Громадська і політична діяльність Михайла Галущинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ГРОМАДСЬКА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ГАЛУЩИНСЬКОГО

Спеціальність: Історія України

Прокіп Андрій Володимирович

Львів, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності і розвиток національної історичної науки дали можливість звернутися до вивчення життя та діяльності людей, які були організаторами й безпосередніми учасниками боротьби за національну державу. Питання персоніфікації історії, дослідження життєвого шляху, діяльності та творчої спадщини визначних її діячів стали одним із важливих завдань сучасної історичної науки. Праці, присвячені біографічній традиції, відіграють нині все більш значиму роль. Увагу науковців привертають, передусім, імена тих українських діячів, діяльність та творчість яких у роки панування тоталітарної системи на українських землях фальшувалась чи взагалі була вилучена з наукового та суспільного обігу.

До таких діячів, які перебували на вістрі боротьби за національне визволення та культурний розвиток західноукраїнських земель належав Михайло Галущинський. Він був активним учасником студентського руху в Галичині, організатором і командиром легіону Українських січових стрільців, чільним діячем Українського національно-демократичного об'єднання, організатором просвітницького руху. На жаль, в сучасній історичній науці практично відсутні комплексні дослідження, які б висвітлювали в повному обсязі його життя та діяльність. Тому відчутною є потреба провести об'єктивне та науково виважене дослідження громадської та політичної діяльності М. Галущинського, довести значення його праці у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у міжвоєнний період, показати доцільність використання прикладу його громадсько-політичної праці на сучасному етапі національно-державної розбудови в Україні.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з наукового, теоретичного та практичного значення проблеми, враховуючи недостатній рівень вивчення даної теми, використавши неопубліковані джерела, публікації документів та матеріалів, автор поставив за мету провести всебічне та об'єктивне дослідження громадсько-політичної діяльності М. Галущинського, визначити його місце і роль у процесі українського національно-культурного розвитку.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- простежити процес формування суспільно-політичних поглядів М. Галущинського на тлі соціально-економічного та політичного розвитку західноукраїнських земель кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.;

- висвітлити діяльність М. Галущинського у роки Першої світової війни, з'ясувати його роль у формуванні та діяльності легіону Українських січових стрільців;

- дослідити місце і роль М. Галущинського у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель, його взаємини з відомими сучасниками та політичними організаціями;

- охарактеризувати працю М. Галущинського як голови львівської “Просвіти” та розкрити зміст розроблених і впроваджених ним нових форм і методів роботи товариства в умовах польського окупаційного режиму;

- проаналізувати парламентську діяльність М. Галущинського, спрямовану на захист національних прав українців;

- показати цінність досвіду та творчого доробку М. Галущинського для сучасних процесів державотворення в Україні.

Об'єкт дисертаційного дослідження - громадська і політична діяльність М. Галущинського.

Предмет дослідження - установи, товариства, політичні партії, з якими була пов'язана діяльність М. Галущинського та його науково-публіцистична спадщина. Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють кінець ХІХ - першу третину ХХ ст., на які припадають життя та громадсько-політична діяльність М. Галущинського (1878-1931).

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, наукового та об'єктивного підходу до висвітлення теми при поєднанні з науково-історичними методами дослідження. При розв'язанні конкретних дослідницьких завдань автор послуговувався такими методами: проблемно-хронологічним, порівняльним, методом систематизації та класифікації документальних фактів, аналізу документів, біографічного аналізу. У своїй сукупності дані методи стали важливим механізмом для розкриття поставленої мети, сприяли кращому розумінню суспільно-політичних поглядів та громадсько-політичної діяльності М. Галущинського на тлі його епохи та сьогодення.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в українській історіографії на основі залучення у науковий обіг значної кількості нововиявлених архівних матеріалів, преси та літературних джерел здійснено комплексне дослідження громадської та політичної діяльності М. Галущинського. Звідси випливають такі положення, що виносяться на захист:

- формування світогляду та становлення громадянської позиції М. Галущинського відбувалося в умовах Австро-Угорщини, конституційний лад якої відносно сприяв розвитку української національної свідомості;

