Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ВОЛИНІ МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ

МАРКІВСЬКА ЛЮДМИЛА ЛЕОНТІЇВНА

УДК 930.85 /477.82/ ”19”

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Чернівці - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Волинського державного університету імені Лесі Українки

Науковий керівник : доктор історичних наук, професор

Колесник Віктор Пантелеймонович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки,

завідувач кафедри нової та новітньої

історії зарубіжних країн

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ботушанський Василь Мефодійович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Вісин Валентин Васильович,

Луцький державний технічний університет,

завідувач кафедри українознавства

Провідна установа: Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича

НАН України (м. Львів)

Захист відбудеться 18.04.2003 року о 13-30 год., на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою 58012, м.Чернівці, вул.Кафедральна, 2 (корпус 14 ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 17.03.2003 року.

Вчений секретар cпеціалізованої вченої ради Ротар Н. Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження у науково-пізнавальному відношенні зумовлена особливостями соціально-економічного та суспільно-політичного життя українців Волині у міжвоєнний період та широким спектром діяльності української інтелігенції за збереження і примноження національно-культурних набутків українців, недостатнім дослідженням проблеми; у практичному - можливістю використання історичного досвіду в сучасних умовах українського державотворення та виховання інтелігенції.

Актуалізація проблеми пов'язана й з необхідністю заповнення так званих "білих плям" вітчизняної історії, переосмислення багатьох усталених понять, зокрема, таких як "українська духовність", "українська культура", "національна ідея", які протягом тривалого часу піддавалися ідеологізації з боку радянізованої офіційної історіографії, а також для аргументованої відповіді тим, хто, спекулюючи на тривалій бездержавності української нації, намагається піддати сумніву результативність сучасного процесу державотворення.

Безперечно, українська інтелігенція Волині, незважаючи на спільні національні риси, через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу цього краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики Другої Речі Посполитої гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу понад півторамільйонне українське населення Волині не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.

Саме тому дослідження теми інтелігенції Волині дає змогу розкрити її роль і місце в суспільному житті українців краю, на конкретних прикладах і фактах показати особливості формування та практичні дії інтелігенції, спрямовані на відродження і збереження національного життя в усіх його проявах. Відновлення державної самостійності України створило умови для відтворення правдивої картини становлення та діяльності інтелігенції в надзвичайно складних соціальних і політичних умовах буття.

Таким чином, наукове осмислення історичного феномену української інтелігенції Волині є виключно важливим і актуальним завданням української національної історіографії. Сприянню його розв'язання й покликана ця дисертація.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної теми історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки "Минуле і сучасне Волині".

Мета і завдання дослідження. На підставі архівних документів, матеріалів преси, спогадів учасників подій та критично переосмисленої вітчизняної і зарубіжної історіографії всебічно проаналізувати і висвітлити історію української інтелігенції Волині в період між двома світовими війнами. Для досягнення цієї мети автор ставить такі завдання:

- розкрити і дослідити витоки волинської національної еліти;

- розглянути національну політику польського уряду Другої Речі Посполитої щодо українського населення Волині, зокрема української інтелігенції;

- з'ясувати соціально-економічне та суспільно-політичне становище українців краю;

- висвітлити особливості формування міської та сільської української інтелігенції;

- простежити участь української інтелігенції у громадсько-культурному житті та у національно-визвольному русі;

- дослідити боротьбу духовної інтелігенції Волині за збереження і зміцнення національного православ'я;

- проаналізувати початковий етап радянизації Волинського краю та участь інтелігенції в русі опору проти примусової інтеграції до радянської системи.

Об'єкт дослідження є українська інтелігенція Волині. Вона розглядається в сукупності історичних, політичних та соціально-економічних чинників у період між двома світовими війнами. Предметом є становлення української інтелігенції Волині в умовах національного і духовного поневолення, організаційно - ідейні засади, засоби і форми життєдіяльності та роль у збереженні й розвитку національної свідомості українців.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період між Першою і Другою світовими війнами, протягом якого українська інтелігенція Волині виділилася як цілком сформована верства провідних людей у боротьбі за соціальне і національне визволення від поневолювачів: російсько - більшовицьких, польських (1917_ 1920 рр.), польських (1921- 1939 рр.), радянських (вересень 1939- червень 1941 рр.). З логіки аналізу, зокрема, при висвітленні проблем волинського родоводу виникла необхідність дещо розширити вказані у темі рамки, зокрема, опускаючи у другому розділі межу до попередніх століть.

Територіальні межі дослідження включають Волинь, яка до 1920 року перебувала у складі царської Росії, з вересня 1920 року підлягала так званому Цивільному управлінню східних земель Польщі, а з березня 1921 року стала Волинським воєводством, до якого входили нинішні Волинська і Рівненська області, а також Кременецький та Шумський райони Тернопільської. З вересня 1939 р. - Волинь у складі УРСР, в межах сучасної Волинської області.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є методи історизму та наукової об'єктивності .Автор дотримується конкретно-історичного підходу до аналізу подій та фактів. Розділи дослідження, що структурно відбивають головні питання теми, скомпоновані за проблемно-хронологічним принципом. У з'ясуванні сутності життєдіяльності української інтелігенції автор спирався на діалектичний метод вивчення цього процесу. Всебічний аналіз політичних, соціально-економічних обставин, в яких перебувала українська інтелігенція, вимагав широкого застосування порівняльно-історичного методу. Поєднання різних методів дослідження виявилося цілком принагідним для всебічного висвітлення даної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше комплексно вивчено основні етапи формування і життєдіяльності української інтелігенції Волині у міжвоєнний період. Запропоновано новий погляд на українську інтелігенцію як рушійну силу у ході національно-визвольних змагань.

