Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (1864-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РОЛЬ ЗЕМСТВ У РОЗВИТКУ НАРОДНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1864-1917 рр.)

Захарова Ірина Володимирівна

Київ - 2002

Анотації

Захарова І.В. Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (1864-1917 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України, Київ, 2002.

Дисертація розглядає питання участі місцевих земських органів самоврядування України у розвитку системи початкової освіти, характерні риси земської системи навчання і виховання, фінансово-господарського забезпечення шкільної галузі. У роботі показано багаторічну боротьбу земств з урядовою бюрократією за розширення прав і повноважень в освітній галузі, за демократизацію, гуманізацію, децентралізацію освіти, за автономію земської школи. Передова земська початкова школа була місцем втілення суспільного ідеалу народної освіти, в ній реалізовувалася земська концепція освіти і виховання, що ґрунтувалася на передових здобутках тогочасної педагогічної науки, на використанні новаторських, оригінальних методів організації навчально-виховного процесу. Розглядаються земські плани впровадження загального початкового навчання в окремих українських повітах.

Ключові слова: земство, земська школа, навчально-виховний процес, загальне початкове навчання, самоврядування, земська управа, училищна рада.

земський освіта навчальний

Захарова И.В. Роль земств в развитии народного образования в Украине (1864-1917 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация рассматривает вопросы участия местных земских органов самоуправления Украины в формировании и развитии системы начального образования, организации учебно-воспитательного процесса, характерные черты земской системы образования и воспитания. В работе показана многолетняя борьба земств с правительственной бюрократией за расширение управленческих функций и полномочий в системе образования, за демократизацию, гуманизацию образования, за автономию земской школы, за сочетание государственного и общественного контроля, децентрализацию и демонополизацию управления отраслью образования. Передовая земская школа была местом воплощения общественного идеала народного образования.

Общая политическая платформа земского педагогического движения предусматривала достижение обеспечения паритетного участия местного самоуправления и государства в деле народного образования, распределение функций между земскими органами и правительственными институтами.

Исходная база для глубокого, всестороннего изучения проблемы, определение основных объектов исследования были заложены еще в дореволюционной историографии.

Безусловный приоритет земской школы обеспечивался качественной организацией учебного процесса, постоянным усовершенствованием методики образования. В земской школе эффективно осуществлялась земская концепция образования и воспитания, которая базировалась на достижениях передовой отечественной педагогической мысли, на новаторских принципах организации учебно-воспитательного процесса. Передовую земскую школу по праву можно назвать экспериментальной "лабораторией", где апробировались наилучшие образцы научно-педагогической мысли, ее передовые новаторские идеи.

В результате деятельности земств возникла доступная для населения земская народная школа. Нельзя отбрасывать тот факт, что начала народной школы были заложены в народной среде, земства, присоединившись к процессу открытия школ и начав сперва с незначительных денежных "наградных" учителям, со временем разработали программную платформу образования, основные положения которой заключались в полном хозяйственно-финансовом содержании подведомственных земствам школ, в доминировании ассигнований на начальную школу в земских расходных сметах, интенсивном школьном строительстве, в создании сети начальных школ, которая даст возможность охватить всеобщим обучением всех детей школьного возраста.

Украинскими земствами была проведена огромная подготовительная работа по разработке планов школьных сетей, основанных на материалах земской школьной статистики.

Земства начали создание национальной системы образования путем строительства единой трехступенчатой школы.

Анализируются также земские инициативы реформирования школьной отрасли, причем как воплощенные в жизнь, так и такие, которые были отвергнуты правительством в силу своего радикализма. В частности, это ходатайства перед высшими государственными органами о возможности вмешательства в учебно-воспитательный процесс, усилении земского представительства в училищных советах, разработка и внедрение собственных проектов развития образования вопреки официальному курсу, направленному на ограничение земских полномочий чисто хозяйственными рамками.

Земствами был создан образовательный фонд, причем в земских сметах расходы на начальную школу значительно превосходили остальные статьи. С привлечением государственных средств в земский бюджет эволюция земской школы продолжилась путем превращения в школу общественно-государственную.

Ключевые слова: земство, земская школа, учебно-воспитательный процесс, всеобщее начальное образование, самоуправление, земская управа, училищный совет.

Zakharova I.V. The role of Zemstvo institutions in the developement of public education in Ukraine (1864-1917). - Manuscript.

The dissertation presented for a degree of the Candidate of Historical science for the speciality 07.00.01. - history of Ukraine. - Institute of History of Ukraine under the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

The investigation studies the question of the participation of Ukrainian local authorities in formation and development of the primary education system, special features of Zemstvo's system of education and bringing up, financial and material provision of schools. The investigation reflects long struggle of Zemstvo institutions with bureaucracy for increasing rights and powers in educating system, for democratization, humanization, decentralization of education, for autonomous status of Zemstvo's school.

A loading Zemstvo's primary school was an actual realization of social ideal of public education, of Zemstvo's educational conception, which was based on pedagogical achivements of that period, on using new original methods of organizing of educational process.

The complex of factors, which effected the forms, scope and trends of Zemstvo's activity in education, dynamic of educational processes in some regions of Ukraine, especially in “Pravoberezhzhya” was found out.