- досвід організатора громадської роботи формувався у М. Галущинського в період навчання у Тернопільській гімназії, Львівському та Віденському університетах, де він став провідним діячем студентського руху, очолював “Академічну громаду”, товариство “Січ”, був одним із співзасновників молодіжної організації “Молода Україна”;

- на посаді директора Рогатинської приватної гімназії М. Галущинський проявив себе як організатор і педагог, розгорнувши широку просвітницьку працю не лише в гімназії, а й у місті і повіті;

- у роки Першої світової війни М. Галущинський став одним із організаторів Українського січового стрілецтва, однак відсутність спеціальної військової підготовки, несприйняття збройних методів боротьби не давали йому можливостей належним чином виконувати покладені на нього обов'язки командира легіону Українських січових стрільців;

- після Першої світової війни М. Галущинський був активним провідником української національної ідеї, що проявилося у його діяльності в Українському громадянському комітеті, Українському педагогічному товаристві “Рідна школа”, в організації та діяльності Українського таємного університету, ряді інших організацій і товариств;

- очолюючи у міжвоєнний період товариство “Просвіта”, М. Галущинський поставив його діяльність на наукову основу, займався створенням та відновленням роботи філій і читалень товариства, підтримав розвиток бібліотечної та видавничої справи, став організатором ряду видавничих фондів і видань, дбав за підготовку високопрофесійних освітніх кадрів, проводив інтенсивну діяльність у боротьбі з неграмотністю, відстоював перед властями право “Просвіти” на існування;

- у своїй політичній і парламентській діяльності М. Галущинський послідовно дотримувався легальних демократичних методів боротьби за права українського народу і виступав категоричним противником радикальних дій, відстоював еволюційно-поступове просування до незалежності шляхом розбудови в першу чергу національних інституцій та піднесення національної свідомості українців.

Науково-практична значимість роботи полягає в тому, що нагромаджений у ній фактичний та теоретичний матеріал, зроблені висновки дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України, історії політичної думки, історії педагогіки, журналістики та енциклопедичних видань. Практичне застосування матеріали дослідження можуть мати при розробці загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України та народознавства, в історико-краєзнавчій роботі.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертація виконана у відповідності з науково-дослідною програмою кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Суспільно-політичні партії та рухи в Україні у ХІХ-ХХ століттях”.

Апробація дослідження здійснювалася шляхом його обговорення на засіданнях кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення дисертації викладені у дев'яти наукових статтях, доповідях, виголошених на наукових конференціях: “Михайло Галущинський - лицар обов'язку і чину” (Рогатин, 1998), звітній науковій конференції ЛНУ імені Івана Франка за 1999 рік, Х міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 2000), науково-практичній конференції “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 2001).

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, основної частини (п'ять розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, який налічує 339 найменувань. Загальний обсяг становить 215 сторінок (з них 189 сторінок основного тексту).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, методологічну основу, мету та завдання роботи, сформульовано наукову новизну, практичне значення дисертації.

У першому розділі дисертації “Історіографія та джерела” розглянуто і проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу роботи.

Відзначено, що проблема наукового дослідження громадської та політичної діяльності М. Галущинського практично не вивчена сучасною українською історичною наукою. Відсутність глибоких досліджень можна пояснити незацікавленням у повноцінному вивченні діяльності українських національних діячів рівня М. Галущинського в роки тоталітарного режиму. Розвиток та нагромадження історіографічного матеріалу по даній темі можна поділити на три періоди.

Перший період охоплює 20-30-ті роки ХХ ст. Сюди входять прижиттєві публікації про М. Галущинського та матеріали, видані на протязі кількох наступних років після його смерті. Ці публікації мали, здебільшого, довідковий, інформаційний, мемуарний, рецензійний, науковий та публіцистичний характер.

Педагогічну працю М. Галущинського, його діяльність у товариствах “Просвіта”, УПТ “Рідна Школа”, висвітлено у дослідженнях М. Брилинського, А. Крушельницького, К. Малицької, І. Ющишина, Л. Ясінчука. Слід виділити статтю П. Артем'юка, у якій автор простежив роботу М. Галущинського, спрямовану на організацію українського просвітнього життя на Волині, Поліссі, Холмщині та Підляшші. Діяльність М. Галущинського (педагогічна, громадська, просвітницька) у Рогатині та Рогатинському повіті частково розглянута в публікаціях В. Волицького, Г. Дмитріва, М. Угрина-Безгрішного.

