Столипінська аграрна реформа на Півдні України (1906-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПРИЙМАК Олег Миколайович

УДК:940.2/3(092)(477.6)”1906-1917”:332.021.8

СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (1906-1917 РР.)

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя - 2002



Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, Карагодін Анатолій Іванович, Запорізький державний університет, професор кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, Якименко Микола Андрійович, Полтавська державна аграрна академія, завідувач кафедри українознавства;

кандидат історичних наук, доцент, Ткаченко Віктор Григорович, Запорізький державний університет, проректор з питань гуманітарної освіти і виховання.

Провідна установа: - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, кафедра історії України.

Захист відбудеться 07.07.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 по захисту дисертацій у Запорізькому державному університеті (адреса: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. V, ауд.326).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розісланий 05.07.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Тимченко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність досліджуваної теми. Початок XX століття є важливим періодом соціально-економічного та політичного життя нашої країни. Головним моментом аграрної історії тієї доби була Столипінська реформа. Розуміння таких загальнотеоретичних проблем даного історичного явища як мета, передумови, наслідки та значення, а також дослідження основних напрямків, механізму запровадження й проведення реформи допоможе при розкритті питань розвитку українського села в 1906-1917 роках.

Поступове руйнування общини, зрівняння селян в правах на земельну власність з іншими верствами суспільства шляхом приватизації наділів, створення умов для вільної торгівлі землею й виникнення конкурентоспроможних, життєздатних в умовах ринку хутірських та відрубних селянських господарств, в довгий час вивчалося з певним ідеологічним викривленням. Лише з проголошенням незалежності України з'явилася можливість перегляду та об'єктивного аналізу подій того часу.

Разом з цим, дослідження аграрної реформи 1906-1917 років не повинне зводитися до пошуку та висвітлення загальних рис, що були характерними для території України та Російської імперії. Розуміння сутності Столипінської реформи не можливе без знання регіональних особливостей. Саме дослідження ходу аграрних перетворень 1906-1917 років в межах окремого регіону не лише поширить знання з аграрної історії України, а й, можливо, змінить ставлення до неї. Крім того, воно поповнить уявлення з історії окремого регіону, зокрема Півдня України.

Слід також додати, що розбудова державності України одним з першочергових завдань поставила реформування аграрного сектору економіки. Пошук шляхів подолання кризових явищ в сучасному українському селі неминуче становить питання про використання історичного досвіду аграрних перетворень, серед яких Столипінській реформі належить одне з визначальних місць.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах наукової теми кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету “Реконструкція демографічних та етнічних процесів на основі комп'ютерної бази даних. Населення Південної України XVIII-XX століть” (№ держреєстрації 0100У01736).

Об'єктом дослідження виступають аграрні відносини на Півдні України початку XX століття.

Предметом дослідження є передумови, підготовка, організаційно-правова основа, хід та наслідки Столипінської аграрної реформи на Півдні України.

Хронологічні межі дослідження. Встановлення нижньої межі обумовлене виданням Указу від 9 листопада 1906 року, яким було проголошено початок реформи. Верхня хронологічна межа дослідження - 1917 рік. Її встановлення обумовлене початком Лютневої буржуазної революції в Росії.

Територіальні межі дослідження охоплюють Південь України (Катеринославська, Херсонська, та Таврійська губернії), тобто той історичний регіон України, господарською спеціалізацією якого на початку XX століття було товарне виробництво збіжжя. Столипінська аграрна реформа на території південноукраїнських губерній відбувалася з певними особливостями. Внаслідок цього, напередодні революції 1917 року соціально-економічна ситуація в регіоні суттєво відрізнялася від загальноросійської.

Мета роботи - визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня наукової розробки і полягає у здійсненні всебічного цілісного аналізу етапів та особливостей проведення Столипінської аграрної реформи на Півдні України. На підставі цього визначаються фактори, які вплинули на зміни в системі землеволодіння та землекористування, запровадженні індивідуальної приватної власності на общинні землі, створенні ділянкової системи господарювання.

Для досягнення мети автор поставив перед собою наступні дослідницькі завдання:

1. Визначення специфіки селянської общини південного краю.

2. Висвітлення соціально-економічного стану південноукраїнського селянства.

3. Аналізу етапів підготовки та проведення аграрної реформи.

4. Визначення особливостей в реалізації напрямків Столипінської реформи на Півдні України.

5. Аналізу наслідків Столипінської реформи на Півдні України через зміни в системі землеволодіння.

6. Визначення впливу реформи на соціальну структуру селянства.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому з сучасних теоретико-методологічних позицій та з допомогою залучення нових джерел вперше у вітчизняній історіографії здійснено цілісне дослідження Столипінської реформи на Півдні України:

вперше аграрні перетворення 1906-1917 рр. досліджено на прикладі окремих південноукраїнських повітів: Бердянського, Дніпровського, Мелітопольського Таврійської губернії, Катеринославського та Олександрійського Катеринославської губернії, а також Херсонського однойменної губернії;

розкрито питання підготовки реформи в регіоні;

розв'язано проблему авторства Столипінської реформи;

дістало подальшого розвитку питання періодизації аграрних перетворень 1906-1917 рр.;

виявлено та проаналізовано комплекс особливостей реформування аграрного сектору економіки Півдня України початку XX століття. Введено до наукового обігу невідомі, а також раніше неопубліковані архівні документи.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при викладенні курсу історії України кінця XIX століття, розробці курсів з аграрної історії нашої держави, історії регіону, а також при створенні бібліографічних покажчиків та підготовці археографічних видань.

