Діяльність демократичної опозиції в Польщі у 70-х роках ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Діяльність демократичної опозиції в Польщі у 70-х роках ХХ ст.

Нападій Ярослав Григорович

Анотація

демократичний опозиція польща суверенітет

Нападій Я.Г. Діяльність демократичної опозиції в Польщі у 1970-х роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Київ, 2002.

В дисертації на основі значної кількості джерел досліджено діяльність демократичної опозиції в Польщі в 1970-х роках. Здійснено комплексний аналіз основних форм і методів боротьби польської опозиції в цей період за демократизацію всіх сфер суспільно-політичного життя країни, здобуття Польщею справжного суверенітету, а також порівняльний аналіз форм і методів діяльності опозиційних угруповань.

В роботі показано шляхи еволюції суспільно-політичної думки демократичної опозиції. Визначено її основні завдання, а також роль опозиції в розбудові структур громадянського суспільства. Проаналізовано процеси структуризації та радикалізації опозиційного руху, характерні насамперед для другої половини 1970-х років.

Ключові слова: опозиція, демократія, організація, рух, Польща, суспільство, комітет, боротьба, влада, самосвідомість.

1. загальна характеристика роботи

Від краху прорадянських режимів у Центрально-Східній Європі нас відділяє вже більше ніж десятиліття. За цей час у багатьох країнах колишнього соціалістичного табору, в т.ч. і в Польщі, біля керма влади неодноразово перебували колишні опозиціонери, які значну частину свого життя присвятили боротьбі за демократію і визволення від радянського панування. Сенс цієї боротьби вони вбачали перш за все в розбудові інститутів громадянського суспільства. це стало головним змістом діяльності демократичної опозиції в Польщі 1970-х років, якій вдалося залучити найактивнішу частину суспільства до боротьби за встановлення демократичного ладу.

демократична опозиція 1970-х років складалася з політичних угруповань, що здійснювали згідно зі своїми програмними засадами організаційну та інтелектуальну діяльність, результатом якої мало стати мирне встановлення демократичного ладу або ж реформування існуючої системи в напрямку обмеження монополії правлячої партії та повернення субєктності суспільству. на думку автора, в даний період опозиційною слід називати лише таку діяльність політичних угруповань або окремих осіб, яка могла викликати переслідування з боку влади.

Актуальність теми даного дослідження в першу чергу обумовлена необхідністю вивчення форм і методів діяльності демократичної опозиції 1970-х років, що підготувала ґрунт для народження безпрецедентного в історії соціалістичного табору явища - Незалежної самоврядної профспілки “Солідарність”. Адже саме успішне протистояння “Солідарності” в боротьбі з правлячим режимом в 1980-х роках стало початком кінця комуністичної системи не тільки в Польщі, але й в усьому соціалістичному таборі. Коріння ж “Солідарності” слід шукати в 1970-х роках, коли чільні представники демократичної опозиції усвідомили необхідність творення могутнього суспільного руху на захист демократії і незалежності країни.

Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років як Польща, так і Україна в звязку з розпадом соціалістичної системи отримали шанс на здобуття справжньої незалежності і обрання демократичного шляху розвитку. Кожна з країн скористалася цим шансом по-своєму. Сьогодні в Україні багато говорять про необхідність переймання польського досвіду демократичних і ринкових перетворень. При цьому мало хто вказує, що польське суспільство на відміну від українського виявилося готовим до системних реформ значною мірою завдяки цілеспрямованій діяльності демократичної опозиції. Виходячи з цього закономірним є той факт, що чимало відомих польських опозиціонерів 1970-80-х років нині входить до політичної еліти цієї країни. Тому з певністю можна стверджувати, що ґенезу польського сьогодення слід шукати саме в 1970-х роках, коли було створено організовану демократичну опозицію комуністичному режиму.

На сьогодні Республіка Польща є важливим стратегічним партнером України, крім того нас єднають століття спільної, хоча й часами драматичної, історії, до якої, зокрема, входить і перебування в соціалістичному таборі. Протягом останніх років Україна і Польща вирішують схожі проблеми демократичної трансформації та подолання тоталітарної спадщини. Саме цим, на думку автора, обумовлена актуальність проблематики даного дисертаційного дослідження.

Вибір теми дослідження був зумовлений також тим, що українською історичною наукою діяльність демократичної опозиції в Польщі 1970-х років не досліджена, тому автор звернувся саме до цієї проблематики, сподіваючись, що його праця допоможе у висвітленні даного питання вітчизняною історіографією.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження слугує матеріалом для розробки нормативних курсів з історії словянських народів. Робота є складовою частиною планів наукових досліджень кафедри історії словян і народознавства Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, а також кафедри суспільних дисциплін Київської державної академії водного транспорту.

Мета дослідження: зробити спробу узагальнення і комплексного вивчення досвіду громадсько-політичної діяльності демократичної опозиції в Польщі 70-х років ХХ ст.

Для досягнення цієї мети дисертант поставив перед собою такі завдання: на основі аналізу джерел, а також монографічної та публіцистичної літератури показати шляхи еволюції суспільно-політичної думки демократичної опозиції в Польщі у 1970-х роках; визначити основні завдання опозиції в цей період; розкрити зміст основних форм і методів опозиційної боротьби; знайти спільні і відмінні риси ідейно-політичних програм різних опозиційних організацій; охарактеризувати ступінь впливу опозиції на суспільно-політичні процеси в Польщі 1970-х років.

Обєктом дослідження є історія діяльності демократичної опозиції в Польщі 1970-х років.

Предметом дослідження є комплексний аналіз основних форм і методів боротьби польської опозиції у 1970-х роках за демократизацію всіх сфер суспільно-політичного життя країни та здобуття Польщею справжного суверенітету, а також порівняльний аналіз форм і методів діяльності різних опозиційних угруповань.

