Національна еліта революційної доби в перших публікаціях очевидців Української революції 1917-1921 pp.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна еліта революційної доби в перших публікаціях очевидців Української революції 1917-1921 pp.

Майже дев'яносто п'ять років проминуло від березневих подій 1917 p., що започаткували Українську революцію. За цей період випущено сотні публікацій, присвячених різним аспектам історії цієї доби, в тому числі й ролі національної еліти в державотворчих процесах 1917-1921 pp.

Важливою складовою історіографії цієї проблеми є публікації біографічного характеру про представників національної еліти революційної доби та рецензії на них, видрукувані безпосередньо в ті роки. Проте цей пласт історіографічних джерел, присвячених ролі національної еліти в Українській революції 1917-1921 pp., нажаль, ще й досі грунтовно не проаналізований.

Перші спроби такого аналізу, не виходячи за рамки завдань власних наукових досліджень, здійснили С. Литвин, В. Капелюшний, В. Солдатенко[1].

Немає підстав не погодитись з твердженням С. Литвина, що ««репресовані» не так історією, як істориками події, а також окремі діячі, які відігравали нерідко переломну роль для України, залишаються, нажаль, досі не реабілітованими в сенсі політичному, суспільному, оскільки не є реабілітованими в сенсі науковому»[2,с.7]. Проте, дослідник грунтовно аналізує в своїй роботі лише праці післяреволюційного та наступних періодів історії України, а щодо публікацій власне революційної доби, то він їм дає лише побіжну поверхневу характеристику( це, зокрема, праці В. Кроліва, В. Блакитного (Елланського), які ми спробуємо проаналізувати нижче).

Дещо однобоко використовує публікації революційної доби В. Солдатенко, бо складається враження, що він аналізує серед них тільки ті (наприклад, «Відродження нації» В. Винниченка, «Винниченко проти Петлюри» (X., 1920) та ін.), що містять упереджену, однозначно негативну характеристику С. Петлюри, ігноруючи ті з перших публікацій, де, навпаки, міститься схвальна інформація про останнього[3,с.5-43].

Значно більше уваги першим публікаціям приділено в дослідженні В. Капелюшного. Так, автор наголошує, що «саме дослідження цієї групи літератури дає змогу ознайомитись зі «стартовими» характеристиками, що дозволяє прослідкувати як згодом наступники підтасовували факти з біографій під власні концепції, перебільшували або, навпаки, зменшували заслуги тогочи іншого політичного діяча. Серед таких публікацій є політичні портрети М. Грушевського, В. Винниченка, К. Левицького, М. Міхновського, С. Петлюри, П. Скоропадського та ін..»[4,с.83-84].

Дослідник зупиняє свою увагу на перших біографічних публікаціях революційної доби, зокрема Ю. Тищенка, Хв. Коломийченка, А. Маляревськош, В. Кроліва. Б. Магміта, а також до цієї групи відносить і брошуру М. Грушевського «Про Центральну Раду і Народних Міністрів» (К.,1918)[4,с.84].

Щодо останнього твердження, то дозволимо собі взяти його під сумнів, зробивши відразу два уточнення: по-перше, титульна сторінка оригіналу брошури свідчить, що в монографії В. Капелюшного допущена механічна помилка випущено слово «Рада», бо назва брошури насправді містить два слова «Рада»: «Про Центральну Раду і Раду Народних Міністрів»; по-друге, у вихідних даних в оригіналі публікації авторство не вказується, тому твердження В. Капелюшного, що це «брошура М. Грушевського» викликає сумнів[4,с.84]. Можливо дослідник чисто механічно приписав авторство публікації М. Грушевському, адже перша біографічна розвідка в брошурі присвячена саме йому[5,с.75--78]. До речі, про можливість саме механічної (технічної) помилки вченого щодо авторства вказаної брошури свідчить і той факт, що ні в монографії В. Капелюшного (К.,2003), ні в його дисертації (К.,2004) в переліку використаних джерел дослідження серед публікацій М. Грушевського ця брошура не називається.

Хто ж справжній автор цієї публікації, в якій вміщено біографії багатьох діячів Української Центральної Ради (за нашими підрахунками 17 нарисів. О.К.)1

Сама брошура складається з двох частин. В першій частині (С.3-74), яку можна назвати теоретичною, подається грунтовний виклад діяльності Центральної Ради від її створення й аж до кінця березня 1918 року. Можна припустити, що видання брошури приурочене саме річниці УЦР: «20 березоля по новому стилю Центральна Рада святкувала роковини свого існування... В чому ж сила Центральної Ради, в чому таємниця її живучості? В єдиному !Вона була і залишилась вищим органом об'єднаного українського народу»[5,с.73]. Другу ж частину (С.75-96) можна вважати додатком до першої, в ній подано стислі біографії тодішньої національної політичної еліти.