Військовий етап у житті М. Галущинського, його перебування на посадах командира легіону Українських січових стрільців та референта УСС при австрійському військовому командуванні фрагментарно розкривають праці М. Голубця, О. Думіна, Н. Гірняка, О. Назарука, С. Шухевича. Виділяється стаття М. Угрина-Безгрішного “Отаман УСС. Михайло Галущинський”.

Другий період у розвитку історіографії проблеми можна означити 40-80-ми роками ХХ століття. Згадки про М. Галущинського знаходимо лише в працях дослідників з української діаспори - у публікаціях С. Шаха, Л. Цегельського, І. Кедрина, В. Яніва. Діяльність М. Галущинського висвітлювалася у краєзнавчих збірниках, що видавалися в діаспорі українськими земляцтвами. Це, зокрема, збірники “Чортківська округа”, “Шляхами золотого Поділля”, “Рогатинська земля”. Однак студії про М. Галущинського є незначними. Зі здобуттям Україною незалежності в розвитку проблеми наступив третій період. Зняття ідеологічних обмежень, відкриття доступу до архівних матеріалів, дозволили розпочати дослідження даної проблеми. Одними з перших повідомлення про діяльність М. Галущинського появились у збірнику “З історії виникнення та розвитку народної освіти. Педагогічні діячі минулого та їх вклад у розвиток національної школи в Галичині” (Івано-Франківськ, 1990) та в публікації письменника Р. Коритка “Командант легіону” (історико-краєзнавчий часопис “Літопис Червоної Калини”, 1991, Ч.4.). У 1993 р., в часописі “Просвіта”, була опублікована стаття В. Голяка “Ми рвемося до культури, до науки, до поступу: талант і посвята Михайла Галущинського”.

Постать М. Галущинського в незалежній Україні все більше привертає до себе увагу. Кількість публікацій з року в рік істотно зростає. Дослідження багатогранної діяльності М. Галущинського набувають певної системи. Зростає питома вага суто наукових праць, проводяться наукові конференції. Зокрема, 19 вересня 1998 р., в Рогатині була проведена наукова конференція з нагоди 120-річчя з дня народження М. Галущинського.

Цікавим є дослідження Б. Ступарика та В. Ковальчук “Життя, віддане національній ідеї”, у якому автори поставили за мету ознайомити читачів з діяльністю М. Галущинського, показати його життєвий і творчий шлях.

За останній період опубліковано ряд загальних праць, у яких дослідники акцентують увагу на тих чи інших історичних подіях, учасником яких був М. Галущинський. Потрібно виділити наукові дослідження В. Качмара та Р. Ковалюка, присвячені боротьбі молодіжних студентських організацій за створення українського університету у Львові на початку ХХ століття. Діяльності М. Галущинського в часи Першої світової війни торкаються у своїх роботах В. Гордієнко, М. Литвин і К. Науменко, С. Макарчук, І. Нагаєвський, Б. Якимович.

Проблеми суспільно-політичного життя Західної України у міжвоєнний період розглянуті в дослідженнях О. Красівського, М. Кугутяка, Я. Малика, М. Швагуляка, В. Чоповського, І. Федика.

Висвітлення діяльності М. Галущинського на чолі товариства “Просвіта” знаходимо в наукових працях, які розкривають загальну історію цієї організації. Виділяється монографія Ж. Ковби “Просвіта” - світло, знання, добро і воля українського народу” та колективне дослідження “Нарис історії “Просвіти”.

Отже, вивчення життєвого шляху і діяльності М.Галущинського носить безсистемний і фрагментарний характер та не дає цілісної уяви про М. Галущинського як людину, громадського діяча, політика.

Джерельною базою дисертації стали опубліковані і неопубліковані матеріали, які умовно можна поділити на такі групи:

1) наукові, науково-популярні та публіцистичні праці та промови М. Галущинського, що вийшли окремими виданнями та опубліковані в періодиці;

2) матеріали тогочасних громадських та політичних організацій;

3) документи органів державної влади;

4) українська і польська періодика;

5) листування.