Key words: Zemstvo institutions, Zemstvo's school, the educational and bringing up process, the general primary education, self-government, school council.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах становлення незалежної України на конституційному рівні визнано й гарантовано місцеве самоврядування, яке сьогодні розглядається як невід'ємна ознака демократичного устрою влади у державі. За нових для українського суспільства умов політичного плюралізму безперечною є складність формування, визначення компетенції владних інституцій, перерозподіл повноважень між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, забезпечення умов самостійності самоврядних органів у вирішенні питань місцевого життя та управління територією. У зв'язку з цим актуальним стає врахування позитивного досвіду, набутого вітчизняними громадськими інституціями в минулому по управлінню різними сферами матеріального і духовного життя суспільства для розв'язання невідкладних проблем сьогодення. Земські органи самоврядування, що функціонували як органи представницької демократії на місцях і діяли в інтересах місцевих "польз и нужд", поєднуючи зусилля земської адміністрації, вибірних гласних, ініціативу місцевих кіл, виявилися здатними до вирішення важливих питань в соціально-економічній, культурно-освітній та інших галузях, незважаючи на обмежену законодавством компетенцію і рутину бюрократичних порядків Російської імперії.

Крім того, дослідження даної теми набуває актуальності у зв'язку з затвердженням Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002 Національної доктрини розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей і поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті ХХІ століття.

Вважаючи просвіту народу найважливішою умовою суспільного прогресу країни, земства взяли на себе відповідальну місію щодо розвитку системи освіти, яка в першу чергу передбачала створення масової, розгалуженої мережі навчальних закладів, доступних для всього населення, спільного громадсько-державного матеріального утримання початкових народних шкіл, поширення нових методів навчання, впровадження принципів загальності, обов'язковості, безплатності освіти, підготовки власного педагогічного персоналу та багато інше.

Сучасна ситуація в освітній галузі вимагає використання тих корисних надбань земської спадщини, які допоможуть забезпечити ефективне функціонування і подальшу модернізацію системи освіти, вирішити суперечливі питання (шкільна реформа, мовна політика, платність чи безоплатність навчання та ін.).

I нинi актуальними є питання пiдвищення якостi освiти, оновлення її змiсту та форм органiзацiї навчально-виховного процесу в різних типах масових навчальних закладів, зміцнення їх матерiально-технічної бази, пiдготовки квалiфiкованих педагогiчних кадрiв та їх належне утримання, українiзацiї освiти тощо. Ці питання вирішуються в умовах постійного дефіциту бюджету і недостатності фінансування освіти і науки.

Дослідження даної теми має також важливе значення для об'єктивного відтворення і вірного розуміння дійсного стану розвитку освіти України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Думається, що воно суттєво розширює дотеперішні знання про характер і зміст земського просвітницького руху, який живив суспільний прогрес в недалекому минулому, допомагає переосмислити пануючі до недавнього часу оцінки на місце і роль земських установ в житті країни.

Об'єктом дослiдження є діяльність земських органів самоврядування України в справі забезпечення розвитку народної освіти з метою її демократизації, гуманізації, підвищення культурно-освітнього рівня населення.

Предмет дослiдження - напрями, принципи, методи земської діяльності в галузі початкової шкільної освіти як складової системи освітньої галузі і основного об'єкту опікування земств.

Мета наукового пошуку полягає в тому, щоб на основі всебічного, комплексного аналізу напрямків, форм і методів діяльності земських установ у галузі початкової народної освіти визначити їхню дійсну роль, тобто ступінь участі, міру впливу, значення і внесок у розвиток шкільної справи в Україні.

Для дослідження поставленої мети автор передбачає вирішити такі завдання:

з'ясувати комплекс чинників, які впливали на земську освітню діяльність, визначали її динаміку, масштаби, зміст;

визначити місце земської школи в загальнодержавній системі початкової освіти країни, її статус “де-юре” і “де-факто”;

проаналізувати заходи земських установ по реформуванню і розширенню шкільної мережі, запровадженню загального початкового навчання;

висвітлити джерела, напрямки фінансування, матеріального забезпечення шкільних закладів системи початкової освіти;

охарактеризувати організаційно-педагогічні методи щодо реалізації земської освітньої концепції в практиці діяльності початкових навчальних закладів;

розкрити механізм розширення і легітимізації адміністративних повноважень земських органів у вирішенні поточних завдань початкової освіти, в управлінні навчальними закладами.

Хронологiчнi рамки дослiдження обумовленi періодом функціонування земських закладiв освіти (1864-1917 рр.).

Географічні межі роботи обумовлені фактором політико-адміністративного поділу території України, яка входила до адміністративної системи Російської імперії і охоплюють губернії як Лівобережної та Південної, так і Правобережної України, на території яких діяли земські установи.

Методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи пізнання, принципи історизму, об'єктивності, неупередженості, діалектичного розвитку. Предмет дослідження обумовив використання проблемно-хронологічного, порівняльного та певною мірою статистично-математичного методів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

- на основі всебічного аналізу різноманітних фактичних матеріалів обґрунтовується теза про визначальну, пріоритетну роль земств у розвитку шкільної справи, закладенню основ системи демократичної загальнонародної освіти;

- розглянуто діяльність земських органів самоврядування по реалізації головних принципів реформування системи народної освіти: демократизації, гуманізації, демонополізації, деуніфікації; перетворення початкових навчальних закладів в автономні громадські установи;

- показано значення земської початкової школи як своєрідної "лабораторії", де апробовувалися новітні форми і методи викладання, навчально-виховної роботи, впроваджувалися прогресивні педагогічні ідеї;

- прослідковано закономірності еволюції народної школи за схемою: "громадська - земсько-громадська - земська - земсько-державна";

- на основі систематизації і аналізу інформації щодо джерел і напрямків фінансування системи початкової освіти, виявлено динаміку зростання земських видатків на освіту українських повітів і губерній, типологію земських освітніх кошторисів;

- показано поступову трансформацію земських підходів щодо суті власної освітньої місії, відмову від пасивної співучасті і перехід до розробки фундаментальних засад освітньої концепції та здійснення активної, систематичної, цілеспрямованої політики самоврядних інституцій в галузі освіти;

- розширено джерельну базу досліджуваної проблеми, оскільки до наукового обігу залучено значну кількість нових даних, невідомих раніше документів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, висновки i теоретичні узагальнення можуть бути використанi при створеннi узагальнюючих праць, навчальних посiбникiв з iсторiї вiтчизняної школи, iсторiї мiсцевого самоврядування, при підготовці спецкурсів з історії педагогіки, при проведенні лекційно-семінарських занять.