Методи дослідження. При вирішенні завдань, поставлених у ході дослідження, автор дотримувався принципів історизму і обєктивності, які передбачають зясування умов виникнення, розвитку та наслідків подій, а також розуміння їх причинно-наслідкового звязку. Із спеціально-історичних методів дослідження було застосовано проблемно-хронологічний і компаративістський методи, методи порівняльного і комплексного аналізу, метод системності, а також синхронний метод, який є ефективним засобом вивчення подій, що відбувалися в різних регіонах Польщі.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що автор вперше в українській історіографії здійснив спробу комплексного аналізу діяльності демократичної опозиції в Польщі 70-х років ХХ ст. Вперше також зроблено спробу порівняльного аналізу діяльності основних опозиційних організацій, що діяли в ПНР у цей період. Крім того, автором у науковий обіг введено значну кількість матеріалів тогочасних видань нелегального або другого видавничого обігу літератури і періодики (зокрема, програмні документи багатьох опозиційних угруповань, їхні звернення до органів влади і всього суспільства з приводу важливих проблем життя країни, статті відомих опозиціонерів з аналізом поточної суспільно-політичної ситуації тощо). Досліджуваний у дисертації комплекс питань дозволяє повніше уявити, якими були характер, форми і методи діяльності польської демократичної опозиції 1970-х років.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати, основні положення і висновки можуть бути використані для подальшого вивчення даної проблеми, підготовки відповідних наукових і науково-популярних праць, а також при читанні у вищих навчальних закладах нормативних і спеціальних курсів лекцій з новітньої історії. Зібраний і узагальнений в дисертаційному дослідженні фактичний матеріал сприятиме суттєвому розширенню інформаційного простору в українській історичній науці та вітчизняній полоністиці.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в доповідях на науковому семінарі, присвяченому другому видавничому обігові нелегальної літератури і періодики, в Інституті історії Яґеллонського університету (Краків, Польща), де дисертант проходив наукове стажування (травень 1999 р.); на міжнародній науковій конференції “Словянські народи в другій світовій війні” при Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова на засіданні секції “Наслідки другої світової війни для словянських народів” (4-5 травня 2000 р.); на шостій щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” при університеті “Острозька академія” (19-20 травня 2000 р.); на щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів та студентів історичного факультету НПУ ім.М.П. Драгоманова, а також на звітних засіданнях кафедри історії словян і народознавства Нпу ім.М.П. Драгоманова.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (335 назв, 18 сторінок). Загальний обсяг дисертації - 200 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

в першому розділі “історіографія і джерельна база дослідження” подається характеристика основної історичної літератури, повністю або частково присвяченої тематиці дисертаційного дослідження, а також його джерельної бази.

діяльність демократичної опозиції в Польщі в 1970-х роках є предметом дослідження насамперед польських істориків. Декілька ґрунтовних праць, присвячених польській опозиції, написано західними істориками. Зацікавленість даною проблематикою починають виявляти представники російської історичної науки. у той же час в українській історіографії діяльність антикомуністичної опозиції в Польщі 1970-х років є питанням не дослідженим.

Монографічна література в дисертаційному дослідженні представлена в основному польськими авторами книг, що вийшли в світ протягом останніх 11-12 років. саме в цей період історики з країн колишнього соціалістичного табору отримали можливість обєктивно і безсторонньо вивчати історію ПНР.

Так, глибокий аналіз діяльності демократичної опозиції в Польщі 1970-х років можна знайти у виданих наприкінці 1980-х - 1990-х роках працях Р. Зузовского, А. Фрішке, Т. Маршалковского і А. Дудека та деяких інших авторів. Зокрема, Зузовскі в своїй монографії доводить першість Комітету Оборони Робітників в усьому опозиційному русі та його виняткову роль у розбудові незалежних від влади інституцій громадянського суспільства в Польщі 1970-х років Zuzowski R. Komitet Samoobrony Spoіecznej KOR. Studium dysydentyzmu i opozycji politycznej w Polsce. - Wrocіaw-Warszawa-Krakуw: Silesia-Iskry-KOW, 1996. - 311 s.. Фрішке у своїй праці намагається охопити весь опозиційний спектр від закінчення ІІ світової війни до утворення профспілки “Солідарність”. На підставі багатої джерельної бази йому, зокрема, вдалося здійснити ретельний аналіз діяльності опозиційних угруповань 1970-х років Friszke A. Opozycja polityczna w PRL 1945-80. - Londyn: Aneks, 1994. - 593 s..

Проблематиці взаємовідносин влади з костьолом, що був союзником опозиції в боротьбі за демократизацію країни, присвячені монографії М. Ясюкєвіча і К. Конколя Jasiukiewicz M. Koњciуі katolicki w polskim їyciu politycznym 1945-1989: Podstawowe uwarunkowania. - Wrocіaw: Silesia, 1993. - 497 s.; K№kol K. Koњciуі w PRL. Elementy ewolucji doktryny. - Warszawa: WMN, 1989. - 373 s. .

Опозиційний рух на селі в своїх працях дослідили, зокрема, такі польські історики як С. Домбровскі, Ґ. Ґрадзіньска та деякі інші автори. Так, Домбровскі зосереджує свою увагу на проблематиці створення, починаючи з середини 1970-х років широкого селянського суспільного руху, що кинув виклик неефективній аграрній політиці Польської обєднаної робітничої партії D№browski S. “Solidarnoњж” Rolnikуw Indywidualnych 1976-1981. Geneza, nurty, zarys dzi?іalnoњci (opracowanie analityczne i wybуr џrуdeі). - Wrocіaw: Silesia, 1993. - 149 s.; Gradziсska G. Chіopi wobec kryzysуw spoіeczno-politycznych w Polsce (1944-1989). - Poznaс: Abos, 1993. - 145 s..

Суто робітничому рухові опору присвячено монографії А. Дудека і Б. Сейдлєр Dudek A. Wydarzenia czerwcowe 1976 roku jako cezura w historii Polski lat 70-ch. - Krakуw: KOW, 1987. - 276 s.; Seidler B. Kto kazaі strzelaж. Grudzieс 1970. - Warszawa: PISM, 1991. - 211 s.. Зокрема, Дудек доводить у своїй праці те, що робітничі виступи червня 1976 р. послужили каталізатором опозиційної активності, спрямованої на повернення субєктності польському суспільству.

Становлення в другій половині 1970-х років опозиційного студентського руху дослідив Я. Вальчак, який особливу увагу зосередив на діяльності Студентських комітетів солідарності Walczak J. Ruch studencki w Polsce 1944-1984. - Wrocіaw: Zakі. Nar. im. Ossoliсskich, 1990. - 283 s..