Основою джерельної бази дослідження стали праці М. Галущинського, у яких висвітлюються питання громадської, політичної та просвітньої діяльності, проблеми національної освіти і виховання. Вони акумулюють теоретичні погляди, практику та чималий досвід просвітньої роботи нагромаджений цим діячем. Характеристику громадської та політичної діяльності М. Галущинського доповнюють також опубліковані інформаційні матеріали навчальних закладів, громадських організацій та партій. Це звіти з діяльності Золочівської та Рогатинської гімназій, академічної гімназії м. Львова, звіти про роботу товариства “Просвіта” тощо.

Важливим джерелом дослідження стали матеріали державних органів влади. Наприклад, звіти про роботу законодавчих органів Другої Речіпосполитої - сенату та сейму містять стенограми виступів М. Галущинського в польському парламенті і дають можливість проаналізувати його політичну та парламентську діяльність.

Слід виділити матеріали української та польської преси, що висвітлюють політичні акції, у яких брав участь М. Галущинський. Офіційну позицію лідерів УНДО та Українського католицького союзу розкривали пов'язані з цими організаціями часописи “Діло”, “Свобода”, “Новий час”, “Мета”. Особливості суспільно-політичної ситуації у Галичині висвітлюють також часописи Української військової організації та Організації українських націоналістів - “Сурма”, “Український голос”. Багатий історичний матеріал містять також видання “Літопис Червоної Калини” та “Календар Червоної Калини”. Важливим джерелом до висвітлення діяльності М.Галущинського стали періодичні видання товариства “Просвіта”: “Аматорський театр”, “Бібліотечний порадник”, “Життя і Знання”, “Календар товариства “Просвіта”. У цих виданнях публікував свої праці М. Галущинський.

З польських часописів слід виділити проурядові видання - “Sprawy narodowosciowe” та “Sprawozdanie z zycia mniеjszosci narodowych”(видавалось міністерством внутрішніх справ), “Gazeta Polska”, а також опозиційні видання - орган польських націонал-демократів “Kurjer Lwowski” та часопис польських соціалістів “Dziennik ludowy”.

Особливо цінними для написання дисертаційного дослідження були матеріали, що знаходяться в архівах, і які досі не введені до наукового обігу. На жаль, документи розпорошені по різних фондах.

Багато фактологічного матеріалу почерпнуто з фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові, державних архівів Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей. Також автором досліджені відповідні фонди і матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, всього автором опрацьовано та залучено до наукового обігу документи 48 архівних фондів. Архівні документи розкривають загальну суспільно-політичну ситуацію в Галичині, подають відомості про перебіг виборчих кампаній, про політичні й громадські організації та участь у них М. Галущинського.

Важливим джерелом є епістолярна спадщина М. Галущинського. У листах знаходимо цінні фактологічні дані, думки та висловлювання М. Галущинського, його оцінку тогочасних суспільно-політичних явищ, інформацію про громадську, просвітню і політичну роботу.

Епістолярна спадщина М. Галущинського найбільш повно представлена у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові та у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Таким чином, різноманітний комплекс історичних джерел та їх аналіз дають можливість показати розвиток суспільних поглядів М. Галущинського, його становлення як громадського діяча і політика.

У другому розділі “Формування політичного світогляду та утвердження громадянської позиції М. Галущинського” висвітлено формування та еволюцію світогляду М. Галущинського, участь в українському національному русі на зламі ХІХ-ХХ століть.

У дослідженні відзначається, що становлення поглядів М. Галущинського відбувалося в добу панування Австро-Угорщини, конституційний лад якої відносно сприяв розвитку української національної свідомості. Вказано, що важливу роль у формуванні світогляду та утвердженні громадянської позиції М. Галущинського відіграли родинне коло, роки навчання, перший громадсько-політичний та професійний досвід.

Передові погляди батьків справили відповідний вплив на формування світогляду М. Галущинського, створивши те підгрунтя, яке необхідне для розвитку світогляду в національному дусі.

