Огляд джерел з історії участі італійських військ в боях на Східному фронті (1941-1943 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Огляд джерел з історії участі італійських військ в боях на Східному фронті (1941-1943 pp.)

Ладига О.І.

Якщо розглядати Другу світову війну сьогодні, як ніколи актуальна історія Великої Вітчизняної війни. Для тих, хто не хоче визнати позитивну роль Радянського Союзу в історії Європи, перемога над фашизмом перше й основне питання. У останнє десятиліття в західному світі існує тенденція применшення ролі СРСР та УРСР в перемозі над фашизмом. Червона Армія зображується деякими істориками і політиками як армія окупантів Східної Європи. Паралельно, відбувається розповсюдження міфу «про справедливу і благородну війну Сполучених Штатів», де США єдиний визволитель світу від фашизму [1].

У зв'язку з цим дослідження джерел про участь італійських військ, одного з головних союзників Німеччини фашистської Італії, в боях на Східному фронті в роки Великої Вітчизняної війни, є необхідною умовою більш повного і всебічного вивчення історії Другої світової війни в цілому.

В нашій країні джерела з історії участі італійських військ у боях на Східному фронті (1941 1943 pp.) не були об'єктом спеціального наукового дослідження, оскільки неупереджене вивчення цієї проблеми знаходилося під забороною: не дозволялася публікація праць, у яких згадувались поразки радянських військ, факти бездарності командирів, самодурства, жорстокості, байдужості до життя солдат. Тому історики вимушені були зосередити увагу лише на вивченні офіційних військових документів та матеріалів органів радянської влади.

Треба зазначити, що огляд джерел щодо участі італійських військ в боях на Східному фронті в роки Великої Вітчизняної війни у загальних рисах або фрагментарно представлений у деяких роботах радянських, російських, і західних істориків.

У радянській і російській історіографії, яка має відношення до теми дослідження, доцільно умовно виділити наступні періоди: 1) з початку 1940-х до середини 1950-х гг.; 2) з другої половини 1950-х до кінця 1980-х гг.; 3) з кінця 1980-х pp. по теперішній час.

У перший період головна увага приділялася вивченню джерел щодо розгрому фашистської Німеччини, а військ їх союзників тільки у зв'язку з цим. Робилися тільки перші кроки у вивченні участі італійських військ в боях на радянсько-німецькому фронті. У 1944 р. в Москві була опублікована книга «Розгром італо-німецьких військ на Дону» [2], в якій розглядалися документи щодо військових операцій на Воронежському і Південно-західному фронтах в період зими 1942/43 р. Ця книга стала першим історичним дослідженням проблеми, поклала початок дослідницькій роботі у вивченні розгрому 8-ої італійської армії на радянсько-німецькому фронті. На початку 50-х pp. полковником В.П. Морозовим були опубліковані статті, в яких аналізувались документи про хід бойових дій радянських військ по розгрому альпійських військ на Дону [3;4].

У другому періоді історіографії процес вивчення джерел про участь в бойових діях на радянсько-німецькому фронті військ фашистської Італії активізувався. Найбільш значними дослідженнями цього періоду є монографії Г.С. Філатова [5]. Написана істориком Г.С. Філатовим, який добре знав італійську мову, мав доступ до радянських і італійських архівів, широко використав літературу, видану в Італії в період з 1946 по 1965 p., книга містить достовірну інформацію про розгром чверть-мільйонної італійської армії, посланої Муссоліні на радянсько-німецький фронт. Мемуари учасників подій, їхнє листування й щоденники, документи італійського Генерального штабу й архівів Радянської армії, бесіди автора із солдатами й офіцерами, що перенесли розгром експедиційних сил, дали можливість історикові Г.Філатову знайти правдиві відповіді на багато питань.

Помітною подією став вихід в світ монографії В.Г. Сафронова «Італійські війська на радянсько-німецькому фронті: 1941-1943», яка стала по суті першим в російській історичній науці комплексним дослідженням теми участі італійських військ в боях на радянсько-німецькому фронті. Виконана на підставі широкого кола документальних, науково-історичних джерел, вона внесла значний внесок у вивчення проблеми участі італійських військ в боях з СРСР [6].