Закінчується виклад теоретичного матеріалу невідомим криптонімом «Ол. Ч-ий».[5,с.74]. Копітка робота, пов'язана з довгими пошуками розгадки авторства цієї важливої публікації революційної доби, нарешті увінчалась успіхом. Встановити авторство нам вдалося після грунтовного вивчення ще однієї монографії В. Капелюшного, присвяченої саме проблемі встановлення авторства в історіографії українських національно-визвольних змагань 1917-- 1921 рр.[6]. В «Таблиці псевдонімів та криптонімів дослідників українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.» знаходимо, що криптонімом Ол.Ч-ий підписував свої публікації О. Чалий-Куцяк[6,с.93]. До речі, саме під цим криптонімом була написана ним передмова до першого в умовах революції видання творів Т.Г. Шевченка під назвою «Маленький кобзарь» (М.,1917)[7,с.388]. Отже, саме О. Чалий-Куцяк, а не М. Грушевський, є автором першого своєрідного біографічного довідника «Про Центральну Раду і Раду Народних Міністрів», виданого безпосередньо в добу Української революції 1917-1921 рр.

Найбільше публікацій біографічного характеру, випущених в 1917-- 1921 pp., присвячено найпопулярнішим лідерам Української революції: М. Грушевсько му, В. Винниченку, С. Петлюрі, П. Скоропадському.

Крім біографічного нарису про М. Грушевського, надрукованого в брошурі О. Чалого-Куцяка, де він характеризується таким, що «як історик, як політичний діяч і як найкращий син свого народу. Гру шевський стоїть в ряді великих людей Європи»[5,с.78], лідеру Центральної Ради присвячено було вже в 1917 р. окрему брошуру, яка так і називалась «Михайло Грушевський голова Української Центральної Ради»[8]. На багатому фактичному і аналітичному матеріалі в публікації висвітлювався життєвий та творчий шлях М. Грушевського, але головну увагу було звернуто саме на його політичну діяльність як лідера УЦР. Слід зазначити, що ця публікація отримала певний резонанс, свідченням чого є позитивна рецензія на неї, написана комісаром Холмської губернії, директором Департаменту внутрішніх справ при Генеральному Секретаріаті Центральної Ради К. Лоським. Рецензент констатує: «можна бути певним, що випущена товариством «Криниця» біографія М.С. Грушевського зацікавить все українське громадянство. ... Вони дізнаються, що за порівнюючи короткий час можна зробити одній людині стільки, скільки не зроблять іноді і десяток інших людей; ціле життя праця невтомна з блискучими наслідками на науковому полі. Біографію написано коротко, але з фактичного боку досить повно» [9].

Проте, не всі тогочасні публікації про діяльність М. Грушевського носили схвальний характер. Свідченням цього є, наприклад, окрема брошура, видана у 1917 р. професором І. Линниченком[10], в якій він полемізував щодо історичних і національних поглядів М. Грушевського та стосовно самої можливості існування Української держави (за термінологією І. Линниченка Малоросії) навіть на засадах федерації чи автономії, позаяк уважав її штучним, уявним витвором, який руйнує єдність Російської держави у добу Світової війни. Щодо української політичної еліти, в тому числі й М. Грушевського, то І. Линниченко наголошував, що ці «вузько-місцеві патріоти нездатні розуміти значення нації, національної єдності, необхідності тепер, більш ніж коли небудь, єдиної руської держави»[10,с.38].

Великий інтерес у сучасників викликала і діяльність В. Винниченка. До перших спроб короткого узагальнення його громадсько-політичної та літературної діяльності слід віднести брошуру Ю. Тищенка, партійного однодумця, під промовистою назвою «Хто такий Винниченко» [11]. Написана вона тенденційно і нагадує собою стиль більшовицької публіцистики. Автор робить висновок, що «протягом всього періоду життя далекими були для Винниченка особисті інтереси: в свободі українського працюючого люду він бачив свою свободу, в його щасті бачив своє щастя»[11,с.15-16].

