Політика "воєнного комунізму" і українське селянство, 1919 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 94(477):321.64”1919”+323.22+332.32

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ПОЛІТИКА “ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ” І УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО, 1919 Р.

Михайличенко Дмитро Юрійович

Спеціальність - 07.00.01 - історія України

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Рибалка Іван Климентійович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Лантух Валерій Васильович,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна (м. Харків), професор

кафедри історії Росії історичного факультету

кандидат історичних наук, доцент

Яцюк Микола Володимирович,

Харківська державна академія

міського господарства (м. Харків), доцент кафедри історії України

Провідна установа - Інститут історії України НАН України (відділ історії Української революції 1917 - 1921 рр.), м. Київ

Захист відбудеться “24” січня 2003 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія IV-65).

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “17” грудня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Комуністична програма перетворень суспільства передбачала радикальні зміни у сільському господарстві. Експропріація земельної власності та створення промислових армій, “зокрема, для землеробства”, задекларовані “Маніфестом Комуністичної партії”, означали радикальну зміну як господарства, так і вікової культури та побуту селянства. Дійсно, перетворення, що супроводжувалися швидкими, “шоковими” змінами форм господарювання і форм власності, часто суперечили інтересам широких мас населення, що породило масові антирадянські рухи, які протистояли радянській владі в громадянській війні.

Такий розвиток подій мав місце і в Україні, де, зважаючи на особливості національної та соціальної структури суспільства, повстанський рух селянства був особливо значущим чинником Української революції 1917 - 1921 рр. В 1919 році його розвиток був безпосередньо пов'язаний зі здійсненням так званої політики “воєнного комунізму”. Отже, мова йде про один з ключових чинників, дослідження якого є необхідним для розуміння переломної для України доби визвольних змагань початку минулого сторіччя, і що його дослідження було суттєво ускладнено низкою міфологем та стереотипів радянської історіографії. Слід додати, що дослідження масових народних рухів під час кардинальних змін у суспільстві є одним з найактуальніших та провідних напрямків сучасного суспільствознавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії України історичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, як складова частина наукової програми кафедри “Політична та соціально-економічна історія України ХХ століття”.

Хронологічні рамки дослідження обмежені січнем - серпнем 1919 року, тобто часом існування так званої другої радянської республіки в Україні в роки революції та громадянської війни.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності теми та ступенем її наукової розробки. Метою роботи є дослідження впливу здійснення політики “воєнного комунізму” на становище українського селянства, суспільно-політичну ситуацію на селі та розвиток антирадянського селянського руху в Україні.

Виходячи з поставленої мети, можна визначити такі завдання дослідження:

1) всебічно проаналізувати стан джерельної бази дослідження та оцінити рівень наукової розробки теми в історіографії, визначивши питання, що потребують дослідження, перш за все з точки зору їх наукової та політичної актуальності для сучасної України;

2) розглянути зміст, спрямованість та здійснення політики “воєнного комунізму” на селі;

3) дослідити вплив здійснення політики “воєнного комунізму” на розвиток антирадянського селянського руху в Україні, визначити його програму, ідеологію, політичне структурування, основні форми та динаміку, періодизацію;

4) визначити значення селянського руху в Україні в 1919 р.

Об'єктом дослідження є політика “воєнного комунізму” та селянство України.

Предметом дослідження є здійснення політики “воєнного комунізму” на селі та пов'язаний з цим розвиток антирадянського селянського руху в Україні.

Методи дослідження. У роботі використані як загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, формально-типологічний) так і спеціальні методи історичного дослідження: історико-генетичний, діахронний, історико-порівняльний, синхронний, методи типологізації та періодизації, а також, елементи системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Зокрема, сукупність заходів радянської політики стосовно селянства та їх реалізацію розглянуто як цілісну систему; історико-генетичний та структурно-функціональний методи дослідження використано для визначення природи політики “воєнного комунізму” на селі, для аналізу системи влади в Україні. Синхронний та діахронний методи застосовувались для з'ясування загального та відмінного у запровадженні політики “воєнного комунізму” в РСФРР та УСРР, дослідження історичних умов цього процесу. Було надано періодизацію розвитку селянського руху в Україні в 1919 році, типологізовано його прояви. Розглянуто місце селянського руху в більш широкому контексті військово-політичної ситуації в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- у роботі дістало подальшого розвитку вивчення ролі ідеологічних та економічних чинників формування та здійснення політики “воєнного комунізму” в Україні;

