Становлення та розвиток загальноосвітньої школи в Україні 1920-1933 років

У підрозділі 3.3 "Вплив ідеології на навчально-виховну роботу загальноосвітніх шкіл України в 1921-1933 рр." аналізуються причини та наслідки для культосвітнього життя України протистояння двох головних ідеологічних принципів 1920-х років - "інтернаціонального" та "національного", доводиться неможливість поєднання радянських ідеологічних постулатів з ідеєю розвитку національної (в першу чергу української) загальноосвітньої школи, розкривається залежність темпів "українізації" загальноосвітніх закладів від курсу правлячої партії на зміцнення владних структур в Україні. У підрозділі також висвітлюється розвиток альтернативних політизованому піонерському руху дитячих організацій ("юків", "скаутів"), діяльність яких базувалася на багато в чому вірному твердженні, що діти з їх психофізіологічними особливостями не здатні сприймати політичні ідеї. Використовуючи архівні дані, автор показує ідеологічний тиск з боку державних та партійних структур на загальноосвітні установи, негативну реакцію вчителів та учнів на політичні та економічні перетворення, які відбувалися в умовах формування тоталітарної системи в країні. У підрозділі робиться висновок про те, що наприкінці 1920-х років навчально-виховна робота загальноосвітніх закладів повністю зосередилася на політичній підготовці учнів, як того вимагала пануюча комуністична ідеологія.

Таким чином, матеріал третього розділу дає можливість зробити висновок, що головними пріоритетами у навчально-виховній роботі загальноосвітніх закладів у 1920-1933 роках були: рання професіоналізація учнів, необхідна в умовах розбудови народного господарства, спроба за допомогою введення комплексної системи викладання зв'язати навчальний процес з життям, запровадити національні ідеї в розбудові загальноосвітньої школи в Україні тощо. Однак, в умовах остаточної перемоги в суспільному житті комуністичної ідеології ці пріоритети були змінені в кінці 1920-х - на початку 1930-х років. Тоталітарна ідеологія вимагала від загальноосвітньої школи відображення в навчально-виховній роботі соціально-економічних та політичних перетворень, що відбувалися в країні на початку 1930-х років. Тому в цей період в умовах панування комуністичної ідеології загальноосвітня школа перетворилася на центр політичного виховання учнів, а її навчальна функція поступово відійшла на другий план.

Розділ 4 "Кадри загальноосвітніх шкіл України (1920-1933 рр.)". В цьому розділі досліджуються основні напрями кадрової політики наркомату освіти УСРР, висвітлюється роль та місце освіти України, розкривається стан та рівень підготовки вчительських кадрів для загальноосвітніх закладів та вплив на складний процес політики українізації та коренізації в 1920-1933 рр. Четвертий розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 4.1 "Роль та місце вчительства в процесі становлення загальноосвітньої школи в Україні". В ньому висвітлюється рівень професійної кваліфікації та політична орієнтація такої категорії інтелігенції, як вчительство. Автором доводиться теза про те, що остаточний перехід більшої частини вчительства на бік радянської влади відбувся не в кінці 1920 року, як стверджувалось у радянській історичній літературі, а лише на початку 1925 року. Процес цей супроводжувався як заходами примусового характеру, так і матеріальним та моральним заохоченням з боку владних та партійних структур. Ідеологічний тиск та політичні репресії, зазначається у підрозділі, негативно впливали на рівень професійної кваліфікації вчительства, а складне матеріальне становище - на життєву та соціальну поведінку. Тому, робиться висновок, моральний та соціальний тип багатьох вчителів на початку 1930-х років не відповідав не тільки педагогічним вимогам, а і тим ідеологічним завданням, що висували перед ними комуністична партія та радянський уряд в умовах "розгорнутого соціалістичного будівництва".

