З історії Чигиринського Свято-Троїцького монастиря

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії Чигиринського Свято-Троїцького монастиря

Горенко Л.М.

Монастирі та чернецтво є унікальним соціокультурним феноменом. Церковна історія Правобережжя України починаючи з II половини XVIII ст. не тільки опинилася в нових для себе умовах існування, а й досягла свого найбільш активного розвитку. Православні монастирі Київської єпархії були осередками християнської духовності. Вони активно займалися культурноосвітньою діяльністю та були важливим елементом соціально-економічного простору Подніпров'я.

В другій половині XVI початку XVII ст. колонізаційний процес у Подніпров'ї досяг свого апогею. На Чигиринщині в І половині XVII ст. виникли Медведівський Миколаївський, Лебединський Георгієвський, Мошно гірський Вознесенський, Ірдинський (Виноградський) Успенський, Чигиринський Свято-Троїцький монастирі. Процес виникнення монастирів йшов одночасно з колоніальним потоком, доповнюючи один одного.

Історія Чигиринського Свято-Троїцького жіночого монастиря це невеличка, але яскрава частина минулого Черкащини. Історія Чигиринської обителі привертала увагу до себе науковців, особливо дослідників XIX ст. У праці Л. Похилевича [1,с.665] представлено географічне розташування монастиря, наводяться короткі відомості про його заснування, будівництво церков. Подібна інформація також міститься в низці довідкових і статистичних видань [2,с.337;3,с.379;4,с.98;5,с.31]. Збереглось декілька згадок про монастир в часи його заснування в мемуарній літературі [6,с.101;7,с.94]. У 90-х pp. минулого століття склалися сприятливі умови для вивчення історії церкви. Ряд архівних джерел увійшли до збірника відомого черкаського історика Ю. Мариновського, присвяченого історії монастирів Черкащини [8,с. 188]. Також вийшло ряд статей, які безпосередньо стосуються окремих аспектів історії Чигиринського монастиря [9; 10; 11].

Слід зазначити, що джерельна база теми досить вузька. Документи дорадянського періоду історії обителі збереглись в Державному архіві Черкаської області у фондах Чигиринського духовного правління (Ф. 660), повітового землеміра м. Чигирина (Ф. 697), Чигиринського земського повітового суду (Ф. 420).

У Центральному Державному історичному архіві України в м. Києві виявлено фонд Чигиринського Свято-Троїцького монастиря (Ф. 181), вякому зберігається 24 справи. Цінну інформацію про історію обителі містять фонди вищих церковних установ: Київської духовної дикастерії (Ф. 127), благочинного над монастирями Київської єпархії (Ф. 183) та ін.

Розглянемо географічне положення обителі. Недалеко від міста Чигирина в заболоченій місцевості, що поросла лісом, на півострові, створеному звивистою течією р. Тясмин, знаходився Чигиринський Свято-Троїцький жіночий монастир [4,с.97]. Таке місцезнаходження обителі було дуже не зручним для життєдіяльності людини, оскільки вимагало неабиякої праці від мешканців монастиря: з одного боку, на боротьбу з паводками через штучне підняття ґрунту (необхідність у постійній засипці котловин та ремонту гребель), з іншого боку на укріплення самого піску, насаджуючи для цього червону лозу. Ймовірно, що така незручність життя в монастирі стала причиною переведення в 1735 р. цієї обителі із чоловічої у жіночу.

Перші згадки про монастир відносяться до 1627 p., ігуменом обителі тоді був Мартирій [1,с.665;2,с.337;3,с.379;4,с.98;5,с.31]. Коли і хто заснував монастир, не відомо. З деяких документів ним був військовий писар Б. Хмельницького І. Виговський [7,с. 192], який у 1653 р. збудував у монастирі кам'яну Троїцьку церкву [І.с.665]. Так, у листі до патріарха Никона від 12.08.1653 р. він повідомляв: "церковь святыя Живоначальныя Троицы. В Чигиринском монастире, моим тщением, Иоанна Выгавскаго, писаря войска Запорожскаго, созданную" [12,с.238]. В тому ж році, за клопотанням патріарха Никона, цар Олексій Михайлович передав церкві ризи, книги, посуд.