Історії окремих опозиційних організацій досліджено також у працях Б. Мазура, В. Єдліцкого та ін. Mazur B. Ruch Wolnych Demokratуw. - Opole: OOW, 1986. - 301 s.; Jedlicki W. Klub Krzywego Koіa. - Warszawa: Solidarni, 1989. - 168 s. Особливої уваги заслуговує монографія одного з засновників Комітету Оборони Робітників Я.Ю. Ліпского, в якій ідеться про етапи становлення і розвитку КОР lipski J.J. KOR. - Gliwice: GOW, 1989. - 427 s.. Вона не може, на думку дисертанта, претендувати на безсторонність, оскільки є поглядом “зсередини” на діяльність Комітету. Але фактографічний матеріал робить її незамінною в дослідженні історії цієї організації.

При написанні дисертаційного дослідження автор використовував і загальні праці з історії Польщі А. Альберта, З. Риковского і В. Владики, В. Рошковского та ін. Albert A. Najnowsza historia Polski 1918-1980. - Warszawa: BIS ZSP, 1989. - 203 s.; Rykowski Z., Wіadyka W. Kalendarium polskie 1944-1984. - Warszawa: ANS, 1985. - 329 s.; Roszkowski W. Historia Polski 1914-1990. - Warszawa: Czytelnik, 1991. - 255 s. З-поміж узагальнюючих праць українських істориків, в яких серед іншого йде мова про боротьбу демократичної опозиції в Польщі 70-х років ХХ ст., слід насамперед виділити монографії Ярового В.І. Яровий В.І. Історія західних та південних словян у ХХ ст. - К.: Либідь, 1995. - 315 с.; Яровий В.І. Історія новітнього часу країн Центральної та Південно-Східної Європи 1944 - 1994. - Дніпропетровськ: Дніпро, 1995. - 203 с.

Низку праць, присвячених опозиційній проблематиці, було видано польськими емігрантськими осередками на Заході, перш за все в Лондоні і Парижі. До емігрантської літератури належать, зокрема, праці К. Помяна, А. Міцевского та ін. Pomian K. Wymiary polskiego konfliktu: 1956-1981. - Londyn: Aneks, 1982. - 267 s.; Мicewski A. Wspolrz№dziж. - Paryї: Instytut Literacki, 1982. - 317 s.

Зацікавлення польським опозиційним рухом виявляють також історики поза межами Польщі. Так, частину монографії російського дослідника опозиційних рухів у країнах соцтабору В. Мусатова присвячено аналізу польських опозиційних виступів проти комуністичного режиму Мусатов В. Предвестники бури. Политические кризисы в Восточной Европе (1956-1981). - М.: Альфа, 1996. - 483 с..

Та все ж більше зацікавлення опозиційним рухом у Польщі виявилося на Заході. передусім західних істориків цікавив феномен “Солідарності”, якому були присвячені праці Т. Ґартона Еша, А.Турньє та інших авторів. Проте дослідники, вивчаючи ґенезу профспілки “Солідарність”, не могли оминути проблем, які стосуються діяльності демократичної опозиції 1970-х років, хоч і розглядали їх, на думку дисертанта, дещо поверхово. Garton Ash T. Polska rewolucja. Solidarnoњж: 1980-1981. - Warszawa: Europa, 1990. - 405 s.; Touraine A. Solidarnoњж. Analiza ruchu spoіecznego. - Warszawa: Europa, 1989. - 181 s.; Weydenthal J., Porter B., Delwin K. Polski dramat 1980-1982. - Warszawa: Europa, 1991. - 337 s..

Автор при підготовці дисертації також скористався матеріалами наукових конференцій, присвячених опозиційному другому обігові Drugi obieg wydawniczy w Polsce w latach 1976-1990 w zbiorach Biblioteki Jagelloсskiej. - Krakуw-Wilno, 1994. - 535 s.; Wydawnictwa podziemne w powojennym Krakowie. Materiaіy sesji naukowej odbytej 26 czerwca 1992 roku. - Krakуw: Secesja, 1993. - 226 s.. Було також використано збірники наукових праць і статей, автори яких висвітлювали різні аспекти діяльності демократичної опозиції 1970-х років Wybrane problemy funkcjonowania systemu politycznego PRL w latach 70-ych / Pod red. A.Antoszewskiego. - Wrocіaw: PWN, 1988. - 232 s.; Z badaс nad kryzysami politycznymi w Polsce / Red. A.Gіowacki. - Szczecin: Wyd. Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1990. - 161 s..

Ґрунтовну наукову інформацію автор виявив у низці польських періодичних видань, зокрема, таких як “Вєнзь”, “Карта”, “Політика”, “Критика” тощо. На їхніх сторінках можна зустріти наукові статті, що містять аналіз діяльності демократичної опозиції, а також суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в ПНР, критичні рецензії на історичну літературу і диспути відомих істориків, присвячені найбільш контроверсійним темам цього відрізку польської історії Czaputowicz J., Јepkowski A. Niezaleїny ruch studencki w latach 1972-1976 // Wiкџ. - 1991. - №2. - S.120-130; Holzer J. Kryzysy i przezwyciezanie kryzysуw w paсstwach komunistycznych // Krytyka. - 1991. - №34-35. - S.36-46; Walicki A. Czy PRL byla paсstwem totalitarnym // Polityka. - 1990. - №29. - S.1-14..

При підготовці дисертаційного дослідження автор користувався фондами Яґеллонської бібліотеки в Кракові, перш за все Фонду незалежницького чину, в якому нагромаджено велику кількість нелегальних видань другого обігу часів ПНР, Національної бібліотеки та Архіву нових актів у Варшаві, Російської державної бібліотеки, Всеросійської публічної історичної бібліотеки, Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, а також фондами відділу польської книги при посольстві РП в Україні.

Специфіка даного дослідження полягає в тому, що його джерельна база складається головно з підпільних періодичних видань і самвидавівської літератури другого обігу, продуцентом яких була опозиція 1970-х років. Джерела, використані в дослідженні, умовно можна поділити на кілька груп. До першої групи джерел відносяться періодичні видання другого обігу.