Історія Другої світової війни отримала широке висвітлення і в зарубіжній історіографії. Дослідження джерел з історії бойових дій італійських військ на радянсько-німецькому фронті в західній історіографії почалося відразу після війни. Але заслуговує уваги лише праця німецького професора Т. Шлеммера «Італійці на східному фронті 1942-43» [7].

Певний аналіз джерел про участь італійських озброєних сил в боях на Східному фронті містить італійська історіографія.

Специфічна риса в італійському підході це схильність говорити тільки про себе. Окрім критики німецького командування і вимоги відмежуватися від колишнього союзника, в перші післявоєнні роки першочерговим завданням було розповісти про катастрофу італійських військ на Східному фронті, виявляючи внутрішню суть всіх причин і відповідальності. Сам масштаб поразки абсолютний з точки зору втрат людських життів не дозволив розглядати крах 8-ої італійської армії у загально-стратегічному контексті і вів до пошуку причин майже тільки усередині італійської військової системи і політичного устрою, залишаючи мало місця для аналізу стратегічних обставин, в яких ця поразка народилася. І сьогодні такий напрям все ще головує в італійській історіографії. У всій італійській літературі з цього питання немає ні сліду джерелознавчого аналізу найважливіших іноземних наукових робіт, немає сліду навіть основних російських і німецьких праць. Мемуари генералів вермахту, які були залучені до краху 8-ої італійської армії, як і спогади радянських командирів, які планували операції на Середньому і Верхньому Доні, залишаються ще невідомими широкій італійській громадськості. Єдині спогади радянських маршалів, перекладені італійською мовою, це спогади Г.К. Жукова і В.І. Чуйкова, які були видані більше 30 років тому. Книги А.М. Василевського, К.К. Рокосовського і С.М. Штеменко [8] класиків військової історії залишаються до сих пір невідомими в Італії.

Рідкісними є спроби використання німецьких або угорських джерел.

Варто відзначити, серед виключень, доповіді міжнародної наукової конференції «Італійці на російському фронті» (Gli italiani sul fronte rasso, організованою у 1979 р. інститутом Історії Опору м. Кунео, поки що це «кращий внесок щодо вивчення питання про італійську участь у російсько-німецькій війні» [9]; матеріали італо-російської конференції «З боку Івана» (Dalla parte di Ivan), організованою в 2003 р. в м. Тренто культурною асоціацією «Іскра», за підтримки адміністрації області Трентіно Альто Адідже. У їх числі нарис «Італія в офіційній радянській праці про Другу світову війну» (L `Italia nella relazione ufficiale sovietica sulla Seconda Guerra Mondiale), в якій вчені Історичного бюро генштабу італійських збройних сил розглядають дослідження, створені радянськими вченими про італійські збройні сили в 6-томному виданні «Історія Великої Вітчизняної війни в СРСР». Об'єктивна робота Массін'яні «Альпійці та німці на Дону» (Alpini е tedeschi sul Don), яка розглядає історію альпійського армійського корпусу через призму німецьких джерел.