Українську інтелігенцію Волині як специфічну, відносно стабільну соціально-професійну групу в динаміці її становлення, розвитку та впливу на суспільно-політичні процеси українські історики фактично не досліджували.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання фактичного, статистичного, бібліографічного матеріалу та результатів дослідження при розробці питань історіографії етнічних українських земель, у навчальному процесі з історії України у вищих та середніх навчальних закладах, а також практичними працівниками і активістами громадсько-політичних інституцій в сучасних умовах розбудови української національної державності.

Апробація результатів дисертації відбулася на засіданнях кафедр нової та новітньої історії зарубіжних країн та новітньої історії України ВДУ ім. Лесі Українки, на засіданні кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, у виступах на міжнародній конференції “Духовна культура українців на етнічних західних землях впродовж віків”(Луцьк,2001р.), науковій конференції “Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії”(Ужгород,2001р.) та звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ (квітень 1999-2001 рр.).

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (повний обсяг230 стор.), списку використаних джерел і літератури ( 282 найменування), додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

український інтелігенція волинь

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет і методологію дослідження, територіальні й хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі “Джерельна база та історіографія” розглянуто стан наукової розробки теми та охарактеризовано джерела, які автор використав для виконання поставлених завдань. Основу джерельної бази дослідження склали неопубліковані матеріали центральних та обласних архівів України, а також преса та публіцистика, спогади державних і політичних діячів, безпосередніх учасників подій того періоду.

Стосовно Волині та її національної еліти у дослідженні використані близькі до теми фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ), зокрема матеріали про етнографічний склад населення Волині, його зміни внаслідок постійної експансії Речі Посполитої на схід (ф. 3696). У фонді 4465 - “Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних, емігрантських установ, організацій і осіб” зберігся протокол з'їзду культурно-освітніх організацій Волині (1922 р.), який містить цінну інформацію про різнопланову діяльність інтелігенції в громадських об'єднаннях українців. З матеріалів фонду 3963 - “Жіноча українська, національна рада” можна почерпнути чимало нині розсекречених відомостей про міжнародний жіночий рух на чолі з Всесвітнім союзом українок (ВСУ), до якої входив і Союз українок Волині, їх провідних діячів.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) нами виявлені важливі документи з питань функціонування на Волині осередків КПЗУ та інших політичних партій, їх керівників, матеріали про діяльність “Просвіти”, інших громадських організацій українців (ф.6 - “Центральний комітет Комуністичної партії Західної України”).

Важливі матеріали про інтелігенцію в політичних партіях, кооперативних об'єднаннях, культурно-освітніх організаціях і товариствах Волині, зокрема, про діячів “волинської політики” Г.Юзевського в контексті загальнополітичних процесів на теренах східних воєводств Речі Посполитої зберігаються у фондах 348 “Просвіта”, 206 “Рідна, школа”, 302 “Сільський господар”, 389 “Пласт”, 319 “Союз українок” Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІАЛ).

Закономірно, що основний масив української архівації з досліджуваної проблеми зберігається у численних фондах Державних архівів Волинської (ДАВО), Рівненської (ДАРО) і Тернопільської (ДАТО) областей. Так, у ДАВО вони зберігаються у фондах “Волинське воєводське управління” (ф.46), “Повітові староства” (ф. 36, 178, 182, 183, 246), Луцьке повітове товариство “Просвіта” (ф.54), “Українське товариство ім. Лесі Українки” (ф.190), “Волинське українське об'єднання” (ф.198) “Товариство ім. Петра Могили” (ф.63), “Особистий фонд адвоката Григорія Степури” (ф.522), “Особистий фонд І.О. Левчанівської” (ф.Р-3190), “Редакція газети “Українська нива”” (ф.199), “Українська гімназія ім. Лесі Українки в Луцьку” (ф.73) та багато інших, що нараховують кілька тисяч справ.

Суттєвим доповненням до архівних документів є опубліковані документи, довідкові, статистичні видання, зокрема матеріали загальнопольських переписів населення 1921 та 1931 рр., які дали можливість виявити місце інтелігенції в загальній структурі зайнятості населення, її правовий, освітній і майновий ценз.

Цінним джерелом є періодичні видання Волинського воєводства. Це й зрозуміло. Адже газети, тижневики, журнали, часописи були рупором інтелігенції. Навколо них об'єднувалися передові, найбільш свідомі представники суспільства - засновники, видавці, редактори, літпрацівники, дописувачі. У цей період на Волині видавалося близько 300 газет, серед них - 50 україномовних пресових видань.

Історію становлення і життєдіяльності української інтелігенції у досліджуваний період суттєво доповнюють спогади учасників подій, мемуарна література. Цінні спогади сучасникам залишила Ірина Левчанівська - корінна волинянка, дочка сенаторки Олени Левчанівської, добре обізнана з бурхливим життям і безцінним надбанням кращих представників української інтелігенції. Її перу належить чимало статей, нарисів, спогадів. Ряд із них увійшли до книги “Далеке і близьке” Левчанівська І. Далеке і близьке: нариси, статті. - Луцьк, 2000. - 216 с. .

