Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 94 (477.43/.44)''19''

Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі

Спеціальність 07.00.01- Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Маркова Світлана Василівна

Чернівці 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, професор Лановик Богдан Дмитрович, Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри українознавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України.

Захист відбудеться 26 квітня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп.14, ауд.18).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 25 березня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Карпо В.Л.

AНОТАЦІЯ

Маркова С.В. Голодомор на Поділлі 1932-1933 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2001.

У дисертації досліджуються передумови, хід та наслідки голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі. Використовуючи численні архівні матеріали, автор розкриває специфічні особливості голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі у контексті загально-українських подій кінця 20-х початку 30-х років ХХ століття. На основі широкого фактологічного матеріалу проаналізовані процеси занепаду продуктивних сил подільського села, дезорганізація сільського господарства, катастрофічне зубожіння народних мас. З'ясовано істинні причини широкомасштабної трагедії 1932-1933 рр. на Поділлі, а саме: колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі, які залишили подільських селян без продуктів харчування. Значну увагу приділено особливостям голодомору у прикордонній смузі та його багатонаціональному характеру. Адже він шаленів як в українських, так і в польських силах, у єврейських містечках.

Зроблено спробу дослідити комплекс політико-економічних заходів, спрямованих на подолання наслідків голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі. Прослідковано наростання явищ голодомору у подільських селах, обраховано кількість осіб, знищених голодомором 1932-1933 рр. на Поділлі. Усього від голоду загинуло понад 800 тисяч чоловік. Голод 1932-1933 рр. в Україні та Поділлі зокрема є актом геноциду проти українського народу.

Ключові слова: Поділля, голодомор, колективізація, хлібозаготівлі, розкуркулення, селяни, куркуль, прикордонна смуга.

АННОТАЦИЯ

Маркова С.В. Голодомор на Подолье 1932-1933 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2001.

В диссертационной работе исследуются причины, течение и результаты голодомора 1932-1933 гг. на Подолье. Используя многочисленные архивные материалы, автор раскрывает специфические особенности голодомора 1932-1933 гг. на Подолье в контексте всеукраинских событий конца 20-х начала 30-х годов ХХ века.

В подольских селах уже в первой половине 1932 г. свирепствовал настоящий голод, а кульминация трагедии пришлась на 1933 г.

Диссертационное исследование базируется на изучении оригинальных материалов, выявленных автором в Центральном государственном архиве высших органов власти и управления Украины, Центральном государственном архиве общественных организаций Украины, Государственном архиве Хмельницкой области, Государственном архиве Винницкой области и др. Историографическая база исследуемой проблемы голодомора велика по объему, но следует отметить ее противоречивость.

На основе широкого фактологического материала проанализированы процессы упадка продуктивных сил подольского села, дезорганизации сельского хозяйства, катастрофического обнищания народных масс. Выясняются истинные причины широкомасштабной трагедии 1932-1933 гг. на Подолье, а именно: коллективизация, которая лишила крестьян не только земли и самостоятельного ведения хозяйства, а и средств к жизни, сделала их зависимыми от государства, которое полностью присваивало продукты их труда. И, как следствие, колхозное хозяйство Винницкой области, начиная с 1929 г. по 1933 г., пришло в упадок. Реакцией официальных властей на такой ход событий стал курс на усиление раскола села и изменение методов принуждения; раскулачивание вылилось в настоящую антикрестьянскую войну и было на Подолье одной из самых жестоких акций в период коллективизации; хлебозаготовительная кампания проводилась под руководством коммунистической московской власти, которая нечеловечески грабила украинских хлеборобов, забирала все зерно, не оставляя ни на еду, ни на посев. На зиму 1932-1933 гг. села Подолья остались без зерна. Райисполкомам разрешали передавать в счет хлебозаготовок все организованные в колхозах натуральные фонды - посевной, фуражный, продовольственный. Активно работали выездные судебные сессии. Это были основные причины голода. Дополнительными причинами были: катастрофическое уничтожение и гибель скота на Подолье, запрет на свободное передвижение сельских жителей, отсутствие продовольственной помощи со стороны местной власти при наличии зерновых запасов на складах, отказ московского правительства от помощи из Западной Украины.

Большое внимание в данной работе уделяется особенностям голодомора в западной приграничной полосе Подолья. Используя значительный по объему фактологический материал, автор детально анализирует положение сельских жителей приграничной полосы в 1932-1933 гг., приходит к выводу: голод имел место и в приграничной полосе, но не приобрел огромных масштабов, тут не были зафиксированы факты людоедства и трупоедства, но было большое количество опухших от голода и умерших крестьян.

В диссертации отмечено, что голодомор был многонационален, так как свирепствовал в украинских, польских селах и еврейских городках Подолья.

Исследуется комплекс политико-экономических мероприятий, направленных на ликвидацию последствий голодомора 1932-1933 гг. на Подолье, отслежено нарастание явлений голодомора в подольских деревнях, количество жертв голодомора 1932-1933 гг. на Подолье. Всего от голода погибло около 800 тысяч человек. Соответственно сделан вывод, что голод 1932-1933 гг. на Украине, и Подолье в том числе, является актом геноцида против украинского народа. Кроме того, было очевидным самое главное, что голода вообще можно было избежать, он не имел под собой объективной почвы и был следствием социально-экономической политики сталинского тоталитарного режима, что привело к экономическому, демографическому и национальному упадку украинского села.