- виявлено та досліджено нові аспекти здійснення політики “воєнного комунізму” в українському селі, які є чинниками розвитку селянського руху: процес розкладу радянських інституцій влади, особливості здійснення продовольчої політики;

- подальшого розвитку дістало дослідження механізмів встановлення комуністичної диктатури в Україні;

- проаналізовано соціальну структуру українського селянства, що дозволило сформувати оновлений підхід до визначення соціальної бази селянського руху;

- вперше у вітчизняній історіографії здійснено комплексне дослідження селянського руху в 1919 році в загальноукраїнському масштабі як цілісного та самостійного чинника суспільно-політичної ситуації в межах всіх його проявів, а не лише збройного повстанства;

- розроблено наукову періодизацію розвитку селянського руху в Україні в 1919 році, здійснено спробу аналізу його динаміки, дослідження впливу політики “воєнного комунізму” на соціально-психологічні аспекти розвитку селянського руху.

Практичне значення дисертації визначається можливістю широкого використання її результатів у монографіях та узагальнюючих працях, присвячених новітній історії України, проблемам політичної та соціальної історії України, добі української національної революції; при підготовці загальних і спеціальних лекційних курсів з вітчизняної історії та історії громадянської війни.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення на засіданнях кафедри історії України Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Основні результати дослідження були опубліковані в шести наукових статтях та доповідалися на ІІІ-х наукових читаннях присвячених пам'яті проф. С. М. Королівського “Громадянська війна: проблеми державотворення України” (Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2001 р.), на 55-й науковій конференції молодих вчених (ІІ Каразинські читання) (Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2002 р.) та на Міжнародній конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, СНУ ім. В. Даля, 2002 р.).

Структуру дисертації підпорядковано меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (203 сторінок), списку використаних джерел та літератури, що складається з 403 найменувань; 6 графіків та 12 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

воєнний комунізм селянський повстанський

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначені його мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення розробки проблеми, окреслено ступінь апробації результатів роботи.

В розділі І - “Історіографія і джерелознавчий огляд проблеми” - проаналізовано використані в роботі джерела, стан дослідження проблеми в історіографії та його провідні етапи. Висвітлюється стан наукової розробки проблеми за радянської доби та в історіографії діаспори, аналізується сучасний стан вивчення теми і визначаються питання, що потребують подальшого дослідження.

Праці, що справляли концептуальний вплив на дослідження теми з'являються вже в ході запровадження політики “воєнного комунізму”. В низці робіт і статей діячів держави та партії , радянських публіцистів, розробляються теоретичні засади здійснення політики “воєнного комунізму” на селі, визначається проблема ставлення до так званої дрібної буржуазії, перш за все, селянства. Було висловлено думку про ворожість селянства соціалістичним перетворенням. Заперечувався руйнівний вплив радянської економічної політики на народне господарство.

Селянські повстання більшовицька ідеологія зустріла висуненням гасел переборення “класового опору” сільської буржуазії, концептуального значення набуває поділ селянства на класові категорії, висувається провідне для даної теми методологічне визначення щодо опозиційних рухів в селянському середовищі - “антирадянський куркульський бандитизм”. Термін “радянська влада” стає синонімом диктатури РКП(б). Глибоку розробку та теоретичний аналіз питання розвитку селянського руху в його зв'язку зі здійсненням політики “воєнного комунізму” в 1919 році в Україні було здійснено Х.Г. Раковським . В 1918 - 1920 рр. було сформовано концептуальні засади радянської історіографії селянського питання в добу громадянської війни, що були розвинуті в подальші роки.