Цікаві спогади про суспільно-культурне життя волинського села і сільську інтелігенцію 20-30-х рр. (вчителі, агрономи, кооператори, землеміри, священнослужителі та ін.) залишиливихідці з Волині - Степан Радіон, нині відомий вчений, письменник і публіцист в Австралії, почесний професор Волинського державного університету ім. Лесі Українки Радіон С. Із пожовклих листків в Австралії. - Австралія, 1998. - 220 с., Микола Сивіцький - активний діяч української громади в Польщі Сивіцький М. Записки сірого волиняка. - Львів, 1996. - 375 с.та ін.

Активними учасниками національно-визвольних змагань, творення української культури і державності були письменники Волині Г.Жежко, О.Гаврилюк, В.Левицький, К.Поліщук, П.Певний і ін. Окремо виділимо історико-мемуарний нарис визнаного українського письменника і громадського діяча Уласа Самчука “На білому коні” Самчук У. На білому коні //Дзвін. - 1993. - №№ 1-3.. Для сучасників великий інтерес становить бачення автором соціальних, психологічних й духовних умов розвитку краю та його національної еліти.

В історіографії перші спроби аналізу витоків української інтелігенції, її менталітету, духовності, ідейності було зроблено на початку XX ст. в працях М.Грушевського, С.Єфремова, Л.Рибалки Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К.,1991. - 240 с.; С.Єфремов С. Из общественной жизни на Украине //Русское богатство. - 1907. - №7; Рибалка Л. Українська інтелігенція і робітнича справа // Наш голос. - 1911. - Ч.1-3. та інших видатних представників тогочасної української історичної науки, які по суті започаткували історіософські методологічні підходи щодо осмислення феномена української інтелігенції як головної рушійної сили українського суспільства.

Тоді ж з'явились і перші публікації діячів російських політичних партій Г.Алексинського, В.Леніна, П.Мілюкова, Л.Троцького та ін., які засвідчили негативне ставлення російської суспільності до українського національно-визвольного руху, загалом, і його інтелектуального потенціалу - інтелігенції, зокрема. Саме з їх подачі українська інтелігенція стала характеризуватися як буржуазно-націоналістична, регіонально обмежена, контрреволюційна і т.д.

Наукові дослідження 20-30-х рр. значно розширили розробку розглядуваної теми, започаткували регіональний підхід до проблеми українського суспільно-політичного руху у першій третині XX ст. Саме ці питання порушувалися в працях Д.Дорошенка, Д.Донцова, В.Липинського, Є.Чикаленка, О.Лотоцького, К.Левицького і ін. У цей період в окремих працях вперше виділяється й ареал української інтелігенції Волині, що формувався в суворих умовах асиміляторської політики Польської держави. Про це відзначають у своїх працях українські дослідники М.Лозинський, С.Томашівський, І.Рудницький-Кедрин Лозинський М. Теперішній стан будови Української держави і задачі західно-українських земель. - Женева, 1924. - 102 с.; Томашівський С. Десять літ українського питання в Польщі. - Львів, 1929. - 160 с.; Rudnicki-Kedryn I. Ewolucja stosunkуw polsko-ukraiсskich // Biuіetyn polsko-ukraiсski. - 1936. - ?? 2-27.. Їх основна концепція - розв'язання проблеми національних меншин у Польщі на основі принципу самовизначення націй. Роль української інтелігенції Галичини та Волині в цьому процесі вони розглядають крізь призму загальнонаціональних завдань.

Про точку зору польських дослідників того часу стосовно української інтелігенції в контексті національної політики Польської держави з її відповідним “обґрунтуванням” можна скласти загальну уяву з праць М.Уздовського, В.Стпічинського, П.Дуніна-Борковського, М.Фелінського та ін.

В радянській історіографії дослідження з історії становлення та життєдіяльності української інтелігенції за межами УРСР (Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя, діаспора) практично не проводилися, виходячи з офіційних ідеологічних установок про ворожість цієї категорії населення як націоналістичної. Щоправда, окремі аспекти теми розглядалися в узагальнюючих працях з історії України, а наближено до нашого дослідження - в колективній монографії “Історія Волині” Історія Волині: 3 найдавніших часів до наших днів. - Львів,1988. - 238 с..

З 90-х років XX ст. почався новий етап осмислення національного руху та участі в ньому інтелігенції. Важливе значення для дослідження цієї проблеми мають праці провідних вчених - істориків України В.Смолія, Я.Ісаєвича, Й.Дашкевича, С.Кульчицького, О.Реєнта, Ю.Сливки, Ю. Макара, С.Макарчука та ін. Окремо слід виділити праці Г.Касьянова Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ століть: Соціально-політичний портрет. -К.: Либідь, 1993. - 175 с., який на основі сучасних методологічних підходів розглядає інтелігенцію як специфічну, відносно стабільну соціально-професійну групу.

Чимало цікавих наукових розвідок волинської історії міжвоєнного періоду провели науковці Волинського державного університету імені Лесі Українки Кучерепа М. Волинь у міжвоєнний період (1921-1939). - Луцьк, 1994. - 68 с. . Останнім часом в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича підготовлено і захищено кандидатську дисертацію про українську інтелігенцію Холмщини та Підляшшя у ХХ ст. Горний М.М. Українська інтелігенція Холмщини і Підляшшя у XX ст.: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02 - всесвітня історія /Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2000. - 183 с.

Таким чином, наявна джерельна база, різнопланова наукова література цілком достатня для всебічного висвітлення досліджуваної теми.