Серед українських робіт спеціальні дослідження джерел про участь союзників Німеччини у боях на Східному фронті, на жаль, відсутні. Лише у докторській дисертації А. Русака «Участь союзників Гітлерівської Німеччини у війні проти СРСР, 1941 1945 р.» (Київ, 2003) [10], цій проблемі приділяється увага. Автор широко використовує колекції документів, які стосуються союзників гітлерівської Німеччини: Угорщини (К-а.66, Р.104; К-а.69, Р.211, 221; К-а.78, Р.356, 359, 405, 406), Румунії (К-а.77, Р.667; К-а.78, Р.667, 668, 669), Фінляндії (К-а.47, Р.91; К.87,'Р.Ї16, 119; К-а.88, Р.629, 711), Франції (К-а. 77, P1027; К-а.79, Р.401), Іспанії (К-а.69, Р.102, 114, 191; К-а.70, Р.24; K191; К-а.71, Р.20, 21), а також матеріали, що розповідають про підрозділи Ваффен-сс, що складалися з естонців (К-а. 175, P HO), угорців (К-а. 175, P108), албанців (К-а. 175, P108), українців (дивізія CC «Галичина»: К-а. 175, Р.94,108), фінів (К. 100, Р.87), Російської визвольної армії під командуванням генерала А.Власова (фонд РОА: К-а.36, Р.10; К-а.38, P15; К-а.41, P176; К-а.51, Р.48; К-а.61, Р.84; К-а. 102, Р.96; К-а. 105, Р.31; К-а. 141. Р.63), і ряд інших документів. Всі документи німецькою мовою й зашифровані так: NARSA, К-а. (коробка), P (ролик), К. (кадр). Практично у всіх публікаціях автора, починаючи з 1968 p., широко використані документи з NAJlSA. Багато з них він уперше ввів у науковий обіг. Як ми бачимо, документів стосовно участі італійських військ ним не знайдено.

Справедливо зазначимо, що проаналізована К. Русаком аналітика Главпу PKKA доводить, що війська союзників складалися переважно із селян: в арміях Румунії, Угорщини, Словаччини вони становили більшість. Порівняно однорідною в національному складі була італійська армія. Джерела повідомляють, що у союзників Берліна превалювали військовослужбовці старшого віку (30-35 років), в італійців-25-26 років [10, с. 57]. К. Русак приділяє увагу у своїй дисертації лише «авторитетним» мемуарам, які написали командувач італійським експедиційним корпусом генералом Г. Mecci [11] і начальник італійського генштабу У Кавальєро [12].

Після розсекречення деяких документальних фондів, розкриваються нові горизонти для дослідження, хоча навпаки, в Італії, Україні наукові дебати здаються вичерпаними. У цій сфері італійські та українські вчені здаються мало сприйнятливими порівняно з російськими істориками, істориками США і Німеччини.

Основу джерельної бази дослідження повинні скласти матеріали різних архівів. Найбільший інтерес для нас представляють документи і матеріали, які зберігаються в Римі в ARCHIVIO UFFICIO STORICO STATO MAGGIORE

DELL'ESERCITO ITALIANO (Архів історичного бюро Генерального штабу Збройних сил Італії). Архівний матеріал, який знаходиться в Історичному бюро Генерального штабу Збройних сил, представлений головним чином письмовими документами вищих установ, міністерств і штабів, а також команд, частин, підрозділів і установ, які належали до оперативних сил і периферійно-територіальної структури. Архів бюро зберігає понад 20 фондів, які стосуються Другої світової війни, і які мають відношення до нашого дослідження.

Фонд № 1-11 містить зібрання історичних щоденників командування, частин і підрозділів, які брали участь у військових подіях.

Фонди 0-21 і 0-32 містять статистичні матеріали про сили, засоби, озброєння і втрати частин на фронті.

У фонді H-I зберігається документація Кабінету Міністерства війни;

Фонд Н-2 містить документи про італійські партизанські загони, значна частина яких формувалася з вояків, які повернулися з Росії.

Документи і матеріали, що стосуються справ Військово-інформаційної служби під час війни, відклалися у фонді Н-3.

Фонди Н-6 і Н-9, містять листування розділу уряду із записами для Муссоліні, документи про оперативне планування;

Фонд Н-9 листування;

Фонди 1-3 і 1-4, присвячені різним бюро Генерального штабу Вищого командування.

Документація про «похід на СРСР» широка. Практично повністю представлені документи відносно участі Італії у війні проти СРСР з початку конфлікту до літа 1942 р. (Італійський експедиційний корпус в Росії (КСІР). Документи 8-ої італійської армії осінньо-зимового періоду 1942 p., в основній своїй масі, були втрачені під час відступу у січні-лютому 1943 р. Проте різні фази боїв на лінії Дону і подальшого відступу описані в численних звітах і доповідях офіцерів, які повернулися з полону або змогли дійти до лінії Осі, уникнувши полону. Недостатня документація про ARMIR, яка була у розпорядженні італійських істориків, сприяла тому, що мемуари переважають над науковими роботами. Більшість документів командування альпійського корпусу були втрачені в Россоші, Підгірному та ін.