В історіографії 1920-х рр. широкого визнання набуває висловлена в звернені V конференції КП(б)У “Про бандитизм і боротьбу з ним” (1920 р.) думка, що “тодішній бандитизм був повстанням єдиного політично села проти робітничого і комуністичного міста” . Дослідниками визнається, що в формуванні ворожої до радянської влади позиції селянства вирішальну роль зіграли “перегини” в аграрній політиці радянської влади в 1919 р., що формували селянський повстанський рух з широкою соціальною базою.

Початок 1930-х - перша половина 1950-х рр. - новий етап в радянській історіографії. Зокрема, в роботах цього періоду особливо підкреслювалося існування в українському селі потужного куркульського прошарку і значного майнового розшарування всередині селянства . Куркульство, його інтереси та політичні прагнення визнаються за провідну ідеологічну, організаційну та політичну силу повстанства .

З другої половини 1950-х рр. розпочався третій етап у розвитку української радянської історіографії. Кількісно і якісно зростає тематика досліджень, виходить велика кількість колективних і індивідуальних монографій. Зокрема, досліджується утвердження радянської влади в Україні, її аграрна політика, створення радянських і колективних господарств, діяльність продзагонів і комітетів бідноти, проблеми змісту та характеру політики “воєнного комунізму” . Частково відновлюються характерні для української радянської історіографії 1920-х рр. більш об'єктивні погляди на здійснення радянської політики в українському селі в 1919 р., зокрема, визнається помилковою спроба прискореної колективізації сільського господарства, часткової відмови від широкого зрівняльного розподілу поміщицького землеволодіння.

Історіографію діаспори необхідно розділити на два хронологічних та концептуальних етапи досліджень.

Перший етап (1920-ті - 1930-ті рр.) був пов'язаним з народницько-соціалістичною школою в українській історіографії, теоретичні підвалини якої характеризуються ототожненням соціального та національного поневолення, абсолютизацією соціальної революції як універсального засобу політичного, соціального та національного визволення, обмеженим ставленням до “дрібнобуржуазного”, “хуторянського” селянського повстанства, що в ньому вбачався лише засіб для досягнення цілей соціальної революції на тлі боротьби, що її вів сформований політичними партіями уряд УНР . Другий, що набув розвитку з кінця 1930-х рр. пов'язаний з правими політичними течіями, визначенням ролі державності в житті народу. Зокрема, в працях Д. Донцова , що вийшов за межі вузької класової методології та абсолютизації соціальних питань, проводиться рішучий поділ між українською та російською революціями, що були різними за цілями та характером. Автор вбачає в селянському повстанстві український національний рух, ставить питання про причини невідповідної політичної реалізації селянського повстанства національною елітою. Висловлені Д. Донцовим погляди набули розвитку в історіографії діаспори.

Переглядом усталених в радянській історіографії ідеологічних схем історичного розвитку України відзначається історіографія доби перебудови та новітня українська історіографія.

Так, В.Ф. Верстюком було поставлено питання про визначення політики “воєнного комунізму” не як суто економічної політики, а як політики “що вбирала всю гаму економічних, політичних та ідеологічних акцій комуністичної партії і радянського уряду, які проводилися з метою встановлення і зміцнення диктатури пролетаріату в країні, де близько 80 % населення складало селянство” . Ставиться питання про безпосередній зв'язок між застосуванням заходів політики “воєнного комунізму”, що суперечили інтересам селянства, і розвитком повстанського руху; розкривається механізм типово подібних військово-політичних криз в Росії влітку - восени 1918 р. та навесні - влітку 1919 р. в Україні. Ставиться питання про відповідальність більшовиків за розпалювання громадянської війни, відтворюється історичне ставлення РКП(б)-КП(б)У до так званої “дрібної буржуазії” як до апріорі визначеного класового ворога.

Інтегральне дослідження політики “воєнного комунізму” в Україні, що спирається на новітню теоретико-методологічну базу було здійснено в низці праць С.В. Кульчицького, де проведено її глибокий концептуальний аналіз . Новітні розробки українських науковців розкривають маловідомі або замовчувані сторінки громадянської війни, досліджують проблемні питання, зокрема, участі українських політичних партій в селянському повстанському русі; діяльності окремих повстанських формувань тощо .

