Народний фронт Естонії в англомовних наукових дослідженнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народний фронт Естонії в англомовних наукових дослідженнях

Кинка С.М.

народний фронт естонія

Народний фронт Естонії (далі НФЕ авт.) привертав і привертає увагу багатьох дослідників, як на терені колишнього СРСР, так і поза його межами. Особлива роль НФЕ полягає у його мобілізуючих якостях, завдяки яким і стала можлива побудова основної складової громадянського суспільства а саме багатопартійної системи у сучасній Естонській республіці.

Виникнувши в квітні 1988 р. на хвилі політики «гласності» і загальної демократизації, давши життя низці політичних партій НФЕ виконав свою функцію і офіційно перестав існувати наприкінці 1993 р.

Слід відмітити появу в українській історичній науці певних узагальнюючих праць, які дають певну картину перетворень в Естонії у роки перебудови і відзначають роль НФЕ [3;4]. Існують аналітичні статті щодо поточної політичної ситуації, окремі праці щодо двостороннього культурного співробітництва, але бракує проблемних досліджень історичного характеру. Тому вивчення англомовної історіографії діяльності НФЕ це важливий крок на шляху до усвідомлення ролі і значення масових політичних рухів на теренах колишнього СРСР. Народно-демократичні рухи на кшталт Народного фронту зіграли велику роль у становленні незалежних держав з їхніми здобутками, проблемами, труднощами на шляху до побудови демократичного суспільства.

Основними цілями даної статті є аналіз наукових праць на англійській мові стосовно Народного фронту Естонії, спроба їх класифікації та характеристика перспективних напрямків подальшого дослідження Народного фронту Естонії виходячи з сучасної історіографічної ситуації.

Вже у наукових працях, які були написані в період перебудови з'являється певна інформація щодо НФЕ. У книзі Дж. Хоскінга подається максимально лаконічний виклад передісторії виникнення, власно виникнення і діяльність НФЕ. Дослідник зазначає, що Народний фронт фактично мав структуру партії, з осередками на місцях [10,с.97]. Через 16 років, у своїй праці «Перше соціалістичне суспільство: історія Радянського Союзу ззовні» Дж. Хоскінг зосередив свою увагу переважно на політиці генерального секретаря КПРС М. С. Горбачова та регіональних елітах [11,с.473-474]. У монографії С. Уайта докладно розглядається існування НФЕ на етапі його активної участі у виборах різного формату. Так торкаючись виборів до місцевих рад, які відбулисяу грудні 1989 p., та виборів до Верховної Ради Естонії в березні 1990 p., він зазначає, що НФЕ отримав 46 місць на березневих виборах, в той час, як комуністи 55, з загальної кількості 105 мандатів. Варто зазначити важливий факт, який залишився поза увагою С. Уайта, а саме новим прем'єр-міністром був саме лідер НФЕ Е. Савісаар [21,с.58-59]. Навіть візуальний аналіз поданих даних вводить в оману, як НФЕ разом із «союзниками у інших групах» змогли набрати кількість більшу ніж 55 мандатів у комуністів? Річ в тому, що на вибори березня 1990 р. Комуністична Партія Естонії (КПЕ) йшла в дуже невигідному становищі. Від неї відійшла частина популярних публічних політиків, які створили об'єднання «Ваба Еесті» («Вільна Естонія»), Єдності не було і в самій КПЕ. Майже відразу після виборів, на ХХ-му з'їзді партії. Комуністична партії Естонії розділилась на дві незалежні партії з різними ідеологічними спрямуваннями: одна залишилась на платформі КПРС, інша перейшла на соціал-демократичній позиції, відповідно перша виступала за Естонію у складі СРСР, друга виступала за незалежну Естонію.

У звіті «Великий транзит: чи розвиток громадянського суспільства допомагає пояснити інституційну зміну після 1985 г.?» міститься цікавий статистичний матеріал щодо активності дисидентських груп у постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, республіках колишнього СРСР і значення цієї діяльності для побудови громадянського суспільства [19]. Звіт було ініційовано у Брюссельському університеті та виконано колективом авторів Брюссельського, Амстердамського та Чикагського університетів, фінансово підтримано Радою з Економічних і Соціальних наукових досліджень та низкою спеціалізованих грантів [ 19,с. 1].

Дослідники приходять до висновку, що інституції на кшталт Народного фронту Естонії відігравали велику роль у формуванні демократичного суспільства: «коли комунізм прийшов до занепаду, існуючі об'єднання громадян у декотрих державах були більше готові до активної участі в побудові нових демократій і виробленню впевненої системи стримувань і противаг» [19,3]. Автори підкреслюють особливість ситуації у прибалтійських республіках, наголошуючи на великій ролі фактору захисту прав людини, як мобілізуючої якості і високий рівень «націоналістичної мотивації», останнє має певні схожі риси з колишньою Югославією [19,с.11-13]. Таким чином розвиток неформальних форм представництва інтересів широкого загалу у формі народного фронту привело до трансформації системи політичної еліти у Прибалтиці, й зокрема Естонії. Якщо в більшості країн колишнього СРСР утвердилися президентські режими, які мають тенденцію до перебирання великої кількості владних повноважень, то Естонія на новітньому етапі представляє собою типову парламентську республіку.