Починаючи з другої половини 1970-х років, коли в Польщі викристалізовується організована демократична опозиція, майже кожне опозиційне угрупування видавало свій власний часопис. Так, виданнями Комітету оборони робітників були “Роботнік”, “Ґлос” та деякі інші видання. Часопис “Братняк” видавав Рух Молодої Польщі, а “Опінія” належала Рухові оборони прав людини і громадянина. На сторінках цих та багатьох інших видань можна знайти програмні документи опозиційних угруповань та їхні звернення з приводу важливих проблем життя країни Karta Praw Robotniczych // Robotnik. - 1979. - №35 (specjalny); Apel KPRSN o wolne wybory w Polsce // Rzeczpospolita.- 1979. - №3. - S.5-6; Czuma A. Wolny lud w niepodleglym panstwie // Opinia. - 1977. - №6. - S.26-27..

До другої групи джерел відноситься самвидавівська література другого обігу. Головними темами самвидавівської літератури були: аналіз поточної суспільно-політичної ситуації в країні; дослідження т.зв. “білих плям” в історії Польщі, що замовчувалися або перекручувалися комуністичною пропагандою; а також програмні документи опозиційних угруповань Staniszkis J. Ewolucja form robotniczego protestu w Polsce. - Wrocіaw: WOZ, 1980. - 245 s.; Radomski U. Czerwiec 1976. Protest i propaganda. - Warszawa: Nowa, 1984. - 99 s.; Program dla polskich rodzin. - Warszawa: Nowa, 1978. - 169 s..

Третю групу джерел становлять архівні матеріали. В дисертаційному дослідженні було використано документи з Архіву нових актів у Варшаві (зокрема, з фонду №6 “Доповідні записки з місць до ЦК ПОРП”), що висвітлюють діяльність опозиційних організацій з точки зору влади Archiwum Akt Nowych. Oddziaі VI w Warszawie. - “Meldunki z terenu” (sygn. 201/VI). - S.4 etc. .

Четверту групу джерел складають емігрантські періодичні видання та література, що видавалися польськими емігрантськими осередками на Заході. Авторами книг були відомі представники еміграції, а також опозиційні діячі, що пересилали рукописи своїх праць на Захід Michnik A. Koњciуі, lewica, dialog. - Paryї: Instytut Literacki, 1977. - 285 s.; Kuroс J. Wiara i wina. - Londyn: Aneks, 1984. - 339 s.. З емігрантських періодичних видань слід перш за все виділити паризьку “Культуру” і лондонський “Анекс”. На сторінках цих видань можна зустріти статті відомих польських опозиціонерів та діячів еміграції, що аналізували поточну суспільно-політичну ситуацію в Польщі, статті, що мали програмний характер, та документи, що стосувалися діяльності опозиції Mieroszewski J. Polska Ostpolitik // Kultura. - 1973. - №6.- S.102; Kuron J. Myњli o programie dziaіania // Aneks. - 1976. - №12.- S.24; Modzelewski K. List otwarty do E.Gierka // Aneks. - 1976. - №14.- S.27..

Пяту групу джерел складає мемуарна література, яка незважаючи на деякий субєктивізм її авторів дає важливий фактичний матеріал для наукового аналізу, який неможливо зустріти при опрацюванні інших джерел. При підготовці дисертаційного дослідження автор використовував спогади Л. Валенси, Л. Мочульского та інших діячів опозиції Waікsa L. Droga nadziei. - Warszawa: pwn, 1988. - T.I. - 257 s.; Herling-Grudziсski G. Dziennik pisany noc№ 1973-1979. - Warszawa: Czytelnik, 1995. - 481 s.; Moczulski L. Bez wahania.- Krakуw: KOW, 1993. - 341 s..

До шостої групи джерел входять збірки документів, у яких зосереджено цінний фактичний матеріал для дослідження діяльності Комітету оборони робітників, Конфедерації Незалежної Польщі та всієї демократичної опозиції 1970-х років dokumenty KOR i KSS “KOR” / Wstкp i opracowanie Jasrzкbski A. - Warszawa-Londyn: Wyd. Naukowe PWN-Aneks, 1994. - 782 s.; Dokumenty programowe KPN. - Warszawa: Nowa, 1980. - 177 s.; Polskie Porozumienie Niepodlegіoњciowe. Wybуr tekstуw. - Londyn: Aneks, 1989. - 355 s.; Hemmerling Z., Nadolski M. Opozycja demokratyczna w Polsce, 1976-1980. Wybуr dokumentуw. - Warszawa: Alfa-Wero, 1994. - 741 s..

Лише завдяки різноманітній джерельній базі можна уникнути однобічності у висвітленні й оцінці історичних подій та їх дійових осіб, а також зробити обєктивні висновки і узагальнення.

слід зауважити, що польська історична наука тільки починає розробку проблематики демократичної опозиції в ПНР взагалі і в 1970-х роках зокрема. Жодна з вищезазначених праць не є довершеною в дослідженні діяльності польської опозиції в цей період. Це можна, зокрема, пояснити недостатньою часовою віддаленістю від подій, свідками, а подекуди й учасниками яких були сучасні польські історики. Подібна заанґажованість не може не позначитися на обєктивності історичного дослідження, що й ускладнює ґрунтовну розробку даної проблематики. Крім того, багато хто з провідних діячів опозиції відіграє й тепер помітну роль на політичній арені, що вносить свою частку субєктивності при визначенні їхнього місця в опозиційному русі.

В другому розділі “опозиційне середовище першої половини і середини 70-х років ХХ ст. (1970-1976 рр.)” проаналізовано передумови становлення організованої демократичної опозиції, форми і методи діяльності опозиційних груп, що діяли в цей період.

У першому підрозділі дано загальну характеристику діяльності опозиційних угруповань першої половини 1970-х років. Ще наприкінці 1960-х років соціалістичний табір пережив чергову кризу. У Польщі її проявами стали студентські виступи березня 1968 р., що проходили під гаслами демократизації в межах соціалістичної системи. Березневі події 1968 р., а також робітничі виступи проти падіння життєвого рівня населення в грудні 1970 р., що були жорстоко придушені з використанням вогнепальної зброї, призвели до падіння режиму Ґомулки і приходу до влади прагматичніше налаштованого сілезького угрупування партноменклатури на чолі з Ґереком.

В ситуації, що виникла в країні після грудня 1970 р., опозиційні кола зайнялися насамперед інтелектуальною працею, переоцінкою своїх поглядів та поглибленням взаємного діалогу. Найкращою ілюстрацією цього була діяльність помірковано опозиційного католицького руху “Знак”, що мала насамперед громадсько-виховний характер.