Ключевые слова: Подолье, голодомор, коллективизация, хлебозаготовительная кампания, раскулачивание, крестьяне, кулачество, приграничная полоса.

голодомор поділля влада

ANNOTATION

Markova S.V. The famine on Podillya of 1932-1933. Manuscript.

Dissertation on receiving scientific candidate's degree of historical sciences in speciality 07.0001. The History of Ukraine. Yury Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2001.

In dissertation the preconditions, motion and 1932-33 famine consequences on Podillya аre investigated. Using numerous archives materials, the author brings to linght specific peculiarities of famine on Podillya in the context of All-Ukrainian events at the end of 20s and at the beginning of 30s of the 20th century. On base of wide factological material the decline processes of productive forces of Podillya village, disorganisation of agriculture, catastrophic impoverishment of masses are analysed. The veritable causes of wide scale tragedy of 1932-1933 on Podilla are cleared up, namely: collectivisation, dispossess of kulaks, state grain purchases, which left the peasants of Podilla without feeding products. Considerable attention is paid to famine peculiarities in borderland and its multinationality. It raged both in Ukrainian and in Polish villages and Jewish settlements towns of Podillya.

An attempt to examine the complex of political-economic arrangements directed to overcome the consequences of 1932-33 famine on Podillya was made. The growth of famine phenomena in Podilla villages was retraced; the amount of persons, destroyed by starvation of 1932-1933 on Podilla in whole was counted. On the whole from hunger died for about 800,000. Hunger of 1932-1933 in Ukraine and Podillya is the act of genocide against Ukrainian people.

Key words: Podillya, starvation, collectivisation, dispossess of kulaks, state grain purchases, kulak, peasants, borderland.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Найжахливішим злочином тоталітарної системи проти українського народу став штучний голод 1932-1933 рр. Наслідки, без сумніву, дають право історикам віднести голодомор до найбільш трагічних подій в історії людства. Він аналогічний злочинам, вчиненими фашистами в роки Другої світової війни. Голод 1932-1933 рр. - це історична минувшина, що живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх душах, у серцях нинішніх поколінь українців.

Вже минуло понад 65 років від часу національної трагедії в Україні. Однак мученицька смерть мільйонів людей від голоду на теренах найродючіших чорноземів досі вражає кожну мислячу людину. Згубність такого явища важко усвідомити. Страшна доля українців у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум і не може бути виправдана з будь-якого погляду. Що ж до історичного розвитку країни, то чисельне зменшення цілої генерації призвело до наслідків, котрі відчуваються й досі.

Цілком природно, що будь-якого офіційного розслідування подій 1932-1933 рр. у радянські часи не було. Більшовицька влада жодним словом не відгукнулася на наслідки безпрецедентних втрат людських життів, так само, як і довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників.

Лише після здобуття Україною незалежності вчені отримали можливість неупереджено досліджувати явища голодомору. Але для повного висвітлення проблеми в історичних джерелах потрібна не одна тисяча документальних свідчень. Без них не може бути правдивої розповіді і про винуватців трагедії на місцях, і про масштаби і наслідки голоду та його вплив на політичне, господарське, демографічне та духовно-релігійне життя народу. Особливо важливо показати регіональні особливості голодомору, вплив на людей місцевих обставин. Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі - важлива трагічна сторінка української історії, яка вимагає поглибленого наукового вивчення не лише для показу реальної картини подій минулого, а й для застереження повторення помилок у майбутньому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової роботи кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Об'єкт дослідження - істотні зміни в Україні після відмови від непу та при переході до концепції планової економіки, запровадження якої призвело до голоду 1932 -1933 рр. на Поділлі.

Предмет дослідження - голод 1932-1933 рр. на Поділлі: передумови, хід та наслідки.

Мета роботи: на основі дослідження нових документів і матеріалів розкрити узагальнюючу картину причин, суті та наслідків голодомору 1932 - 1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні цього періоду.

Об'єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

- висвітлити історичні, політичні, економічні передумови виникнення голоду на Поділлі;

- з'ясувати хронологію наростання голоду в регіоні;

- простежити наростання явищ голодомору у прикордонній смузі Поділля;

- показати діяльність республіканських та місцевих органів влади під час голоду 1932-1933 рр.

- охарактеризувати форми роботи партійних органів влади, що сприяли подоланню голоду 1932-1933 рр.;

- проаналізувати вплив голоду на подальший етнонаціональний розвиток Поділля.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, науковості та об'єктивності. З метою розв'язання дослідницьких завдань використано системно-структурний, проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дали найкращі можливості для досягнення поставленої мети і завдань.