У підрозділі 4.2 "Підготовка кадрів загальноосвітніх шкіл України" дається загальна характеристика системи педагогічної освіти в УСРР 1920-1933 рр., доводиться, що з числа найважливіших умов розвитку загальноосвітньої школи в Україні було вирішення проблеми педагогічних кадрів. Однією із спроб подолати нестачу педагогічних кадрів була ліквідація університетів та заміна їх інститутами народної освіти (ІНО) на початку 1920-х років. Встановлення єдиної системи педагогічної освіти та реорганізація інститутів народної освіти за галузевими принципами привело до збільшення числа фахівців з вищою освітою та середньо-спеціальною педагогічною освітою. Однак теоретична та методична підготовка більшості вчителів в цей період залишились ще на низькому рівні. Не сприяли його підвищенню часті "соціальні чистки" серед викладачів та студентів ІНО і педтехнікумів. Не вдалося вирішити проблему підготовки кадрів загальноосвітньої школи за рахунок збільшення набору до педагогічних навчальних закладів студентів з пролетарських прошарків населення. На підставі фактичного матеріалу у підрозділі робиться висновок про нестачу фахівців з вищою педагогічною освітою, не дивлячись на зростання кількості вчителів в загальноосвітніх закладах України на початку 1930-х років.

Підрозділ 4.3 "Вплив "коренізації" і "українізації" на підготовку кадрів загальноосвітньої школи". В ньому висвітлюється розвиток педагогічної освіти в Україні в умовах проведення політики українізації та коренізації. Використовуючи фактичний матеріал, автор аналізує динаміку "українізації" педагогічних закладів та розвиток вищої педагогічної освіти для національних меншин. В цьому підрозділі також розкриваються причини, що гальмували процес українізації педагогічної освіти та підготовки вчительських кадрів для загальноосвітніх закладів нацменшин. Вони полягали не тільки у нестачі висококваліфікованих кадрів, які б володіли українською мовою, або відсутністю навчально-методичної літератури на українській та мові національних меншин у вищих педагогічних закладах, а й у жорсткому контролі з боку партійних та владних структур за вузівською інтелігенцією, який на початку 1930-х років привів до штучної дискредитації тієї частини професорсько-викладацького складу, що підтримував політику українізації і намагався підгодовувати максимальну кількість учительських кадрів для українських та національних загальноосвітніх шкіл.

Наприкінці четвертого розділу робляться висновки про те, що:

– керівництво наркомату освіти УСРР усвідомлювало необхідність розробки концепції кадрової політики в сфері розвитку загальноосвітніх закладів в 1920-1933 рр.;

– кількісний ріст учительських кадрів, поліпшення їх матеріального становища проходили в контексті розвитку всього народного господарства України;

– на процес підготовки кадрів загальноосвітньої школи також мали негативний вплив зростаючі тоталітарні тенденції у суспільному житті кінця 1920-х - початку 1930-х років.

Основні висновки наукового дослідження

- Процес становлення загальноосвітньої школи на початку 1920-х років був об'єктивно необхідний в умовах післявоєнного відновлення народного господарства України. Цьому процесу заважали не тільки наслідки громадянської війни та політики "воєнного комунізму", але і перехід багатьох промислових підприємств на госпрозрахунок на початку НЕПу, наслідком чого стало недостатнє державне фінансування загальноосвітніх закладів УСРР. В таких умовах велике значення для становлення загальноосвітньої школи мала допомога профспілкових, громадських організацій, населення України, а також союзних республік, в першу чергу РСФРР.

- Проведення в УСРР політики українізації в цілому позитивно вплинуло на розвиток всієї мережі загальноосвітніх закладів і в першу чергу україномовних шкіл. Сприяв процес українізації (як складової частини загальносоюзної політики коренізації) також і розвитку шкіл для національних меншин. Але пріоритет в суспільстві класових цінностей над загальнолюдськими робив можливим вирішення проблеми національної освіти в чисто кількісному аспекті, тобто шляхом зрівняння відсоткового співвідношення між числом учнів національних загальноосвітніх шкіл та національним складом населення України шкільного віку.

- Перехід більшої частини вчительства України на бік радянської влади відбувся лише на початку 1925 року в умовах збільшення державного фінансування загальноосвітніх закладів, що значно поліпшувало матеріальне становище вчительства. Однак з середини 1920-х років посилився і ідеологічний тиск на учительство з боку владних структур. Ліквідація університетів, часті "соціальні чистки" серед викладачів і студентів педвузів негативно відобразилися на якості підготовки вчителів, брак яких як і раніше відчувався в загальноосвітніх закладів на початку 1930-х років.

- В умовах відновлення народного господарства України та дискусії про ранню професіоналізацію учнів Наркомос України в цілому залишався на позиціях збереження загальноосвітньої школи, відстоюючи пріоритети середньої освіти перед якимись іншими. При цьому негативну роль відігравала нестача навчально-методичної літератури як для українізованих шкіл, так і для шкіл національних меншин.