Формування та зміцнення поглядів М. Галущинського продовжилось в період навчання в Тернопільській гімназії, Львівському та Віденському університетах.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, М. Галущинський вперше долучився до громадської роботи, став членом таємного гімназійного товариства “Студентська громада”. Хист організатора особливо інтенсивно розвивається у нього під час навчання в університетах Львова та Відня. Незважаючи на молодість, М. Галущинський був активним, помітним діячем, відігравав одну із провідних ролей у студентському русі. Він очолив студентську “Академічну громаду”, товариство “Січ”, став одним із співзасновників молодіжної організації “Молода Україна”.

Значний вплив на формування поглядів М. Галущинського справили події, пов'язані із боротьбою молоді за український університет у Львові. М. Галущинський виступив одним із організаторів першого студентського з'їзду 1899 р., який дав поштовх до активних дій у справі університету.

Посаду керівника Рогатинської гімназії М. Галущинський зайняв після педагогічної та громадсько-просвітньої праці у Золочеві, де очолював філію Українського педагогічного товариства та місцевий осередок товариства “Просвіта”. На посаді директора гімназії в Рогатині М. Галущинський проявив себе як талановитий організатор і педагог. Він розгорнув широку педагогічну і просвітницьку діяльність не тільки в гімназії, а й у місті та повіті - взяв участь в організації навчального закладу для дорослих у с. Черче, очолив місцеві філії “Просвіти” та Українського педагогічного товариства. Широкий розмах громадської та просвітньої праці М. Галущинського призупинила Перша світова війна.

У третьому розділі “Діяльність М. Галущинського в період Першої світової війни” показана участь М. Галущинського у формуванні легіону Українських січових стрільців.

Однак вже до цього часу М. Галущинський здобув собі визнання в колах галицької інтелігенції як педагог, просвітянин та громадський діяч. Щоби зреалізувати це завдання, краще зрозуміти той час і ті обставини, у яких прийшлося діяти М. Галущинському, у дисертації подано перебіг подій, пов'язаних із зародженням стрілецького руху в Галичині, становленням легіону УСС.

Український політичний провід, представлений Головною Українською Радою та Українською Бойовою Управою, призначаючи М. Галущинського керівником легіону УСС, йшов у деякій мірі на вимушений крок, бо серед претендентів на посаду командира підрозділу була обмежена кількість кадрових військових з відповідними воєнними навиками. Відчутно давалася взнаки практична відсутність старших офіцерів серед українців, що служили в австрійській армії. Головний аргумент, що послужив на користь кандидатури М. Галущинського - це репутація вмілого організатора, здобута ним у роки праці в Рогатинській гімназії. 18 серпня 1914 р., М. Галущинський прибув до Львова та приступив до виконання обов'язків командира легіону УСС, які виконував до 14 березня 1915 р.

Період діяльності М. Галущинського в часи Першої світової війни належав до найбільш складних та суперечливих у його житті. З одного боку, М. Галущинський виступив як керівник та організатор Українського січового стрілецтва, ставши першим фактичним командиром українського військового з'єднання та першим військовим референтом УСС при австрійському командуванні. На час його керівництва легіоном припав найскладніший та найвідповідальніший процес становлення цієї військової формації, в ході якого важко було уникнути помилок та прорахунків. З іншого боку, необхідно відмітити, що, перебуваючи на посаді командира УСС, М. Галущинський не зміг до кінця визначити своєї ролі та місця у легіоні, не сприяв консолідації офіцерського корпусу легіону. Для рядових стрільців він так і залишався “директором гімназії” - цивільною особою на чолі військової формації, тоді як легіону УСС був потрібен високопрофесійний і авторитетний військовий командир, який зміг би рішуче та послідовно відстоювати його інтереси. Відсутність спеціальної військової підготовки, внутрішнє несприйняття збройних методів боротьби за українську державність не давали М. Галущинському можливостей належним чином та з достатньою ефективністю виконувати покладені на нього обов'язки.

Війна внесла важливі корективи у світоглядні позиції М. Галущинського. Головним було те, що у його свідомості остаточно і міцно утвердилась українська національна державницька ідея, повністю витіснивши елементи лоялізму, які ще залишались у менталітеті багатьох галичан. Подальшою післявоєнною працею на громадській, просвітній та політичній ниві М. Галущинський виправив ті помилки і хиби, котрих припускався, займаючи військові посади командира та референта УСС.