Територіальні рамки дослідження охоплюють історико-географічний регіон України - Поділля. Подільська губернія на початку ХХ ст. складалась із 12 повітів. 1919 р. центром губернії стає м. Вінниця. У відповідності зі змінами адміністративного устрою краю (1919, 1922, 1923, 1925, 1932, 1937 років) змінювалися його кордони. Ті землі, що постійно перебували у складі Подільської губернії, утворили її “ядро,” центральні регіони сучасних Вінницької та Хмельницької областей. Тому в роботі увага зосереджена саме на цих територіях. Це - Вінницький, Могилів-Подільський, Тульчинський, Кам'янець-Подільський округи за адміністративно-територіальним поділом 1925 р., які в 1932 р. були розділені на 71 район.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період кінця 20-х - початку 30-х років ХХ ст., коли уряд СРСР відмовився від політики непу і перейшов до реалізації концепції планової економіки через індустріалізацію промисловості, примусове об'єднання власності селян у колективні господарства, експропріацію (“розкуркулення”) найзаможніших селянських господарств, примусову продрозкладку, яка призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні та на Поділлі зокрема.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше в історіографії України:

- комплексно вивчаються передумови, наслідки та сам голод 1932 - 1933 рр. у межах історичної області України - Поділля;

- у науковий обіг введені архівні документи, які не використовувалися досі науковцями;

- особлива увага приділена прикордонній смузі Вінницької області як такій, що суттєво відрізнялася від інших частин Поділля;

- визначено специфічні особливості та загальні закономірності голоду 1932-1933 рр. на Поділлі як складової частини загальноукраїнського процесу занепаду продуктивних сил та дезорганізації сільського господарства, катастрофічного зубожіння народних мас, втрати національної свідомості.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання його основних положень та зібраного фактичного матеріалу при подальшому вивченні питань, пов'язаних з історичними процесами кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття. Матеріали дисертації можуть застосовуватися для підготовки лекцій, проведення практичних занять з історії України ХХ ст., історії рідного краю, програм музейних експозицій, розробки окремих спецкурсів у навчальних закладах різних рівнів акредитації. Зібрані та проаналізовані історичні відомості становлять основу для проведення лекційної та просвітницької роботи серед населення, зміцнення державницьких поглядів, національної свідомості.

Апробація результатів дослідження. Текст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні питання дослідження доповідались на республіканській науково-практичній конференції “Голод 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки” (1993 р.), на міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (2000 р.), на Подільській науково-краєзнавчій конференції (2000 р.). Публікації. Основний зміст дисертації розкрито у чотирьох публікаціях у фахових наукових виданнях історичних факультетів: Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Структура дисертації визначається змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота написана у проблемно-хронологічному плані, складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків (разом 187 сторінок), списку джерел (365 позицій) та 24 додатків. Повний обсяг дисертації - 246 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано об'єкт та предмет дослідження, визначено мету, завдання і методологічні засади роботи, територіальні, хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база” - розглядається стан наукової розробки теми дослідження. Наукову літературу, яка стосується досліджуваної проблеми, умовно можна позділити на дві групи. До першої віднесено загальні праці з проблеми передумов, перебігу та наслідків голодомору 1932-1933 рр. в Україні. За останні роки кількість праць названої проблематики неухильно зростає. Крім того, українські дослідники отримали можливість знайомитися з роботами зарубіжних істориків, які вже тривалий час працюють над дослідженням цих проблем. В українській діаспорі досить активно публікувалися праці про голодомор 1932-1933 рр. в Україні (М.Вербицького, Г.Герасимовича, П.Глушаниці, В.Гришка, М.Лавренка, Р.Млиновецького).

Чималий внесок у висвітлення голоду в Україні 1932-1933 рр. зробив відомий західний дослідник радянської історії Р.Конквест. Спираючись на документальні джерела, автор розкриває жахливі картини колективізації та голодомору 1932-1933 рр.

Своєрідним поштовхом для наукового вивчення голоду в Україні стали оголошені у 1989 р. висновки Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. із числа провідних правознавців світу про те, що в Україні упродовж 1932-1933 рр. вчинено акт геноциду.

В українській історичній науці першим масштабно, неупереджено голодомор 1932-1933 рр. став досліджувати С.Кульчицький. Протягом 1989-2001рр. з'являються десятки публікацій автора, у яких дано характеристику передумов голоду, самого голоду та жахливих наслідків його для України.

Українські вчені з'ясовують причини, виявляють винуватців та дають оцінку жахливому явищу в історії українського народу. Проте однозначної оцінки кількості жертв голодомору немає. У різних авторів вона коливається від 3,5 до 9 млн. чоловік, що свідчить про складність досліджуваної проблеми. Важливе місце серед тих, хто розпочинав вивчати голод 1932-1933 рр., посідають імена В. Маняка і Л. Коваленко.

Інтерес викликають статті вчених В. Ботушанського, П. Брицького, С. Дібрової, В. Марочко, В. Пирога, Ю. Шаповала, О. Шевчука, Є. Юрійчук, М. Якименка, Є. Яценка.

До другої групи віднесено праці, які безпосередньо стосуються Поділля.

В узагальненому плані проблема голоду на Поділлі вперше була розглянута у посібнику для вчителів “Нариси історії Поділля,” розділ “Соціально-економічні і політичні перетворення на Поділлі у 1928-1941 рр”.

Історичним довідником про трагедію голодомору у селах Поділля є літературно-художнє видання В.Мацька. Невідомі сторінки голоду в окремих районах Вінницької області були розкриті у книзі подільського науковця І.Шульги. Одним із перших він зробив спробу оцінити втрати населення під час голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі.

Про трагічні сторінки в історії Поділля, пов'язані з політичними репресіями, розповідає брошура В. Жезицького. У брошурі С. Гальчака аналізуються причини трагічних подій і визначається кількість жертв голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі в межах 1 мільйона чоловік.