Висновки дисертації стануть у нагоді центральним органам державної влади і управління та установам місцевого самоврядування при розробці організаційно-правових підвалин й практичних заходів реформування аграрного сектору економіки на сучасному етапі.

Апробація результатів. Основні положення дисертації були апробовані на Всеукраїнських наукових конференціях “Культурологічні та етносоціальні процеси на Півдні України XVIII-XX століттях” (Бердянськ, 2001), “Державна та етносоціальна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (Запоріжжя 2001), а також на щорічних наукових конференціях історичного факультету ЗДУ.

Робота обговорювалася на засіданні кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету і дістала позитивну оцінку.

Достовірність результатів історичного дослідження обумовлюється комплексом використаних джерел, сукупністю принципів та методів, за допомогою яких виконано дисертацію.

Структура роботи обумовлена поставленими метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (495 положень) та 18 додатків. Обсяг роботи складає 169 сторінок машинописного тексту, список джерел та літератури - 54 с., додатки - 61 с.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обговорюється актуальність та новизна теми, визначається предмет, об'єкт, мета і завдання дослідження, окреслюються хронологічні та територіальні рамки, визначаються теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ - “ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ” - присвячений розгляду відповідних аспектів дисертаційної роботи.

У першому параграфі, в контексті огляду узагальнюючих робіт, присвячених Столипінській реформі, надається аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми. У розвитку загальної історіографії з теми можна виокремити п'ять етапів - 1906-1917 рр.; 1917-1935 рр.; 1935-1960 рр.; 1960-1991 рр.; 1991 р. і по теперішній час. Кожен з них має свої особливості, що визначилися умовами розвитку суспільства в цілому та історичної науки зокрема.

На першому етапі розвитку в історіографії Столипінської реформи існувало декілька течій. Представники офіційного напрямку підкреслювали, що новий курс аграрної політики уряду слід вважати наступною стадією визволення селянства. Негативну оцінку реформа 1906-1917 рр. отримала в народницькій історіографії, представники якої виступали за збереження на селі общинного устрою. В роботах марксистів, визначальне місце серед яких належить творам В.І.Леніна, аграрні перетворення були визначені як реакція уряду на революцію 1905 р., та як політика бонапартизму, спрямована на задоволення інтересів поміщиків.

Дореволюційна історіографія Столипінської реформи на Півдні України репрезентована двома роботами. Вони присвячені проблемі створення в регіоні хуторів та відрубів.

Автором першої роботи був гласний земської управи Бахмутського повіту А.А. Ізмайлов. Обстеження стану сільського господарства в регіоні дало йому можливість дійти висновку про наявність серед селянства високого попиту на проведення землевпорядних робіт. Разом з цим, аналізуючи результати перших двох рік землевпорядкування, автор підкреслив, що головними перепонами на шляху запровадження ділянкової системи в регіоні були недосконалість законодавчої бази та інструкцій, а також відсутність досвідчених фахівців.

Друга робота належить члену Південноросійського товариства сільського господарства В.П. Федорову. На той час вона мала виключно практичне значення, оскільки мала комплекс позицій щодо підвищення агрокультури в регіоні. В.П. Федоров розробив детальний план хутірського господарства для губерній Півдня України.

На другому етапі розвитку історіографії Столипінської реформи з'явилися перші узагальнюючі роботи. Актуалізація теми в цей період була пов'язана з аграрними перетвореннями радянської влади. Полеміка щодо сутності та мети реформи 1906-1917 рр. точилася між представниками трьох напрямків історіографії - марксистського, неонародницького та, дрібнобуржуазного (або фермерського). Але творів, присвячених ходу реформи на Півдні України в цей час створено не було.

На третьому етапі розвитку історіографії Столипінської реформи марксизм став єдиною методологічною основою усіх досліджень з теми. При цьому особливістю цього етапу була відсутність узагальнюючих праць. На зміну їм прийшли дослідження, в яких реформа 1906-1917 рр. розглядається в рамках окремих республік, історико-географічних регіонів, областей, районів. Проведенню Столипінської реформи на Півдні України в цей час було присвячено три роботи. Їх автори доводили, що реформа була спробою царського уряду побудувати в країні прусський тип аграрного капіталізму. За допомогою її поміщики та буржуазія намагалися розколоти селянство і знищити союз останнього з робітничим класом. При цьому в дослідженнях того часу зазначалося, що, внаслідок причин економічного та політичного характеру, а також внаслідок загострення класових протиріч, Столипінська реформа зазнала поразки.

У 1939 р. у світ вийшла колективна монографія О.Є. Ариної, Г.Г. Котова та К.В. Лосевої “Соціально-економічні зміни на селі. Мелітопольський район. (1885-1938).” В процесі дослідження історики виявили, що в роки Столипінської реформи особливого розвитку в районі набули процеси переселення та створення хуторів на казенних землях.