У другому розділі - “Шляхи формування української інтелігенції Волині” - охарактеризовано витоки волинської національної еліти й особливості формування української інтелігенції Волині в умовах польської державності (20-30-ті рр. XX ст.). Розгляд першого питання важливий, насамперед, з точки зору генезису української національної еліти в контексті вітчизняної історії - тривалого періоду, протягом якого вона виділилася як окрема верства людей, сформувався її менталітет, склалися основні засадницькі принципи світобачення і, відповідно, життєдіяльності. На думку автора, це дозволить більш мотивовано підійти як до загальної характеристики цієї категорії населення краю, так і до пояснення поведінки і дій окремих її представників у досліджуваний період.

При цьому, як вважає автор, слід виходити із загальних історіософських методологічних підходів, що визначилися в історичній науці після тривалих дискусій щодо регіональних особливостей українського історичного процесу, його рушійної сили та ролі й місця у ньому національної еліти (М.Грушевський, В.Липинський, М.Шлемкевич і ін.).

Історична ретроспектива багатовікового процесу українського етногенезису від найдавніших родоплемінних стоянок до вивершення однієї з великих націй сучасної Європи - українців, засвідчує, що на всіх етапах становлення і розвитку українства - Волині належить особливе місце й історична роль. Своєрідний характер культури цього краю та її носіїв, які, насамперед, забезпечили її оригінальність, єдність та цілісність у процесі історичного розвитку, схиляє до думки про регіональний характер цього явища в історії України, загалом, і субрегіональний - в історії Західної України, зокрема.

Історично ця цілісність склалася для певного етносу, але пізніше, в результаті включення цього етносу в більш широкі соціально-історичні спільності людей або ж внаслідок його адміністративно-політичного розчленування між іншими соціально-етнічними утвореннями, саме цілісність культури підтримувала етнічну спільність волинян, перешкоджала їх “розчиненню” (асиміляції) серед інших спільностей.

Проблема волинського родоводу багатоаспектна. Автор виділяє три найважливіших. Перший - це доля безпосередніх краян, волинських інтелектуалів - державотворців, політиків, громадських діячів, вчених, письменників, митців, духовних діячів та ін., яким належить величезний доробок у розвиткові культури свого народу і світової культури. Другий - впливи і взаємовпливи національної еліти Волині й інших регіонів України, зокрема Галичини, Закарпаття, Буковини. І, нарешті, третій аспект - це місце Волині і її видатних людей у творчій біографії інтелектуалів, що належать до інших національних культур, зокрема, польської, російської, але пов'язані з волинським краєм.

У детальному викладі названі вище аспекти досліджуваної проблеми майже неосяжні, а тому в дисертації наукова розвідка має вибірковий, типологічний характер як при розгляді окремих особистостей представників тих чи інших напрямів інтелектуальної діяльності, так і в рамках певного історичного часу і простору.

В історії становлення і життєдіяльності волинської національної еліти вирізняються кілька основних періодів, які в той чи інший спосіб найбільш яскравіше відображають умови та процес становлення провідної верстви населення Волинського краю. Характер та особливості формування української інтелігенції Волині на початку XX ст. визначалися, насамперед, соціально-політичною ситуацією, що склалася у краї внаслідок важливих історичних подій - Першої світової війни, відродження української державності (1917-1921 рр.) та пов'язаних з цим національно-визвольних змагань, а також особливостями господарського розвитку краю.

Повоєнний перерозподіл земель призвів до відділення Західної Волині від решти українських земель, що зумовило появу нових проблем соціально-економічного й політичного характеру, розв'язання яких у міжвоєнне двадцятиліття залежало від щойно відновленої Польської держави. Остання ж протягом усього цього періоду постійно нарощувала дискримінаційні заходи проти українського населення і, зокрема, проти інтелігенції в політичній, економічній, культурній і духовній сферах.

Українській інтелігенції фактично було закрито шлях до професійної діяльності і зростання, до участі в адміністративно-управлінській сфері. Наприклад, адміністративний апарат Волинського воєводства складався майже виключно із поляків. Жоден український, інтелігент у міжвоєнний період не займав на Волині посади повітового старости.

Політикою колонізації значною мірою зумовлювався і національний склад працівників інтелектуальних професій - вчителів, медиків, адвокатів, духовенства, творчих працівників, митців. Така політика стримувала ріст українських національних кадрів і натомість вела до зростання прошарку інтелектуалів польської національності.

Постійна боротьба за збереження національної культури й мови сприяла перекачуванню кращих інтелектуалів у сферу гуманітарних професій, тобто формування інтелектуально-політичної еліти, яка очолила політичний провід нації. Разом з нею провідною верствою стала й та частина населення, зокрема молодої генерації, яка проявляла високу громадську активність в суворих умовах колонізаторської дійсності.

У третьому розділі - “Українська інтелігенція в суспільно-політичному й духовному житті краю” - аналізуються фактори, які визначили провідну роль місцевої інтелігенції у процесі державотворення, творення політичних партій і громадських організацій, у відродженні національного життя краю через масову культурно-просвітницьку діяльність і громадсько-економічну роботу.

Для українського населення Волині період 20-30-х років було позначено гострими суперечностями, трагічними подіями, деформаціями економічного, соціального та національного характеру. А тому національно-визвольні настрої протягом цього часу не припинялися, а залежно від певних умов набирали все більшої гостроти. Особливо вони проявилися в середовищі національної інтелігенції, найбільш опозиційно налаштованої проти асиміляторського режиму.

Події українського державотворення 1916-1919 років, посилення етнонаціональної самоорганізації українців у Наддніпрянській Україні і Галичині, шовіністична політика Польської держави активізували процес національної самоідентифікації української інтелігенції Волині. В її поглядах чітко визначилися два аспекти: українізація та створення необхідних політичних й економічних умов для всебічного культурного та духовного розвитку українського населення.