Інші комплексні праці, які розглядають процес дезінтеграції СРСР приділяють естонському рухові значно менше уваги, фактично обмовившись лише констатацією факту його виникнення [12,с.82-83].

Вище ми розглянули наукові праці, які досліджували різні аспекти діяльності народних рухів доби перебудови, у тому числі і Народного фронту Естонії. Але всі ці праці охоплювали більш широкий географічний масив, ніж власно республіка Естонія, лід перейти до наукових досліджень, які фокусують увагу на естонському сценарії перебудови.

У монографії П. Селмона і Дж. Хідена діяльність НФЕ аналізується на тлі подальшого зростання відцентрових процесів у СРСР [9]. Саме НФЕ був першою подібною інституцією, яка об'єднавши широке коло прогресивних діячів Комуністичної партії Естонії, творчу інтелігенцію, дисидентів, діячів екологічного руху спромігся замістити собою комуністичну номенклатуру і, будучиу 1988-Ї989рр. безумовним лідером руху за суверенітет Естоніїу складі оновленого СРСР, програв боротьбу націоналістичним силам, які виступали за цілковиту незалежність. Врешті решт автори приходять до висновку, що на початку 1989 р. Народний фронт Естонії закріпив свої позиції і йому більше довіряли ніж Компартії [9,с.153]. He обмежуючись політичною складовою процесу перебудови англійські вчені аналізують основні тенденції економічному аспекті суспільного життя Естонії, порівнюючи дії представників НФЕ з аналогічними кроками діячів інших балтійських рухів Народного фронту Латвії та литовського «Саюдісу». На відміну від низки праць, які акцентували увагу лише на литовському варіанту трансформації [14; 16] автори послідовно доводять свою працю до середини 1990 р. рівномірно висвітлюючи діяльність кожного з рухів.

Однією з найбільш цитованих наукових розвідок, присвячених історії Прибалтійських країн у другій половині XX ст. є праця прибалтійських емігрантів у СІЛА, литовця P Мізюнаса та естонця P Таагепери «Країни Прибалтики, роки залежності, 1940-1990» в якій НФЕ приділено досить багато уваги [15]. А саме, автори вважають, що НФЕ займав серединне положення поміж політичних програм дисидентів і комуністичних функціонерів. Вдаючись до періодизації шляху до відновлення незалежності країн Прибалтики вчені виділяють «естонську» фазу, яка тривала з вересня 1987 по лютий 1989 р. Основним політичним актором цієї фази був саме НФЕ. Основним її змістом був діалог між новими вищими діячами Комуністичної партії Естонії і «інтелектуальною опозицією» [15,с.312]. Автори постійно підкреслюють, що велика кількість комуністів сприйняла ідеї НФЕ, а саме новий перший секретар КПЕ В. Вяляс відкрито відстоював програму НФЕ у Москві, при цьому, характерним є те, що лідери КПЕ постійно відставали від діячів НФЕ: вони розділяють погляди, відстоюють їх, але все ж таки залишаються на крок позаду [15,с.315].

Переходячи до аналізу наступних проблемних досліджень слід наголосити на принциповій зміні у парадигмі дослідження подій, які відбувалися в роки перебудови у СРСР Якщо у 1980-ті першій половині 1990-х pp. пануючою методологією було дослідження структурних змін з точки зору теорії модернізації [6], то у другій половині 1990-х років намітився відхід від домінування дискурсу модернізації по відношенню до пострадянських, у тому числі і прибалтійських країн. Неспроможність побудувати громадянське суспільство переважною більшістю пострадянських країн, численні проблеми, які постали перед ними, викликало недовіру до цієї методологічної концепції, а подекуди і її спростування, а тому історична наука вимагала перегляду підходів до розуміння тих процесів, які відбувалися на протязі 1985-1991 pp. Новими парадигмами осягнення історичного розвитку пострадянських країн стали: теорії трансформації (системна, структуралістська, культуралістська та теорія акторів) [5,с.56,19] та інформаційна теорія, яка наголошувала на панівній ролі інформаційного чинника, ролі мас-медіа у структурних перетвореннях [1,2].