Столипінська реформа на Півдні України стала у 1959 р. об'єктом дисертаційного дослідження І.А. Сабадирєва. За його словами, реформа мала три етапи розвитку (1906-1909, 1910-1913 та 1914-1917рр.). При цьому, серед особливостей проведення аграрних перетворень в регіоні І.А. Сабадирєв виділив значні обсяги внутрішньонадільного землевпорядкування та переселення. Останній факт, на його думку, був пов'язаний з діяльністю на Півдні України ПРОЗПО.

У 1962 р. в світ вийшла монографія одеського історика Є.В. Сизопенка “Аграрні відносини на Півдні України між I та II буржуазними революціями в Росії”. Вона не містила у собі концептуально нових рішень відносно досліджуваної проблеми - автор лише довів, що Столипінська реформа в регіоні мала ті самі риси й наслідки, що і в цілому по Росії.

Протягом четвертого етапу розвитку історіографії Столипінська реформа досліджувалася у зв'язку з розробкою проблеми сутності аграрного устрою в Росії напередодні революції. Але Півдню України в цей період уваги приділено не було.

Із здобуттям Україною незалежності, в історіографії Столипінської реформи розпочався п'ятий етап розвитку. Необхідність перегляду усталених в історичній науці теоретичних положень, перехід економіки на ринкові засади, а також запровадження у 1992 році аграрної реформи призвели до підвищення інтересу вітчизняних науковців до подій в українському селі початку XX століття. При цьому, поряд з комплексним дослідженням з теми, значне місце в сучасній історіографії Столипінської реформи займають роботи історико-краєзнавчого характеру.

Важливе місце серед останніх займає монографія професора А.І. Карагодіна. Столипінську реформу автор розглядає в контексті дожовтневої історії Запорізького краю.

Головною причиною існування в регіоні швидких темпів реформування сільського господарства дослідник вважає глибоке проникнення капіталізму в сферу аграрних відносин. При цьому, А.І. Карагодін вказує, що община, як головний залишок кріпосництва, в класичному вигляді збереглася на Півдні України лише у колишніх державних селян.

Особливу увагу професор А.І. Карагодін звертає на обстеження хуторів Бердянського повіту Таврійської губернії. За словами дослідника, на внесення цього повіту до переліку 12 обревізованих місцевостей Росії мали вплив родинні традиції П.А. Столипіна, які пов'язували з Півднем України.

Дослідженням ходу Столипінської реформи на території Херсонщини займалася на поч. 90-х рр. К.Д. Чорна. Особливістю аграрного устрою Півдня України вона вважала штучність общини, яка на початку XX століття втратила свої головні функції. На цій підставі дослідниця розглядає аграрні перетворення 1906-1917 рр. в регіоні лише як процес юридичного закріплення існуючого стану речей.

Аналогічну позицію щодо характеру Столипінської реформи на Півдні України займають О. Кучеренко та В. Козирєв. Цінність їх роботи полягає у простеженні процесу реформування південноукраїнського села в межах Василівського району Запорізької області.

Таким чином, у своєму розвитку історіографія досліджуваної проблеми пройшла три етапи: 1906-1917, 1939-1962, 1992-2002 рр.

На сьогодні в літературі розкрито значну кількість питань з теми. Разом з цим, поза увагою науковців залишилися питання підготовки та авторства реформи, впливу поліетнічного характеру південноукраїнського населення на хід перетворень. Крім того, на сьогодні необхідним є проведення вибіркового аналізу деяких аспектів проблеми, а також перегляд усталених в історіографії теоретичних положень.

У другому параграфі першого розділу розглянуто джерельну базу дисертаційного дослідження.

Важливу роль під час написання дисертації відіграли актові документи. Аналіз аграрного законодавства 1906-1917 рр. дозволив автору виявити загальний механізм проведення реформи, встановити її напрямки та сутність, а також виокремити її етапи. Актові документи установ-провідників реформи дозволили виявити деякі специфічні риси механізму запровадження та проведення аграрних перетворень на Півдні України. Процес реформування південноукраїнського села знайшов, також, відображення у змісті публічно-правових актів.

Матеріали діловодства складають один з найчисельніших комплексів використаних в дисертації джерел. Їх умовно можна поділити на три підгрупи: адміністративно-розпорядчі, інформаційно-звітні та посвідчувально-інформативні. Зміст діловодних джерел дозволив автору виявити особливості проведення Столипінської реформи на Півдні України, а також визначити ставлення до неї з боку місцевої адміністрації та селянства.

Комплекс статистичних джерел з історії проведення аграрної реформи 1906-1917 рр. на Півдні України відзначається видовою різноманітністю. Матеріали даної групи поділяються на відомчу та земську статистику. Серед відомчої статистики важливе місце належить переписам 1905 та 1917 рр., а також обстеженню стану землевпорядних робіт 1913 року. Вони дозволили виявити зміни у соціальній структурі південноукраїнського селянства, що відбулися протягом реформи. Крім того, матеріали Міністерства юстиції, Земського відділу МВС та місцевої поточної земської статистики уможливили розкриття питання про динаміку реформування південноукраїнського села в 1906-1917 рр.

Використані в дисертації джерела епістолярного характеру поділяються на листи, телеграми та кореспонденції. Авторами їх були, головним чином, південноукраїнські селяни. Дана підгрупа статей дозволяє виявити ставлення південноукраїнського селянства до аграрних перетворень 1906- 1917 років.