Отже, цей період можна вважати відносно окремим, логічно окресленим як з точки зору соціально-економічного становища краю, так і в плані еволюції ідейно-політичних засад волинської інтелігенції.

Численні факти свідчать, що поштовхом до політичної самоорганізації українців, переломним моментом у політизації інтелігенції, виробленні її ідейних засад стали парламентські вибори 1922 р. На відміну від Галичини, де українці бойкотували вибори, волинська інтелігенція в рамках Блоку національних меншин утворила автономний Український виборчий комітет Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся (УНВК). Його програмні вимоги стосувались політичного, громадського, культурного, економічного життя українців, передбачали широке самоврядування, участь українців у державній адміністрації і місцевому управлінні, повноправність української мови. Реалізація цих положень і вимог українства мала б привести до автономії краю в межах Польщі.

УНВК активно включився у передвиборну кампанію. У повітових центрах були створені тимчасові виборчі комітети. Ними було підготовлено і проведено перший український селянський з'їзд Волині, а також серію повітових з'їздів (вересень 1922 р.). Крім передвиборних проблем, на них аналізувалися українсько-польські стосунки. У результаті вдало проведеної передвиборної кампанії УНВК здобув блискучу перемогу. Українці майже одностайно голосували за його програму і кандидатів. В результаті 20 українців увійшли до сейму та 6 - до сенату. На Волині жоден польський кандидат не пройшов до парламенту. Українські обранці утворили в парламенті Український клуб - Українську парламентську репрезентацію (УПР). Спільні дії, особливо на початковій стадії, сприяли успіхові парламентської боротьби й допомозі українському населенню у налагодженні життя і вирішенні багатьох нагальних проблем.

Уже у першій політичній програмі УПР, яку проголосив 23 січня 1923 р. в сеймі посол від Волині Самійло Підгірський, було чітко сформульовано основні ідейні засадницькі принципи української спільноти: відродження самостійної Української держави, повна можливість реалізувати своє право на самовизначення і вільний розвиток усіх галузей життя. Зміст програми свідчив, що невдала спроба утворення незалежної Української держави в межах всіх етнічних українських земель все ж не похитнула віру народу та його інтелектуального проводу у побудову власної держави.

Про результативність діяльності УПР свідчить і той факт, що волинський воєвода Г.Юзевський під час реалізації своєї програми українсько-польського зближення прагнув заручитися в першу чергу підтримкою українських послів, обіцяючи взамін всілякі поступки. Однак як українські парламентарії, так і переважаюча частина інтелігенції була налаштована до нововведень Юзевського опозиційно, більше того - конфронтаційно. А особистий безкомпромісний приклад послів позитивно вплинув на усвідомлення місцевою інтелігенцією своєї політичної відповідальності за долю власного народу, стимулював процес творення політичних партій і мережі українських суспільно-культурних товариств.

На початку 20-х років у пошуку волинянами свого шляху простежуються три тенденції: радянофільська, опори на власні сили і визнання примату Польської держави. Відповідно сформувалися три основні політичні напрями, які й започаткували процес розшарування в середовищі української інтелігенції за політичними переконаннями: комуністичний, в особі Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), головною метою якої було приєднання Західної України до УРСР, а відповідно й до СРСР; націоналістичний, в особі Організації українських націоналістів (ОУН), яка ставила за мету створення незалежної Української держави, що не входила б ні до Польщі, ні до СРСР; національно-демократичний, на чолі з Українським національно-демократичним об'єднанням (УНДО), куди входив цілий ряд політичних партій і об'єднань, переважно творчої інтелігенції.

Загалом у міжвоєнний період на Волині нараховувалось близько 20 політичних партій. Крім вищезгаданих, у другій половині 30-х років на політичній арені з'являється нова праворадикальна організація - Фронт національної єдності (ФНЄ), яка утворилася внаслідок розколу в УНДО. Перший конгрес ФНЄ відбувся 20 вересня 1936 р. у Львові. Волинь була представлена 30 делегатами. Але вже у вересні 1939 р. ФНЄ був розпущений. Така доля спіткала й інші політичні організації.

Як бачимо, українська інтелігенція Волині використовувала всі можливі політичні засоби боротьби за своє визволення - від парламентських до збройних (терористична діяльність КПЗУ, ОУН). Опозиція польським урядовим асиміляційним намірам склала головний компонент політичного кредо волинської інтелігенції. З іншого боку, політична багатополярність і політична роз'єднаність волинян не завжди сприяли успішному веденню цієї боротьби, розпорошували національні сили.

Якщо через партії та громадсько-політичні об'єднання українська інтелігенція Волині реалізувала переважно свої ідейно-політичні наміри в ході національно-визвольних змагань, то її багатогранна культурно-просвітницька діяльність безпосередньо пов'язана із щоденною роботою серед населення через численні громадські культурно-освітні організації, творцем яких вона ж сама й була. Розвиваючись в умовах панування польської державно-політичної системи, ці організації суттєво впливали на пробудження й активізацію національної свідомості українства, сприяли соціальному захисту та розвиткові освіти, культури українського населення краю, що зазнавало асиміляції та дискримінації.

Так, одним із пріоритетних напрямів діяльності інтелігенції в “Просвіті" стало просвітництво, яке передбачало підвищення загальноосвітнього й культурного рівня українського населення, ліквідацію неписьменності, боротьбу за рідну школу, українську мову навчання в ній. Головними ж засобами для досягнення цієї мети були: бібліотечна справа, організація масових культурно-освітніх заходів, громадська періодика, видавнича діяльність, усна пропаганда, безпосередня участь в організації українських шкіл, а також більш радикальні заходи - організація акцій непокори, протесту, шкільних плебісцитів. При цьому, у 20-30-х роках, на відміну від попередніх десятиліть, ухил переноситься на консолідацію та опертя на власні духовні сили, а в корекції змісту і завдань українського просвітництва - на самоосвіту і самовиховання.