Проте документальні фонди італійських архівів і музеїв містять значний масив документів, які мають відношення до даного дослідження. Фонди архіву Історичного бюро Генштабу італійських Збройних сил містять близько двадцяти звітів, написаних наприкінці війни командирами частин 8-ої італійської армії, які залишилися живі. З іншого боку, на відміну від радянських або німецьких щоденників, особисті спогади ветеранів ARMIRa написані в своїй більшості не командирами, а простими солдатами. Цей факт змусив істориків в науковій роботі спиратися більше на документи.

Дуже цінні документи знаходяться в Державному архіві Воронезької області (Фонд 2100 «Фонд трофейних документів періоду Великої Вітчизняної війни»), який містить особисті документи, пропагандистські матеріали, а також накази й інструкції італійського командування різного рівня, захоплені радянськими військами зимою 1942/43 р.

Крім архівів, обширний військово-документальний масив зберігається у 18 італійських військових музеях. Найбільший інтерес для нас представляють Національний музей альпійських військ в Тренто (Museo na-zionale delle truppe alpine di Trento) і Історичний національний музей війни в Роверето (Museo storico nazionale della Guerra di Rovereto). Музей в Тренто має великий фотофонд (більше 20 тис. фото), які мають відношення до нашого дослідження; бібліотеку з історії альпійців (3 тис. книг); документальні фонди дивізій «Юлія», «Трідентіна», «Кунеензе»; фонд рукописів (спогади). Музей війни в Роверето має більше 20 залів з експонатами і фотографіями; колекцію листів італійських військовослужбовців з російського фронту; електронну базу даних особового складу військовослужбовців італійського альпійського корпусу; фонд ветерана війни Веттораццо, інші матеріали. Важливе місце у джерельній базі займають опубліковані офіційні документи і матеріали по широкому колу питань, які відносяться до досліджуваної проблеми [13].

Безперечну цінність, не дивлячись на суб'єктивність викладеного матеріалу, для нашого дослідження представляє мемуарна література [11; 12; 14]. Вона дозволяє поглянути очима учасників воюючих сторін на події війни у 1941-1943 pp.

У офіційних документах і мемуарах воєнного періоду ми відмічаємо грубу цензуру. А як наслідок суттєві відмінності у текстах, опублікованих до і після падіння фашизму і арешту Муссоліні (25 липня 1943 p.): наприклад, книги полковника К'яромонте, насичені ненавистю до слов'ян і прославляють «успіхи» італійській армії. Наприклад, у роботі В.Г. Сафронова зустрічаємо такий епізод: «Командир 80-го «легендарного» полка полковник Кьяромонте вошёл в историю войны на русском фронте как национальный герой. Однако из России он поспешил уехать с первыми морозами. Возвратившись в Италию, Кьяромонте дослужился до генеральского звания. После войны он стал писать мемуары. Своими рассказами о фронтовых подвигах итальянцев он мог бы потягаться с известным фантазером бароном Мюнхгаузеном. Повествуя о боях под Никитовкой, он утверждает, что под его умелым командованием 4 тысячи итальянцев наголову разбили 20-тысячную армию русских» [6, с. 43.]. В унісон звучать і спогади Kapepi «епопея Чєртково», яка прославляє італо-німецький союз, який перемагає «азіатські орди в Чєртково» [15].

Для розуміння сутності трагедії італійської армії у 1943 р. багато зроблено італійською католицькою церквою. Головний внесок належить мемуарам десятків священників, які залишилися, вижили після зимового відступу з СРСР. За їх версією, італійських воїнів, які прийняли смерть в жахливих муках, треба вважати справжніми мучениками, які пожертвували собою в «дикій радянській землі», щоб розкріпачити безбожників. Прикладом успіху такого тлумачення подій Другої світової війни може служити те, що і зараз в Італії дуже часто зустрічаються слова «голгофа» і «мученики» під час опису поразки італійських військ на Дону та Волзі.