У четвертому розділі “Громадсько-просвітницька діяльність М. Галущинського” розкрито післявоєнну працю М. Галущинського, що характеризувалась особливою насиченістю і багатогранністю. Одразу ж після закінчення Першої світової війни він долучився до процесу відновлення українського громадського життя, який відбувався в складних умовах польської окупації. Брав участь у створенні Українського громадянського комітету (УГК), що надавав допомогу українському населенню у різних сферах - політичній, юридичній, освітній, медичній та ін. Освітнім напрямком займалася “Шкільна секція” УГК, очолювана М. Галущинським. Після заборони УГК польськими властями М. Галущинський працював в УПТ “Рідна Школа”, де головну увагу приділяв проблемам українського шкільництва. Співпрацював одночасно з іншими українськими товариствами (“Академічна громада”, “Академічна поміч”, “Українське крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю” та ін.), взяв діяльну участь в організації Українського таємного університету. Виховання патріотично налаштованої молоді у цьому вузі стало для М. Галущинського основним завданням.

Багато сил та енергії М. Галущинський віддав праці у “Просвіті”. На протязі восьми років він очолював це товариство. З М. Галущинським пов'язана важлива сторінка історії цієї організації. М. Галущинський старався надати просвітній роботі наукове підгрунтя, поставити її на такий рівень, на якому знаходилась справа позашкільної освіти у Західній Європі. Він намагався позбутися у цій роботі непрофесійності, випадковості та безплановості, надати їй систематичного характеру. Педагогічний хист вказував йому на шляхи, які для цієї роботи необхідно обрати. М. Галущинський використовував всі можливі варіанти освітньої праці, щоб її оживити, наповнити новим, свіжим змістом. За задумом М. Галущинського “Просвіта” мала виховати самостійного українського громадянина.

М. Галущинський повністю віддавав себе просвітній роботі. Разом із членами проводу розробив програму розвитку товариства. В першу чергу зайнявся питаннями створення нових та відновленням роботи існуючих філій і читалень “Просвіти”. З цією метою здійснив ряд поїздок по Галичині, Волині, Поліссі, Лемківщині. Підтримав розвиток бібліотечної та видавничої справи. За час його головування, “Просвіта” заснувала цілий ряд видань та видавничих фондів, таких як: “Загальна бібліотека “Просвіти”, “Українське письменство”, “Народня бібліотека “Просвіти”, “Учітеся, брати мої!”. М. Галущинський сприяв організації пересувних бібліотек, створенню самоосвітніх та аматорсько-театральних гуртків. Планував об'єднати просвітні організації на західноукраїнських землях в єдине ціле із спільним центром. Дбав про підготовку високопрофесійних освітніх кадрів. Завдання підготовки фахівців, згідно задуму М. Галущинського, повинен був виконувати спеціальний освітній інститут - вищий навчальний заклад, у якому навчались би відповідно підібрані люди. Як голова “Просвіти”, М. Галущинський проводив інтенсивну боротьбу з неграмотністю, сприяв організації курсів для неграмотних, написав ряд роз'яснювальних статей і брошур на згадану тему. М. Галущинський зміцнював зв'язки “Просвіти” із зарубіжними українцями. Керівництво “Просвіти” надавало особливої ваги налагодженню контактів із діаспорою Америки, Канади, Західної Європи.

У період головування М. Галущинського “Просвітою” польська влада систематично робила спроби ліквідувати товариство, яке сповільнювало полонізацію Західної України. М. Галущинському не раз доводилось відстоювати перед властями право на існування товариства, використовуючи для цього свій політичний і парламентський досвід.

У п`ятому розділі “Політична і парламентська діяльність” досліджується участь М. Галущинського у політичній сфері. У післявоєнний період він активно включився у політичне життя краю, пов'язуючи свої політичні уподобання з Українською народно-трудовою партією, а згодом з Українським національно-демократичним об'єднанням. Брав участь в партійних з'їздах і нарадах, був членом політичного проводу партії.