Через товариства “Рідна школа”, Українське товариство вчителів середніх шкіл, Товариство імені Лесі Українки вирішувались актуальні завдання освіти, національної школи, виховання учнівської молоді, соціального захисту українських вчительських кадрів тощо.

Помітним явищем у суспільно-політичному житті українства міжвоєнного періоду стало міське та територіальне самоврядування (міські ради, ради сільських гмін, повітові соймики тощо), що обиралося на засадах загального представництва і було покликане виконувати важливі завдання господарського й соціально-культурного характеру. Участь волинян у роботі органів самоврядування, хоч нерідко й в оточенні польських урядовців, все ж була своєрідною школою виховання чиновницької української інтелігенції, що поступово формувала категорію державних працівників з місцевих українців.

Важливим проявом суспільної активності інтелігенції на ниві громадсько-економічної роботи стала співпраця з кооперацією і безпосередня участь в її творенні. В умовах національної дискредитації, що її послідовно проводила польська колоніальна адміністрація, українська кооперація забезпечувала роботою від 10 до 15 тисяч представників української інтелігенції та членів її родин, які в іншому випадку були б просто безробітними. У ситуації, коли польський елемент прогресував на селі, національно свідомі українські аграрії стали на шлях творення сільськогосподарських товариств, започаткувавши цим самим кооперування в сільському господарстві. Вони об'єднувалися для вирішення проблем, пов'язаних із виробництвом та збутом сільськогосподарської продукції, спільного використання сільськогосподарських машин, благоустроєм сіл, утворенням мережі сільських магазинів, поширенням сільськогосподарської освіти, підготовкою сільської молоді до майбутньої праці в сільському господарстві, пропагандою кращих зразків господарювання на селі.

Слід зауважити, що у цій сфері допускалася співпраця інтелектуалів-аграріїв незалежно від національності: взаємна зацікавленість в одержанні кращих результатів господарювання, обмін досвідом, і, врешті, гармонійні принципи переважали над політичною заангажованістю.

На відміну від Галичини, де інтелектуальні сили в особі духовенства відігравали провідну роль у житті української спільноти, духовенство Волині, серед якого переважали консервативно-традиційні погляди на релігійне та суспільне життя, не завжди було єдиним у вирішенні багатьох проблем тогочасного волинського українства. У цьому теж проявилися як історичні традиції релігійного життя регіону в попередні століття, так і специфіка його соціально-політичного розвитку у міжвоєнний період.

Важливим етапом у розвитку українського церковного руху на Волині було створення товариства імені Петра Могили, яке стало осередком згуртування православної української інтелігенції і ставило за мету відновлення соборності в житті української православної церкви.

Четвертий розділ - “Радянизація Волинського краю і доля української інтелігенції” - присвячений проблемам адаптації волинської інтелігенції до радянської політичної системи. Тривалий час у вітчизнянній історіографії зміст цього процесу подавався лише у позитивному плані, спотворюючи тим самим історичну правду і згубно позначаючись на висвітленні цієї важливої проблеми минулого регіону.

Нині спостерігається протилежна картина - соціально-економічні зміни на Волині, як і в Західній Україні в загалом, подаються виключно у негативному світлі. Між тим, аналіз тодішніх подій на основі документів і архівних матеріалів, спогадів учасників дозволяє зробити висновок, що перетворення у соціально-економічній сфері мали суперечливий характер. З одного боку, відстала у соціально-економічному розвитку Волинь швидкими темпами зміцнювала свій економічний потенціал, інтегруючи у більш розвинену господарську систему радянської України, одержуючи значні кошти на розбудову національної освіти, медицини тощо, з іншого - катастрофічна руйнація місцевого укладу життя, демократичних традицій і звичаїв, що закладалися тут століттями.

З перших днів після приєднання нова влада почала рішуче ліквідовувати особливості розвитку регіону. А це привело до знищення не тільки органів польської влади, а й традиційних українських політичних та культурно-просвітницьких інституцій. Натомість запроваджувалися нові, радянські установи. Для їх функціонування потрібна була велика кількість лояльних кадрів. Однак місцевим кадрам нова влада не довіряла, підозрюючи кожного другого у націоналізмі. Жоден з місцевих інтелігентів не увійшов до новостворених органів юстиції, прокуратури, міліції, інших державних установ і організацій.

Нова влада вважала, що місцева інтелігенція, яка виховувалась в умовах відносного політичного плюралізму, невиліковно заражена націоналістичною ідеологією. Тому переважна її більшість була відразу зарахована до “відвертих антирадянщиків, зрадників та шпигунів” або “замаскованих контрреволюціонерів”. Масового характеру набуло фізичне винищення носіїв національної політичної культури. У першу чергу арештовували політичних емігрантів зі Східної України. Далі за напрацьованим сценарієм відбувалися арешти представників української інтелігенції, керівників політичних, громадських організацій та їх членів.

Так, уже в жовтні - листопаді 1939 р. було заарештовано більшість лідерів легальних у минулому партій, яких утримували у чотирьох в'язницях області, створених уже в перші дні радянської влади. Дещо пізніше, у червня 1941 р., перед відступом, було розстріляно близько 10 тис. політв'язнів Луцької, Ковельської, Рівненської та інших тюрем.