Ця публікація не залишила байдужими ні пересічних громадян, ні тогочасних українських діячів. Про це красномовно свідчить рецензія Хв. Коломийченка в журналі «Шлях», в якій рецензент констатує , що «подавати до відома широкого громадянства відомості про визначних діячів річ потрібна. Однак подавати такі біографічні нариси, якого подав Юр. Тищенко про Винниченка, зовсім не варто. З цього нарису ми не можемо навіть уявити постаті і значіння тої людини, котра в життю українською народу відіграла не абияку роль. Замість єлейних сентиментальних авторських міркувань та невдалих теоретичних висновків з них, краще було б подати хоч недовгі, але добрі, справжні відомості про того, біографію котрого пишеш. Замість підтасовки фактів, задля можливості зробити потрібний для автора висновок, краще було б подати факти такими, якими вони справді є. Наприклад, Юр. Тищенко зовсім не згадав про Винниченка, як про співробітника з певного напрямку «Украинской жизни» (на моск. мові), як про співробітника взагалі в московських органах,тобто як про людину, що довший час лила воду на чуже, на московське колесо. He згадав він і про вузьку партійність цього бувшого політичного діяча, котра, звісно, затемнювала світогляд і псувала напрямок його діяльності. He згадав також про повну хиткості політику Винниченка вже в часи революції і т.д., і т.д. Книжечка Юр. Тищенка написана цілком тенденційно і правдивої вартості не має»[12,с.62].

В іншій рецензії, написаній М. Зеровим, наголошується, що брошура «являє з себе популярну апологію Винниченка, як щиро-демократичного діяча. Взагалі Ю. Тищенко надто багато говорить від себе і говорить в такому наївно-панегіричному тоні, що читачеві стає ніяково. Без сумніву було б краще, коли б автор поступився цим своїм тоном, а зате навів би більше промовистих фактів»[13,с.401]. Отже, як бачимо, думки рецензентів співзвучні.

Однак найбільша кількість публікацій революційної доби присвячена С. Петлюрі. Слід зазначити, що саме на прикладі публікацій про С. Петлюру можна простежити еволюцію поглядів і відходів авторів в бік фальсифікації. Так, в перших біографічних виданнях про С. Петлюру об'єктивно висвітлюється його життєвий шлях та політична кар'єра[14]. У вступному слові до книги

В. Кроліва «Український народний герой Симон Петлюра» знаходимо пророчі слова, що не втратили ще й зараз своєї актуальності: «Чи ж зумієш ти. Народе Український, оцінити все, що вже зроблено ним для щастя Рідного Краю, чи ж зумієш ти віддячити своєму ліпшому Синові за всю його надлюдську працю для твого добра?» [15].

Але згодом виходять друком публікації з першими фальсифікаціями, штампами, міфами [16], які, на жаль, ще й зараз перекочовують з публікації в публікацію. Першими до інсинуацій та зумисних перекручень щодо діяльності С.Петлюри вдалися більшовицькі автори, а згодом В.Винниченко. До брошури «Винниченко проти Петлюри» було включено статті В. Винниченка та деяких його однодумців із зарубіжних українських комуністичних партій і груп проти тодішнього керівника Директорії С. Петлюри. В кінці 1920 р. у Відні виходить тритомне видання В. Винниченка «Відродження нації». Досить чітко, на нашу думку, оцінює позицію В. Винниченка при подачі ним характеристики С. Петлюри у «Відродженні нації», а потім і у «Заповіті борцям за визволення» М. Жулинський: «Очевидно, що в цій суціль негативній оцінці політичної діяльності і особи Симона Петлюри слід вбачати особисте несприйняття Винниченком Петлюри, якому доля дарувала більшу славу... .»[17,с. 124]. Щодо названих праць В. Винниченка, то, попри його партійно-політичну заангажованість, в них вміщено чимало цінного фактичного, аналітичного матеріалу і документів, які дозволяють глибоко зануритись у вивчення українських державотворчих процесів досліджуваного періоду.

He обминули увагою автори перших публікацій революційної доби і гетьмана П. Скоропадського. Причому уже в роки Української революції 1917-1921 рр. в історіографії почали формуватись два непримиренних напрямки, які і до сьогодні поділяють істориків на два табори: гетьманський і антигетьманський. До першого табору, наприклад, слід віднести брошуру О. Маляревського, а також статті В. Липинського (Правобсрсжця). надруковані ще в 1918 р[18]. Представники антигетьманського напрямку вже в революційну добу наголошували на цілковитій контрреволюційній спрямованості Гетьманату П. Скоропадського. Так, П. Христюкще в 1921 р. писав, що «гетьманщина це найчорніша, найгіршого гатунку німецько-російська буржуазно-поміщицька реакція, яку необхідно за всяку ціну поборювати» [19]. He може не дивувати й характеристика В. Винниченком П. Скоропадського, якого він назвав «підставною, нікчемною фігурою, манекеном і декорацією, за якою стояв німецький генерал та його воля, бажання, інтереси й розпорядження» [20,с.26]. Як бачимо, ці характеристики є далекими від об'єктивності. Серію публікацій було випущено в роки Української революції 1917-- 1921 pp. і стосовно лідерів ЗУНР[21]. Досить змістовним є також видання. В. Тимошевського «Історія української влади», де стисло подається загальна характеристика української державності доби Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР та лідерів національного проводу [22]. Крім цього, в роки Української революції 1917-1921 pp. випущено також перші публікації, присвячені яскравим представникам тодішньої військової, дипломатичної національної еліти, духовному проводу, кооператорам, науковцям, освітянам тощо. Нажаль, цей пласт літератури вивчений ще досить поверхнево, на рівні бібліографії, а тому на часі є грунтовне його вивчення і історіографічне осмислення.