У цій історичній перспективі використовуються так само і спогади колишніх італійських військовополонених в СРСР, не тільки щоб викривати «варварство радянських безбожників», але і, зокрема, щоб компрометувати італійських комуністів-вигнанців, які емігрували з політичних причин до СРСР, перший серед яких секретар італійської комуністичної партії Тольятті. Ці інсинуації почалися з великої судової справи проти співробітника Тольятті Д'онофріо, який, як політичний емігрант в СРСР і представник італійської комуністичної партії, розгорнув велику роботу з антифашистської пропаганди серед італійських військовополонених-офіцерів в СРСР. Тому після війни його звинуватили в колабораціонізмі і публічно визнали «зрадником батьківщини».

У перші роки післявоєнного періоду в Італії сформувалися дві точки зору на трагедію італійських військ в СРСР: перша об'єктивна, яка народилася у вільному середовищі відразу після відновлення демократії і плюралізму думки. Це тлумачення містить реальні погляди, називаючи Червону Армію і СРСР головними силами, які розгромили фашизм і принесли свободу народам Європи.

Друга народилася з початком холодної війни. Вона, по суті, продовжувала «антисоветизм» фашистського режиму і з часом стає пануючою в Італії. У ній італійські війська зображуються як жертви гітлерівців, з одного боку, і радянських комуністів, «червоних», з іншого. Повністю «забуваючи» про відповідальність італійського фашизму в розпалюванні Другої світової війни, СРСР зображується країною, яка нібито була співучасницею гітлерівської Німеччини. Свідоцтвом «провини» СРСР виставляється договір Ріббентропа Молотова і так званий розподіл Польщі. Таке тлумачення, яке розігрує з Італії жертву, було зручним для створення НАТО, продовжувало вважати Червону Армію ворогом, який ділив з вермахтом провину завоювання Європи, поневолення народів Східної Європи, ворогом, який нібито поводився відносно італійських військ навіть жорстокіше, ніж нацисти. На підтвердження «радянського варварства» приводиться теза про начебто величезне число італійських військовополонених, загинули в радянських таборах, не відміну від кількості загиблих в гітлерівських таборах після капітуляції Італії.

Двозначним офіційним тлумаченням 1950-х pp. протистояла міцна народна пам'ять. Викликає пошану і почуття солідарності об'єктивна оцінка мемуарів італійських військовополонених, які воювали в Росії, яка дана італійським істориком професором Рошат: «Відмінною рисою в цій надзвичайно важкій і жорстокій катастрофі був повний розвал командних і організаційних структур з самого початку відступу, який був прямою причиною розсіювання майже всіх підрозділів і який залишив війська одні перед лицем драматичного вибору залишатися об'єднаними і воювати; втекти, думаючи про свій особистий порятунок; вдатися до смутку і померти в снігу. У інших поразках італійської армії командування продовжувало бути визнаним орієнтиром. Під час відступу в Росії довіра військ до командування була втрачена, оскільки розсіяні війська примушували жити з тягарем отриманого негативного досвіду. Про такі особисті переживання в мемуарах можна знайти дійсні свідоцтва. У більшості мемуарів розповідається більш-менш правдиво про втрату під час відходу в Росії традиційних цінностей італійського суспільства й армії» [16, р. 470-471].

Серед тих, кому в цій ситуації вдалося сформувати нове бачення подій і передати його іншим через свої спогади, найвідомішим є Mapio Рігоні Стерн з книгою «Сержант у снігу» [17]. Ця книга, написана дійсним демократом, дала двом італійським поколінням ключ до пізнання причин розгрому італійців в СРСР.