Картографічні пам'ятки використані у дисертаційному дослідженні, репрезентовані планами розверстання общинного наділу або виділу з нього хуторів та відрубів. Плани розверстання та виділу дозволяють виділити типологію та форми землевпорядних робіт в регіоні й надають наочне уявлення про зміни в селянському побуті.

Група фотодокументів репрезентована літографіями хуторів створених на Півдні України під час Столипінської реформи. Вони є наявним прикладом практичних результатів змін у сільському регіоні.

Таким чином, використаний в дисертації комплекс джерел відзначається видовою різноманітністю. Значна частина документів та матеріалів з теми є неопублікованою і вперше залучається до наукового обігу. Інформативний потенціал накопичених першоджерел дозволяє автору вирішити основні завдання дослідження.

У третьому параграфі першого розділу було зроблено огляд методологічної бази дисертаційного дослідження. Вона складається з принципу історизму, завдяки якому Столипінська аграрна реформа розглядається як складова політики царського уряду спрямованої на вдосконалення соціально-економічного ладу. Принцип системності дозволив визначити реформу 1906-1917 рр. як окремий комплекс заходів, а також простежити зв'язки та залежність цього комплексу від навколишнього середовища. Принцип багатофакторності дозволив дослідити вплив різного роду суб'єктивних та об'єктивних факторів на темпи проведення Столипінської реформи на Півдні України. У дослідженні також використано принцип світоглядного плюралізму, що визнає можливість існування кількох точок зору на досліджувану проблему.

Перелічені принципи в даному дисертаційному дослідженні застосовуються завдяки ряду методів: системно-структурного, історичного, логічного, хронологічного, статистичного, історико-порівняльного, ретроспектовного, а також методу актуалізації. Використані методи дозволили дослідити передумови, хід та визначити наслідки Столипінської аграрної реформи на Півдні України.

У другому розділі - “ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ” - розглянуто стан сільського господарства регіону наприкінці XIX - початку XX століть.

Перший параграф другого розділу присвячений проблемі місця та характеру общини на Півдні України.

Напередодні Столипінської реформи на Півдні України переважало приватне землеволодіння, площа якого дорівнювала 6908145 дес. (або 51% від загальної). Приватновласницьких земель в регіоні було більше ніж на Україні на 4.8 % і ніж у Росії - на 15%. Значна частка серед них - близько 2/3 - належала дворянству і купецтву, маєтності яких мали латифундіальний характер. Разом з цим, особливістю Півдня України було існування значних володінь, що знаходилися в індивідуальній (23%), товариській (10%) та общинній (5%) приватній власності селянства.

Значне місце на Півдні України 6639322 дес., або 40% займало надільне землеволодіння. В регіоні надільних земель було більше ніж в Україні на 5.7%, і ніж в Росії на - 9%.

Особливістю надільного землеволодіння Півдня України була перевага общинної форми власності (88.5%) над подвірною (11.2%). Остання напередодні Столипінської реформи існувала майже виключно у колоністів, а в німецьких колоніях слугувала традиційною основою для ведення відрубно-хутірського господарства.

На початку XX століття південноукраїнська община не була спроможною виконувати завдання колективного виживання селянства. Але у класичному вигляді вона збереглася лише у колишніх державних селян.

У другому параграфі другого розділу розкривається питання соціально-економічного стану південноукраїнського селянства в дореформений період.

На початку XX ст. Південь України був регіоном товарного землеробства. Головні покажчики рівня розвитку на його території аграрного капіталізму були нижчими лише у порівнянні з середніми по Україні й ідентичними з аналогами на Поволжжі. З цієї причини місцеве селянство було глибоко розшарованим на заможних (20% населення), середняків (41%) та бідняків (39%).

Внаслідок розвитку капіталістичних відносин в сільському господарстві Південь України на початку ХХ століття став регіоном широкого розповсюдження хутірської системи. Загальна кількість хуторів на його території дорівнювала 43 тисячам.

Хутори, що існували на Півдні України до Столипінської реформи, поділялися на три основні групи - приватні, орендні та виселки. При цьому власниками перших двох типів були, головним чином, заможні селяни та колоністи. Хутори-виселки засновувалися на надільних землях колишніми державними селянами з середнім розміром прибутку.

Третій параграф другого розділу присвячений проблемам авторства та підготовки Столипінської реформи на Півдні України.

Під час діяльності у 1902-1903 рр. південноукраїнських комітетів “Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості” були створені положення, що увійшли пізніше до змісту Указу 9 листопада 1906 року. На Півдні, як і в більшості регіонів держави, члени цих комітетів в основу майбутньої аграрної реформи поклали принципи інтенсифікації та індивідуалізації селянського господарювання. Разом з цим ідея заміни общини хуторами, запропонована південноукраїнськими відділеннями наради не знайшла широкої підтримки ні в уряді, ні в інших регіонах Росії.

Процес редагування аграрного законопроекту був затягнутий на два роки. Причиною цього явища стала боротьба різних політичних сил у вищих державних установах. На прискорення цього процесу вплинуло призначення

П.А. Столипіна на посаду міністра внутрішніх справ.