Проте, запровадження політики радянської влади в українському селі в 1919 р. залишається вивченим недостатньо. Бракує узагальнюючих досліджень. Увага дослідників продовжує концентруватися на політиці радянського уряду та Директорії УНР, вивченню ж суспільства і суспільно-політичних рухів, що, власне, і складають ґрунт для діяльності політичних сил та урядів, приділяється порівняно мало уваги. Недостатньо роздробленою є проблема співвідношення класово та національно-політичних сил, залишаються несинтезованими концептуальні досягнення української історіографії діаспори.

Джерельна база дослідження формується з наступних груп джерел: роботи провідних діячів комуністичної партії і радянської держави, збірники документів, статистичні збірки, архівні матеріали, преса, мемуарна література. На жаль, підбір документів в документальних виданнях радянської доби мав за мету створення виключно позитивного образу радянської політики на селі і практично не включав документів, що неупереджено висвітлювали б селянський рух. Архівні матеріали включають документи органів радянської влади, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО) та державних обласних архівах. Це фонди центральних органів влади УСРР, губернських, повітових, волосних, селищних рад та їх відділів, комбідів, фонди громадських, зокрема, кооперативних, організацій. Окремий інтерес становлять документи правлячої партії - КП(б)У та партії УПСР боротьбистів (Ф. 43), що містяться в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО). В роботі використано матеріали ЦК РКП(б), копії яких зберігаються в Ф. 57 ЦДАГО. Історичні та публіцистичні роботи учасників подій, керівників партійного та державного апарату, преса становлять окрему групу джерел, що висвітлюють концептуальний розвиток політики радянського уряду. Мемуарна література теж має важливе значення для дослідження згаданих питань.

Розділ ІІ. “Формування та зміст політики “воєнного комунізму” в Україні”. Заходи економічної політики радянського уряду мали ідеократичний характер і базувалися на сформульованому В. І. Леніним розуміння природи соціалістичної формації. В повному обсязі принципи економічної політики, спрямовані на одержавлення виробництва і недопущення існування незалежних форм господарювання мали бути застосованими і в сільському господарстві, зокрема, саме таку мету переслідувала і продовольча політика. Наприкінці 1918 - на початку 1919 рр. відбувається подальша радикалізація політики уряду РСФРР. В центр поземельних відносин замість дрібного індивідуального господарства ставилася нова тріада господарчих форм на селі - комуна, артіль, радгосп.

Політика радянської влади в Україні не була продовженням політики, що відбувалася в 1917 - 1918 рр., а була цілком пов'язаною з внутрішньополітичним курсом уряду РСФРР. Становище КП(б)У характеризувалося обмеженістю її соціальної бази в Україні, особливо на селі. Пануюча партія свідомо не йшла на коаліцію з іншими лівими партіями, домагаючись “свободи рук” у впровадженні політики “воєнного комунізму” в Україні, здійснення якої мало спиратися, перш за все, на силові методи та однопартійну політичну диктатуру.

Продовольча політика радянського уряду в Україні передбачала поєднання заходів адміністративного та економічного характеру задля штучного утримання низьких цін на продовольство. Політика Наркомпроду УСРР швидко розгорнулася в комплекс дій по охопленню господарства країни системою державних монополій як на продовольчі, так і на товари широкого вжитку. Ці заходи здійснювалися за несприятливих економічних умов, пов'язаних зі згортанням товарного виробництва в сільському господарстві та суттєвим недобором зернових. Зміни в продовольчому балансі поєднувалися з наявною нестачею державних товарних фондів для здійснення товарообміну з селом. Продовольча політика безпосередньо спричиняла погіршення продовольчого становища. Характерна риса її здійснення в Україні - поєднання адміністративно-економічних методів з прямими реквізиціями продовольства, фактична відмова від дієвого співробітництва з українською кооперацією, призвели до дестабілізації економічного становища, зростання “тіньового” обігу на пов'язаних з сільським господарством товарних ринках. Спостерігається зростання пасивного опору з боку радянських інституцій - рад, громадських та господарських організацій, а зростання повстанського руху в квітні - травні 1919 р. призвело до зриву плану хлібозаготівель.