Сотні спогадів про «одіссеї» окремих солдат або підрозділів утворюють народну пам'ять про війну в СРСР. Вони цінні, але обмежені у зв'язку з незначним охопленням театру військових дій. Знайомлячись з документами і порівнюючи їх зі спогадами військовослужбовців, які брали участь у цих подіях, важко собі уявити в останніх масштабність наступу в районі Середнього Дону, «тому що вони описують події з урахуванням суб'єктивного досвіду» [18, р 12]. Крім того, багато спогадів містять неперевірені дані. Найбільш вражаючим було твердження Г. Бедескі, який написав, що радянська Ставка віддала військові почесті розбитим альпійським дивізіям. На думку цього автора, військове зведення № 630 радянського Верховного Головнокомандування, передало по радіо з Москви 8 лютого 1943 р. наступне: «Тільки альпійський армійський корпус треба вважати непереможеним на Російській землі». Немає ніяких доказів існування цієї цитати [19].

Таким чином, в Італії в питанні щодо «походу на Росію» відіграє найважливішу роль так звана історія «знизу». He йдуть в рахунок щоденники Чіано і Кавал'єро, в яких говориться про ці події тільки в декількох словах, окрім генерала Mecci командира KCIP

До цього додамо: «з часом одна подія в пам'яті зміняється, і на пам'ять впливає сам суб'єкт. Загальний погляд на операції залишається сліпим і відходить на другий план порівняно зі стражданнями»[18, р 12]. Командири італійських підрозділів: Гарібольді, Наші, Лерічи, Ревербері, Баттісті, Ріканьо, Паськоліні та інші обмежилися тим, що написали секретні звіти для генштабу, і ніколи нічого не публікували. Адже навіть італійські командири не могли приписувати собі такі особисті якості, які пізніше реабілітовували Італію в боротьбі антифашистського опору. Ці події відбилися в політичній кампанії 1958 р. У місті Кунео генерал Е. Баттісті, колишній командир дивізії «Кунеензе» оголосив мітинг прихильників профашистської партії. Він прийшов захищений карабінерами і поліцією, але жителі міста не дозволили йому говорити [1].

Корінне оновлення історичної науки після 1991 р. відбилося і на дослідженнях про участь італійських війську боях на Східному фронті у зв'язку з тим, що більшість даних були усучаснені і були розсекречені деякі документальні фонди. Саме в ці роки розкрилися нові горизонти для досліджень, та, на жаль, в багатьох країнах, у тому числі й Україні, наукові дебати здаються вичерпаними.

Таким чином, джерельний огляд досліджуваної теми показав її наукову неопрацьованість в даних територіальних і хронологічних рамках. Тільки проведення спільних досліджень російських та іноземних учених з вищезгаданих проблем може гарантувати успіх. Участь у майбутніх міжнародних наукових конференціях, спільних дослідженнях з використанням розсекречених документів російських та італійських архівів можуть дати відповіді на питання, які поки що залишаються. Різноманіття видів джерел, різних за змістом і характером забезпечать можливість всебічного вирішення найскладніших наукових завдань.

Список використаних джерел

італійський армія вітчизняний війна

1. Скотони Дж. Участие итальянского альпийского корпуса в боях на советскогерманском фронте в годы Великой Отечественной войны: диссертация ... кандидата исторических наук: 7.00.02 / Скотони Джорджо; [Место защиты: Воронеж, гос. ул.]. Воронеж, 2007. 267 с.

2. Сидоров В.И. Разгром итало-немецких войск на Дону (декабрь 1942 г.): Крат, очерк. /В.И. Сидоров, Н.А. Фокин. -М.:Воениздат,1944. 37 с.

3. Морозов В.П. Острогожско-Россошанская наступательная операция войск Воронежского фронта (13-27 января 1943 г.) / В.П. Морозов // Сборник Военноисторических материалов Великой Отечественной войны. Вып. 9.-М., 1953.-С. 3-118.

4. Морозов В. Западнее Воронежа. Краткий военно-исторический очерк наступательных операций советских войск в январе-феврале 1943 г. /В.П. Морозов. М.: Воениздат,1956. 199 с.