Разом з цим, мета та напрямки аграрних перетворень 1906-1917 рр. були обґрунтовані в 1882 році у проекті південноукраїнського поміщика, двоюрідного дядька реформатора, голови хуторської комісії Московського товариства сільського господарства Д.А. Столипіна. Цей проект був відомий широким колам громадськості, вплинув на формування світогляду П.А Столипіна й ліг в основу нового курсу аграрної політики. Тому автором реформи 1906-1917 рр. слід вважати Д.А. Столипіна.

У третьому розділі - “ХІД СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ”, що складається з п'яти параграфів - досліджується процес реформування аграрного сектору регіону в 1906-1917 рр.

Перший параграф третього розділу присвячений проблемам запровадження індивідуальної приватної власності на землі південноукраїнських общин.

Під час Столипінської реформи Південь України ввійшов до складу регіонів з найвищими покажчиками виходу селян з общини. Внаслідок глибокого проникнення капіталістичних відносин в сільське господарство, процес закріплення общинних земель в індивідуальну приватну власність був на Півдні України у 2.5 рази більш інтенсивним ніж в середньому по Росії. Протягом 1906-1915 рр. з общини вийшло 54.3% селян, які закріпили за собою 36.9% надільної землі.

За рівнем мобілізації общинної землі Південь України в роки реформи займав перше місце по Росії. Цей процес охопив в регіоні 15% закріплених у приватну власність наділів, половина з яких належала заможнім селянам і спродувалася у вигляді часток.

У змісті другого параграфу третього розділу зроблено аналіз діяльності південноукраїнських відділень Селянського поземельного банку.

Внаслідок високого рівня капіталістичних відносин, обсяг робіт Селянського банку на Півдні України був, в роки реформи, невеликим.

Внаслідок того, що новий курс аграрної політики уряду був спрямований на індивідуалізацію селянського господарювання, 11985 (71%) банківських ділянок мали вигляд хуторів та відрубів. Разом з цим, 14339 дес., або 41% куплених селянами регіону земель, перейшли у власність общин, що свідчило про прискорення процесу залучення останніх у сферу капіталістичних відносин.

За рахунок банківських послуг розмір власного землеволодіння на Півдні України збільшили 16635 селян, що становило 1,7% від загальної кількості сільського населення регіону. Як і в інших регіонах Росії, більшість з них були малоземельними та безземельними, але потенційно міцними господарями. Внаслідок купівлі ділянок з фондів та при посередництві банку, 68% його клієнтів на Півдні України підвищили розмір свого землеволодіння до рівня заможних селян, а 31% - до рівня селян-середняків.

У третьому параграфі третього розділу досліджено процес створення хуторів та відрубів на території Півдня України.

Високий рівень аграрного капіталізму та існування традицій господарювання на хуторах були причиною того, що в роки Столипінської реформи Південь України став одним з трьох центрів інтенсивного землевпорядкування. Хутори та відруби на його території були створені на 2154594 дес., або на четвертій частині загальної площі селянського землеволодіння. На долю Півдня України припало 14% від усього обсягу землевпорядних робіт, що було в 1,7 рази більшим, ніж в середньому по Росії.

Але, на відміну від губерній Лівобережжя та Поволжя, в яких значна частина ділянкових господарств була створена на банківських та казенних землях, Південь України став центром інтенсивного внутрішньо-надільного землевпорядкування. На землях общин в ньому виникло 204055 (89,5%) хуторів та відрубів.

Головним напрямком внутрішньо-надільного землевпорядкування на Півдні України, як і в губерніях Лівобережжя, стало розверстання. Цим засобом на землях південноукраїнських общин було створено 172858 (82,2%) хуторів та відрубів. Але особливість внутрішньо-надільного розверстання в регіоні полягала в тому, що у 15% випадків перед ним був проведений виділ.

Зростанню кількості ділянкових господарств в регіоні заважали недостатньо високий рівень професійної підготовки та нечисленність штату членів землевпорядних комісій. Крім того, відсутність належних обсягів меліоративної, агрономічної та фінансової допомоги з боку земств, а також недостатня кількість джерел питної води стали причинами того, що хуторів на Півдні України було створено у 2,3 рази менше ніж відрубів.

Якщо у більшості регіонів Росії власниками ділянкових господарств стали виключно малоземельні селяни та середняки, то на Півдні України порівняно високою серед них була частка заможних. Сільській буржуазії на його території належало 26,1% усіх хуторів та відрубів. Слід також додати, що третина ділянкових господарств на Півдні України була створена селянами з метою розвитку допоміжних сільськогосподарських промислів.

Четвертий параграф третього розділу присвячений проблемі переселення південноукраїнських селян до Сибіру та Зауралля.

У 1906-1917 рр. з Півдня України до областей колонізації від'їхало 490323 особи, що становило 17% від загальної кількості переселенців. Але, внаслідок неврахування урядом місцевих особливостей розвитку, частка нелегалів серед переселенців та ходаків з Півдня України була в 1,2 рази більшою, ніж в інших регіонах Європейської Росії, й дорівнювала 50,6% загальної їх кількості.