Окремими питаннями голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі займалися науковці В. Васильєв, Л. Віола, О. Воронцов, О. Завальнюк, В. Малий, Л. Місінкевич, А. Філінюк, П. Ящук.

Підсумовуючи огляд історіографії з досліджуваної теми, можна констатувати, що у вивченні голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі нагромаджено певну кількість літератури, яка торкається різних аспектів проблеми. Однак ця література не охоплює проблему в цілому. Назріла потреба окремого цілісного дослідження голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі як важливої складової частини голоду 1932-1933 рр. в Україні на базі широкого кола архівних та друкованих джерел.

Джерельна база дослідження відзначається різноманітністю. Згідно з метою і завданням дисертації в ній використано документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Хмельницької області, Державного архіву Вінницької області.

Головний масив документів, без яких неможливо науково досліджувати проблему, зберігається в Державному архіві Хмельницької області. У фондах цього архіву - Проскурівського окружкому КП(б)У, Славутського райкому компартії України, Хмельницького районного комітету КП України, Чемеровецького районного комітету КП(б)У, РК КП(б)У, Кам'янець-Подільського райкому КП України, Ізяславського районного комітету КП(б)У, Виконавчого комітету Гринчукської сільської Ради робітників, селян і червоноармійських депутатів Жванецького району та ін., - міститься велика кількість матеріалів діловодства державних установ: розпорядження, циркуляри, протоколи, вказівки, доповідні записки, звернення, прохання, скарги, інструкції, пояснення, відповіді на скарги, які прямо чи опосередковано стосуються голоду 1932-1933рр. на Поділлі.

Для дослідження теми чимале значення мали матеріали про хід проведення партійного курсу у вигляді колективізаторської і хлібозаготівельної кампаній, які призвели до голоду на Поділлі та жахливих наслідків: смертності, людоїдства, трупоїдства, що містяться у фондах Державного архіву Вінницької області.

У матеріалах Центрального державного архіву Вищих органів влади та управління України, фондах Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету, Наркомзему УРСР, Народного комісаріату освіти, Наркомпраці УРСР, ЦКНС зберігається велика кількість документів, яка дозволяє прослідкувати трагічні наслідки колективізації, розкуркулення, рішення партійного та державного керівництва України щодо хлібозаготівель, ставлення та вказівки керівництва України щодо обласних керівників, які часто носили суперечливий характер, також представлені матеріали переселенських комітетів і листування про зміни адміністративно-територіального поділу радянської частини подільського регіону.

Архівні документи Центрального державного архіву громадських об'єднань переконують, що на Поділлі проводилися особливо жорсткі заходи проти куркулів. У фонді Центрального Комітету КПУ зберігаються документи, у яких систематизовано матеріали облвиконкому про вихід селян Вінницької області з колгоспів станом на 01.09.1932 р. Окрему групу документів складають матеріали, що стосуються надання допомоги голодуючим селянам Поділля.

Певну інформацію про події, що відбувалися на Поділлі на рубежі 20-х - 30-х років, дають матеріали періодики. І хоча в газетах того часу не повідомляли про голодомор, однак важливою є інформація про стан сільського господарства, про офіційні заходи щодо колективізації, розкуркулення тощо.

Про голодомор залишилося порівняно мало спогадів. Лише з кінця 80-х років ХХ ст. почали публікуватися спогади тих, хто пережив голодомор. Зокрема, відзначимо збірники: “Коваленко Л. Маняк В. Голод 33-го. Народна книга-меморіал”, “Лавренко М. Два колоски. Збірник оповідань років великої трагедії українського народу 1932-33 рр.”, “Мацько В. Голод на Поділлі. Книга свідчень.” та ін. Вони містять свідчення селян про жахливі роки голодомору.

Джерельна база дослідження проблеми голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі велика за обсягом. Проте варто зазначити її суперечливість. У ході пошукової роботи було виявлено чималу кількість документів, які введено в науковий обіг уперше.

Другий розділ - “Соціально-економічні та політичні передумови голодомору” - розкриває агресивну соціально-економічну політику державної партії кінця 20-х початку 30-х рр. у ставленні до селянства, яка вела до голоду на Поділлі.

Тривала ізольованість Поділля позначилась на формуванні досить сталої регіональної самостійності його мешканців, які називали себе подолянами. З червня 1925 р., внаслідок скасування губерній, було утворено: Вінницький, Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський і Тульчинський округи. І хоча Поділля було багатим на доброякісні чорноземні ґрунти та сприятливі кліматичні умови, економічне становище населення залишалось важким. Ставлення партійного керівництва до колгоспів на початку 20-х рр. було суперечливим. Піддаючи сумніву доцільність існування колгоспів з максимальним ступенем відчуження власності, воно вітало утворення інших колективних форм, особливо артілей. Тому на Поділлі ще мали змогу розвиватися всі види кооперації, зокрема сільськогосподарські-машинно-тракторні, тваринницькі та інші. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств Поділля.

Але вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі. Тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства. Тому воно і стало першою жертвою сталінського терору. Чим далі країна просувалася вперед хибним шляхом, тим більш помітним ставав розрив між представниками державно-партійного керівництва і трудовим народом. Малописьменні голови подільських сільрад, секретарі партійних і комсомольських осередків користувались підтримкою райкомів партії, райвиконкомів, глумилися над хліборобом, зловживаючи владою, порушували законність.