Результати дослідження дають змогу більш повно відтворити як історію вітчизняної системи освіти, так і громадсько-педагогічного руху. Вони можуть бути покладені в теоретичне підґрунтя програми діяльності органів місцевого самоврядування в галузі управління освітою в сучасних умовах. Земські кошториси можуть використовуватися як взірець при формуванні основних прибутково-видаткових статей шкільного бюджету, а педагогічні новації, апробовані земською практикою, можуть активно застосовуватися в навчально-виховному процесі початкової школи сьогодення.

Реалізація, апробація та публікація результатів. Дисертаційна робота обговорена і рекомендована до захисту кафедрою соціально-гуманітарних наук та документознавства Черкаського інституту управління, а також обговорена на засіданні відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії НАН України. З основними положеннями та окремими висновками дисертант виступив на Міжнародній конференції “Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, листопад 1996 р.), Другому Всеукраїнському аграрному симпозіумі (Черкаси, жовтень 1997 р.).

За матеріалами дослідження опубліковані 4 наукові роботи у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (165 стор.), списку використаних джерел та літератури (369 назв, 19 стор.), додатків (таблиці і діаграми на 15 с.).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання, хронологічні і географічні межі, зазначено наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому роздiлi "Iсторіографічний огляд та характеристика джерел" висвiтлюється стан наукової розробки проблеми за проблемно-тематичним та хронологічним принципом, подано характеристику джерел, використаних в ході виконання поставлених задач.

Наявну лiтературу з тематики дисертацiї можна умовно роздiлити на три групи. До першої належать праці дореволюцiйних авторiв, які видавалися вiд часу заснування земських установ i до їхньої лiквiдацiї. Вже з самого початку свого iснування освітня діяльність земств привертала до себе увагу публiцистiв, вчених-дослiдникiв, правникiв ліберально-буржуазного напряму. Вони присвятили земствам статтi, нариси, монографiї, а згодом i фундаментальнi багатотомнi дослiдження. Кульмiнацiйний момент у вивченнi діяльності земств припав на 1910-1914 роки, коли святкували пiвсотстолiтнiй ювiлей земського самоврядування. Серед численних робiт виділяються досить ґрунтовнi, присвяченi комплексному вивченню дiяльностi земств, висвiтлюючi напрямки i головнi риси земських просвiтницьких заходiв, насиченi багатим фактичним, статистичним матерiалом щодо розвитку земської шкiльної мережi, фiнансування народної освiти, пiдготовки педагогiчного персоналу та iн., у т.ч. i в українських земствах; деякi з них змальовують багаторiчну боротьбу земств за автономiю початкової школи, за паритетну участь земських органiв і державних структур в управлiннi справами освiти. Зокрема, чотиритомна монографія Б. Веселовського заклала концептуальні основи розробки проблеми, в ній вперше освітня діяльність губернських і повітових земств розглядається як окремий предмет наукового аналізу.

У вищезгаданий перiод не обiйшли своєю увагою земську дiяльнiсть в галузі освiти й відомі українськi громадські, педагогічні діячі, публіцисти і письменники. Вони аналiзували у своїх працях пріоритетнi напрямки цієї роботи, iсторiю виникнення земської початкової школи в окремих мiсцевостях, а також відстоювали започатковані земствами окремі принципи організації навчального процесу, зокрема принцип поступової українізації освіти.

Окремі праці дореволюцiйних авторів присвячені дослідженню офiцiйних форм легальної боротьби земств з самодержавством, тобто тих "важелів", за допомогою яких вони намагалися розширити власні владні повноваження, зокрема, адрес, клопотань тощо. "Першовідкривачем" цього напрямку був М.О. Каришев, який у своїй роботi "Земские ходатайства 1865-1884 гг." встановив типологiю та узагальнив кiлькiснi характеристики земських клопотань в рiзних галузях суспiльного життя, у т.ч. i по народнiй освiтi.

Незважаючи на те, що переважна більшість авторів цього періоду була схильна змальовувати земства у вигляді ідеальної позакласової системи, проте, наукова цінність їх робіт не втрачає свого значення завдяки великому обсягу використаних ними нині вже втрачених статистичних матеріалів. Разом з тим деякі дослідники критично визнавали, що результати земської освітньої діяльності були досить скромними у порівнянні з тими завданнями, яке висувало життя щодо зростання культурно-освітнього рівня населення і ліквідації масової неписьменності.

Можна резюмувати, що в дореволюцiйнiй iсторiографiї дiяльностi земств в галузi народної освiти було встановлено основні напрями дослідження цієї важливої наукової проблеми, визначилися об'єкти дослідження (губернські і повітові земства, початкова школа як один з важливих предметів опікування земствами, окремі форми і методи земської роботи в освітній сфері тощо), була закладена вихiдна база для глибокого i всебiчного дослiдження даної проблеми.