Список використаних джерел

національний еліта історіографічний

1. Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана / Сергій Литвин. K.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. -640 с.; Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національновизвольних змагань (1917-1921 р р.) /Валерій Капелюшний. -K.: 0лан,2003. 608 с.; Солдатенко В.Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби / Валерій Солдатенко. K.: Світогляд,2007. 621 с. та ін.

2. Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана / Сергій Литвин. K.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001.

З .Солдатенко В.Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби /Валерій Солдатенко. -K.: Світогляд,2007.

4. Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917-1921 pp.) / Валерій Капелюшний. -K.: 0лан,2003.

5. Про Центральну Раду і Раду Народних Міністрів. K.,1918.

6. Капелюшний В. Замасковані імена: псевдоніми і криптоніми та проблема атрибуції авторства в історіографії українських національно-визвольних змагань 1917-1921 pp. /Валерій Капелюшний. K.: Нора-Прінт, 2001. 103 с.

7. Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХУІ -XX ст.) /О.І.Дей. -K.: Наукова думка, 1969.

8. Михайло Грушевський голова Української Центральної Ради. K.,1917. 32 с.

9. ЛоськийК.В. Рецензія: Михайло Грушевський-голова Української Центральної Ради.-К,1917.-32 с. //Книгар. 1918.-№7. -С.401--402.

10. Линниченко И.А. Малорусский вопрос и автономия Малороссии: Открытое письмо проф. М. Грушевскому. Петроград-Одесса,1917. 40 с.

11. Тищенко Ю. Хто такий Винниченко: Біограф, нарис. -К.,1917. -16 с.

12. Коломийченко Хв. Рецензія: Юр.Тищенко. Хто такий Винниченко? Біограф, нарис. К,1917, 16 с.//Шлях. -1918. 4.2.

ІЗ.Зеров М. Рецезія: Юр. Тищенко. Хто такий Винниченко? Біограф.нарис. -К,1917,16 с. //Книгар. -1918. -№7.

14. Симон Петлюра -його життя і праця. -К.:Відродження,1918. -16 с.; Петлюра Симон Головний Отаман військ УНР. Вінниця: Міністерство Преси й Пропаганди УНР, 1919.-8 с.; Королів В. (В.Старий). Український народний герой Симон Петлюра.Київ-Прага: Час,1919. -40 с. та ін.

15. Королів В. (В.Старий). Український народний герой Симон Петлюра. КиївПрага: Час,1919.

16. Красний М. Правда про петлюрівські брехні. X.: Всеукр.вид-воД920. 8 с.; Як Петлюра продавав Україну. X.: Всеукр. вид-во, 1920. 12 с.; Винниченко проти Петлюри: Зб. статей. -X.: Всеукр. вид-во,1920. -44 с. та ін.

17. Жулинський М. Голгофа українця Володимира Винниченка // Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. К., 1991.

18. Маляревский А. П.Скоропадский гетман Всея Украины. Биографический очерк, составленный А.Маляревским. К. Державна друкарня,1918. 24 с.; Правобережець. Внутрішнє і міжнародне становище Вкраїни // Полтавський кооператор. Полтава, 1918. №1. -C .7-10; його ж. Гетьманська держава і Народна Республіка // Полтавський кооператор. Полтава,1918. №6. С.3-6 та ін.

19. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. Відень, 1921. -Ч.З.

20. Винниченко В. Відродження нації. Відень, 1920. Ч.З.

21. Магміт Б. Сучасні українські політики. І. На вершинах політичного проводу (Спроба характеристики посла Костя Левицького). Київ-Львів: Вид-во «Політична б-ка»,1917. 32 с.; Коломийченко Хв. Юліан Романчук і Кость Левицький // Шлях. 1918. -4.1. С.54-59; Чубатий М. Державний лад на Західній області Української Народної Республіки. Львів, 1921. 40 с. та ін.

22. Тимошевський В. Історія української влади 1917-1919. -Відень-Київ,1920. - 32 с.

Размещено на Allbest.ru