Аграрна політика на початку 1919 р. передбачала фактичну відмову від здійснення зрівняльного розподілу землі між селянами на користь створення державного сектору в сільському господарстві та прискореної колективізації при ігноруванні інтересів селян, дискримінуванні їх за соціально-класовою ознакою. Створені комуни та радгоспи, як правило, були нежиттєздатними та економічно неефективними, негативно сприймалися селянами.

Часткові поступки селянству уряд УСРР розпочинає в квітні 1919 р., під безпосереднім тиском ЦК РКП(б), що настійливо домагався від РНК УСРР дотримання проголошеної на VIII з'їзді РКП(б) в березні 1919 р. лінії на союз з середнім селянством. Найбільш відчутні поступки селянству здійснювалися в аграрному питанні. Наркомзем переходить до концепції “поступової” колективізації.

У дисертації досліджується дієздатність апарату державної влади та ефективність адміністрування під час здійснення політики “воєнного комунізму” та вплив цих чинників на становище селянства. Робиться висновок, що передумовами розвитку деструктивних процесів слід вважати як докорінні зміни в господарстві, так і політичні механізми їх впровадження. Виділяється три аспекти проблеми: це розклад низових органів влади - рад і комбідів, та партійних осередків; корупційні явища в продовольчих організаціях; формування національно-корпоративних груп в державному апараті. Систематичні розпуски опозиційних рад та політичні репресії призводили до остаточного зникнення відповідальності владних інституцій перед громадянами, до появи штучного, призначеного складу виборних органів влади, що в ньому активну участь брали різного роду призначенці, люмпени, авантюристи. Аналогічним було становище в комбідах, міліції, партійних осередках. Як свідчить аналіз джерел, практично у всіх регіонах України пияцтво, “реквізиції”, довільне використання службового становища, безвідповідальність посадових осіб були буденним явищем; органи влади не були здатні ефективно виконувати свої функції. Незбалансованість твердих цін і державних товарних фондів для їх покриття та жорсткий адміністративний примус на всіх етапах здійснення хлібозаготівель супроводжувалися розвитком “чорного” ринку монополізованих продуктів, в тому числі і у вигляді операцій з досить великими товарними партіями хліба за участю співробітників продовольчих організацій. Діяльність продовольчих організацій була вкрай погано організована та керована. Незаконні операції з хлібом, продовольством та товарними і фінансовими фондами, що обслуговували здійснення державної хлібної монополії в 1919-му році широко охопили центральні та місцеві продовольчі установи і органи влади, гостро відбиваючись на настроях селян. В цілому, розклад радянських органів влади, що набув в 1919 році в Україні масового та системного характеру, відігравав роль самостійного чинника, що сприяв дискредитації радянського уряду в очах селянства та розвитку антирадянського повстанського руху.

У розділі ІІІ “Селянський рух опору політиці “воєнного комунізму”, (січень - серпень 1919 р.)” розглядаються соціально-економічні передумови розвитку селянського руху. Українське село було пов'язано спільністю інтересів і відносинами взаємодопомоги. У розділі знаходить своє підтвердження теза про “трудовий” характер селянського господарства України, про його значну соціальну однорідність та про загальноселянський характер опору політиці радянської влади.

Аналіз джерел свідчить про необізнаність селянства на початку 1919 р. з програмою і реальними намірами більшовицького уряду. Селяни не сприймали “класової” політики, неоднозначним було розуміння продовольчої проблеми; найбільш гостре неприйняття зустрічала колективізація. Підкреслюється занепокоєність селян діями проти Православної Церкви; загострювало становище на селі ігнорування представниками радянської влади, а часто і відверте знущання, над національними почуттями селян. Селянство було відсунутим від процесу вироблення політики. Вже в кінці січня - лютому 1919 р. на територіях, де було сформовано радянський державний апарат, зростає політична напруга, авторитет більшовиків у низових радах падає, підвищується вплив лівих есерівських течій: боротьбистів, борбистів; як наслідок, систематичного характеру набувають “чистки” рад більшовицьким режимом.