Кількість випадків невдалого ходацтва та зворотного переселення у вихідців з Півдня України була в 1,5 разів більшою середніх покажчиків по Європейській Росії. Всього до південноукраїнських губерній повернулося 95 123 особи, або 19,4% загальної кількості переселенців. Разом з цим, для 17% зворотних, переселенців Півдня України від'їзд до Сибіру чи Зауралля був тимчасовим, сезонним явищем.

За рівнем майнового забезпечення вихідці з Півдня України значно відрізнялися від основної маси переселенців. Частка бідняків серед них була в 1,6 рази меншою. Тобто значна частка переселенців з території регіону були міцними й мали достатньо коштів для заснування нового самостійного господарства.

Під час вибору нового місця проживання переселенці з Півдня України віддавали перевагу тим областям Сибіру та Зауралля, в яких природнокліматичні умови, заняття та національний склад населення були схожими з аналогічними на батьківщині.

П'ятий параграф третього розділу присвячено проблемі ставлення південноукраїнського селянства до Столипінської реформи.

Столипінська реформа викликала негативну реакцію сільської общини. Причини її виникнення були пов'язані з втручанням адміністрації в сферу господарчих відносин общини. Але в цілому ставлення південноукраїнського селянства до Столипінської реформи було позитивним.

У четвертому розділі - “НАСЛІДКИ СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ” - розглянуто зміни в головних сферах життя південноукраїнського селянства, що відбулися внаслідок проведення реформи 1906-1917рр.

У першому параграфі четвертого розділу автор виявив зміни в системі землеволодіння.

Внаслідок проведення Столипінської реформи на Півдні України зменшилася площа казенного, дворянського та купецького землеволодіння. За рахунок останніх збільшився розмір селянської земельної власності. Напередодні революції він дорівнював 9914720 дес. й складав 56,2% всієї території регіону.

Протягом 1906-1917 рр. визначальні зміни на Півдні України відбулися не в загальній, а в селянській системі землеволодіння. Внаслідок того, що реформа була спрямована на індивідуалізацію господарювання, площа земельної власності селян-одноосібників зросла, у порівнянні з 1905р. у 2,5 рази.

У другому параграфі четвертого розділу розкрито питання впливу реформи на структуру аграрних відносин Півдня України.

Внаслідок проведення Столипінської реформи, відбулися суттєві зміни в соціальній структурі селянства. Як і в цілому по Росії, на Півдні України в ході реформи у 2.4 рази зменшилася кількість середняцьких господарств. Власники останніх поповнили прошарки сільської буржуазії та бідноти. Але особливість соціальної структури південноукраїнського селянства полягала в тому, що напередодні революції 1917 р. у ній існував порівняно чисельний - 30% - прошарок заможних господарів.

Внаслідок проведення Столипінської реформи кількість господарств сільської буржуазії на Півдні України зросла з 143 до 215 тисяч. Напередодні революції 1917 р. їх частка в загальній масі капіталізованих господарств регіону дорівнювала 84%. Власниками решти були купці та дворяни. Ці факти говорять про те, що наприкінці Столипінської реформи на території Півдня України поєднувалися прусський та американський варіанти аграрного капіталізму.



ВИСНОВКИ

столипінський реформа хутір община

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки.

Напередодні Столипінської реформи Південь України був регіоном товарного землеробства. Рівень розвитку аграрного капіталізму на його території був порівняно вищим, ніж в інших регіонах Російської Імперії й міг зрівнятися лише з аналогічними покажчиками на Лівобережжі та Поволжі.

Внаслідок втягнення в сферу капіталістичних відносин, південноукраїнське селянство було глибоко розшарованим. При цьому, капіталізація сільського господарства стала причиною широкого розповсюдження на території регіону хутірської системи.

Особливістю аграрного устрою Півдня України в дореформений період була відносна слабкість залишків кріпосництва. Община у класичному вигляді збереглася лише в поселеннях колишніх державних селян. Економічна залежність від неї була втрачена значною частиною сільської буржуазії та бідноти.

Безпосередня підготовка до Столипінської реформи розпочалася після відкриття у 1902 р. “Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості”. В основу проектів майбутньої реформи, розроблених її південноукраїнськими відділеннями, лягли принципи індивідуалізації та інтенсифікації селянського господарювання. Пропозиція про широке введення хуторів та відрубів мала виключно місцеве походження. Вона не була підтримана ні членами Центральної ні інших регіональних комісій наради. Принцип хуторизації аграрного сектора Росії у вищих урядових колах був підтриманий особисто П.А. Столипіним.

Разом з цим, автором аграрної реформи 1906-1917 рр. слід вважати двоюрідного дядька міністра - Дмитра Столипіна. Напрямок та головні принципи майбутньої реформи були обґрунтовані ним у наданому до розгляду Московського Імператорського товариства сільського господарства проекті ще у 1882 році.

Столипінська реформа на Півдні України, як і в цілому по Європейській Росії, проходила у два етапи. Причинами їх виокремлення стали зміни в концепції, динаміці та обсягах реформи, що відбулися протягом 1909-1911 рр.