Суворі адміністративні нововведення не приваблювали, а, навпаки, відвертали від партійної політики всі прошарки сільського населення, включаючи і національні меншини Поділля. У 1927 р. на території Вінницької області працювали 44 польські сільради, які об'єднували 42951 осіб польської національності. Завдяки постійній комуністичній агітації утворився союз бідняків та середняків проти заможно-релігійної громади, до нового складу польських рад було обрано багато незаможних і бідняків.

Проте на кінець 20-х років селянин ще сприймав соціалізм наївно: вірив і сподівався, що більшовицька влада дасть йому землю і волю.

Після офіційного проголошення гасла про суцільну колекти-візацію 10 січня 1930 р. розпочинається насильницька колективізація на Поділлі, міцніюча хвиля якої прокотилася українськими, єврейськими, польськими селами. Перекручення, насильство під час колективізації, контрактації та інші заходи на селі негативно відбивалися на хлібозаготівлі, посівних кампаніях. До того ж керівниками колгоспів, призначених комуністичною партією, були переважно некомпетентні у веденні великого господарства особи. Вони вправно керували, базуючись виключно на директивах партії, надісланих “згори”. Тому чи не найважливішу роль у колективному господарюванні відіграв адміністративно-управлінський апарат одержавлених колгоспів.

Колективізація на Поділлі зруйнувала традиційні форми і методи сільського господарювання, перетворила селянина-господаря на голодного жебрака. Протест і відчай штовхнули селянина на те, щоб нищити найголовніше, що було в господарстві після землі, - худобу. З 1 травня до1 червня 1933 р. кінське поголів'я Вінницької області зменшилось на 25%. За “хижацьке ставлення до тягла” народні суди області розглянули тільки у березні - квітні 1933 р. 868 справ і засудили до розстрілу дві особи, до концентраційних таборів - 226.

У 1932 р. набувають масового характеру виходи з колгоспів у Вінницькій області. Більше 10 тисяч заяв було подано у 52 районах. Селяни доволі часто подавали колективні заявки про вихід. Станом на 1 січня 1932 р. середній відсоток колективізованих господарств становив близько 60%. Реакцією офіційних властей на такий перебіг подій став курс на поглиблення розколу села та зміни методів примусу.

Отже, складна соціально-класова панорама подільського села постійно давала про себе знати. Психологічний бар'єр, що існував між індивідуальними і колективними формами господарювання, ніяк не вдавалося подолати. Ситуація на селі ставала дедалі гострішою, а опір дедалі відчайдушнішим. Насильницька колективізація у досліджуваному регіоні призвела до занепаду сільськогоспо-дарського виробництва та катастрофічного падіння рівня життя населення. Партія знову заговорила про “куркульську небезпеку” і відверто поставила в центрі аграрної політики нацьковування колгоспників на селян-власників.

У 1930 році розпочинається ліквідація куркульства на Поділлі. Було вжито заходів щодо створення збройних загонів для проведення розкуркулення. Починаючи з 1930 р. в погоні за виконанням контрольних цифр по розкуркуленню мало місце об'єднання декількох середняцьких господарств, пов'язаних родинними зв'язками, в одне куркульське. Було й таке, коли батька розкуркулювали на користь сина. У Вінницькому окрузі (станом на 10 березня 1930 р.) було розкуркулено 2585 господарств, Проскурівському - 1281 господарство, Тульчинському - 188 господарства, Кам'янецькому - 230, Могилівському - 158. Поступово населення почало втрачати терпець, мали місце факти активного опору: вбивство та побиття активістів, підпали, напади на землемірів, повернення худоби. У серпні 1932 р. у Летичівському районі було розкидано листівки із закликами “душити активістів та не здавати хліб.”

У 1932 р. репресії застосовувались вже не тільки до заможних селян, одноосібників, а також до родин червоноармійців та комскладу Червоної Армії. Утворилася ситуація, коли організатори колективізації повинні були точно визначити, з яких ознак треба виходити, щоб вважати селянина куркулем, але теоретизуванням ніхто не займався. У райвиконкоми, прокуратуру від розкуркулених надходило безліч скарг із проханням переглянути рішення сільських рад і відмінити їх. Скарги, як правило, розглядалися комісією у складі трьох осіб - трійки. У переважній більшості випадків ці комісії затверджували рішення сільської ради.

Розкуркулення вилилось у справжню антиселянську війну проти найбільш працьовитої, продуктивної частини подільського селянства. Для того, щоб працювали нові закони, було застосовано принцип “поділяй і володарюй”. Владі вдалося приборкати опір селян-власників руками селянської бідноти. Початок ліквідації заможних селян на Поділлі припав на січень 1930 р. і став найбільш жорстокою акцією у колективізації одноосібних господарств.

Перекручення, насильство під час колективізації, контрактації та інші заходи на селі негативно позначились на хлібозаготівлі, осінній і весняній посівних кампаніях. Колективізація супроводжувалась експропріацією заможного, найбільш культурного прошарку селянства Поділля, відбувався катастрофічний підрив продуктивних сил села.

У третьому розділі - “Хлібозаготівельна політика радянської влади та початок голоду на Поділлі” - розглянуто політику в галузі хлібозаготівель, проаналізовано та охарактеризовано продовольчі ресурси подільського села.