Радянська iсторiографiя довгий час iгнорувала це питання. Певною мiрою фатальним для дослiдження даної проблеми виявилося ленiнське положення про те, що земськi установи були нiби "п'ятим колесом до возу росiйського самодержавного управлiння", яке і визначило однобічний класовий пiдхiд в оцiнцi цього важливого явища. В роботах 1920-1940-х років панує теза щодо того, що революцiйний пролетарiат i його бiльшовицька партiя виступали єдиними захисниками права трудящих на освiту, що просвiтницька дiяльнiсть лiбералiв, у т.ч. земцiв була ворожою iнтересам народу. Земська шкільна політика розглядалася неповно і упереджено, її позитивні аспекти і досягнення замовчувалися. Проте в окремих працях все ж з'являється думка, що дiяльнiсть земств розхитувала тi основи, на яких будувало освiту самодержавство, розхитувала iнертнiсть i пасивнiсть уряду, а земський ліберальний рух в галузі освіти характеризувався як ліберально-буржуазний6.

В умовах відносної лібералізації суспільно-політичного життя і свободи наукової думки були створенi працi, що наближали до об'єктивного розумiння закономiрностей розвитку вiтчизняної системи освiти, i якi дещо виходили за вузькi рамки класового аналiзу iсторико-педагогiчних реальностей. До числа таких досліджень слід віднести як деякі колективні монографії, так і роботи окремих авторів. Вітчизняна школа пореформеного періоду виступає як самостійний об'єкт дослідження у ряді збірників наукових праць, виданих АПН СРСР протягом 1970-1980 рр.

У цей період досить інтенсивно дослiджувалась дiяльнiсть земської демократичної iнтелiгенцiї, її участь у громадсько-педагогiчному русi, що мав на меті розвиток загальної освiти. Висвітлюючи сутність земського лібералізму, Н.М. Пірумова у праці "Земское либеральное движение. Социальные корни и эволюция до начала ХХ в." одним з проявів опозиційності земств називає вимогу ліберальної земської програми по впровадженню загальної початкової освіти, розширенню змісту навчання у початковій школі тощо.

Продовжувачем започаткованої М.О. Каришевим справи по дослiдженню форм опозицiйної дiяльностi земств стала І.Ю. Маклакова, яка здійснила класифікацію земських клопотань в рiзних сферах дiяльностi земств, у т.ч. i в сфері народної освiти як важливого джерела історії вітчизняної школи в Росії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У радянській українській історіографії важливе місце належить монографії В.Й. Борисенка "Боротьба демократичних сил за народну освіту в Україні в 60-90 рр. ХІХ ст." (К., 1980), в якій міститься комплексний аналіз стану початкової освіти в Україні, охарактеризовані типи початкових шкіл, серед яких значне місце по праву належало однокласній земській школі. Автор підкреслює провідну роль земств у підготовці народних вчителів, у створенні земських педагогічних закладів. Інший український радянський історик М.Г. Заволока у своєму дослідженні “Загальноосвітня школа України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.” (К., 1971), характеризуючи земську школу, визначає її як провідний тип початкової школи в Україні, змальовує антиземські та антишкільні заходи царського уряду.

Заключною роботою радянського періоду, привсяченою земській проблемі стала монографiя Г.А. Герасименка "Земское самоуправление в России" (М., 1990), в якiй змальована iсторiя земства вiд його виникнення i до Лютневої революцiї. Земська освітня діяльність розглядається в ній однак лиш побіжно.

Таким чином, у радянській історіографії земська народна освіта не виділяється як окремий, самостійний об'єкт дослідження, а освітня діяльність земств українських губерній розглядається лише у контексті загальноросійських тенденцій розвитку народної освіти.

В умовах розбудови незалежної України склалися сприятливі умови для об'єктивного дослідження земської проблематики. Про зростання інтересу до земської просвітницької діяльності свідчать наукові дослідження останніх років, які можна віднести до третьої групи наукової літератури з даної проблеми. Данi роботи розглядають культурно-просвiтницьку дiяльнiсть земств в рiзних її аспектах, оскiльки вона була дуже рiзноплановою i широкомасштабною. Шкiльна освiта була лише одним iз напрямкiв цiєї дiяльностi. Вона знайшла певне відображення у дисертаційних дослідженнях А.М. Гуза, В.В. Курченко. Інтерес викликає, також, дисертаційне дослідження Р.Л. Гавриш, спеціально присвячене аналізу шкільної діяльності земських установ Лівобережної України.

У колективній монографії науковців Інституту історії НАН України “Українське питання в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)” (К., 1999) поміж інших розглядаються проблеми вітчизняної школи, громадсько-педагогічний рух за українізацію освіти, за демократизацію школи. До земської спадщини в культурно-освітній сфері апелюють окремі автори в іншому збірнику Інституту історії НАН України - “Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика” (К., 1993).

Слід однак підкреслити, що цілий ряд важливих аспектів і напрямків освітньої діяльності земств залишається ще недостатньо висвітлені і потребують подальшого вивчення.

Джерельну базу дослідження можна поділити на декілька груп.

До першої групи джерел належать опубліковані законодавчі акти, постанови уряду, положення, інструкції, які стосувалися як регламентації функціонування системи народної освіти в країні, так і участі органів самоврядування у вирішенні освітніх питань, їх повноважень. Докладний аналіз законодавства в галузі освіти, його динаміка подається у другому розділі дослідження.

Другу групу джерел складають архівні матеріали. Оскільки земські школи, як і решта інших, за своїм статусом відносилися до міністерських, а в адміністративному відношенні підпорядковувалися попечителю відповідного учбового округу, то для з'ясування повної картини стану розвитку народної освіти були опрацьовані матеріали фондів державних установ Центрального державного історичного архіву. Насамперед це фонд 707 - канцелярія Попечителя Київського навчального округу, а також матеріали фонду 442 - канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора.