Розглядаючи наукові дослідження естонської трансформації неможна обійти увагою працю під редакцією П. Віхалема і М. Лаурістін [17]. Колективна монографія естонських і скандинавських дослідників побудована на методологічних засадах транзитології (транзитологія це напрям субдісциплінарних досліджень, який вивчає перехід від різноманітних форм диктатури авторитаризму і тоталітаризму до демократії) з реверансами у бік цивілізаційного методу сприйняття історичного процесу. Дослідження було здійснено в межах проекту «Balticom». Дослідження узагальнює емпіричний матеріал накопичений за період 1990-1995 рр. У шести розділах книги аналізуються політичні, економічні, культурні аспекти транзиту (повернення) Естонії до Західного світу. Як зазначають автори у передмові «мета цього тому сфокусуватися на розвитку Естонії з Західноєвропейської перспективи» [17.С.5]. Можливо ця праця найбільш ємко аналізує роль НФЕ у подіях 1988-1989 рр. Автори підкреслюють швидку радикалізацію вимог керівників НФЕ, лише за рік НФЕ пройшов шлях від гасел на кшталт «Підтримаємо перебудову» до головної політичної сили опозиційної центральному керівництву [17.С.89]. Таким чином можна підкреслити, що вирішальна роль НФЕ припадає на період 1988 грудня 1989 p., потім плюси Народного фронту (відсутність фіксованого членства, стихійна демократичність тощо) стають мінусами, які спричинять його фрагментацію на цілу низку політичних угруповань, декотрі згодом стануть більш або менш впливовими партіями центристського спрямування в естонському політичному просторі 1990-х років (Центристська партія на чолі з Е. Савісааром, Соціал-демократична партія Естонії на чолі з М. Лаурістін).

Переважно у політичному вимірі досліджується роль НФЕ у праці Ф. Голдмана, В. Заславського, Г. Лапідіса [7]. Автори приходять до висновку, що саме 1990 р. є межею після якої не будо грунту для компромісу між республіканськими елітами і Горбачовим. Дослідники віддають пальму першості естонському народному рухові, підкреслюють, що «народний фронт як прототип нового політичного руху виник в Естонії весною 1988 року, зі створенням Народного Фронту на підтримку Перебудови» (таку назву спочатку мав НФЕ) [7.С.55].

Цікавою виявляється магістерська робота Дж. Уебстера, яка була захищена у 1995 р. в Арізонському університеті [20]. Дж. Уебстер досліджуючи рівні націоналізму у Білорусі, Литві та Естонії подає цікаву картину політичних сил республіки наголошуючи на центристському статусі НФЕ [20.С.24]. Надзвичайно важливими є дані, в яких подаються інформація щодо електоральної підтримки НФЕ та інших політичних силу республіці. За два з половиною роки, з березня 1989 по вересень 1992 р. НФЕ катастрофічно втратив підтримку виборців (з 75% до 12%), на відміну від цього радикальні політичні сили, які у 1988-1989 рр. були у складі НФЕ здобули впевнену перемогу [20.С.27]. Значне місце займає НФЕ у численних «case-stiidy» з естонської проблематики. Вони почали з'являтися наприкінці 1990-х рр. на початку 2000-х pp., як проблемні дослідження присвячені аналізу вже здійснених конкретних кроків по «декомунізації» суспільства; за формою результати таких досліджень можуть бути представлені у вигляді доповіді, звіту інституту, який займаються соціальним проектуванням, публікацією у фаховому виданні або окремим виданням певного бюлетеню, тощо.

Подекуди в таких дослідженнях НФЕ розглядається лише як ланка на шляху до опанування органами влади на місцях і ототожнюється з радикальною опозицією центральній владі у контексті етнічних проблем перебудови [18]. Інші дослідники вивчаючи політичну ідентичність у сучасній Естонії вдаються до запитання, чим був НФЕ стимулом для політичної чи етнічної мобілізації [13]? Відома естонська політик і соціолог К. Халлік, разом із дослідником В. Петтаї вписує НФЕ до систематичної трансформації суспільних відносин результатом якого став етнічних контроль у різних його проявах [8]. Дослідники спираються на теоретичний доробок американського дослідника політики Близького Сходу Я. С. Люстика. Базуючись на аналізі політики держави Ізраїль по відношенню до арабів у 1970-х рр. він побудував теоретичну модель етнічного контролю. Естонський варіант досліджується за трьома наступними індикаторами: сегментація, залежність та кооптація [8,с.505]. Політика обмеження на отримання громадянства після 1991 р. тільки для громадян, які жили в Естонії до 1940 p., і їх нащадків привело до сегментації естонського суспільства, транс формації у сфері економіки, транзит до ринкової економіки обумовив залежність російськомовної меншини від естонськомовної, нарешті кооптація розуміється дослідниками як включення ключової частини неестонської політичної еліти до сфери впливу естонської політичної еліти [8,с. 506-507]. Таким чином можна констатувати наявність великого масиву наукової літератури по проблемі Народного фронту Естонії в англомовному просторі. Слід підкреслити, що все частіше проблематика Народного фронту виходить за межі суто політичної історії займаючи територію соціальної історії, культурології, історії ідей, етнічної політології тощо. Перспективним полем дослідження може стати аналіз періодичних видань, як радянських, так і іноземних, переважно англомовних, в яких присутні найдрібніші прояви діяльності Народного фронту і на шпальтах яких подано широку палітру поглядів щодо нього.