Вже в січні-березні 1932 р. з різних районів Поділля почала надходити інформація про продовольчі труднощі. У важких умовах розпочалася і проходила весняна сівба 1932 р. Тяжкі поневіряння селян не могли не позначитись на організації сільськогосподарського виробництва. 30 млн. пудів зерна у 1933 р. Вінниччина здати державі вже не змогла. З хати в хату ходили бригади “буксирів”, збирали все до квасолини. На зиму 1932-1933 рр. села залишилися без зерна. Конфіскація продовольства подавалася як кара за “куркульський саботаж хлібозаготівель” і здійснювалася цілком гласно, з висвітленням у періодичній пресі. Райвиконкомам дозволялося передавати в рахунок хлібозаготівель всі створені в колгоспах натуральні фонди - насіннєвий, фуражний, продовольчий. Досить активно працювали виїзні судові сесії, розглядаючи справи пасивних хліборобів, боржників хлібозаготівель.

Деяких активістів становище спонукало до відкритої непокори. Недосів на Поділлі складав понад тисячу гектарів. Втрати під час вирощування, збирання і перевезення врожаю зростали до вражаючих розмірів. Масовий характер носили крадіжки худоби.

Держава запевняла колгоспників, що не дасть їм загинути. Та про селян забували всі, хто присягався дбати про добробут народу. Районні лікарні були переповнені. На Поділлі особливо важкими видалися травень і червень 1932 р. Тоді майже в кожному селі люди щоденно помирали з голоду. Численні архівні документи свідчать, що продовольчі труднощі вразили всі райони Вінницької області. У подільському селі вже у першій половині 1932 р. лютував справжній голод. Близько третини населення не мало ніяких засобів для існування, майже 10% селян пухли від голоду. Отже, повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже в грудні 1931 р. - навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, у багатьох районах Поділля розпочався голод. Посівна кампанія затяглася до кінця червня 1932 р. Відведені під пар площі перетворилися на розсадники бур'янів. Просапні культури були необроблені, частина посівів загинула. На решті площ урожай був невеликий. У 1932 р. в Україні і на Поділлі зокрема голод набув розмірів загальної катастрофи.

Дестабілізуючою причиною катастрофічного становища на селі кінця 20-х початку 30-х років була сталінська політика воєнно-комуністичного штурму, яка супроводжувалася вилученням величезних обсягів сільськогосподарської продукції. З кінця 1932 р. на Вінниччині було розпочато додаткову заготівлю хліба. У грудні 1932 р. почалось формування насіннєвого фонду, у який конфіскували власне майно селян. Для виконання нереальних планів практикувалися повальні обшуки селянських дворів, фактично відбувалася конфіскація заготовлених хліборобами на зиму продовольчих запасів. Проведена державними і партійними органами конфіскація хліба на Поділлі викликала голод. За офіційними даними на кінець 1932 р. він охопив 20 із 71 районів Вінниччини і почав набувати катастрофічних розмірів.

У четвертому розділі - “Апогей голодомору та його наслідки” - розглядається масовий голод у центральних та північно-східних районах Поділля, особливості голоду у прикордонній смузі та вихід з голоду.

Трагічні повідомлення на адресу районних та обласних органів влади Вінницької області у великій кількості надходили вже з початку січня 1933 р.

А вже 16 лютого 1933 р. Вінницьке обласне управління ДПУ інформувало обком партії про категоричну заборону реєструвати організаціям фактів “опухання і смерті на ґрунті голоду.”

Кульмінація трагедії, що з жорсткістю була розіграна на території Поділля, припала на 1933 р. 11 березня 1933 р. голодом були вражені Жмеринський, Брацлавський, Калинівський, Пісчанський, Копайгородський, Любарський, Бердичівський, Літинський, Станіславчицький, Махновський, Немирівський, Козятинський райони, офіційно було зафіксовано 156 смертних випадків. Майже всі органи ДПУ реєстрували випадки смерті від голоду. У травні 1933 р. голодом було охоплено 38 районів, 431 сільрада, 26895 господарств, 120903 особи Вінницької області.

В окремих селах Поділля мали місце факти людоїдства і трупоїдства. На 15 травня 1933 р. було зареєстровано 8985 випадків дитячої смертності. Близько 5 тисяч дітей стали безпритульними. Газети писали про злочинні зграї на залізничних станціях, які складалися з 12-14-річних і, навіть, з 5-6-річних. Вони займалися, головним чином, дрібними крадіжками. В окремих школах Поділля відвідування учнями занять зменшилося на 50 - 75%. Почали залишати навчання і студенти. У березні 1933 р. навчання у Проскурові припинило 160 чоловік, у Тульчині - 163, у Бердичиві - 343. Аналіз офіційних повідомлень місцевих партійних та державних органів свідчить, що у 1933 р. розширилась географія районів та збільшилась кількість жертв голокосту. Тим часом у подільських селах з'явились “біженці” від голодомору з Харківщини, Уманьщини та інших регіонів України. Траплялися випадки, коли люди не могли більше стримувати гніву, зважувалися на рішучі дії: нападали на приміщення їдалень, йшли з погрозами проти сільського керівництва, грабували сільські комори. Голод перевернув усе: плин життя, стосунки, звичаї, світосприйняття.