Змушені були припинити діяльність численні культурно-освітні, кооперативні, молодіжні організації, які об'єднували кращі інтелектуальні сили краю (всього понад 30 товариств, організацій, об'єднань, кооперативів). З перших днів під приціл нової влади потрапила духовна інтелігенція. Вже наприкінці вересня 1939 р. були проведені арешти і навіть знищення священнослужителів (на Кременеччині замордовано 8 священиків, серед них - владика Симон), які підозрювалися у непокорі новій владі. Парафіяльні і монастирські землі реквізувалися, священиків обкладали величезними податками, за несплату яких - арешт і вивезення на схід. Російська мова запанувала в церковному урядуванні.

Волинь фактично залишилась без своїх письменницьких кадрів, якими пишалася в минулому. З численної колись когорти волинських літераторів (В.Бобинський, О.Гаврилюк, Я.Кондра, В.Мизинець, Г.Жежко, 0.Лятуринська, К.Поліщук, В.Островський, У.Самчук, А.Нивінський, І.Власовський, Ю.Косач і ін.), лише четверо (О.Гаврилюк, Я.Галан, У.Самчук, Ю.Косач) увійшли до спілки письменників Західної України, організаційний комітет якої був створений партійними органами 22 жовтня 1939 року на чолі з П.Панчем, спеціально надісланим з цією метою.

Місцева інтелігенція була розпорошена, деморалізована, залякана репресивними заходами, масовим терором. Внаслідок еміграції, депортацій, ув'язнень, фізичного винищення Волинь позбулася майже половини своїх кращих національних кадрів. Уперше в історії цього краю інтелігенція як соціально-культурна спільність стала об'єктом цілеспрямованої жорсткої політики

більшовицької держави, яка багато в чому перевершила наміри своїх попередників- польських асиміляторів.

Встановлення і функціонування радянського режиму на Волині, як і в усій Західній Україні, проходило в умовах всезростаючого опору з боку місцевого населення. Ідейним натхненником і виразником цього всенародного протесту була місцева інтелігенція, яка у своїй більшості з перших днів не сприйняла інтеграційного курсу нової влади до радянської системи. В цих надзвичайно складних умовах значна її частина зуміла залишити за собою монополію в проводі національно-визвольного руху - опору найбільш одіозним намірам радянизаторів.

Найдинамічнішою, з-поміж різних його форм на Волині, стала ОУН, яка в боротьбі з тоталітарним режимом об'єднала кращі інтелектуальні сили краю, зокрема молодшої генерації. Саме вони, що вступили у дорослий вік наприкінці 30-х років, були фізично готові, морально та ідейно налаштовані на безкомпромісну боротьбу з більшовизмом. Цим самим було започатковано новий етап національно-визвольних змагань за остаточне виборення незалежності для України.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до таких положень.

Характер та особливості формування української інтелігенції Волині у міжвоєнний період визначалися насамперед політичною ситуацією, що склалася у краї внаслідок важливих історичних подій: Першої світової війни, відродження української державності та пов'язаних з цим національно-визвольних змагань, а також особливостями капіталістичного розвитку краю в умовах польської державності.

Це був період активного самовизначення .інтелігенції, пошуку нею свого місця у тогочасному складному, невизначеному і багато в чому деформованому суспільстві. З точки зору внутрішнього розвитку, вона стає чітко окресленою групою з притаманними їй характерними рисами, психологією, поведінкою, здобуває статус соціально-професійної верстви - “розумових працівників”, щоправда, так і не визнаний офіційно шовіністичною польською владою.

З точки зору діяльної активності, волинська українська інтелігенція, за загальновизнаною у західній історіографії тристадієвою класифікацією національних рухів Східної Європи, пройшла в цей період водночас усі три його стадії - “наукову”, визначаючи контури своєї національної свідомості; “культурницьку” - творення громадсько-культурних організацій, здійснюючи масове просвітництво; “політичну” - беручи участь в політичних партіях, формуючи політичну платформу й ідейні засади національно-визвольної боротьби.

У міжвоєнний період на Волині було закладено основи другого відродження Української церкви. Сильні духовні постаті, які стояли біля церковного керма, спрямовували свою енергію на посилення моральних якостей духовенства, зміцнення дисципліни, підвищення освітнього рівня. Виникнення на православному ґрунті общин Української автокефальної православної церкви можна вважати найбільш радикальним явищем громадсько-релігійного життя українців досліджуваного періоду.

Після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування -УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала місцева інтелігенція. В цих умовах естафету національно-визвольних змагань перейняли молоді волинські радикали, щоб своєю жертовною боротьбою наблизити день остаточного визволення України.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

Марківська Л.Л. Історіографія та джерела з історії становлення життєдіяльності української інтелігенції Волині у міжвоєнний період (1921-1939) //Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - № 3. - 2000.- С.223-227.

Марківська Л.Л. Формування української інтелігенції Волині (від найдавніших часів до 40-х років ХХ ст.). // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - № 5. - 2001.- С.86-90.

Марківська Л.Л. Українська інтелігенція Волині у просвітянському русі міжвоєнного періоду (1917-1939 рр.) //Етнічна історія народів Європи. Випуск 11. Духовна культура українців на етнічних західних землях впродовж віків. - Київ, УНІСЕРВ,2001. - С.28-32.

Марківська Л.Л. Інтелігенція Волині у боротьбі за українську школу в 20-30-ті роки XX століття //Karpatyka - Карпатика. Випуск 12. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. УжНУ. - Ужгород, 2001. - С.33-42.