Мабуть, буде доцільним говорити, що І. Виговський не тільки заснував монастир, але й взяв його під свою опіку. І. Ролле, посилаючись на документ, опублікований в Архіві Південно-Західної Росії, писав [13]: "будучи бережливым, он (Выговский), не жалел расходов на дела благочестия; так, например, устройство монастыря и церкви в окрестностях Чигирина стоило не мало и представляло одно из лучших украшений Гетманской столицы".

Причини такого піклування Виговського, ймовірно, треба шукати не тільки в його духовних та благодійницьких намірах, але й, перед усім, політичній діяльності. Згідно Гадяцького трактату з Польщею від 6/16 вересня 1658 p., ініціатором якого був Виговський, уніатська церква фактично скасувалась, а православній надавали широкі права [14]. Отже, для Виговського-політика постало завдання протидіяти унії, запобігти утискам, щодо православної церкви в федеративній державі Речі Посполитої.

У 1667 p., під час гетьманства Петра Дорошенка (1665-1676), в Чигиринському монастирі ствердив кафедру митрополит Київський Йосип Нелюбович-Тукальський (1663-1676) тут же обраний в цей сан [12,с.665;4,с.98]. Він керував лише частиною митрополії, оскільки в західноукраїнських єпархіях митрополитом був А. Вінницький (1663-1675).

Зі слів львівського єпископа Й. Шумлянського, Тукальський був ближнім радником П. Дорошенка, "духом якого і гетьман живе, і вся Україна" [15,с.201].

У 1676 р. Тукальський помер. Похований у монастирі, а у 1678 р., при захопленні турками Чигирина, колишній духівник митрополита Макарій (Русанович) переніс його праху Мгарський Лубенський монастир [12,с.672].

У 1677-78 pp., під час оборони Чигирина від турків, монастир був зруйнований [4,с.98;12,с.672].

У 1708 р. обитель почав відроджувати сподвижник і брат П. Дорошенка, уродженець Суботова, полковник Андрій Дорошенко, який постригся тут під іменем Антонія. Він подарував монастирю млину Суботові та наділив обитель угіддями [1,с.667;4,с.98].

У 1712 р. при розоренні кримськими татарами Правобережної України (згідно з Прутським миром 1711р. Правобережна Україна, крім Києва, відійшла до Речі Посполитої) Чигиринський монастир був зруйнований [4,с.98]. Третє, останнє відродження його відбулося близько 1730 р. і пов'язане з ім'ям ігумена Даниїла Климковського [4,с.98]. Василь Дорошенко, онук

А. Дорошенка, передав монастирю кріпосні (володарські) документи, одержані від його діда [4,с.98]. Відома роль у подальшому розвитку монастиря належить польському магнату, старості Чигиринському, князю Яну Станіславу Яблоновському. Наданим ним привілей у 1730 р. забезпечив можливість обителі розташуватися на старому місті із збереженням "греческой веры" (православної), ствердив право на попередні володіння. Князь наділив монастир новими угіддями [4,с.98].

Водночас з відродженням обителі, близько 1730 p., була побудована головна церква в ім'я Живоначальної Трійці [1,с.667;4,с.99]. Спершу вона була маленькою, ледве вміщала декілька осіб. Будівництво храму свідчило про деякий матеріальний достаток монастиря. "По обветшании" у 1759, 1847-50 pp. закладено нову церкву [1,с.667;4,с.99]. У 1925 р. у Троїцькій церкві під престолом знайдена стара кам'яна плита, де написано, що церква заснована князем Д. Вишневецькиму 1542 р. [16,арк.7;17,арк.51]. "Другая, трапезная... церковь во имя Преображения Господня, свят. Николая й свят. Митрофана, построена в 1835 г. и в 1859 60 гг. возобновлена" [4,с.99].