Документи фонду 707 є цінними з точки зору насиченості значним фактичним матеріалом про джерела і розміри асигнувань на освіту, участь громадських організацій у шкільній справі, програми навчальних курсів училищ, земські шкільні плани і шкільні мережі щодо введення загального початкового навчання (зокрема, у фонді виявлено 58 справ за 1911-1912 рр., які є свідченням активізації діяльності земств щодо запровадження загальної початкової освіти), статистичні відомості про стан земських шкіл, шкіл інших відомств, про розміри земських асигнувань на освіту та інше. Прохання і клопотання земських управ з різних освітніх питань і бюрократичні “відписки” на них є яскравим свідченням опозиційного змісту цілого ряду земських заходів в сфері шкільної політики царського уряду, сувору регламентацію і втручання бюрократії у внутрішнє життя земської школи.

У масиві архівних джерел важливе місце належить документам земського діловодства, які в основному сконцентрувалися в державних обласних архівах. З метою залучення до наукового обігу нових даних були опрацьовані матеріали Державного архiву Черкаської областi, зокрема, фонди повітових земств Київської, Полтавської губернії (ф.6 - Черкаська земська повiтова управа, ф.4 - Звенигородська земська повiтова управа, ф.324 - Канiвська земська повiтова управа, ф.476 - Золотоніська повітова управа). Це дало можливість визначити типологію масиву земської документації по початковій освіті, систематизувати документи за їхньою тематико-видовою ознакою, зокрема: доповіді, звіти управ земським зборам “по шкільному відділу”; журнали засідань, що кумулювали протоколи цих засідань, прийняті постанови і рішення; листування як з вищими органами управління освітою, так і з підпорядкованими земствам школами; директивні циркуляри Департаменту освіти з розпорядженнями земським управам; клопотання і “прошенія” управ у міністерство освіти; листування з підпорядкованими земськими училищами; кошториси земських витрат на освіту, списки учителів; акти передачі церковнопарафіяльних шкіл до відання земств, каталоги бібліотек та інше.

Третю групу джерел становлять опубліковані документи самих земств. До цього комплексу можна віднести в першу чергу документи, що відображають процес здійснення земськими органами завдань управління підвідомчими школами, динаміку і результати розвитку шкільної справи в окремих повітах і губерніях. Зокрема, це доповіді управ, виступи гласних на зібраннях, журнали зі стенограмами ходу земських зібрань, докладний запис в яких відтворює атмосферу земських засідань, дискусії по виробленню спільних рішень в умовах колегіальності і відкритості по розв'язанню актуальних завдань освітньої діяльності. Звіти управ, шкільних комісій ("по отделу народного образования", "по училищному отделу") кумулюють результати діяльності повітових і губернських земств в галузі освіти. Прийняті ухвали, постанови і рішення на засіданнях і зібраннях за кілька років часто зводилися у систематичні збірники, що концентрують інформацію про хід розвитку народної освіти в повітах і губерніях, тактичні заходи земських установ в управлінні шкільними справами тощо. Результати діяльності земств в освітній сфері за кілька років кумулюються в спеціальних оглядах.

В окрему специфічну підгрупу виділяються фінансові документи (кошториси, фінансові звіти та ін.), які є яскравою ілюстрацією щодо джерел формування шкільного бюджету, видатково-прибуткових статей земських кошторисів.

Четверту групу становлять рiзноманiтні земські дослiдження в галузi народної освiти. Переважна більшість земських досліджень по поточній статистиці представлена щорiчними оглядами по окремих губернiях i повiтах. Вони не лише узагальнювали інформацію щодо стану освіти, а й були підґрунтям багатьох земських ініціатив при реалізації завдань практичної освітньої діяльності, зокрема, здійснення програми загальної початкової освіти.

Щорічні огляди нерідко об'єднуються в узагальнюючі періодичні і продовжувані видання типу "короткі огляди", зведені збірники, довідники, статистичні атласи за кілька років.

Усвiдомити масштабнiсть земських пiдготовчих заходiв щодо введення загального початкового навчання в країнi допомагають вiдомостi земських шкiльних мереж, шкiльних карт, які також зводилися у самостійні збірники.

Матеріали з'їздів з освіти (як земських, так і загальних), які становлять п'яту групу джерел, кумулюють здобутки творчої ініціативи вчителів на ниві практичної педагогічної діяльності і узагальнені в доповідях, виступах на з'їздах педагогів, земців, громадських діячів, а прийняті на з'їздах рішення щодо розв'язання нагальних питань освіти виливалися в постанови і резолюції.

До шостої групи джерел можна віднести періодику того часу, на шпальтах якої виносилися питання як щодо організації системи освіти, її функціонування, так і участі у справах освіти громадських кіл.

На сторінках журналів “Світло” (український педагогічний журнал), “Вестник воспитания”, “Южные записки”, офіційного “Журнала Министерства Народного Просвещения”, земських видань (газета “Земство”, журнали “Земское дело”, “Земский сборник” та ін.) багато уваги приділялося висвiтленню рiзноманiтних аспектiв земської просвiтницької дiяльностi, друкувалися відомості про стан шкільної справи в різних губерніях і повітах, у т.ч. й українських.

Таким чином, наявний комплекс джерел та лiтератури дозволяє вирiшити дослiдницькi завдання, що поставленi в дисертацiї.

У другому роздiлi "Створення і розвиток системи земської початкової освіти в Україні" розглядаються проблеми впливу на земську освітню діяльність конкретних суспільно-політичних, соціально-економічних умов і обставин, в яких довелося працювати земським установам, характер юридичного забезпечення прав і обов'язків земств в галузі освіти, формування загальних рис земської освітньої програми та статусу земської початкової школи.