5. Филатов Г.С. Восточный поход Муссолини/Г.С. Филатов. М.Международные отношения, 1968. 183 с. Филатов Г.С. Крах итальянского фашизма / Г.С. Филатов. М., 1973.-492 с.

6. Сафронов В.Г. Итальянские войска на советско-германском фронте: 1941-1943 /В.Г. Сафронов. -М.:Наука, 1990. -240 с.

7. Schlenmier Т. Die Italiener an der Ostfront 1942-43 / Т. Schlemmer. Miinchen: R. Oldenburg Verlag, 2005. 265 р.

8. Василевский А.М. Дело всей жизни: В 2-х кн. / А.М. Василевский. 6-е изд, M., 1989. Кн. 1. 319 с.; Кн. 2. 302 с.

9. Рокоссовский К.К. Солдатский долг / К.К. Рокоссовский. -М.:Воениздат, 1984. 367 с.

10. Штеменко С.М. Генеральный штаб в годы войны. От Сталинграда до Берлина / Сергей Матвеевич Штеменко. -М.,2005. -752 с.

11. Massignaiii A. Alpini е tedeschi sul Don. Document!е testimonialize sulla ritirata del Corpo d'annata alpino e del XXIV Panzerkorps gemianico in Russia nel gennaio 1943 I A. Massignani. Rossato,1991. 177 p.

12. Русак А.В. Участь союзників гітлерівської Німеччини у війні проти СРСР (1941-1945 pp.): дисертація д-ра іст. наук: 07.00.02 / HAH України; Інститут історії України. K., 2003. 435 с.

13. Messe, G. La guerra al fronte russo. II Corpo di Spedizione Italiano (C.S.I.R.) / G. Messe. Milano: Rizzoli, 1964. 398 р.

14. Кавальеро У Записки о войне: Дневник начальника итальянского генерального штаба / У Кавальеро. M., 1968. 286 с.

15. Воронежская область в Великой Отечественной войне. Сборник документов и материалов. Воронеж: Облиздат, 1948.

16. История Отечества в документах. Ч 3. (1939 1945 гг.)-М.: ИЛБИ, 1995.

17. Italia 1939 -1945: Storia еmemoria. Milano, 1996; Le operazioni delle unita italiane al fronte russo (1941-1943). Roma: Stablimento grafico militare Gaeta, 2000.

18. «Смерш»: Исторические очерки и архивные документы. М.: ОАО «Московские учебники и картолитография», 2003.

19. Ciano G. Diari / G. Ciano. Vol. I. Roma, 1947. 360 р.; Роликов Ф.И. В Боях за Воронеж/Ф.И. Роликов //Воронежское сражение. Воронеж, 1968. С. 5-26.

20. Жуков Р.К. Воспоминания и размышления / Р.К Жуков. 12-е изд. Т. 2. М.: Воениздат, 1995. 384 с.

21. Морозов A.Л. Война у моего дома. Воронеж: Ред. газ. «Коммуна», 2000; Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении: Кн. 1-я. / К.С. Москаленко. 3-є изд. М.: Воениздат, 1979. -416 с.

22. Careij Е. L'epopea di Tschertkowo. Roma, 1945.

23. Rochat G. Meniorialistica е storiografia nella campagna italiana di Russia 1941-43 // Gli italiani sul fronte russo. Bari: De Donato, 1982. P. 470-471.

24. Rigoni Stem M. 11 sergente nella neve. Ricordi della ritirata di Russia / M. Rigoni Stem. Torino: Einaudi, 1962. 157 p.

25. Alpini e tedeschi sul Don. Documenti e testimonialize sulla ritirata del Corpo d'annata alpino e del XXIV Panzerkorps gemianico in Russia nel gennaio 1943 / di A. Massignani. Rossato, 1991. P. 12.

26. Bedesclii G. Fronte russo: cero anch'io / G. Bedeschi. Milano: Mursia, 1982. 599 p.

27. Bedeschi G. Nikolajewka: cero anch'io/G. Bedeschi.-Milano: Mursia, 1973.-679 p.

Размещено на Allbest.ru