Загальний напрямок реформи на першому, підготовчому, етапі - у 1906-1910 рр. - визначили Закон від 5.X.1905, Указ від 9.XI.1906, Правила про переселення від 6.X.1906 та тимчасові правила про землевпорядкування від 16.X.1908. Згідно з їх змістом Селянський банк отримав широкі повноваження для збільшення свого земельного фонду, а селяни - можливість закріплювати общинні наділи в індивідуальну приватну власність та право безперешкодного від'їзду до Сибіру та Зауралля. Але питанню створення ділянкових господарств уряд в цей період не приділив значної уваги. В цей час на Півдні України була сформована основна частина земельного фонду Селянського банку; з общин вийшли 40% селян; до областей колонізації виїхало 68,5% загальної кількості переселенців. Але обсяг землевпорядних робіт дорівнював лише 19% від загального.

Реалізація головної мети аграрної реформи, що полягала у створенні чисельного прошарку хуторян та відрубників, відбувалася на другому етапі - протягом 1911-1917 років. В цей час напрямок реформи визначили Права про переселення від 11.I.1909, Закони від 14.VI.1910 та 29.XI.1911. Пріоритетним напрямком аграрної політики у 1911-1917 рр. стало масове впровадження ділянкової системи господарювання. Даній меті підпорядкувалися всі важливі реформи - маєтності банку, казни та приватних власників повинні були переходити до селян у вигляді хуторів та відрубів; в сфері внутрішньонадільного землевпорядкування головним напрямком робіт стало загальне розверстання; принцип індивідуальної приватної власності автоматично розповсюджувався на всі хутори та відруби, що виникли протягом 1911-1917 рр. Крім цього, у 1909 р. уряд відмовився від практики масової колонізації окраїн й створив умови для освоєння їх міцними селянами. В цей час на Півдні України була створена основна маса - 81% - ділянкових господарств, була проведена більшість ліквідаційних та посередницьких операцій Селянського банку. Разом з цим, внаслідок зміни концепції переселення, обсяги виселення селян з території регіону до областей колонізації зменшилися у 2,3 рази.

В роки Столипінської реформи процес закріплення общинних земель в індивідуальну приватну власність був на Півдні України у 2,5 рази інтенсивнішим ніж в середньому по Росії. Протягом 1906-1917 рр. на його території з общин вийшло 54,3% селян, які закріпили за собою 36,9% надільної землі. При цьому, за рівнем її мобілізації Південь України займав перше місце в країні.

Обсяги діяльності південноукраїнських відділень Селянського банку були, протягом реформи, незначними. За рахунок банківських послуг, розмір власного землеволодіння в регіоні збільшили лише 16635 (1,7%) селян. Відділення банку на Півдні України узгоджували свою діяльність з загальним курсом реформи. Тому 71% ділянок були спродані ними селянам-одноосібникам. Разом з цим, внаслідок залучення общин до сфери капіталістичних відносин, 41% площі банківських маєтностей перейшли в колективну власність.

В роки Столипінської реформи Південь України став центром інтенсивного землевпорядкування. На його долю припало 14% землевпорядних робіт, головна частина яких проводилася на колишніх общинних землях. При цьому, головним засобом створення хуторів та відрубів на надільних землях було розверстання. Але особливість внутрішньонадільного розверстання в регіоні полягала в тому, що у 15% випадків перед ним був проведений виділ.

Разом з цим, поширення ділянкової системи на Півдні України стримувалося цілою низкою негативних факторів. Головними з них були недостатньо високий рівень професійної підготовки та нечисленність штату членів землевпорядних комісій, незначний обсяг допоміжних позик та недостатня кількість джерел питної води.

У 1906-1917рр. Південь України перетворився також на центр інтенсивного виселення селян. Кількісні покажчики цього процесу у 2,3 рази перевищують середні по Росії. Але, внаслідок неврахування урядом місцевих особливостей розвитку, частка нелегалів серед переселенців та ходаків з Півдня України була в 1,2 рази більшою ніж в інших регіонах. При цьому слід додати, що переселенці з території південноукраїнських губерній оселилися в тих областях Сибіру та Зауралля, де природнокліматичні умови, заняття, етнічний склад місцевого населення були схожими з аналогічними на батьківщині.

Руйнування урядом традиційних форм господарювання викликало негативну реакцію з боку південноукраїнської общини. Але, в цілому, селянство регіону позитивно віднеслося до реформи.

Внаслідок проведення Столипінської реформи на території Півдня України відбулося підвищення рівня аграрного капіталізму. Напередодні революції 1917 року в регіоні склався особливий тип аграрного устрою, сутність якого полягала у співіснуванні прусського та американського варіантів капіталізму.



ПУБЛІКАЦІЇ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Приймак О.М. Діяльність комітетів “Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості” на Півдні України (1902-1903). // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. VI. - Запоріжжя 1999. - С. 210-223.

2. Приймак О.М. Общинне та приватне землеволодіння на Півдні України під час Столипінської аграрної реформи. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Том 5. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України - Запорізьке відділення, 1999. - С. 234-245.

3. Приймак О.М. Створення хутірських та відрубних господарств на Півдні України під час Столипінської аграрної реформи. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна ХХ століття. - Вип.V. - Запоріжжя: “Тандем - У”, 2000. - С. 178-191.

4. Приймак О.М. Столипінська аграрна реформа на Півдні України: історіографія проблеми. // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко. Історія. - Бердянськ, 2000. - С.62-69.

