тим, що румунське питання було складовою частиною зовнішньополітичного курсу Російської імперії в Східному питанні. Передусім, вона прагнула повернути вплив у Південно-Східній Європі, втрачений після поразки в Східній війні 1853-1856 pp., та не допустити посилення позицій європейських країн у цьому регіоні. Крім того, Росія була зацікавлена в збереженні автономії румунських князівств, як засобу послаблення Османської імперії. І, нарешті, нестабільність політичної ситуації в румунських князівствах наприкінці 50-х у першій половині 60-х pp. XIX ст. могла призвести до виникнення нового військового конфлікту, що не входило в плани російської дипломатії.

Відразу після того, як стало відомо про встановлення нової влади в Румунії, на шпальтах російських періодичних видань з'явилися статті, в яких автори, повідомляючи подробиці перевороту, намагалися встановити його причини. В консервативній газеті «Московские ведомости» вказувалося, що причиною повалення влади А. Кузи було незадоволення Франції та Англії його політикою. На думку ліберальних «Отечественных записок», державний переворот спричинили як зовнішні, так і внутрішні чинники: по-перше, реакція боярської опозиції на реформаторську діяльність А. Кузи; по-друге, втрата румунським князем підтримки Франції внаслідок покращення російсько-румунських відносин; по-третє, прагнення Англії зміцнити свій вплив у Дунайському регіоні. У революційно-демократичному журналі «Современник» заперечувалася можливість будь-якого сприяння іноземних держав у державному перевороті та стверджувалося, що він був наслідком «вкрай поганої» політики А. Кузи.

Російська періодика вважала, що наслідки перевороту 1866 р. мали істотний вплив на міжнародні відносини. Так, у «Московских ведомостях» зазначалося, що переворот у Румунії був очікуваним, а його наслідки мали загальноєвропейське значення. Кореспондент ліберальної газети «Санкт-Петербургские ведомости» пояснював зацікавленість європейських держав подіями в Дунайських князівствах тим, що вони були «ключем» до Східного питання, тому «незначні зміни в долі цих князівств вели за собою великі зміни в розвитку цього питання…». Підтримуючи цю думку, «Отечественные записки» вважали, що вплив будь-якої з європейських держав на Східне питання залежав від її переваги в Румунії.

Дунайські князівства опинилися в небезпечному становищі. За попередніми угодами із закінченням князювання А. Кузи Валахія та Молдавія знову мали стати окремими державами. Після перевороту турецький уряд виступив з вимогою дотримання міжнародних трактатів, за якими передбачалася сепарація князівств.

З метою перегляду існуючих міжнародних договорів відносно устрою румунських князівств французький уряд запропонував скликати нову конференцію. Разом з тим у Франції та Італії виник план передачі Дунайських князівств Австрійській імперії в обмін на Венецію. У російській періодиці повідомлялося про можливість приєднання румунських князівств до Австрії. Оцінюючи цей план, кореспондент «Московских ведомостей» виступив з критикою політики французького уряду. Румунія, на його думку, була лише «зброєю політичних інтриг» Франції в Південно-Східній Європі, а падіння князя А. Кузи було черговим кроком у розширенні французького впливу в цьому регіоні.

26 лютого 1866 р. у Парижі відкрилася конференція, метою якої стало обговорення подальшої долі Румунії. Питання про статус князівства викликало суперечки між державами-заступницями. Франція, Італія та Пруссія наполягали на збереженні єдиної румунської держави та відстоювали право Румунії мати іноземного князя. Туреччина, Англія, Австрія, натомість, наполягали на дотриманні умов Паризької конференції 1858 p., за якою передбачалося обрання молдавського та волоського господаря з осіб місцевого походження. Російська імперія, яка наприкінці 50-х pp. XIX ст. була одним з ініціаторів створення єдиної Румунської держави, на конференції виступила за сепарацію князівств. Зміна курсу російського уряду в румунському питанні пояснювалася напруженням російсько-румунських відносин у 1863-1865 pp. та посиленням впливу Франції в князівствах, що, в свою чергу, загрожувало безпеці південних кордонів Російської імперії.

У російській періодиці робилися прогнози щодо можливої зміни політичного статусу Румунії, розкривалися позиції європейських держав щодо румунського питання. Характеризуючи позицію Росії на конференції, російські газети та журнали вказували, що вона не суперечила міжнародним угодам та віддзеркалювала прагнення румунського народу.