Голодні хлібороби втрачали працездатність, а земля - господаря. Посівна кампанія у 1933 р. затяглася майже до жнив. За даними на 25 травня 1933 р. Вінницька область засіяла ранніми зерновими всього 67,9% від загального плану.

Усі злидні та поневіряння 1932-1933 рр. винесли на своїх плечах подоляни. Але “коса смерті” неоднаково пройшлася по рідній землі. Найменше у Вінницькій області постраждали від голоду мешканці прикордонної смуги. У 1930 р. на Поділлі перебували три прикордонні загони: Волочиський, Кам'янецький, Могилівський. Колективізацію, розкуркулення, чистки партії на Поділлі проводили починаючи саме з цих територій, враховуючи їхнє важливе стратегічне значення. І тому колгоспам прикордонної смуги надавався цілий ряд економічних пільг. Короткотермінові переселенські квитки, одноразові грошові допомоги, звільнення від оподаткування строком на три роки, вища заробітна плата на 10 відсотків тощо. Проте можна ствердно говорити, що, не дивлячись на економічні пільги та допомоги, продовольчі труднощі охопили і прикордонну смугу. Більше двохсот заяв про вихід з колгоспів подали селяни прикордонної смуги у другій половині 1932р. Складно проходили і посівна і збиральна кампанії, виконання плану ледь перевищувало 50 відсотків. З кінця 1932 р. хворі на інфекційні захворювання: тиф, дифтерію, дизентерію з'явились майже в усіх селах. Близько половини новонароджених дітей у прикордонній смузі помирало. У 1933 р. погіршилась ситуація і у містах. Постачання продуктами з центру практично припинилось. Незадоволення селян своїм становищем виливалось у масові виходи з колгоспів, привело до намагань тікати до Польщі. У 1933 р. були офіційно зафіксовані факти опухання, смерті від голоду та епідемії інфекційних хвороб.

Можна спростувати думки про те, що голоду у прикордонній смузі не було. Він не сягнув великих масштабів, не було зафіксовано тут фактів людоїдства і трупоїдства, але була велика кількість опухлих від голоду та померлих селян.

Отже, у 1932-1933 рр. голод лютував на всій території Вінницької області.

Упродовж 22 місяців селянам систематично не видавали хліба, позбавляли їх засобів існування і всілякої допомоги. Страх голодної смерті не покидав людей, а в державних засіках знаходився хліб, який міг їх врятувати. Проте надавати допомогу керівництво країни не поспішало.

У Західній Україні про голод було добре відомо. У липні 1933 р. у Львові створили Український центральний допомоговий комітет, який зміг надати потерпілим певну допомогу нелегальними продуктовими посилками. Українські емігрантські організації на заході робили відчайдушні зусилля довести факти голоду до уваги своїх урядів. Отже, так чи інакше, але правда була доступною і відомою заходові, і завдання радянського уряду полягало у тому, щоб знищити, створити або замаскувати цю правду.

Лише 25 лютого 1933 р. Україні було виділено позичку у розмірі 20 мільйонів пудів зерна. У квітні 1933 р. почала надходити допомога, але часто не тим, хто голодував і вмирав з голоду. Не допомагала стабілізації ситуації і перерозподільча політика республіканських планових органів. Вінницька область надавала соціальну допомогу Одеській тисячами центнерів зерна.

Лише з серпня 1933 р. Вінницька область почала виходити з кризового стану. Проте навіть протягом 1933 р., внаслідок загибелі 30-32% озимих посівів, ситуація залишалась складною.

Найбільше від голоду постраждали центральні та північно-східні райони Поділля. У Вінницькій області у 1933 р. тисячі дітей стали безпритульними. Станом на 15 травня 1933 р. було зареєстровано 8 тисяч 985 випадків дитячої смертності дітей віком до 10 років. За перше півріччя 1933 р. у містах було затримано близько 5 тисяч безпритульних підлітків. В архівних матеріалах були знайдені справи батьків, які навмисно вбивали власних дітей, “щоб ті не мучилися.” Сотні подолян хворіли на складні інфекційні хвороби. Офіційно станом на 1 січня 1933 р. санітарно-епідеміологічна служба зареєструвала 321 випадок захворювань на черевний тиф, дифтерію, дизентерію. Були зареєстровані випадки людоїдства і трупоїдства. Загальна кількість по Вінницькій області становила 71 випадок людоїдства і 9 випадків трупоїдства. Відбувалося не лише фізичне винищення мільйонів українських хліборобів, а й духовне покріпачення цілих поколінь.

У висновках підбито основні підсумки дослідження і зроблено узагальнення. П'ятирічка 1928/29-1932/33 рр. в основній хлібовиробній смузі закінчилася голодом, який набув жахливих розмірів у сільських районах України і Поділля зокрема.

У першу чергу лихо спіткало найбільш родючі регіони тодішнього СРСР. Це не було випадковістю. Адже саме на хлібові зосередилась вся увага суспільства, саме він набув особливої ваги та значення, тим самим породивши тут епіцентр біди.

Головними причинами голоду на Поділлі були: колективізація, яка позбавила селян не тільки землі, самостійного господарювання, а й засобів життя, зробила їх цілком залежними від держави; розкуркулення, яке вилилось у справжню антиселянську війну; хлібозаготівлі, які фактично залишали селян без продуктів харчування. Уряд вимагав від хліборобів зерна більше, ніж вони його мали. А спрямування чи не всієї продукції громадського господарства в державний фонд за символічними цінами було найголовнішою причиною глибокої економічної кризи, яка охопила колгоспний лад у момент його зародження.