Внаслідок недовіри уряду до самоврядних органів коло дiяльностi земств було обмежено вирiшенням занедбаних питань мiсцевого господарства: медичне обслуговування населення, народна освiта, ветеринарія, агрономія, пошта, шляхи, водопостачання, сирітські приюти, будинки для престарілих.

Значна активнiсть земств у справi народної освiти проявила реальний зміст урядової полiтики в галузi освiти. Аналiз чинного законодавства в цій сфері свiдчить, що воно спрямовувалося на те, щоб всебiчно обмежити вплив земських установ на справу народної освiти, загнати їх у вузькі рамки суто господарських справ, нейтралізувати прогресуючий суспільний авторитет органів самоврядування. Це досягалося i мiнiмальним членством земських представникiв в училищних радах, i розширенням владних повноважень iнспекцiї народних училищ "з огляду усунення земства вiд дiйсного завiдування народною освiтою"; i створенням на противагу земським, т.зв. "зразкових" мiнiстерських шкiл; i наступом церкви на початкову народну школу, наданням фінансового і морального пріоритету міністерським і церковним школам та iнше. Зрозумiло, що цi всi заходи негативно позначалися на земськiй дiяльностi, пригнічували громадську iнiцiативу, часом зводячи нанiвець її досягнення.

Проте під зростаючим тиском громадсько-педагогiчного руху, важливою складовою частиною якого був i земський лiберальний освiтнiй рух, царизм був змушений пiти на поступки громадським силам i прийняти бiльш прогресивнi закони, якi задовольняли потреби народних мас в отриманнi елементарної початкової освiти, допускали можливiсть паритетної участi уряду i мiсцевих органiв самоуправлiння в формуваннi шкiльної мережi i керiвництвi навчальним процесом у школi, передбачали органiзацiю єдиної початкової школи, значнi державнi асигнування в розвиток шкiльної мережi, активне залучення до справи народної освiти громадських сил, що, безумовно, сприяло демократизацiї i лiбералiзацiї освiти.

Демократичнi реформи 60-70 рр. ХІХ ст. вивели на сцену новий тип навчального закладу - земську школу, створену виключно iнiцiативою мiсцевих органiв самоврядування. Охарактеризована система початкових навчальних закладів країни, типологія яких визначалася як по вiдомчiй належностi (мiнiстерськi, церковно-парафiяльнi та iншi), так i по типу (сiльськi однокласнi, двокласнi, вищi початковi школи, школи грамоти). Показано, як поступово закладалися основи, складався статус земської початкової школи, як поступово сiльська громадська школа еволюціонізувала в земсько-громадську.

Активна шкiльна дiяльнiсть земств розгорнулася не відразу i не в усiх земствах одночасно, але практично всюди земствам довелося починати свою роботу з "нуля": органiзовувати матеріальну базу i навчально-виховну роботу в заснованих школах, будувати або наймати примiщення, утримувати вчительський персонал тощо. Прослiдковується поступова змiна пiдходiв земств до вирішення питань шкiльної справи: епiзодичнi грошовi допомоги сiльським товариствам в утриманнi шкiл перетворилися з часом в широкомасштабнi i багатоплановi заходи по створенню загальнодоступної для всього населення мережi шкiл. Земська школа стала мiсцем втілення земських iнiцiатив, вкладення земських коштiв. Земська школа заслуговувала на цю назву виходячи з головного джерела свого iснування.

Завдяки збiльшенню земських асигнувань шкiльна мережа поступово поповнюється новими школами. На фактичному матерiалi показано зростання кiлькостi земських шкiл в українських мiсцевостях, у т.ч. i на Правобережжі. Незважаючи на ту обставину, що земський освітній рух в “Південно-Західному краї” через реакційну політику самодержавства розпочався майже на півсторіччя пізніше, ніж у “староземських” губерніях, правобережні земства розгорнули активну роботу по розвитку системи початкової освіти вже в перший рік свого існування. Слід зазначити, що правобережні земства дотримувалися політичної лінії, визначеної “старими” українськими земствами, курси їхніх освітніх напрямків і методів в організації системи початкової освіти були досить схожими.

Турбота про загально-доступнiсть початкового навчання вважалася пріоритетним завданням земської діяльності. У земствах розгортається активний рух на користь загального навчання. Для вирiшення цього глобального питання земствам вдалося певним чином стимулювати розробку урядового законопроекту "Про введення загальної початкової освiти в Росiйськiй iмперiї", бiльшiсть статей якого базувались на ґрунті вичерпної земської шкільної статистики і були запозичені iз земських проектiв i планiв загального навчання. У роздiлi аналізуються проекти введення загального навчання, самостiйно розробленi окремими українськими губернськими i повiтовими земствами. У цiлому земствами була виконана значна частина пiдготовчих робiт по запровадженню загального навчання в країнi, розробленi фiнансовi плани, представленi детально розробленi шкiльнi мережi на кожний повiт. Затвердження і початок впровадження плану загального початкового навчання як однієї із головних засад земської концепції освіти свідчило про перехід на якісно новий рівень розвитку системи освіти.

Ефективне функцiонування створеної земствами системи початкової освiти вимагало i рацiонального управлiння внутрiшнiм життям школи та належного фiнансово-господарського забезпечення, без якого школа просто не змогла б iснувати. Данi питання знайшли своє мiсце у третьому роздiлi "Вирішення земствами завдань управління та фінансово-господарського забезпечення системи земської освіти".