польські опозиціонери намагалися підтримувати контакти з дисидентським рухом в СРСР, досвідом якого в організації самвидаву і створенні комітетів захисту прав людини вони плідно користувалися. Прізвища українських дисидентів Григоренка, Марченка, Литвина були добре знані в польських опозиційних колах і викликали захоплення та солідарність.

Опозиція першої половини 1970-х років гуртувалася в неофіційних салонах, серед яких найвпливовішим вважався очолюваний Я.Ю. Ліпским варшавський салон. Тут, зокрема, народилася ініціатива написання петицій, які засуджували переслідування інакодумців.

В цей період у студентському середовищі постає низка угруповань, які своїм головним завданням вважають боротьбу проти остаточного підпорядкування ПОРП молодіжного руху. Основними формами діяльності молодіжних осередків були: самоорганізація студентства, розповсюдження самвидаву, освітня робота, організація протестних акцій тощо.

В даний період опозиційні групи діяли на межі легальності. Вони використовували такі форми діяльності, які не були заборонені правом, але могли бути використані як привід для переслідувань (зокрема, організація гуртків самоосвіти і дискусійних клубів, поширення самвидаву, діяльність салонів, які обєднували опозиційну інтелігенцію тощо). Таким чином, у 1971-1975 роках було розширено межі опозиційної діяльності і закладено підґрунтя для її подальшої активізації.

В другому підрозділі висвітлено ідейно-політичну дискусію середини 1970-х років про завдання опозиції та перспективи Польщі, що вирішальним чином вплинула на формування програмних засад опозиції. Дискусія, в якій взяли участь відомі польські інтелектуали та опозиційні діячі, велася в основному на сторінках паризького часопису “Культура”.

Започаткувала дискусію стаття Я. Куроня “Політична опозиція в Польщі”, в якій він закликав опозиціонерів працювати над виробленням в суспільстві політичної культури. Автор застерігав від захоплення конспірацією і радив дотримуватися принципу легальності. Цю позицію засудив А. Мачеревіч, стверджуючи, що принцип легальності обмежує діяльність опозиції і заважає створенню радикального руху, який би накреслив орієнтири для суспільства. Для Колаковского умовою еволюціонування Польщі до демократії був активний опір проти антидемократичної влади, постійний тиск на неї в різних сферах життя країни.

Окрема дискусія велася щодо місця Польщі в Європі і перспектив збільшення суверенітету країни. Ініціювала дебати стаття А. Бромке, в якій він висунув теорію чергування циклів реалізму та ідеалізму в польській політиці. Політичні ідеалісти, спираючись на мораль, боролися за незалежність Польщі і вірили, що світ врахує польські інтереси. Реалісти, до яких Бромке відносив і прагматиків з ПОРП, прагнули покращити становище Польщі, шукаючи компромісів із сусідами. Враховуючи геополітичні реалії автор теорії пропонував створити синтез ідеалізму і реалізму, який передбачав збереження союзу з Росією за умови встановлення в країні демократичного ладу.

опонентом цієї теорії став Ю. Мєрошевскі, який активно виступав за зміну поглядів опозиції на значення Східної Європи в можливих геополітичних трансформаціях. Розвиваючи традиції прометеїзму він стверджував, що поляки мають підтримати право на самовизначення українців, а також відмовитися від будь-яких зазіхань на сусідні території. Мєрошевскі закликав опозицію до вироблення бачення майбутнього країни, щоб за сприятливої геополітичної конюнктури Польща була готова до демократичних перетворень.

Отже, суперечка йшла здебільшого навколо шляхів еволюційного розвитку Польщі, адже всі учасники дискусії, виходячи з усвідомлення геополітичної ситуації та власних ідейних переконань, відкидали варіант революційних змін. Натомість між опозиціонерами не було згоди стосовно форм і методів діяльності опозиції. Проте не викликало сумніву, що за даних умов найефективнішим методом боротьби є формування громадської думки з метою організації суспільного тиску на владу.

В третьому підрозділі йдеться про вироблення програмних засад демократичної опозиції під час конституційної кампанії 1975-1976 рр., коли опозиційні кола вперше так масштабно виступили проти політики влади, безпосередньо впливаючи на формування громадської думки.

Конституційну кампанію опозицією було розгорнуто наприкінці 1975 р. у відповідь на опублікування проекту змін до конституції ПНР, які, зокрема, передбачали: конституційне закріплення керівної ролі ПОРП, непорушність союзу з СРСР та встановлення залежності дотримання прав громадян від сумлінного виконання ними громадянських обовязків.

На дії влади опозиція відповіла організацією великої кількості листів протесту, спрямованих проти антидемократичних поправок. Аналізуючи зміст цих листів, можна виокремити основні аргументи опозиції, використані в конституційній кампанії. По-перше, нищівній критиці піддавалося конституційне закріплення керівної ролі ПОРП, що привело б до надання політичній партії ролі ще одного владного органу. По-друге, одностороннє внесення союзницьких зобовязань до конституції закріпило б за ПНР роль держави з обмеженим суверенітетом. По-третє, закріплення залежності дотримання прав громадян від виконання ними громадянських обовязків загрожувало б інакодумцям позбавленням громадянських прав.

Зрештою, в лютому 1976 р. комуністи в сеймі затвердили більшість змін до конституції. Та все ж у плані перспективи ця кампанія була для опозиції успішною. Було реалізовано шанс для поширення в суспільстві системи цінностей і цілей опозиції. Таким чином, конституційна кампанія допомогла опозиції відчути свої можливості впливу на громадську думку та піднести свою діяльність на якісно новий рівень, що відрізнявся більшою відкритістю і радикальністю.

Наприкінці розділу зазначається, що різні опозиційні угрупування першої половини 1970-х років помітно відрізнялися за своїми витоками, ідеологією і формами діяльності. Але всю опозицію обєднувало прагнення демократизації країни і здобуття нею справжнього суверенітету. Суперечки велися щодо того, яким шляхом можна досягти цієї мети. Та майже всі сходилися на тому, що до корінних змін суспільство має підготувати опозиція, яка повинна виробити чітку стратегію своїх дій. Таким чином, формування громадянської свідомості стало основною сферою діяльності опозиції.