Це основні причини голоду. Були ще й додаткові: заборона на видачу селянам наявних зернових запасів на складах і у районах голоду; видача хлібних пайків жителям міст, але нічого подібного для мешканців сіл; катастрофічне винищення та загибель худоби на Поділлі; заборона на вільне пересування для сільського населення; відхилення московським урядом допомоги із Західної України.

Іншим, що могло штовхнути комуністичну партію на злочин голодомору, були міжнародні торгівельні зобов'язання.

Не менш важливою причиною голоду був постійний страх перед відродженням української нації, яка виявила героїзм та своє національне обличчя в роки визвольних змагань. 1930 р. став вершиною повстанських виступів селян Поділля, які висували не тільки економічні, але й політичні вимоги.

Характерною ознакою голоду на Поділлі була його багатонаціональність. Він шаленів як в українських, так і в польських селах, у єврейських містечках. Він не рахувався ні з робітниками, ні з інтелігенцією. Але особливо нещадно косив голод селян-хліборобів.

Сталін вважав голод за ефективний і цілком прийнятний засіб боротьби з українським селянством як “куркульсько-націоналістич-ним елементом”. Голод був планомірним знищенням українського селянства, засобом поставити його на коліна і позбавити будь-яких думок про приватну власність. Голод - прямий результат спроби перебудувати сільськогосподарське виробництво в дусі ідей зрівняльного соціалізму.

Про продовольчі труднощі на Поділлі знаходимо архівні матеріали датовані вже весною 1925 р. У 1927 р. розруха і нестатки наростають у південних, західних та центральних районах Поділля. У 1929 р. більшість районів фіксує факти голодування населення. Протягом зими-весни 1932 р. близько третини населення не мала ніяких засобів для існування. Масове вимирання села почалося на початку березня 1933 р. і тривало фактично до серпня 1933 р.

Наростання явищ голодомору у прикордонній смузі Вінницької області мало свої особливості. Продовольчі труднощі охопили зазначені території у 1931 р. У 1932 р. голодує більшість сільського населення прикордонної смуги. Факти смерті від голоду фіксують тут із початком зими 1933 р.

Голод на Поділлі знищував щоденно сотні подолян, та ні Раднарком, ні ЦК ВКП(б), КП(б)У, місцеві органи влади про голод навіть не згадували і допомогу надавати не поспішали.

Допомога почала надходити подолянам 25 лютого 1933 р. 26 квітня 1933 р. з додаткових ресурсів Наркомату і НКОЗ Вінниччина отримала харчову і грошову допомогу, проте вона не могла швидко покращити ситуацію. У квітні 1933 р. за розпорядженням А.Мікояна почала надходити допомога із резервів Червоної армії. Проте соціальна допомога не носила цільовий характер і до того ж передавалася із Вінницької області в інші регіони.

Більшовицькій владі вдалося придушити усі протести подолян, змусити їх не лише голодувати, а й працювати як рабів, вести напівжебрацький спосіб життя, наглумитися над вірою і їх духовними цінностями. Відбулося не лише фізичне винищення подолян, а й духовне покріпачення цілих поколінь.

Голод 1932-1933 рр. на Поділлі привів до таких наслідків: занепад сільськогосподарського виробництва, знищення великої кількості міцних селянських господарств, пограбування подільських хліборобів у ході хлібозаготівельних кампаній, голодомору як в центральних районах Вінничини, так і у прикордонній смузі, людоїдства та трупоїдства, смертності від голоду в окремих селах Поділля в обсязі 10-12% загальної кількості населення. Жертвами голоду стали понад 800 тисяч подолян.

Отже, голод 1932-1933 рр. - це не просто результат дії якихось ірраціональних сил, не просто наслідок економічних прорахунків, а справжня війна з подільськими селянами, з усім українським народом.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Маркова С. Під грифом “таємно” (Документи архіву Хмельницької області про голод 1932 - 1933 рр. на Поділлі) // Питання історії України: Зб. наук. статей. - Чернівці, 1998. - Вип.2. - С. 301-312.

2. Маркова С. Населені пункти Кам'янеччини в період голодомору 1932-1933рр. // Наукові праці Кам'янець - Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Кам'янець- Подільський, 1998. - Вип.2 (4). - С. 191-194.

3. Маркова С. Населені пункти прикордонної смуги Поділля в період голодомору 1932-1933 рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2000. - Вип. 10. - С. 122-126.

4. Маркова С. Під грифом “таємно”. Голод 1932-1933 рр. на Поділлі за документами Державного архіву Хмельницької області // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Випуск 50. - Київ, 2000 - С. 14-17.

5. Маркова С. Хлібозаготівлі і голод 1932-1933 рр. на Поділлі // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.1. - С. 293-297.

6. Маркова-Тюх С. Населені пункти прикордонної смуги Хмельниччини у злиденні 1932-1933 рр. // Голод 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки. Матеріали республіканської науково-практичної конференції. - Хмельницький, 1993. - С.76-78.

7. Маркова С. Подільське село у злиденні 1932 -1933 рр. // Матеріали Х Подільської історично-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 440-449.

Размещено на Allbest.ru

...