Пiклуючись про школи, витрачаючи на народну освiту значнi кошти, земства не могли миритися з власним безправним становищем в першу чергу в питаннi управлiння пiдвладними їм школами. Прагнення земств вийти за вузькi межi визначених законодавством суто господарських функцiй, стати дійсним господарем школи, а не слухняним постачальником коштів, активнi дiї українських земств по досягненню ними пріоритетних позицiй в управлiннi народною школою, права контролю за навчально-виховним процесом та іншими сторонами шкiльного життя вилилися у багаторiчну, наполегливу боротьбу мiж органами земського самоврядування i урядовими структурами.

Негативно характеризуючи дiяльнiсть урядовцiв-бюрократiв по управлінню освітою, земства задіяли власнi механізми впливу на народну школу. Аналізуються земські ініціативи, направлені на розвиток самоврядування у вирішенні шкільних питань та забезпечення самостійного статусу земської школи: клопотання перед вищими державними органами щодо можливостей втручання у навчально-виховний процес, посилення земського представництва в училищних радах, розробка і впровадження власних проектів розвитку освіти всупереч офіційному курсу та інше. Розглянуто, зокрема, радикальний проект реформи нижчої освiти, представлений Миргородським повiтовим земством (Полтавська губ.), який базувався на принципах демократизацiї, лiбералiзацiї освiти, переданні справ освiти цiлком до рук громадських мiсцевих органiв.

Земський виконавчий апарат у шкiльній сфері, який дiяв при земських управах (на рiвнi повiту i губернiї) залишився дiєздатним i в нових iсторичних умовах: земськi установи (комітети, відділи освіти, шкільні комісії тощо) органiчно влилися до мiсцевих органiв самоврядування за часів становлення української держави (1917-1920 рр.), а пiзнiше були взятi за основу при формуваннi вiдповiдних структур в радянськiй державi.

Розширенню мережi земських початкових шкiл активно сприяли постiйнi земськi субсидiї. По суті земства започаткували систему фiнансування народної освiти, створивши земський освiтній фонд, кошти якого спрямовувалися на рiзноманiтнi освітні потреби: це не лише початкова освiта, а й професiйнi навчальнi заклади, стипендiї, фінансування середніх педагогiчних закладiв, органiзацiя вчительських курсiв, шкiльне приладдя та багато iншого. Видатки на початкову освiту в земських кошторисах посiдали центральне мiсце, їх розмiри зростали з року в рiк. У роздiлi прослiдковується динамiка зростання земських видаткiв на освiту в рiзних українських повiтах, типологiя основних статей видаткiв на утримання початкових шкiл, порiвняльний аналiз видаткiв помiж рiзними українськими земствами. З прийняттям закону "Про вiдпуск 6900000 крб. на потреби народної освiти" від 1908 року до земських бюджетiв почали надходити i державнi субсидiї. Це, безумовно, позитивно позначилося на використанні земських асигнувань, робило можливим у найближчій перспективі запровадження загального навчання i свiдчило про перетворення в окремих українських регiонах земської школи в школу земсько-державну.

Висунуті з часом завдання пiдвищення якостi освiти, оновлення її змiсту та форм органiзацiї навчально-виховного процесу зумовили такі напрямки земської освітньої діяльності як розширення змiсту початкового навчання, гуманiзацiї освiти, створення напротивагу офiцiйнiй власної системи навчання i виховання, пiдготовки педагогiв, озброєних найновiшою методикою викладання. Данi питання знайшли мiсце у четвертому роздiлi "Організаційно-педагогічна та методична діяльність земств".

Земська початкова школа стала місцем реалізації основних положень земської системи навчання i виховання. Iснуюча офiцiйно на той час початкова школа була школою елементарної грамоти, розвитку розумових здiбностей дитини в нiй не було мiсця, виховні завдання ця школа також перед собою не ставила. Незадоволення вiд офіційної програми початкової школи, її віддаленість від iнтересів населення, вiдiрванiсть вiд потреб життя владно вказували земствам на необхідність розробки власних шкiльних програм, які докладно розглядаються у підрозділі 4.1.

Передова земська школа стала об'єктом втiлення найпередовiших методiв навчання, нетрадиційних форм навчально-виховної роботи, заборонених офіційною педагогікою: наочності, ілюстрації, демонстрацій, пояснювального читання, екскурсій; вiдкритості i гласності в органiзацiї iспитiв, поєднання загально-освiтнього навчання з трудовим вихованням учнiв. Спостерігався процес трансформації змісту освіти на основі наповнення програми навчання новими предметами, досягненнями передових наукових знань, її “прив'язка” до місцевих умов, запровадження виховного характеру навчання.

Опозицiйнiсть земств до офiцiйних навчальних програм проявлялася також у спробах впровадження української мови в процес навчання. На прикладi земств Чернiгiвської, Полтавської, Херсонської губернiй показанi заходи щодо запровадження цього важливого педагогiчного принципу навчання.

Зростаючi фiнансовi можливостi земських установ стали важливим фактором, що забезпечував розвиток освiти як галузi в цiлому, так i рiзних спецiальних заходiв, покликаних забезпечити рацiональне функцiонування створеної земством системи початкових шкiл. Питання формування вчителя нового типу, пiдготовки необхiдної кiлькостi вчителiв для початкових шкiл, добре озброєних сучасною методикою викладання, якiсно пiдготовлених професiоналiв вважалося важливою умовою ефективного функціонування системи земської освіти. Як i в iнших напрямках, земства i в цiй сферi були новаторами щодо питань закладення органiзацiйних засад пiдготовки вчительського персоналу та пiдвищення його науково-педагогiчної квалiфiкацiї, які успішно діють до цього часу.

У Висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження.

Шкільна діяльність українських земств відбувалася в складних соціально-економічних умовах за відсутності помітного прогресу в освітньому законодавстві Російської імперії, що призвело до протистояння урядового офіційного курсу в шкільній політиці з громадсько-педагогічним рухом, зумовило альтернативність політики земських органів самоврядування щодо офіційної шкільної політики. Просвітницька діяльність земств була підпорядкована об'єктивним потребам буржуазно-демократичного розвитку суспільства.

У результатi дiяльностi земств з'явилася доступна населенню земська народна школа, а створення мережі початкових навчальних закладів в українських місцевостях стало найважливішим її здобутком. Земства, отримавши доступ до процесу відкриття шкіл, з часом виробили програмну платформу освiти, основнi засади якої полягали у повному господарсько-фiнансовому утриманнi пiдвiдомчих земствам шкiл, у домінуванні асигнувань на початкову школу в земських кошторисах, в інтенсивному шкільному будівництві, у підготовці власних педагогічних кадрів, які за своїм статусом були земськими службовцями.

Українськими земствами були не лише закладені теоретичні основи по створенню шкільної мережі, а й зроблені важливі кроки щодо її практичної реалізації. Дана мережа в перспективі мала охопити загальним початковим навчанням усiх дiтей шкiльного вiку і забезпечити реалізацію земського плану створення системи загальної початкової освіти.

З метою лiквiдації класової обмеженості початкової освiти, підвищення статусу земської школи значна частина українських земств приступила до створення мережi вищих початкових шкiл з 6-рiчним курсом навчання, якi з часом мали стати основним елементом системи загальної освiти країни і відкрити шлях селянським дітям до середньої і вищої освіти.

Розгортання діяльності українських земств по формуванню розгалуженої шкільної мережі, розбудова єдиної триступенєвої школи, впровадження української мови у навчання означало по суті початок створення національної системи освіти.

Незважаючи на відсутність офіційного юридичного визнання і належного оформлення початкової школи із статусом земської, постійні спроби “усунути” земства “від дійсного завідування народною освітою”, систематичні гоніння з боку уряду і церкви на цю школу, вона стала наймасовішим, найпопулярнішим типом початкової школи, що переважав в більшості українських мiсцевостей, особливо в "староземських" губернiях. Земська школа користувалася авторитетом у сiльських мешканцiв. Завдяки значно кращому рівню навчального процесу вона витримала жорстку конкуренцiю з церковними i "зразковими" мiнiстерськими школами.

Безумовна першість земської школи забезпечувалася якісною організацією навчально-виховного процесу, постійним вдосконаленням методики викладання. У практиці закладів земської шкільної освіти ефективно реалізовувалася земська концепція освіти і виховання, яка ґрунтувалася на здобутках передової вітчизняної педагогічної науки, на новаторських принципах і методах організації навчально-виховного процесу. Передову земську школу по праву можна вважати своєрідною експериментальною “лабораторією”, де проходили апробацію кращі зразки тогочасної науково-педагогічної думки, її передові новаторські ідеї.

На дiяльностi земств позначалися й мiсцевi особливостi. Зокрема, в залежності від того, яка політична платформа “брала верх” в тому чи iншому земствi: консервативна чи лiберальна, визначалися ї напрямки, масштаби i результати земської освiтньої дiяльностi.

Земствами було створено значний освiтнiй фонд, причому у земських кошторисах видатки на початкову школу переважали решту статей. Із залученням державних коштів до земського бюджету еволюція земської початкової школи продовжилася шляхом її перетворення у школу земсько-державну.

Наслідки протистояння між реакційною царською політикою і ліберальною земською програмою в галузі народної освіти, багаторічної опозиційної боротьби прогресивних земських діячів за автономний статус земської школи, за розширення прав і компетенції місцевих самоврядувань в галузі освіти зумовили поступове посилення земського впливу на початкову освіту, й разом з тим забезпечили владну першість земських органів на місцях в одній з найважливіших сфер суспільного життя.

Список опублікованих наукових праць

1. Розширення прав земських органів в управлінні народною школою (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Вісник Черкаського університету. - 1999. - Вип. 12. - Серія “Історичні науки”. - С.90-94.

2. Діяльність української провінційної інтелігенції по формуванню державницької свідомості українського народу (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові праці Миколаївської філії НаУКМА. - Миколаїв, 2000. -Т.5. - Історичні науки. - С.54-57.

3. Про використання народної школи у справі розповсюдження сільськогосподарської та професійно-технічної освіти в Україні (початок ХХ ст.) // Наукові праці МФ НаУКМА. - Миколаїв, 2000. - Т.8. - Історичні науки. - С.73-75.

4. Підготовчі заходи земств по запровадженню системи загальної початкової освіти в Україні на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ - на початку ХХ ст. : Збірник наукових праць відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. - К.: Інститут історії України НАН України, 2000. - С.228-236.

5. З історії впровадження у навчання української мови (Учительські земські курси початку ХХ ст.) / Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні. Матеріали міжнародної конференції 28-29 листопада 1996 р. - Київ, 1998. - С.32-33.

6. Документи земського діловодства як джерело вивчення історії розвитку початкової народної школи в Україні // Вісник ХДАК. - Харків, 2001. - Вип.5. - С.208-214.

7. Участь українських земств у фінансуванні початкової школи (друга пол. ХІХ - початок ХХ ст.) // Проблеми бізнесу: Науково-методичний збірник. - Черкаси: ІУБ, 1997. - Вип.5. - С.45-48.

Размещено на Allbest.ru