У книгозбірні монастиря, крім інших рукописних та друкованих книг, до 20-х pp. XX ст. зберігалось Євангеліє Дорошенка, на берегах якого написано: "В лето 1735 месяца июня в 1 день я Василий Васильєв сын Дорошенко (бунчуковий товарищ) со женою соєю Марфою Ломекосковною й з маткою нашою Мариею Лисичевною во храм Живоначальныя Троицы обители девичой Чигиринской, Дефундованой покоиним, блаженной памяти Дедом моим Андреем Дорошенком (братом гетьмана) й тамо погребенним. На память повеновения душ усопших, и для мольби о здравії живих всего рода Нашего сие св. Евангелие лекговали" [18,арк.45,45св.].

Чигиринський монастир був фамільним роду гетьмана Дорошенка [18,арк.45]. У ньому поховані члени сім'ї (Андрій - брат П. Дорошенка, Василь Дорошенко та ін.) [18,арк.45]. Могили розміщувались навколо Троїцької церкви. До середини 20 pp. XX ст., як свідчать наслідки роботи комісії, що оглядала церкву у 1926 p., їх затягло болото [18,арк.45].

Найціннішими святинями монастиря були чудотворна ікона Божої Матері Смоленської Одигітрії (спочатку вона знаходилась при вході в Троїцьку церкву в особливому вівтарі, з 1807 р. розміщувалася в кіоті) і частки мощів святої великомучениці Варвари, преподобної Євфросинії, ігумені Полоцької, священомученика Лукіана та деяких інших св. угодників Печерських, що їх дав у монастир за грамотою митрополит Євгеній в 1825 р. [1,с.667;3,с.379;4,с.99].

З 1786 р. монастир став позаштатним [3,с. З 79]. Обитель утримувалась за рахунок церковних відправ, мирських пожертвувань і рукоділля.

З утворенням Київської губернії. Чигиринський монастир у 1797 р. ввійшов до складу Київської єпархії [4,с.99].

Про земельні володіння обителі можна судити з неповних даних. У середині XIX ст. їй належало 111 дес. землі [I.e. 100]. На початок XX ст. монастир володів 232 дес. землі [2,с.337]. Деякі землі обитель одержала в дар від окремих людей. Так, на межі 40 50 pp. XIX ст. поручик Юдін подарував монастирю хутір, де влаштували пасіку [19,арк. 14зв.;20,арк. 188]. Монастирські володіння поповнювались і за рахунок пожертвувань. Так, у 1868 р. чигиринська міщанка

Анастасія Дерев'янченкова, "находясь в больничном состояние, но будучи еще в здравом уме й твердой памяти", заповіла обителі сінокісні острови Високий і Курінь [21,арк. З].

За даними джерел, кількість мешканців у монастирі постійно зростала. Так, у другій половині XIX ст. в ньому проживало 169 осіб [4,с. 100]. А на початку XX ст. 234 особи. З них: 155 послушниць і 79 черниць [2,с.337].

Прибуток монастир отримував із землеробства (виробництва зерна), утримання двох млинів, розвитку садівництва, скотарства, бджільництва, церковного гуральництва та рукоділля [22,арк.7,7зв.;23,арк.2;24,арк.5зв.; 20, арк. 186]. В XIX ст. в обителі була влаштована майстерня з виготовлення килимів [22,арк.8,8зв.;25,арк. 1,1зв.]. Сотні людей час від часу відвідували монастир, щоб поклонятися його святиням. Тому в обителі було побудовано два готелі, лікарню на вісім ліжок, а у 1872 р. богадільню [24,арк.7; 26,арк.1,1зв.;27,арк.2зв.].

Грошові капітали складалися на той час:

1) з виплати державної казни монастирю за указом 1797 р. (замість недоданих земельних угідь) 175 крб. 41, коп. [1,с.667];

2) із добровільних пожертвувань і вкладів черниць, без яких їх не приймали в обитель [1,с.667];

3) з нерухомих капіталів у процентних паперах 11512 крб. [4,с. 100].

Із звітів та відомостей монастиря видно, що майже вся сума прибутку за рік витрачалася, проте з церковного прибутку лишалося близько 1000 крб. щорічно [28,арк.10;29,арк.7;30,арк.2;31,арк.2].