«Московские ведомости» підкреслювали необхідність розв'язання румунського питання лише дипломатичними методами, висловлювалися проти підтримки російським урядом кандидатури іноземного принца на румунський престол. У газеті зазначалося, що єдиний вірний шлях розв'язання румунської проблеми полягав у дотриманні умов Паризької конференції 1858 р. Висвітлюючи хід конференції, газета стверджу вала, що саме від трьох держав Росії, Франції та Англії залежала доля Дунайських князівств. Для Франції було необхідно втримати свій вплив у князівствах. «Франція, приховуючи свої егоїстичні мотиви, буде, ймовірно, виступати за політичну єдність Молдавії та Валахії і за володарювання в них іноземного принца, який діяв би не в інтересах румунських, а французьких…», писалося в «Московских ведомостях». Англія повинна була діяти відповідно умовам Паризького трактату 1856 p., але й при цьому поважати бажання румунського населення. Головним завданням Росії на конференції, на думку «Московских ведомостей», був нагляд за тим, щоб «…бажання румунського населення не слугували засобом політичної інтриги будь-якої з європейських держав». Вона заявляла, що Росія не повинна була допустити «…штучного створення з князівств самостійної держави…».

Зміна політики російського уряду в румунському питанні пояснювалося також тим, що Росія прагнула використати порушення Румунією умов Паризького трактату 1856 р. для того, щоб довести його недієздатність. Саме тому на конференції Росія наполягала на дотриманні рішень трактату, який був спрямований проти неї. «Московские ведомости» наголошували на невиконанні Румунією умов Конвенції 1858 p., що була складовою Паризького трактату: по-перше, були порушені найголовніші умови договору окреме існування князівств та обрання господаря з осіб місцевого походження; по-друге, були невиконані зобов'язання щодо збереження привілеїв та пільг болгарських колоністів у Південній Бессарабії; по-третє, були порушені права грецьких монастирів. Внаслідок цього, на думку її кореспондента. Паризький трактат втратив свою чинність. У газеті висловлювалася думка про те, що Росії необхідно використати факт обрання іноземного принца на румунський престол як привід для ліквідації «паризької системи». Для цього російська дипломатія повинна була дотримуватися вичікувальної політики та «…дати західноєвропейським державам самим скасувати умови Паризького трактату». Одночасно газета висловлювалася за більш рішучі дії Росії в румунському питанні. У ній повідомлялося, що у випадку створення незалежної румунської держави Росія буде наполягати на визволенні усіх християнських земель з-під влади Туреччини.

У ліберальному журналі «Отечественные записки» визначалися кілька варіантів розв'язання румунського питання: по-перше, об'єднання Молдавії та Валахії в румунську державу під владою іноземного принца та, як наслідок, звільнення румунів від політичної залежності Порти; по-друге, приєднання румунських князівств до Австрії в обмін на Венецію; по-третє, розділ Румунії на два окремих князівства; по-четверте, реставрація влади князя Кузи; по-п'яте, обрання нового господаря для обох князівств на тих умовах, що й при обранні А. Кузи. Однаку журналі зазначалося, що в кожного варіанту були противники серед держав-заступниць.

Ліберальна газета «Санкт-Петербургские ведомости» вважала, що ідея створення румунської держави не була справжнім волевиявленням усього румунського народу. На шпальтах газети писалося, що Дунайські князівства «…зовсім не думали про об'єднання… У Молдавію та Валахію проект румунської монархії був занесений з Парижу». Тому позиція Росії в цьому питанні була цілком тотожна з бажанням переважної більшості румунського населення. Погоджуючись з цією думкою, кореспондент «Одесского вестника» Є. Пуговін висловлював впевненість, що Росія на конференції буде виступати проти об'єднання румунських князівств та обрання іноземного принца господарем Молдавії та Валахії.

Ліберальна газета «Голос» дотримувалася протилежної позиції. У газеті стверджувалося, що підтримка Російською імперією об'єднання румунських князівств неодмінно підняло б її авторитет на Балканах та сприяло б розв'язанню Східного питання на її користь.

Революційно-демократичний журнал «Современник» виділяв лише два можливих варіанти розв'язання румунського питання: реставрацію колишньої влади або обрання господарем одного чи двох місцевих кандидатів.

Державний переворот в Румунії 1866 р. став предметом обговорення у російській періодиці. У публікаціях російських журналів і газет давалися різні прогнози щодо можливої зміни політичного статусу Румунії. Більшість видань підтримувала позиції російського уряду щодо румунського питання, який виступав за роз'єднання князівств при збереженні їхньої автономії. Аналіз матеріалів періодичних видань дозволив зробити висновок про поступову зміну поглядів російської дипломатії щодо стратегічних завдань у румунському питанні після державного перевороту 1866 р. Порушення Румунією умов Паризької конференції 1858 р. внаслідок обрання іноземного принца Карла Гогенцоллерна на румунський престол розцінювалося російською періодикою як головний привід для скасування умов Паризького трактату 1856 р. та повернення до Російської імперії території Південної Бессарабії. Після визнання Туреччиною влади іноземного принца російський уряд пішов на покращення відносин з Румунією. Це відобразилося й у матеріалах періодичної преси, в яких визначалися позитивні наслідки обрання Карла Гогенцоллерна. Лише слов'янофіли наголошували на послабленні позицій Росії в Дунайському регіоні після приходу до влади в Румунії іноземного принца.

румунський князь реформаторський переворот

Размещено на Allbest.ru