Починаючи з березня 1919 р., коли відбувалося активне запровадження заходів політики “воєнного комунізму”, відзначається поширення радикально опозиційних настроїв щодо провідних заходів політики КП(б)У. Політична ситуація на селі швидко змінюється. Нав'язування політики “воєнного комунізму” розглядалося селянством в національному контексті, вона сприймалася селянством не лише як чужа їх економічним інтересам, але й як така, що нав'язується ззовні. Березень - квітень 1919 р. були в Україні переломним періодом: відбувалася активізація повстанського руху.

Зважаючи на втрату комуністами політичної підтримки на селі та подальше розгортання селянського руху опору, партизанські з'єднання, переформовані на регулярні частини Червоної армії в УСРР, ставали теж чинником дестабілізації радянської влади в Україні. Широко підтриманий виступ 6-ї дивізії, очолений М. Григор'євим, що розпочався 9 травня та співпав з активізацією інших повстанських формувань, викликав глибоку військово-політичну кризу в УСРР, поставив радянський режим на межу повалення, він мав характер загальнонародного повстання проти більшовиків в Україні, провідною силою якого виступило селянство. Як наслідок кризи, більшовицький уряд було позбавлено можливості вести активні наступальні дії на зовнішніх, та “внутрішньому”, спрямованому на збройне придушення опору політиці “воєнного комунізму”, фронтах.

Визнавши величезну військово-політичну вагу селянського повстанського руху в Україні, ЦК КП(б)У провідну ставку робив на його силове придушення. Здійснені в червні - серпні масштабні каральні операції не призвели до остаточного придушення збройного повстанства; збройне протистояння урядових військ та повстанців охопило всю Україну. Відбувалося подальше погіршення настроїв у Червоній армії. Повстанці створювали стійкі та організовані військово-політичні структури, що організовували опір та утворювали систему влади на місцях. Але характерною особливістю руху залишалися локалізм та програмна обмеженість; повстанство не отримало достатніх об'єднуючих чинників. Вплив українських політичних партій в селянському русі залишався порівняно невеликим.

У висновках підкреслюється , що змістом політики “воєнного комунізму” в українському селі в 1919 році було включення села до процесу прискореної побудови соціалістичної економіки. Два напрямки: перетворення аграрної економіки на соціалістичних засадах та засоби політичного забезпечення цього процесу складали сутність явища, визначеного як політика “воєнного комунізму” в сільському господарстві. Здійснення політики “воєнного комунізму в Україні відповідало названим рисам; її характерними особливостями, зокрема, були поєднання адміністративних та економічних заходів в продовольчій політиці та намагання негайно сформувати державний сектор в сільському господарстві. Безпосереднім наслідком політики “воєнного комунізму” був розвиток селянського повстанського руху.

Соціальною основою руху опору були широкі верстви українського селянства. Виразно простежується генетичний зв'язок селянського руху опору в Україні в 1919 році з селянським рухом, що розвивався в 1918 році. Для селянського руху в 1919 році були характерними політичні, економічні та збройні форми протесту.

Боротьба селянства мала виразну національно-визвольну спрямованість. Спостерігається тенденція щодо трансформування протестних гасел, об'єктивно викликаних несприйняттям селянством політики “воєнного комунізму”, у вимоги національно-визвольного характеру. Селянський рух в Україні не може розглядатися як регіональний різновид селянських повстань та заворушень, що охопили РСФРР в 1918 - 1919 рр., він має відмінну природу, що визначається наявністю національно-визвольної мотивації та цілей боротьби.

Запропоновано наступну періодизацію селянського руху в Україні в 1919 році, що спирається на типологізацію переважаючих форм боротьби селянства.

o січень - лютий 1919 р.: встановлення радянської влади в Україні (переважно на Лівобережжі), легальна політична боротьба в радах;

o березень - квітень 1919 р.: активне запровадження політики “воєнного комунізму” на селі, розгортання збройного руху опору селянства, відновлення отаманщини;

o травень 1919 р.: григор'євське збройне повстання, військово-політична криза в УСРР, що спричинилася до зміни військово-політичної ситуації в регіоні;

o червень - серпень 1919 р.: розгортання всеосяжної національно-визвольної війни селянства проти комуністичної диктатури.