Список використаних джерел

1. Вартанова Е. JI. Информационное общество после социализма : смена парадигм //Национальные модели информационного общества / Отв. ред. и сост. Е.JI. Вартанова, науч. ред. Н.В. Ткачева. М. : Издательство ИКАР, 2004. С. 188-210.

2. Засурский Я.Н. Информационное общество и СМИ // Национальные модели информационного общества / Отв. ред. и сост. Е. JI. Вартанова, науч. ред. Н.В. Ткачева. М. : Издательство ИКАР, 2004. С. 24-33.

3. Історія нових незалежних держав : Postsovieticum : Навч. посіб. Рекомендовано MOH / Орлова TB. -- К., 2010. -- 487 с.

4. Країнознавство. Країни СНД і Балтії / Дорошко М. С.: Навчальний посібник. Чернівці: Книги XXI, 2008. 312 с.

5. Меркель В. Теории трансформации. Структура или актор, система или действие? // Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей : В 2 т. Т. 1. Постсоциалистические трансформации : теоретические подходы / Ред. сост. Петра Штыков, Симона Шваниц; Научн. ред. Владимир Гельман. -СПб.; М.; Берлин: Европейский университетв Санкт-Петербурге: Летний сад: Berliner Debatte Wissenschaftsverlag, 2003. С. 55-88.

6. Brown James F. Hopes and shadows : Eastern Europe after Communism. Duke University Press, 1994 367 p.

7. From Union to Commonwealtli : Nationalism and Separatism in the Soviet republics. Ed. by G. W. Lapidus and V. Zaslavsky with P. Goldman. Cambridge university press.

8. 130 p.

9. Hallik K., Pettai V. Understanding process of ethnic control: segmentation, dependency and co-optation in post-communist Estonia // Nations and nationalism. 2002. №

10. p. 505-529. Режим доступу до праці: www.hevra.haifa.ac.il/~soc/lecturers/smooha/ files/1822.pdf

11. Hiden J., Selmon P. The Baltic nations and Europe : Estonia, Latvia and Litliuania in the twentieth century. Ed. revis. London, New York, 1996. 227 p.

12. Hosking G. The awakening of the Soviet Union. HarvardUniversity Press, 1991. -- 208 p.

13. Hosking G. The first socialist society: a history of the Soviet Union from within. Second Enlarged Edition Reviews. Harvard University Press, 2007. 584 p.

14. Levesque J. The Enigma of 1989 : The USSR and the Liberation of Eastern Europe. Berkeley : University of California Press, 1997. 268 p. Режим доступу до праці: http:// publishing, cdlib.org/ucpressebooks/view?docId=ft4q2nb3h6

15. Liikanen I., Virkkimen J. Reflections on the Political Construction of Identity in Estonia Режим доступу до праці: http://www.indepsocres.spb.ru/virkun_e.htm

16. Malia М. Russia Under Western Eyes From the Bronze Horseman to the Lenin Mausoleum, Cambridge, MA and London : The Belknap Press of Harvard University Press, 1999.-514 p.

17. Misiunas R.J., Taagepera R., The Baltic States : Years of dependence 1940-1990. Berkeley and Los Angeles, University of California Press, 1993. 400 p.

18. Perils ofPerestroika : Viewpoints from the Soviet Press, 1989-1991. Editedby Isaac J. Tarasulo. Sr Books, 1992. 355 p.

19. Return to the Western World : Cultural and Political Perspectives on the Estonian Post-Conmiunist Transition. Edited by Maiju Lauristin and Peter Vilialemm with Karl E. Rosengren and Lennart Weibull, Tartu, Finland: Tartu University Press, 1997. 387 p.

20. Saideman M. S. TheDoniestic Sources of Disintegration// IGCC-PP 1995. No.

21. -38 p.

22. The Great Transition: Does Civil Society Development. Helps ExplainInstitutional Change since 1985? 41 p. Режим доступу до праці: www.eea-esem.com/files/papers/ ЕЕА.. ./Bruszt-Campos-Fidmiuc-Roland.pdf

23. WebsterA. J. Masters Candidate. University of Arizona. Homelands and hostility: measuring of nationalism. 1995. 66 p. Режим доступу до праці: http://www.dtic.mil/ cgibin/GetTRDoc?AD=ADA289989&Location=U2&doc=GetTRDoc.pdf

24. Wliite S. After Gorbachev. Cambridge University Press, 1993. 358 p.

Размещено на Allbest.ru