- Спробою знайти вихід з навчально-методичної кризи та зв'язати навчальний процес з життям стало введення в програмно-методичну роботу загальноосвітніх шкіл комплексної системи викладання. Однак головне положення комплексної системи - вивчати не предмети, а дійсність - привело в ряді випадків до заперечення предметної системи. Жорсткі ідеологічні рамки та відносно слабка програмно-методична база загальноосвітніх шкіл не дозволили добитися пропорційного поєднання в навчальному процесі комплексної та предметної системи. Заміна в суспільному житті загальнолюдських цінностей іншими - класовими, негативно відобразилася на загальноосвітніх школах - виховна робота в них із педагогічної перетворилася на ідеологічну. Що негативно впливало на моральний стан не тільки учнів, але і самих педагогів.

- В умовах формування тоталітарної системи державна політика у сфері розвитку загальноосвітньої школи почала все більш набувати масово-кількісний характер, без урахування національних, регіональних особливостей України, що нівелювало багато досягнень 1920-х років в галузі національної освіти. Введення в СРСР та УСРР єдиної системи освіти в 1932-33 рр. відбулося не внаслідок якісних перемін в самій освіті, а внаслідок зміцнення тоталітарної системи в країні і республіці.

- Безпосередньо з суспільно-політичним та соціальним життям в країні був пов'язаний процес підготовки та професійного становлення учительських кадрів в Україні. В кінці 1920-х років УСРР зайняло лідируюче місце серед радянських республік у підготовці фахівців загальноосвітніх шкіл. Однак в цілому рівень їх професійної підготовки був порівняно низьким, що пояснюється жорстким ідеологічним контролем над вищими та середніми спеціальними педагогічними навчальними закладами з боку радянського та партійного керівництва.

- Ідеологізація культурно-просвітницьких закладів, звільнення вчителів з дореволюційним педагогічним стажем, репресії проти вчительства, насильницьке залучення їх до співробітництва з ДПУ в цілому негативно відобразилося на професійній кваліфікації українського вчительства. Але більшість вчителів в цей час продовжували сумлінно виконувати свої обов'язки, знаходячись як в опозиції до правлячої партії, так і підтримуючи її.

В результаті слід відмітити, що ці висновки по проблемі історії становлення та розвитку загальноосвітньої школи 1920-1933 років актуальні в умовах реформування загальноосвітньої школи в наш час. При цьому необхідно усвідомлювати, що загальноосвітня школа, як одна з найбільш соціально уразливих гуманітарних сфер суспільства, потребує постійної фінансової та матеріальної допомоги з боку держави та суспільства. Бо освіта не тільки сприяє економічному і соціальному прогресу, вона виступає ще і як своєрідне дзеркало того суспільства, яке її створює і одна з її функцій - забезпечувати відтворення даних соціальних відношень. Тому спроби зробити загальноосвітні заклади відповідними певним політичним або класовим вимогам безумовно негативно впливатимуть на розвиток суспільства взагалі.

Зміст дисертації викладений у публікаціях автора

1. Борисов В.Л. українізація та розвиток загальноосвітньої школи в 1921-1932 рр. //Український історичний журнал. - 1999. - № 2. - С.76-80.

2. Борисов В.Л. Вчительство України в 20-ті роки: кваліфікаційний рівень та політичні погляди. //Бористен. - 1999.- № 4. - С. 4-5.

3. Борисов В.Л. Розвиток загальноосвітньої школи та проблеми національної освіти в Україні в 1920-1933 рр. //Придніпровський науковий вісник.-1998.-№ 120. - С.78-85.

4. Борисов В.Л. Педагогічна освіта в Україні в 1920-1932 рр.// Збірник наукових праць молодих вчених ДДУ. - Вип. 1. - Дніпропетровськ: Вид-во "Арт-Пресс". - 1999. - С. 65-72.

5. Борисов В.Л. Педагогічна інтелігенція в умовах "українізації" та "радянизації" загальноосвітньої школи в Україні в 1920-х- на початку 30-х рр. //Інтелігенція і влада. Зб. наук. праць.- Одеса: Астропринт. - 2002. - С. 37-42.

Размещено на Allbest.ru