Здебільшого кошти йшли на ремонт та будову нових келій, лікарні, готелів, на огорожу, а також на ремонт церков та придбання церковного збіжжя [32,арк. 15зв.,25]. Монастир ретельно турбувався про стан церков. Для будови чи ремонту наймалися архітектори, робітники. Цікавим є те, що Чигиринський монастир неодноразово звертався до майстрів іконопису Жаботинського монастиря для написання ікон. Це вказує на те, що був свій місцевий центр іконопису [33,арк.4].

Монастир мав невелику бібліотеку [34,арк.168зв.], а у 1874 р. відкрив жіноче училище, де на кошти обителі навчалися 17 дівчаток [4,с.100]. За оголошенням 1905 р. в монастирі функціонувала двокласна жіноча церковноприходська школа [35].

Безумовно, Чигиринська Свято-Троїцька обитель була релігійно-духовним та просвітницьким центром. Український народ любив монастирі. Коли виникала нова обитель, то люди селилися навколо неї, утворюючи селище, яке іноді перетворювалося у велике місто. Наявність в країні монастирів є вираженням міцності й сили релігійно-морального духовного базису її населення.

Отже, виникнення Чигиринського Свято-Троїцького жіночого монастиря в І половині XVII ст. було частиною загальноісторичного процесу. Воно було викликане колонізаційним потоком, який розгорнувся на Подніпров'ї та Побужжі. Православне населення заселяло нові землі, тому і стали масово виникати монастирі, як центри православ'я. Люблінська унія 1569 p., а потім і Брестська 1596 р. суттєво вплинули на стан православ'я. Православна церква лишилася на деякий час своєї митрополії. Вплив польської культури зріс. Тому в подальшому функціонуванні православні монастирі стали головними центрами протидії ополяченню та унії.

В історії Чигиринського монастиря до 1917 року, на думку автора, можна виділити два основні етапи: період з часу заснування монастиря до кінця XVIII ст.; функціонування монастиря за часів Російської імперії (1793-1917). монастир чернецтво православний соціокультурний

З благословення Священного Синоду Української Православної Церкви у 2006 році відновлено чернече життя в Свято-Троїцькому монастирі. Обитель переживає у своїй історії четверте відродження.

Список використаних джерел

1. Похилевич JI. Сказания о населенных месностях Киевской губернии К., 1864.-С. 665.

2. Денисов Л.И. Православные монастыри Российской империи, полный список М.: изд. Ступина А.Д., 1908.

3. ЗверинскийВ. В. Монастыри по штатам 1764,1768 и 1795 гг. СПб.: Безобразов, 1892.

4. Антонов В. Памятная книга Киевской епархии. К., 1882.

5. Строев П. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. СПб.: Балашев, 1877.

6. Челеби Э. Книга путешествия. М.: Выпуск 7, 1961.

7. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. Выпуск IV. Чтение в императорском обществе истории и древностей Российских при Университете Московском, кн. 4, отдел 11,1898.

8. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 р. /МариновськийЮ. Ю. Черкаси, 1997.

9. Горенко Л. Чигиринський Троїцький жіночий монастир// Родовід. 1992. № 4-С.59-67.

10. Перепилиця А.І. З історії Чигиринського Свято-Троїцького монастиря// Черкащина в контексті історії України.: матеріали науково-краєзнавчої конференції Черкащини. -Черкаси: Ваш дім, 2004. С. 183 -192.

11. Лавріненко Н.П. Чигиринський Свято-Троїцький монастир (забута обитель)// Київська старовина. 2006. № 5. С. 99-106.

12. Максимович М.А. Собрание сочинений К., т. I, 1876.

13. Ролле И.И. Женщины при Чигиринском дворе во второй половине XVII в. // Український історичний журнал, 1991, № 4. С. 103-111.

14. Єфименко О.Я. Історія України та її народу. К., 1992. С. 231-240.

15. Крип'якевич Г.П. Історія України. Львів 1990.

16. Державний архів Черкаської області. Ф.Р-131. Оп.1. Спр.22.

17. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф.127. Оп.699.-Спр.285.

18. Кпевскпе епархиальные ведомости. 1905, № 26. С. 275-276.

Размещено на Allbest.ru