Марківська Л.Л. Ідейно-політичні засади української інтелігенції Волині у міжвоєнний період //Збірник навчально - методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. Випуск 6.-2001.-Луцьк,2001.-С.131 -135.

Колесник В.П., Марківська Л.Л. 1939:радянізація західноукраїнських земель і доля волинської інтелігенції //Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - №10.-2001.- С.47 - 52.

АНОТАЦІЯ

Марківська Л.Л. Українська інтелігенція між двома світовими війнами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича. - Чернівці, 2003.

На основі архівних документів, матеріалів періодичних видань, вітчизняної та зарубіжної історіографії досліджуються шляхи становлення української інтелігенції Волині, головної рушійної сили у тривалій боротьбі за збереження та розвиток української спільноти, її культури. На значному фактичному матеріалі доведено, що характер життєдіяльності цієї соціальної групи у міжвоєнний період визначався особливістю політичного статусу краю, шовіністичною політикою Польської держави щодо українського населення, а з вересня 1939 р. - репресивними заходами більшовицького тоталітарного режиму.

Простежується діяльність української інтелігенції в політичних партіях, громадських і релігійних організаціях, а також її участь в національно-визвольних змаганнях проти поневолювачів, за створення незалежної Української держави.

Ключові слова: Україна, Волинь, нація, інтелігенція, політика, культура, релігія, асиміляція, репресії, боротьба.

АННОТАЦИЯ

Маркивская Л.Л. Украинская интеллигенция Волыни между двумя мировыми войнами. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 -история Украины. - Черновицкий национальный университет им. Ю.Федьковича. - Черновцы, 2003.

На основании архивных документов, материалов периодических изданий, отечественной и зарубежной историографии исследуются пути становления и формирования украинской интеллигенции Волыни, главной движущей силы в длительной борьбе за сохранение и развитие украинской общности, ее культуры. На значительном фактическом материале доказано, что характер жизнедеятельности этой социальной группы в межвоенный период определялся особенностью политического статуса края, шовинистической политикой Польского государства в отношении украинского населения, а с сентября 1939 г. - репрессивными мероприятиями большевистского тоталитарного режима.

Прослеживается деятельность украинской интеллигенции в политических партиях, общественных и религиозных организациях, а также ее участие в национально-освободительном движении против угнетателей, за создание независимого Украинского государства.

Ключевые слова: Украина, Волынь, нация, интеллигенция, политика, культура, религия, ассимиляция, репрессии, борьба.

ANNOTATION

Markivska L.L. Ukrainian intelligentsia of Volyn in the period between two world's wars. - Manusctipt.

Thesis for the degree of a candidate of historical sciences. The speciality 07.00.01 -history of Ukraine. - Chernivtsi National University named after Y. Fedkovych. - Chernivtsi, 2003.

On the basis oh the archival documents, reminiscences, periodicals' materials, additional literature, works of the scientist of this country and of Poland the ways of Volyn intelligence establishment are investigated. The latter was the main moving force in the long-lasting struggle for preserving and development of the Ukrainian community at that time. A number of real facts were used to prove that the political situation determined by important historical events such as Worlds War I, revival of the Ukrainian State (1917-1921) and connected with it fight for national independence and also peculiarities of capitalistic development of this region influenced the character and formation process of this region influenced the character and formation process of this stratum of the Volyn population in the period between wars.

It was the period of intelligence active self-determination, its searching for the own place in the complicated and deformed society of that time. From the point of view of the inner development it becomes a clearly defined group characterized by its own features, psychology, behavior. It gains the status - “intellectual workers”.

State-forming edeas of M.Hrushevsky, V.Lypynsky, O.Olzhych, V.Vynnychenko, D.Doroshenko, S.Yefremov, A.Melnyk, S.Bandera had a great influence on its establishment, self-determination and its political activity. Humanistic ideals were formed under the powerful influence of T.Shevshenko, I.Franko, Lesya Ukrainka works. Political programs, conceptions, ideology about Ukrainian independence of Petlyura followers, sichovi striltsi, nationalist's made a considerable influence of the Ukrainians, who inhabited Volyn.

As for its activity, Volyn intelligence experienced 3 stages of its development, according to the generally accepted 3-stage-classification of Eastern European national movements: “scientific stage” - determination of national consciousness outlines; “cultural stage” - participation in the political platform and ideological bans of the fight for national independence.

Unlike the previous phases of Volyn intelligence development, which were marked by its replenishment with representatives of nobility and officers, in the period between wars social sources of its formation change - it is reinforced due to the middle class.

This fact, and also small number of the Ukrainian intelligence, the majority of rural population, geographical peculiarities and specific character of the local population psychological type explain domination of the traditional conservative views in the community life, which were supported by the majority of Volyn intellectuals. This circumstance caused support of some part of the Ukrainian intelligence for liberal parties (UNDO, VUO etc.). At the same time a considerable part of the Ukrainian intelligence war characterized by its revolutionary ideas, participation in the extremely left parties (KPZU, “Selrob” etc.) or extremely right ones (OUN, UVO, FNY etc.).

Community activity of the intelligence was highly productive. Creation of the wide net of cultural educational institutions, cooperative organizations of economic character gave intellectual, possibility to pass to mass and purposeful work among different stratums of the Ukrainian population, deepening national consciousness, uniting people in the fight against enemies.

During the period between wars the basis of the Ukrainian church second revival was in Volyn. Powerful religious figures, that led the church, emphasized clergy moral qualities reinforcement, improving their discipline and education.

...