В 1919 році військово-політичний потенціал селянського руху дозволяв йому грати роль вирішального чинника в боротьбі за владу в Україні.

Селянський рух в 1919 році розвивався в умовах слабкості та нерозвиненості політичної системи в Україні; в політичному спектрі домінували радикальні партії лівого спрямування, що незважаючи на існування сформованих в селянському середовищі уявлень про прийнятний народом соціальний та політичний устрій орієнтувалися на беззаперечний пріоритет завдань соціальної революції над національними інтересами та волевиявленням селянства.

Селянський рух в Україні в 1919 році склав основу для масової боротьби українського народу проти антинародної диктатури КП(б)У та нав'язаної нею політики “воєнного комунізму” за національне та соціальне визволення України.

ПРАЦІ, ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Михайличенко Д.Ю Законодавче оформлення політики "воєнного комунізму", 1919 р. // Вісник Харківського державного університету. № 441. (Сер. Історія. Вип. 31). - Х., 1999. - С. 165 - 174.

2. Михайличенко Д.Ю. Продовольча політика радянської влади в Україні і її здійснення в січні - серпні 1919 р. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 485, сер. Історія. - Вип. 32. - Х., 2000. - С. 122 - 131.

3. Михайличенко Д.Ю. Селянський рух опору політиці "воєнного комунізму" в Україні, січень - серпень 1919 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Зб. наукових праць. - Вип. V. - Х., 2000. - С. 189 - 191.

4. Михайличенко Д.Ю. До періодизації розвитку селянського руху в Україні (1919 р.). // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали наукової конференції (17 - 18 травня 2002 р.). Новітня історія України. - Луганськ, 2002. - С. 136 - 139.

5. Михайличенко Д.Ю. Селянський повстанський рух в Україні та проблема його політичної реалізації (січень - серпень 1919 р.). // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія" / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2002. - Вип. 9. - С. 111 - 120.

6. Михайличенко Д.Ю. Травнева військово-політична криза в УСРР, 1919 р. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 556, сер. історія України. - Вип. 5. - Х., 2002. - С. 130 - 138.

АНОТАЦІЯ

Михайличенко Д.Ю. Політика “воєнного комунізму” та українське селянство, 1919 р. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2002.

У дисертації досліджено вплив політики “воєнного комунізму”, що її здійснював радянський уряд України в 1919 році, на соціально-політичне становище в українському селі та на розвиток селянського руху. Розглядається його база, ідеологія, динаміка, соціально-психологічні аспекти формування та розвитку, надається наукова періодизація. Показано, що політика “воєнного комунізму” не була адекватною відповіддю на погіршення економічної ситуації, а визначалася ідеологічними чинниками. Робився наголос на силових методах її впровадження. Здійснення політики “воєнного комунізму” призводило до зростання антидемократизму, неефективності адміністрування, розкладу державної влади. Селянський рух опору охоплював широке коло форм боротьби та був генетично пов'язаним з розвитком селянського руху в 1917 - 1918 рр. Влітку 1919 р. він досяг розмаху загальнонародної селянської війни, що, однак, поєднувалося з локалізмом, відсутністю ефективної політичної організації повстанства.

Ключові слова: “воєнний комунізм”, селянство, повстанський рух.

АННОТАЦИЯ

Михайличенко Д.Ю. Политика “военного коммунизма” и украинское крестьянство, 1919 г. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2002.

В диссертации исследуется влияние политики “военного коммунизма”, осуществлявшейся советским правительством Украины в 1919 году, на социально-политическое положение украинского села и развитие крестьянского движения. Рассматривается его социальная база, идеология, динамика, социально психологические аспекты формирования и развития, дана его научная периодизация.