5. Приймак О.М. Вплив фактору поліетнічності населення на хід Столипінської реформи на Півдні України. // Державна етносоціальна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. - Запоріжжя, 2001. - с. 24-27.



АНОТАЦІЯ

Приймак О.М. Столипінська аграрна реформа на Півдні України (1906-1917рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2002.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу передумов, ходу та наслідків Столипінської реформи на Півдні України. На основі опрацьованої наукової літератури, опублікованих та неопублікованих джерел розкриті проблеми періодизації, підготовки та авторства реформи 1906-1917 рр. Виявлено комплекс особливостей, що виникли на території південноукраїнських губерній під час реалізації головних напрямків реформи.

Ключові слова: реформа, аграрний сектор, приватна власність, община, хутір, відруб, землеволодіння, землекористування, землевпорядкування, переселення, селянство, диференціація.



ANNOTATION

Priimak O.N. Stolypin's agrarian reform in the South of Ukraine. (1906-1917 years). - Manuscript.

This is for a candidate degree of History sciences by speciality 07.00.01. - History of Ukraine - Zaporizhzhya State University. Zaporizhzhya, 2002.

The dissertation is devoted to the complex analysis of the preconditions, course and consequences Stolypin's reform in the South of Ukraine. On the basis of the processed scientific literature published and the problems division into period, preparation and authorship of reform 1906-1917 years unpublished sources are opened. The complex of the features which have arisen during realisation of the basic levers of reform in territory south-Ukrainian provinces is allocated.

Key words: reform, agrarian sector, private property, community, farm, otrub, landed property, land tenure, organisation of the use of land, resettlement, peasantry, differentiation.



АННОТАЦИЯ

Приймак О.Н. Столыпинская аграрная реформа на Юге Украины (1906-1917 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2002.

В диссертации на основании широкого круга источников, с использованием достижений современной историографии проведено комплексное системное исследование, предпосылок, подготовки, проведения и последствий Столыпинской аграрной реформы на территории Юга Украины. Использована современная методология, позволившая выделить этапы аграрной политики царского правительства в начале XX века и проанализировать особенности ее реализации в Екатеринославской, Таврической и Херсонской губерниях.

Детально рассмотрено состояние крестьянского хозяйства Юга Украины накануне реформы. Выделен ряд его особенностей, среди которых наиболее важными были глубокое проникновение в сферу крестьянства капиталистических отношений, отсутствие у местной общины классических черт, существование у населения традиций хуторского расселения, экстенсивный характер ведения хозяйства.

В диссертации проанализирована деятельность председателя хуторской комиссии Московского общества сельского хозяйства местного помещика Д.А. Столыпина. Последнему отведена роль автора аграрной реформы 1906-1917гг., поскольку именно он в 1882 г. обосновал необходимость создания широкого слоя крестьян-собственников и выдвинул идею перехода от общинного к индивидуальному участковому хозяйствованию.

Как один из этапов общегосударственного процесса подготовки нового курса аграрной политики, в диссертации проанализирована деятельность южноукраинских комитетов "Особого совещания о нуждах сельскохозяйственной промышленности". Определено, что при составлении законодательных предположений их члены руководствовались принципом индивидуализации и интенсификации крестьянского хазяйства.

Исследование генезиса законодательной базы и динамики Столыпинской реформы позволило автору диссертации выделить в изучаемом процессе два этапа. На протяжении первого этапа - в 1906-1910 гг. - путем расширений функций Крестьянского банка и введение частной собственности на общинные земли был создан потенциал для реализации главной цели реформы. Во время второго этапа - в 1911-1917 гг. - все силы правительственных и местных землеустроительных комиссий были направлены на создание в деревне широкого слоя хуторян и отрубщиков.

В диссертации показана взаимосвязь между высоким уровнем развития аграрного капитализма на Юге Украины и быстрыми темпами проведения на его территории Столыпинской реформы. Подчеркнуто, что процессы разрушения сельской общины и мобилизация надельной земли протекали в регионе в несколько раз интенсивнее, чем в других частях Российской империи. Вместе с тем, анализ деятельности южноукраинских отделений Крестьянского поземельного банка позволил автору сделать вывод о незначительном объеме проведенной ими работы. Указано, что наиболее удачной в регионе была посредническая и кредитная деятельность банка.

Изучение процесса создания участковых хозяйств позволило выделить преобладание внутринадельных работ над другими видами землеустройства в регионе. При этом отмечено, что значительная часть владельцев хуторов и отрубов принадлежала на Юге Украины к прослойке зажиточных крестьян. Среди факторов, сдерживавших процесс землеустройства в регионе, выделены низкий уровень подготовки и малочисленность членов уездных комиссий, незначительные размеры вспомогательных ссуд и недостаток источников питьевой воды.

Важное место в диссертации отведено характеристике переселенческого движения на Юге Украины, особенностями которого были интенсивность процесса, зажиточность выезжающих и тщательный отбор последними нового места жительства.

Главным последствием Столыпинской реформы на Юге Украины автор считает возникновение на его территории особого вида аграрного уклада, который представлял собой синтез американской и прусской моделей капитализма.

Ключевые слова: реформа, аграрный сектор, частная собственность, община, хутор, отруб, землевладение, землепользование, землеустройство, переселение, крестьянство, дифференциация.

Размещено на Allbest.ru

...