В третьому розділі “Утворення організованої демократичної опозиції (1976-1980 рр.)” здійснено аналіз процесу структуризації опозиції та створення організацій, які представляли весь спектр опозиційної думки і працювали над побудовою інституцій громадянського суспільства.

У першому підрозділі висвітлено діяльність Комітету оборони робітників - організації, що належала до лівої частини опозиційного спектру. Головно завдяки діяльності цієї організації вдалося налагодити співпрацю і взаєморозуміння між робітництвом і опозиційною інтелігенцією. Народження КОР було нерозривно повязано з робітничими виступами 1976 р., що стали каталізатором підвищення опозиційної активності в другій половині 1970-х років.

Намагаючись придушити страйковий рух, влада вдалася до репресій проти його учасників і порушень елементарних прав людини. Дані події стали вирішальним поштовхом для створення у вересні 1976 р. потужного осередку руху за громадянські права, яким став Комітет оборони робітників. засновниками КОР стали діячі варшавського салону Я. Куронь, Я.Ю. Ліпскі, А. Мачеревіч і А. Міхнік, які організували кампанію захисту громадянських прав репресованих робітників. Поширення правдивої інформації про переслідування учасників робітничих виступів, вимога оголошення їм амністії, організація листів солідарності, правова допомога репресованим і збирання коштів для матеріального сприяння їхнім родинам стали основними формами діяльності організації, що сприяли розширенню соціальної бази опозиції за рахунок робітництва.

Після липневої амністії 1977 р. основними цілями Комітету проголошуються розбудова структур громадянського суспільства, боротьба за дотримання громадянських прав і свобод та проведення в майбутньому вільних виборів. В звязку з розширенням функцій КОР отримує назву Комітету громадської самооборони “Комітету оборони робітників”. Домінантним мотивом діяльності КГС“КОР” в 1977-1980 рр. була необхідність підтримки потенційно сильних робітничого, селянського і студентського суспільних рухів, для розвитку яких склалися сприятливі умови. Заслугою КГС“КОР” є також вироблення ним конкретної програми суспільно-економічних змін - Хартії робітничих прав, взятої на озброєння наймасовішим робітничим рухом.

В другому підрозділі мова йде про організації правого крила опозиції, серед яких чільне місце займав Рух оборони прав людини і громадянина (РОПЛіГ). Це утворення стало другим після КГС“КОР” угрупуванням, яке організувало опозиційну діяльність і незалежні громадські інституції. Основною метою організації, створеної в березні 1977 р., проголошувалася боротьба за дотримання громадянських прав. Формами цієї боротьби стали виявлення і оприлюднення фактів порушення прав людини, допомога репресованим, організація масових акцій протесту тощо.

Рух оборони, як і КГС“КОР”, намагався розвинути концепцію організації суспільного тиску на владу. Але в ієрархії цінностей діячів КГС“КОР” на першому плані була демократія, тоді як лідери РОПЛіГ, зокрема Л. Мочульскі і А. Чума, основною цінністю вважали незалежність країни.

Криза довіри у відносинах всередині керівництва призвела наприкінці 1978 р. до розколу організації на прихильників Л. Мочульского і А. Чуми. Врешті-решт угрупуванням Чуми в лютому 1979 р. було створено Комітет порозуміння в імя самовизначення народу. А в вересні 1979 р. на основі крила Мочульского було створено Конфедерацію Незалежної Польщі, що проголосила себе першою опозиційною політичною партією. Ґданьський осередок РОПЛіГ став ініціатором створення Руху Молодої Польщі, який великої уваги надавав тісним звязкам із робітничим рухом.

Діяльність таких угрупувань як РОПЛіГ, КНП чи РМП, що зараховували себе до правиці, сприяла урізноманітненню ідейно-політичного арсеналу опозиції та її структуризації. діяльність правих організацій в першу чергу характеризували незалежницький радикалізм і потяг до проведення масових акцій на відміну від еволюціоністських поглядів, що панували в КГС“КОР”.

В третьому підрозділі висвітлюється діяльність незалежних організацій опозиційного інтелектуального середовища. Заслугою діячів цього кола стало вироблення ними ідеологічних концепцій, які обґрунтовували необхідність встановлення в країні демократичного ладу.

першість у сформулюванні цілісної концепції боротьби опозиції проти комуністичного режиму належить інтелектуалам з нелегального Польського Незалежницького Порозуміння, лідером якого був З. Найдер. Програма ПНП спиралася на такі ідеологічні засади як суверенність народу, рівність усіх громадян і належність польщі до західної цивілізації. Метою діяльності ПНП було відновлення незалежності та правове забезпечення створення багатопартійної демократії.

роль координатора освітньої опозиційної діяльністі з 1978 р. виконувало Товариство наукових курсів, яке своєю метою оголосило формування нової інтелігенції, що змогла б перейняти кращі національні історичні традиції. Основною складовою ТНК був нелегальний Летючий університет, який вважався головним опозиційним освітнім центром країни. Викладачами університету були такі інтелектуали як Б. Цивіньскі, С. Амстердамскі та ін.

Одним з найпрагматичніших осередків незалежної думки було угрупування під назвою “Консерваторіум” “Досвід і майбутнє” (КДіМ), яке намагалося дистанціюватися від відкритої опозиції режиму. Ініціаторами створення цієї громадської структури, до якої входили діячі науки і культури, були А. Вєльовєйскі, С. Братковскі та інші інтелектуали. Основним документом КДіМ став “Рапорт про стан Речі Посполитої і шляхи, що ведуть до її реформування” (1979), в якому було охарактеризовано як тривожну суспільно-економічну ситуацію в країні та стан громадянської свідомості суспільства. запропоновані авторами реформи включали відокремлення партії від державного апарату та вибори на конкурентній основі.

Осередки інтелектуальної опозиції займалися в основному складанням програм реформ і захистом прав людини. при цьому вони уникали організації безпосереднього тиску на владу і не проводили широкої організаційної роботи. Проте незалежному інтелектуальному середовищу належить важлива роль у побудові в Польщі інститутів громадянського суспільства.