Найбільшу увагу М. Галущинський як політик приділяв питанням українського шкільництва та освіти. У виступах на партійних з'їздах та нарадах М. Галущинський часто зупинявся на проблемах важкого освітнього стану українського народу в умовах польської окупації Західної України. Антиукраїнська політика Польщі викликала у нього велике занепокоєння. М. Галущинський наголошував на необхідності пошуку шляхів виходу із важкого становища, в яке потрапив український народ.

Так само активно ці питання М. Галущинський піднімав і з парламентської трибуни. Обраний представником від УНДО до польського парламенту, став одним із лідерів українського представництва, віце-президентом сенату, головою сенатської комісії з освіти та культури. В парламенті М. Галущинський активно розвінчував антиукраїнську політику уряду, вимагав створення рівних з поляками прав та умов для розвитку української національної культури та шкільництва.

Доволі часто М. Галущинському та іншим українським депутатам доводилось апелювати до міжнародної громадськості, направляючи звернення, скарги, запити-інтерпеляції до міжнародних організацій, зокрема до Ліги Націй. Проведена польським урядом наприкінці 1930 р., каральна операція проти українців - т. зв. “пацифікація”, викликала обурення та осуд українського народу та його представників у парламенті. В ході дискусій над справою “пацифікації” у парламенті М. Галущинський знову гостро критикував дії уряду. Водночас він закликав радикальні українські елементи не піддаватись на польські провокації, утриматись від репресивних дій і не відповідати терором на терор, щоб не ставити під удар українські національні інституції.

М. Галущинський у своїй політичній і парламентській діяльності послідовно дотримувався легальних демократичних методів боротьби за права українського народу і виступав категоричним противником радикальних дій, тобто тактики, якої притримувалась Організація українських націоналістів. Для нього методи боротьби, обрані ОУН, були неприйнятними. М. Галущинський виступав за еволюційно-поступове просування до незалежності шляхом розбудови в першу чергу просвітнього та громадського життя, виховання національно свідомих українців.

Шукаючи вихід із критичної ситуації в польсько-українських взаєминах, М. Галущинський став одним із головних ініціаторів нормалізації польсько-українських стосунків. У ході переговорів він закликав польську сторону до припинення репресій, до пошуку компромісних рішень. Однак спроби групи діячів УНДО на чолі з М. Галущинським та О. Луцьким нормалізувати польсько-українські взаємини зазнали невдачі через непоступливість польської сторони та несприйняття їх позиції більшістю українського громадянства.

Політику нормалізації підтримало греко-католицьке духовенство. З метою зміцнити ряди прихильників поміркованої щодо поляків політики, духовенство ініціювало заснування ряду організацій, що дотримувалися б у своїй діяльності католицько-консервативних ідей. У вересні-жовтні 1930 р., виникають Українська католицька народна партія, утворена групою політиків, що гуртувалися навколо єпископа Г. Хомишина та Український католицький союз (УКС), створений з ініціативи митрополита А. Шептицького. Ці партії засвідчують свою лояльність щодо властей, підтримуючи політику нормалізації, ведену групою М. Галущинського. Тому не дивно, що М. Галущинський став одним із засновників УКС, підтримуючи доцільність створення та існування цієї католицької організації.

До кінця життя М. Галущинський активно працював як громадський діяч і політик. Своєю подвижницькою діяльністю він справедливо заслужив репутацію трудівника на громадській ниві.

У висновках узагальнено результати дослідження, сформульовано основні його положення, що виносяться на захист.

1. Світогляд і політичні погляди М. Галущинського формувалися в умовах розвитку українського національного руху кінця ХІХ - початку ХХ ст., в період його навчання в Тернопільській гімназії, Львівському та Віденському університетах.

2. У студентські роки М. Галущинський належав до засновників та чільних діячів товариств “Академічна громада”, “Січ”, “Молода Україна” та відіграв провідну роль у студентській боротьбі за український університет у Львові.

3. З метою розвитку української освіти та поширення національної самосвідомості М. Галущинський:

- брав участь у створенні та діяльності в Золочівському і Рогатинському повітах осередків “Просвіти” та Українського педагогічного товариства;

- розробив концепцію національного виховання українців, яку впроваджував у життя як у період праці на посаді директора Рогатинської приватної гімназії, так і в подальшій педагогічно-просвітній роботі.