В работе проанализированы программно-идеологические предпосылки осуществления политики “военного коммунизма” на селе. Данная политика не являлась адекватным ответом на ухудшение экономической ситуации, её основные меры определялись идеологическими причинами. Образование совхозов и коллективных хозяйств признавалось ближайшей целью социалистических преобразований на селе. Экономическая политика советского правительства, была непосредственно ответственна за углубление экономического кризиса и создание искусственного дефицита продовольствия.

Показано, что политический курс советского руководства Украины в 1919 году изначально базировался на отказе от политического сотрудничества с крестьянством. Гарантией осуществления социалистических преобразований руководство КП(б)У считало опору на силовые методы, независимую от населения государственную администрацию, развитие сотрудничества с “бедняцкими” элементами села. Экономическая политика Совнаркома УССР была вторичной по отношению к осуществлявшейся в РСФСР, но подобной ей по содержанию; она диктовалась стремлением ускорить создание условий для “социалистической” государственной эксплуатации сельскохозяйственного потенциала Украины.

Автором рассмотрены объективные условия осуществления политики “военного коммунизма” в Украине. Анализ показал, что комплекс мер по осуществлению продовольственной политики осуществлялся в неблагоприятных условиях, связанных со сворачиванием товарного производства и существенным недобором зерновых. Практически свёрнутым было осуществление уравнительного распределения земли между крестьянами. Необходимо отметить, что противоречие курса КП(б)У жизненным интересам крестьянства приводило к неэффективности и недееспособности государственного администрирования. Советы низового уровня часто осуждали проводившиеся меры, их пробольшевистский состав поддерживался искусственно.

Крестьянское движение, охватывавшее широкий спектр видов борьбы - экономических и политических, вылилось в национально-освободительную борьбу и организованное повстанчество; было генетически связанным с крестьянским движением в 1917 - 1918 гг., развивалось как общенародное сопротивление политике “военного коммунизма”, и в 1919 г. достигло наибольшего размаха и остроты.

Стержневой линией исследования является проблема политической реализации крестьянского движения. Рассмотрение социального характера движения, его идеологии, организационной структуры, политической ориентации, типологизация основных видов сопротивления позволяет сделать ряд выводов. Крестьянское движение развивалось в условиях, когда практически все его слои были оппозиционно настроены по отношению к политике “военного коммунизма”. 1919 год проходил под знаком непрерывного нарастания движения сопротивления, летом достигшего уровня общенародной крестьянской войны. Характерной чертой его идеологии является сочетание социальных и национальных требований, выходивших за рамки сугубо протестных настроений. Повстанческое движение приводило к формированию национальных по характеру и существу органов власти, возрождение украинской государственности провозглашалось целью большинства повстанцев. В то же время, повстанчеству были в значительной степени присущи такие черты как локализм, отсутствие устойчивой организации и политической координации. Крайне негативное влияние на реализацию потенциала движения оказала общая слабость и неразвитость политической системы Украины.

Ключевые слова: “военный коммунизм”, крестьянство, повстанческое движение.

SUMMARY

Mikhaylichenko D.U. The “war communism” policy and Ukrainian peasantry, 1919. - Manuscript.

Work for a degree of the candidate of history, by speciality 07.00.01 - history of Ukraine. The Kharkiv National University of V. N. Karazin, Kharkiv, 2002.

In the dissertation the impact of the “war communism” policy that was realized by the Soviet government on a social and political situation in the Ukrainian country and development of the peasants movement in 1919 is investigated. The periodization, social base, ideology, moving forces and social-psychological aspects of its forming and development were examined. It was shown that “war communism” policy was being determined by ideocratic factors. The forced methods of its realization were accentuated. Realization of the “war communism” policy resulted the state administration inefficiency, increasing of corruption, degeneration of the Soviet State machinery. Peasants movement embraced wide range of forms and was genetically concerned with development of the peasants movement in 1917 - 1918; in summer 1919 it run up to the scope of the national peasants war but was characterized by localism and had not effective political organization.

Key words: “War Communism”, peasantry, insurgent movement.

Размещено на Allbest.ru