Наприкінці розділу зазначається, що в другій половині 1970-х років завдяки діяльності опозиційних організацій почав утворюватися позасистемний рух, що відкидав обмеження, прийняті на себе суспільством. Опозиціонери почали формулювати свої політичні цілі в категоріях, притаманних для плюралістичного суспільства. Це, в свою чергу, сприяло політичній освіченості громадян, визначенню цілей всього суспільства і пошукові шляхів їх досягнення. Свідченням того, що в другій половині 1970-х років наступив новий етап опозиційної боротьби, стало явище структуризації в рядах опозиції. Головними рисами, що відрізняли праві опозиційні організації від КГС“КОР”, були насамперед більша радикальність і потяг до проведення масових акцій, тоді як комітет вирізняла зосередженість на створенні суспільних рухів, здатних ефективно тиснути на органи влади. В опозиційному русі важливу роль відігравало також незалежне інтелектуальне середовище, яке займалося складанням програм і петицій на захист прав людини. Таким чином, опозиційні організації другої половини 1970-х років проводили надзвичайно важливу роботу з розбудови інститутів громадянського суспільства, сприяли пробудженню громадської свідомості та народженню суспільних рухів, які повинні були стати вирішальним чинником у боротьбі з режимом.

В четвертому розділі “Народження суспільних рухів і початок самоорганізації суспільства в другій половині 1970-х років” проаналізовано період формування студентського, селянського і робітничого рухів, що піднесли ступінь опозиційної активності в Польщі на якісно новий рівень.

В першому підрозділі висвітлюється формування студентського опозиційного руху, зокрема, створення Студентських комітетів солідарності. Народження окремого студентського руху стало реакцією на хвилю репресій 1977 р. проти опозиції. Вперше СКС було створено в травні 1977 р. в Кракові, звідки ця ініціатива поширилася також на Варшаву, Ґданьськ, Вроцлав та інші міста.

СКС прагнули утвердитися як своєрідні студентські профспілки, які б захищали права студентів. Декларації всіх СКС обєднували вимоги повернення автономії для вищих навчальних закладів та розуміння необхідності організації незалежного від влади студентського руху.

Студентські комітети тісно співпрацювали з опозиційними організаціями, насамперед з КГС“КОР” та РОПЛіГ. Намагаючись підняти ступінь громадянської свідомості студентства, СКС організовували дискусійні клуби, а також видавали і розповсюджували нелегальну літературу та періодику. Таким чином, СКС порушували партійну монополію на інформування студентів про життя суспільства, пробуджували національну свідомість і громадянську совість студентства.

В другому підрозділі висвітлюється діяльність комітетів селянської самооборони, які стали першими організаційними структурами незалежного селянського руху, що сформувався в другій половині 1970-х років під впливом організованої демократичної опозиції.

Каталізатором підвищення активності опозиційних елементів у селянському середовищі стало поглиблення в цей період кризи у сільському господарстві, викликаної протекціоністською політикою влади щодо державних земельних господарств. А приводом для опозиційних виступів стало оприлюднення в 1977 р. проекту закону про пенсійне забезпечення селян, що закріплював нерівноправне становище індивідуальних господарів порівняно з іншими соціальними групами. Першими проти нього виступили авторитетні ветерани селянського руху, які надсилали звернення до органів влади, вимагаючи підвищення соціального статусу селянина та визнання рівноправності всіх форм сільськогосподарського виробництва.

Такі лідери як Я.Рожек і о. Ч.Садловскі першими організували в своїх місцевостях комітети селянської самооборони, які стали найважливішими осередками незалежного селянського руху. Основними формами діяльності кометів стали збір підписів під петиціями, проведення диспутів і зібрань, поширення самвидаву, організація страйків тощо.

Діячі селянського руху намагалися налагодити співробітництво з опозицією, проте владні органи всіляко перешкоджали їхнім контактам. Та не зважаючи на переслідування з боку влади опозиції вдалося привернути увагу громадськості до проблем села і дати поштовх ідеї самоорганізації селянства для захисту власних інтересів.

В третьому підрозділі мова йде про утворення перших незалежних робітничих профспілок, які започаткували в другій половині 1970-х років формування організованого робітничого руху. Часто при цьому інспіруюча роль належала діячам демократичної опозиції, яким уперше вдалося порозумітися з робітництвом на ґрунті протистояння з партійною номенклатурою.

незалежний робітничий профспілковий рух народжується на початку 1978 р., коли в Сілезії та на Узбережжі за сприяння опозиції утворюються Вільні профспілки, які згодом виникають і в інших регіонах Польщі. Основним їх завданням було обстоювання інтересів робітництва шляхом створення незалежних робітничих представництв. Діячі ВПС також займалися підвищенням громадянської свідомості робітництва і поширенням самвидаву. Тому їхня діяльність викликала активну протидію влади, особливо в регіонах, де було відсутнє потужне опозиційне середовище.

Програмним документом робітничого руху стала Хартія робітничих прав, створена в 1979 р. за участі діячів КГС“КОР”. В хартії стратегічною метою діяльності опозиціонерів у робітничому середовищі проголошувалося створення системи самозахисту людей праці і перш за все незалежних профспілок. Опозиціонери виявляли готовність боротися проти обмеження демократичних свобод і соціальних прав робітників. До програми-мінімум входили такі вимоги як індексація зарплати відповідно до інфляції, скасування привілеїв партноменклатури тощо.

Хартія стала поворотним моментом у формуванні робітничого руху, показала перспективи змін і запропонувала програму його діяльності. В ній було висунуто не лише вузькопрофесійні вимоги до влади, але й наголошувалося на необхідності демократичних реформ. Оскільки більшість вимог хартії було підхоплено у 1980 р. профспілкою “Солідарність”, є всі підстави стверджувати, що існує прямий звязок між “Солідарністю” і досерпневим робітничим рухом.

Наприкінці розділу зазначається, що друга половина 1970-х років відзначалася підняттям ступеню опозиційної активності в Польщі на якісно новий рівень. За підтримки організованої опозиції починають формуватися масштабні суспільні рухи: студентський, селянський і робітничий.

для становлення студентського опозиційного руху сприятливий ґрунт створило утворення СКС. Вони виконали своє завдання, зламавши партійну монополію на інформування студентів про життя суспільства та пробуджуючи громадянську свідомість молодого покоління.