4. У період Першої світової війни М. Галущинський виступив одним із організаторів легіону Українських січових стрільців, став першим фактичним його командиром та першим військовим референтом УСС при австрійському командуванні. історіографія національний західноукраїнський

5. У міжвоєнний період діяльність М. Галущинського розвивалася у двох взаємопов'язаних напрямках: громадсько-просвітницькому та політичному. Його суспільна праця базувалася на переконанні, що українські політичні організації і товариства - це перехідний етап до найвищої організації, якою мала бути незалежна Українська держава.

6. М. Галущинський взяв участь у створенні Українського громадянського комітету, працював в УПТ “Рідна Школа”, був теоретиком й організатором освітньої праці в Галичині, вперше започаткував і обґрунтував новий напрям в українській культурі - андралогію (освіту дорослих).

7. Громадська робота М. Галущинського знайшла своє послідовне і закономірне продовження на посаді голови товариства “Просвіта”, для якого він розробив програму розвитку, сприяв відновленню і створенню нових філій і читалень “Просвіти”, налагодив й значно розширив видавничу діяльність. За час головування М. Галущинського товариство “Просвіта” у своїй діяльності вийшло на якісно новий рівень, стало найбільшою українською організаційною одиницею в Західній Україні.

8. Політичні уподобання М. Галущинського були пов'язані з національно-демократичною течією, репрезентованою УНТП, згодом УНДО. Обраний від УНДО до польського сенату, потім сейму, став одним із лідерів парламентського представництва. Як депутат:

- задекларував позицію українців у питаннях освіти та шкільництва, розвитку громадських організацій у Західній Україні;

- здійснив перші заходи на шляху до подолання польсько-української конфронтації, виступив одним із ініціаторів політики нормалізації стосунків між поляками та українцями;

- у політичній і парламентській діяльності послідовно дотримувався легальних демократичних методів боротьби за права українського народу.

9. М. Галущинський вніс вагомий вклад у процеси творення української державності, сприяв розвитку національної самосвідомості населення Західної України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Прокіп А. Діяльність М. Галущинського у “Просвіті” // Вісник Львівської комерційної академії. Серія - гуманітарні науки. - Львів: Вид-во ЛКА, 2000. - Вип. 3. - С. 97-102.

2. Прокіп А. До питання політичної діяльності М. Галущинського // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць / Львівський філіал Української Академії державного управління при Президентові України. - Львів: Вид-во ЛФ УАДУ, 2001. - Вип.6. - С. 320-330.

3. Прокіп А. Участь М. Галущинського в студентському русі наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. // Вісник Львівської комерційної академії. Серія - гуманітарні науки. - Львів: Вид-во ЛКА, 2002. - Вип. 4. - С. 38-45.

4. Малик Я., Прокіп А. Михайло Галущинський: період парламентської діяльності // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка. Збірник наукових праць. - Вип. 3. - Львів: Вид-во ЛНУ, 2000. - С. 133-139.

5. Прокіп А. Військова діяльність Михайла Галущинського // Наукові записки Львівського історичного музею. - Львів: ЛІМ, 2001. - Вип. 10. - С. 37-51.

6. Гелей С., Прокіп А. Михайло Галущинський - перший командант легіону Українських Січових Стрільців // Михайло Галущинський - лицар обов'язку і чину. Матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річниці відкриття Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого, Рогатин, 19 вересня 1998 р. - Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. - С. 29-43.

7. Малик Я., Прокіп А. Парламентська діяльність Михайла Галущинського // Михайло Галущинський - лицар обов'язку і чину. Матеріали наукової конференції, присвяченої 120-річниці від дня народження М. Галущинського і 90-річниці відкриття Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого, Рогатин, 19 вересня 1998 р. - Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. - С. 51-61.

8. Прокіп А. Михайло Галущинський і Український католицький союз // Історія релігій в Україні. Праці Х-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 16-19 травня 2000 року). - Львів: Львівський музей історії релігії. 2000. - Кн.1. - С. 310-314.

9. Прокіп А. Михайло Галущинський: державницькі погляди // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 22 листопада 2001 року. - Львів: ЛФ УАДУ, 2001. - Ч.1. - С. 110-113.

Размещено на Allbest.ru