Польське село теж приховувало в собі великий опозиційний потенціал. організованих форм протест проти аграрної політики ПОРП набрав у другій половині 1970-х років. Щоправда, послаблювали селянський рух переслідування його лідерів і недостатній звязок регіональних осередків з інтелектуальним центром опозиції в Варшаві. Але представники селянського руху змогли довести владі, що з інтересами селян треба рахуватися, і будь-які необережні кроки в аграрному секторі знову можуть викликати суспільний протест.

Та все ж найпотужнішим суспільним рухом, що згодом зміг захитати підвалини комуністичного режиму, був робітничий рух, активісти якого виступали не тільки з вузькопрофесійними вимогами до керівництва країни, але й наголошували на необхідності побудови демократичної держави. В цей період робітничий рух починає оформлюватися у вигляді незалежних Вільних профспілок, метою яких був захист економічних, правових і гуманітарних інтересів робітників, а також створення системи самооборони людей праці. Зрештою, закономірним результатом діяльності цих рухів стали події літа 1980 р. і утворення профспілки “Солідарність”.

Висновки. аналіз та зіставлення різних джерел дає змогу зробити ряд узагальнюючих висновків.

Насамперед слід зазначити, що в українській історіографії діяльність демократичної опозиції в Польщі 1970-х років є питанням не дослідженим. діяльність польської опозиції саме в цей період слабо висвітлена і світовою історіографією. Ця тема є предметом дослідження насамперед польських вчених, хоча й польська історична наука тільки починає розробку даної проблематики.

необхідно підкреслити, що головним наслідком діяльності демократичної опозиції в Польщі в 1970-х роках стало залучення політично найактивнішої частини польського суспільства до боротьби за встановлення в країні демократичного ладу. Народжена в опозиційному середовищі ідея самоорганізації суспільства знайшла своє втілення в постанні робітничого, студентського і селянського незалежних суспільних рухів. Вперше за роки існування ПНР опозиційно налаштована інтелігенція знаходить спільну мову з робітництвом і селянством. Саме в 1970-х роках слід дошукуватися коренів феномену “Солідарності”, що характеризувався високим рівнем суспільної самоорганізації і культури опозиційної боротьби, а також єдністю вимог суспільства до влади.

Опозиційні групи першої половини 1970-х років в основному діяли на межі легальності. Вони при цьому використовували такі форми опозиційної діяльності як організація протестних листів, груп самоосвіти, дискусійних клубів і салонів, де збиралися опозиціонери. Попри певні ідеологічні розбіжності всі опозиційні угрупування обєднувало прагнення демократизації країни і здобуття нею справжнього суверенітету. Найефективнішим методом опозиційної боротьби визнавалося формування громадської думки з метою організації суспільного тиску на владу.

в другій половині 1970-х років наступив якісно новий етап опозиційної боротьби, свідченням чого стало явище структуризації в рядах демократичної опозиції. переломним моментом в історії опозиційного руху було утворення у вересні 1976 р. Комітету оборони робітників, що зумів організувати відкриту боротьбу проти режиму. Поява таких угруповань як РОПЛіГ, КНП чи РМП, що зараховували себе до правиці на противагу до КГС“КОР”, який вони вважали організацією демократичної лівиці, сприяло урізноманітненню ідейно-політичного арсеналу опозиції. Головними рисами, що відрізняли праві організації від КГС“КОР”, були насамперед незалежницький радикалізм і потяг до проведення масових акцій, тоді як Комітет відрізняла більша поміркованість і зосередженість на створенні в країні суспільних рухів, здатних ефективно тиснути на органи влади. Ці організації разом з середовищем незалежних інтелектуалів проводили роботу з розбудови інститутів громадянського суспільства і сприяли народженню суспільних рухів, які повинні були стати вирішальним чинником у боротьбі з режимом.

Зростання опозиційної активності в другій половині 1970-х років було повязане з кризовою ситуацією, що охопила всі сфери життя суспільства. Різке зниження рівня життя і крах офіційної ідеології дискредитували правлячий режим. Цьому сприяло і обрання 1978 р. римським папою польського кардинала Кароля Войтили, що зміцнило в польському суспільстві відчуття його належності до західної цивілізації. Саме в цей час формуються студентський, селянський і робітничий опозиційні суспільні рухи, що знайшло свій вияв у створенні Студентських комітетів солідарності, Комітетів селянської самооборони і робітничих Вільних профспілок.

СКС вдалося виконати свої завдання, зламавши партійну монополію на інформування студентів про життя суспільства та пробуджуючи громадянську свідомість студентської молоді. СКС намагалися створювати органи студентського самоврядування, та на цьому етапі цього досягти було ще дуже важко з огляду на опір влади і недостатню силу опозиції.

Організованих форм у другій половині 1970-х років набрав і селянський рух. Щоправда, його послаблювали репресії та проблематичність утримання сталих контактів опозиційних груп з інтелектуальним центром опозиції у Варшаві. Але представники селянського руху змогли довести владі, що з інтересами селян треба рахуватися, і дали поштовх ідеї самоорганізації селянства для захисту власних інтересів, яка втілилася у створенні Комітетів селянської самооборони.

Найорганізованішим і найнебезпечнішим для влади був робітничий рух. Його активісти виступали не тільки з вузькопрофесійними вимогами до влади, але й наголошували на необхідності встановлення в країні демократичного ладу. В другій половині 1970-х років робітничий рух починає оформлюватися у вигляді Вільних профспілок, метою яких був захист економічних, правових і гуманітарних інтересів робітників. Великий внесок до діяльності робітничого руху зробили опозиціонери-інтелектуали, що працювали на здійснення їхньої стратегічної мети - створення системи самооборони людей праці та незалежних профспілок. Основними формами опозиційної діяльності в робітничому середовищі були страйки, поширення обєктивної інформації про життя країни та створення на підприємствах осередків ВПС.

Закономірним результатом діяльності цих суспільних рухів стали події літа 1980 р. і народження масової профспілки “Солідарність”. Саме тоді повною мірою вдалося реалізувати одну з центральних ідей опозиції, що полягала в суспільній самоорганізації поза межами системи. лідери демократичних організацій другої половини 1970-х років значною мірою вплинули на вироблення політичної платформи “солідарності”. Саме завдяки їхнім зусиллям і багаторічній праці всієї демократичної опозиції рух “Солідарності” виявився здатним проводити власну зрілу політику, а не перетворився на стихійний, а відтак безплідний вияв народного незадоволення.